Організація бюджетної системи України

Казначейські позики як форма державного кредиту виражають відносини з надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади й управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності і поворотності. У нашій країні ця форма державного кредиту поки що використовується не дуже активно.

Відносини по лінії казначейських позичок не є аналогом банківського кредитування, оскільки на відміну від госпрозрахункових банківських структур органи державної влади й управління надають фінансову допомогу на інших умовах і в інших цілях. Казначейські позички видаються на пільгових умовах, які стосуються термінів і норм процента. Вони можливі у випадку фінансових труднощів підприємств і господарських організацій через їх особливе становище на ринку або погіршення економічної ситуації в країні. Казначейські позики не мають комерційної цілі, а є засобом підтримання життєво важливих для народного господарства економічних структур.

В окремих випадках уряд може гарантувати безумовне погашення позики, випущеної органами влади й управління нижчого підпорядкування або окремими господарськими організаціями, а також виплату процентів по ній. У цих випадках мова йде про умовний державний кредит - гарантовані позики. За гарантованими позиками уряд реально несе фінансову відповідальність тільки у разі неплатоспроможності платника. У нашій країні створені умови для відродження гарантованих позик у зв'язку з наданням місцевим органам влади, а також окремим господарським структурам права проводити операції щодо укладання позик.

Міжнародний державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора. Ці відносини отримують форму державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики, вони надаються на умовах поворотності, терміновості і платності. Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими процентами включається в державний борг країни. Країнам, що терплять значні економічні і фінансові труднощі, зовнішні позики можуть даватися на пільгових умовах.

Основною метою державних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подолання фінансових труднощів країни-одержувача, надання продовольчої допомоги.

Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди, республіканські й місцеві органи влади. Кредиторами можуть бути фінансово-кредитні установи й інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, міжнародні фінансові інституції, іноземні держави та їх угруповання. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, держави Європейського співтовариства. Усі проекти, на які можуть бути надані позички цими організаціями, поділяються на чотири групи: проекти макроекономічної стабілізації економіки країни-позичальника; проекти структурних перетворень у певних секторах економіки; інвестиційні проекти; проекти технічної допомоги. Кредити міжнародних фінансових організацій надаються на вигідних умовах під низькі проценти (5--7 % річних) на строк до 20 років. Позики країн Євросоюзу в основному є допомогою розвитку країнам, що здійснюють ринкові перетворення, і отримання доходу не має першочергового значення. Найбільшу складність для держави як у плані зростання зовнішньої заборгованості, так і в плані використання кредитів становлять запозичення, одержані від іноземних комерційних структур під гарантію уряду. Ці кредити, як підтверджує досвід багатьох країн, мають найнижчі показники щодо ефективності використання.

Державні зовнішні позики надаються у грошовій або товарній формі (наприклад, кредити держав постачальників енергоносіїв). Як правило, вони бувають середньостроковими або довгостроковими. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора або у вільно конвертованій валюті.

Погашення позик за згодою сторін здійснюється товарними поставками чи валютою. Погашення позик і виплата процентів за ними може відбуватися після закінчення пільгового періоду, який надає відстрочення погашення позики на 3--5 років після використання кредитних коштів.

Як уже зазначалося, державні позики є основною формою державного кредиту. Класифікація державних позик здійснюється за такими ознаками:

1) за правовим оформленням розрізняють державні позики, що оформляються підписними зобов'язаннями або надаються на підставі угод (безоблігаційні), і забезпечені випуском цінних паперів (облігаційні). Угодами оформляються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інституцій. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку;

2) залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрішні - на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними особами даної країни) і зовнішні - надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інституцій;

3) за правом емісії розрізняють державні й місцеві позики. Державні позики випускаються центральними органами управління. Находження від них спрямовуються в Державний бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети;

4) за характером використання цінних паперів бувають ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов'язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати;

5) залежно від установлення забезпеченості державні позики поділяються на заставні йбеззаставні. Заставні позики відображають один з головних принципів кредитування - матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечуються державним майном чи конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення. Їх надійність визначається авторитетом держави її статусом у світовому співтоваристві;

6) відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до одного року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років);

