Теорія грошей і грошового обігу. Попит і пропозиція. Витрати виробництва і прибуток

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економіка та підприємство

Спеціальність «Облік і аудит»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни : Політична економія

за темою :

Теорія грошей і грошового обігу. Попит і пропозиція. Витрати виробництва і прибуток

м. Київ 2011

1. Гроші: їхні суть та функції. Грошовий обіг та його закони

1.1 Гроші: їхні суть та функції

Функції грошей -- це дії, які вони здійснюють у ринковій економіці.

Класична економічна теорія виділяє п'ять функцій грошей: міри вартості, засобу обігу, засобу утворення скарбів, засобу платежу, світових грошей.

Функція грошей як міри вартості полягає у здатності грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їй форму ціни.

Функцію міри вартості гроші виконують ідеально, тобто на основі мисленого прирівнювання вартості товару до уявленої кількості грошей.

Гроші як міра вартості широко використовуються як рахункові, як одиниця рахування. За їх допомогою можна надати кількісного виразу всім економічним процесам і явищам на мікро- і макрорівнях, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого не можлива їх організація й управління. Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі надання вартості всіх товарів однакової форми ціни.

Функція грошей як міри вартості в епоху золотих та повноцінних паперових грошей реалізується через масштаб цін.

Масштаб цін -- це певна вагова кількість дорогоцінного металу, яка законодавчо встановлюється державою як грошова одиниця країни та використовується для виміру товарних цін.

У кожній країні грошова одиниця має власну назву -- долар, франк, марка, фунт стерлінгів, йєна, гривня та ін. Через масштаб цін ціни товарів встановлюються не за ваговою кількістю золота, а в національних грошових одиницях.

З середини XX ст. відповідно до рекомендацій МВФ був повністю припинений обіг золотих грошей і їх конвертація на паперові гроші. Із завершенням демонетизації золота країни світу не проводять фіксації золотого вмісту грошових одиниць, тобто масштабу цін.

У функції засобу обігу -- гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг.

Процес товарного обміну з участю грошей виражається формулою Т -- Г -- Т. Функція грошей засіб обігу завжди поєднується з попередньою функцією міра вартості. Тільки в єдності вони забезпечують абстрактну визначеність категорії грошей. Це зумовлено тим, що мінова вартість товару набуває загального визначення тільки в результаті обміну товару на гроші.

Функцію засобу обігу гроші виконують у формі монет і паперових грошей.

Спочатку металеві гроші використовувалися у формі простих зливків, дроту чи шматків металу. Це було не зовсім зручно. З розвитком торгівлі виникла потреба таврування зливків більш відомою й авторитетною особою, а потім, поступово ця функція перейшла до держави. За встановленою формою держави стали виготовляти монети.

Монета -- зливок грошового металу певної ваги, форми, проби та номіналу, узаконений державою як засіб обігу.

Монета виявилась найдосконалішою формою повноцінних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною субстанціональною вартістю. У процесі тривалого обігу монети стираються, ваговий вміст золота в монеті зменшується, і вона стає ніби неповноцінною. Проте такі монети, реальна вартість яких відмінна від номінальної, продовжують успішно функціонувати як засіб обігу. Це свідчить про те, що у процесі обігу гроші набувають особливої мінової вартості, яка може існувати відокремлено від реальної внутрішньої вартості того матеріалу, з якого вони виготовлені. Крім того, функцію засобу обігу гроші виконують миттєво, як тимчасовий посередник, що робить їх індиферентними до своєї вартісної форми. Все це створило умови для заміщення у сфері обігу повноцінних (золотих) грошей неповноцінними "грошима-знаками", наприклад, паперовими.

Паперові гроші -- це знаки, символи, представники повноцінних (золотих) грошей в обігу, що наділені державною владою примусовим курсом обігу. Паперові гроші не мають власної вартості, оскільки затрати на виготовлення їх незначні, але мають купівельну спроможність.

Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин.

Цю функцію гроші здійснюють як у сфері товарного обігу при продажу товару в кредит, і погашенні боргу, так і поза ним при погашенні різноманітних зобов'язань (заробітна плата, сплата податків, орендна і квартирна плата, повернення позик тощо).

