Дослідження рівня доходів населення України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1.

1.1 Доходи населення, їх структура та джерела їх формування

1.2 Державне регулювання доходів і вартість життя

1.3 Доходи та платоспроможність населення

Розділ 2.

2.1 Аналіз структури доходів населення, їх динаміка

Розділ 3.

3.1 Вплив рівня життя на трудовий потенціал суспільства

3.2 Напрями подолання бідності в Україні

Висновки

Перелік використаної літератури

Вступ

Життя населення в основному залежить від його сукупних доходів, що формуються з різних джерел надходжень до сімейного бюджету: оплати праці, доходів від підприємницької діяльності, доходів від особистого господарства, пенсій, стипендій, різних допомог тощо. Від рівня доходів населення безпосередньо залежать рівень його забезпечення матеріальними та культурними благами, стан здоров'я і відтворення робочої сили. В останні роки особливої актуальності набувають проблеми, пов'язані із забезпеченням зростання доходу населення. За даними Держкомстату України, у структурі доходів населення основну частину (більше 50 %) складає заробітна плата. Зміна співвідношення середньої заробітної плати і величини прожиткового мінімуму в останні роки складалася не на користь заробітної плати. Останнім часом відбувається різка зміна структури доходів, було прийнято цілий ряд нових законів та указів, що прямо або опосередковано впливають на номінальні та реальні доходи населення.

Метою даної роботи є дослідження рівня доходів населення України, виявлення проблем та можливих напрямів їх вирішення, що сприятиме збільшенню рівня життя українців. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання: визначити, що становлять доходи українців, які джерела їх формують, проаналізувати статистичну інформацію Держкомстату України про стан доходів населення України, виявити тенденції подальшого розвитку.

Об'єктом дослідження виступає процес формування доходів населення України. Предметом є дослідження особливостей формування доходів населення України в умовах ринкової економіки. Значний внесок у розробку проблеми формування доходів українського населення зробили такі вітчизняні вчені, як: Агапова Т. А., Ковальчук Т. О., Мусієнко В. Д., Юрчишин І. І. та ін. Але незважаючи на їх здобутки, вітчизняна наукова думка в напрямі дослідження доходів населення відстає від реальних змін у соціально-економічному становищі громадян України.

Рівень життя населення - це одна з найважливіших соціальних категорій, що формується під впливом взаємодії всіх суб'єктів економічних відносин. Власне рівень життя - це рівень споживання матеріальних і нематеріальних благ та послуг, тому основним фактором, що впливає на рівень життя населення, є доходи. Підвищення (соціальний прогрес) рівня життя, доходів має бути пріоритетним напрямом державної соціально-економічної стратегії, зокрема спрямованої на реалізацію засад соціально орієнтованої ринкової економіки.

Отже, в Україні на практиці підвищення рівня та якості життя населення ще не стали головною метою, основною причиною цього науковці вбачають у підвищенні рівня бідності населення. При цьому, з одного боку, незадовільне матеріальне становище обумовлює ризик втрати здоров'я через неякісне харчування, неможливість отримання кваліфікованої медичної допомоги тощо, а з іншого - проблеми зі здоров'ям призводять до зниження працездатності та скорочення доходів.

Розділ 1.

1.1 Доходи населення, їх структура та джерела їх формування

Розмір доходів населення, їх розподіл безпосередньо впливають на формування, розвиток і використання трудового потенціалу суспільства. Високо розвинуті країни з високими доходами населення та помірною їх диференціацією, як правило, мають потужний трудовий потенціал (Канада, Швейцарія, Фінляндія, Швеція, Японія, Німеччина та ін.). Проблеми доходів і рівня життя населення посідають провідне місце у системі управління трудовим потенціалом суспільства. Саме тому необхідно розглянути їх джерела, структуру, види тощо.

Доходи населення -- це сукупність грошових коштів та натуральних надходжень, спрямованих на підтримку фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини і на задоволення їх потреб. Вони формуються за рахунок оплати, виплати соціальних фондів (регіональних, місцевих, а також фондів споживання підприємств і організацій), підприємницьких доходів, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, доходів від інших джерел. Види доходів подано на рис. 1.

Залежно від форми отримання розрізняють грошові та натуральні доходи. Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплати із соціальних фондів, підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо). Грошові доходи поділяються на загальні й чисті.

Загальні доходи містять усі надходження і розраховуються до сплати податків та обов'язкових платежів.

Чисті доходи населення -- результат перерозподільних процесів. Це ті доходи, що залишаються після здійснення зазначених платежів. Чисті доходи коригуються з урахуванням натуральних соціальних трансфертів.

Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, що використовується на особисте споживання, трансферти в натуральній формі, а також заробітну плату в натуральній формі.

Виділяють номінальні і реальні доходи.

Номінальні доходи -- це величина нарахованих виплат і натуральних видач.

Реальні доходи -- це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги. Їх величина залежить від величини номінальних доходів та рівня заробітної плати. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення таким чином:

Др = Дн / Іц,

де Др -- доходи реальні;

Дн -- доходи номінальні;

Іц -- індекс споживчих цін.

Номінальні й реальні доходи, а також розміри та динаміка основних доходів окремих груп населення, таких, як заробітна плата, пенсія або стипендія, дають загальне уявлення про рівень життя. Залежно від джерел формування доходи можуть бути трудові, нетрудові, приховані.

Трудовий дохід -- це дохід, який отримає працівник у результаті своєї економічної діяльності, як наймана робоча сила чи у разі самостійної зайнятості. Види трудових доходів: доходи від основної роботи за наймом, доходи від вторинної зайнятості.

Нетрудові доходи являють собою отримання спадщини, виграшів, дивідендів від цінних паперів, а також від діяльності, що ведеться з відхиленнями від чинних у державі правових норм і норм моралі. У сучасних умовах значна частина доходів є прихованою. Вони пов'язані з тіньовою економікою, що являє собою приховану економічну діяльність. Це:

-- види економічної діяльності, що не є незаконним бізнесом;

-- неформальна економічна діяльність, яка належить до законних видів діяльності або ведеться некорпоративними підприємствами, тобто підприємствами, що належать окремим особам, домашнім господарствам, котрі не оформляються як особи, що ведуть економічну діяльність;

-- нелегальна діяльність, яка охоплює незаконні види комерції, виробництва та послуг і підпадає під кримінальну відповідальність.

