Зайнятість населення та безробіття в країнах ринку, зокрема в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

З МАКРОЕКОНОМІКИ

на тему: «Зайнятість населення та безробіття в країнах ринку,

зокрема в Україні»

Студента І курсу ЛГ-І-1 групи

напряму підготовки менеджмент

спеціальність логістика

Шерепота Євгенія

Керівник: Федорук О.В.

асистент кафедри економіки;

кандидат економічних наук

м. Київ 2014

Зміст

Вступ

1. Зайнятість та відтворення робочої сили

1.1 Визначення поняття зайнятості, його типи та форми

1.2 Безробіття, його види та наслідки

1.3 Механізм державного регулювання зайнятості. Його цілі та принципи

2. Аналіз зайнятості та безробіття на прикладі України

2.1 Економіка України в умовах ринку

2.2 Зайнятість населення України

2.3 Проблема безробіття в сучасній Україні

3. Шляхи зменшення безробіття в Україні та перспективи розвитку галузі зайнятості населення

Висновок

Список літератури

Вступ

На сучасному етапі розвитку економіки України гострою постає проблема зайнятості населення. Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їх взаємозв'язків. Ефективне функціонування економіки пов'язане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. В процесі динамічного розвитку ринкової економіки виникає одна з причин макроекономічної нестабільності - неповна зайнятість. В умовах, коли національний ринок праці ще тільки починає формуватись, не уникнути державного регулювання зайнятості населення.

Перехід на ринкові відносини із багатьох причин викликав Україні різкий спад виробництва, що зумовило появу і зростання безробіття. Деякі дані дуже вражаючі, так остання інформація про масштаби безробіття, надана Державною службою статистики, занижує справжній рівень безробіття приблизно в 5 разів, що створює додаткову тривогу і без того нестабільній економіці України.

Досягнення високого рівня зайнятості - одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Економічна система, що створює додаткову кількість робочих місць, ставить задачу збільшити кількість суспільного продукту і тим самим у більшому ступені задовольнити матеріальні потреби населення. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Тому він називається потенційним і вимірюється за допомогою потенційного валового внутрішнього продукту (ВВП). В умовах неповної зайнятості фактичний обсяг виробництва менший від потенційного, тобто при неповному використанні наявних ресурсів робочої сили(безробітті) система працює не досягаючи границі своїх виробничих можливостей. Чималі втрати безробіття наносить і життєвим інтересам людей, не даючи їм прикласти своє уміння в тому роді діяльності, у якому людина може найкращим чином виявити себе, через що вона переносить серйозний психологічний стрес.

Зайнятість розкриває один із найважливіших аспектів соціально-економічного життя людини, пов'язаний із задоволенням її потреб у сфері праці. Разом із тим, трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво ВВП як економічну основу життя суспільства. Зайнятість має також соціальний характер, бо відображає потреби людей не лише в одержанні доходу, а й у самореалізації через суспільно корисну діяльність. Зайнятість є надзвичайно важливим явищем суспільного життя. Воно багатогранне, включає раціональне використання праці, рівень доходів, достатній для гідного рівня життя людини, яка працює, задоволення потреб економіки в робочій силі, а у працівників - потреби в набутті і підтриманні кваліфікації та соціальну підтримку у разі втрати роботи.

Одним з негативних наслідків на ринку праці стало формування значного рівня вимушеної неповної зайнятості, що перетворилася на характерну тенденцію сучасного періоду функціонування економіки.

Отже зайнятість та безробіття є головними індикаторами макроекономічної нестабільності, і одними із ключових показників для визначення загального стану економіки, для оцінки її ефективності.

1. Зайнятість та відтворення робочої сили

1.1 Визначення поняття зайнятості, його типи та форми

Ринковий розподіл індивідуальних робочих сил має своїм результатом зайнятість -- явище, що відбиває складні, багатофакторні залежності попиту і пропозиції робочої сили як своєрідних індикаторів сумарної дії різних факторів суспільного буття: економічних, соціальних, політичних, правових, національних.

Враховуючи весь спектр аспектів, які виявляються і переплітаються у змісті поняття зайнятість, його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатних індивідів робочими місцями те їхньою діяльністю з метою одержання доходу.

Економічна сутність зайнятості суперечливо поєднує повноту й ефективність використання наявних ресурсів праці.

Оскільки робоча сила є обмеженим і частково рідкісним ресурсом, суспільний інтерес полягає в максимально повному продуктивному її використанні. Водночас обмеженість ресурсів праці зобов'язує суспільство до раціонального | інтенсивного їх використання, економії і навіть деякого резервування. Отже,обмеженість ресурсів праці, з одного боку, передбачає максимально повне та ефективне використання їх, з іншого боку, розмежовує і протиставляє повну й ефективну зайнятість.

Протиріччя економічної сутності зайнятості завжди проявляється у вигляді постійної теоретичної і політичної проблеми: якою є існуюча зайнятість за повнотою участі працездатного населення в суспільному виробництві і як позначається фактичний стан зайнятості на стані економіки?

