Економічні потреби суспільства та їх взаємозв'язок з виробником

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОТРУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Реферат

на тему: ,,Економічні потреби суспільства та їх взаємозвязок з виробником. Економічні інтереси''

студентка гр.А-2009-3

Панченко М.Е.

Перевірив викладач

Шекшуєв О.А.

Харьков - 2012

План

Вступ

1. Економічні потреби суспільства

2. Взаємозв'язок потреб, виробництва і попиту

3. Економічні інтереси

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Основна рушійна сила суспільного прогресу -- людська особистість, яка є водночас і діючим суб'єктом цілісної системи економічних відносин та економічних інтересів. Тільки реалізуючи свої інтереси, людина суттєво й активно впливає на економіку загалом, бере участь у всіх галузях і сферах соціального життя. Побудувати ефективну, раціональну систему господарювання, досягти серйозних успіхів у соціальноекономічному зростанні суспільство може, лише реалізуючи у відтворювальній життєдіяльності все зростаючі потреби і виходячи з певних інтересів людини.

Загальновизнано, що в основі спонукання до трудової діяльності лежать матеріальні потреби. Визначаючи їх спрямованість, потрібно виходити з того, що відтворення людини, як і виробничого процесу на макро або мікрорівні, є обміном речовин з природним середовищем, який потрібно постійно підтримувати у динамічній рівновазі. Ця рівновага характеризується системою певних параметрів, що мають гранично допустимі й оптимальні значення, звичайно, не раз і назавжди визначені. Відхилення від цих значень, їх очікування породжує стан напруження, спонукаючи до дії з метою його подолання. Такий стан, як вважають дослідники, можна назвати потребою.

Потреба -- це певною мірою культурно оформлена необхідність, тобто у той або інший спосіб усвідомлене внутрішнє спонукання до певного блага. Потреби розвиваються разом із поступальним рухом суспільного виробництва й удосконаленням людини.

Кінцевою метою суспільного виробництва і рушійною силою його розвитку є економічні потреби людей зокрема і суспільства загалом.

Потреби та інтереси не тотожні. Якщо потреба, відображаючи необхідність для людини певних умов її існування, є одночасно і спонукальним мотивом, і метою, і наслідком виробництва, то інтерес - лише спонукальним мотивом, що зумовлює його спрямованість на досягнення цілі. Проте інтереси як спонукальний мотив виробництва не той об'єкт, що безпосередньо спонукає людей до економічної діяльності. Таким чинником є економічні стимули - форма реалізації економічних інтересів відповідно до їх внутрішньої спрямованості.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з'ясувати основні риси класифікації економічних потреб.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити сутність економічних потреб;

· охарактеризувати класифікацію потреб суспільства;

· дослідити роль економічних потреб у економічному житті.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема економічних потреб суспільства в сучасних економічних умовах.

Об`єкт і предмет дослідження. Об`єктом дослідження є економічні потреби переважно перехідного типу на мікро і макроекономічному рівнях їх функціонування та розвитку. Предмет дослідження виявлення найзагальніших принципів формування та зміни такого параметра функціонування економічних систем як економічні потреби суспільства.

Хронологічні рамки роботи охоплюють сучасний період становлення економіки України та розвитку економічних потреб суспільства.

1. Економічні потреби суспільства

Визначні мислителі минулого і сучасності - Дж. Гобсон, К.А. Гельвецій, Ф. Гегель, К. Маркс, М. Вебер та інші бачили в потребах вираження природи людини, відносили їх до ключових економічних категорій.

Потреби - це об`єктивні умови існування людини. Розвиваючись, людина створює свої потреби і здібності, продукти і послуги, відносини і суспільні інститути.

Економічні потреби - це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об'єктивносуб'єктивний характер.

В економічній літературі потреби класифікують по різному. Так, у системі економічних потреб виділяють виробничі, суспільні та особисті. Особисті поділяються на фізичні, інтелектуальні, соціальні.

За ступенем реалізації розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні потреби.

За суб'єктами потреби поділяються на а) індивідуальні, колективні та суспільні; б) потреби домогосподарств, підприємств та держави як окремих суб'єктів економіки.