На основі цієї функції виникли кредитні гроші -- вексель, банкнота, чек.

Функцію утворення скарбу виконують ті гроші, які виходять з обігу, тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються і перетворюються на скарб у своїй золотій або срібній "плоті".

Ця функція пов'язана зі здатністю золотих чи срібних грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства. Поряд із безпосереднім нагромадженням скарбів у золотомонетній формі відбувається нагромадження їх і в естетичній формі (ювелірні вироби, предмети розкоші з золота). Це пояснюється тим, що золото має стабільну вартість і характеризується досконалою, абсолютною ліквідністю. Іншим видам грошей та активам стабільність вартості й ліквідність притаманні лише більшою або меншою мірою.

Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов'язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операції, наданням кредитів та іншими угодами.

Первісно цю функцію виконувало тільки золото. У цій функції гроші виступають у трьох значеннях:

як загальний платіжний засіб (розрахунки за зовнішньоторговельним та платіжним балансами країни);

як загальний купівельний засіб (купівля таких товарів, як зброя, зерно, енергоресурси з негайною готівковою оплатою);

як загальне втілення суспільного багатства нації у разі переміщення золота з однієї країни в іншу без зустрічного переміщення товарного еквівалента чи погашення боргу (надання позик, сплата контрибуцій, передача золота на збереження тощо).

Сучасна західна економічна наука неоднозначно встановлює кількість виконуваних грошима функцій, але більшість учених вважають, що гроші сьогодні виконують три основні функції:

- засобу обігу,

- міри вартості,

- засобу нагромадження.

Функція грошей як засобу платежу не виділяється окремо, оскільки вона поєднується з функцією засобу обігу, а світові гроші виконують ті ж самі функції, що й гроші в національному ринковому господарстві.

Еволюція функцій грошей.

Важливим аспектом пізнання функцій грошей є принцип їх еволюції. Гроші не можна розглядати як щось незмінне. Під впливом розвитку ринкових відносин деякі функції ускладнюються, змінюються або відмирають, а замість них приходять нові, більш адекватні умовам, що склалися. Тому на кожному етапі розвитку товарно-грошових відносин формується певна сукупність функцій грошей та механізм їхньої взаємодії.

Еволюція функції міри вартості. Позаяк золото вийшло з обігу і перестало бути грошима, то воно й припинило виконувати функцію міри вартості. Однак це не означає, що функція сучасних грошей як міри вартості повністю вичерпана. Вона формується на іншій основі. Слід враховувати, що в процесі обміну виникає потреба не так у вимірі вартості обмінюваних товарів, як у тому, щоб з'ясувати, у скільки разів вартість конкретного товару більша чи менша від вартості товару, що пропонується для обміну. В цих умовах функція грошей як міри вартості ніби модифікується у функцію зіставлення вартості обмінюваних товарів. Це можуть здійснювати і гроші, що не мають власної вартості. Кінцева мета товарного обміну, в якому беруть участь і гроші, обміняти товар на товар, а не на гроші. Переставши бути представником монетарного (золотого) товару, паперово-грошова одиниця уособлює представницьку вартість загальної маси товарів та послуг, що перебувають в обігу і обслуговуються відповідною сумою грошей. Тобто вартісною основою сучасних грошей є вартість сукупної товарної маси, яку вони представляють в обміні. Отже, сучасні гроші виконують функцію порівняння вартості обмінюваних товарів, виступають як рахункові одиниці, за допомогою яких визначаються ціни, ведеться грошовий облік національного продукту тощо.

Еволюція функції грошей утворення скарбів. Оскільки золоті гроші замінені паперово-кредитними, то збереження їх не може утворювати скарб. Але паперові та кредитні гроші набувають якісно нової функціональної форми -- стають капіталом і можуть виконувати функцію нагромадження. Маючи представницьку вартість, гроші є ліквіднішими порівняно з іншими активами. Гроші у функції нагромадження обслуговують потреби суспільного відтворення (капітальне будівництво, придбання машин, обладнання тощо), а також потреби населення у придбанні житла, дорогих товарів тривалого користування, потреби у відпочинку та ін.

