Відродження економіки Німеччини. План Дауеса та Юнга

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Реферат

з дисципліни “Історія економіки та економічної думки ”

Тема: «Відродження економіки Німеччини. План Дауеса та Юнга»

Виконала:

Михальова Катерина

студентка 1-ї групи 2-го курсу

Науковий керівник

Тимочко Н.О

Київ 2014

Вступ

Темою мого реферату є «Відродження економіки Німеччини. Плани Ч. Дауеса та О. Юнга»

Метою роботи є дослідження економіки Німеччини після Першої Світової війни та спроба відновлення її планом Дауеса та Юнга.

Згідно з поставленою метою у даному рефераті я розглядаю такі завдання:

Показати на прикладі Веймарської республіки, у складний для Німеччини час, роль економіки у формуванні зовнішньої політики.

Розглянути основні аспекти повоєнної кризи у Німеччині

Проаналізувати основні положення та наслідки Версальського договору на економіку Німеччини.

Дослідити план Дауеса та розглянути план Юнга, як його результат.

версальський криза дауес

1. Наслідки Першої Світової війн та Версальського договору на економіку Німеччини

1.1 Повоєнна криза у Німеччини та ії основні ознаки

Особливості історичного розвитку Німеччини, які поставили її наприкінці XIX -- початку XX ст. в умови боротьби з Англією за лідерство в Європі та світі, були причиною Першої світової війни, в якій Німеччина зазнала поразки. За роки війни Німеччина втратила загиблими 1,8 млн чол., 1,5 млн -- пораненими, 900 тис. загинуло в результаті епідемій та голоду. В країні панував економічний хаос, матеріальні ресурси були майже вичерпані, різко впала продуктивність праці. Порівняно з 1913 р. обсяг промислового виробництва зменшився на 43%. Була підірвана й фінансова система, адже лише прямі воєнні видатки складали 150 млрд золотих марок. До того ж за рішеннями Паризької конференції Німеччина повинна була, крім значних територіальних поступок, ще й сплатити значні репарації країнам-переможницям.

Після першої світової війни країна переживала господарський хаос, який тривав до 1924 р. У період з 1919 по 1924 р. спостерігалося різке падіння загального економічного рівня, викликаного втратою ряду промислових районів, зношеним і застарілим обладнанням, втратою зовнішніх ринків і скороченням внутрішнього ринку, а також зубожінням народу.

Уряд Веймарської республіки намагалося зняти економічні та соціальні протиріччя. Проте великих успіхів не добився. У 1919-1924 рр.. в економіці країни посилився вплив великого капіталу. Якщо в довоєнній Німеччині налічувалося 500-600 картелів, то в 1922 р. їх кількість досягла 1000. Міцної залишалася позиція юнкерства. Поміщицькі землі, а це 1,5% всіх господарств, займали майже 34% земельної площі країни, в той час як 57,3% дрібних селян мали всього 4% землі.

Післявоєнна криза вразив сільське господарство. Через нестачу добрив впала врожайність. Загальний збір основних сільськогосподарських культур в 1923 р. склав приблизно 70% довоєнного рівня. Істотно знизилися обороти зовнішньої торгівлі. У порівнянні з довоєнним періодом імпорт зменшився на 38%, а експорт - на 33%.

Не маючи внутрішніх накопичень, уряд пустив в хід друкарський верстат. Випуск паперових грошей набув небачених масштабів. Інфляція стала справжнім лихом, посиливши спад виробництва. Валютна криза викликав кредитна криза.

Від економічних потрясінь в першу чергу страждали наймані працівники. В кінці 1923 р. 25% німецьких робітників не мали роботи. Заробітна плата в 1920-1922 рр.. покривала вартість життя лише на 50-60%.

