Основи економічної теорії

Размещено на http://www.allbest.ru/

5

Зміст

Механізм взаємодії попиту і пропозиції в системі ринкової економіки

2. Підприємництво, його функції та форми

3. Форми організації суспільного виробництва

Використана література

1. Механізм взаємодії попиту і пропозиції в системі ринкової економіки

Попит і пропозиція є невід'ємними категоріями ринкової організації господарювання, що виражають об'єктивні економічні відносини товарного виробництва. 3 розвитком суспільної організації товарного виробництва і змінами в системі господарювання змінюються конкретні способи мікро- і макроекономічного регулювання попиту і пропозиції. Незмінним залишається загальноекономічний зміст цих категорій ринкової економіки.

Основними елементами ринкового механізму саморегулювання є вільні ринкові ціни, що складаються в результаті взаємодії попиту і пропозиції на основі конкуренції. Отже, ціни, попит, пропозиція і конкуренція є основними ланками ринкового механізму саморегулювання економіки.

На боці попиту знаходяться покупці, а на боці пропозиції - виробники (продавці) товарів та послуг. Вільна ринкова ціна виступає як економічний механізм координації і узгодження економічних інтересів як покупців, так і продавців і визначає їх економічну поведінку на ринку.

Механізм ринкового ціноутворення розкриває теорія попиту і пропозиції.

Попит (demand), як економічна категорія - це представлена на ринку потреба в товарах та послугах, забезпечена грошима покупців. Це кількість товарів, яку покупці бажають і можуть придбати в даний момент при певному рівні цін.

Пропозиція (supply) - це кількість товарів та послуг, що пропонується виробниками для реалізації на ринку в даний момент при певному рівні цін.

В кількісному відношенні - це сума цін товарів та послуг, що пропонуються для продажу на ринку.

Виходячи на ринок, продавці й покупці планують свою діяльність, спираючись на власний досвід та інформацію, яку їм надає ринок насамперед через ціни. Таке планування кожний суб'єкт здійснює відособлено. Іноді ринок виявляє, що споживачі помилилися у своїх споживацьких очікуваннях, оскільки підприємці запропонували менше товарів, ніж покупці готові були купити за встановленою ціною. Можлива й інша ситуація, коли підприємці пропонують більший обсяг товарів, ніж споживачі готові купити за встановлену ними ціну.

Ситуація на ринку, коли підприємці пропонують за певною ціною стільки товарів, скільки споживачі готові купити, називають ринковою рівновагою.

Іншими словами, ринкова рівновага має місце тоді, коли попит і пропозиція за певної ціни є урівноваженими (рис. 1).

На графіку рівновага зображена точкою N, де перетинаються крива попиту (D) і пропозиції (S).

Цій точці рівноваги відповідає рівноважна ціна PN та рівноважний обсяг попиту і пропозиції QN.

Рівноважна ціна PN -- це ціна, за якої внаслідок дії конкурентних сил продавці пропонують стільки товарів, скільки покупці готові їх купити. Якщо ціна підніметься вище рівноважного рівня, тобто зміститься вгору до точки Р, то на ринку відбудуться такі зміни: обсяг попиту зменшиться, змістившись ліворуч від QN до QDM, а пропозиція зросте від QN до QSM- Утвориться надлишок запропонованих товарів, показаний горизонтально заштрихованого фігурою.

Рис.1. Ринкова рівновага попиту і пропозиції

Якщо ж ціна опуститься нижче рівноважного рівня, то попит зросте від QN до QDK, а пропозиція зменшиться з QN до QSK. Заштрихована вертикально фігура графічно зображає дефіцит товарів на ринку.

Для відновлення рівноваги в першому випадку ціна повинна знизитись, а в другому -- зрости і повернутися до рівня ціни PN.