7) за характером виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні тадисконтні (з нульовим купоном). За процентними позиками дохід виплачується у вигляді позикового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється залежно від різних чинників, насамперед попиту і пропонування на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводиться щорічно, раз на півріччя, щоквартально. Якщо позики виграшні, то виплата доходу здійснюється на підставі .проведення тиражів-виграшів. Дохід у такий спосіб отримують не всі кредитори, а тільки ті, чиї облігації виграли. Така система доцільна при незначних сумах позики, що припадають на одну особу, унаслідок чого процентний дохід не може істотно стимулювати надання позики державі. Дисконтні позики характерні тим, що державні цінні папери купуються з певною скидкою, а погашаються за номінальною вартістю. Зазначена різниця формує дохід кредитора. За такими цінними паперами відсутні купони, тому їх ще називають облігаціями з нульовим купоном;

8) за характером погашення заборгованості розрізняють одноразову виплату і виплату частинами. У разі погашення частинами може застосовуватись три варіанти. Перший - позика погашається рівними частинами протягом кількох років. Другий - позика погашається щоразу наростаючими сумами. Третій - щоразу сума зменшується. Другий варіант застосовується тоді, коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави, третій - навпаки, коли доходи будуть зменшуватись чи зростати державні видатки;

9) залежно від зобов'язань держави в погашенні боргу розрізняють позики з правом і без права дострокового погашення. Право дострокового погашення дає змогу державі враховувати ситуацію на фінансовому ринку.

Державний кредит, як і будь-яка інша форма кредитних відносин, вимагає особливого контролю. Цей контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення.

Найважливішим чинником державних позик є можливість своєчасного і повного повернення боргів і виплати доходу. Це забезпечує в майбутньому і довіру до держави, і заінтересованість у наданні їй позик. Головне при цьому - реальне забезпечення боргів, що, у свою чергу, досягається за рахунок зароблених на залучених коштах доходів.

Джерелами погашення державних позик можуть бути:

1. доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;

2. додаткові надходження від податків;

3. економія коштів від зменшення видатків;

4. емісія грошей;

5. залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

Найбільш реальним джерелом погашення державних позик є доходи, отримані від інвестування позичених коштів.

Емісія грошей є фіктивним джерелом погашення боргу, оскільки внаслідок неї інфляція знецінить повернені державою кредиторам кошти.

Рефінансування погашення старих боргів за рахунок випуску нових позик веде до постійного зростання державного боргу. Таке джерело може використовуватись тільки як разове. Якщо це постійна політика, то це не що інше, як так звана фінансова піраміда. Подібна фінансова політика є необґрунтованою і веде до фінансового краху, оскільки держава рано чи пізно стає неплатоспроможною.

Разом з тим сума надходжень за системою державного кредиту і перевищення надходжень над витратами за кредитними операціями не дають вичерпної характеристики їх ефективності. Слід враховувати також позитивний вплив державного кредиту на стан бюджету держави і грошового обігу, і в підсумку - на економічний розвиток суспільства.

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.

Запозичення держави цікавлять чимало громадян, які переймаються фінансовими справами своєї країни. Процес отримання позик з одного боку дозволяє країні швидко вирішити гострі проблеми та фінансувати перспективні національні проекти, з іншого - неефективне використання запозичень суттєво збільшує навантаження на державний бюджет майбутніх років.

Згідно Бюджетного кодексу України державний борг - це загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.

Метою проведення державних запозичень є покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів, а також рефінансування раніше здійснених державних запозичень.

Структурно державний борг України складається з внутрішнього і зовнішнього, різниця між ними полягає у відношенні кредитора до України, внутрішній борг - заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації, а зовнішній - запозичення держави на зовнішньому ринку.

Протягом останніх півтора року обсяги державного боргу зросли з 473 млрд.грн. до 552 млрд., в основному ріст був забезпечений суттєвим збільшенням внутрішніх запозичень, які з початку 2012 року до жовтня 2013 зросли з 173 млрд. 707.7 млн.грн. до 261млрд. 529 млн.грн.

З одного боку внутрішні запозичення є менш небезпечними ніж зовнішні, адже вони не спонукають до вивезення матеріальних цінностей з країни, а до перерозподілу доходів в середені країни, з іншого - вони стимулюють інфляцію та знижують інфестиційну активність. Вагомою складовою зростання внутрішнього боргу є заборгованість уряду в секторі господарських відносин з реальним (виробничим) сектором економіки.