За об'єктами потреби класифікують на: а) породжені існуванням людини як біологічної істоти (фізіологічні потреби в їжі, одязі, житлі), та породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти (соціальні потреби - в спілкуванні, в суспільному визнанні та статусі, освіті та ін.). б) матеріальні - потреби в матеріальних благах та послугах і духовні - потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні; в) першочергові - потреби, що задовольняються предметами першої необхідності та непершочергові - потреби, що задовольняються предметами розкоші.

Існує градація потреб за ступенем їх нагальності. Так, А. Маслоу запропонував ієрархію потреб щодо до їх вагомості: фізіологічні потреби; потреби самозбереження; соціальні потреби; потреби в повазі і потреби в самоутвердженні.

Людина намагається задовольнити насамперед найнагальніші свої потреби: - фізіологічні, зокрема. Якщо вони задоволені, то певний час ці потреби перестають бути рушійним мотивом для людини. В неї виникає бажання задовольнити наступні за вагомістю потреби.

Потреби мають властивість зростати. Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні і особливо духовні потреби суспільства є безмежними, а економічні ресурси, необхідні для задоволення цих потреб, є обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку - закону зростання потреб, і закону економії праці. Ці закони взаємопов'язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціальноекономічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство повинно прагнути до всебічної економії праці (як живої, так ї уречевленої), тобто до ефективного використання економічних ресурсів.

Закон зростання потреб характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а й зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого суспільного життя.

Виділяють три етапи розвитку потреб у минулому XX столітті.

Перший етап - до середини 50х років, коли домінували матеріальноречові потреби.

Другий етап - почався з середини 50х років з переходом до “економіки споживання”, коли формувалися такі соціальні потреби, які задовольнялись завдяки побутовому обслуговуванню, освіті, медицини, спорту, відпочинку, розвагам та ін.

Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80ті роки. Він завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов'язаних з творчістю, духовним розвитком особистості. Інтенсивний розвиток цих потреб вимагає як зміни характеру праці, так і зростання тривалості вільного часу.

Кожний крок в розвитку суспільства - це одночасно задоволення потреб на новому, більш високому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене економічними ресурсами, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення однаково пріоритетних соціальних та економічних потреб, віділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу.

Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами виступає рушійною силою соціальноекономічного розвитку.

2. Взаємозв'язок потреб, виробництва і попиту

Взаємозв'язок потреб і виробництва характеризується насамперед впливом виробництва на потреби, який полягає в тому, що, поперше, виробництво разом з фантазією створює нові потреби, перетворює їх з одиничних (властивих окремим людям) на масові, тобто забезпечує розширене відтворення потреб; подруге, виробництво створює споживчі блага, отже, забезпечує задоволення потреб.

Вплив потреб на виробництво полягає в тому, що, поперше, задоволення потреб характеризує природну спрямованість виробництва в будьякому суспільстві; подруге, потреби стимулюють розвиток виробництва. Саме поява нових потреб приводить до появи нових галузей, будівництва нових підприємств, реконструкції існуючих; потретє, рівень розвитку потреб, їх багатство, різноманітність та місце тих чи інших потреб у структурі людських цінностей характеризують рівень розвитку суспільства в цілому (його багатство, ступінь цивілізованості) і кожної окремої людини (розвинена людина має багаті, різноманітні потреби).

Гуманізація виробництва, властива постіндустріальному суспільству, зумовлює підсилення взаємовпливу потреб і виробництва, адже вона передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату.

Це означає, з одного боку, що процес праці повинен забезпечити задоволення потреб у творчій праці, інтелектуальній, відповідальній, змістовній діяльності. Задоволення таких потреб вимагає адекватної зміни змісту і характеру праці, а досягнення відповідності результату (продукту) праці потребам людини визначення потреб ще до початку процесу праці та забезпечення виробництва лише тієї продукції, яка цим потребам відповідає.

З другого боку, розвиток змісту і характеру праці та виробництва обумовлює розвиток, збагачення потреб, створює людину, що здатна працювати поновому і сприймати нові продукти виробництва.