Еволюція функції грошей як засобу платежу. У процесі розвитку товарно-грошових відносин функції грошей як засобу обігу поступово звужуються і водночас розширюються функції грошей як засобу платежу. У кінцевому підсумку кредитні гроші, які виникають із функції платежу, стають найпоширенішими і найрозвинутішими грошовими формами. Розвиток кредитних грошей і кредитних відносин має суттєвий вплив на всі сторони сучасного економічного і суспільного життя, що переконливо свідчить про переростання товарно-грошової форми господарства у товарно-кредитну, яка відповідає вищому ступеню розвитку суспільного виробництва.

Еволюція світових грошей. У сучасних умовах золото безпосередньо не використовується як світові гроші. Функцію світових грошей виконують вільно конвертовані національні валюти розвинених країн і колективні міжнародні грошові одиниці (євро), які забезпечили довіру до своїх валют як стабільних носіїв вартості не тільки на внутрішньому, а й на міжнародних ринках. Однак золото виконує функцію централізованого резерву країни, зосередженого в центральних банках, і може використовуватися у міжнародних розрахунках опосередковано шляхом попереднього продажу на світових ринках золота й подальшого його обміну на національні валюти інших країн.

Одночасно з еволюцією функцій грошей відбувається і процес еволюції форм грошей.

Еволюція форм грошей відбувається в напрямі руху від повноцінних грошей (товарних, металевих з дорогоцінних металів), що мали власну реальну вартість, до неповноцінних і дематеріалізованих грошей (білонні монети, банкноти, депозитні, електронні), які набувають вартості опосередковано, виключно через сферу обігу.

Процес еволюції функцій грошей та їхніх форм триває й дотепер, породжуючи нові форми і якісні особливості їхнього прояву.

1.2 Грошовий обіг та його закони

Грошовий обіг -- це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

Обіг грошей здійснюється на основі властивих йому законів. Одним з найважливіших є закон, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу.

Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.

Згідно з класичним підходом кількість грошей, необхідних для обігу, може бути визначена за такою формулою:

КГ = СЦ-К + П-ВП О

де КГ -- кількість грошей, необхідних для обігу; СЦ -- сума цін товарів, реалізованих протягом року; К -- сума цін товарів, проданих у кредит; П -- платежі за кредити минулого року; ВП -- платежі, які взаємно погашаються; О -- швидкість обороту однієї грошової одиниці за рік.

В минулому за умови паралельного обігу золотих і паперових грошей діяв закон їхнього обігу. Сутність закону обігу паперових грошей полягає в тому, що їх випуск має дорівнювати тій кількості замінених ними золотих грошей, яка необхідна для забезпечення нормального товарного обігу. Переповнення каналів обігу паперовими грошима неминуче призводить до знецінення їх, тобто веде до інфляції.

Більшість сучасних західних економістів для визначення кількості грошей, необхідної для обігу, базуються на неокласичній теорії рівняння грошової і товарної мас, запропонованої американським економістом І. Фішером:

М х V = Р х Q,

де М -- маса грошей в обігу; V -- середня швидкість обігу грошей; Р -- середній рівень цін на товари та послуги; Q -- кількість товарів та послуг, представлених на ринку.

З цього рівняння можна визначити кількість грошей, необхідних для обігу:

М = Р х Q

V

Однак у сучасних умовах потреба в грошах не обмежується лише товарними угодами. Вона доповнюється попитом на гроші, зумовленим заощадженнями готівкових грошей населенням, придбанням комерційних та державних цінних паперів тощо. Якщо позначити цей попит на гроші показником L ( r ), то формула кількості грошей набуде такого вигляду:

М = Р х Q + L ( r ).

V

Різноманітність грошових засобів, які функціонують у сучасній економіці, потребує виміру грошової маси.

Структура грошової маси

Готівкові гроші

Безготівкові гроші

Розмінні білонні монети

Банкноти

Казначейські білети

Чекові внески

Депозитні сертифікати

Державні цінні папери, тощо

Грошова маса -- це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалізацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі у народному господарстві.