1.2 Умови Версальского договору, та їх наслідки для Німеччини

Однією із особливостей цього періоду був той факт, що в повоєнному економічному розвитку світове господарство функціонувало в режимі Версальського договору, що був підписаний 28 червня 1919 року з Німеччиною у Версальському великому палаці (ратифіковано 9 липня 1919р. Німецькими національними зборами). Ця дата вважається датою закінчення 1-ї світової війни.

Умови Версальського договору склали на Паризькій мирній конференції 1919-1920 рр. Договір набув чинності 10 січня 1920 , після ратифікації його Німеччиною і чотирма головними союзними державами -- Великобританією, Францією, Італією і Японією.

За Версальською угодою Німеччина позбавлялася військово-морського флоту, армія обмежувалася 100 тис. чол. з 4-тисячним офіцерським корпусом. Істотному скороченню підлягало виробництво озброєння та військових матеріалів. Із складу німецьких збройних сил повністю виключалися військова авіація та підводний флот. Заборонявся також випуск танків, військових кораблів, отруйних та інших газів.

Німеччина втратила також усі свої колонії загальною площею 3 млн км2 з населенням 13 млн чол., які були переділені між державами-переможницями. Втрата цих територій істотно звужувала площу виробничих та сировинних можливостей Німеччини

Відповідно до Версальської угоди Німеччина повинна була також відшкодувати збитки, які понесли країни-переможниці, у вигляді репарацій. Система репарацій (пізніше визначена у розмірі 132 млрд золотих марок), економічні та фінансові зобов'язання включали виплати в золоті та товарах, поставки різного обладнання, вугілля, худоби, будівельних та хімічних матеріалів, утримання окупаційних військ, встановлення найбільш сприятливого режиму для судноплавства та торгівлі з країнами союзних держав.

Отже, умови Версальської угоди об'єктивно звужували сировинну базу Німеччини та погіршували умови розвитку галузей важкої індустрії взагалі. Адже положення щодо демілітаризації не лише позбавляло Німеччину сучасної армії, флоту, повітряних сил, але й (і це найважливіше) вимагало різкого скорочення обсягів виробництва в галузях важкої індустрії, яка традиційно була спрямована на військово-промисловий потенціал і майже повністю залежала від державних військових замовлень. Значну роль у погіршенні економічної ситуації у повоєнній Німеччині відіграла також необхідність сплати репараційних виплат країнам-переможницям.

Надзвичайно важка ситуація в економіці Німеччини, зниження обсягів промислового виробництва у повоєнні роки, демілітаризація, зростаюче безробіття супроводжувалися зростаючими інфляційними явищами. Дійшло до того, що заробітна плата виплачувалася двічі на день: удень і ввечері, щоб люди могли якось використати зароблені гроші та встигнути хоч що-небудь купити до нового підвищення цін, яке досягало в 1923 р. 50% на день.[2]

Найбільш етатізірованним за роки Першої світової війни серед провідних країн Європи виявилося народне господарство Німеччини. Це пояснювалося не тільки своєрідною політичною формою німецького капіталізму, що розвивався на основі концепції «виховного протекціонізму» німецької історичної школи, а й крайнім напруженням усіх ресурсів, яке зажадала тривала агресивна з боку Німеччини війна. Крах політичної системи в результаті програшу у війні, величезні людські і матеріальні втрати, важкі умови Версальського мирного договору для Німеччини з'явилися головними чинниками затяжного післявоєнної кризи і подальшої стагнації економіки країни[5]

Відродження господарства Німеччини та необхідність виконання рішень Версальської угоди вимагали серйозного реформування економіки країни. Комплекс рішучих перетворень полягав у застосуванні заходів як внутрішнього, так і міжнародного порядку. [2]

2. План Дауеса його суть та мета

«Вираз «План Дауес» зробилося магічною формулою в існуванні якої ніхто не наважується вдуматися»

Кейнс

2.1 План Дауеса та його положення

На початку і в середині 20-х років Версальський договір перестав спрацьовувати. Стабілізація міжнародних відносин ледве не перервалася новим вибухом воєнного конфлікту між Францією й Німеччиною. Одною із причин було те, що Німеччина повільними темпами відновлювала свій економічний потенціал, та, у зв'язку з економічною депресією, виявилася неспроможною платити репарації. Уряд же Пуанкаре рішуче вимагав від неї «безумовного виконання Версальського договору». Оскільки слабка Німеччина як партнер для країн Європи була невигідна, тому йшов пошук шляхів відновлення німецької економіки.

