Капітал і наймана праця

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 13. Капітал і наймана праця

Програмна анотація

Еволюція терміна «капітал» та його сучасне визначення. Гроші і капітал. Загальна формула капіталу. Умови функціонування категорії «капітал». Первісне нагромадження капіталу. Торговельний та лихварський капітал. Основні форми працевлаштування. Наймання праці. Поняття ринку праці та його специфічні ознаки.

Економічна категорія "капітал" давно привертала до себе увагу. Спроби пояснити джерела збагачення держави, окремих осіб або прошарків суспільства штовхали вперед розвиток економічної науки. Тому визначення змісту цієї категорії пов'язане з утвердженням і розвитком політичної економії як науки.

Спочатку виникла потреба пояснити джерела збагачення держави. Перша відома в історії розвитку економічної науки школа меркантилістів вважала джерелом збагачення торгівлю, особливо із заморськими державами. Успіхи в зовнішній торгівлі вимагали сприяння держави у вигляді митних законів, а інколи і фінансової підтримки. Тому "багатство" і "капітал" тривалий час ототожнювались і поставали основою та втіленням могутності, якою могла володіти тільки державна влада. Але в неї на той час були обмежені можливості володіти багатством: це могло бути або пограбування власного народу, або завоювання чужого майна в інших країнах.

Суспільство, що розвивалось, поступово стало переключати свою увагу на землеробство, котре збільшувало кількість продукції для торгівлі і отримання "багатства". Це дало змогу зробити досить важливий для економічної науки крок уперед: багатство можна виробляти самостійно, не використовуючи зовнішньої торгівлі.

Такі представники школи фізіократів, як Ф. Кене, А. Тюрго джерелом багатства вважали уже виробництво, до того ж не будь-яке, а тільки сільськогосподарське, в якому очевидною була провідна роль природи.

Тільки зі зростанням в народному господарстві ролі промисловості, яке супроводжувалося розоренням дрібних ремесел, утверджується думка, що джерелом багатства в будь-якій галузі матеріального виробництва є праця, що в цілому "багатство народів" створюється працею в галузях матеріального виробництва. Починаючи з трактування В. Петті, одного із засновників класичної політекономії, це положення стає загальновизнаним.

Отже, на кінець XVIII ст. економічною наукою походження багатства було з'ясовано. Щодо змісту капіталу, то увага тогочасних економістів зосереджувалась в основному на характеристиці його матеріально-речової сторони. Так, основоположники класичної політекономії А. Сміт і Д. Рікардо ототожнювали капітал з нагромадженою уречевленою працею (засобами виробництва). Д. Рікардо, наприклад, стверджував, що камінь і палиця в руках дикуна стають для нього капіталом. А. Сміт зараховував до капіталу лише ту частку запасів, котрі використовуються для подальшого функціонування у виробництві або іншій сфері економічної діяльності та приносять дохід. Таке розуміння сутності капіталу заслуговує на позитивну оцінку адже матеріально-речовий зміст цієї категорії пов'язується як з факторами виробництва, так і з процесом отримання доходу. Це положення є домінуючим для розуміння змісту поняття "капітал".

А. Сміт уперше намагався довести, яка з частин капіталу може бути джерелом доходу. На його думку, товари, котрі входять до складу основного капіталу, не продаються протягом терміну використання, не змінюють свого власника і тому не можуть бути джерелом доходу. До складу обігового капіталу входять товари, реалізація яких дає змогу отримати певний приріст, дохід. Причину такого явища А. Сміт вбачав у тому, що вироблені товари містять в собі певну купівельну силу, яка при їх реалізації набуває грошової форми. Поряд із твердженням, що їх вартість має одне джерело -- працю (і отже, може створюватися тільки у сфері виробництва), А. Сміт припускає можливість її отримання й зростання при реалізації, тобто у сфері обігу. Це стало важливою умовою для подальшого з'ясування сутності поняття "капітал" одним із напрямків економічної науки.

Отже, на перших етапах розвитку політекономії сформувалося розуміння капіталу як сукупності факторів виробництва, що приносить дохід. Надалі поряд з охарактеризованим трактуванням сутності капіталу як економічної категорії сформувались та набули поширення й інші підходи.

У процесі соціально-економічного розвитку суспільства на основі приватної власності на засоби виробництва стало зрозумілим, що не без участі капіталу воно по-новому і дуже активно стало розшаровуватись за матеріальним становищем, а відносини в ньому значно загострювались. Очевидне злиденне становище зростаючого класу найманих робітників привертало до себе увагу ряду активних суспільних діячів, філософів, економістів. Відбулося усвідомлення необхідності подальшого розвитку теоретичних засад капіталу як економічної категорії. Загальновизнаний внесок в теорію капіталу був здійснений К. Марксом.