Як вже зазначалося, потреби є безмежними за своєю суттю. Безмежність їх має різні форми прояву. Вона полягає, поперше, в тому, що потреби постійно відтворюються (не можна, поївши, задовольнити потребу в їжі раз і назавжди); подруге, розвиток суспільства і виробництва породжує все нові й нові потреби; потретє, не має меж процес удосконалення структури потреб, їх облагородження, як не має меж і процес удосконалення людської особистості.

Безмежність потреб обумовлена як безмежністю фантазії, продуктом якої вони є, так і розвитком виробництва, яке в умовах конкуренції постійно удосконалюється, створює нові споживчі блага, а отже, і нові потреби. Широкому розповсюдженню потреб сприяють і сучасні комунікації, розвинена реклама, яка намагається запевнити нас в тому, що ми потребуємо нескінченну кількість предметів, які без здієї реклами ми купували.

Отже, якщо розглядати систему потреб у цілому, досліджувати зміни, що в ній відбуваються протягом тривалого часу, тобто досліджувати розвиток системи потреб, то останні постають перед нами, поперше, як безмежні і, подруге, як підпорядковані дії загального закону зростання потреб. Якщо ж розглядати потребу в конкретному споживчому блазі, то в кожен певний момент у міру її задоволення, що відбувається в процесі споживання цього блага, потреба насичується. Тому кожна додаткова одиниця цього споживчого блага приносить людині менше задоволення, отже, має меншу додаткову (граничну) корисність, ніж попередня. Це означає підпорядкування процесу насичення конкретної потреби в кожен певний момент часу дії закону спадної граничної корисності. Значення цього закону полягає в тому, що він впливає на попит, отже, на поведінку споживача. споживацький попит граничний корисність

Аналіз взаємодії потреб і попиту здійснили представники теоретичної течії, що має назву маржиналізм. Зародилась вона в другій половині XIX ст. і залишила глибокий слід у світовій економічній науці (К. Менгер, Ф. Візер, Е. БемБаверк, А. Маршалл, В. Парето, Д. Хікс).

Маржиналісти розробили теорію споживацької поведінки, сутність якої полягає ось у чому:

1. В умовах стабільної економіки кожна людина прагне поводити себе раціонально, тобто оптимізувати свій добробут максимально задовольнити особисті потреби.

2. Щоб досягти цієї мети, покупець виключно суб'єктивно оцінює нагальність тієї чи іншої потреби, інтенсивність її. Відповідно до цих оцінок він розподіляє свій доход між різними споживчими благами. Чим вища інтенсивність потреби, тим вищі суб'єктивні оцінки, а тому й більший попит на це благо.

3. Для визначення суб'єктивних оцінок використовують явище спадної граничної корисності споживчого блага, тобто суб'єктивна оцінка того блага, яке купують, формується на рівні його граничної корисності.

Правило, за яким можна оптимізувати задоволення потреб, полягає в такому розподілі грошового доходу споживача, при якому останній, наприклад, долар, витрачений на придбання кожного виду продукту, приносив би однакову додаткову (граничну) корисність, або (другий закон Госсена)

Проілюструвати його дію можна за допомогою такого абстрактного прикладу. Споживач з обмеженим доходом (5 г. о.) приходить в магазин, щоб купити молоко та хліб. Звичайно, кожна додаткова пляшка молока та буханка хліба мають для нього меншу граничну корисність, ніж попередні, виходячи з його доходу.

Тому споживач придбає першу пляшку молока, що має для нього найбільшу граничну корисність, а також другу пляшку молока і буханку хліба, що мають однакову граничну корисність. При цьому він витратив весь свій доход і оптимізував добробут згідно з доходом.

Отже, через виведення закону спадної граничної корисності намагаються пояснити, чому споживачі купують одні і не купують інші товари, чому різні товари вони купують у різній кількості, При цьому дійсно важливим є те, що на підставі зв'язку між суб'єктивною оцінкою певного споживчого блага та ступенем задоволення потреби в ньому можна передбачити момент насичення ринку певним споживчим благом і прогнозувати переключення попиту на інші споживчі блага.

У чому ж полягає дійсне практичне значення вивчення потреб?