Фахівці визначають рівні боргу відносно ВВП, які є безпечними для країни та загрожують її дефолтом, для України він складає близько 35% від ВВП. Відповідно до законодавства, за Бюджетним кодексом України, величина основної суми боргу не має перевищувати 60 % фактичного річного ВВП. Безпечний рівень боргу - це такий рівень, при якому держава може своєчасно і в повному обсязі виконувати свої боргові без проведення реструктуризації цих зобов'язань чи оголошення дефолту, а також здійснювати державні запозичення за прийнятними відсотковими ставками.

Держборг України відносно ВВП не зазнає суттєвих змін, хоча внутрішня його частина постійно збільшується, а до 2016 року МВФ прогнозує його скорочення до 35%. Найбільший обсяг боргу відносно ВВП в нашій країні був зафіксований у 1999 році - 61%, найменший у 2007 - 12.3%.

Основною причиною росту запозичень в нашій країн є неспроможність фінансування соціальних програм та постійний дефіцит платіжного балансу країни, а в розвинених країнах світу основна маса запозичень спрямовується на реалізацію масштабних національних проектів, розвитку інфраструктури та перспективних галузей економіки.

Найкращим з існуючих методів скорочення державного боргу є зростання обсягів експорту товарів та послуг, які сприяють надходженням грошової маси в країну, як результат - надходжень до бюджету. Проте, в порівнянні з січнем-серпнем 2012 року за даними Держкомстату в Україні зафіксовано скорочення експорту товарів на рівні 9.1%, тому така перспектива для нашої країни є малоймовірною.

Виконання бюджету

Виконання бюджетів - це забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів у цілому та за кожним джерелом, а також своєчасного, повного і безперервного фінансування передбачених бюджетом заходів.

4. Проблеми та перспективи розвитку бюджетної політики в Україні

Державний бюджет - це завжди певний компроміс, який відображає співвідношення сил основних груп - носіїв різних соціально-економічних інтересів у країні. Це компроміс між власниками і працюючими по найму з питань оподаткування власності, доходів, заробітної плати, з приводу напрямків і розмірів бюджетних витрат. Це також і компроміс між інтересами держави в цілому і регіональними, місцевими інтересами в розподілі податків і бюджетних дотацій. Кожен такий компроміс супроводжується лобіюванням чиїхось інтересів, гострою політичною боротьбою.

Ефективність бюджетної політики слід оцінювати за ступенем виконання нею належних функцій. З огляду на це, ефективність бюджетної політики повинна розглядатися, по-перше, з точки зору виконання державного бюджету (фіскальна ефективність), по-друге - з точки зору впливу на соціально-економічну динаміку в країні (стратегічна ефективність).

Найважливішими показниками фіскальної ефективності бюджетної політики є збирання бюджетних доходів, виконання бюджетних зобов'язань, управління бюджетним дефіцитом і державним боргом. З урахуванням результативності діяльності виконавчої влади з реалізації зазначених напрямів може бути дана кількісна оцінка ефективності бюджетної політики.

Головне завдання бюджетної політики - сприяти динамічному економічному розвитку країни за допомогою раціонального управління державними доходами, у тому числі - оптимізації збору податків, а також державними видатками. З метою підвищення ефективності бюджетної політики бюджетна система України повинна будуватися з урахуванням принципів стабільності, економічної обґрунтованості, достовірності, соціальної справедливості (неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами), збалансованості, фінансової єдності, адміністративної самостійності, рівнозначності видатків, повноти, прозорості.

Стратегічними напрямами сучасної бюджетної політики мають стати:

- забезпечення повного і своєчасного виконання фінансових зобов'язань держави на всіх рівнях влади;

- усунення дестимулюючих елементів і посилення стимулюючих функцій бюджетної політики, насамперед в напрямах реформування податкової системи і політики бюджетних видатків;

- значне зменшення боргового навантаження на економіку;

- забезпечення стратегічної спрямованості бюджетної політики;

- розмежування у бюджетах усіх рівнів поточних видатків і видатків на розвиток, визначення джерел, за рахунок яких мають формуватися видатки на розвиток.

При цьому найважливішими критеріями формування та виконання державного і місцевих бюджетів відповідно до вимог економічної безпеки країни повинні стати:

- відповідність бюджетної політики національним інтересам;

- забезпечення суверенітету держави у здійсненні національної бюджетної політики;

- зміцнення держави на основі забезпечення фінансовими ресурсами можливостей реалізації її функцій у здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики;

- реальність цілей бюджетної політики та створення умов для їх досягнення;

- забезпечення цілісності і єдності бюджетної системи як фінансової основи і передумови цілісності та єдності Української держави;

- здатність бюджетної системи забезпечити єдність економічного простору країни, фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської та податкової систем;

- узгодженість у бюджетному процесі річних і стратегічних завдань державної політики економічного розвитку.