Білонна монета -- розмінна монета, що виготовляється з не-дорогоцінних металів або їх сплавів, номінальна вартість якої перевищує вартість вміщеного в неї металу та витрат на її чеканку.

Оскільки грошова маса неоднорідна за своєю структурою, то для її характеристики застосовуються різні підходи і показники.

Насамперед грошову масу можна поділити на дві частини -- активні гроші, які мають низьку ліквідність і постійно використовуються в готівковому й безготівковому обігу, і пасивні гроші (або "квазігроші"), які потенційно можуть бути використані як гроші за певних умов (наприклад, вексель, довгострокові депозити).

Залежно від рівня ліквідності грошові засоби ранжуються і зводяться у грошові агрегати М_о, М_1,. М₂,, М₃, L.

Структура грошової маси відображає структуру і рівень розвитку економіки країни: чим менша частка готівки у загальній грошовій масі, тим ефективнішою та розвинутішою вважається ця національна грошова система. У розвинутих країнах на готівку припадає лише 5--10 % грошової маси, а в Україні поза банками обертається 35 % готівки, яка має позитивну тенденцію до зниження.

У кожній країні існує своя методика створення грошових агрегатів. Так, у Франції розраховують і використовують 2 агрегати, в Німеччині і Швейцарії -- З, США -- 4, Англії -- 5.

В Україні обсяг грошової маси розраховується за допомогою чотирьох агрегатів (М_о, М₁,_, М₂, М₃).

2. Еластичність попиту: сутність, види, розрахунки, застосування

Досі ми розглядали вплив ціни та нецінових чинників на попит і пропозицію товарів, не беручи до уваги того, що окремі товари або групи товарів неоднаково чутливі до змін у цінах та нецінових чинниках.

Здатність однієї економічної змінної реагувати на зміни, що відбулися в іншій економічній змінній, називають еластичністю.

Кількісно еластичність вимірюється показником, який називають коефіцієнтом еластичності (Е).

Коефіцієнт еластичності -- міра реагування однієї змінної на зміни іншої, виражена як відношення процентних змін. Іншими словами, коефіцієнт еластичності -- це відношення відсоткової зміни однієї величини до відсоткової зміни іншої.

Розрізняють еластичність попиту за ціною, доходом і перехресну еластичність. Розглянемо кожну з них.

Еластичність попиту за ціною (Е_Dp ) показує, на скільки відсотків зміниться обсяг попиту, якщо ціна зміниться на один відсоток.

де Е_Dp -- коефіцієнт еластичності попиту за ціною;

?QD -- зміна обсягу попиту;

QD -- первинний обсяг попиту;

?Р -- приріст ціни;

Р -- первинна ціна.

Якщо зміна ціни на 1 % викликає зміну обсягу попиту, що перевищує 1 %, то це свідчить про наявність еластичного попиту (Е_Dp > 1).

Якщо зміна ціни на 1 % зумовлює меншу зміну обсягу попиту, то має місце нееластичний попит (Е_Dp < 1).

Якщо зміна ціни на 1 % зумовлює таку саму зміну попиту на 1 %, то наявна одинична еластичність попиту (Е_Dp = 1).

Якщо зміна ціни не впливає на зміну обсягу попиту, має місце абсолютно нееластичний попит (Е_Dp = 0).

Якщо нескінченно мала зміна ціни призводить до нескінченного зростання обсягу попиту, існує абсолютно еластичний попит (Е_Dp --?).

Цінова еластичність впливає на обсяг доходу (виручки від реалізації), який визначається як добуток ціни за одиницю товару на кількість проданого товару.

Для еластичного попиту зменшення ціни на 1 % викликає значніше зростання обсягу попиту (продажу), тому доходи від продажу зростають.

Для нееластичного попиту зменшення ціни на 1 % спричиняє зростання попиту менше, ніж на 1 %, тому загальний дохід від продажу зменшується.

Для одинично еластичного попиту зміна ціни зумовлює абсолютно однакову зміну попиту, тому загальний дохід від реалізації залишається незмінним.