1. Глибоке дослідження потреб, визначення ієрархії їх широко використовується в менеджменті, при розробці теорій мотивації. Згідно з цими теоріями, менеджер має вивчати потреби різних категорій робітників і застосовувати такі стимули до праці, які відповідають найбільш нагальним потребам кожної категорії: робітник А буде добре працювати, якщо йому підвищити заробітну платню (бо на першому плані в нього фізіологічні потреби); Б якщо йому запропонувати вищу посаду (у нього на першому плані потреба у визнанні, повазі); В якщо йому запропонувати відповідальнішу творчу роботу, де він міг би розвинути свої здібності.

2. Вивчення потреб набуває великого значення в сучасній маркетинговій діяльності, адже концепція маркетингу передбачає визначення потреб як передумови виробничого процесу. Згідно з нею виробляти слід лише такі товари, які необхідні споживачам, тоді не треба докладати великих зусиль для реалізації їх.

3. Потреби є вихідним пунктом розробки національної економічної, соціальної і науковотехнічної політики розвинутих країн. Так, суспільні потреби є основою для прийняття рішень у найважливішій для розвитку виробництва структурноінвестиційній сфері. 3/4 комерційних нововведень у США були впроваджені вже в 70х роках за результатами вивчення потреб ринку і тільки 1/4 породжені стихійним інноваційним процесом. Великі фірми враховують перспективні потреби та орієнтуються на технічні й продуктові зміни, що доступні та вигідні споживачу. В арсеналі фірм США є приблизно 20 базових методів моделювання технічних процесів з орієнтацією на споживача. В країнах з розвинутою ринковою економікою існує система соціальних технологій і визначення суспільної оцінки нових потреб. Починаючи з 60х років промислове виробництво в США орієнтується на широку індивідуалізацію потреб. Отже, в умовах сучасного ринкового господарства потреба є і вихідним пунктом, і кінцевою метою виробництва.

Виробництво в умовах адміністративно-командної системи грунтувалося на плані і спрямовувалося на виконання плану (адже головним було не те, задовольняє чи не задовольняє вироблена продукція потреби людей, а те, виконало чи не виконало підприємство план). Хоч формально планування повинно було грунтуватися на визначенні потреб, але фактично воно здійснювалося методом від досягнутого, бо ринковий механізм визначення потреб був відсутній (внаслідок державного ціноутворення). Безпосередньо ж визначити всю гаму суспільних потреб в рамках єдиного центру на певному етапі економічного розвитку стає практично неможливим.

У кінцевому підсумку виробництво в умовах адміністративнокомандної системи задовольняло суспільні потреби, проте воно задовольняло: 1) лише вузьке коло потреб; внаслідок хронічного дефіциту, властивого цій системі, значна частка потреб взагалі не задовольнялася; 2) лише уніфіковані потреби, адже тільки останні, розраховані на забезпечення лише необхідних потреб пересічної людини, можуть бути закладені в централізований директивний план.

Таким чином, виробництво в умовах адміністративно-командної системи гальмувало розвиток широкого спектру потреб, обумовлювало обмеженість їх та уніфікацію. В свою чергу, недостатньо розвинені потреби стримували розвиток виробництва, негативно впливали на можливості економічного зростання: знецінювали працю; низька вартість робочої сили обмежувала можливості для нагромадження національного багатства, хоч і забезпечувала необхідні мінімальні потреби.

Наслідком низького рівня потреб було також відтворення нецивілізованого способу споживання (надмірне вживання алкогольних напоїв у ряді регіонів та серед певних прошарків суспільства), що стало великою соціальною проблемою суспільства. Низькі потреби спустошують побут, зводять до мінімуму добровільну працю в сім'ї, сімейне дозвілля. Отже, нерозвинуті потреби є результатом і причиною гальмування суспільного розвитку.

Структура економіки України на сучасному етапі значною мірою орієнтована на низькі потреби. Суттєво впливає на потреби глибока економічна криза, що продовжується в Україні. Низький рівень споживання більшості населення в цих умовах не забезпечує відтворення потреб, що вже були сформовані раніше. Наприклад, вже сформувалась потреба в творчій самостійній праці, а існуючий рівень споживання низький. Тим самим деформується, не відтворюється на належному рівні й потреба в праці такого змісту.