Вирішення цієї проблеми виходить з можливостей реального існування двох типів зайнятості: фактичної й ефективної.

Ефективний тип зайнятості є лише певним моментом, умовою динамічного процесу економічного розвитку. Недосконалість конкуренції на ринках праці та капіталів істотно обмежує не лише можливості забезпечення, а й підтримання ефективної зайнятості.

Суперечлива природа зайнятості зумовлює необхідність уточнення змісту самого поняття суб'єкт зайнятості. У сучасному трактуванні "суб'єкт зайнятості" уособлюється економічно активною частиною населення.

Економічно активне населення за визначенням МОП (Міжнародної організації праці), -- це частина працездатного населення, яка пропонує свою робочу силу для виробництва товарів та послуг. Ознака економічної активності синтезує в собі сукупність різнопланових характеристик:

— фізичну, професійно-кваліфікаційну та соціально-психологічну здатність до конкретного виду праці;

— придатність до праці, рамки якої визначаються національними звичаями і законодавством;

— вільне волевиявлення участі в суспільній праці.

Основною характеристикою економічної активності виступає наявність особистого прагнення, прояв наполегливості у формуванні та підтриманні власної здатності до праці, активний пошук своєї "ніші" у суспільно-організованій системі й постійна готовність виборювати своє право на її зайняття.

Зайнятість економічно активного населення в сучасній розвинутій економіці має різноманітні форми свого виявлення.

Основною формою є стандартна повна зайнятість якій притаманні такі риси:

— робота лише в одного підприємця;

— робота у виробничому приміщенні роботодавця;

— стандартне навантаження протягом дня, тижня, року.

Відсутність будь-якої з перелічених рис стандартної зайнятості зумовлює нетиповість форми зайнятості.

Часткова зайнятість -- це регулярна зайнятість за наймом при значно скороченій тривалості роботи на конкретному об'єкті. Розмір скорочення стандартної тривалості робочого часу кожна країна, враховуючи національні особливості, встановлює сама, або не встановлює його взагалі (до таких належить і Україна).

Головним критерієм тимчасової зайнятості є наявність терміну закінчення трудового договору (контракту). В останні роки спостерігається значне поширення тимчасової зайнятості, зумовленість її кон'юнктурними обставинами поступово нівелюється, вона перетворюється на ординарну форму працевлаштування, а в ряді випадків виступає альтернативою безробіттю.

Особливою формою зайнятості є самозайнятість. Згідно з класифікацією МОП, до самостійно зайнятих відносяться:

— підприємці;

— трудящі, що працюють не за наймом;

— члени виробничих кооперативів;

— неоплачувані працівники сімейних підприємств.

Оскільки самозайнятість має переваги з точки зору високого потенціалу поглинання робочої сили при низьких потребах у капіталі, то її частка вища в тих видах діяльності, де потреби в капіталі невеликі, а бар'єри на шляху до ринку відносно низькі.

В останні десятиліття в розвинутих країнах проявилися:

— пряма залежність масштабів самозайнятості від темпів зростання загальної чисельності населення і її працездатної частини зокрема;

— взаємозв'язок між рівнем безробіття й темпами розвитку самостійної зайнятості. Значне зростання останньої характерне для країн із високим рівнем безробіття.

Характерні тенденції розвитку зайнятості в сучасній ринковій економіці:

— секторальні переміщення робочої сили: різке зменшення чисельності й питомої ваги зайнятих у сільському господарстві та відповідне зростання їх у сфері послуг;

— зміни в основних сегментах їі кваліфікаційної структури: зменшення зайнятих малокваліфікованою працею та абсолютне і відносне збільшення кваліфікованих працівників з гарантованою зайнятістю і високою заробітною платою;

— гендерні зміни в структурі зайнятості: на фоні зростання загального рівня економічної активності відбувається зниження цього показника для чоловіків та його зростання для жінок

— зростання різноманітності нетипових форм зайнятості та їхньої питомої ваги, поступове витіснення стандартної зайнятості.

В умовах переходу до ринкової економіки тенденції зайнятості поступово набувають безпосередньої і визначальної залежності від ринкових процесів, інтенсивності формування ринкової системи.

У перехідній економіці для зайнятості є характерними:

— диференціація працездатного населення на підприємців і найманих працівників;

— поглиблення професійно-кйвліфікяційного поділу праці;

— розширення професійної і територіальної мобільності робочої сили;

— урізноманітнення форм зайнятості;

— оформлення якісно нового суб'єкта зайнятості економічно активної частини населения.

Зайнятість перетворюється на ринкову категорію:

— стає сферою реалізації індивідуальної економічної свободи;

— визначальною мірою регулюється об'єктивними ринковими механізмами;

— стає цінністю для кожного, хто зумів включитися в систему суспільного виробництва.

1.2 Безробіття, його види і наслідки

занятість україна

Ринок праці як один із підвидів ринкової системи узгоджує потребу економіки в праці з наявними трудовими ресурсами, врівноважує попит на робочі місця з їхньою пропозицією.