У питаннях трактування А. Смітом і Д. Рікардо матеріально-речового змісту капіталу як сукупності факторів виробництва дуже близьке і марксистське розуміння цієї наукової проблеми. Але між ними існує ряд принципових відмінностей, особливо щодо участі та ролі різних складових капіталу в процесі створення вартості.

К. Маркс також вважав з того, що у процесі збільшення вартості бере участь увесь капітал. Але його складові відіграють при цьому різну роль. У кожному процесі праці розрізняють, з одного боку, засоби виробництва - сукупність засобів і предметів праці, і, з іншого боку, суб'єкт праці - саму людину. Це різні фактори, що відіграють неоднакову роль у процесі збільшення вартості. Засоби виробництва є тільки засобами використання робочої сили і матеріалізації її праці у створюваних товарах. У процесі праці вартість спожитих засобів виробництва зберігається і переноситься конкретною працею робітника на новий продукт. Водночас ця вартість залишається незмінною, тобто у процесі виробництва не відбувається приріст вартості над первісною вартістю засобів виробництва.

Частину продуктивного капіталу, яка перетворюється на засоби виробництва і не змінює величини своєї вартості у процесі виробництва, К. Маркс назвав постійним капіталом і позначив буквою "С" (від лат. constant - постійний).

Друга частина капіталу, яка авансується на купівлю робочої сили, у процесі виробництва зростає. Найманий робітник своєю абстрактною працею не приносить, а відтворює вартість власної робочої сили і окрім того, створює додаткову вартість. Частину продуктивного капіталу, яка витрачається на купівлю робочої сили і в процесі виробництва змінює свою вартість, К. Маркс назвав змінним капіталом - "V" (від англ. variable - змінний). Отже, відповідно до функціональної ролі засобів виробництва і робочої сили у створенні додаткової вартості капітал поділяється на постійний та змінний.

За К. Марксом, капітал -- це вартість, котра авансується у будь-який вид економічної діяльності (насамперед у матеріальне виробництво) з метою отримання додаткової вартості. Остання є результатом експлуатації найманих працівників і постійно відтворює себе, тобто отримана додаткова вартість знов і знов авансується підприємцем з тією ж метою.

Ці положення видатного вченого відображення у визначенні поняття "капітал" як "самозростаючої вартості, створеної найманим робітником". Визначення капіталу як важливої економічної категорії свідчить про те, що воно передбачає виробництво і привласнення додаткової вартості та охоплює своєрідні суспільні відносини між найманими працівниками і підприємцями. "Капітал, - зазначав К. Маркс, - це не річ, а певне суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі і надає цій речі специфічного суспільного характеру. Капітал - це не просто сума матеріальних і вироблених засобів виробництва. Капітал - це перетворені засоби виробництва, які самі по собі так само мало є капіталом, як золото або срібло самі по собі - грішми"

Отже, капітал - це історично зумовлене суспільно-виробниче відношення між підприємцями, які володіють засобами виробництва, і працівниками, котрі позбавлені будь-яких засобів виробництва та існування. Таке розуміння сутності капіталу є проявом соціально-економічного підходу, відповідно до якого він трактується як специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов.

Капіталу притаманна множинність економічних форм прояву. Він може існувати у вигляді певної суми грошей (грошовий капітал), промисловий капітал виступає у вигляді сукупності засобів виробництва. Капітал також може проявлятись у вигляді торговельного, позичкового, фінансового, акціонерного, міжнародного і т. д. Цим певною мірою пояснюється наявність в сучасній економічній науці й інших підходів до трактування сутності капіталу.

П. Самуельсон та У. Нордхауз зауважують, що капітал складається із благ довгострокового користування, створених для виробництва інших товарів. Д. Хайман визначає капітал як ресурс тривалого користування, створюваний з метою виробництва більшої кількості товарів і послуг2. Він включає до його складу машини, верстати, прокатні станки, споруди і будівлі, засоби пересування, дорогі комп'ютери, запаси сировини, напівфабрикатів, тобто відбувається розширення діапазону запасів, видів нагромадженої праці, певних благ, котрі відносять до капіталу при з'ясуванні И Його сутності.

Англійський економіст Дж. Хікс розглядав капітал як сукупність 11 товарів виробничого призначення, а П. Хейне - як виготовлені засоби виробництв або блага, які можна використовувати для виробництва майбутніх благ. Це предметно-функціональний підхід до трактування сутності капіталу, відповідно до якого він ототожнюється з нагромадженою працею, котра використовується для подальшого виробництва або продажу товарів та одержання доходу.