Ціна рівноваги -- не просто ціна, в якій урівноважуються закупівлі й продажі. Ця рівність має місце завжди, адже не можна купити більше, ніж можуть продати, і навпаки, продати більше, ніж можуть купити. Ціна рівноваги означає, що покупці зорієнтовані продовжувати здійснювати закупівлю товарів у тих обсягах, у яких виробники погоджуються продовжувати постачати їх на ринок.

Розрізняють часткову рівновагу на окремому ринку і загальну рівновагу ринку.

Ціни на товари перебувають у постійному русі: зміна ціни на один товар впливає на обсяг попиту і пропозиції на інший, а це, у свою чергу, впливає на рівноважну ціну. Якщо вся система цін виявляється у стані рівноваги, тоді настає загальна рівновага ринку.

Умови рівноваги не спонукають економічних суб'єктів до того, аби змінювати свою економічну поведінку. Для того щоб виникли мотиви до такої зміни, необхідно, щоб змінилися зовнішні умови: технології, очікування, рівні цін тощо. Отже, стан і часткової, і загальної рівноваги є теоретичною абстракцією. У реальному житті така економічна ситуація виникає лише подекуди і дуже швидко порушується. Однак розуміння механізму встановлення і порушення рівноваги має надзвичайно важливе значення для розуміння закономірностей функціонування економічної системи, впливу на неї економічної політики та коригування останньої.

Взаємодія попиту і пропозиції з ціною має й зворотний зв'язок. Коли пропозиція перевищує попит, ціна знижується, що збільшує попит. Якщо ж попит перевищує пропозицію, ціна підвищується , що стимулює зростання пропозиції. В даному випадку попит і пропозиція через ціну взаємно впливають одне на одного.

Глибоке вивчення суті ринкового механізму потребує розуміння такого поняття, як еластичність попиту і пропозиції.

Еластичність - міра реагування однієї змінної величини внаслідок одновідсоткової зміни другої змінної величини.

Найважливішу роль в еластичності попиту і пропозиції відіграють зміни величини попиту залежно від ціни. Еластичність у цьому випадку показує яка змінна попиту у відсотках відбувається із зростанням ціни, скажімо на 1%.

Еластичність попиту залежно від зростання ціни, як правило є відмінною величиною. Це означає, що із зростанням ціни попит на товар зменшується.

Аналогічно вимірюється еластичність пропозиції. Залежно від ціни вона є відсотковою зміною пропонованої кількості товарів внаслідок одновідсоткового зростання ціни. Як правило, таке значення еластичності позитивне, оскільки вища ціна - стимул збільшити випуск товарів.

Особливість ринкового механізму в цьому випадку полягає в тому, що попит еластичніший за ціну протягом тривалого, а не короткого проміжку часу. Це зумовлене тим, що люди не одразу змінюють свої звички у споживанні товарів, а також тим що попит на один товар може бути пов`язаний із записом у споживачів іншого товару, який змінюється повільніше. Так, різке підвищення ціни на бензин хоч і скорочує попит на нього, але меншою мірою. Водночас на тривалому проміжку часу споживачі намагаються купувати малолітражні та економніші автомобілі. Для окремих груп товарів (автомобілі, холодильники, телевізори тощо) попит еластичніший у короткотривалому, а не довготривалому періоді. Так в США щорічно продається до 15 млн. автомобілів. Тому із зростанням цін попит на них різко знизиться, хоча загальний парк автомобілів зміниться не багато. Так в міру зношування старих машин, попит на них з часом зростає.

До основних нецінових факторів, які впливають на пропозицію, відносяться:

- ціни на ресурси;

- ціни на інші товари;

- кількість виробників;

- зміни в технологіях виробництва;

- податки та субсидії;

- природно-кліматичні умови;

- очікування виробників.

Фактори, які також впливають на еластичність пропозиції, наступні:

- ціни на інші товари;

- рівень досягнутого використання ресурсів;

- ступінь монополізованості галузі;

- технологічні особливості виробництва певного товару.

Закон попиту і пропозиції - закон, згідно з яким пропозиція формує попит через асортимент виготовлених товарів і запропонованих послуг та їх ціни, а попит означає обсяг і структуру пропозиції, впливаючи при цьому на виробництво.

