Аналіз собівартості продукції (на прикладі ВАТ "Якимівський агрос")

Підприємство має можливість впливати на величину затрат матеріальних ресурсів, починаючи з їх заготівлі. Сировина і матеріали входять до собівартості по їхній покупній ціні з врахуванням витрат на транспортування, тому правильний вибір постачальників матеріалів впливає на собівартість продукції. Важливо забезпечити поставку матеріалів від таких постачальників, які знаходяться на невеликій відстані від підприємства, а також перевозити вантажі найбільш дешевим видом транспорту.

Зменшення витрат на обслуговування виробництва і управління також знижує собівартість продукції. Розмір цих затрат на одиницю продукції залежить не тільки від об'єму випуску продукції, але й від їх абсолютної суми. Чим менша сума цехових та загальногосподарських витрат в цілому по підприємству, тим при інших рівних умовах нижча собівартість кожної одиниці продукції.

Резерви зниження цехових та загальногосподарських витрат складаються в спрощенні та здешевленні апарату управління, в економії на управлінських витратах.

Значні резерви зниження собівартості складаються і в зниженні втрат від браку. Тому підприємству необхідно зводити ці втрати до мінімального рівня.

Також відносного зниження собівартості продукції можна досягти за рахунок зростання продуктивності праці та економії заробітної плати. Обчислюється відносне зниження за формулою:

% А С_п._п = ?з_п (1 - І з_п / І з_пп) * 100%, (4.1)

де І з_п - індекс зростання заробітної плати;

І з_пп - індекс зростання продуктивності праці;

?з_п - частка заробітної плати у собівартості продукції у базовому періоді;

Також підприємство має підвищити якість своєї продукції, забезпечити покупців достовірною інформацією, наприклад через рекламу, тим самим підвищуючи споживчий попит на свою продукцію.

В деякій мірі резерви зниження собівартості закладені в знищенні або скороченні витрат, котрі не є необхідними при нормальній організації виробничого процесу.

Зміна обсягу і структури продукції, які можуть призвести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (крім амортизації), відносному зменшенню амортизаційних відрахувань, зміні номенклатури та асортименту продукції, підвищенню її якості. Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості випущеної продукції. Зі збільшенням об'єму виробництва їх кількість на одиницю продукції зменшується, що призводить до зниження її собівартості.

Джерелами зниження собівартості продукції є ті затрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме:

- затрати уречевленої праці, які можуть бути знижені за рахунок поліпшення використання засобів і предметів праці;

- затрати живої праці, які можуть бути скорочені за рахунок росту продуктивності праці;

- адміністративно-управлінські витрати.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі.

Чинниками зниження собівартості є підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці, зміна структури та обсягу продукції, галузеві та інші фактори.

План по собівартості продукції на підприємстві включає такі елементи:

- планування зниження собівартості товарної продукції;

- складання кошторису витрат на виробництво;

- складання планових калькуляцій окремих видів продукції.

Планування зниження собівартості товарної продукції здійснюють шляхом планування зниження затрат на 1 грн. товарної продукції. Всі чинники, що впливають на зміну цих витрат, можуть бути об'єднані у перелічені вище групи.

Отже, систематичне зниження собівартості забезпечує не тільки зростання прибутку підприємства, але і дає державі додаткові джерела як для подальшого розвитку суспільного виробництва, так і для підвищення матеріального становища працівників. Вплив підприємств на елементи витрат є обмеженим.

4.2.1 Резерви зниження собівартості продукції, повязані з удосконаленням управління виробництвом

Основними витратоформуючими стадіями є ранні стадії життєвого циклу продукції, тобто передпроектні та проектні, їх часто називають стадіями НДДКР. На цих стадіях формується до 60-80% від усієї собівартості. Разом з цим, власне витрати тут становлять найчастіше менше 0,1% від загальних. Таким чином, спостерігається найбільша невідповідність між рівнем власних витрат і впливом цих стадій на сумарні витрати по всьому життєвому циклу продукції.