У листопаді 1923 р. вирішено організувати два комітети експертів. Перший -- для розробки планів стабілізації німецької марки й бюджету Німеччини. Другий -- для пошуку шляхів повернення та припливу капіталів у Німеччину. Не чекаючи рекомендацій комітетів, США й Англія надали німецькому урядові першу велику позику.

В січні -- квітні 1924 р. в Парижі працювали обидва комітети експертів у складі представників США, Англії, Франції, Італії та Бельгії. Головою першого комітету став американський банкір (і генерал) Чарльз Дауес, директор одного з банків групи Моргана в Чикаго. В комітеті також працював ще один американець -- Оуен Юнг, генеральний директор морганівської компанії «Дженерал електрик». Другий комітет очолював англійський фінансист Мак-Кенна.

Дауес фактично взяв на себе вивчення репараційної проблеми в цілому. 9 квітня експерти подали свої доповіді. Доповідь комітету Дауеса включала основні положення репараційного плану для Німеччини, розрахованого на 5 років. Цей план розглянула й офіційно схвалила Лондонська конференція 9 держав (у тому числі США й союзні держави), яка працювала з 16 липня до 16 серпня 1924 р. Конференція розглянула доповідь комітету експертів, який назвали «планом Дауеса», і питання про виведення військ окупантів.

Потрібно з самого початку твердо засвоїти, що весь план Дауеса від початку до кінця просякнутий початком міжнародного та внутрідержавного кредиту.[6]

Прийнятий «план Дауеса» містив такі положення.

1. Загальна сума й остаточний термін сплати репарацій Німеччиною не визначалися. Встановлено ануїтети (річні платежі) на 5 років (з 1924 -- 1925 до 1928 -- 1929 фінансових років) і відповідно 1 млрд. марок, 1,22, 1,22, 1,75 і 2,5 млрд. марок.

2. Визначалися джерела репарацій -- відрахування державного бюджету за рахунок непрямих податків (на цукор. тютюн, пиво, спиртні напої тощо) й спеціального транспортного податку, а також відрахування від прибутків промисловості та залізниць. Передбачався випуск облігацій на 16 млрд. марок, 6% від яких -- 960 млн марок -- щорічно мали переказуватися до репараційного фонду. Перші дві статті фінансування репарацій -- основні джерела, а третя -- часткова -- зобов'язувала фірми й корпорації.

3. Репараційна комісія з французьким керівником ліквідувалася. Встановлювалася посада репараційного генерального комісара з податків, який наділявся широкими повноваженнями. Першим обійняв цю посаду американський банкір (знову ж таки з групи Моргана) П. Джільберт. Прямо або опосередковано тим самим була поставлена під англо-американський контроль уся економіка Німеччини. Створено емісійний банк на 40 років, який не підлягав німецькому урядові.

4. Передбачалося надати Німеччині державні й приватні кредити та позики для відновлення її важкої промисловості (основна їхня маса спрямовувалася на ремілітаризацію Німеччини).

Відразу ж після того, як «план Дауеса» ЗО серпня 1924 р. набрав сили, Німеччина одержала міжнародну позику на суму 200 млн дол. (з них 110 млн дол. виділили американські банки). З 1924 по 1932 р. Німеччина у вигляді позик та інших надходжень одержала від держав Антанти й особливо від США понад 31,8 млрд. марок, а виплатила репарацій на суму близько 11,5 млрд. марок і 7,8 млрд. марок платежів за позиками. Таким чином, на початку 1933 р. вона мала 12,5 млрд. марок неповернутих надходжень. Більше одержала, ніж виплатила репарацій.