Залежно від циклів життєдіяльності людини розрізняють доходи:

· до участі в праці;

· від участі у трудовій, підприємницькій, громадській діяльності;

· тимчасово непрацюючими;

· після завершення трудової діяльності.

Добробут населення характеризується сукупними доходами.

Сукупний дохід є основним показником матеріального забезпечення населення і включає всі види грошових доходів, а також вартість натуральних надходжень, отриманих від особистого підсобного господарства і використаних на особисте (домашнє) споживання. Окрім того, у сукупний дохід входить вартість безоплатних послуг, що отримуються за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів і фондів підприємств, -- послуги охорони здоров'я, освіти, дотації на житло, транспорт, харчування тощо.

Відповідно до наведеної схеми оплата праці -- це винагорода за виконану працю, а також оплата відпусток, святкових днів та іншого не відпрацьованого часу відповідно до трудового законодавства та колективних договорів, стимулюючі доплати і надбавки, премії та одноразові заохочувальні виплати, компенсаційні виплати, пов'язані з режимом роботи й умовами праці тощо.

Соціальні трансферти, або трансфертні платежі -- це цілеспрямована операція пере розподільчого характеру, що полягає в переданні ресурсів у грошовій і натуральній формах державними і некомерційними організаціями (професіональними, релігійними, благодійними тощо) населенню. Соціальні трансферти можуть бути надані в натуральній і в грошовій формах. До натуральних трансфертів належать товари та послуги, які надаються конкретним особам чи домогосподарствам за рахунок коштів Державного, регіонального і місцевих бюджетів або недержавних (суспільних) соціальних фондів на безоплатній основі. До соціальних трансфертів у грошовій формі належать:

* пенсії; * соціальні допомоги;

* стипендії; * страхові компенсації;

* відшкодування витрат інвалідам;

* відшкодування збитків репресованим громадянам.

Доходи від власності включають:

* доходи населення від продажу нерухомості на вторинному ринку житла;

* завчасну компенсацію за вкладами громадян у банках і кредитних закладах;

* відсотки за вкладами вкладникам кредитних організацій та Нацбанку України;

* виплати доходу за державними та іншими цінними паперами Національним банком і кредитними організаціями.

Дедалі більшого значення набуває дохід від підприємницької діяльності, що являє собою винагороду підприємцю за виконання ним своїх функцій. Цей дохід формується за рахунок частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємця після виплати процентів за кредит і цілковито залежить від ефективності господарювання.

Домашнє господарство, від якого також надходять доходи -- один із суб'єктів економічної діяльності, який забезпечує економіку ресурсами, насамперед трудовими та грошовими, а також використовує отримані кошти для забезпечення життєдіяльності людей. Воно становить групу людей, які живуть і забезпечують свої потреби разом. Отже, найчастіше домашні господарства за кількістю членів збігаються із сім'єю, а в деяких випадках можуть складатися з кількох сімей і використовувати найману працю.

Бюджет сім'ї складається з двох частин -- дохідної і витратної. На доходи та витрати сімей впливають чинники, зумовлені типом сім'ї, який, у свою чергу, залежить від чисельного і соціально-демографічного складу, співвідношення працюючих і утриманців, характеру зайнятості, рівня отримуваних доходів, забезпеченості житлом, предметами культурно-побутового призначення, місця проживання, характеру розселення, району проживання тощо. У структурі джерел сукупного доходу сімей за останні роки відбулися певні зміни. Частка доходів у вигляді оплати праці, що становить основну частину сукупного доходу сімей, має тенденцію до зниження, збільшується питома вага доходів від особистого підсобного господарства, питома вага інших джерел також має тенденцію до зростання.

Використання сукупного доходу, який ураховується в сімейному бюджеті, здійснюється за такими напрямами:

* споживчі витрати;

* податки, збори, платежі;

* інші витрати;

* накопичення.

У процесі реалізації доходів частина їх використовується на споживання матеріальних благ, частина -- на споживання послуг, до яких входять освітні та культурні послуги, охорона здоров'я і все те, що формує та дає розвиток трудовому потенціалу. На структуру споживання впливають не лише величина грошових доходів, а й зміни структури населення, підвищення його освітнього та культурного рівня, тобто підвищення якості трудового потенціалу.

1.2 Державне регулювання доходів і вартість життя

Державне регулювання доходів є складовою соціальної політики держави. Воно являє собою систему заходів і норм законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру і спрямоване на створення умов, які сприяють нормальному відтворенню робочої сили та її розвитку, послабленню соціальної напруженості.

Державне регулювання доходів полягає у перерозподілі їх через Державний бюджет за допомогою диференційованого оподаткування різних груп одержувачів доходів і соціальних виплат. Таке регулювання сприяє підвищенню доходів незаможних, створює умови для усунення диспропорцій, пов'язаних з неоднаковими виробничими факторами регулювання зайнятості, зниження соціальної напруженості тощо. Політика доходів ґрунтується на певних принципах, закріплених у Конституції та в інших законодавчих актах. Такими принципами є:

· соціальна справедливість;

· соціальне партнерство та солідарність усіх верств населення;

· індивідуальна відповідальність за своє матеріальне становище;

· право на працю та гідна винагорода;

· індексації доходів;

· диференціація заробітної плати;

· право на професійні об'єднання;

· економічна доцільність.

Державне регулювання доходів і споживання ґрунтується на методах, які зображено на рис.3. Дані методи взаємозалежні та доповнюють один одного.