Значна частка витрат припадає на стадію "Експлуатація". При транспортуванні (доставці виробу до місця споживання) основними витратами є витрати на тару, вантажно-розвантажувальні роботи, на зовнішні транспортні послуги, утримання й експлуатацію транспортних засобів. Підготовка до експлуатації нерідко пов'язана з улаштуванням фундаменту, передмонтажною ревізією обладнання, його випробуванням, підготовкою кадрів тощо. Тут потрібно враховувати два види витрат: витрати, пов'язані з монтажем обладнання і з підготовкою кадрів.

Отже, на кожній стадії й етапі є можливість вибору варіантів оптимізації витрат по всьому життєвому циклу продукції. Тому при аналізі собівартості за стадіями життєвого циклу продукції необхідно враховувати, що посилення уваги до зниження витрат на конкретній стадії, етапі, підетапі може привести до зворотного результату - збільшення сумарних витрат. Тому витрати потрібно вивчати з позиції цілеспрямованого системного впливу на їх зниження по всьому життєвому циклу. Важливим засобом такого вивчення є економічне формування собівартості.

Основними джерелами інформації для формування інформаційної бази аналізу витрат на виріб за стадіями життєвого циклу є нормативна і звітна інформація науково-дослідних інститутів (НДІ), конструкторських бюро (КБ), виробничих об'єднань (підприємств) - виробників і споживачів продукції. Важлива умова управління витратами за стадіями життєвого циклу - це єдність інформації обліку і внутрішньовиробничого плану.

Враховуючи відмінності інформаційної бази, на різних стадіях життєвого циклу продукції використовують різні прийоми визначення собівартості та її формування.

Розрізняють такі методи попереднього розрахунку собівартості виробу: метод частки, графоаналітичний, метод раціональної функції, складного коефіцієнта якості, бального оцінювання, регресійного аналізу. Класифікація методів попереднього визначення собівартості за стадіями життєвого циклу продукції та їх характеристика наведені у табл. 4.6

Таблиця 4.6

Класифікація методів попереднього розрахунку собівартості виробу

Метод	Стадії/етапи застосування	Витрати, які визначаються за допомогою цього методу
Частки	Ескізне, технічне проектування; розробка робочої документації	Матеріальні: на куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати; на основну заробітну плату робітників; на повну собівартість виробу
Графоаналітичний	На аналогічних етапах	Те саме
Раціональної функції	Технічне завдання, технічна пропозиція	Повна собівартість виробу
Складного коефіцієнта якості	Те саме	Те саме
Бального оцінювання	На аналогічних етапах
Регресійний аналіз	На будь-якій стадії (доцільно на більш ранніх)	На матеріали, на куповані комплектуючі вироби, на основну заробітну плату і повну собівартість
Агрегатний	Те саме	Повна собівартість або за окремими статтями калькуляції

Як видно з табл.4.6, попередній розрахунок собівартості шляхом прямого калькулювання стає можливим лише на підсумкових етапах розробки і проектування.

Розглянемо коротко деякі методи попереднього розрахунку собівартості.

Метод частки називають також методом структурної аналогії. Він базується на аналітичному зіставленні проектованого виробу з виробом-аналогом. При цьому припускають, що структура собівартості порівнюваних виробів відносно постійна. Як базові статті для розрахунку найчастіше вибирають сировину і матеріали, куповані комплектуючі засоби і напівфабрикати, основну заробітну плату робітників, тобто прямі статті калькуляції.

Визначивши частку кожної з прямих статей калькуляції у собівартості виробу-аналога, розраховують значення прямих статей калькуляції, внесених до собівартості нового виробу, враховуючи ознаку структурної аналогії за такою формулою:

, (4.2)

де - собівартість і-тої статті прямих витрат нового виробу, грн.;

- частка і-тої статті у калькуляції собівартості виробу-аналога,%;

- сума витрат за цією статтею у собівартості нового проектованого виробу, грн.

Отримані значення прямих статей витрат дають можливість визначити виробничу собівартість нового проектованого виробу

, (4.3)

де - виробнича собівартість нового виробу, грн.;

- витрати на матеріали у собівартості нового виробу, грн.;

- витрати на основну заробітну плату виробничих робітників у собівартості нового виробу, грн.;

- витрати на куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати у собівартості нового виробу, грн.;

- середній відсоток накладних витрат (відносно основної заробітної плати робітників підприємства-виробника нової продукції).