2. Підприємництво, його функції та форми

Підприємництво - самостійна, ініціативна, ризикована діяльність суб'єкта господарювання з виробництва товарів та надання послуг з метою одержання прибутку.

Таке розуміння підприємництва сформувалося не відразу. Різні дослідження і дослідники протягом двох століть робили свої внески у визначення цієї категорії. Серед них: Рене Кантільйон, Макс Вебер,Вернер Зомбарт, Йозеф Шумпетер.

Вперше цей термін застосував французький банкір на початку XVIII ст. Рене Кантільйон. До підприємців він відносив тих, хто був зайнятий своєю справою в умовах нестабільності, а отже, був змушений ризикувати.

У Шумпетера підприємець - це не тільки звичайний хазяїн, це новатор, це економічний лідер, це людина яка:

1) виробляє нові блага або удосконалює якість існуючих;

2) впроваджує нові засоби виробництва;

3) опановує нові ринки збуту;

4) використовує нові джерела сировини;

5) створює промислові організації нового типу.

Підприємництво як явище господарського життя завжди розвивається у певному соціально-економічному та історичному середовищі. Саме тому для його безперервного відтворення необхідні певні передумови: економічні, політичні, юридичні, психологічні.

Економічні передумови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві функціонували багато суб'єктні власники (приватні, колективні, державні). Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання продукції, фінансових ресурсів, вибір господарських контрагентів. Шляхом створення таких економічних передумов у нашій державі є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарської діяльності.

Політичні передумови полягають у створенні в країні сприятливого політичного клімату для підприємництва. Цього можна досягти на основі розробки і здійснення стабільної економічної політики в країні.

Така політика має надати усім господарюючим суб'єктам:

- гарантії збереження їхньої власності;

- виключення можливостей націоналізації та експропріації;

- владні структури мають захищати всі види власності ;

- створювати сприятливий підприємницький клімат завдяки відповідній податковій, кредитній, фінансовій, інвестиційній, митній та іншій політиці.

Юридичні передумови підприємництва ґрунтуються на законодавстві, нормативно-правових актах, розроблених у країні. Останні мають створити для усіх учасників ринкових відносин однакові "правила гри", тобто надавати однакові права і повну економічну свободу, не допускати втручання органів державного управління в господарську діяльність будь-якого суб'єкта, за винятком законодавчо обумовлених випадків.

Отже, йдеться про те, що підприємці можуть діяти самостійно, вільно але в межах закону. попит економіка товар прибуток

В Україні прийняті і діють ряд нормативних актів, які заклали підґрунтя для формування підприємництва. Важливе місце серед них належить Господарському кодексу України.

Згідно з ним підприємництво здійснюється за такими принципами:

- вільний вибір діяльності на добровільних засадах, залучення до здійснення підприємницької діяльності майна і коштів як юридичних, так і фізичних осіб;

- самостійне формування програм діяльності, вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, становлення цін відповідно до законодавства;

- вільне наймання працівників, залучення матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів;

- вільне розпорядження прибутком, що залишається після виплати платежів, установлених законодавством;

- самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємцями і використання належної частки валютної виручки на свій розсуд.

Перелічені умови потребують ще однієї досить важливої - психологічної передумови.

Сутність її полягає в позитивній, суспільній думці щодо підприємництва і не тільки думці, а його економічній, матеріально-технічній і організаційній підтримці. Саме з реалізацією цієї передумови пов'язано багато проблем. За даними соціологічних служб, 40% опитуваних відповіли, що підприємці - це люди, які обходять закон, 26% вказали на схильність до махінацій і шахрайств, 12% відповіли, що вони не дотримуються угод і правил гри на ринку. Інші 16% відзначили працездатність, новаторство та партнерство підприємців. 6% не знали що відповісти. Така оцінка підприємницької діяльності не випадкова, і тут довго розбиратися не доводиться, оскільки негативне ставлення до підприємців формувалось в Україні декількома поколіннями і враз змінити його неможливо.