5. У «плані Дауеса» передбачалося, що свою продукцію Німеччина буде збувати Радянському Союзові, щоб не конкурувати з державами Антанти. СРСР тоді бурхливо розвивав свою промисловість, мав активні торговельні зв'язки з Німеччиною, навіть здійснював військово-технічне співробітництво з нею, але не збирався бути її аграрним придатком. У цій частині «план Дауеса» виявився нереальним.

2.2 Результат дії плана Дауеса для німецької економіки

Таким чином, за планом Дауеса передбачався наступний механізм активізації відновлення німецької економіки:

країни-переможниці надають Німеччині позики і кредити. Велика доля таких позик і кредитів надавалася США;

Німеччина відбудовує економіку і фінансову систему;

на цій основі виникає можливість послідовно сплачувати репарації Великобританії та Франції;

за рахунок німецьких репараційних платежів Великобританія і Франція повертають воєнні борги США.

План Дауеса діяв до 1929 року. Він відрегулював репараційні платежі, сприяв ввозу іноземного капіталу в Німеччину. До вересня 1930 р. сума іноземних (головним чином американських) капіталовкладень в Німеччині склала 26-27 млрд марок, а загальна сума німецьких репараційних платежів за той же період -- дещо більше 10 млрд марок. Ці капітали сприяли відновленню промислового виробництва, яке вже у 1927 р. досягло передвоєнного рівня. Частка Німеччини у світовому експорті збільшилася з 5,73% у 1924 р. до 9,79% у 1929 р.

План Дауеса знаменував зупинення дискримінації Німеччини в європейській політиці. Внаслідок виконання плану Дауеса США отримали великі прибутки у вигляді відсотків від позик і дивідендів від прямих інвестицій у промисловість. Згодом, із розвитком економіки Німеччини та посиленням її впливу в міжнародних відносинах, уряд країни почав вимагати перегляду умов плану Дауеса. Позицію Німеччини підтримали США.

3. План Юнга його суть та мета

3.1 Основні положення плана Юнга

Проблеми сплати репарацій Німеччиною і боргів союзниками США дуже загострилися. Термін дії «плану Дауеса» закінчувався в 1929 р., але він не визначав ані остаточної суми репарацій, ані періоду їхньої сплати. Союзники-переможці ще в 1929 р. створили «комітет експертів» на чолі з американським банкіром Юнгом, який виробив новий репараційний план. «План Юнга» після гострих суперечок був затверджений на Гаазькій конференції 12 держав і почав діяти з січня 1930 р.

«План Юнга» встановлював загальну суму репарацій Німеччини (в 1921 р. визначалося 132 млрд марок, тепер -- 113,9 млрд марок). Остаточний термін їхньої сплати встановлено до 1988 р. Розмір щорічних репарацій зменшувався на 20 % -- до 2 млрд марок. Змінено порядок збирання репарацій -- тільки за рахунок непрямих податків і залізничних прибутків (без облігацій з концернів). Були ліквідовані всі види контролю над Німеччиною, засновано Базельський банк міжнародних розрахунків (замість репараційної комісії).

«План Юнга» становив продовження «плану Дауеса» й передбачав певну систему сплати боргів: Німеччина торгує з Радянським Союзом, сплачує репарації європейським союзникам, а ті, у свою чергу, сплачують борги Сполученим Штатам.

У плану Юнга були представлені такі положення

зменшення загальної суми репарацій (до 114 млрд марок);

щорічна виплата Німеччиною 2 млрд марок протягом 37 років;

виплата репарацій повинна здійснюватися тільки за рахунок надходження в бюджет і прибутку залізниці;

скасування відрахувань і прибутку промисловості;

достроковий вивід окупаційних військ з Рейнської області.[4]

Так було задумано, проте без урахування економічних та політичних обставин. Німеччина намагалася взагалі перекреслити Версальський договір. Франція вимагала, щоб репарації для неї перевищували її борги Америці. Англія, у свою чергу, збиралася анулювати свої борги. Світова економічна криза ще більше загострила міжімперіалістичні суперечності.