Дж. Робінсон та Р. Дорнбуш розглядають капітал як гроші, як універсальний, необхідний всім товар. Близьким до цього є визначення капіталу як джерела процента (Дж. Кларк, Л. Вальрас). Аналогічної позиції при трактуванні сутності капіталу дотримується 1. Фішер. Він визначає капітал як "дисконтований потік доходу". Це означає визнання того факту, що будь-який елемент багатства, що приносить його власнику регулярний дохід протягом тривалого часу, можна розглядати як капітал. Це грошовий підхід до трактування капіталу. Згідно з ним останній досліджується як фінансовий ресурс, котрий приносить власникові дохід у вигляді процента.

Такі підходи до визначення капіталу односторонні. В них акцентується на грошовій формі капіталу і не береться до уваги те, що для отримання доходу необхідно придбати засоби виробництва, найняти працівників, організувати виробництво і т. д. Грошова форма капіталу призначається для придбання факторів виробництва, забезпечення безперервності руху капіталу в усіх сферах суспільного виробництва.

Розгляд капіталу як певного вкладення, що дає змогу отримувати дохід, логічно вимагає зарахування до його складу вкладень в робочу силу. Такий підхід, запропонований П. Беккером, Дж. Мінсером та іншими науковцями, дістав назву концепції "людського капіталу". Під останнім мають на увазі витрати, які сприяють майбутньому збільшенню доходів індивіда. В цій концепції навчання у школі, вищому навчальному закладі, природні здібності та творчість індивіда, професіоналізм розглядаються як чинники зростання його продуктивної сили, що сприяє збільшенню обсягів виробництва високоякісної інноваційної продукції. Це є найважливішим джерелом зростання доходів окремої особи та суспільства в цілому.

У межах трактування капіталу як певного вкладення виокремлюється категорія "інтелектуальний капітал", що функціонує в чистому вигляді в науці, освіті, управлінні, охороні здоров'я тощо. В розвинених країнах інтелектуальний капітал починає переважати над його іншими формами та стає передумовою нагромадження суспільного багатства.

Можливе і ототожнення капіталу з часом, який розглядають як окремий фактор виробництва, що створює дохід. У цьому разі відбувається ототожнення капіталу з часом як особливим економічним ресурсом, котрий визначає дохід підприємців як винагороду за відмову від задоволення поточних потреб заради отримання майбутніх благ.

Слід підкреслити, що західними науковцями ефективно розкрито матеріально-речовий зміст капіталу, його зв'язок з різними факторами виробництва, процесом отримання доходів. З цих позицій вони впритул наближаються до розуміння сутності капіталу К. Марксом, який, аналізуючи матеріально-речову структуру капіталу, зазначив, що він складається зі знарядь праці, сировини і т. п. Він також розглядав капітал як нагромаджену працю, як відношення між уречевленою та живою працею.

Сучасні західні науковці повніше, ніж К. Маркс і Ф. Енгельс, розкрили матеріально-речову структуру капіталу, пов'язали його з благами, з часом.

Існування матеріально-речових та інших форм капіталу, не заперечує його трактування як суспільно-виробничих відносин, котрі наявні між людьми щодо тих чи інших матеріальних об'єктів.

Отже, в сучасній політекономії немає загальновизнаного визначення сутності капіталу як економічної категорії. Як у минулому, так і нині окремі економічні школи та теорії підходять до трактування останнього з різних позицій. Іх порівняльний аналіз дозволяє дійти висновку, що найбільш науково обґрунтовано, повно та доказово сутність капіталу, що перебуває у постійному русі, набуваючи при цьому різних видів та форм прояву, у тому числі і форми суспільно-виробничих відносин, представлена К. Марксом.

Визначними Й панівними економічними відносинами капітал стає в капіталістичному суспільстві. Для виникнення та існування останнього необхідно декілька важливих умов:

- працівники мають бути юридично вільними, мати можливість вільно розпоряджатися своєю здатністю до праці і продавати її власникові засобів виробництва на певний час, а не назавжди;

- відсутність у працівників засобів виробництва та засобів для життя (окрім здатності до праці);

- наявність економічного примусу до людини продавати свою здатність до праці (робочу силу) власникам засобів виробництва, які організовують і контролюють її використання у процесі виробництва матеріальних благ або надання послуг;

- результат взаємодії факторів виробництва, тобто його продукт (товар або послуга) мають належати капіталістові. Для останнього не має значення, що виробляти або які послуги надавати, адже він організовує виробництво або надання послуг з врахуванням тієї обставини, що вироблені товари, надані послуги є носіями нової вартості, котра містить в собі додаткову вартість.