Розподіл доходів серед населення має прямий вплив на використання ресурсів праці. По-перше, у разі великої розбіжності у диференціації та загальної суми їх у найбідніших прошарків населення менше прожиткового мінімуму зростає вторинна, нерегламентована й нелегальна зайнятість через необхідність мати хоча б мінімальні засоби для існування. При цьому, що більший такий прошарок громадян, то більші за обсягом і питомою вагою перелічені негативні явища на ринку праці. По-друге, ринок праці з великою диференціацією доходів громадян є вразливішим стосовно дискримінації з боку підприємців, порушення прав працівників, невиконання колективних угод через страх втрати праці в разі незгоди та скарг. По-третє, збільшується чисельність пенсіонерів і підлітків, які працюють. Водночас така диференціація певною мірою може пожвавити мобільність робочої сили -- надто серед молоді.

Що може зробити держава для того, щоб диференціація доходів не була занадто високою?

По-перше, це запровадження прогресивної шкали оподаткування. Більш високодохідні групи сплачують значну частину свого доходу до бюджету держави, а бідні прошарки населення сплачують податки за низькими пільговими ставками. Цей захід веде до скорочення розриву в доходах. По-друге, за рахунок надходжень до бюджету з доходів високодохідної групи населення держава зможе сплачувати збільшені трансферти незаможним прошаркам, які скоротять диференціацію ще більше. По-третє, це посилення боротьби з тіньовими доходами. Перехід їх у легальні, знову таки, збільшить надходження до бюджету з усіма позитивними результатами для прошарку громадян з низькими доходами.

Ефективно організований ринок праці та продуктивна зайнятість населення головним чином забезпечує нормальну та справедливу диференціацію працюючих і всього населення за доходами. Ефективність функціонування ринку праці визначається:

? розвитком конкуренції між найманими працівниками за кращі робочі місця та між роботодавцями за більш кваліфіковану робочу силу;

? відповідністю ціни робочої сили її відтворювальній функції (мінімальна заробітна плата не може бути меншою за прожитковий мінімум);

? постійним намаганням зменшити розрив між пропозицією робочої сили та попитом на неї;

? постійним балансом між товарною та грошовою масами.

Вартість життя -- це виражена в грошовій формі кількість матеріальних благ і послуг, які фактично споживаються населенням. Вартість життя можна визначити як сукупність витрат, які робить людина, сім'я чи група населення для придбання товарів і послуг, які необхідні для забезпечення життєдіяльності та відновлення працездатності. Для розрахунку вартості життя використовують такі методи.

Статистичний метод. Основою даного методу є фактичні бюджетні обстеження. За базу розрахунків приймають фактичний рівень споживання та витрат малозабезпечених верств населення, без використання науково-обумовлених норм і нормативів споживання.

Нормативно-статистичний метод передбачає використання певною мірою науково обґрунтованих норм. За основу розрахунків беруть вартість фізіологічних норм продуктів харчування.

Нормативний метод. Використовуючи даний метод:

* визначають науково обґрунтовані нормативи споживання, які забезпечують нормальне відтворення робочої сили працівників і життєдіяльності непрацездатних;

* по різних районах країни науково обґрунтовуються необхідні територіальні відмінності у вартості життя населення;

* кількісно визначаються всі необхідні потреби в матеріальних благах і послугах.

Нормативний метод дозволяє отримати най достовірніше уявлення про споживчий кошик, необхідний для розрахунку прожиткового мінімуму. Прожитковий мінімум є показником обсягу та структури споживання основних матеріальних благ і послуг на мінімально допустимому рівні, що забезпечує підтримування активного фізичного стану різних соціально-демографічних груп населення. Для установлення вартісного показника прожиткового мінімуму запроваджується поняття бюджету прожиткового мінімуму. Бюджет прожиткового мінімуму являє собою вартісну оцінку натурального набору прожиткового мінімуму, а також включає усі витрати на податки та інші обов'язкові платежі. У світовій практиці застосовуються два основні підходи до побудови бюджету прожиткового мінімуму -- нормативний, основою якого є концепція споживання на науково обґрунтованому мінімально необхідному рівні, і статистичний, що ґрунтується на аналізі закономірностей споживання.

Методика розрахунку бюджету прожиткового мінімуму є такою:

? визначається продукт споживання у середньому на одного члена сім'ї з урахуванням статевої структури населення;

? розраховується загальний обсяг мінімально необхідних витрат на придбання продуктів харчування на одного члена сім'ї;

? визначається вартісна оцінка бюджету прожиткового мінімуму в регіоні.

Прожитковий мінімум і величина його вартості для громадян працездатного віку є інструментами соціальної політики. Вони мають використовуватися як орієнтири під час регулювання доходів і витрат різних груп населення, для обґрунтування розмірів оплати праці, а також регулювання міжгалузевого підвищення заробітної плати, співвідношення в оплаті праці за галузями; для оцінювання матеріальних і фінансових ресурсів, потрібних для реалізації поточних та перспективних соціальних програм на рівні регіону, підприємства.

Профспілками України розроблені методологічні підходи до розрахунку прожиткового мінімуму. Згідно з ними визначаються мінімальний асортимент і вартісна величина споживчого кошика на продукти харчування, а також витрати на житлово-комунальні послуги, непродовольчі товари, транспортні послуги тощо. Вартісна оцінка споживчих кошиків формується за відповідними цінами та тарифами. Слід використовувати середні ціни купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням усіх видів торгівлі. Споживчий кошик визначається не рідше одного разу на 5 років.

Набір продуктів харчування прожиткового мінімуму включає продовольчі товари, об'єднані у такі групи:

* хлібопродукти;

* картопля;

* овочі;

* фрукти і ягоди;

* м'ясопродукти;

* молокопродукти;

* рибопродукти;

* яйця;

* цукор, кондитерські вироби;

* олія, маргарин.

Цей набір розраховано на основі мінімальних розмірів споживання продуктів харчування для різних категорій населення, розроблених науково-дослідним інститутом харчування МОЗ України. Витрати на оплату житлово-комунальних послуг визначається на основі норм загальної площі житла та нормативів споживання основних видів комунальних послуг на одну людину. Визначенні частки витрат прожиткового мінімуму, які використовуються на придбання непродовольчих товарів, послуг, виплату податків та інших обов'язкових платежів, ґрунтуються на використанні фактичного співвідношення між цими витратами й витратами на харчування, які виникли в базовому періоді.