3. Економічні інтереси

Економічна система формується у процесі взаємодії кількох підсистем. Ступінь розвитку кожної з них визначає рівень розвитку економічних інтересів, а місце людини в економічній системі формує її економічні інтереси.

Економічні інтереси -- усвідомлені економічні потреби окремих людей, соціальних верств, класів і груп, об'єктивні спонукальні мотиви їх економічної діяльності, зумовлені розвитком їх потреб, досягнутим рівнем продуктивних сил, місцем у системі суспільного поділу праці, еволюцією відносин економічної власності та управління нею.

Економічні інтереси взаємопов'язані з економічними законами. У найзагальнішій формі цей взаємозв'язок зумовлений тим, що для найповнішого задоволення своїх економічних потреб люди повинні у господарській діяльності керуватися вимогами об'єктивних економічних законів. Крім того, економічні інтереси як об'єктивні спонукальні мотиви економічної діяльності людей зумовлює розвиток їх потреб. Будучи формою вияву економічних відносин, економічні інтереси є водночас і формою вияву та реалізації економічних законів, оскільки ці закони відображають сутність економічних відносин, є найглибшими, внутрішньо необхідними зв'язками між економічними явищами і процесами. Найтісніше економічні інтереси пов'язані із законами розвитку людини. Ті економісти, які зводять економічні інтереси до потреб, забувають, що потреби є і в тварин.

Органічний взаємозв'язок існує і між економічними інтересами та господарським механізмом, виконуваними ним основними функціями. Одна з них -- розвиток людини (в єдності її біологічної та соціальної сторін), узгодження інтересів між класами, соціальними верствами і групами.

Економічні інтереси тісно взаємопов'язані насамперед з такими підсистемами сукупності економічних відносин, як продуктивні сили та відносини економічної власності і властиві їм економічні закони. Такі інтереси взаємозумовлені розвитком продуктивних сил, оскільки головною продуктивною силою є людина з притаманними їй потребами, інтересами й цілями. Це означає, що прогрес продуктивних сил найшвидше відбувається тоді, коли вони розвиваються відповідно до потреб та інтересів людей. Зв'язок економічних інтересів з відносинами економічної власності виражається в тому, що економічна власність -- це відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, предметів споживання, послуг, інтелектуальної власності тощо в усіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні). Отже, прогрес економічної власності найшвидше здійснюється тоді, коли типи і форми власності (а отже, й форми привласнення) найповніше забезпечують задоволення людських потреб та інтересів. Це безпосередньо виражають категорії економічної власності: "гроші", "прибуток", "заробітна плата", "земельна рента", "дохід", "торговий прибуток" та ін.

Оскільки у сучасній структурі відносин власності виокремлюють три основні типи власності (індивідуальна (приватна), колективна та суспільна), виділяють індивідуальні (особисті), колективні та суспільні економічні інтереси. Водночас такі інтереси є формою вияву відповідних видів економічних потреб, їх усвідомлення окремим індивідом, трудовим колективом та суспільством. Тому разом з економічними потребами економічні, інтереси -- рушійна сила розвитку суспільного способу виробництва.

Західні економісти, а останнім часом і деякі українські, поділяють економічні інтереси лише на суспільні та приватні, а колективні нерідко розглядають як форму вияву приватних економічних інтересів. Це відображає реалії приблизно 200річної давності, коли системі капіталізму були властиві два типи власності, а колективна форма власності (представлена акціонерними компаніями) була винятком. Нині таке твердження є застарілою догмою, оскільки кожна велика і навіть середня компанія існує у формі акціонерного товариства.

Поняття "приватний" походить від англійського слова "private" -- приватний, особистий, а також від латинського "privaticus" -- особистий. У словнику В. Даля цього терміна як самостійного немає, він вживається як синонім слова "часть" ("частний случай" на противагу "общественное", "государственное", лично чьелибо). В українській мові приватна власність -- це форма привласнення, за якої засоби виробництва й продукти праці належать окремим особам. Отже, якщо виходити з термінологічного значення слова "приватний", то у висновку "приватною може бути власність об'єднань громадян і трудових колективів" підмінено поняття.