Середній відсоток накладних витрат беруть по підприємству-виробнику нового проектованого виробу. При цьому припускають, що новий виріб буде виготовляти те саме підприємство, що й порівнюваний аналог. Якщо підприємство-виробник невідоме, то необхідно взяти середньогалузевий відсоток по групі споріднених виробів. У випадках, коли частка прямих витрат становить менше 40% чи немає достовірної інформації про собівартість виробу аналога, використовують графоаналітичний метод. Цей метод полягає у визначенні залежності між вартістю основних матеріалів, купованих комплектуючих виробів і основної заробітної плати робітників, тобто

, (4.4)

де - вартість прямих матеріальних витрат на одиницю продукції, грн.

Виробничу собівартість будь-якого виробу (аналогічного до групи споріднених) можна визначити за формулою

, (4.5)

де залежність можна виразити так:

, (4.6)

У цій формулі d і h є постійними коефіцієнтами для груп споріднених виробів. Ці коефіцієнти визначають, беручи за основу спеціально розроблені номограм залежностей величини основної заробітної плати робітників і вартісності матеріальних витрат.

Підставивши значення у попередню формулу , отримаємо

, (4.7)

де - відсоток накладних витрат підприємства-виробника.

Застосування графоаналітичного методу передбачає проведення попереднього аналізу собівартості споріднених виробів. Цей метод можна успішно застосовувати на етапі ескізного проектування, оскільки на ньому не становить труднощів визначити витрати на комплектуючі вироби. Разом з цим, для підрахунку витрат на матеріали використовують наближені методи. Масу матеріалів для кожного виробу знаходять шляхом виключення із загальної маси виробу комплектуючих виробів. Потім визначають частку матеріалів у загальній масі виробу і середню вартість 1 кг матеріалів.

Техніко-експлуатаційні характеристики і собівартість виробу пов'язані між собою. Встановлення об'єктивної залежності зміни витрат від зміни параметрів на основі дослідження варіантів технічних рішень є головним змістом нормативно-параметричних методів попереднього розрахунку собівартості. Широко застосовують у цих дослідженнях математичні методи й обчислювальну техніку.

Нормативно-параметричні методи використовують для обґрунтування рівня і співвідношення цін на однотипну продукцію, для прогнозування зниження собівартості в умовах серійного виготовлення, для обґрунтування нормативно-умовних та граничних цін тощо. Застосування нормативно-параметричних методів залежить від особливостей параметричного ряду продукції.

Основними нормативно-параметричними прийомами, які використовують для визначення собівартості, нового проектованого виробу є: метод раціональної функції, складного коефіцієнта (індексу) якості, бального оцінювання, кореляційного і регресійного аналізу.

Метод раціональної функції застосовують тоді, коли є пропорційна залежність між зміною основного технічного параметра виробу і його собівартістю. Виражають таку залежність цілою раціональною функцією. При використанні цього методу за основу беруть припущення, що інші параметри виробу залишаються незмінними. Застосовують метод лише для вузької групи споріднених виробів. Його недолік у тому, що він не відображає всієї сукупності споживчих властивостей складних технічних комплексів. Відомі також модифікації цього методу: визначення собівартості проектованого виробу на основі вартості конструкційної ваги аналогічних виробів і метод питомих витрат, що базується на виборі головного техніко-експлуатаційного параметра, який відображає основну властивість виробу.

Метод складного коефіцієнта (індексу) якості застосовують у тих випадках, коли є виріб-аналог і потрібно визначити собівартість модернізованого виробу шляхом зіставлення їх технічних параметрів, що найбільше впливають на собівартість. У цьому разі необхідно визначити залежність собівартості виробу від сукупності технічних параметрів, які мають певну кількісну оцінку у вигляді складного коефіцієнта якості. Цей метод можна використовувати для визначення рівня додаткових витрат, пов'язаних із підвищенням якості нового виробу; величини надбавок (чи знижок) до гуртових цін у зв'язку зі зміною якісних параметрів виробу; додаткових витрат, що виникають при доведенні основних якісних параметрів виробу до рівня світових зразків. Перевагою цього методу є можливість його застосування на всіх етапах науково-дослідних робіт.