На дві останні ситуації -- абсолютно нееластичного й абсолютно еластичного попиту -- закон попиту не поширюється. Ці крайнощі мають не так практичне, як теоретичне значення, хоча подекуди має місце абсолютно нееластичний попит. Прикладом може служити інсулін для інсулінозалежних хворих на діабет або антиастматичні препарати для астматиків. Тобто йдеться про товари, які мають винятково важливе значення для забезпечення життєдіяльності, ціна на які не обмежує попит. Його може обмежувати лише рівень доходу споживача.

Значно складніше навести приклад абсолютно еластичного попиту. Економічна теорія описує і таку ситуацію, коли зменшення ціни призводить до скорочення попиту на товар, а збільшення ціни -- до його зростання. Така ситуація називається ефектом Р. Гіффена, а товари, попит на які реагує на зміну ціни, -- товарами Р. Гіффена (англійський економіст Р. Гіффен вперше дослідив цей ефект). Крива попиту для товарів Р. Гіффена мала б не від'ємний, а додатний нахил.

Для того щоб описати вплив чинників на еластичність попиту за ціною, слід розглянути структуру товарів за їхньою чутливістю до змін ціни. Для цього із загальної маси товарів треба виділити взаємозамінні товари (товари-субститути) і взаємодоповнюючі товари (товари-комплементи).

Взаємозамінні товари -- це товари, які здатні задовольняти одну й ту ж саму потребу незалежно один від одного. (Наприклад, потребу в жирах можна задовольнити або соняшниковою олією, або маргарином.)

Взаємодоповнюючі товари -- це такі товари, споживання одного з яких обов'язково потребує споживання інших. (Наприклад, використання корисних властивостей автомобіля неможливе без використання мастил, бензину, гальмівної рідини тощо.)

Товари-субститути і товари-комплементи по-різному реагують на зміну цін свого парного товару.

Для товарів-субститутів зростання ціни одного товару зумовлює зростання обсягу попиту на інший (парний) товар. Зростання ціни на олію приведе до збільшення споживання маргарину.

Для товарів-комплементів зростання ціни одного товару супроводжується спадом попиту на інший (споріднений) товар. Зростання ціни на бензин змусить власника автомобіля менше ним користуватися, а також споживати менше не тільки бензину, а й мастил та інших споріднених товарів.

Фактори, що впливають на цінову еластичність попиту.

Значимість товару для споживача. Товари, без якчх споживач не може обійтися, нееластичні за ціною. Товари першої необхідності нееластичні, а предмети розкошів -- еластичні.

Наявність і доступність товарів-субститутів. Чим більша кількість товарів-субститутів доступна споживачеві, тим еластичнішим буде попит на товар-субститут, ціна якого змінюється, і навпаки.

Значимість товарів-комплементів у загальній структурі споживання. Так, зростання цін на електроенергію може вплинути на скорочення споживчого попиту на електричні насоси більшою мірою, ніж на мастильні матеріали для насосів.

Фактор часу. У довгостроковому періоді попит на товари еластичніший, ніж у короткостроковому, з таких причин:

а) реакція споживачів на зміни цін товарів, споживання яких було традиційним і тривалим, потребує певного адаптаційного періоду. Наприклад, українська сім'я традиційно звикла

споживати більше свинини, ніж м'яса птиці, тому переважання останнього у споживанні не може відбутися водночас, а здійсню ватиметься поступово;

б) підприємець також не може миттєво відреагувати на зростання ціни певного товару й запропонувати споживачам товари-субститути, оскільки налагодження виробництва товарів-замінників потребує певного часу;

в) довгострокова зміна ціни на товари, споживання яких за ймає значну частку в доході, потребує тривалого часу для пошуку альтернативного джерела. Наприклад, обмеження традиційного палива для теплових електростанцій та зростання ціни на нього змусило вдатися до використання палива для атомних електростанцій, що потребувало ґрунтовних наукових досліджень.

