Характеристика економіки Італії

Для Італії притаманне органічне співіснування трьох секторів: великих корпорацій, державних підприємств і кооперативного сектора. Крім того, значне поширення має «тіньовий сектор» економіки.

Італія розвивається за європейсько-кейнсіанською (англійською) моделлю. Для неї характерним є наявність значної за масштабами і питомою вагою державної власності, здійснення державних закупок у великих розмірах, значні державні інвестиції для підтримання зайнятості і розв'язання соціальних питань. За допомогою держбюджету здійснюється вплив на структуру і об'єм пропозицій. Характерною рисою англійської моделі ринку є державна власність на підприємства капіталоємких і малорентабельних галузей, продукція яких суттєво впливає на рівень витрат в інших галузях народного господарства, особливо експортних.

ВВП на душу населення становить 31 000$. [4]

4. Агропромисловий комплекс країни

У сільському господарстві Італії використовується 38 % територій країни, пасовища займають 15%. Сільське господарство Італії має землеробницький напрям. Рослинництво дає 58% сільськогосподарської продукції, тваринництво - 42%. Незважаючи на сприятливі кліматичні умови, Італія забезпечує себе продовольством лише на 75-80%. Понад половину ріллі займають зернові культури, але під тиском конкуренції інших країн ЄС площі під зерновими поступово скорочуються. За збиранням зернових Італія втричі поступається Франції; головні культури - пшениця, кукурудза, рис. Італія щороку збирає 6 млн т фруктів, 15 млн т овочів (у тому числі 5 млн т помідорів). За врожаєм цитрусових (3 млн т) і оливок Італія в Європі поступається тільки Іспанії. Врожай винограду становить 10 млн т на рік, понад 90% його переробляється на вино, за виробництвом якого Італія посідає перше місце в світі. [7, с.95]

Тваринництво відіграє другорядну роль, по-перше, через недостатню кормову базу, а по-друге - через конкуренцію дешевих продуктів тваринництва з інших країн ЄС. Молочне тваринництво розвинуте переважно на півночі країни, де зосереджені кращі пасовища й запаси фуражу, вівчарства - на півдні, особливо на о. Сардинія, де й виробляють найкращий сир.

В Італії добре розвинено всі види транспорту. Морські порти, за виключенням Генуї, Венеції, Трієста і Неаполя, - невеликі (Аугуста, Барі, Бріндізі, Спеція, Ліворно, Мілаццо, Порто-Фоксі, Порто-Торрес, Салерно, Таранто, Трієст). Довжина залізниць - 19,5 тис. км. Існує густа мережа внутрішніх і міжнародних авіаліній. Загальна довжина трубопроводів перевищує 20 тис. км.

5. Грошово-кредитна система Італії

Банківський і фінансовий нагляд в Італії здійснюється Міжвідомчим комітетом з кредитів і заощаджень, Банком Італії і Національною комісією з контролю за фінансовими компаніями і фондовою біржею. Перший з цих органів відповідає в основному за загальний нагляд у сфері кредитної політики і захисту ощадних внесків, він є державним інститутом, що створений у 1947 р. Комітет очолює міністр фінансів. Банк Італії готує проекти рішень і пропозиції з питань нагляду за резолюціями Комітету, встановлює правила нагляду і сам безпосередньо його здійснює як у документарній, так і в дистанційній формах. Національна комісія з контролю над фінансовими компаніями і фондовою біржею контролює діяльність кредитно-фінансових установ на ринку цінних паперів.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1 Структура Міжвідомчого комітету з кредитів і заощаджень та його зв'язки [2]

Банк Італії заснований в 1893 р. і з 1926 р. є єдиним емісійним центром країни. В даний час центральний банк Італії діє на підставі Закону «Про емісійні банки» (1910 р.) і Акту «Про Банк Італії» (1936 р.). За Банком Італії обов'язки щодо проведення грошово-кредитної політики законодавчо не закріплені. З 1895 р. йому було передано право ведення операцій Казначейства. У 1926 р. Банк Італії одержав право контролю над кредитною системою і курсом ліри, а з 1936 р. він став «банком банків». [2]

Сьогодні в організаційному плані Банк Італії - центральний емісійний банк, публічно-правова установа з капіталом, що складається з 300 000 іменних паїв, які поділені між державними і напівдержавними установами, такими, як ощадні каси, публічно-правові інститути, банки національних інтересів, інститути соціального забезпечення, страхові установи. Практично він же є державним інститутом.