Правомірнішою та науково обгрунтованішою категорією є мінімальний споживчий бюджет, що забезпечує нормальне відтворення робочої сили працездатних і нормальну життєдіяльність непрацездатних громадян. Мінімальний споживчий бюджет -- це законодавчо встановлена в державі середньодушова місячна вартість набору продуктів харчування, непродовольчих товарів, оплати необхідних послуг, ліків, предметів побуту, зокрема й довготривалого користування, задоволення в установлених межах культурних потреб, розрахованих на підставі науково обґрунтованих норм і нормативів з урахуванням національних особливостей. Для України розрахунок вартості такого бюджету вперше здійснювався 1991 року для 13 статевовікових груп. Цей показник відображає верхню межу ціни робочої сили, що дає змогу підтримувати здоров'я та працездатність людини на нормальному рівні, що відповідає вимогам фізіології.

Розрахунки прожиткового мінімуму доцільно здійснювати не лише у середньому на душу населення чи сім'ю, а й окремо для працездатних громадян, дітей до 6 років, підлітків, пенсіонерів. Це дає змогу диференційовано оцінювати вартість відтворення, а відтак визначити мінімально необхідні рівні доходів для різних за складом типів сімей.

1.3 Доходи та платоспроможність населення

Платоспроможний попит -- це запропонована на ринку потреба населення у товарах і послугах. У кількісному відношенні попит відображається сумою грошових коштів, які можуть бути використані населенням на купівлю товарів і оплату послуг. Таким чином попит виступає як потреба в матеріальних благах і послугах, обмежена платіжними можливостями. Чинники, що впливають на формування платоспроможного попиту, можна класифікувати за трьома основними групами: економічні, соціальні, демографічні.

Основним чинником є грошові доходи населення. Їх величина залежить від ступеня розвитку суспільного виробництва і таких показників, як динаміка ВВП, обсяг промислової продукції та продуктивність праці. На величину та структуру платоспроможності впливають і такі фактори, як розмір податків, рівень заощаджень населення, величина індексу споживчих цін, а також розмір неплатежів. Вплив перелічених чинників рівнозначний впливу зміни грошових доходів у їх реальних розрахунках.

Крім економічних факторів, процес формування попиту залежить від факторів соціального характеру -- таких, як соціальна структура суспільства, а також політика держави у сфері становлення величини соціальних нормативів: величини прожиткового мінімуму, мінімальна заробітна плата і пенсії, а також розмір допомоги.

Формування платоспроможного попиту залежить також і від демографічної ситуації -- чисельності населення, середнього віку та складу сім'ї, статевовікового складу населення, міграції. Крім того, платоспроможний попит формують природно-кліматичні умови життя, споживчі переваги. Регулювання платоспроможного попиту населення здійснюється в масштабах країни та передбачає застосування усього комплексу економічних важелів впливу на попит, включаючи систему народногосподарських і галузевих пропорцій, грошових доходів населення, зміни співвідношення різних цін на товари народного споживання та тарифів на послуги.

Ситуація в межах платоспроможного попиту характеризується взаємовідносинами двох складових -- доходів населення та споживчого ринку. Збалансоване формування платоспроможного попиту має проходити так, щоб виникало необхідне співвідношення:

* між виробництвом товарів споживання та платоспроможним попитом (між попитом і пропозицією);

* між платоспроможним попитом і купівельною спроможністю населення (між попитом і доходами).

Незадоволений попит може бути визначений як співвідношення між обсягом грошових доходів і заощадженнями населення, які вони готові та бажають запропонувати до реалізації, і сумою цін товарів та тарифів на платні послуги, які функціонують на ринку в даний час:

СРД = РПП / ЧД,

де СРД -- ступінь реалізації доходів;

РПП -- реалізований платіжний щомісячний попит;

ЧД -- чисті доходи населення, які становлять номінальні доходи населення в даному році, скориговані на індекс цін з відрахуванням податків, з урахуванням неплатежів і заощаджень.

РПП можна виразити через обсяг роздрібного товарообігу та платних послуг у даному періоді.

Критеріями оптимальної зміни ступеня реалізації грошових доходів населення можуть бути:

* в умовах збалансування пропозиції та попиту поступове зростання показника ступеня реалізації грошових доходів за рахунок зростання пропозиції на товари і платні послуги, а також доходів населення з тим, щоб співвідношення наведеної формули завжди було більшим від 1;

* в умовах відхилення даного співвідношення в бік переваги зростання доходів стосовно до пропозиції товарів і послуг необхідно, щоб показник ступеня реалізації грошових доходів прямував до 1;

* в умовах, коли пропозиція товарів випереджає доходи населення, слід створити умови для зростання доходів, щоб співвідношення формули прямувало до 1.

Отже, важливим завданням соціально-економічного розвитку є забезпечення таких розмірів доходів, які дозволяють не лише створити стимули зростання номінальних та реальних доходів, а й довести їх до сфери споживання. дохід платоспроможний попит бідність

Розділ 2.

2.1 Аналіз структури доходів населення, їх динаміка

Якість життя населення в основному залежить від його сукупних доходів, що формуються з грошових та натуральних надходжень до сімейного бюджету: оплати праці, доходів від підприємницької діяльності, доходів від особистого господарства, пенсій, стипендій, різних допомог тощо. Від рівня доходів населення безпосередньо залежить рівень його забезпечення матеріальними та культурними благами, стан здоров'я і відтворення робочої сили.

Останнім часом відбувається різка зміна структури доходів, було прийнято цілий ряд нових законів та указів, що прямо або опосередковано впливають на номінальні та реальні доходи населення. Розмір та структура доходів є основним показником рівня життя населення.