Підвищення ефективності бюджетної політики в Україні вимагає вжиття наступного комплексу заходів.

1. Якісне поліпшення нормативно-правової бази, що регламентує перебіг бюджетного процесу в Україні, шляхом її уніфікації, консолідації і спрощення, приведення у відповідність до законодавства, що регламентує соціальну сферу життєдіяльності країни. Усунення суперечностей у чинній нормативно-правовій базі оподаткування. Підвищення кваліфікованості та професіоналізму розробки та реалізації бюджету на усіх рівнях.

2. Вдосконалення всієї системи бюджетного планування, безумовного дотримання бюджетно-фінансових і грошово-кредитних пропорцій. Зокрема, необхідно підвищувати якість розробки проектів Державного бюджету України на основі підвищення якості макроекономічних прогнозів основних макроекономічних показників; обов'язкового проведення попередньої незалежної експертизи щодо реалістичності таких прогнозів. Потребує розробки система оцінки бюджетних ризиків, умовних зобов'язань або довгострокової бюджетно-податкової стабільності як частини макроекономічних прогнозів.

Реалістичність бюджету залежить від вихідних показників. Побудова бюджету, виходячи із заданих величин інфляції, валютного курсу та економічного зростання заперечує можливість його використання як активного інструмента економічної політики. Більш доцільним видається застосування ітераційного методу розробки бюджету, в якому величина зазначених параметрів визначається пропонованими орієнтирами бюджетної політики. В даному контексті принципово важливим видається налагодження співпраці Міністерства фінансів та Національного банку у виробленні збалансованих показників грошово-кредитної та валютно-фінансової сфери.

Поряд з цим слід забезпечити поступовий перехід до середньо- і довгострокового бюджетного планування як основи формування державного бюджету на певний рік, створення системи бюджетних планів.

На порядок денний на найближчі роки має стати поступовий перехід до програмно-цільового методу складання Державного бюджету України. Формування бюджетів за програмно-цільовим методом можливе за певних умов, серед яких, зокрема, можна виділити: чітке визначення функцій усіх розпорядників бюджетними коштами; складання конкретних програм, на виконання яких призначені видатки бюджету, відповідно до функцій розпорядників бюджетними коштами; визначення цілей, на які будуть спрямовуватися видатки в межах цих програм, і встановлення критеріїв оцінки ефективності здійснення бюджетних видатків.[29]

3. Запровадження досконалої бюджетної статистики, яка б уможливлювала отримання достовірної інформації щодо виконання поточних бюджетів, залишків бюджетних коштів на початок певного періоду, рівня наявної бюджетної заборгованості тощо, а також спиралася на міжнародні стандарти у питаннях збирання даних та їхньої обробки і поширення, забезпечення достатнього рівня прозорості бюджетного процесу.

4. Чітке визначення ролі, повноважень і обов'язків у бюджетному процесі всіх його учасників, усунення дублювання, суперечливості і недостатньої визначеності їхніх функцій. Необхідне встановлення контролю за діяльністю Уряду шляхом співставлення бюджетних видатків і досягнутих результатів та запровадження безпосередньої відповідальності Уряду. Багато в чому вирішенню цього завдання сприятиме посилення відповідальності міністерств і відомств, які є головними розпорядниками бюджетних коштів, за розробку єдиної економічної політики Уряду, що має унеможливити ухвалення ними рішень, які не відповідають бюджетній стратегії. Помітну роль у цьому має відіграти і кримінальне переслідування правопорушень у бюджетній сфері.

5. Проведення розмежування видатків Державного бюджету і Пенсійного фонду України шляхом проведення пенсійної реформи. З метою розвантаження державного бюджету утворити державні корпорації медичного і соціального страхування, уповноважені державою на таке страхування, з перерахуванням до них усіх видів платежів на ці цілі. Частину акумульованих таким чином коштів використати цільовим призначенням для викупу векселів стратегічно важливих та перспективних підприємств з наступним обміном їх на акції. Таким чином буде закладено основи для формування незалежних страхових фондів, які зможуть одночасно виступати як потужні суб'єкти фінансового ринку.

