Економіка і організація інноваційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки, молоді і спорту України

Житомирський державний технологічний університет

Контрольна робота

Економіка і організація інноваційної діяльності

Студентки IV курсу ФЕМ

Групи ЗЕП 11-3

Дьяченко О.С.

Житомир 2014

Й. Шумпетер підкреслював комплексність та динамічність інноваційної системи, тому інновація повинна розглядатись в контексті інноваційної діяльності. Під інноваційною діяльністю розуміється діяльність по доведенню науково-технічних ідей, винаходів, розробок до результату, придатного до практичного застосування.

Комплексність інноваційної системи витікає з визначення, що інновація об'єднує науку, техніку, економіку, підприємництво і управління.

Динамічність полягає у необхідності вивчення інноваційної діяльності тільки з позицій теорії життєвих циклів, стадій їх розвитку. Можна визнати два види життєвих циклів інновацій: “цикли створення” та “цикли реалізації” інновацій, які суттєво відрізняються за своєю структурою. Інноваційний процес - це послідовний ланцюг дій, в ході яких інновація визріває від ідеї до конкретного продукту, технології, структури або послуги та втілюється в господарській практиці і громадській діяльності.

Основою інноваційного процесу - є процес створення та засвоєння нових технологій. Цей процес потребує, як правило фундаментальних досліджень спрямованих на отримання нових знань про розвиток і закони природи та суспільства. Модель інноваційного процесу має циклічний характер “наука - техніка - виробництво”.

Процес реалізації інновації прийнято називати інноваційним процесом. Це загальне визначення, але не повне, тому що воно не розкриває внутрішню структуру й специфічні особливості складного процесу якісного перетворення інновацій. Найбільш складним і багатоетапним є інноваційний процес реалізації продуктових (оновлення продукції) і технологічних (оновлення технології) новацій. Саме при його реалізації найбільш повно проявляються особливості й труднощі, з якими зіштовхуються підприємства - виробники продукції.

Як було відзначено, в інноваційній сфері використовуються два поняття «інновація-продукт» і «інновація-процес». Основна їх розбіжність полягає в тому, що в першому випадку основна увага приділяється процесу створення нововведення, у другому - процесу його реалізації. Кожний із процесів має свій життєвий цикл (ЖЦ) (табл. 1). З метою розрізнити два цикли - внутрішні інтервали ЖЦ «інновації- продукту» прийнято називати фазами, а етапи ЖЦ «інновації-процесу» - стадіями.

Інноваційний процес можна визначити як процес перетворення нових наукових знань в інновацію. Інакше кажучи, інноваційний процес являє собою життєвий цикл інновацій, тобто послідовність робіт із всього циклу інноваційних перетворень (інакше - інноваційному циклу), і містить етапи створення, освоєння й промислової реалізації інновацій. Інноваційні процеси, що забезпечують перехід від одного якісного стану об'єкта до іншого (більш високого), вимагають витрат ресурсів, тобто інвестицій і часу. Для ефективної реалізації інноваційних процесів і в цілому інноваційної діяльності суб'єктів ринкової економіки необхідна наявність ринків капіталу (інвестицій), новацій, інжинірингу й розвинутої інноваційної сфери.

Таблиця 1. Життєві цикли інновацій

Часто для пояснення циклічності інноваційного процесу використовують модель стадій технологічних змін, що була розроблена Г. Роседжером (див. рис. 1). Ця модель виглядає як кібернетична модель зі зворотнім зв'язком по кожному з елементів та стадій науково-технічного циклу. Ще цю модель називають інноваційним ланцюгом. Проте даний ланцюг є ідеальною моделлю, а в реальному житті часто трапляється, що етапи не пов'язані між собою, бо ланцюг рветься в часі і просторі.

Рис. 1. Модель стадій технологічних змін Г. Роседжера

Наприклад, світовий досвід показує, що 90% фундаментальних досліджень мають від'ємний результат. А з 10%, що зосталися, не всі мають практичне застосування. Крім того, багато відкриттів сталося випадково, вони не передбачалися планами досліджень. На стадії впровадження нових технологій у виробництво цей ланцюг також часто рветься. Наприклад, із кожних 10000 нових продуктів, що створюються в американській економіці за рік, 8000 швидко покидають ринок, а з 2000, що залишилися, тільки 100 продуктів забезпечують їх виробникам значну технічну перевагу та комерційний успіх. Саме з цих причин неможливо бути впевненим, що зробивши інвестиції на будь-якій стадії циклу ми досягнемо позитивного результату на наступному етапі. Тому сучасне управління інноваційним процесом спрямоване на створення умов для масового пошуку, результативних шляхів технологічних змін і швидкої підтримки позитивних знахідок.

Однак наскільки швидко підприємство зможе змінити стратегію, перейти від становища імітатора, що користується чужими результатами технологічного розвитку до наступальної стратегії, що ґрунтується на творчих можливостях колективу, багато в чому залежить від політики керівництва.