Перехресна еластичність попиту

Наявність товарів-субститутів і товарів-комплементів формує відповідну реакцію (чутливість) споживачів стосовно обсягу попиту на споріднені товари. Якщо ціна змінюється на один із товарів пари, то це потребує дослідження перехресної еластичності попиту.

Перехресна еластичність попиту -- це чутливість споживчого попиту на товар А до змін, що відбулися в ціні супутнього товару В.

Коефіцієнт перехресної еластичності попиту -- це відношення відсоткової зміни попиту на товар А до відсоткової зміни ціни товару В.

де EDA/B -- перехресна еластичність попиту; ?QDA-- зміна обсягу попиту на товар А; ?QDA/ QDA х 100 % -- відсоткова зміна обсягу попиту на товар А; ?Р_В--зміна ціни на товар В; ?Р_В / Р_В х 100 % -- відсоткова зміна ціни на товар В.

Для товарів-субститутів обсяг попиту на товар А змінюється прямо пропорційно зміні ціни на товар В: EDA/B > 0.

Для товарів-комплементів обсяг попиту на товар А знаходиться в оберненій залежності від зміни ціни на товар В: EDA/B < 0.

Для незалежних товарів (які не є спорідненими) коефіцієнт перехресної еластичності має нульове значення, тобто EDA/B = 0. Це означає, що, наприклад, зміна ціни на пральний порошок не впливає на обсяг попиту на взуття.

Еластичність попиту за доходом

Дослідження еластичності попиту за доходом вимагає аналізу структури товарів з позиції поділу їх на нормальні та нижчі.

Нормальні товари -- це товари, попит на які зростає в міру зростання доходів споживачів.

Нижчі товари -- це товари, попит на які в міру зростання доходів споживачів зменшується (неякісні товари; послуги щодо ремонту одягу та взуття тощо).

Еластичність попиту за доходом показує ступінь зміни попиту на товар, зумовлений зміною доходу споживача.

Коефіцієнт еластичності попиту за доходом визначається як відношення відсоткової зміни обсягу попиту на товар до відсоткової зміни обсягу доходу споживача.

Де ?QD-- зміна обсягу попиту; ?І -- зміна обсягу доходу; І -- обсяг доходу до його зміни.

Для нормальних товарів Е_DІ > 0, для нижчих -- Е_DІ < 0.

Поділ товарів на нижчі та нормальні (вищі) не містить у собі якоїсь внутрішньої причини. Він спричиняється поведінкою споживача як реакцією на зміну попиту, зумовленою зміною доходу. Відтак споживач відносить той чи інший товар (послугу) до розряду нижчих або нормальних

На еластичність попиту впливають також фактор часу і взаємозамінність факторів виробництва (зростання ціни на один із факторів, який можна замінити іншим, дешевшим, зумовлює скорочення витрат підприємця і збільшення пропозиції).

3. Витрати виробництва в короткостроковому періоді

гроші попит еластичність витрати

У короткостроковому періоді деякі чинники виробництва залишаються незмінними, хоча решта може змінюватися для того, щоб збільшити випуск продукції. Валові (загальні) витрати (ВВ) на виробництво будь-якого товару складаються із двох компонентів:

- постійних витрат (ПВ), величина яких не залежить від обсягу випуску продукції, і

- змінних витрат (ЗВ), величина яких змінюється разом з обсягом випуску продукції.

Постійні витрати -- це рентні платежі, амортизаційні відрахування, страхові внески та заробітна плата адміністративного та керівного персоналу.

Змінні витрати включають видатки на заробітну плату і сировину -- вони зростають у міру зростання випуску продукції. Постійні витрати можуть коригуватися у довгостроковому періоді, але вони не міняються із зміною випуску продукції в короткостроковому періоді (ці витрати оплачуються навіть тоді, коли продукція зовсім не випускається).

Щоб вирішити, скільки випускати продукції, керівникам підприємства необхідно знати, як зростуть змінні витрати із зміною випуску продукції. Для цього слід визначити деякі додаткові критерії вимірювання витрат. Дані, наведені в таблиці, стосуються підприємства з постійними витратами у розмірі 50 грн.