6. Оптимізація кількості головних розпорядників коштів Державного бюджету України і збереження її протягом принаймні 5 років, що дозволить не лише поліпшити бюджетне планування і контроль за використанням бюджетних коштів, а й наблизитися до побудови чіткої, організаційно досконалої системи державного управління. При цьому обмеження кількості головних розпорядників бюджетних коштів повинне відбуватися за одночасної розробки критеріїв оцінки результативності та ефективності здійснених ними бюджетних видатків.

7. Розробка системи оцінки ефективності використання бюджетних коштів, яка включала б:

- встановлення безумовної відповідальності за використання бюджетних коштів керівників міністерств, відомств, установ, що є головними розпорядниками;

- визначення критеріїв, за якими можна оцінити ефективність бюджетних видатків, що здійснюються головними розпорядниками бюджетних коштів і розпорядниками нижчого рівня;

- запровадження бюджетної класифікації, яка повинна базуватися на конкретних комплексних програмах;

- розробку механізмів, методик здійснення оцінки ефективності використання бюджетних коштів;

- оцінку ефективності програм за визначеними критеріями;

- організацію чіткої взаємодії Міністерства фінансів України з міністерствами, відомствами, установами, державними адміністраціями, що відповідають за здійснення конкретних програм.

8. Забезпечення повної (звичайно, за винятком статей, що містять державну таємницю) прозорості формування та виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Для цього необхідно, щоб закон про держбюджет підлягав оприлюдненню негайно після його прийняття і підписання в установленому порядку, а сам текст закону містив розшифровку усіх доходів і видатків бюджету у розрізі функціональної, економічної і відомчої класифікації (те саме стосується і інформації про прийняття місцевих бюджетів). Повна гласність має дотримуватися і в питанні звітів про виконання державного і місцевих бюджетів. Особлива увага в останньому випадку має приділятися висвітленню фактів результативності бюджетних призначень, незаконного і неефективного використання бюджетних коштів.

9. Проведення інвентаризації всіх зобов'язань держави і оцінки ефективності їхнього виконання. Скорочення урядових видатків, які вважаються низькопродуктивними та неекономічними. У зв'язку з тим, що переважна більшість зобов'язань визначена законодавчими актами, слід представити результати інвентаризації на розгляд Верховної Ради України. Надлишкові зобов'язання повинні бути скорочені і реструктуризовані, зобов'язання, які не підлягають скасуванню або припиненню - безумовно виконуватися.

10. Скорочення прихованого дефіциту Державного бюджету України шляхом ліквідації заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій, допомог, платежів за енергоносії та водопостачання, недопущення недофінансування решти бюджетних видатків. Погашення бюджетних заборгованостей повинне здійснюватися виключно грошовими коштами. Слід припинити нарахування податків та штрафних санкцій на суб'єктів господарювання, перед якими Державним або місцевими бюджетами не виконано в повному обсязі зобов'язань.

11. Посилення контролю за реалізацією державою права власності на підприємствах державної та змішаної форм власності з метою спрямування частини доходів від цієї власності відповідно до орієнтирів бюджетної політики.

12. Завершення створення єдиної системи управління державним боргом, що дасть можливість здійснювати активну боргову політику і диверсифікацію методів управління державними активами на основі їхньої інвентаризації й оцінки ефективності.

13. Безумовне дотримання централізації усіх доходів і коштів держбюджету на рахунках державного казначейства з переходом на єдиний рахунок Держказначейства.

Запропоновані заходи дадуть змогу забезпечити використання бюджету як дієвого важеля реалізації державної економічної стратегії.

З огляду на те, що за роки ринкових перетворень в Україні відбулось значне скорочення державних витрат на фінансування закладів науки, культури, соціальної сфери, подальше зниження сукупних видатків є неприпустимим, оскільки спричиняє як стратегічне відставання українського суспільства від прогресу світової цивілізації, так і наростання соціальної напруженості, зневіру в ринкових реформах та державній незалежності України.