Проте в дійсності, як правило, співвідношення попиту і пропозиції робочої сили чи робочих місць щоразу проявляє їхню кількісну і якісну невідповідність:

— частина економічно активного населення виявляє попит на робочі місця і не знаходить відповідної пропозиції;

— залишаються незайнятими робочі місця, що характеризуються особливими вимогами до кваліфікації, економічного і соціального статусу власників робочої сили.

З цих диспропорцій в умовах сучасного ринку кількісно переважає перша -- проблема працевлаштування бажаючих працювати, або проблема безробіття.

Безробіття -- соціально-економічне явище, пов'язане з перевищенням пропозиції робочої сили відносно попиту на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення.

Важливою ознакою безробіття є його закономірний характер. Повної зайнятості розумінні працевлаштування абсолютно всього економічно активного населения в ринковій економіці взагалі не існує й існувати не може в силу динамічності процесів суспільного буття та об'єктивної неможливості абсолютного і швидкого системного узгодження їх.

Досягнення рівноваги між попитом і пропозицією через їхню постійну нерівновагу, зумовлюється внутрішніми властивостями та принципами організації ринкової системи. Порушення рівноваги ринкових сил стає головною умовою її власне існування, оскільки спонукає іманентно властиві їй імпульси до самоорганізації та саморозвитку.

Безробіття як поверхневий прояв диспропорції на ринку праці (серед різноманітних явищ недовикористання й інших виробничих ресурсів у принципі становить момент, умову ринкового процесу, бо є лише зовнішньою ознакою його внутішньої суперечливої природи.

За визначенням МОП, безробітною вважається особа, яка досягла законодавчо встановленого віку, не працює за грошову винагороду і докладає активних зусиль її знайти. Для розрахунку параметрів безробіття це визначення уточнюється з урахуванням конкретних особливостей країни.

В Україні згідно із Законом "Про зайнятість" безробітними визначені громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу і здатні приступити до праці.

Рівень безробіття визначається процентним відношенням числа офіційно зареєстрованих безробітних до чисельності економічно активного населення.

Для аналізу економічного стану країни використовуються розрахунки рівня безробіття в часовому, територіальному, віковому, гендерному та інших аспектах.

Фактичний, існуючий на кожний певний момент у національній економіці, рівень безробіття формується під впливом багатьох факторів. Систематизовані певним чином, вони розглядаються як причини виникнення відповідних типів (видів) безробіття. Найпоширенішим у сучасній економічні теорії є виділення фрикційного, структурного і циклічного безробіття.

Фрикційне безробіття зумовлене динамічністю ринку праці: рухом робочої сили через невідповідність рівня заробітної плати або умов праці вимогам робітників, регіональними переміщеннями населення та переміщеннями, пов'язаними зі зміною виду діяльності, скороченням робочої сили у зв'язку із закриттям фірм або зменшенням масштабів їхньої діяльності, спричинених факторами випадкового характеру; необхідністю певного часу для пошуку відповідного робочого місця або певного робітника, що відповідав би визначеним вимогам; недосконалістю інформаційних потоків.

Структурне безробіття виникає через невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили внаслідок змін попиту на окремі професії в процесі структурних зрушень в економіці, а також існуючими територіальними диспропорціями в попиті та пропозиції робочої сили.

Визначення фрикційного та структурного безробіття як природного (абсолютного або такого, що об'єктивно існує) за умов динамічності економічних процесів і недосконалості інформації уточнює сучасне розуміння повної зайнятості. Вона вважається повною, якщо рівень безробіття не перевищує його природної норми (в 90-ті роки -- 6-7%)

Циклічне безробіття пов'язане зі спадами ділової активності в умовах циклічних коливань. Воно виникає в результаті зниження сукупного попиту на працю внаслідок падіння сукупного попиту на продукцію і негнучкості реальної заробітної плати в бік її зниження.

Перехідна економіка породжує такі додаткові причини безробіття:

— трансформаційний спад;

— надмірна зайнятість в адміністративно-командній економіці;

— масштабна структурна трансформація;

— зниження рівня державного патерналізму.

Безробіття є серйозною соціально-економічною проблемою, оскільки породжує цілий ряд негативних наслідків:

економічних:

— недовиробництво ВВП. Американським дослідником Артуром Оукеном було доведено існування взаємозв'язку між рівнем безробіття і падінням обсягу ВВП. За А. Оукеном, збільшення фактичного безробіття на 1 % призводить до скорочення реального ВВП на 3 % (у пізніших дослідженнях -- 2 %).

— потребує коштів на утримання безробітних;

соціальних:

— зниження життєвого рівня;

— декваліфікація робочої сили;

— зростання показників "соціальної патології".

Дослідниками доведено, що збільшення безробіття викликає кумулятивний ефект зростання показників "соціальної патології": уже в перші три роки збільшується число психічних захворювань, злочинності, самогубств і вбивств; У наступні три роки зростають так звані хронічні реакції (хвороби та смертність).