Єдиної, успішної для всіх підприємств моделі інноваційної стратегії не існує. Вибір стратегії залежить від великої кількості факторів, в т.ч. від ринкової позиції підприємства, динаміки її зміни, виробничого й технічного потенціалу підприємства, продукту чи послуг, що виробляються, стану економіки, культурного середовища та інше.

Оцінка вибраної стратегії здійснюється у вигляді аналізу того, наскільки враховані чинники успіху при її формуванні. Важливим є допоміжний аналіз з метою визначення відповідності обраної стратегії можливостям фірми і вимогам зовнішнього середовища, прийнятності ризику, закладеного в стратегії (реалістичність передбачень, негативні наслідки, наскільки ризик виправданий).

Вибір інноваційної стратегії включає такі етапи:

1) визначаються базові стратегії розвитку та їх інноваційні складові;

2) розробляються й оцінюються альтернативні інноваційні стратегії;

3) здійснюються вибір і обґрунтування інноваційної стратегії, якій віддається перевага.

Інноваційну стратегію розвитку підприємства слід розглядати на кількох рівнях планування та управління. Для її розробки застосовують різні підходи. Так, на корпоративному рівні управління доцільно використовувати, в основному SWOT - аналіз, на бізнес-рівні - GAP-аналіз, стратегічну модель Портера, матрицю Бостонської консультативної групи, матрицю „Мак-Кінсі - Дженерал Електрик”; на товарному рівні - в основному STP-аналіз.

Інноваційна стратегія не буде справді ефективною, якщо вона не враховує ситуації на підприємстві, не створює істотної переваги над конкурентами та не забезпечує розвитку підприємства в довгостроковій перспективі. Після вибору найбільш привабливої інноваційної стратегії приймається рішення про виділення ресурсів на розроблення нових проектів. Таким чином, при визначенні найбільш привабливої інноваційної стратегії організації дотримуються певних критеріїв, серед яких найважливішими є:

* відповідність можливостям і загрозам зовнішнього середовища;

* відповідність цілям організації і сумісність з її місією;

* досягнення конкурентних переваг за рахунок використання сильних сторін фірми і слабкості конкурентів, нейтралізації або компенсації слабких сторін підприємства і сильних сторін (переваг) конкурентів;

* наявність необхідних ресурсів, наукового, технічного, виробничого, кадрового потенціалів;

* досягнення балансу між усіма структурними підрозділами фірми;

* використання ефекту синергізму інноваційної діяльності як єдиної системи.

Верховна Рада України: визначає єдину державну політику у сфері інноваційної діяльності і здійснює повноваження, визначені ст. 7 Закону "Про інноваційну діяльність": створює законодавчу базу для сфери інноваційної діяльності; затверджує пріоритетні напрями інноваційної діяльності як окрему загальнодержавну програму або у складі Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку, охорони довкілля; в межах Державного бюджету України визначає обсяг асигнувань для фінансової підтримки інноваційної діяльності.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні і районні ради затверджують регіональні інноваційні програми, що кредитуються з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів; визначають кошти відповідно - бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів для фінансової підтримки регіональних інноваційних програм, делегують повноваження обласним і районним державним адміністраціям фінансування регіональних інноваційних програм через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення) у межах виділених у цих бюджетах коштів; контролюють фінансування регіональних інноваційних програм за кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів.

представницькі органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради (відповідно до їх компетенції): затверджують місцеві інноваційні програми; у межах коштів бюджету розвитку визначають кошти місцевих бюджетів для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм; створюють комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм за кошти місцевих бюджетів, затверджують їх статути чи положення про них, підпорядковують їх своїм виконавчим органам; доручають своїм виконавчим органам фінансування місцевих інноваційних програм за рахунок коштів місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи або через комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи; затверджують порядок формування і використання коштів комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ; контролюють фінансування місцевих інноваційних програм за кошти місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи; контролюють діяльність комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ.

Кабінет Міністрів України - здійснює державне управління та забезпечує реалізацію державної політики у сфері інноваційної діяльності; готує та подає Верховній Раді України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності як окрему загальнодержавну програму або в рамках Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; здійснює заходи щодо реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності; сприяє створенню ефективної інфраструктури у сфері інноваційної діяльності; створює спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, затверджує їх статути чи положення про них, підпорядковує ці установи спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності; готує та подає Верховній Раді України як складову частину проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки виконання інноваційних проектів через спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи; затверджує положення про порядок державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів; інформує Верховну Раду України про виконання інноваційних проектів, які кредитувалися за кошти Державного бюджету України, і про повернення до бюджету наданих раніше кредитів).