Практика еволюції капіталістичного способу виробництва свідчить, що з середини XIX ст., тобто з часу масового виникнення акціонерних компаній, в які об'єднують капітал кількох індивідуальних підприємств, власність стає колективною (груповою, асоційованою) капіталістичною. Прибуток привласнюється пропорційно сумі внесеного індивідом до акціонерної компанії капіталу. На цю суму він отримує певну кількість акцій, на які за результатами виробництва йому виплачуються дивіденди. Така форма власності якісно змінює сутнісну природу приватної капіталістичної власності (але не цілком, а частково). Прогрес продуктивних сил уже не могла забезпечувати індивідуальна (приватна) капіталістична власність, що й стало головною причиною виникнення розвинутішого колективного типу капіталістичної власності.

Останніми десятиліттями у розвинутих країнах в акціонерних компаніях паралельно з колективною капіталістичною власністю починає розвиватися власність найманих працівників, внаслідок чого вони поступово перестають бути найманими. Суб'єктами акціонерної власності частково стають трудящі, які отримують дивіденди на свої акції. За своєю природою така акціонерна власність стає протилежною приватній капіталістичній власності, але ці ознаки демократизації розвиваються в межах окремого акціонерного товариства капіталістичного типу, що утруднює їх виявлення.

Суб'єктом трудової колективної власності на викуплених трудящими підприємствах є лише трудовий колектив, працівники якого залежно від трудового стажу, кваліфікації тощо володіють неоднаковою кількістю акцій і привласнюють неоднакові дивіденди. Про її колективну природу свідчить, зокрема, той факт, що при звільненні робітник може претендувати тільки на вартісний еквівалент частини майна, а саме майно підприємства дробитися не може.

Отже, ні в першому (повністю колективна капіталістична власність), ні в другому (акціонерні товариства відкритого типу), ні, тим паче, в третьому разі (трудова колективна власність) не можна стверджувати, що "елемент колективності не змінює природи власності". Це нова догма, яка суперечить дійсності. З методологічної точки зору таке твердження означає заперечення якісних змін в межах сутності, а також недотримання вимог закону кількісноякісних змін.

Виходячи з реалій сучасності (практики викупу багатьох підприємств трудовими колективами в США та країнах Заходу) і рішень Верховної Ради України про пріоритетність переходу державної власності до трудових колективів, доцільно поряд з приватною і публічною (англ. public -- суспільна, публічна) виокремити в Основному Законі України й колективну власність. Цей висновок підтверджує розвиток ціннісних орієнтирів навіть у США -- країні, де приватнопідприємницька ідеологія найсильніша порівняно з іншими розвинутими країнами.

Аналізуючи процес еволюції у США, Б. Гаврилишин зазначає, що головним її напрямом має бути перехід від "індивідуалістськоегоїстичноконкурентних цінностей, за якими стоїть верховенство особи (цей період розвитку США він називає "ковбойською економікою"), до громадськоусвідомлених кооперативних, за яких особа є частиною громади". На його думку, в Японії вже давно панують груповокооперативні цінності.

В Україні найважливішою соціальноекономічною метою в процесі роздержавлення економіки має бути перехід значної частини державної власності до трудових колективів. Це основний шлях подолання відчуження найманих працівників від власності на засоби виробництва і результати праці, від управління виробництвом та власністю, від економічної влади тощо. У такий спосіб колективний характер виробництва буде приведено у відповідність з адекватною йому формою привласнення. Тому внесення до Основного Закону України тільки двох форм власності (приватної та публічної) суперечить практиці переходу окремих підприємств у власність трудових колективів.