Сумний перелік наслідків безробіття зрозумілий, адже, як зазначає К. Еклунд, праця дає почуття єдності й товариства; вона забезпечує дохід, який водночас є свідченням значущості того, чим ми зайняті. Робота дає нам статус, престиж і професійну придатність, крім того, організує день і створює умови для правильного способу життя.

Оскільки в умовах ринкової економіки не існує й об'єктивно не може існувати механізму, що забезпечував би повну зайнятість і попереджав безробіття, виникає потреба І цілеспрямованому державному регулюванні ринку праці.

1.3 Механізм державного регулювання зайнятості. Його цілі та принципи

Сучасний механізм регулювання досить складний, органічно поєднує ринковий механізм саморегулювання економічних процесів і систему заходів державного сприяння зайнятості.

Державне регулювання зайнятості є різноплановим за своїми наслідками процесом. Його об'єктом є людина, яка завжди і безпосередньо перебуває в ролі суб'єкта всього спектра суспільних відносин. Тому цільові орієнтири механізму регулювання зайнятості повинні виходити з багатьох засад, основними з яких є:

— економічна доцільність досягнення певного рівня зайнятості та вибору відповідних регулюючих заходів;

— достатня і стабільна ефективність розподілу ресурсів праці;

— утвердження гуманістичних і демократичних рис суспільства.

Цільові орієнтири зумовлюють відповідний вибір принципів державного регулювання зайнятості.

Державне регулювання зайнятості потребує відповідних інфраструктурних елементів, конкретного набору заходів, певної послідовності й узгодженості впровадження їх, що у своїй сукупності визначає механізм впливу держави на систему зайнятості.

Механізм державного регулювання зайнятості мас такі складові:

— система вивчення і прогнозування стану загальнонаціонального та локального ринків праці;

— розробка загальної стратегії та конкретних науково обґрунтованих програм регулювання зайнятості;

— система професійної підготовки та перепідготовки;

— розгалужена система органів працевлаштування;

— централізовані й місцеві банки даних попиту на робочу силу та її пропозицію;

— спеціальні програми стимулювання зайнятості у праценадлишкових регіонах.

Ефективність державного регулювання зайнятості в значній мірі залежить від співвідношення активних та пасивних методів впливу на рівень зайнятості.

Формування інформаційного суспільства та підвищення інтелектуального змісту праці зумовлюють зростання вимог до якості робочої сили. Тому в державному регулюванні зайнятості розвинутих країн набирають ваги заходи довготривалого характеру, спрямовані на розвиток якісних параметрів трудових ресурсів.

2. Аналіз зайнятості та безробіття на прикладі України

2.1 Економіка України в умовах ринку

Ринкова економіка - це економіка, здатна розвивати державу, яка стимулює розвиток всіх процесів, включаючи ріст рівня життя, ріст доходів серед населення, ріст ВВП та ВНП, тому більшість сучасних держав створюють програми переходу економічної системи на ринкову. За ринкового типу економіки розвиток держави прогресує (збільшення кількості приватних підприємств, вільний ринок тощо). Тобто це економіка, що організована на основі ринкової саморегуляції.

Ринкова економіка характеризується насиченням приватної власності, наявністю свободи вибору діяльності, особисту незалежність всіх економічних суб`єктів, рівний доступ до інформаційних ресурсів. Всі процеси регулюються ринковим механізмом на основі конкуренції, мінімальна участь держави в економічній діяльності приватного сектору, згідно встановлених законами норм.

До таких держав з ринковим типом економіки відносять і Україну. Так, 23-го грудня 2005 року Європейський Союз офіційно надав Україні статус держави з ринковою економікою. А вже 17-го лютого 2006 року Україну як державу з ринковою економікою признали США. Хоча коментуючи ці факти, більшість економістів та політологів вважають, що причиною цього були не економічні чинники, а політичні.

Але на даний час економічна система України направлена на переорієнтацію від планово-адміністративної (після розпаду СРСР із його тоталітарним режимом керування державою) до ринкової системи, яка наразі характеризується вільні економічні відносини між фізичними та юридичними особами, між громадянами, не громадянами та особами без громадянства (згідно встановлених законами норм).

Складність переходу обумовлюється ще й тим фактом, що вертикально-ієрархічна система правління державою є аналогічною, що була при СРСР.

Наступним фактором, який унеможливлює процес реорганізації економіки є менталітет народу, що є дуже специфічним.

Для того, що б налагодити функціонування ринкової економіки в Україні, потрібно виконати вимоги:

- плюралізм форм власності;

- вільна конкуренція, що є рушійною силою ринка, а її головними факторами є попит та пропозиція, що створюють виробники, продавці та споживачі.;

- стабільність національної валюти, але в Україні цієї стабільності немає, тому багато приватних підприємств вимушені розраховуватись іноземною валютою, що посилює інфляцію, знижує рівень життя населення.

Відсутність цих вимог призвела до того, що в Україні як такого ринка не існує.