На прохання президента Німеччини П. Гінденбурга президент США Г. Гувер 20 червня 1931 р. запропонував усім державам оголосити загальний мораторій на борги -- припинити на рік виплату репарацій і союзницьких бор­гів. З мораторієм Гувера, який діяв протягом року (до 20 червня 1932 р.), погодилися всі заінтересовані країни. Навіть Франція, яка на різниці репарацій і боргів Сполученим Штатам втрачала 2 млрд франків щорічно, але не хотіла, щоб її визнали винною в загостренні труднощів.

3.2 Наслідки плана Юнга для Німеччини

Проте посилення економічної кризи змусило західні держави знову повернутися до проблеми репарацій. «План Юнга» не міг зупинити фінансову паніку. Розмах кризи й загроза економічної катастрофи Німеччини (щоб виплатити репарації за «планом Юнга», вона мала збіль­шити свій експорт до 5 млрд марок, що викликало різкий опір інших держав) -- усе це робило неможливим виконання задумів західної дипломатії.

Почалися нові консультації, нові конференції. Врешті-решт на міжнародній репараційній конференції в Лозанні (червень -- липень 1932 р.) було ухвалено взагалі ліквідувати репарації. Німеччина мала сплатити за 15 років залишок у розмірі 3 млрд марок через облігації й на 1 млрд марок здійснити деякі поставки в натуральному вигляді, після чого вона офіційно звільнялася від репарацій.

План Юнга дає деякі полегшення для Німеччини - зменшення платежів на перші 10 років, проте, він аж ніяк не усуває суперечностей в міжнародних стосунках і визначає загострення їх:

Між імперелістичними державами та СРСР

Оформлення суперечності між блоком європейських держав і ПАСШ

Англо-американська суперечність

Суперечність між Англією і Францією [1]

Висновки

Відповідно до поставлених завдань можна зробити наступні висновки:

Стан та відродження Німеччини після першої світової війни зіграло велику роль у світовій економічній історії. Як на мене, умови Версальського мирного договору були достатньо жорстокими по відношенню до Німеччини. Я вважаю, що це була одна з основних причин які призвела до крайньої соціальної нестабільності всередині країни.

Прагнення США і провідних європейських країн відновити баланс сил, порушений в результаті поразки Німеччини у війні, їх бажання погасити високу соціальну напруженість всередині країни, не допустити її зближення з СРСР, а також можливості проникнення соціалізму в Західну Європу сприяло до прийняття плану Дауеса та Юнга.

Необхідно відзначити, що план Юнга та план Дауеса стали одним із факторів для подальшого розвитку та посилення США та Європи. В той же час була створена база для розповсюдження реваншистських ідей в Німеччині, укріплення крупного Німецького капіталу.

Список літератури

1. «Англія, Франція та Німеччина після війни» лекції В. Анісімова, В. Бушуєва та О.Крижанівського. Видавництво «Пролетар» Харків 1931 (стр. 87)

2. Економічна історія: Лекції / Н. О. Тимочко, О. А. Пучко, Л. М. Рудомьоткіна та ін. -- К.: КНЕУ, 2000 - 268 стр

3. «Економіка і зовнішня політика Веймарської республіки (1925-1933): Східно-Європейські Аспекти» В.П Газін - 187 стр.

4. Индукаева Н. С. История международных отношений 1918 -- 1945 гг. (учебное пособие). - Томск, 2003 --

5. История мировой экономики. Под ред. Поляка Г.Б., Марковой А.Н.

6. План Дауэса. Финансовое восстановление Германии. Доклад комиссии Дауэса / Предисл. и общ. ред. проф. Н. Н. Любимова. -- М.: Финансовое изд-во, 1925. -- 268 с.

Размещено на Allbest.ru