Структура доходів населення України за 2011-2013 роки виглядає таким чином:

	2011	2012	2013	Абсолютне відхилення (+;-)	Відносне відхилення, %
Показник				2012 до 2011	2013 до 2012	2012 до 2011	2013 до 2012
1	2	3	4	5	6	7	8
Доходи - всього	845641	894286	1101015	48645	206729	5, 75	23, 11
в тому числі:
заробітна плата	366387	365300	459153	-1087	93853	-0,29	25,69
прибуток та змішаний доход	131139	129760	161214	-1379	31454	-1,05	24,24
доходи від власності (одержані)	28432	34654	56958	6222	22304	21,88	64,36
соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти	319683	364572	423690	44889	59118	14,04	16,21
в тому числі:
- соціальні допомоги	180455	204101	237776	23646	33675	13,10	16,49
- інші одержані поточні трансферти	26092	32984	32927	6892	-57	26,41	-0,17
- соціальні трансферти в натурі	113136	127487	152987	14351	25500	12,68	20,00
Наявний доход	634493	661915	841591	27422	179676	4,32	27,14
Наявний доход у розрахунку на одну особу, грн.	13716,3	14372,8	18346,8	656,5	3974	4,78	27,64
Реальний наявний доход, у відсотках до відповідного періоду попереднього року	107,6	90,0	110,2	-17,6	20,2	-16,35	22,44
Індекси споживчих цін (у % до попереднього року)	122,3	112,3	109,1	-10	-3,2	-8, 17	-2,84

З таблиці видно, що доходи населення України зросли протягом 2013 року на 206729 млн. грн. у порівнянні з 2012 роком. Наявний сукупний доход у розрахунку на одну особу в 2013 році становив 18346,8 грн., що на 3974 грн. більше ніж в 2012 році. Крім того спостерігається позитивна динаміка показника реального номінального доходу у 2013 року - за січень-грудень темпи зростання становили 110,2% порівняно з 90% у 2012 році.

Сформовані в економічно розвинених країнах високі стандарти рівня життя досягаються, головним чином, через високі доходи від зайнятості, і саме це є важливим мотивом активізації поведінки населення на ринку праці.

В Україні прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу. Крім того, прожитковий мінімум визначається диференційовано в залежності від вікового критерію або в залежності від соціальної та демографічної групи осіб: для дітей віком до 6 років; для дітей віком від 6 до 18 років; для працездатних осіб; для осіб, які втратили працездатність. Мінімальний споживчий кошик, тобто прожитковий мінімум, визначається, як вартість набору товарів та послуг, мінімально необхідних для задоволення потреб у харчуванні на рівні фізіологічно мінімальних норм споживання (окремо для дорослих, дітей, людей похилого віку), а також мінімальних потреб в одязі, взутті, предметах домашнього вжитку, медикаментах, комунальних і побутових послугах, транспорті, культурі тощо.

Слід зазначити, що за даними ООН, середня вартість споживчого кошика для однієї особи має становити 17 доларів на день . Якщо ж людина отримує заробітну плату близько 510 доларів на місяць, то вона перебуває на межі бідності. Тобто, в порівнянні з середньою заробітною платою громадянина в Україні, виходить, що заробіток українців на місяць майже вдвічі нижчий за межу бідності, ніж у сусідніх європейських країнах. Всесвітній банк запропонував вважати рівнем бідності доходи менші ніж 1,25 дол. на день, що дорівнює 10 грн. в Україні. Коли дохід менший, то виникає проблема виживання індивіда в суспільстві, тобто в Україні. Проте, враховуючи сучасні споживчі ціни, цей показник має становити хоча б 20 грн. на день, щоб людині вижити, а відновлення життєвих сил взагалі непередбачено. Заробітна плата на сьогодні за офіційними даними в Україні, серед молоді до 30 років, коливається в межах 1345 грн. або (123 дол.) а за стандартами ООН - 510 доларів на місяць , що не відповідає, а ні міжнародним стандартам ООН, а ні нормам щодо фізіологічних потреб людини. В таблиці наведемо вартість споживчого кошика терміном на 1 місяць, які запропоновані владою України, за даними опитування українців та за розрахунками експертів ООН.

Таблиця . Вартість споживчого кошика на 1 місяць

Запропонований українською владою	1569 грн. / 196 дол.
Запропонований за даними опитування українців	3580 грн. / 447 дол.
Запропонований за розрахунками експертів ООН	510 дол.

Було проведено ряд нововведень щодо споживчого кошика України на 2013рік. Їх наведено у таблиці:

Додали	Забрали
Ківі	флешка	консерви м'ясні
оливкова олія	підгузники	молоко згущене
пекінська капуста	наручний годинник	Варення
Спред	парасолька	Джем
шафи-купе	підготовчі курси у ВНЗ	жувальна гумка
металопластикові вікна	послуги няні	Какао
блендер	манікюр	господарське мило
міксер	оренда житла	Журнали
Дриль	авто страхування	відвідування сауни
ноутбук	авто мийка	реєстрація урочистих подій
кондиціонер

На основі проведеного вибіркового опитування населення, було встановлено, що склад споживчого кошика, запропонованого урядом України, та норми щодо споживання не відповідають реальним потребам пересічного українця. Отже, з вищенаведеного стає зрозумілим, що формування споживчого кошика в теорії значно відрізняється від потреб людей в Україні на практиці.

На сучасному етапі причиною поглиблення такої невідповідності стала світова економічна криза, яка вплинула на матеріальний стан суспільства будь-якої країни, і особливо України. Проте на вищому рівні, тобто в Кабінеті Міністрів України, який відповідає за формування споживчого кошика, та в Міністерстві економіки України, розглядаються ідеї та проекти щодо вдосконалення системи розрахунку потреб людини, розширення та оновлення числа найменувань споживчих товарів громадян, які в майбутньому будуть входити до споживчого кошика, але це не відповідає на сьогодні реаліям життя в Україні.

Виходячи з розглянутого, можна говорити, що у сучасних умовах задля забезпечення достатнього рівня доходів населення має бути здійснений комплекс таких заходів: необхідно забезпечити можливість отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, побудувати справедливу систему оподаткування доходів населення, підвищити розміри мінімальної заробітної плати шляхом переходу від визначення ціни праці як вартості засобів для особистого споживання працівника до визначення реальної ціни робочої сили як вартості засобів, необхідних для повноцінного розширеного відтворення працюючої людини і членів її сім'ї, удосконалити механізм договірного регулювання соціально-трудових відносин, сформувати чітку та стабільну правову базу у сфері трудових відносин, виправити допущені викривлення в оплаті праці за видами економічної діяльності.