Держава повинна регулювати ринкові відносини и контролювати стан на ринку опосередковано - через законодавство, податкову політику. Тобто посадові особи не мають права перевищувати свої повноваження, вони зобов'язані діяти лише в межах, що визначені Конституцією України.

Проте, існує ще дуже важливий фактор, що зупиняє процес переорієнтації економіки, та взагалі процес розвитку в державі - це корупція.

Наприкінці вересня 2012 року почав працювати Антикорупційний комітет України (АКУ), який повинен припиняти корупційну діяльність в Україні.

Проте сьогодні корупція на місцях (органи місцевого самоврядування, прокуратура, судова влада та ін.) розвивається шляхом обходження законодавства України, стосовно корупційної діяльності, що, звичайно вказує на негативні риси українського менталітету.

Отже, щоб створити реальний та прогресивний процес переходу економіки України потрібно створити умови для:

- вільної конкуренції;

- стабільність національної валюти;

- удосконалення законодавства, згідно якому, будуть створенні органи з неправомірним використанням фінансів, капіталу, цінних паперів.

Також необхідно створити певні межі стосовно обороту іноземних валют серед фізичних та юридичних осіб, зменшити темп росту інфляції (індекс інфляції в Україні у 2011 році становив 104,6% , а вже в 2012 році зменшився до позначки 99,8%)

2.2 Зайнятість населення України

За даними Державної служби статистики України, у середньому за І квартал 2013 року чисельність зайнятого населення у віці 15-70 років, у порівнянні з відповідним періодом 2012 року, збільшилася на 44,2 тис. осіб та становила 20,1 млн. осіб.

Зростання чисельності зайнятого населення відбулося за рахунок сільського населення - на 140,8 тис. осіб, а у міській місцевості чисельність зайнятих зменшилася на 96,6 тис. осіб. За статевою ознакою, зростання зайнятості населення спостерігалося серед чоловіків (на 150,4 тис. осіб), в той же час серед жінок зазначений показник зменшився на 106,2 тис. осіб.

Рівень зайнятості населення зріс з 58,8% у І кварталі 2012 року до 59,3% у І кварталі 2013 року. Зростання цього показника спостерігається серед сільського населення, а також серед чоловіків. У міських поселеннях та серед жінок рівень зайнятості дещо знизився (відповідно, на 0,1 та 0,2 в.п.). Зростання рівня зайнятості відбулося в усіх регіонах(Діаграма 1).



Діаграма 1

Серед зайнятого населення віком 15-70 років, кожен п'ятий працівник був зайнятий у сільському господарстві або промисловості, шостий - в торгівлі.

Зменшення кількості зайнятих у 2013 році найбільше відбулося у виробничих видах діяльності: у промисловості , будівництві , сільському господарстві. Водночас збільшення обсягів зайнятості було зафіксоване у діяльності транспорту та зв'язку, охороні здоров'я, операціях з нерухомим майном, діяльності домашніх господарств та інших видах економічної

діяльності.

У структурі зайнятих зменшилась питома вага найманих працівників, водночас збільшилась частка працюючих у секторі самостійної зайнятості.

Кількість зайнятих у неформальному секторі економіки у 2009р. порівняно з попереднім роком також зменшилася і складала 4,5 млн. осіб, або 22,1% загальної кількості зайнятого населення віком 15-70 років.

Неформальний сектор економіки, як і в попередні роки, залишається переважаючим місцем прикладання праці майже для кожної другої особи з числа зайнятих сільських жителів. Проте у міських поселеннях зайнятість у цьому секторі не набула суттєвого розповсюдження завдяки більш сприятливій кон'юнктурі на ринку праці.

Сільськогосподарське виробництво є основним видом діяльності неформального сектору економіки (66,0% зайнятих у цьому секторі, або 73,0% усіх зайнятих у зазначеному виді діяльності). Іншими розповсюдженими видами економічної діяльності населення у цьому секторі економіки були торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів та ресторанів та будівництво (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Усього, тис. осіб	4563,8
у % до загальної кількості зайнятого населення	21,8
у тому числі за видами економічної діяльності:
Сільське господарство, мисливство, лісове господарство; рибальство, рибництво	65,7
Будівництво	12,1
Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів та ресторанів	12,8
Діяльність транспорту та зв'язку	1,5
Інші види економічної діяльності	7,9

У неформальному секторі економіки в основному працюють особи працездатного віку, їх частка у 2013р. складала 79,0% (табл.2.2).

Дані табл..2.2 свідчать, що найвищий рівень участі населення у неформальному секторі економіки спостерігався серед молоді віком 15-24 років та пенсіонерів у віці 60-70 років.

