Паливні ресурси світу: видова структура, особливості розміщення, проблеми використання і забезпеченості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра міжнародної економіки

Курсова робота

з курсу "Регіональної економіки"

на тему:

" Паливні ресурси світу: видова структура, особливості розміщення, проблеми використання і забезпеченості "

Студента І курсу ФЕМП

18 групи денної форми навчання

Стаха Івана Андрійовича

Науковий консультант

Литвин Сергій Мечиславович

Київ 2012



План

ресурс ресурсозбереження паливний регіон

1. Значення і місце паливних природних ресурсів у формуванні економічного потенціалу регіонів

2. Сучасна компонентна структура ПРП, регіональні відмінності в розміщенні та рівнях забезпеченості паливними ресурсами

3. Вплив ПРП на формування галузей спеціалізації паливного господарства регіонів

4. Регіональні проблеми антропогенного впливу господарської діяльності на якісні та кількісні характеристики довкілля

5. Регіональні проблеми ресурсозбереження та відтворення природних ресурсів

Висновки

Список використаної літератури



1. Значення і місце паливних природних ресурсів у формуванні економічного потенціалу регіонів

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) -- це сукупність відомих і придатних для використання природних ресурсів при даному рівні розвитку виробництва (у світі, країні, регіоні, на локальному рівні). Він є найважливішою частиною національного багатства регіону і забезпечує його сировинну і паливну незалежність і безпеку.

ПРП характеризується географічним положенням, кліматичними умовами, особливостями рельєфу та розміщенням ресурсного потенціалу (рис.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1 Схема характеристики ПРП

Природно-ресурсний потенціал є важливим фактором розміщення продуктивних сил, до якого відносяться природні ресурси та умови. Під природними ресурсами розуміють компоненти й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб суспільства.

За ознакою вичерпності природних ресурсів, їх поділяють на три групи: невичерпні, вичерпні відновлювані та вичерпні невідновлювані, а в основі економічної класифікації лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення(додаток 1).

Природні ресурси можуть бути використані як:

· джерела енергії (гідроенергія, атомне паливо, запаси горючих копалин);

· сировина і матеріали (різні мінерали, ліси);

· предмети споживання (питна вода, гриби, квіти, продукти рибальства);

· засоби праці (земля, водні шляхи);

· рекреаційні території (місця відпочинку);

· генетичний фонд (виведення нових порід тварин і сортів рослин);

· джерела інформації (заповідники, біоіндикатори).

Природні умови - це компоненти і сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності людей, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності. Такий поділ є умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови.

Для ефективного збалансованого розвитку господарства країн світу велике значення мають не лише обсяги запасів тих чи інших видів природних ресурсів, але й такі поєднання ресурсів на певній території, які дають можливість їх комплексного використання. При освоєнні будь-якої території завжди використовується не один вид природних ресурсів, а декілька. Наприклад, при розробці вугілля відкритим способом виявляються зв'язки вугілля із земельними та лісовими ресурсами. Видобуток одного ресурсу змінює запаси інших, пов'язаних з ним ресурсів. З цього можна зробити висновок, що, перш, ніж освоювати певну територію, добувати окремі види природних ресурсів на ній, треба спочатку вивчити і оцінити природні ресурси окремо (земляні, водні, лісові тощо), потім вивчити міжресурсні зв'язки, скласти варіанти освоєння території у вигляді розрахунків, моделей, а вже потім обирати найкращий варіант освоєння території з урахуванням правил природокористування.

В сучасному світі підвищення якості продукції, поліпшення умов праці, збільшення продуктивності всього виробництва та, навіть, науково-технічний прогрес загалом - все це залежить від розвитку енергетики регіону, основою якої є паливні ресурси. У наш час потреба у різних видах енергії і палива зростає високими темпами. Тому не дивно, що в усіх розвинених країнах інвестиції у паливно-енергетичний комплекс становлять приблизно 40 % усіх капіталовкладень у промисловість.