Основними функціями Банку Італії є:

- емісія кредитних грошей;

- акумуляція і зберігання офіційних золотовалютних резервів;

- банк є касиром уряду, у ньому є рахунок держави, на якому ведеться рух надходжень і витрат;

- надання кредитів кредитним установам і уряду;

- здійснення контролю за діяльністю кредитних установ;

- здійснення грошово-кредитної політики, основні напрями якої визначаються спільно з Казначейством і Комітетом, проте втілюються в життя самостійно Банком Італії;

- організація безготівкових розрахунків. [2]

Уся влада з поточних і внутрішніх питань у Банку Італії зосереджена в руках його керівника, що призначається, як правило, на тривалий термін Президентом країни за представленням прем'єр-міністра. Проте стратегічні рішення приймаються після обговорення в директораті Банку, що складається з керівника, генерального директора і двох його заступників. Банк Італії очолює Вища рада, яка втілює в життя рішення Міжвідомчого комітету з кредитів і заощаджень.

Як регулюючий орган Банк Італії має майже необмежений доступ до звітності банків і бази даних за всіма банківськими кредитами, навіть невеликого розміру.

Другий рівень кредитної системи Італії належить комерційним банкам, спеціалізованим фінансово-кредитним установам та небанківським фінансово-кредитним установам. Італійську кредитну систему відрізняє значна участь в ній держави. Лише приблизно 100 банків є приватними, і їх число постійно зменшується. Комерційні банки Італії відносять до групи закладів короткострокового кредитування (до 18 місяців), які складають основу кредитної системи Італії.

До спеціалізованих банків короткострокового кредитування належать:

1. Публічно-правові інститути. До них відносяться 6 банків: «Банк Неаполя», «Банк Сицилії», «Національний банк праці» та інші.

2. Банки національних інтересів. До них відносяться три найбільших банки: «Банк Рима», «Комерційний банк Італії» та «Італійський кредит». У відповідності з законом, банк національних інтересів повинен мати філії не менш як у 30 провінціях з 94. Названі банки є акціонерними товариствами, причому контрольний пакет акцій перебуває в руках держави.

3. Звичайні кредитні банки - це юридичні особи приватного права.

4. Народні (кооперативні) банки. Головна відмінність народних банків полягає в тому, що їх капітал повинен бути розподілений між його членами, причому у відповідності із законом 1983 р. цих останніх не може бути менше 400.

5. Ощадні каси. Основними операціями ощадних кас є приймання внесків, розрахункові безготівкові операції, короткострокове кредитування.

6. Сільськогосподарські і ремісничі банки - це місцеві банки з обмеженою чи необмеженою відповідальністю, які розташовані в невеликих містечках і здійснюють цільове спеціалізоване кредитування.

До спеціалізованих закладів довгострокового кредитування відносяться 18 іпотечних банків і «Консорціум кредиту на громадські роботи».

Крім того в Італії функціонують небанківські фінансово-кредитні установи: пенсійні фонди, страхові компанії.

В Італії існує два типи пенсійних фондів: інституційний тип (фонд є незалежною юридичною особою з право- і дієздатністю); контрактний тип (фонд складається з юридично відокремленої сукупності активів без право- і дієздатності).

Страхові компанії, на відміну від банків, не відіграють суттєвої ролі в економіці Італії, бо тут функціонує розвинута система соціального забезпечення. Найбільшою страховою компанією Італії є «Генеральна страхова компанія». Це універсальна компанія, яка займається всіма видами страхування і в тому числі страхуванням життя, майна й перестрахуванням.

6. Італія в системі світогосподарських зв'язків

Італія посідає шосте місце у світі за експортом та імпортом товарів і п'яте - за експортом та імпортом послуг.

Італія експортує продукцію машинобудування і металообробної промисловості, швейні, взуттєві і текстильні вироби, хімічну продукцію, продовольство, будівельні матеріали, офісну оргтехніку, руди чорних і кольорових металів.

Експорт Італії відзначається високою капіталомісткістю. Разом з тим експортна продукція характеризується невисокою наукоємністю, що є наслідком відставання Італії в науководослідному потенціалі серед розвинутих країн.

В імпорті переважають машини і устаткування, але високою є також частка нафти, газу, мінеральної і сільськогосподарської сировини. Серед імпортованих машин значна частка належить транспортним засобам, верстатам, обчислювальній техніці.

Іноземні інвестиції прямують в основному в такі галузі італійської економіки, як машинобудування, хімічна й нафтопереробна промисловість. Італія експортує капітал також і в країни, що розвиваються, переважно в Латинську Америку і Африку; в цих регіонах основна частина інвестицій йде у видобуток нафти, газу й залізної руди.