Метод бального оцінювання базується на припущенні, що між собівартістю і будь-якою технічною та експлуатаційною характеристиками є пряма або обернена залежність, а максимальна величина цієї характеристики може бути оцінена балом, тому собівартість нового проектованого виробу можна визначити способом множення суми балів на ціновий множник для кожної групи виробів, який отримують як частку від ділення фактичної собівартості порівнюваних аналогів-прототипів на відповідне сумарне значення балів. Метод застосовують тоді, коли виріб-аналог і новий проектований виріб мають однакове функціональне призначення, схемно-конструктивну побудову, порівнянний рівень виробництва, зіставні техніко-економічні показники.

Сутність цього методу полягає у встановленні залежності між собівартістю й основними технічними та експлуатаційними характеристиками виробу, у знаходженні емпіричних формул, що виражають цю залежність. Метод дає змогу на основі ретроспективного аналізу статистичних даних побудувати економіко-математичну модель і потім за нею розрахувати найімовірніші значення, яких у майбутньому може набути собівартість при певних значеннях показників-аргументів.

Агрегатний метод застосовують для попереднього розрахунку собівартості складних виробів (систем, технічних комплексів), що формуються з уже застосовуваних раніше функціональних вузлів, блоків, а кількість принципово нових вузлів, блоків відносно невелика. Цей метод полягає у підсумовуванні собівартості конструктивних елементів (вузлів, блоків, агрегатів), які входять до складу нового проектованого виробу.

4.2.2 Резерви зниження собівартості продукції, повязанні із зростанням обсягу виробництва

Основним напрямом діяльності кожної організації є отримання максимального прибутку. Розмір витрат виробництва є однією з умов успіху на ринку, оскільки чим менші витрати виробництва, тим більший прибуток

отримує підприємство з урахуванням рівня ринкових цін. Сучасна економічна ситуація не сприяє оптимальному

використанню виробничих ресурсів. У результаті зростає їх споживання, що негативно відбивається на рентабельності виробництва, конкурентоспроможності продукції, нестачі власних коштів, загостренні проблем покриття витрат.

При вивченні технічного рівня аналізується вплив на собівартість науково-технічних досягнень і передового досвіду. За кожним заходом розраховується економічний ефект, що виражається у зниженні витрат на виробництво.

Основною умовою зниження витрат сировини й матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів і удосконалення технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, упровадження технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних цінностей.

Зниження собівартості може відбутися при створенні автоматизованих систем керування, удосконаленні існуючої техніки та технології. Зменшуються витрати й у результаті комплексного використання сировини,

застосування економічних замінників, повного використання відходів у виробництві. Великий резерв приховує в собі й поліпшення продукції, зниження її матеріалоємності й трудомісткості, зменшення габаритних розмірів та ін.

При використанні цих заходів з'являються одноразові або поточні витрати на нове обладнання, нову технологію. Тому необхідно спочатку розрахувати, чи дійсно ці заходи будуть вигідними та допоможуть знизити витрати.

Важливим шляхом зниження витрат є розширення спеціалізації та кооперування. На спеціалізованих підприємствах з потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю ж продукцію в невеликій кількості. Це пов'язано з тим, що при більш великому об'ємі випуску має місце розподіл постійних витрат на більшу кількість продукції. Розвиток спеціалізації вимагає встановлення найбільш раціональних кооперованих зв'язків між підприємствами. За представленими напрямами зниження витрат на виробництв повинні бути розроблені заходи, які підвищать ефективність діяльності суб'єкта господарювання. Зниження собівартості продукції означає економію упредметненої і живої праці та є найважливішим фактором підвищення ефективності виробництва та зростання накопичень.

4.2.3 Резерви зниження собівартості продукції, пов'язані з підвищенням ефективності використання основних виробничих фондів

Для виявлення резервів зниження собівартості необхідно визначити фактори, які обумовлюють це зниження.

Під факторами зниження собівартості продукції (робіт, послуг) розуміють усю сукупність рушійних сил і причин, які визначають її рівень та динаміку.