Основними паливними ресурсами в світі є нафта, природний газ, кам'яне та буре вугілля. Розміщення підприємств важкої індустрії, де витрати на паливо становлять значну частку собівартості готової продукції, перебуває під великим впливом паливного фактора. Переробка палива - основа формування промислових комплексів, особливо нафто- і вугле-хімічних. Вплив паливного фактора тим більший, чим потужніші запаси ресурсів палива і чим вищі їхні техніко-економічні показники. Дешеве паливо сприяє розвитку паливомістких виробництв та формує спеціалізацію господарства регіону. Також варто зазначити, що паливо використовується в енергетиці і є сировиною для одержання різноманітних цінних продуктів. Наприклад, з нафти одержують різні масла й змащувальні матеріали, пластмаси, мийні речовини, синтетичні волокна, добрива тощо. З природного газу виробляють синтетичні спирти і білкові препарати, вилучають сірку. Вугілля є цінним джерелом для одержання пластмас, бензину та інших продуктів виробництва.

Але розвиток паливної індустрії відзначився не тільки позитивними наслідками, а й негативними. Перш за все це стосується екології, оскільки паливно-енергетичний комплекс є найбільшим забруднювачем на Землі. Наприклад видобуток вугілля призводить до утворення великої кількості поверхневих порід, шахтних вод тощо. Більша частина твердих відходів складається у відвали, які охоплюють величезні площі, порушуючи природний ландшафт, забруднюючи поверхневі й підземні води. Відвали породи розміщуються, в основному, поблизу населених пунктів, а це значно посилює їхній вплив на проживання людей. Великим забруднювачем є й нафтогазовий комплекс. На всіх його стадіях відбувається забруднення атмосфери, ґрунтів, водних об'єктів нафтою і нафтопродуктами. У регіонах, де здійснюється видобуток нафти, спостерігається великий рівень забруднення водойм,а наявність у воді забруднювачів згубно впливає на її якість.

На картосхемі (додаток 2) можна побачити основні зони забруднення світового океану нафтою та продуктами нафтопереробки. З карти основних регіонів видобутку та шляхів перевезень нафти (додаток 2) видно, що саме ці фатори в основному впливають на рівень забруднення світового океану продуктами нафти, зокрема, внаслідок насиченості корисними копалинами, високий рівень забрудненості мають території Середземного моря, східної та західної частин Атлантичного океану біля західного узбережжя Африки та східного узбережжя Південної Америки відповідно, північно-західної частини Тихого океану біля узбережжя Японії, Карибського моря та південно-західної Азії. А високий рівень забруднення таких територій, як центральна та північна частини Атлантичного океану, узбережжя Мексики, північна та північно-західна частини Індійського океану й усе узбережжя Африки викликаний активним перевезенням нафти та нафтопродуктів цими територіями.

2. Сучасна компонентна структура ПРП, регіональні відмінності в розміщенні та рівнях забезпеченості паливними ресурсами

Разом із поняттям ПРП території використовують терміни " ландшафтний потенціал" та "потенціал природних ресурсів".

Ландшафтний потенціал характеризує фізичний стан і енергетичну забезпеченість географічних ландшафтів, які визначають їхню здатність виконувати природоохоронні та соціально-економічні функції, а також задовольняти суспільні потреби через різні види природокористування.

Потенціал природних ресурсів - це здатність природного комплексу або окремих його складових задовольняти потреби суспільства в енергії, сировині, здійсненні різноманітних видів господарської діяльності.

ПРП території - це цілісна система складно організованих об'єктів. Його цілісність визначається закономірним сполученням природних і соціально-економічних зв'язків і залежностей, що територіально поєднують всі природні ресурси. Найважливішою властивістю ПРП території як системи є те, що він становить природний комплекс, у якому існують тісний взаємозв'язок та ієрархічна підпорядкованість усіх компонентів, що його складають. Тому зміни в одному з них викликають відповідні зміни в іншому, й навпаки.