На відміну від попередніх років, коли головним орієнтиром бюджетної політики виступало забезпечення платоспроможності держави як засіб створення умов, які нібито сприятимуть пожвавленню економічної активності, на сучасному етапі стратегічним орієнтиром має стати активне стимулювання економічного зростання як головного засобу забезпечення платоспроможності та підвищення заможності держави. Надання бюджетній політиці в Україні стратегічної орієнтованості можливе лише в разі розробки довгострокових стратегічних орієнтирів, визнаних на загальнонаціональному рівні, термін яких сягає за межі терміну повноважень як діючого Уряду, так і Президента України. Важливим кроком на цьому шляху стала розробка стратегічної програми "Україна-2010", проте така практика продовження не набула.

Найважливішим стратегічним завданням переходу до стійкого підйому економіки мають стати реанімація і розвиток внутрішнього ринку. Воно вирішується заходами бюджетної політики у сполученні з кредитною і зовнішньоторговельною політикою, яка передбачає підтримку і розвиток пріоритетних виробництв, неухильне підвищення доходів працівників бюджетної сфери, вибірковий протекціонізм, певну закритість валютного ринку і контроль за грошовими потоками.

Державна політика повинна бути спрямована на рекапіталізацію економіки, збільшення обсягів та доступності кредитних ресурсів, беззаперечне фінансування усіх бюджетних зобов'язань, державне інвестування. Слід додатково підкреслити, що підвищення ефективності бюджетної політики неможливе без поліпшення податкової політики.

Основними завданнями податкової реформи, однієї з найважливіших частин усієї стратегії довгострокового розвитку є значне зниження і вирівнювання податкового тягаря, спрощення податкової системи, посилення податкового контролю за рівнем витрат виробництва, мінімізація витрат виконання й адміністрування податкового законодавства.

З метою припинення зростання зовнішньої заборгованості та підвищення самостійності бюджетної політики в Україні необхідно відмовитися від кредитів міжнародних фінансових організацій.

Довгостроковим пріоритетом бюджетної політики в Україні має стати створення передумов для прориву в інформаційне суспільство і форсування переходу від рецесії та екстенсивного зростання до стійкого економічного пожвавлення та підйому. Найважливішим важелем такої стратегії має бути державний бюджет.

Висновки

Отже, детально вивчивши роль державного бюджету в фінансовій системі України, ми можемо зробити певні висновки.

Державний бюджет України має досить тривалу історію становлення і розвитку. Вона бере свій початок у XVI ст., коли запорозьке козацтво набуло самостійної державності.

Економічна природа бюджету полягає в тому, що виникає об'єктивна необхідність у розподілі й перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян.

Функціонування бюджету відбувається за допомогою особливих економічних форм - доходів і видатків. Доходи і видатки бюджету - це об'єктивні категорії, кожна з яких має специфічне суспільне призначення: доходи служать фінансовою базою діяльності держави, видатки - задовольняють загальнодержавні потреби.

В процесі роботи ми проаналізували стан і розвиток державного бюджету України і визначили, що наша держава ще не спроможна спланувати такий бюджет, який би став реальністю. А було б зовсім добре, якби за підсумками року його було перевиконано, адже хоч і з кожним роком бюджетний дефіцит скорочується, він все ж таки присутній. Ще одна негативна риса стану бюджету - наявність державного боргу, в нашій державі він дуже значний.

В даній роботі ми запропонували комплекс заходів для підвищення ефективності бюджетної політики, зокрема: поліпшення нормативно-правової бази, вдосконалення всієї системи бюджетного планування, запровадження досконалої бюджетної статистики, розробка системи оцінки ефективності використання бюджетних коштів та інші.Запропоновані заходи дадуть змогу забезпечити використання бюджету як дієвого важеля реалізації державної економічної стратегії.

Список використаної літератури

1. Кодекс України, Закон, Кодекс від 08.07.2010 № 2456-VI

2. Артус М.М. Бюджетна система України: навч. посіб. / М.М. Артус, Н.М. Хижа. - К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2005.

3. Засади формування бюджетної політики держави: [монографія] / [Єрмошенко М. М., Єрохін С. А ., Плужников І. О. та ін.] ; за наук. ред. М.М. Єрмошенка. - К. : Нац. академія управління, 2003

4. Єпіфанов А.О., Сало I.В., Дґяконова І.І. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посіб. - К.: Наук, думка, 1999

5. Василик ОД., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004

6. Бюджетна система. Вишкіл студії: Навч. посіб. / Юрій СІ., Бескид Й.М., Демґянишин В.Г. та ін.; За ред. С.І.Юрія та Й.М. Бескида. - К.: Таксон, 2002

Размещено на Allbest.ru