Таблиця 2.2

Зайнятість населення у неформальному секторі економіки за статтю, місцем проживання та віковими групами у 2013 році

	Усього	У тому числі за віковими групами (років), у % до загальної кількості зайнятого населення відповідної вікової групи	Працездатного віку, тис. осіб
	тис. осіб	у % до
		загальної кількості зайнятих	2008р.	15-24	25-29	30-39	40-49	50-59	60-70
Все населення	4469,9	22,1	97,9	29,2	18,2	17,7	17,0	21,5	60,8	3531,8
жінки	2105,9	21,1	97,5	25,8	15,6	15,3	15,1	23,3	64,9	1450,9
чоловіки	2364,0	23,1	98,3	31,8	20,3	20,1	19,3	19,7	55,5	2080,9
міські поселення	1450,2	10,6	101,9	14,3	11,1	10,1	9,3	8,9	19,3	1301,2
сільська місцевість	3019,7	46,4	96,2	54,4	38,9	36,0	34,3	48,7	92,9	2230,6

2.3 Проблема безробіття в сучасній Україні

За даними Держстату, в серпні 2013 р. в Державній службі зайнятості було зареєстровано 435,4 тисяч людей, серед яких: жінки - 247,8 тисяч осіб (56,9%); молодь - 183,3 тисяч осіб (42,1%); особи, що проживають у сільській місцевості - 157,4 тисяч осіб (36,2%), з них 339,4 тис. осіб отримують допомогу з безробіття.

Середній розмір допомоги на одного безробітного в липні 2013 р. склав 1 тис. 136 грн.

Зокрема, серед міського населення кількість безробітних знизилася до 278 тис. осіб, серед сільського - до 157,4 тис. осіб.

У той же час 247,8 тис. із загальної кількості безробітних склали жінки, 186,6 тис. - чоловіки.

Рівень безробіття пішов на спад в березні цього року. До цього за січень рівень безробіття піднявся відразу на 0,2%, в лютому - на 0,1%. Втім, протягом 2012 р. рівень безробіття спочатку також знижувався: з 2% у лютому (максимальне значення у 2012 р.) до 1,4% у жовтні (мінімальне значення), але до кінця року знову продемонстрував зростання.

Рівень безробіття в Україні значною мірою залежить від пори року, серед усіх категорій найнижчим він є у жовтні - 399.9 тис.осіб, а найвищим у лютому - 589.1 тис.осіб офіційно зареєстрованих безробітних. Дані показники свідчать, що сезонне безробіття в значній мірі впливає на формування загальних показників, особливо це стосується сільського населення та чоловіків. Щодо структури незайнятого населення, то протягом року абсолютні показники безробіття серед міського населення вищі, ніж серед сільського, а серед жінок вищі ніж серед чоловіків. Дану динаміку можна пояснити тим, що влітку в сільській місцевості роботи значно більше ніж взимку, а чоловіки, які офіційно не працевлаштовані в літню пору року займаються сезонними роботами та не офіційно працюють у різних галузях,

зокрема у будівництві.

За останніми даними Держкомстату найвищий рівень безробіття зафіксований у Чернігівській - 11,2%, Рівненській - 11,1%, Тернопільській - 11,0% та Житомирській - 10,9% областях, а найнижчий у м.Київ - 6,2%, АР Крим - 6,7%, Одеській області - 6,8% та м.Севастополь - 6,9%. Дану ситуацію ми можемо спостерігати у 2012 році, а в 2008 у певній мірі перелік лідерів відрізнявся від географії безробіття у 2013 році, найвищі показники рівня безробіття належали Чернівецькій - 10,9%, Черкаській - 10,5% та Тернопільській - 10,4%, найнижчі м.Київ - 3,2% та м.Севастополь - 4,1%, Дніпропетровській області - 5,6%. Загальні показники рівня безробіття з 2008 по 2013 рік за відповідні періоди підвищилися з 7,6% до 8,6%, а з 2012 по 2013, навпаки знизилися з 9,1% до 8,6%

Станом на 1 вересня в Україні було майже 67 тисяч безробітних фахівців сфери торгівлі та послуг. Для них Центри зайнятості могли запропонувати заледве 12 тисяч вакансій. Без роботи сиділи майже 78 тисяч -- фахівців з обслуговування управління технологічним обладнанням. За цією спеціальністю було 13 тисяч вакансій. Роботу шукали 50 тисяч державних службовців. Але для них могли запропонували лише 7 тисяч місць.

3. Шляхи зменшення безробіття в Україні та перспективи розвитку галузі зайнятості населення

Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття. Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку праці - заходи по зниженню заробітної плати. Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в довгостроковому періоді - державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента.

Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обов'язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок - зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки, - наочний тому приклад. Особливість українського безробіття початку 90-х років можна пояснити і специфікою його окремих видів[14, c. 9-10].

Незважаючи на кризовий стан економіки, циклічне безробіття ще не набуло розмаху завдяки його штучному стримуванню шляхом дотування підприємств державного сектора. Так само гальмується повільністю ринкових перетворень і структурне безробіття, головний поштовх якому дала лише реорганізація військово-промислового комплексу. Фрикційне безробіття спричинене передусім низькою зарплатою у державному секторі.

Намагаючись прогнозувати подальшу ситуацію з безробіттям в Україні, необхідно враховувати чинники, що діятимуть як у бік збільшення, так і в бік зменшення його рівня. Зростання, зокрема, спричинятимуть:

1) потреба структурної реорганізації неефективної економіки;

2) зняття штучних обмежень щодо росту циклічного безробіття;

3) дефіцитність інвестицій для створення нових робочих місць;

4) відсутність досвіду роботи служб зайнятості, дисципліни і відповідальності виконавчої влади.