Розрізняють такі фактори зниження собівартості продукції:

1) підвищення технічного рівня виробництва, зокрема упровадження нової прогресивної технології, підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів; розширення масштабів використання й удосконалення техніки і технології, що застосовується; краще використання сировини та матеріалів;

2) поліпшення організації виробництва і праці, тобто удосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; упровадження наукової організації праці; поліпшення використання основних виробничих фондів; поліпшення матеріально-технічного забезпечення; скорочення транспортно-складських витрат тощо;

3) зміна обсягу виробництва, що зумовлює відносне скорочення умовно-постійних витрат у результаті зростання обсягу виробництва;

4) зміна структури, асортименту та поліпшення якості продукції. Індексний метод дає змогу врахувати вплив перелічених факторів на зниження собівартості продукції.

Види собівартості

1. У залежності від часу формування витрат розрізняють:

Планова собівартість передбачає попереднє планування і розраховується на основі раніше досягнутого рівня витрат з урахуванням зниження, що передбачається.

Звітна (фактична) собівартість характеризує фактичний рівень витрат за минулий (звітний) період. Вона розраховується по звітним даним за відповідний період і використовується для визначення результатів виробничої діяльності і виявлення резервів для зниження витрат [9, с.233].

Кошторисна собівартість характеризує витрати на виробництво виробу або замовлення, що виконують у разовому порядку.

2. У залежності від місця формування витрат розрізняють:

Виробнича собівартість - витрати на виробництво продукції у межах усього підприємства.

Повна собівартість - складається з витрат на виробництво і реалізацію продукції.

3. За тривалості розрахункового періоду розрізняють собівартість:

місячну;

квартальну;

річну.

4. За складом продукції розрізняють:

Собівартість валової продукції. З кошторису витрат вираховують витрати, що не включаються у виробничу собівартість (витрати на підготовку й освоєння нової продукції, якщо вони не фінансуються з прибутку, невиробничі витрати, утрати від браку), віднімається приріст суми зменшення залишків витрат майбутніх періодів, підсумовується приріст зменшення залишків майбутніх платежів (відпускні, винагороди за стаж роботи, підготовчі роботи в сезонних виробництвах).

Собівартість товарної продукції - це собівартість валової продукції за відрахуванням приросту залишків незавершеного виробництва плюс витрати по збуту.

Собівартість реалізованої продукції - це собівартість товарної продукції мінус приріст залишків нереалізованої (готової) продукції.

Собівартість незавершеного виробництва.

5. У промисловості розрізняють: індивідуальну і галузеву собівартість.

Індивідуальна собівартість обумовлюється конкретними умовами, у яких діє те або інше підприємство.

Галузева собівартість - це витрати, пов'язані із виробництвом і реалізацією якогось виду продукції по групі однорідних підприємств або галузей.

Середньогалузева собівартість визначається в середньому по галузі.

Собівартість продукції відображає рівень витрат підприємства на її виробництво і комплексно характеризує ефективність використання ним усіх ресурсів, організаційний та технічний рівень виробничого процесу, рівень продуктивності праці тощо. Показник собівартості продукції є дуже важливим і використовується для обґрунтування багатьох економічних рішень, зокрема:

1) під час встановлення ціни на продукцію. У цьому разі собівартість є нижньою межею і базою для встановлення ціни на продукцію підприємства. Тому зниження собівартості продукції є важливим чинником, що дає змогу підприємству при діючих ринкових цінах отримувати більший прибуток;

2) під час економічного аналізу господарської діяльності підприємства показник собівартості продукції застосовується для контролю за використанням матеріальних, нематеріальних, грошових і трудових ресурсів;

3) при схваленні рішень щодо вдосконалення виробництва собівартість продукції використовується як показник доцільності впровадження організаційно-технічного заходу. Захід вважається економічно ефективним, якщо внаслідок його впровадження собівартість продукції підприємства знижується.

Економічне формування витрат на виробництво (собівартості продукції) є важливим інструментом управління витратами, що дозволяє надати узагальнюючу оцінку ефективності використання ресурсів і визначити резерви збільшення прибутку та зниження ціни одиниці продукції.

Мета аналізу витрат на виробництво продукції полягає у виявленні можливості раціонального використання виробничих ресурсів, інформаційному забезпеченні та всебічній оцінці досягнутих результатів щодо оптимізації витрат, обґрунтуванні управлінських рішень.