Компонентна структура природо-ресурсного потенцалу - це внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (лісових, земельних, водних тощо).

Паливні ресурси нині забезпечують понад 90 % сумарного споживання енергії у світі. При цьому світова енергетика базується на трьох основних копалинах - нафті, газі й вугіллі. Також у світі активно використовують торф, горючі сланці та інші корисні копалини, але вони мають різні енергетичні характеристики, такі як теплота згоряння, кількість горючих речовин на одиницю ресурсу тощо, тому і теплотворна здатність у них різна (рис.2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2 Схема відношення теплотворної здатності паливних ресурсів

Далі буде розглянуто поресурсну характеристику паливних ресурсів світу.

Вугілля:

Загальна площа вугільних басейнів і родовищ сягає 15% земного суходолу. Світові вугільні ресурси в основному сконцентровані в Північній півкулі і утворюють величезні за площею басейни.

За оцінками Комітету з енергетики ООН, вугілля забезпечує приблизно 27% усього світового виробництва енергії. Вугілля є одним із основних первинних енергоносіїв, який займає у світовому балансі друге місце (24 %) після нафти (39 %) та домінує у видобутку електроенергії (34 - 40 %). За прогнозами, впродовж наступних 20 - 30 років споживання вугілля зростатиме з середньорічними темпами 1,4 - 1,6 %. Враховуючи світові тенденції до скорочення використання атомної енергетики та видобутку нафти, в перспективі, світові потреби у вугіллі можуть зростати.

Вугілля, яке за рівнем запасів випереджає в світі всі інші види викопного палива, збереже своє значення первинного енергоносія поряд з нафтою та природним газом. Відомо понад 3,6 тис. вугільних басейнів і родовищ у 75 країнах світу з розвіданими запасами (60% припадає на кам'яне, 40% -- на буре вугілля). Вугільні басейни і родовища, які займають майже 15% суші, сконцентровані переважно у розвинених країнах північної півкулі. Найбільш багаті на вугілля Азія, Північна Америка і Європа. Головна частина цих запасів сконцентрована в Аппалачському (США), Рурському (Німеччина), Сілезькому (Польща), Кузнецькому, Кансько-Ачинському, Тунгуському (Росія), Фушунському (Китай) басейнах. У Південній півкулі значні запаси вугілля є у Південній Африці та Австралії. За попередніми даними геологічної розвідки основні запаси вугілля цієї півкулі лежать під льодовиковим щитом Антарктиди. За різними даними загально-геологічні запаси оцінюються у 10-14 трлн. т., розвідані запаси -- 1200-1500 млрд. т., а придатні для промислового освоєння 1000 млн. т. При сучасному рівні видобутку (4 млрд. т/рік) промислові запаси можуть забезпечити потреби людства на 250 років, а загально-геологічні запаси, навіть при зростанні видобутку -- не менше ніж на 1000 років.

У перспективі за допомогою методів підземної газифікації і гідрогенізації можливе повніше використання запасів навіть низькосортного вугілля, яке зараз використовується недостатньо.

Вугілля оцінюється за кількома параметрами:

1) За глибиною залягання. Вугілля видобувають відкритим або закритим (шахтовим) способами: від цього залежить собівартість. У США відкритим способом видобувають 60% вугілля; загальні витрати на 25-30% нижчі, ніж при підземному видобутку. У Росії відкритим способом добувається понад 40% вугілля (Кансько-Ачинський, Підмосковний, Південно-Якутський басейни тощо), в Україні - Дніпровський буро-вугільний басейн, у Казахстані - Екібастузький. Кам'яне вугілля відкритого видобутку належить до найбільш економічно вигідного виду палива і його видобуток невпинно зростає.

2) За марочним складом та якістю. За цими показниками вугілля поділяється на кам'яне, буре, коксівне, енергетичне. У Росії та Україні на кам'яне вугілля припадає 2/3 запасів. У США та Німеччині переважає буре вугілля, в Китаї та Індії - кам'яне.