Отже, підвищення доходів населення країни сприяє становленню середнього класу, а саме середній клас вважається основою соціальної стабільності у державі. У більшості країн з розвиненою економікою він складає більше 60 % усього населення. Крім того, середній клас є головним платником податків. Він здатен визначати споживчу поведінку населення, параметри і структуру внутрішнього ринку. Але сьогодні в Україні процес формування середнього класу відбувається занадто повільно.

Розділ 3.

3.1 Вплив рівня життя на трудовий потенціал суспільства

Розвиток трудового потенціалу суспільства залежить від рівня життя, сутність якого розглядалася у попередньому розділі. Що він вищий, то більше можливостей у суспільства та кожної особи забезпечити вищий рівень здоров'я, освіти, професіоналізму, культури і то більше можливостей задовольнити потреби суспільства, що зростають. Потреба -- це необхідність в життєвих засобах, яка набуває специфічної форми відповідно до культурного рівня та особистих якостей індивіда. Цим зумовлений і різний набір потреб людини, на які впливають певні фактори.

Підвищення рівня життя сприяє поліпшенню якості життя, тобто умов існування людини. Якість життя характеризується насамперед рівнем споживанням товарів і послуг, а також включає соціальні результати економічного та політичного розвитку, а саме: середню тривалість життя, рівень захворюваності, умови й охорону праці, соціальну захищеність населення, поліпшення соціального середовища, забезпечення прав людини.

Джерелом підвищення рівня та якості життя населення є зростання НД, який є частиною сукупного суспільного продукту після відрахування витрачених у процесі виробництва засобів праці і матеріальних витрат. Розмір і динаміка залежить від продуктивності праці, обсягу інвестицій, зайнятості, структур економіки, рівня розвитку соціальної сфери тощо. НД ділиться на фонд нагромадження та фонд споживання.

Фонд нагромадження -- це частина НД, що використовується на розширене відтворення, збільшення невиробничих фондів, а також створення державних резервів і запасів.

Фонд споживання використовується для задоволення невиробничих потреб, а також на утримання організації невиробничої сфери. Джерелами є необхідний продукт і частина додаткового продукту.

До складу фонду споживання входять:

* особисте споживання населенням матеріальних благ і послуг;

* матеріальні витрати в організаціях невиробничої сфери, які обслуговують населення;

* матеріальні витрати в організаціях, які надають допомогу суспільству в цілому: управління, наука, оборона, служба безпеки.

Для оцінювання зміни рівня життя населення визначають індекс вартості життя (ІВЖ), який розраховується за набором товарів і послуг для різних соціально-демографічних груп населення та за мінімальним набором:

ІВЖ = Цп * Gп / Цб * Gб,

де Цб, Цп -- ціна покупки, відповідно, базисного та поточного періодів, грн;

Gб, Gп -- обсяг покупок базисного і поточного періодів, грн.

Недостатній обсяг фонду споживання або недоліки в його розподілі призводять до бідності певної частини населення.

Бідність -- це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству у конкретний час. Вона характеризується низкою показників.

Межа бідності -- це рівень доходу, нижче якого неможливе задоволення основних потреб. Межа бідності визначається як частка прожиткового мінімуму на одну особу у розрахунку на місяць. За її допомогою визначаються сім'ї, які належать до категорії бідних.

Рівень бідності -- це питома вага сімей (домогосподарств), чий рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим за визначену межу бідності.

Глибина бідності -- це відхилення доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності.

Опікуваний державою дохід -- це рівень доходу, що до 10 % перевищує межу бідності та обумовлює ймовірність сім'ї потрапити до категорії бідних.

Крайня форма бідності -- це бідність по відношенню до стандартів цивілізації. Ця форма асоціюється з абсолютною бідністю (межею виживання).

У світовій практиці крайній формі бідності відповідає такий показник як межа бідності. Організацією Об'єднаних Націй разом з Організацією економічного співробітництва та розвитку і Всесвітнім банком бідність визначається в разі, коли доходи або споживання населення становлять менше одного долара на день. У Російській Федерації за межу бідності прийнято прожитковий мінімум. В Україні прожитковий мінімум застосовується також для визначення права на призначення соціальної допомоги, отже, і для визначення межі бідності.

До бідних належать ті верстви населення, які не з власної волі позбавлені благ, що їх більша частина населення вважає необхідними, а саме:

* належного житла;

* їжі;

* одягу;

* ліків для підтримання здоров'я.

У світовій практиці для характеристики бідності та забезпечення можливості чіткого визначення бідних верств населення використовуються такі критерії:

1. Нормативні (абсолютні):

* за визначеним державою прожитковим мінімумом;

* за фактичною вартістю продуктового кошика, який є основою прожиткового мінімуму;

* за енергетичною цінністю добового раціону харчування;

* за стандартами ООН для країн Центральної та Східної Європи.

2. Структурні:

* За питомою вагою витрат на харчування у сукупних витратах(доходах);

* За питомою вагою найнеобхідніших витрат у сукупних витратах (ходах).

3. Відносні:

* За фіксованою часткою середньодушових доходів (витрат);

* За вартістю реального мінімуму споживання, які розраховуються виходячи з фактичної вартості харчування найбіднішого населення країни (20 % загальної чисельності).

4. Ресурсні:

* Виходячи з реальних можливостей надання допомоги з бюджетних коштів.

Нормативні критерії ґрунтуються на відповідності фактичної вартості споживчого кошика сімей встановленому стандарту -- прожитковому мінімуму.

Структурні критерії оцінки бідності визначаються виходячи з питомої ваги витрат на харчування або найнеобхідніших витрат у сукупних витратах (доходах). При їх застосуванні, коли в загальній структурі витрат домогосподарства харчування становить понад 60 %, сім'я змушена не робити значної частини обов'язкових платежів, зокрема за житло.