Фіксація лише двох форм власності (а тим більше -- в Конституції) матиме негативні теоретикометодологічні та практичні наслідки:

1) полярне (в чорнобілих тонах) бачення проблеми, всього спектру відносин власності, відсутність плюралізму внаслідок фіксування форм власності, властивих суспільству кілька століть тому. Це суперечить реаліям дійсності і не відповідає вимогам діалектики, однією з яких є необхідність визначення проміжної (між власністю, що належить окремій особі (сім'ї), і державною власністю) ланки, якою є колективний тип і форми власності;

2) ігнорування окремого, відносно самостійного, до того ж панівного, типу економічних інтересів у сучасному суспільстві. Оскільки економічні інтереси є формою вияву відповідних відносин власності, то ігнорування колективної власності означає відкидання і колективних економічних інтересів, ототожнення їх з приватними. За цих умов між ними не можуть існувати суперечності, що не відповідає дійсності;

3) відсутність в теорії і на практиці стимулювання пошуку мотивів і механізмів посилення ролі колективних інтересів у підвищенні ефективності виробництва, продуктивності праці тощо, тобто вагомої рушійної сили соціальноекономічних перетворень;

4) ігнорування колективної власності як основи економічної свободи трудових колективів. Відповідно суспільна власність є основою економічної свободи суспільства загалом, умовою задоволення його суспільних потреб (розвиток освіти, охорона здоров'я, навколишнього середовища тощо);

5) проповідування застарілої догми щодо наявності лише суспільної (тотожної з державною власністю) і приватної форм власності;

6) штучний розрив колективного характеру праці переважної більшості працівників з відповідною формою власності (привласнення).

Намагаючись теоретично обґрунтувати тезу про наявність в економічній системі тільки двох форм власності (приватної та публічної), деякі вчені стверджують, що колективна власність -- похідна від приватної, а тому її недоцільно виокремлювати. Але при цьому до уваги беруть лише процес виникнення приватної власності, а не її роль у сучасній економічній системі. Аналогічно публічну власність можна визначити як похідну від приватної. У такому разі проігноровано й те, що колектив не є арифметичною сумою працівників, а має власні специфічні інтереси, особливості та закономірності розвитку.

Останніми десятиліттями у розвинутих країнах завдяки широкому розповсюдженню акцій серед трудящих, появі й розвитку трудової колективної власності інтереси безпосередніх працівників спрямовуються і на розвиток власності на засоби виробництва, отже, -- і привласнення частини додаткового продукту. Побічно такі інтереси (але значно меншою мірою) внаслідок використання різноманітних сучасних методів мотивації до праці поширюються на інші категорії працівників.

Найглибша сутність економічних потреб розкривається в законі зростання потреб.

Список використаної літератури

1. Башнянін Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія: Ч.1. Загальна економічна теорія; Ч.2, Спеціальна економічна теорія: Підручник. - К.: НікаЦентр: Ельга, 2000.

2. Бернгольц П. Основи політичної економії / Пер. з нім. К., 1997.

3. Бернгольц П., Браер ф. Основи політичної економії. Теорія економічних систем. - Том 1. - К.: Київський університет ім. Т.Г. Шевченка. 1997.

4. Борисов Е.Ф. Экономическая теория. - М.: Общество «Знание», 1996.

5. Бузгайн А.В. Переходная экономика: Курс по политической экономии. - М.: Таурус, 1994.

6. Валовой Д.В. и др. Политэкономия (история экономических учений, экономическая теория, мировая экономика)6 Учебное пособие для вузов. - М., 2000.

7. Видяпин В.И. Экономическая теория. Политическая экономия: Учебник. - М., 1997.

8. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. - К.: Вища школа, 1995.

9. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. - К.: Основи, 2001.

10. Економічна енциклопедія: У 3х т. / Відп. ред. С.В. Мочерний. - Т.2. - К.: ВЦ “Академія”, 2001. - 848 с.

11. Економічна теорія: Політекономія: Підручник/ За ред. В.Д. Базилевича. - К.: ЗнанняПрес,2001. - 581 с.

12. Євременко В.Г. Основи соціальної економіки: Популярний курс. - К.: МАУП, 1997.

13. Зайдель Х., Теммен Р. Основы учения об экономике: Пер. с нем. - М.: Дело ЛТД. 1994.

14. Історія економічних учень / За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко - К.: КНЕУ, 1999.

15. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Єкономикс: принципы, проблемы, политика: В 2 т.: Пер. с англ. - М.:Республика, 1992.

Размещено на Allbest.ru