Хоча загальні світові запаси кам'яного вугілля великі й воно є у багатьох країнах, на деякі марки високоякісного вугілля, зокрема коксівного, вони бідні. Наприклад, Японія, Франція, Індія мають чималі родовища кам'яного вугілля, але відчувають брак коксівного. Вугільна промисловість Великої Британії задовольняє коксівним вугіллям потреби лише власного населення. Великі запаси кам'яного вугілля зосереджені в Австралії, Канаді, ПАР, де видобуток неухильно зростає, що пов'язано з наявністю в Австралії та Канаді чималих родовищ дефіцитного коксівного вугілля, а у ПАР - розташованого близько до поверхні високоякісного енергетичного вугілля, що поєднується з низькою собівартістю робочої сили. З держав Східної Європи постачальниками кам'яного вугілля є Росія, Україна, Польща. Найбільшими у світі імпортерами кам'яного вугілля й коксу є Японія, Франція, Італія, Канада. Тому основні потоки експортного вугілля скеровуються до Японії та Західної Європи. За даними Світової економічної конференції, достовірні та ймовірні поклади бурого вугілля на земній кулі оцінюються у 512 млрд. т. Буре вугілля широко використовується як хімічна сировина та в електроенергетиці. У Росії переважає видобуток кам'яного вугілля. Понад 10% становить коксівне вугілля. 90% геологічних запасів російського вугілля припадає на східні райони, де розташовуються найбільші у світі за своїми запасами басейни, як-от Тунгуський, Ленський, а також Кузнецький.

На території Казахстану є три басейни: Екібастузький, Карагандинський, Майкубенський. Найважливіший - Екібастузький басейн, де кам'яне вугілля видобувається відкритим способом. У Карагандинському басейні знайдені поклади коксівного вугілля, у Майкубенському - бурого.

Кон'юнктура світового ринку енергетичного вугілля визначається тенденціями розвитку світової енергетики, її динамікою і структурою. Широкомасштабне впровадження енергозберігаючих технологій привело до зниження енергоємності ВНП (зараз потрібно менше палива для виробництва одиниці ВНП, ніж у недалекому минулому).

Світові ресурси вугілля значні, ринок досить широкий, ціни відносно помірні на цей час і на довгострокову перспективу. Державна політика багатьох розвинутих країн світу, з урахуванням очікуваного вичерпання ресурсів нафти та газу, орієнтується зараз на поступове збільшення вуглевидобутку з метою використання вугілля в промисловості та енергетиці. За оцінками західних експертів, світова потреба у вугіллі до 2020 р. може зрости вдвічі, а до 2030 р. - майже у три рази. Таким чином вугілля стане основним енергоносієм в майбутньому. Однак в такому випадку обсяги забруднюючих викидів у навколишнє середовище також зростуть, що серйозно відіб'ється на екології та посилить парниковий ефект. Тому треба передбачити використання нових ефективних і максимально екологічно чистих технологій спалювання вугілля, які вже існують, але мають високу вартість.

Нафта

За всю історію розвитку нафтової промисловості з земних надр одержано близько 80 млрд. т. нафти. Приблизно половину цієї кількості видобуто у США та Венесуелі.

Щодо споживання нафтового палива, то треба зазначити таке: 1/2 населення Землі, що живе у Китаї, Індії, країнах Африки, споживає нафти втричі менше, ніж 290 млн. жителів США та Канади. Причому 30-40% споживання США задовольняють за рахунок імпорту. Західна Європа споживає 705 млн т нафти на рік. З них 24% - власний видобуток, 30% поступає з Близького та Середнього Сходу. 26% - з Африки, 17% - з Росії, 3% - з інших джерел.