Первісне нагромадження капіталу. Необхідною умовою виникнення і розвитку ринкових відносин є первісне нагромадження капіталу. Вивчаючи особливості формування і становлення капіталізму як стадії розвитку суспільства, К. Маркс зазначав: "...Первісне нагромадження є не що інше, як історичний процес відокремлення виробника від засобів виробництва".

Відокремлення засобів виробництва від виробника і зосередження їх у руках невеликої групи людей сприяло розвитку капіталістичних відносин, які поступово перетворились на цивілізованішу форму -- ринкові відносини. Але за своєю економічною суттю ці форми відносин близькі, бо мають на меті нагромадити грошову масу в руках тих, хто володіє засобами виробництва. В результаті первісного нагромадження капіталу формуються два нерівноцінні елементи: власники робочої сили, які бажають продати свою працю, та власники засобів виробництва. Що стосується України, то для неї, як і для інших постсоціалістичних країн, характерний процес поступового розшарування населення, в результаті чого виникає полярність у суспільстві. Утворився контингент людей, які мають можливості розпочати виробництво, відкривати магазини, створювати різні фірми і ринкові структури, де використовується наймана праця, витрати якої не повною мірою компенсуються розміром заробітної плати, а доходи, отримувані "хазяїном", значно перевищують сукупний дохід найманих працівників. Персоніфікаторами капіталу в Україні є власники приватних підприємств, комерційних банків, магазинів, компаній, пов'язаних з нафто- та автомобільним бізнесом, посередницьких компаній, фірм з продажу будівельних матеріалів і продовольчих товарів, а також закладів ігорного бізнесу з їх інфраструктурою, ділки тіньової економіки та ін.

Термін "капітал" походить від лат. capitalis і означає головний. Однак найчастіше економісти застосовують його для позначення всіх засобів, які використовуються у виробництві та сприяють йому. Якщо розуміти капітал саме так, то він складається з будівель, устаткування, інструментів, передаточних пристроїв, транспортних засобів тощо. Для створення складових капіталу необхідні гроші, які самі по собі не є капіталом. Щоправда, вживається поняття " грошовий капітал" щодо грошей, які використовуються для організації виробництва.

Якщо продаж одного товару здійснюється заради купівлі іншого, то форма товарного обігу має спрощений вигляд: Т -- Д -- Т'. Тут гроші обслуговують обмін товарів і виконують функцію засобу обігу.

Гроші стають капіталом лише тоді, коли надходять в обіг для одержання більшої суми, ніж було вкладено. Загальна формула руху капіталу така:

де Г'= Г + А Г, а А Г -- це приріст грошей, який отримав назву доданої вартості або доходу.

Отже, формулу Г - Т - Г' можна записати так:

Ця формула має назву загальної формули руху капіталу і показує, що гроші виступають не як посередник в обігу товарів, а як засіб для отримання більшої кількості грошей, ніж їх вкладено первісно, тобто гроші набувають властивості самозростання. Капітал -- це самозростання вартості або вартість, яка приносить дохід і може бути втілена в грошових, матеріальних і нематеріальних активах.

Капітал як економічна категорія. Капітал є похідним фактором виробництва і виник услід за такими факторами, як праця та земля. До капіталу, як зазначалось раніше, належать усі використані в процесі виробництва засоби виробництва, а також складські запаси готової та напівготової продукції у вартісному виразі, які приносять додану вартість або дохід власнику засобів виробництва при використанні праці найманих працівників.

Згідно з поглядами А. Сміта і Д. Рікардо, капітал як економічна категорія -- це сукупність засобів виробництва, його можна розглядати як нагромаджену працю. Ці погляди мали і мають багато послідовників як наприкінці XVIII ст., так і нині. Сучасні економісти розглядають капітал як блага, що мають вартість, купівельну спроможність і приносять дохід.

Друга точка зору пов'язана з поглядом на капітал як на сукупність грошей. Капітал починається з грошей, однак не будь-які гроші є капіталом, оскільки не всі вони приносять дохід. Відповідно до третьої точки зору капітал -- це інтелектуальне досягнення, вдосконалена праця людини, людський фактор. Цей погляд також має право на існування, тому що в своїй основі виробництво спирається тільки на два фактори: природу та людину. Все інше -- машини, устаткування, технологія, інформація, нововведення і нематеріальні акти -- результат праці людини. Слід зазначити, що людський капітал стає капіталом лише тоді, коли він приносить дохід. Дохід відрізняється від капіталу тим, що це прирощення до первісно авансованого розміру вартості активів.

Отже, капітал може бути різноманітним (рис. 17). Капітал як фактор виробництва -- це засоби виробництва, які належать підприємцям або іншим власникам і використовуються в процесі створення товарів і послуг. Процес виготовлення й нагромадження цих засобів виробництва називається інвестуванням. Інвестиційні товари, на відміну від споживчих, які задовольняють потреби безпосередньо, роблять це опосередковано, забезпечуючи виробництво споживчих товарів.