Підприємницька діяльність різноманітна, як і різноманітні людські потреби. Усі численні вияви підприємництва можна згрупувати в певні види. Серед них:

- виробниче підприємство - здійснюється підприємцями, які виготовляють різноманітну продукцію, виконують роботи, надають послуги, створюють духовні блага (навчання, музика);

- комерційне підприємництво, тобто товарно-грошові, торговельно-обмінні операції (купівля-продаж предметів споживання та засобів виробництва);

- посередницьке підприємництво - надання інформаційних, консультативних та маркетингових послуг. Агентами посередницьких фірм є брокери, маклери, дилери. Посередницька фірма може здійснювати торгівлю на власний розсуд, у тому числі за попередньою домовленістю - ф'ючерсні угоди;- фінансове підприємництво - різновид комерційного, особливістю якого є те, що об'єктом купівлі-продажу є специфічний товар - гроші, валюта, цінні папери;

- страхове підприємництво - особлива форма кредитно-фінансових відносин. Його необхідність спричинена ризиком, який є невід'ємною рисою ринкової економіки. Воно захищає бізнес і населення від ризикових ситуацій, забезпечує прибуток.

Підприємцем можна стати за будь-якої форми власності й навіть не маючи власності. В економіці є три типи підприємців:

1) підприємець-власник

2) підприємець-орендар

3) підприємець-менеждер.

У першому випадку підприємець є власником або співвласником усього підприємства, всього капіталу або його частини. Орендар може стати підприємцем, не маючи власності на землю або на підприємство, а гроші взяти в кредит. Підприємець-менеджер - людина високої кваліфікації, широких спеціальних та загальних знань, не має ні власного, ні орендованого майна, а працює за наймом на підприємствах, здійснюючи управління. Багато найвідоміших фірм своїми успіхами зобов'язані саме культурі менеджменту.

Основною метою підприємця і підприємництва є не тільки отримання і привласнення прибутку, не тільки задоволення особистих корисних потреб. Підприємницька діяльність, якщо вона налагоджена відповідно до законодавства держави, регулюється і направляється відповідними владними структурами , має і суспільну корисність.

По-перше, оскільки підприємець безпосередньо і особисто зацікавлений у результатах своєї справи, то це змушує його працювати на межі власних можливостей, шукати і використовувати все нове, а отже, сприяти розвитку науково-технічного прогресу. Серед королів бізнесу, найбагатших людей світу на перший план вийшли ті підприємці, які, скориставшись мікроелектронною революцією 50-х років, фактично підтримавши і вдосконаливши її, заклали підвалини і власного, і суспільного багатства. В 1995 р. в США, найбагатшій країні світу, нараховувалося понад 2 млн мільйонерів. Це стільки, скільки їх в усіх інших країнах світу. Практично, саме США задають тон у перетворенні підприємця в "героя суспільства". Не випадково в середині 80-х років у цій високорозвинутій країні щорічно створювалося в середньому 600 тисяч нових підприємств: і за 20 останніх років їх кількість збільшилася майже в 2,5 разу. Цьому сприяло багато факторів, але основним є увага і підтримка держави.

По-друге, як людина, що працює в умовах невизначеності, підприємець зацікавлений сприяти стабілізації суспільних відносин, дотримуючись юридичних норм і угод, повазі до партнерів.

По-третє, оскільки бажання збільшити власне багатство досягається на ґрунті задоволення потреб споживачів, оскільки це спонукає до пошуку незадоволених потреб, а отже, до піднесення рівня добробуту суспільства.

Отже, досвід розвинутих країн світу переконливо свідчить, що зараз підприємництво - найпрогресивніша система господарювання незалежно від соціально-економічного устрою суспільства.

У сучасних умовах підприємництво виконує такі основні функції.