Велика група держав входить до Організації країн-виробників та експортерів нафти - ОПЕК, заснованої 1960 року. Сьогодні ОПЕК об'єднує 12 країн: Алжир, Анголу, Еквадор, Іран, Ірак, Кувейт, Лівію, Катар, Нігерію, Венесуелу, ОАЕ, Саудівську Аравію. На них припадає майже 77% запасів, 41% видобутку й 35% світового експорту нафти; 42% запасів та 14% продажу природного газу. ОПЕК контролює величезні ресурси нафти, встановлює квоти її видобутку, впливаючи таким чином і на рівень цін. ОПЕК залишається досить стійкою міжнародною організацією, спроможною впливати на світову економіку.

Взагалі нафту видобувають у 75 країнах світу. Найхарактернішою особливістю сучасної географії нафтового господарства є великий територіальний розрив між видобутком нафти та її споживанням. За видобутком у першу чергу виокремлюється район Перської затоки, де міститься 15 родовищ-гігантів із 30 розвіданих у світі. У межах цього реґіону лідирує Саудівська Аравія, в якій зосереджено 25% світових покладів нафти. Тут виділяються такі надвелетенські родовища, як Гавар, Абкайк та Сафанія, на котрі припадає третина видобутку нафти. Загалом у Саудівській Аравії виявлено 20 нафтових родовищ. Понад 10 із них виявлено у шельфовій зоні Перської затоки. Країна посідає перше місце у світі за експортом сирої нафти.

На другому місці за видобутком у регіоні стоїть Іран, де є такі чималі родовища, як Ага-Джарі, Гечсаран та Марун. На них припадає 90% видобутку. До багатих на нафту країн регіону входить також Ірак, де знайдено 35 родовищ, а найбільші з них - Киркук, Румайла, Зубайр.

Значні запаси нафти є в Кувейті. Нафта Кувейту - найдешевша у світі завдяки високій продуктивності свердловин та близькості основного родовища Великий Бурган до порту вивезення нафти. Розвідані запаси нафти в Об'єднаних Арабських Еміратах становлять 12,9 млрд. т. й зосереджені переважно на території емірату Абу-Дабі, де виявлено 11 родовищ. Найбільші з них: Мурбан та Бу-Хаза.

Величезні поклади нафти (понад 400 родовищ) розвідані в Канаді. Основні постачальники нафти - провінції Альберта, Саскачеван, а також Британська Колумбія. Значна частина продукції експортується до США, де власні запаси нафти дорівнюють 3,7 млрд. т. Видобуток ведеться у 30 штатах, у тому числі у Техасі (30% видобутку), на Алясці (18%), в Луїзіані (14%), Каліфорнії (12%). Основні нафтові басейни: Західний внутрішній, Аляска та "Галф" у штаті Техас. Ведеться видобуток нафти на шельфі Мексиканської затоки.

Латинська Америка - один з найдавніших нафтових районів світу. Розвідані запаси тут оцінюються у 12 млрд. т., що становить понад 9% світових. Нафта видобувається у Венесуелі, Бразилії, Перу тощо. Ці країни є найбільшими експортерами нафти.

За ресурсами нафти в Африці перше місце посідає Лівія (41% запасів), друге - Нігерія (31%), третє -Алжир (14,5%). Нафтові родовища виявлені й розробляються в Марокко, Ґабоні, Конго, Анголі та інших країнах.

Розвідуються нові родовища у районах зі складнішими природними умовами, як-от в арктичних місцевостях Канади, на Алясці, на мілководді морів. Найбільші морські родовища нафти розвідані у Перській та Мексиканській затоках, Північному морі, біля північного узбережжя Аляски, берегів Каліфорнії, західного узбережжя Африки, біля островів Південно-Східної Азії.

У деяких країнах основна частина розвіданих запасів нафти зосереджена у шельфових родовищах: у США - понад 1/2, Брунеї й Катарі - близько 2/3, Анголі й Австралії - понад 4/5, Бахрейні - 9/10, у Норвегії й Великобританії - майже 100%. Розробка нафтових ресурсів Північного моря помітно збільшує частку Західної Європи, передусім Великобританії та Норвегії, у світовому видобутку. Частка шельфових родовищ у розвіданих запасах нафти пересічно оцінюється в 20-30%.