Капітал і праця

Капітал -- це вартість, яка приносить дохід, тобто приріст до початково авансованого розміру вартості активів (грошових, матеріальних і нематеріальних). Капітал складається з двох частин: постійної та змінної. Постійний капітал -- це витрати підприємця на придбання засобів виробництва, він переноситься конкретною працею на новостворений продукт. Отже, постійний капітал С бере участь у процесі виробництва своїм речовим змістом і є фактором виробництва (знаряддя та всі засоби праці, сировина, матеріали, паливо, електроенергія тощо). Він не бере участі у процесі збільшення вартості.

Рис. 17. Види капіталу з точки зору суб'єктів ринку

Друга частина капіталу -- вартість робочої сили, яка визначається за домовленістю між працівниками і роботодавцями (в руках працівників вона є заробітною платою), змінює свою вартість у процесі виробництва і тому є змінним капіталом V. Ця частина капіталу забезпечує збільшення первісної вартості, відтворюючи первісну вартість і створюючи додану вартість m. Отже, постійний капітал і вартість робочої сили (С + V) становлять витрати виробництва, а створювана найманими працівниками нова вартість розпадається на еквівалент вартості робочої сили і додану вартість. Додана вартість т є доходом виробництва.

Додана вартість може бути абсолютною та відносною і залежить від інтенсивності праці та кількості працюючих. Від кількості працюючих залежить не тільки поділ підприємств на малі, середні або великі, а й соціально-економічна форма їх організації -- трудовий колектив. У політико-економічному розумінні трудовий колектив -- це суб'єкт економічних відносин, насамперед відносин власності, який забезпечує раціональне використання наявних матеріально-речових ресурсів з метою створення і привласнення доходу. Якщо засоби виробництва виступають у формі капіталу, то трудовий колектив є лише суб'єктом техніко-економічних відносин (тобто відносин спеціалізації, кооперування виробництва тощо) і самого процесу праці.

Трудові колективи на більшості підприємств країн СНД і на великих підприємствах розвинених країн Заходу організовують первинні ланки професійних спілок. З їх участю формуються і змінюються основи трудового права, трудового законодавства, виробляються умови укладення колективних договорів, в яких обумовлюються питання оплати, умов та охорони праці, соціального розвитку, участі в управлінні підприємством і розподілі прибутку тощо. Але потрібно пам'ятати, що члени трудових колективів -- це наймані працівники, які мають особисту свободу, проте не є власниками засобів виробництва, і які продають свою робочу силу як товар, виходячи на ринок праці. Підприємець, наймаючи працівника, керується майбутньою граничною корисністю. При цьому масштаби та методи наймання залежать від стратегії фірми, можливостей підготовки і перепідготовки кадрів, ситуації на ринку праці (внутрішньому і зовнішньому), а також інших чинників. Наймання працівників здійснюється різними способами: наймання спеціалістів, які відповідають умовам роботи і виробничим функціям, через агентства працевлаштування (приватні і державні), за об'явами і рекламними проспектами, на конкурсній основі претендентів. Наймання робочої сили звичайно здійснює кадрова служба.

У міжнародній практиці існує загальне визначення поняття вартості робочої сили. Згідно з резолюцією, прийнятою Міжнародною конференцією зі статистики праці (червень 1985 р.), вартість робочої сили -- це розмір фактичних видатків наймача на утримання робочої сили.

Вартість робочої сили складається з витрат, пов'язаних з використанням робочої сили і забезпеченням необхідного її відтворення. Вона зумовлена обсягом життєвих благ, необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини. На вартість робочої сили також впливають результати праці власника робочої сили. На ринку вона формується через порівняння результативності праці та її корисності з урахуванням витрат на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, який узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця, з витратами, потрібними для відтворення робочої сили.

На величину вартості робочої сили впливають чинники, які збільшують або зменшують її (рис. 18).

До вартості робочої сили належать: безпосередньо заробітна плата (тарифний заробіток, посадовий оклад, преміальні виплати, пільги, послуги, надбавки і доплати); натуральні виплати (харчування, витрати на оплату житла), які надаються працівникам підприємцями; витрати на професійне навчання; витрати на утримання громадських служб; витрати роботодавців на соціальне забезпечення працівників; встановлені законом внески на соціальне забезпечення (за віком, у зв'язку з інвалідністю, хворобою, материнством, виробничим травматизмом, безробіттям і як сімейна допомога); добровільні або договірні (відповідно до колективних угод) внески в системі соціального забезпечення і приватне страхування; безпосередні виплати працівникам, відсутнім на роботі через хворобу, нещасний випадок тощо; вартість медичного й санітарного обслуговування; вихідна допомога (виплати у зв'язку із закінченням строку трудового договору); витрати на професійну підготовку і підвищення кваліфікації персоналу, професійну орієнтацію та підбір кадрів; витрати на соціально-побутове обслуговування ( їдальні та інші заклади харчування на підприємствах, культурне обслуговування та аналогічні послуги); податки, що розглядаються як витрати на робочу силу (на фонд заробітної плати, на дохід).