До чинників, які діятимуть у бік скорочення безробіття, можна віднести:

1) безмежність незадоволеного попиту і можливість створення нових робочих місць у багатьох сферах, особливо у сфері послуг;

2) дотеперішня нерозвиненість приватного сектора і наявність тіньової економіки, які в разі зняття адміністративних пут зможуть залучити значну частину непрацюючих;

3) традиційно низький рівень зарплати і слабкість профспілок, які не можуть домогтися підвищення загального рівня зарплати і пов'язане з цим обмеження попиту на працю.

Україна опинилася у досить складній ситуації, її ситуація на ринку праці потребує ретельного і негайного опрацювання існуючих проблем. Для зміни даної ситуації в кращу сторону та з метою формування ефективного ринку праці, на мою думку, слід:

1. Розширити практику формування державного замовлення на підготовку фахівців вищими та спеціальними навчальними закладами, з урахуванням прогнозів потреб галузей народного господарства, здійснення відповідної професійної перепідготовки, заохочення децентралізованого фінансування підвищення кваліфікації працівників.

2 Вдосконалити інструментарій заохочення населення України до самозайнятості та створити комплекс стимулів створення нових робочих місць в приватному секторі економіки, зокрема, податкових інструментів, розширити повноваження місцевих органів влади у заохоченні підприємств до створення нових робочих місць.

3. Забезпечити формування єдиної національної ціни праці, здатної забезпечити нормальне відтворення сучасного висококваліфікованого працівника, шляхом формування складної ціни праці на основі суспільного договору, за якого у визначенні меж і формуванні окремих елементів ціни праці беруть участь усі суб'єкти трудового процесу: робітники, підприємці, державні і соціальні інститути;

4. Запровадити регульований мінімум погодинної заробітної плати як соціальний стандарт;

5. Впроваджувати гнучкі форми зайнятості з метою вирішення проблем безробіття та пошуку нових джерел робочої сили та оптимізації її використання.

6. Підвищити мобільність робочої сили шляхом: поширення інформації про становище на регіональних ринках праці; впровадження додаткових стимулів створення робочих місць в депресивних регіонах; розвитку вахтових методів тимчасового працевлаштування; демократизації ринку житла. Лише за таких умов можна створити висококонкурентний ринок праці з орієнтацією на працівника та його добробут.

Висновок

В зв'язку з останніми подіями в Україні, загостренням політичної кризи, погіршився і стан економіки країни, знизився рівень зайнятості, збільшилась кількість безробітніх. Нинішнє тимчасове керівництво країни намагається якнайшвидше поліпшити політичне і економічне становище України, розвинути ті галузі промисловості, які притаманні конкретно певному регіону. В результаті чого повинні з'явитись нові підприємства та ваканції на вже діючих, що значно зменшить рівень безробіття.

Турбота держави про досягнення в країні найбільш повної і ефективної зайнятості як важливої ??соціальної гарантії для економічно активного населення є найважливішим аспектом державного регулювання ринку праці, механізм формування якого буде постійно вдосконалюватися відповідно до нових умов розвитку багатоукладної економіки, структурної перебудови виробництва, формування ефективної соціальної політики.

При вирішенні питань регулювання зайнятості населення важливо враховувати специфічні риси української моделі ринку праці. Це: більш висока ступінь колективізму як традиційного способу взаємної підтримки працюючих (звідси переважаючими, мабуть, залишаться і колективні форми найму та звільнення, соціальної підтримки у сфері праці); різна швидкість руху до ринку різних галузей і секторів економіки; нерівномірність переходу до ринку в окремих регіонах, містах і сільській місцевості.

Турбота держави про досягнення в країні найбільш повної і ефективної зайнятості як важливої ??соціальної гарантії для економічно активного населення є найважливішим аспектом державного регулювання ринку праці, механізм формування якого буде постійно вдосконалюватися відповідно до нових умов розвитку багатоукладної економіки, структурної перебудови виробництва, формування ефективної соціальної політики.

У нашій економіці з властивим їй великим державним сектором і активним втручанням у ринкові процеси говорити про побудову ефективної соціальної економіки рано. Цьому сприяє і недосконалість правової бази, і податкового законодавства, і корупція у керівному складі, і сильний "тіньовий" сектор. Словом, щоб почати ефективно вирішувати проблеми на ринку праці, потрібно спочатку реформувати всі сфери економічного, політичного і соціального життя суспільства.

В Україні, яка трансформує свою економіку в соціально-ринкову, проблеми функціонування ринку праці набувають статусу першочергових. Разом з тим, в умовах перехідного періоду, коли відбувається встановлення скоєних трудових відносин, ситуація на вітчизняному ринку праці характеризується великою кількістю негативних тенденцій.