Відносні критерії визначаються за фіксованою часткою середньодушових доходів (витрат), яка дає змогу виокремити групу населення, що живе в нестатках, відносно життєвого стандарту даного конкретного суспільства. Для цього найчастіше використовуються відсоткові пороги медіанного рівня доходів або витрат, а саме -- 50, 60 або 75 %, а також вартість реального мінімуму споживання, розрахованого за фактичною вартістю -- харчування найбіднішого населення країни.

Ресурсні критерії оцінки бідності мають суто практичне значення, оскільки виходять з бюджетних можливостей держави щодо надання допомоги.

3.2 Напрями подолання бідності в Україні

Бідність як соціально-економічне явище є невід'ємною рисою любого суспільства. Відрізняється вона тільки критеріями визначення, масштабами поширення та шляхами її вирішення. Актуальною проблема бідності є і для України.

Ми добре знаємо, що з 2011року в Україні реалізується Державна цільова соціальна програма подолання та запобігання бідності на період до 2015 року. Ця Програма передбачає здійснення заходів за напрямами подолання бідності та досягнення результатів щодо зниження рівня бідності в цілому та серед груп населення. Розв'язання цієї проблеми передбачається шляхом поєднання активної соціальної політики, спрямованої на відновлення і зростання зайнятості та створення умов для гідної праці, з ефективною підтримкою найуразливіших верств населення.

За визначенням ООН, абсолютно бідними є люди, які витрачають менше 5 доларів США на день або віддають на харчування понад 60% зі свого бюджету. За даними Програми розвитку ООН в Україні, якщо абсолютно бідних в Україні у 2012 р. стало 14,6% порівняно із 16,8% у 2010 році, то тих, хто працює заради їжі - побільшало. Так, за минулий рік відсоток таких людей в Україні зріс до 41,5%.

Найбільш точним показником рівня життя домогосподарств вважається їх сукупні витрати. За міжнародним критерієм показником бідності для країн східної Європи, зокрема для України, вважаються сукупні добові витрати менше $5,0 за паритетом купівельної спроможності (ПКС). Сукупні витрати одного домогосподарства у середньому за місяць у 2012 р. склали 3591,76 гривень. При цьому більше половини (52%) витрат припало на витрати на харчування. Міське домогосподарство витрачало в середньому за місяць -3754,00 грн., сільське - 3225,67 гривень..

Середньомісячні сукупні витрати одного домогосподарства з дітьми у середньому за місяць у 2012 р. склали 4478,59 грн., а без дітей - 3191,91 гривень. За діючим курсом долара на 31 грудня 2012 року 7,993 грн./$1 США, фактичні середньодобові витрати домогосподарства в Україні склали $15,35, або $7,28 витрат на одну особу. Середньодобові витрати домогосподарств з дітьми склали $18,68 або $6,49 на одну особу.

Якщо розглянути кінцеві споживчі витрати домашніх господарств за цілями за 1 квартал 2013 року, то можна зробити висновок, що в них продовжують переважати витрати на продукти харчування (36,3% загальних споживчих витрат), витрати на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива (14,2%), і витрати на транспорт (10,7%).

Привертають увагу незначні витрати на освіту (1,5%) і не тому, що вона не потрібна, а тому, що вона стала більш недоступною для пересічної дитини. Практично безоплатної освіти в Україні не залишилося, втім як безоплатної медицини.

Причинами бідності може бути:

* низький рівень соціальних стандартів і гарантій (занижений розмір прожиткового мінімуму, відтак, і мінімальної зарплати, розмірів державної соціальної допомоги, застосування в законодавстві показника "рівень забезпечення прожиткового мінімуму", який вже офіційно не забезпечує достойного життя. Привертає увагу, що затверджені на 2013 рік розміри мінімальної заробітної плати, значно менші, ніж розміри фактичної мінімальної заробітної плати у 2012 році;

* не дивлячись на те, що мінімальна зарплата є державною соціальною гарантією, її місячний розмір, нижче якого не може проводитися оплата за виконану некваліфікованим працівником місячну, а також погодинну норму праці, є економічно не обґрунтований і соціально несправедливо занижений. Величина мінімальної заробітної плати (прожитковий мінімум для працездатної особи) не тільки не забезпечує простого відтворення робочої сили, а навіть не забезпечує просто нормального існування працівника, хоч і не кваліфікованого.

* недосконала податкова система (великий розрив між сплатою податків багатими та бідними громадянами;

* заборгованість із виплати заробітної плати. На сьогодні це найболючіше питання, адже працюючий апріорі стає бідним, не спроможнім утримувати сім'ю та відтворювати свою працездатність. Відповідно статистичних даних та власних досліджень Центру, даних ЗМІ на 20.11.2013 р., заборгованість із заробітної плати по Україні становить 1 млрд. грн..;

* високий рівень безробіття серед молоді та осіб передпенсійного віку.

* Державна цільова соціальна програма подолання та запобігання бідності на період до 2015 року, затверджена Постановою КМУ від 31 серпня 2011 року N 1057 у 2012 році не в повній мірі виконана та не проаналізована.

* низька якість політики розподілу і перерозподілу доходів. Багато дослідників проблеми бідності, а також політиків вважають доведеним, що єдине, що нам потрібно для скорочення масштабів бідності, - це створити добре функціонуючі ринки, досягти макроекономічної стабільності та економічного зростання.

Пропозиції щодо нових підходів в політиці подолання бідності в Україні

Бідність як комплексна проблема торкається практично всіх сфер життєдіяльності суспільства, отже для її зменшення необхідно створення особливих умов розвитку економічного, екологічного та соціального середовища. Отже, в найближчі роки основну увагу слід зосередити та таких напрямах:

1. Прийняти, як належне, об'єктивність існування бідності як абсолютної так і відносної. У зв'язку з цим проаналізувати підсумки виконання Стратегії подолання бідності і перейти від неї до Стратегії запобігання бідності в Україні. Апріорі подолати бідність не спроможна ні одна держава сучасного світу. Але запобігти та зменшити її рівень це стратегічне завдання будь - якої держави, тим більше України як частини Європи.