Рис. 18. Чинники, що впливають на величину вартості робочої сили

Сукупність життєвих засобів у грошовому виразі, необхідних для відтворення робочої сили, визначає ціну робочої сили. Залежно від стану ринку праці, від кон'юнктури на ньому, попиту і пропозиції робочої сили ціна робочої сили може відхилятись від її вартості. Кон'юнктура ринку праці може змінюватись, викликаючи відповідні коливання ціни робочої сили.

Винагорода за працю

Кожен найманий працівник, який витрачає певну частку своєї енергії, вмінь і знань, має право на винагороду, основним видом якої є заробітна плата. На стадії купівлі робочої сили заробітна плата є ціною робочої сили; в процесі праці -- це плата-винагорода за працю, її кількість та якість; після процесу праці -- особистий (сімейний) дохід.

Винагорода за працю складається з вартості благ і послуг, які забезпечують фізичне існування працівника, його духовний розвиток і соціальне становище у суспільстві; витрат на утримання членів родини і насамперед дітей; витрат на підвищення кваліфікації і рівня знань, необхідних для виконання своїх функцій; інших життєвих елементів, об'єктивно необхідних для відтворення робочої сили.

Заробітна плата -- це плата, яку одержує власник робочої сили за свою працю, її якість і кількість, або ціна, що платить підприємець працівникові за використання його робочої сили. Вона визначається особистим трудовим внеском працівника, залежить від кінцевих результатів роботи підприємства (фірми) і регулюється податками. Розмір заробітної плати залежить від складності й умов виконання роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці.

Серед різних груп працівників існує диференціація заробітної плати за їх здібностями та рівнем освіти, видами робіт, уподобаннями, а також через конкуренцію на ринку праці.

Слід розрізняти заробітну плату основну та додаткову. Основна зарплата визначається посадовим окладом, відрядними розцінками, тарифними ставками, а також доплатами у розмірах, встановлених чинним законодавством. Величина додаткової заробітної плати зумовлена кінцевими результатами діяльності підприємства (фірми) і виступає у формі премії, винагороди, заохочувальних виплат, а також доплат у розмірах, що перевищують встановлені чинним законодавством.

Сьогодні існують такі форми оплати праці робітників: почасова, відрядна і контрактна, або безтарифна.

Почасова форма передбачає оплату праці залежно від відпрацьованого часу і може бути простою почасовою і почасово-преміальною. Відрядна форма включає: пряму відрядну, непряму відрядну, відрядно-прогресивну, відрядно-преміальну й акордну оплату.

Контрактна форма оплати праці найпоширеніша і ґрунтується на укладенні особливої форми трудового договору між роботодавцем і виконавцем, в якому обумовлюються режим та умови праці, права й обов'язки сторін, рівень оплати праці та ін. Договір може обумовити час перебування виконавця на роботі (почасова оплата праці) або конкретне виконання завдання (відрядна).

Теорії заробітної плати

Теоріями заробітної плати є теорія фонду, теорія граничної продуктивності, теорія змінюваної форми вартості робочої сили, теорія "соціальної сили". На кожному етапі розвитку суспільства формувались економічні вчення, які тою або іншою мірою стосувались питань заробітної плати. На першому етапі еволюції класичної політичної економії основоположники трудової (витратної) теорії вартості товарів і послуг В. Петті і П. Буагільбер заробітну плату характеризували як ціну праці працівника, що є мінімумом коштів для його існування та існування його родини. Таку точку зору поділяли Д. Рікардо і Т. Мальтус. В. Петті стверджував: "Закон мав би забезпечувати працівнику тільки кошти до життя, бо якщо дозволити отримувати вдвічі більше, то він працюватиме вдвічі менше, ніж міг би працювати, а це для суспільства є втратою тієї самої кількості праці". З цього приводу цікаве зауваження В. Леонтьєва: "Посилання на те, що жоден працівник не торгувався за реальну заробітну плату -- навіть якщо це так, -- абсолютно нічого не доводить, оскільки, торгуючись за власну заробітну плату у грошовому виразі, працівник може насправді керуватись у своїх діях реальною купівельною спроможністю доходу".