Таким чином, провідними напрямами реформування ринку праці в Україні повинні стати реструктуризація зайнятості, трансформація оплати праці та удосконалення системи регулювання ринку праці. Саме вирішення цих завдань спроможне забезпечити не лише суттєве підвищення рівня життя широких верств населення, але й формування соціальної структури, подібної до європейських зразків (подолання масштабної бідності, створення численного середнього класу, зменшення рівня розшарування). В цілому акценти державної політики необхідно поступово зміщувати від практики регулювання поточної ситуації, що складається на національному ринку праці, до застосування ефективних заходів і турботи про якість національної робочої сили, насамперед, шляхом усунення інституційної недосконалості вітчизняного ринку праці.

Список літератури

1. Г. І. Башнянин, П. Ю. Лазур, В. С. Медведєв - Політична економія: підручник для студентів вузів, 2000 .- 528с.

2. Економічна теорія: Політекономія: підручник / за ред. В.Д.Базілевіча.-К.: Знання-прес.

3. Економічна теорія: Політекономія: підручник / за ред. В. Д. Базилевича .- 2-ге вид., Віпр. - К.: Знання-прес.- (Вища освіта ХХІ століття)

4. Краузе О. І.. Концепція змішанногорегулювання зайнятості населення України / / Актуальні проблеми ЕКОНОМІКИ. -2004 - № 10.

5. Пазюк О. Проблеми безробіття в Україні. Україна: аспекти праці - 2004 - № 2 с.3-10

6. Океанова З.К. Економічна теорія: Підручник 2-е вид., Переробці. і доп. - М.: Видавничо-торгова корпорація «Дашков і К»

7. Статистичний щорічник України за 2005 рік. - К.: Консультант, 2006

20.Про соціально-економічне становище України у 2013 році. - К.: Державний комітет статистики України, 2014.

8. Юрченко В.В., Романишин В.О. Ринок праці України: Сучасний стан та шляхи реформування. Актуальні проблеми ЕКОНОМІКИ 2004 № 6 (36) с.214-219 .

Додаток 1

Рівень зайнятості населення за регіонами у 2013 році

	Січень-березень	Січень-червень	Січень-вересень	Січень-грудень
	всього, у віці 15-70 років	з них працездатного віку	всього, у віці 15-70 років	з них працездатного віку	всього, у віці 15-70 років	з них працездатного віку	всього, у віці 15-70 років	з них працездатного віку
Україна	59,3	66,6	60,2	67,3	60,7	67,8	60,3	67,4
Автономна Республіка Крим	61,1	69,7	62,3	70,6	62,8	71,2	62,3	70,7
Вінницька	58,2	63,8	59	64,6	59,9	65,5	59,6	65,4
Волинська	58,7	64,1	59,4	64,8	60	64,8	59,7	64,7
Дніпропет-ровська	61,2	70,6	62,4	71,9	62,6	72,1	62,1	71,7
Донецька	59,3	68,4	60,4	69,3	60,6	69,8	60,3	69,5
Житомирська	59,2	64,2	60,1	65,6	60,5	66,1	59,9	65,5
Закарпатська	58,1	65,3	58,8	65,9	59,1	65,6	58,6	64,7
Запорізька	60,2	68,3	61,3	69,5	62,1	70,5	61,3	69,5
Івано-Франківська	53,8	59,2	55,4	60,7	56,2	61,3	55,4	60,4
Київська	58,9	67,3	59,3	67,6	59,8	68	59,5	67,8
Кіровоградська	58,5	66,5	59	66,8	59,7	67,4	59,5	66,9
Луганська	58,1	65,1	59,4	66,4	59,8	66,5	59,4	66,4
Львівська	58,1	64,6	58,4	64,9	58,8	65,2	58,8	65,3
Миколаївська	59,8	68,2	60,4	68,8	60,7	69	60,6	68,8
Одеська	58,8	66,2	59,6	66,6	60,1	67,2	59,6	66,8
Полтавська	59	68,2	59,5	68,2	59,9	68,5	59,4	67,7
Рівненська	58,7	62,1	59,4	62,5	59,9	63	59,6	62,7
Сумська	59,5	65,6	60,4	65,6	60,6	65,6	60,1	65,7
Тернопільська	55,2	59,6	56,1	60,3	57,3	61,4	56,2	60,4
Харківська	60,3	69,3	61,1	69,7	61,6	70,3	61,5	70,3
Херсонська	58,7	66,2	59,7	67,1	60,2	67,4	59,6	66,9
Хмельницька	58,8	65,1	59,8	65,7	60,3	66,5	59,7	66,2
Черкаська	59,3	69,1	59,8	69,2	60,3	69,3	59,9	68,7
Чернівецька	57,4	57	58,6	58,6	59,1	59,2	58,7	59,3
Чернігівська	59,9	65,8	60,6	66,6	61	66,3	60,6	66,2
м.Київ	63,8	70,3	64,5	71	65,2	71,6	64,9	71,4
м.Севастополь	63,3	69,4	63,4	69,9	63,8	71,5	62,5	70,2

Размещено на Allbest.ru

...