Поклади нафти Росії розташовані у Західному Сибіру. В самій лише Тюменській області є такі унікальні родовища, як Самотлорське, Сургутське, Нижньовартовське, Усть-Балицьке, Мегіонське. Чималі запаси нафти зосереджені у Волго-Уральській нафтоносній провінції. Тут розробляються такі родовища, як Ромашкинське, Туймазинське, Шкаповське, Мухановське та ін. У північно-східному Прикаспії, у Казахстані, знайдено дуже велике Тенгизьке нафтогазове родовище. Американські експерти оцінюють запаси на 5 млрд. т. нафти. Воно відноситься до 10 найбільших родовищ у світі. З нових нафтових баз формується Тимано-Печорська на півночі європейської частини Росії (основне родовище - Усинське). Розпочато нафтовидобуток в Арктиці, на шельфі біля о. Колгуєв. За видобутком нафти Росія посідає третє місце у світі, поступаючись Саудівській Аравії та США.

Природний газ

Родовища газу розташовані у тих самих районах, що й нафта, але співвідношення запасів нафти і газу у різних басейнах різне. Перше місце за ресурсами газу займає Росія, далі йдуть США, Канада, країни Перської затоки. У слаборозвинених країнах використовується мало природного газу, тому його пошуки велися тут менш інтенсивно, ніж нафти, і в майбутньому тут можуть бути відкриті нові великі родовища газу. Але навіть при найоптимістичніших прогнозах при сучасних темпах видобутку запаси нафти і газу будуть використані ще у XXI ст. Це сприяє інтенсивній розвідці інших джерел нафтогазової сировини, зокрема бітумінозних пісків і сланців.

Достовірні запаси природного газу складають - 146 трлн. . Частка країн Близького й Середнього Сходу щодо газу (44%) значно менша, а Північної Америки (17%) та Західної Європи (9%) - більше, ніж щодо нафти. У США зосереджена майже чверть світового видобутку. Проте протягом останнього часу газова промисловість відчуває брак сировини. Найбільшим постачальником природного газу до США залишається Канада, що посідає за видобутком третє місце, а за його експортом - перше. Основні родовища газу в США розташовані на півдні Внутрішніх рівнин, у Примексиканській низовині, а також на Алясці. На території Канади чималі запаси газу зосереджені у Внутрішніх рівнинах, а також на Канадському Арктичному архіпелазі.

З країн Латинської Америки за запасами й видобутком газу можна виокремити Венесуелу та Аргентину. Значні запаси його виявлені у Бразилії. У Західній Європі за розмірами видобутку і експорту газу виділяються Нідерланди з найбільшим родовищем природного газу Гронінген. У Північному морі виявлено понад 400 нафтових, газоконденсатних та газових родовищ з загальними запасами газу у 4,5 трлн. . У британському секторі - 60 газових родовищ із запасами 1,2 трлн. . У норвезькому секторі 30 газових родовищ із запасами 2,9 трлн . Найбільше родовище Північного моря - Екофіск - 300 млрд. газу. Газ добувається також у ФРН, Італії, Франції. Проте лише Нідерланди задовольняють свої потреби за рахунок власних ресурсів.

В Японії природного газу видобувається небагато (23 млрд /рік), - зріджений продукт імпортується з Індонезії, Брунею та інших країн. Швидко зростає видобуток та використання природного газу в деяких країнах, що розвиваються. Значні запаси його мають Іран, Саудівська Аравія, Алжир, Катар, Кувейт, Лівія, Ірак, ОАЕ. З держав Сходу можна виокремити Індонезію, Малайзію, Австралію, що входять до вісімки найбільших світових експортерів зрідженого природного газу.

До найбільших постачальників газу належать також Росія, Туркменистан, Узбекистан. У Росії головною базою є Західний Сибір. Тут розташовуються такі унікальні родовища, як Уренгойське, Ямбурзьке, Заполярне, Медвеже, Тазовське, Ямальське, Ювілейне. Чималі запаси природного газу відкриті у республіці Комі, у Волго-Уральській провінції.