Міністерство освіти та науки (МОН) України - спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності - здійснює заходи щодо проведення єдиної науково-технічної та інноваційної політики; готує і подає Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, державних інноваційних програм і щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування; координує роботу у сфері інноваційної діяльності інших центральних органів виконавчої влади; визначає свій окремий підрозділ для кваліфікування інноваційних проектів з метою їх державної реєстрації; здійснює державну реєстрацію інноваційних проектів і веде Державний реєстр інноваційних проектів; готує і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо створення спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, розробляє статути чи положення про ці установи; затверджує порядок формування і використання коштів підпорядкованих йому спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ і контролює їх діяльність; доручає державним інноваційним фінансово-кредитним установам здійснення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік; організовує підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності); здійснює контрольні функції у сфері інноваційної діяльності щодо суб'єктів такої діяльності.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації інноваційної політики у відповідній галузі економіки, створюють організаційно-економічні механізми підтримки її реалізації; доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам здійснення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів із пріоритетних галузевих напрямів інноваційної діяльності і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік; здійснюють державний контроль у сфері інноваційної діяльності для забезпечення дотримання всіма її суб'єктами вимог законодавства щодо такої діяльності.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації (у межах делегованих їм органами місцевого самоврядування повноважень) відповідно до їх компетенції - розробляють проекти регіональних інноваційних програм і подають їх для затвердження, відповідно, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним і районним радам; вживають заходів щодо виконання регіональних інноваційних програм; сприяють інноваційній діяльності у своєму регіоні і створенню сучасної інфраструктури у цій сфері; залучають підприємства, установи і організації, розташовані на підпорядкованій їм території, за їх згодою, до розв'язання проблем інноваційного розвитку регіонів; доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам (їх регіональним відділенням) проведення конкурсного відбору інноваційних проектів регіональних інноваційних програм і здійснення їх фінансової підтримки у межах коштів, передбачених у бюджеті Автономної Республіки Крим і обласних та районних бюджетах; подають пропозиції спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності стосовно включення інноваційних проектів за регіональними програмами до державних програм і їх фінансування шляхом кредитування із державного бюджету).

Виконавчі органи місцевого самоврядування, відповідно до їх компетенції, розробляють проекти місцевих інноваційних програм і подають їх для затвердження відповідним місцевим радам; вживають заходів щодо виконання місцевих інноваційних програм; залучають підприємства, установи і організації, розташовані на підпорядкованій їм території, за їх згодою, до розв'язання проблем інноваційного розвитку населених пунктів; доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам (їх регіональним відділенням) або комунальним інноваційним фінансово-кредитним установам проведення конкурсного відбору інноваційних проектів місцевих інноваційних програм і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених у відповідному місцевому бюджеті; готують і подають відповідним місцевим радам пропозиції щодо створення комунальних спеціалізованих інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм; подають пропозиції спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності стосовно включення інноваційних проектів за місцевими програмами до державних програм і їх фінансування шляхом кредитування із державного бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи.

Комісія з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів (постійно діючий орган Кабінету Міністрів України), яка здійснює організаційне та методичне забезпечення роботи із створення і функціонування технологічних парків та інноваційних структур інших типів; розглядає і надає рекомендації щодо формування стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного, галузевого та регіонального рівнів; вносить пропозиції до проектів державних інноваційних програм і щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування; розглядає пропозиції щодо державного замовлення на інноваційну продукцію; сприяє організації проведення систематичного моніторингу інноваційного розвитку України, а також виконання інноваційних та інвестиційних проектів; організовує проведення експертизи проектів створення технологічних парків та інноваційних структур інших типів, вирішує питання щодо їх державної реєстрації; погоджує пріоритетні напрями діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів; приймає рішення щодо реєстрації інвестиційних та інноваційних проектів технологічних парків та інноваційних структур інших типів; вирішує питання щодо подальшої реалізації інвестиційних та інноваційних проектів технологічних парків та інноваційних структур інших типів за результатами моніторингу їх виконання; готує пропозиції щодо: доцільності надання суб'єктам інноваційної діяльності фінансової підтримки за рахунок коштів державного бюджету; забезпечує удосконалення: а) системи показників і критеріїв економічної та соціальної ефективності інвестиційних та інноваційних проектів, що виконуються технологічними парками та інноваційними структурами інших типів; б) механізму ведення оперативного бухгалтерського обліку витрат на інвестиційні та інноваційні проекти; в) запровадження системи контролю та відповідної державної статистичної і бухгалтерської звітності; г) реалізації механізму нарахування та цільового використання коштів, що акумулюються на спеціальних рахунках технологічних парків, здійснення контролю за цільовим використанням сировини, матеріалів, устаткування, комплектуючих виробів та інших товарів, що ввозяться технологічними парками в Україну для реалізації інвестиційних та інноваційних проектів;

Державний контроль у сфері інноваційної діяльності здійснюється:

а) МОН України - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності;

б) Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування у межах їх повноважень;

в) щодо визначених ст. 21 Закону "Про інноваційну діяльність" особливостей оподаткування - Державною податковою адміністрацією України.

інноваційний ринковий економіка

Размещено на Allbest.ru