Визначаючи сутність і розмір заробітної плати працівника, А. Тюрго погоджувався з В. Петті та Ф. Кєне і вважав, що вона є результатом "від продажу своєї праці іншим" і що вона "обмежена необхідним мінімумом для його існування ... тим, що йому безумовно необхідно для підтримання життя". Проте на відміну від своїх попередників, А. Тюрго відносив заробітну плату до числа елементів, що лежать в основі введеного ним поняття загальної економічної рівноваги, яка, за його словами, встановлюється між цінністю всіх витворів землі, споживанням різноманітних товарів, різноманітними видами виробів, кількістю зайнятих їх виробництвом людей та ціною їх заробітної плати.

Другий етап еволюції класичної політекономії пов'язаний з ученням А. Сміта, який зазначав: "За наявності високої заробітної плати можна завжди знайти працівників більш діяльних, старанних і тямущих, ніж за низької заробітної плати". Разом з іншими ученими він сформулював теорію фонду загальних суспільних коштів на оплату праці, згідно з якою такий фонд потрібно поділити на кількість працюючих, що й покаже рівень середньої заробітної плати.

Прихильники теорії граничної продуктивності вважали, що виробничі фактори (в тому числі і праця) прирощують багатства. Кожному фактору відповідає свій доданий продукт і прибуток.

Автор "Капіталу" К. Маркс вважав, що отримання найманим працівником заробітної плати є результатом обміну з капіталістом проданою "робочою силою", а не самою працею. Згідно з його теорією, заробітна плата еквівалентна кількості товарів для підтримання життя працівника та його сім'ї. Її рівень залежить від продуктивності праці, яка пов'язана з рівнем механізації та технологічного оснащення виробництва, а це в свою чергу перешкоджає зростанню заробітної плати, оскільки техніко-економічний процес породжує постійний надлишок робочої сили. Теорія змінюваної форми вартості (ціни) робочої сили, яку відстоювали марксисти, показує, що ціна робочої сили зростає відповідно до зростання потреб робітника і зменшується у разі зростання продуктивності.

Представники теорії "соціальної сили" М. Туган-Барановський і Й. Шумпетер вважали, що прибутки між соціальними прошарками суспільства розподіляються згідно з рідкісністю кожного прошарку, при цьому профспілки виступають у ролі монополій. А. Маршалл -- один з провідних учених неокласичної економічної теорії, представник " кембриджської школи" маржиналізму, також вважав, що заробітна плата -- це винагорода за працю.

Номінальна і реальна заробітна плата

Частина національного доходу, яка надходить в особисте споживання працівника і розподіляється відповідно до кількості та якості витраченої праці та її результатів, є заробітною платою. Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата -- це сума грошей, яку отримає працівник за виконання роботи. Але для людини праці важлива не сама по собі грошова сума, а та кількість благ, яку можна придбати за неї. Реальна заробітна плата -- це сукупність товарів і послуг, які може придбати працівник за отриману ним номінальну заробітну плату. Реальна заробітна плата, за інших однакових умов, прямо пропорційна номінальній заробітній платі й обернено пропорційна рівню цін на товари і тарифів на послуги:

де Ір/з -- індекс реальної заробітної плати, визначений за певний період часу; Ін/з -- індекс номінальної заробітної плати за такий самий період; Іц -- індекс цін на споживчі товари і послуги, що були у той самий період; Іт -- індекс тарифів на послуги.

У разі стрімкого зростання цін і повільного збільшення номінальної заробітної плати реальна купівельна спроможність однієї грошової одиниці різко зменшується:

Динаміку реальної заробітної плати визначають за допомогою індексів вартості життя, які є відношенням бюджетного набору товарів поточного року до аналогічного бюджетного набору товарів за минулий рік.

На динаміку реальної заробітної плати впливають чинники протилежної спрямованості (табл. 11).

Таблиця 11 Чинники, що впливають на реальну заробітну плату

Від чинників, що впливають на реальну заробітну плату, значною мірою залежить те, як заробітна плата виконуватиме свої економічні та соціальні функції, до яких належать відтворювальна, стимулююча, мотиваційна, регулююча, стабілізуюча, визначальна, соціальна.

Через названі функції заробітної плати розкривається її функціонально-економічне та соціальне призначення для суспільства, здійснюється регулювання оплати праці. Основними цілями регулювання оплати праці є:

* забезпечення кожному працівникові життєво необхідного рівня споживання;

* збереження реального рівня заробітної плати;

* встановлення тісного взаємозв'язку заробітної плати і продуктивності праці;

* досягнення належної відповідності різних рівнів заробітної плати.Продукт праці і заробітна плата

В умовах ринкових відносин концептуальна модель оплати праці набуває форми обміну між різними власниками. Власник робочої сили обмінює її на гроші, життєві блага. З огляду на це реальна купівельна сила грошей стає однією з вирішальних умов нормального функціонування оплати праці.