1. Ресурсну. Вона передбачає, що воно націлено на мобілізацію матеріальних, людських та фінансових ресурсів і їх ефективне використання з урахуванням досягнення в економіці, управлінні та організації виробництва.

2. Організаційна функція підприємництва зводиться до поєднання ресурсів виробництва в оптимальних пропорціях і здійснення контролю за їх раціональним використанням. Ця функція розкриває специфічний господарсько-організаційний талант, який притаманний підприємцю:

- він повинен вміти об'єднувати людей для досягнення єдиної мети;

- бути професійно підготовленим для здійснення компетентних розрахунків;

- бути гнучким і наполегливим у прийнятті рішень;

- бути готовим іти на постійний ризик і відповідати за свої дії.

3. Творча функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних наукових розробок і проектів.

3. Форми організації суспільного виробництва

Форма суспільного виробництва - це тип організації господарської діяльності людей, реальне функціонування суспільного виробництва. Суспільство знає дві основні форми господарювання: натуральне виробництво і товарне виробництво.

Історично першою формою організації суспільного виробництва, яка панувала протягом тривалого часу, було натуральне виробництво, тобто таке виробництво, в якому виготовлення продуктів праці здійснювалося для задоволення власних потреб безпосереднього виробника, тобто для внутрішньогосподарського споживання. Найбільш характерним цей тип виробництва був у докапіталістичних суспільствах. Певною мірою він зберігся і до сьогодні в різних країнах, у тому числі в Україні (наприклад, виробництво на садово-городніх ділянках).

Характерними рисами натуральної форми виробництва є: економічна замкненість, примітивна техніка і технологія, універсальний характер робочої сили, низький рівень спеціалізації і продуктивності праці. Натуральне виробництво малоефективне, консервативне. Йому притаманні прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням.

Натуральне виробництво відповідає такому рівню розвитку продуктивних сил і економічних відносин, які зумовлюють надзвичайно обмежену мету виробництва, низький і одноманітний рівень власних і суспільних потреб. Прямі натуральні зв'язки призводять до безпосереднього використання вироблюваного продукту всередині суб'єкта господарювання, самими виробниками. Національна економіка при цьому складається з маси відокремлених господарств (сімей, помість, общин та ін).

Другою формою організації суспільного виробництва є товарне виробництво. Це така організаційна форма суспільного виробництва, коли продукти праці виробляються економічно відособленими виробниками не для власного споживання, а для суспільних потреб, що визначаються ринком, тобто для купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими обмінюються відособлені виробники, стають товарами.

Характерними рисами товарного виробництва є:

- суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва;

- обмін продуктами праці між виробниками;

- економічна відокремленість виробників;

- свобода вибору виробничих ресурсів, засобів і цілей виробництва;

- наявність конкуренції;

- вільне ціноутворення;

- стихійність розвитку.

Об'єктивною умовою і матеріальною основою виникнення та розвитку товарної форми суспільного виробництва є суспільний поділ праці. Це пояснюється тим, що спеціалізація виробників та виготовлення окремих видів продукції зумовлює об'єктивну необхідність обміну своїх продуктів на продукти інших виробників. Адже для задоволення різноманітних потреб кожного виробника потрібні різноманітні продукти, яких він сам не виробляє. Саме тому такий виробник об'єктивно змушений обмінювати свій продукт на продукти інших виробників.

Отже, суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва об'єктивно зумовлюють необхідність обміну продукцією між різними відособленими виробниками. Водночас суспільний поділ праці сам по собі ще не зумовлює необхідність товарного виробництва. Адже обмін продуктами праці може здійснюватись як в еквівалентній, так і безеквівалентній формі. Товарне виробництво передбачає лише еквівалентний обмін продуктами праці. У зв'язку з цим і виникає питання, що зумовлює саме еквівалентний обмін продуктами праці і відповідно товарну форму виробництва.