Розрізняють індивідуальну та галузеву собівартості продукції. Індивідуальна собівартість продукції характеризує витрати конкретного підприємства на виробництво та реалізацію продукції. Вона застосовується при плануванні та оцінці роботи конкретного підприємства. Галузева собівартість відображає середні у галузі витрати на виробництво і реалізацію продукції.

На собівартість продукції впливає багато факторів, що обумовлені як специфікою галузей господарства країни, так і конкретними умовами, що склались на підприємстві. Підвищений рівень собівартості продукції підприємства порівняно із галузевою собівартістю свідчить про наявність негативного впливу низки факторів, що мають місце на цьому підприємстві. Такими факторами можуть бути: застаріле технологічне обладнання, неефективне використання робочого часу, низька продуктивність праці, невиправдано високі матеріаломісткість, витрати на доставку, адміністративні витрати, застосування непродуктивних технологій тощо.Відносне зниження собівартості за рахунок економії матеріальних витрат у результаті зміни норм витрат сировини, матеріалів, енергії на одиницю продукції та цін на ресурси визначають за формулою:

, (4.1)

де, ІМ - індекс норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції;

ІЦ - індекс цін на одиницю матеріального ресурсу;

- частка матеріальних витрат у собівартості продукції в базовому періоді.

Індекси норм витрат матеріальних ресурсів і індекси цін розраховують за формулами:

, (4.2)

, (4.3)

де q1 - обсяг виготовленої продукції; за планом (звітом);

m0, m1 - норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції відповідно у базовому і плановому (звітному) періодах;

р0, р1 - ціна ресурсу відповідно в базовому і плановому (звітному) періодах.

Відносне зниження собівартості за рахунок зростання продуктивності праці та економії заробітної плати () обчислюють за формулою:

, (4.4)

де ІЗ.П. - індекс зростання заробітної плати;

ІП.П. - індекс зростання продуктивності праці;

- частка заробітної плати у собівартості продукції базового періоду.

Індекс середньої заробітної плати та індекси продуктивності праці (обчислюються для робітників, що працюють за відрядною системою оплати праці) розраховують так:

; (4.5)

, (4.6)

де З0, З1 - середня заробітна плата відповідно в базовому і плановому (звітному) періодах;

П0, П1 - продуктивність робітників відповідно у базовому і плановому (звітному) періодах.

Відносне зниження собівартості продукції за рахунок зменшення умовно-постійних витрат () розраховують за формулою:

, (4.7)

де ІУ.П. - індекс зростання умовно-постійних витрат;

Іq - індекс зростання обсягу випуску продукції;

- частка умовно-постійних витрат у собівартості продукції.

Для обчислення впливу структурних змін в асортименті продукції на зміну витрат (), що відносять на собівартість, застосовують формулу:

, (4.8)

де

С0 - собівартість товарної продукції в базовому періоді; С0і - собівартість одиниці і-го виду продукції в базовому періоді; А1і - кількість і-ї продукції в плановому (звітному) періоді.

Вплив зміни якості сировини (збільшення чи зменшення частки корисного компоненту) визначають за формулою:

, (4.9)

де КЯ - коефіцієнт якості сировини, який визначають співвідношенням частки корисного компоненту планового (звітного) і базового періодів [6, с.211].

4.2.4 Резерви зниження собівартості продукції, повязані з удосконаленням технологічних процесів і зниженням матеріаломісткості

Шляхи зниження собівартості продукції є чимало: це і використання менш дорогих матеріалів, це і вдосконалення процесу виробництва, автоматизації робочих місць та скорочення кількості працюючих, це і кооперація з іншими підприємствами, які можуть виготовляти ті чи інші складові за меншими цінами тощо. Однак існує чимало проблем пов'язаних з цим. Так, зменшення витрат на придбання якісних матеріалів та заміна більш дешевими може призвести до пониження якості кінцевого продукту, а це може негативно відбитися на реалізації продукції. Зменшення кількості працівників і автоматизація виробництва вимагає на перших етапах чималі капіталовкладення тощо.

Найбільш ефективним шляхом зниження собівартості продукції є впровадження економних технологій виробництва, переймання світового досвіду по зменшенню собівартості.