Одним із специфічних видів палива є торф. За його запасами виділяються 23 країни південної півкулі помірних широт: Росія, Україна, Білорусь, Естонія. На торфі працюють ТЕС, він використовується як сировина у хімічній промисловості та як добриво у сільському господарстві. Загальні запаси оцінюються у 1,9 трлн. Т. (36% - у Росії, 27% - у Канаді, 16% -у США).

Загальні запаси енергоресурсів за різними даними оцінюють у 10-14 трлн т. Однак запаси можна вираховувати не лише в тоннах або кубометрах, а й за кількістю років, упродовж яких цього ресурсу вистачить для виробництва енергії. Таким чином вирізняють два способи оцінки ПРП та його частин: компонентну та економічну. Для цього використовують певні відносні та абсолютні показники. Далі буде розглянуто регіональні відмінності в розміщенні та рівнях забезпеченості паливними ресурсами світу на прикладі Європи, Австралії та Африки.

Визначимо відносні та абсолютні показники ПРП за формулами:

P=W/V,

де P - ресурсозабезпеченість (у роках)

W - запаси корисних копалин (млрд. т.)

V - щорічний видобуток (млн. т.)

В=W/N,

де В - величина ресурсу на душу населення

W - запаси корисних копалин або їх площа (млрд. т., тис. га.)

N - чисельність населення регіону (млн. осіб)

Числові дані для розв'язання наведені у таблиці (додаток 3).

Отже, за цими даними можна визначити шукані величини поресурсно в даних регіонах:

Африка:

Вугілля: P = 130,245 / 0,36 = 361

В = 130,245 / 1000 = 0,13

Газ: P = 10138 / 266,7 = 38

В = 10138 / 1000 = 10

Нафта: P = 10,328/ 0,38 = 27

В = 10,328 / 1000 = 0,01

Європа:

Вугілля: P = 1220 / 7,7 = 158

В = 1220 / 830,4 = 1,5

Газ: P = 6775 / 967 = 7

В = 6775 / 830,4 = 8,16

Нафта: P = 3,139/ 0,3 = 10

В = 3,139/ 830,4 = 0,004

Австралія та Океанія:

Вугілля: P = 67,385 / 0,43 = 156

В = 67,385 / 33,8 = 1,9

Газ: P = 788 / 87,5 = 9

В = 788 / 830,4 = 0,9

Нафта: P = 3,139/ 0,3 = 10,5

В = 3,139/ 33,8 = 0,1

З даних розрахунків видно, що ресурсозабезпеченість деяких регіонів знаходиться у критичному значенні. Так, наприклад, запасів газу та нафти у більшості регіонах світу вистачить на 5-40 років, що, звичайно, повинно насторожувати вчених та змусити їх знайти вихід із цієї ситуації. Одними з найдієвіших методів запобігання енергетичної кризи на сучасному етапі можуть стати повернення до використання вугілля як основного джерела енергії або ж впровадження у паливно-енергетичний комплекс альтернативних джерел палива, що зараз активно використовують розвинені країни світу.

Якщо оцінювати регіональні особливості паливного комплексу за кількісними параметрами, то доцільним буде показати частку регіональних запасів паливних ресурсів від світових. Для цього використаємо дані таблиці відношення паливних ресурсів (додаток 3) та побудуємо кругові діаграми:

Рис. 3 Частка регіональних запасів паливних ресурсів від світових

Отже, найбільш забезпечені паливними ресурсами є Азія та Америка, а значно менші запаси мають Африка, Європа та Австралія, що визначає паливну спеціалізацію цих регіонів на внутрішньому та зовнішньому ринках.