Визначальною причиною, що зумовлює еквівалентну форму обміну продуктами праці, а також і саме товарне виробництво, є економічна відокремленість виробників, яка виявляється у власності на виготовлений продукт, що стає товаром. Тобто кожний самостійний товаровиробник виступає власником виготовленого продукту. Цей продукт, завдяки спеціалізації, він повинен обміняти на продукти праці інших виробників, бо тільки так може задовольнити свої різноманітні потреби. Вступаючи у відносини обміну, виробник повинен відчужувати свій продукт, свою власність і привласнювати чужий продукт, чужу власність. Саме у процесі товарного обміну гостро постає питання: "В якій пропорції повинні обмінюватись між собою різноманітні за своєю споживною цінністю продукти різної праці?" Така мінова пропорція досягається тільки ринком.

Отже, визначення мінових пропорцій різних за споживною формою продуктів є об'єктивною необхідністю для товарного обміну, бо кожен товаровиробник є власником відчужуваного продукту. В цих пропорціях реалізуються економічні інтереси товаровласників, учасників обміну. Кожен з них привласнює в кінцевому підсумку стільки ж чужих продуктів, скільки він відчужив своїх.

Досягнута ж рівновага, або еквівалентність обміну, свідчить про те, що різні за своєю споживною цінністю продукти стали спів ставними і обмінюються між собою як рівновеликі обсяги людської праці, втіленої в різних продуктах. Саме кількість праці виробників, втіленої у різних продуктах, робить ці продукти спів мірними між собою, і саме на цій об'єктивній основі ринок визначає еквівалентність їх обміну. Здійснюється це через купівлю-продаж продуктів праці. Спонукальною ж причиною цієї еквівалентності є завжди відокремленість привласнення продуктів праці суб'єктами господарської діяльності.

Товарне виробництво еволюціонує разом із розвитком продуктивних сил, суспільним поділом праці та спеціалізацією виробництва.

Відома різноманітність моделей товарного виробництва. Первісно виникло просте товарне виробництво. Це дрібне виробництво, яке засноване на дрібній приватній власності та особистій праці власника засобів виробництва. Воно характеризується прямим поєднанням безпосередніх виробників із засобами виробництва, відсутністю ринків землі, природних ресурсів, робочої сили. У формі товару виступають лише речові чинники виробництва та продукти праці. Товаровиробник реалізує вироблений ним готовий продукт з метою задоволення особистих потреб.

Наступною моделлю товарного виробництва є розвинуте товарне виробництво. Тут товаром стає не лише продукт людської праці, а й всі чинники виробництва, в тому числі й сама робоча сила людини. Таке виробництво ґрунтується на великій приватній власності, механічних знаряддях праці, спільній праці багатьох найманих робітників. Його мета - одержання прибутку суб'єктом господарювання. Розвинуте товарне виробництво має загальний характер і стає всеохоплюючою формою прояву економічних зв'язків між людьми. Його виникнення пов'язане з утвердженням капіталістичної економічної системи. Тому розвинуте товарне виробництво називають капіталістичним товарним виробництвом.

На думку учених-економістів моделлю товарного виробництва можна вважати і підприємництво як вид господарської комерційної діяльності громадян та їх добровільні об'єднання. Воно може успішно розвиватися лише у сприятливому середовищі ринкової економіки.

Отже, суспільний поділ праці та спеціалізація виробників на певній виробничій діяльності зумовлює об'єктивну необхідність обміну різноманітними продуктами праці, а економічна відокремленість зумовлює еквівалентну, товарно-ринкову форму цього обміну. Саме тому суспільний поділ праці є необхідною умовою і матеріальною основою будь-якого товарного виробництва, а економічно відокремлене привласнення продуктів праці виступає його визначальною причиною.

Використана література

1. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник. - 2-ге вид., випр. - К.: Знання-Прес, 2003. - 581с.

2. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ. 2001.-328 с.

3. Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посіб. - К.: Знання - Прес, 2002. - 687 с. - (Вища освіта ХХІ ст.).

Размещено на Allbest.ru