Так, Японія навчилася економити все: електроенергію, метали, робочу силу для створення більшості матеріальних продуктів. Ресурсоекономні, ресурсозберігаючі технології - це вихід для українського товаровиробника.

Також важливим є дотримання всіх головних принципів ефективного розміщення продуктивних сил: це скорочення шляхів між виробником та покупцем, між виробництвом і сировинною базою.

Зниження цін - це легкий спосіб швидко привернути увагу клієнтів, але поганий спосіб для забезпечення успіху на довгостроковий період. Причина в тому, що, знизивши ціну на 10%, ви ризикуєте понизити свій прибуток на 50%. Підприємства часто намагаються понизити ціну, але “знизити ціни взмозі кожний, але не кожному вистачає розуму зробити товар кращим.

Дотримання загальних економічних принципів та законів - важливий шлях для зниження собівартості продукції, яка не буде призводити до погіршення кінцевого продукту і дасть для вітчизняного товаровиробника можливість отримувати додаткових покупців та додаткові прибутки.

Якщо не дотримуватися загальних правил для зниження собівартості продукції, може виникнути зростання собівартості, що стане збитковим фактором для підприємства.

Зростання собівартості відбувається:

· в умовах дисбалансу цін на сільськогосподарську і промислову продукцію;

· зниження продуктивності тварин та викликаного цим зниження обсягів валового виробництва продукції;

· нераціональне витрачання грошових і матеріально-технічних засобів;

· низького рівня механізації виробничих процесів та продуктивності праці;

· використання морально і фізично зношеної техніки;

· відхилення від технологічних вимог до виробництва продукції;

· використання недосконалих технологій виробництва продукції;

· низької якості робочої сили;

· низького рівня організації праці і т. д.

Скорочення витрат на обслуговування виробництва і управління також зменшує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від об'єму випуску продукції, а і від їх абсолютної суми. Чим менша сума цехових витрат і загальногосподарських витрат в цілому по підприємству, тим при інших рівних умовах нижча собівартість кожного виду продукції. Автоматизація і механізація виробничих процесів дає можливість скоротити і чисельність допоміжних і підсобних робочих у виробництві [9, стр.139].

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Важливим показником, який характеризує роботу сільськогосподарських підприємств є собівартість продукції. Від її рівня залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного виробництва, фінансовий стан господарюючих суб'єктів.

Дослідження собівартості продукції дозволяє з'ясувати тенденцію зміни даного показника, виконання плану, визначити вплив факторів на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи господарства по використанню можливостей і встановити резерви зниження собівартості продукції. Подальший розвиток дослідження собівартості в теоретичному і практичному плані тісно пов'язан з розвитком суміжних наук, в першу чергу математики, статистики, бухгалтерського обліку та іншими.

Найбільш важливим моментом у вивченні такого показника, як собівартість, є розгляд факторів, що впливають на показник і визначення основних шляхів по зниженню собівартості. Від того, як підприємство вирішує дане питання залежить отримання найбільшого ефекту з найменшими витратами, зростання накопичень, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Собівартість відображає велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Таким чином істотний вплив на рівень затрат оказує техніко-економічні фактори виробництва. Цей вплив проявляється в залежності від змін у техніці, технології, організації виробництва, в структурі і якості продукції і від величини витрат на її виробництво. Звідси витікає, що виявлення резервів зниження собівартості повинно опиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного і організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків; а також усіх складових собівартості.

Систематичне зниження собівартості забезпечує не тільки зростання прибутку підприємства, а і дає державі додаткові засоби, як для подальшого розвитку сільськогосподарського виробництва, так і для поліпшення матеріального становища працівників.

За останні роки у ВАТ „Якимівський АГРОС” собівартість одного центнеру озимої пшениці має тенденцію до збільшення на 50%, порівнюючи 2013 р. з 2012 р. Причинами цієї зміни можуть бути багато факторів, наприклад такі, як:

· інфляція - збільшення цін на нафтопродукти, добрива, насіння, засоби захисту та інші складові які включаються до собівартості;

· зменшення об'ємів виробництва - зменшення загальної площі на 41,8%, в тому числі ріллі на 42%;

· природнокліматичні умови - є вирішальним фактором у формуванні врожаю.