Із даних таблиці видно, що змінні витрати зростають разом із випуском, як і валові витрати. Останні являють собою суму постійних (стовпчик 2) і змінних (стовпчик 3) витрат. Дані стовпчиків 3 і 4 дають змогу визначити додаткові змінні витрати, пов'язані зі зміною обсягу.

Середні та граничні короткострокові витрати. Граничні витрати (ГВ) -- це додаткові витрати на виробництво ще однієї одиниці продукції. Оскільки постійні витрати не міняються із зміною обсягу випуску продукції підприємства, то граничні витрати визначаються зростанням лише змінних витрат на випуск додаткової одиниці продукції, що виражається за допомогою такої формули: ГВ = ДЗВ / ДОб.

Граничні витрати показують, скільки коштує для фірми збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю. Граничні витрати можна обчислити, виходячи як із змінних витрат у стовпчику 3, так і з валових витрат у стовпчику 4. Наприклад, граничні витрати за умови збільшення обсягу випуску з двох до трьох одиниць складають 20 грн, бо змінні витрати підприємства зростають з 78 до 98 грн. Валові витрати виробництва зростуть також на 20 грн -- з 128 до 148 грн. Валові витрати відрізняються від змінних тільки постійними витратами, які не міняються, коли міняється обсяг випуску продукції.

Середні витрати -- це витрати на одиницю випуску продукції. Існує три види середніх витрат: середні постійні, середні змінні і середні валові (загальні) витрати. Середні постійні витрати (СПВ) являють собою постійні витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ПВ / Об). Наприклад, середні постійні витрати для чотирьох одиниць обсягу випуску продукції дорівнюють 12,5 грн (50/4). Оскільки постійні витрати не змінюються, то середні постійні витрати знижуються в міру збільшення обсягу випуску продукції.

Середні змінні витрати (СЗВ) -- то змінні витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ЗВ / Об). Середні змінні витрати виробництва п'яти одиниць продукції дорівнюють 26 грн (130/5). І, нарешті, середні валові витрати (СВВ) -- це валові витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ВВ / Об). Таким чином, середні валові витрати виробництва за обсягу випуску -- 5 одиниць складають 36 грн (180 / 5). У цілому середні валові витрати являють собою витрати на виробництво одиниці продукції. Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції, можна визначити, чи прибуткове виробництво.

Середні валові витрати (СВВ ) за будь-якого обсягу продукції знаходять як відношення валових витрат (ВВ) до обсягу випуску продукції (Об) у або як суму СПВ та СЗВ:

Із даних таблиці видно, що змінні та валові витрати зростають разом із випуском продукції. Швидкість зростання залежить від природи виробничого процесу, і, зокрема, від того, чи досягло виробництво того рівня, коли воно підлягає дії закону спадної віддачі щодо змінних чинників.

Як відомо, закон спадної віддачі виражається в тому, що, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання кожної наступної одиниці змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного, фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає спадний додатковий, або граничний, продукт з розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Іншими словами, якщо кількість робітників, що обслуговує машинне устаткування, буде збільшуватися, то зростання обсягу виробництва буде поступово уповільнюватися пропорційно кількості нових робітників.

Цей закон найяскравіше проявляється в сільськогосподарському виробництві та у видобувних галузях промисловості. Дещо меншою мірою він проявляється і в інших сферах суспільного виробництва. Щоправда, цей закон ґрунтується на припущенні, згідно з яким усі одиниці змінних ресурсів якісно однорідні. Тобто припускається, що, наприклад, кожний додатковий робітник має такі ж розумові здібності, освіту, кваліфікацію, трудові навички тощо. Граничний продукт починає зменшуватися не тому, що найняті пізніше робітники виявилися менш кваліфікованими, а тому, що за незмінної величини наявних капітальних фондів зайнята більша кількість робітників.