2. Потрібно визнати, що характеристика прожиткового мінімуму, який названо в законі базовим соціальним стандартом суперечить самому поняттю стандарт. Мінімальні набори послуг, по-перше, ніколи не можуть бути стандартом, по-друге, вони не можуть задовольнити "основні соціальні та культурні потреби особистості". Ця теза підкреслює абсурдність ототожнення прожиткового мінімуму з базовим соціальним стандартом, який повинен забезпечувати не соціальні мінімуми, а високу якість життя людини.

3. Цілком очевидно, що методика визначення наборів застаріла. У них не враховано життєво необхідних витрат та багатьох потреб сучасної людини, зокрема: платні медичні послуги та лікування, утримання дітей у дошкільних та шкільних навчальних закладах, будівництво, придбання чи оренда житла, послуги мобільного зв'язку, кабельного телебачення, Інтернету, підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги тощо. Включення цих витрат до структури наборів відповідатиме принципам визначення, формування та встановлення прожиткового мінімуму, закріпленим у Законі України "Про прожитковий мінімум".

4. Соціальна політика держави, зокрема політика доходів, повинна бути спрямована на те, що джерелом підвищення добробуту населення мають стати доходи від ефективної праці, трудової активності та підприємницької ініціативи. Заробітній платі необхідно відродити стимулюючий характер. Тобто її доля у доходах населення повинна бути не менше 80-85%, а не 41,2% як зараз. Людина повинна заробляти собі на життя, а не чекати соціальну допомогу від держави, інколи отримуючи її у такому розмірі, що й працювати не варто. Це спонукає до психології утриманства, а відтак і небажання забезпечувати собі життєвий рівень працею. При цьому, психологія сприйняття бідності є досить поширеною серед українців. Саме тому, з психологічної точки зору від 70 до 90% українці вважають себе бідними.

5. Кожна людина повинна мати можливість заробляти стільки коштів, скільки вона хоче і скільки зможе. Тобто кількість вакантних місць повинно бути більше ніж кількість безробітних або, щонайменше, рівень безробіття в країні не повинен перевищувати 2,5-3,0% (приблизний рівень кількості тимчасово непрацюючих осіб, які шукають собі іншу роботу), при цьому низькооплачувана зайнятість повинна скорочуватись, а кількість високооплачуваних і захищених робочих місць збільшуватись. У Європейській комісії також вважають, що у боротьбу з бідністю повинно входити забезпечення населення робочими місцями, при тому, що необхідно розробити нормативи правильного використання трудових ресурсів. З іншого боку людина повинна витрачати стільки скільки заробила, дорожити своїм робочим місцем.

6. Аналіз вітчизняної практики свідчить, що в державі рівень мінімальних гарантій у сфері оплати праці - є певною фікцією. Мінімальна заробітна плата не може зводитись до встановленого прожиткового мінімуму (оскільки він не забезпечує фізіологічного виживання навіть наполовину), і не може бути нижчою за цю межу. Встановлення мінімальної заробітної плати має стати одним із елементів державної політики, спрямованої на боротьбу з бідністю та надання особам, що працюють за наймом, необхідного соціального захисту стосовно мінімально допустимих рівнів оплати праці. В іншому випадку не тільки розширене, але і просте відтворення робочої сили стане неможливим. Мінімальна зарплата повинна забезпечувати хоча б просте відтворення робочої сили працюючого та забезпечення його сім'ї, вона повинна змінюватись з урахуванням вартості життя та інших економічних умов. Необхідно перетворити мінімальну заробітну плату в дійсно мінімальну соціальну гарантію для працюючого населення.

7. Макроекономічна політика сама по собі не забезпечує високих темпів економічного зростання. Досить важливо доповнити економічні показники якісною політикою розподілу та перерозподілу національного доходу. У цьому контексті політика, яка покращує розподіл доходів і активів у суспільстві, державні видатки, спрямовані на бідних, і заходи з розширення доступу бідного населення до ринків є досить значущими для будь якої стратегії скорочення масштабів бідності

8. Пенсіонери є найменш захищеною категорією населення. Так, частка пенсіонерів, які одержують пенсію за віком від 1 до 2 мінімальних розмірів у 2012 р. складає 82% від загальної кількості пенсіонерів за віком. Варто сказати, що діюча пенсійна система не забезпечує важливого зв'язку між зусиллями і винагородою, податки на пенсійне страхування високі, а пенсійні виплати неадекватно малі, вона є несправедливою при визначенні пенсій різним категоріям пенсіонерів та збільшує кількість бідного населення. З метою запобігання бідності серед пенсіонерів потрібно: удосконалити алгоритм індексації пенсій; запровадити інші рівні пенсійного забезпечення.

9. Необхідно переглянути методику розрахунків і оцінки критеріїв бідності, зокрема "межі бідності" з урахуванням регіональної специфіки, що має включати до себе витрати на купівлю або оренду житла, платні послуги охорони здоров'я, освіти, утримання дітей в дошкільних закладах тощо.

10. Посилити адресну державну соціальну допомогу уразливих груп населення як один з напрямів подолання бідності.

11. Переорієнтування системи оподаткування в напряму перерозподілу доходів від найбільш забезпечених до бідних верств населення, пом'якшивши тим самим навантаження на середньо доходні групи.

12. Підвищення ефективності розподілу бюджетних коштів на соціальні цілі, зокрема, забезпечення дієвої адресації соціальної допомоги бідним верствам через вдосконалення законодавчого, методичного та технічного забезпечення системи державної соціальної підтримки.

13. Перенесення акцентів з фінансування соціальної сфери на забезпечення доступності базових послуг для всіх верств населення, незалежно від рівня доходів та місця проживання.

14. Можна стверджувати, що сільська бідність - це бідність з точки зору рівня доходів, і бідність з причин недостатнього доступу до базових соціальних послуг і бідність як наслідок звуження життєвих можливостей. А відтак розподіл відповідальності, в тому числі фінансової, між всіма суб'єктами громадянського суспільства (державою, бізнесом, громадою та індивідуумом) в частині забезпечення рівного доступу до якісних послуг соціальної сфери, дотримання принципів соціальної справедливості в розподілі коштів на соціальну підтримку, забезпечення особливих умов для розвитку соціально вразливих верств населення повинна бути спрямована і на сільську місцевість

...