Через ці причини виникають інші такі наслідки такі наслідки:

· зменшення прибутку (збільшення збитку) - у 2013 р. збиток склав 327,6 тис. грн., внаслідок зменшення норми прибутку;

· зменшення виручки у 2013 р. порівняно з 2013 р. на 48,4%;

· скорочення чисельності працівників у 2013р. порівняно з 2013 р. на 15,1%, звідси і скорочення затрат праці на 29,1% та ін.;

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрійчук В. Г.Київ. нац. екон. ун-т. Економіка аграрного підприємства: Навч.-метод. посіб. - К.: [б.и.], 2006. - 355 с.Бобров В. Я.

2. Аграрна реформа в Україні П. І. Гайдуцький, П. Т. Саблук, О. Ю. Лупенко [та ін.]. - К.: ННЦ ІАЕ, 2005. - 424 с.

3. Бойчик І.М. Економіка підприємства.Навч.пос. - Київ: Атіка, 2002- 480 с.

4. Бойчик І. М. Економіка підприємства: Навчальний посібник.- Вид. 2-ге, доповн. і переробл. -- К.: Атіка, 2007. -- 528 с.

5. Каблук П. Т. Розвиток аграрної економічної науки і її завдання на сучасному етапі здійснення аграрної політики в Україні. АПК, 2005 р.- 265 с.

6. Левин Н. Я. Введеня в ринкову економіку. М. Статистика, 2005 р.

7. Мотрона В. І. Економіка сільського господарства. Вища школа, 2008 р.- 205с.

8. Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Організація виробництва. Навчально-методичний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 248 с.

9. Протопова В.О., Полонський А.Н. Економіка підприємства: Навч. посіб. - К.: ЦУП, 2003 - 220 с.

10. Пужин В. М. Економіка агробізнесу. 2010р.- 324 с.

11. Радченко В. В., Агафонов, Макаренко. Актуальні проблеми ринкової економіки в системі АПК України. Учений посібник. Дніпропетровськ, 2004 р. - 266 с.

12. Сідун В.А., Пономарьова Ю.В., Економіка підприємста: навч. посіб. - Київ: Центр навчальної літератури, 2013. - 436с.

13. Цал-Цалко Ю.С. Витрати підприємства: Навч. посібник. - Житомир: ЖІТІ, 2002.

ДОДАТОК

Основні комерційні результати ВАТ"Якимівський Агро" в 2001-2005рр.

Показники	Роки	2013 у % до 2009
	2009	2010	2011	2012	2013
1	2	3	4	5	6	7
Продано продукції, тонн:
зернових і зернобобових	23226	27480	15775	19214	9409	40,5
цукрових буряків	712	1764	2616	8705	34438	4836,8
насіння соняшнику	407	843	2177	2144	7054	1733
ВРХ	-	2	20	161	17	-
молока	-	691	806	1165	1595	230,8
свиней	114	131	303	279	253	221,9
Ціна продажів за 1 т, грн.:
зернових і зернобобових	2145	2288	3393	2358	1854	86,4
цукрових буряків	640	557	873	734	697	108,9
насіння соняшнику	2280	4253	4428	6939	5404	237,0
ВРХ	-	17000	33000	23435	37471	220,4
молока	-	3356	4221	5452	7738	230,6
свиней	27281	31565	28340	37728	64032	234,7
Собівартість 1 т проданої продукції, грн.
зернових і зернобобових	1458	2069	2412	2145	1613	110,6
цукрових буряків	438	540	672	450	528	118,7
насіння соняшнику	1789	3386	3485	4719	4366	244,0
ВРХ	-	70500	61531	53581	91941	130,4
молока	-	6042	4988	4997	4638	76,8
свиней	37696	35473	35145	42230	30802	81,7
Рентабельність продажів,%
зернових і зернобобових	47,1	10,6	40,7	9,03	13,0	27,6
цукрових буряків	46,1	3,1	29,9	38,7	24,2	52,6
насіння соняшнику	27,4	25,6	27,1	32,0	19,2	70,1
ВРХ	-	-75,9	-46,4	-128,6	-145,4	-191,6
молока	-	-44,5	-15,4	8,8	40,1	455,7 *
свиней	-27,6	-11,0	-19,4	-11,9	51,9	-

Размещено на Allbest.ru

...