Згідно з законом спадної віддачі, валовий продукт підприємства (ВП) при додаванні додаткових одиниць змінного ресурсу (праця) до незмінної кількості інших ресурсів (земля, капітал) зростатиме щораз повільніше і, досягнувши максимуму, почне знижуватися. Середній продукт (СП) або продуктивність праці одного робітника зростає, коли загальний продукт збільшується зростаючим темпом, тоді граничний продукт (ГП) зростає. Із уповільненням темпу зростання загального продукту граничний продукт є додатнім, але зменшується. Коли загальний продукт досягає максимальної величини, граничний продукт дорівнює нулю. Коли загальний продукт зменшується, то граничний продукт стає від'ємним. Коли граничний продукт більший за середній продукт, то середній продукт зростає, а там, де граничний продукт менший за середній, останній зменшується.

Якщо праця -- єдиний змінний чинник, тоді для збільшення випуску продукції підприємство повинно найняти більше робітників. Якщо граничний продукт праці швидко знижується в міру збільшення трудозатрат (унаслідок дії закону спадної віддачі), то для прискорення випуску продукції доведеться збільшувати затрати. Як наслідок, змінні та валові витрати швидко зростають одночасно із збільшенням обсягу випуску продукції. З другого боку, якщо граничний продукт праці знижується повільно із збільшенням трудозатрат, то витрати зростатимуть теж повільно.

Якщо припустити, що ставка заробітної плати фіксована, то існує обернена залежність між середніми змінними витратами і середнім продуктом праці. Із зниженням середнього продукту праці значно зростає кількість використовуваних чинників виробництва для отримання граничного обсягу продукції, тобто середні змінні витрати виробництва зростають. Однак із збільшенням середнього продукту праці зменшується потрібна кількість чинників виробництва, тобто середні змінні витрати виробництва зменшуються.

Як змінні, так і середні змінні витрати тісно пов'язані з продуктивністю чинників і витратами виробництва. Змінний і середній продукти говорять про фактичний зв'язок між затратами і результатами виробництва. Зіставлення показників витрат дозволяє робити висновок про бюджетні видатки на підставі одержаної виробничої інформації.

Криві короткострокових витрат виробництва.

На малюнку зображено кілька кривих, які приблизно відображають дані про виробничі витрати, наведені в таблиці. Постійні витрати складають 50 грн. Як наслідок, крива середніх постійних витрат СПВ, безперервно наближаючись до осі абсцис, знижується від 50 грн до 0. Форма решти залежностей короткострокових витрат визначається співвідношенням кривих граничних і середніх витрат. Коли змінні витрати нижчі від середніх, крива середніх витрат спадна.

Коли граничні витрати вищі від середніх, то крива середніх витрат висхідна. Коли середні витрати мінімальні, граничні витрати дорівнюють середнім. Наприклад, граничні витрати (20 грн) нижчі від середніх змінних витрат (25 грн), і лінія середніх витрат спадна. Коли ж граничні витрати дорівнюють ЗО грн, що вище середніх (25 грн), крива висхідна. Зрештою, коли граничні витрати (25 грн) і середні (25 грн) однакові, середня величина витрат залишається без змін (25 грн). Отже, на графіку крива граничних витрат перетинає криві СЗВ та СВВ у мінімальних точках.

Зміщення кривих витрат відбувається під впливом змін у цінах на ресурси або технологій. Підвищення цін на постійні або змінні ресурси змістить відповідні криві вгору, а падіння цін змістить їх вниз. Застосування більш ефективної технології виробництва знижує показники витрат і зміщує криві витрат вниз.

Граничні і середні витрати являють собою важливі поняття. Вони відіграють вирішальну роль при виборі підприємством обсягу виробництва. Знання короткострокових витрат особливо важливе для підприємств, які діють в умовах відчутних коливань попиту. Якщо підприємство здійснює випуск продукції в такому обсязі, коли граничні витрати різко зростають, то невизначеність щодо збільшення попиту в майбутньому може примусити підприємство змінити виробничий процес і, можливо, спонукати до додаткових затрат сьогодні, щоб уникнути вищих витрат завтра.

Використана література

1. В. Базилевич. Економічна теорія. Підручник. Київ. 2008.

2. А.У. Уразов. П.В. Маслак. І.В. Саух. Основи економічної думки. Навчальний посібник. Київ. 2008.

Размещено на Allbest.ru

...