Основними торговими партнерами Італії є Німеччина, Франція, США, Саудівська Аравія, Лівія, Ірак тощо. Італія лосідає друге місце у загальному обсягу товарообігу з Україною серед країн Західної Європи. У 2003 р. Італія інвестувала 252 українські підприємства, з яких 164 - спільні українсько-італійські. [1, с. 175]

Результати 3-х кварталів поточного року свідчать про збереження позитивної тенденції нарощування обсягів двосторонньої торгівлі. За даними Держкомстату України, за 9 місяців ц.р. обсяг товарообороту збільшився порівняно з відповідним періодом минулого року на 35% і становив 948,2 млн. дол. США, у т.ч. експорт - 643 млн. дол. США. [8]

Одним із пріоритетних завдань торговельно-економічного співробітництва України та Італії є забезпечення, принаймні, часткової переорієнтації італійців з російського на український ринок. Необхідним також вважають подальше внесення позитивних для України змін у зовнішньо-торговельну політику: останнім часом на італійському ринку нарівні з товарними позиціями сировини з'явилася деяка кінцева промислова продукція українського походження, зокрема, промислове обладнання для хімічної промисловості, хімічні добрива, цемент, консервовані овочі та фрукти. У той же час структура експорту-імпорту залишається майже незмінною і, відповідно, несприятливою для нашої держави: в експорті до Італії основне місце займає сировина, в імпорті переважає промислова продукція. Італія зацікавлена в імпорті з України чавуну, шкіряної сировини, мінеральних добрив. В імпорті з Італії, як і в попередні роки, переважає обладнання і пластмаси, одяг і взуття, продукти харчування. В основному італійскі інвестиції розміщені в галузі внутрішньої торгівлі, харчової промисловості, машинобудуванні, металообробній та легкій промисловості.

Висновки

Отже, Італія є однією з семи найрозвинутіших країн світу. Вона розташована на півдні Європи (Апеннінський п-ів та острови Сардинія та Сицилія). Країна не є дуже багатою на корисні копалини, проте серед наявних важливе місце займають поклади поліметалевих руд, які забезпечують потреби країни в цинку й свинцю на 1/3, також є поклади сурм'яної руди та кіноварі (за запасами якої Італія займає провідні місця у світі), країна багата на будівельну сировину (передусім мармур). Італійські ріки здавна використовуються для виробництва електроенергії, постачання водою населених пунктів та промислових підприємств. Клімат на півострові та острові - середземноморський, а у Паданській низовині - помірно теплий.

На середину 2010 року у Італії проживало біля 58,1 млн.осіб. За кількістю населення ця країна посідає 24 місце в світі та 5-е в Європі. Середня густота населення становить 119 осіб/км2. 98% населення країни складають італійці. Для Італії характерним є природне скорочення населення, яке складає -4,7 промілле на рік. Середня зарплата в Італії становить приблизно 1500 євро. Структура зайнятості населення Італії виглядає наступним чином: промисловість - 31%, сільське господарство - 4%, сфера послуг - 65%.

Провідними галузями промисловості Італії є машинобудування та металообробка, хімічна й нафтохімічна, харчова й легка. Італія розвивається за європейсько-кейнсіанською (англійською) моделлю. Для неї характерним є наявність значної за масштабами і питомою вагою державної власності, здійснення державних закупок у великих розмірах, значні державні інвестиції для підтримання зайнятості і розв'язання соціальних питань.

У сільському господарстві Італії використовується 38 % територій країни, пасовища займають 15%. Сільське господарство Італії має землеробницький напрям. Рослинництво дає 58% сільськогосподарської продукції, тваринництво - 42%. Незважаючи на сприятливі кліматичні умови, Італія забезпечує себе продовольством лише на 75-80%.

Банківський і фінансовий нагляд в Італії здійснюється Міжвідомчим комітетом з кредитів і заощаджень, Банком Італії і Національною комісією з контролю за фінансовими компаніями і фондовою біржею. На сьогодні Банк Італії є є єдиним емісійним центром країни.

Італія посідає шосте місце у світі за експортом та імпортом товарів і п'яте - за експортом та імпортом послуг. Італія експортує продукцію машинобудування і металообробної промисловості, швейні, взуттєві і текстильні вироби, хімічну продукцію, продовольство, будівельні матеріали, офісну оргтехніку, руди чорних і кольорових металів. В імпорті переважають машини і устаткування, але високою є також частка нафти, газу, мінеральної і сільськогосподарської сировини.

Список використаних джерел

1. Безуглий В. В. Економічна і социальна география зарубіжних кран: Навч. посіб. - К.: ВЦ «Академія», 2007. - 704 с.

2. Економіка зарубіжних кран. / За ред.: Козака Ю. Г., Ковалевського В. В., Осиповна В. М. - 3-тє вид. перероб. та доп. Навч. пос. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 544с.

3. Світова економіка. Навч. посіб. / За редакцією Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського, Н. С. Логвинової. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 328с.

Размещено на Allbest.ru