Ефективні сильні гроші -- це регулятор, здатний забезпечити оптимальний зв'язок міри винагороди за працю і міри споживання. Оскільки робоча сила не існує поза працею, то в модель оплати праці потрібно включити міру праці. Проте праця, на відміну від робочої сили, не має вартості, вартість має лише її результат -- продукт праці. Це означає, що величина оплати праці визначається вартістю робочої сили і вартістю продукту її праці. Отже, модель оплати праці набуває такого вигляду:

де РС -- робоча сила (вартість робочої сили); П -- праця; ПП --продукт праці (результат праці); МВ -- міра грошової винагороди; МС -- міра споживання.

Заробітна плата при цьому виступає як ціна, що сплачується за використання праці. Наведена концептуальна модель оплати праці має як низку істотних переваг, так і обмежену можливість оцінки праці окремих працівників. Праця оцінюється опосередковано, виходячи з результатів роботи підприємства або виробничих підрозділів. Позитивним моментом у такій моделі є те, що міра праці тут прямо пов'язується із стимулами й інтересами економічних суб'єктів, що дає можливість пов'язати її з відносинами привласнення (власності).

Ринковий розподіл доходів відбувається за принципом вартісної еквівалентності. З огляду на це сутність оплати праці полягає у підтриманні пропорційності між мірою праці, мірою винагороди і мірою споживання. Еквівалентність, ринковий паритет є характерними ознаками моделі оплати праці, необхідними умовами дієвості системи матеріального стимулювання.

Еквівалентність і пропорційність становлять суть і вирішальну вимогу закону вартості, це зумовлює закономірний еквівалентний характер доходів від праці в умовах ринкової економіки. Важливо, що при цьому формується саморегульований механізм забезпечення відповідності міри праці та міри грошової винагороди.

Математична модель описує пропорційність заробітної плати та праці як рівність відношень і має такий вигляд:

де А, В, С -- величини заробітної плати; а, Ь, с -- різні види праці, що розрізняються за складністю.

Як вважають прихильники теорії граничної корисності, на оплату праці впливає закон спадної продуктивності праці й капіталу, відповідно до якого за незмінного розміру капіталу кожен новоприйнятий працівник виробляє менше продукції, ніж прийнятий раніше. Продуктивність праці останнього працівника в цьому разі є граничною продуктивністю праці. За таких умов заробітна плата збігається з тим продуктом, який можна приписати граничній праці, тобто вона дорівнює вартості продукту, виробленого граничним працівником.

Отже, система матеріального стимулювання праці в умовах ринкових відносин повинна виходити з класичного принципу "противаг і балансів". При цьому основою зростання рівня заробітної плати має бути підвищення граничної продуктивності праці. Проте заробітна плата, збільшуючись разом із зростанням граничної продуктивності праці, зростає не такою самою мірою, якою зростає продуктивність.

Рекомендована література

1. Бутук А.И. Экономическая теория: Учеб. пособие.-- К.: Вікар, 2000. - 644 с.

2. Бєляєв О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 2001 -- Тема 11

3. Задоя А. А . Петруня Ю. Е. Основы экономической теории: Учеб. Пособие. - М.: Рыбари, 2000. -- 479 с.

4. Михасюк I., Мельник А., Крупка М., Залога 3. Державне регулювання економіки / За ред. І. Р. Михасюка. - Львів: Українські технології, 1999. - 640 с.

5. Мочерний С. В. Еюномгчна теорія: Посібник. -- К.: Видавничий центр «Академія», 2002. - 656 с.

6. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. - 4-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2002.-- 615 с.

7. Основи економічної теорії / За ред. С. В. Мочарного. -- К.: Видавничий центр «Академія», 1998. - 464 с. і, 1998.

8. Савченко А. Г., Пухтаєвич Г. О, Тітьонко О. М. Макроекономіка: -- К. Либідь 1999 -- 288 с.

9. Сажина М. А., Чибриков Г. Г. Экономическая теория: Учебник для вузов. - М.: Издательськая группа Норма-Инфра-М, 1998. -- 456 с.

10. Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільян Д. Макроекономіка: Пер. з англ. - К.: Основи, 1995.

11. Старостенко Г. Г. Політична економія: Посібник для дистанцйного навчання та індивідуальної роботи. - К.: Університет «Україна», 2003 -- 185 с .

12. Чухно А. А. Капітал, кредит, процент, їх суть і роль в економіці // Фінанси України. - 1997. - № 9.