3. Вплив ПРП на формування галузей спеціалізації паливного господарства регіонів

ПЕК - це складна міжгалузева система видобутку та виробництва палива, енергії, їх транспортування, розподілу та використання, який складається з паливної промисловості (нафтової, газової, вугільної, сланцевої, торфової) та електроенергетики. Від вирішення паливно-енергетичної проблеми залежать можливості, темпи та напрями економічного то соціального розвитку.

На сучасному етапі економічного розвитку найважливіша проблема - паливно-енергетична. Успішне її розв'язання визначає можливості, темпи й напрями економічного та соціального розвитку. Значення палива для економіки будь-якої держави величезне: без нього неможливий виробничий процес, робота промисловості, сільського господарства й транспорту.

Уже кілька десятиліть найбільшу зацікавленість, а часом і конфлікти, викликають паливні ресурси, особливо великі поклади нафти, яка все ще залишається провідним видом палива. Але у зв'язку з тим, що запаси вугілля у кілька разів перевищують сукупні ресурси нафти і газу, у середині XXI ст. тверде паливо знову вийде на перше місце в структурі споживання енергоресурсів, як це було у першій половині XX ст. Торф, який раніше видобували на паливо, тепер все ширше застосовують як органічне добриво і цінну комплексну сировину для промисловості.

Загалом розміщення паливних корисних копалин збігається з географією їх видобутку, хоча окремі країни (як-от, США) прагнуть притримувати свої ресурси. Натомість вони використовують перспективні родовища за кордоном. Інша ситуація в деяких слаборозвинутих країнах, які поки не в змозі повномасштабно освоювати свій природно-ресурсний потенціал.

Електроенергетика - капіталомістка складова частина паливно-енергетичного комплексу будь-якої країни, його базова галузь. Їй належить провідна роль у розвитку науково-технічного прогресу. У багатьох країнах світу її розвиток фінансується за рахунок державних коштів. За обсягом виробництва електроенергії перше місце у світі належить США; 75% світового виробітку електроенергії припадає на США, Росію, Японію, Китай, Канаду, Німеччину, Францію, Великобританію, Бразилію та Італію. Електроенергія виробляється здебільшого за рахунок невідновлюваних джерел - вугілля, нафти, природного газу.

За виробництвом електроенергії лідирує у світі теплоенергетика. У розташуванні теплоелектростанцій, що працюють на різних видах палива, є своя специфіка. У країнах, які мають великі розробки вугілля, потужні конденсаційні електростанції, що його використовують, прив'язані саме до цих розробок. Наприклад у Росії на базі дешевого вугілля Кансько-Ачинського басейну працює Березівська ДРЕС-1 потужністю 6,4 млн. кВт.; на вугіллі Екібастузу працюють ДРЕС-1 і 2 потужністю по 4 млн. кВт (Казахстан); на базі донецького вугілля працює Запорізька, Слов'янська, Вуглегірська та інші ДРЕС потужністю понад 3 млн. кВт. Найбільші ДРЕС у ФРН споживають буре вугілля Нижньорейнського басейну. ТЕС у США орієнтуються на Аппалацький, Ілінойський та Західний внутрішній басейни. У Японії ТЕС потужністю 3-4 млн. кВт. і більше орієнтовані на морське завезене вугілля з Тихоокеанського узбережжя та берега Японського моря (сюди вугілля надходить з Китаю).

Збагачене кам'яне вугілля нерідко перевозять до ТЕС на чималі відстані, використовуючи для цього водний транспорт (на Великих озерах у США й Канаді або річкою Рейн у ФРН) та маршрутні залізничні вуглевози. Місце для спорудження ТЕС вибирають шляхом зіставлення економічних показників транспортування палива та електроенергії. Якщо дешевше перевезти паливо, то ТЕС доцільно розташувати поблизу споживачів електроенергії, а якщо кращі економічні показники має електронний транспорт, то їх вигідніше будувати біля джерел палива.

В кінці минулого сторіччя через виникнення в світі глобальної системи охорони навколишнього середовища провідні країни світу пішли на значне збільшення споживання в енергетиці газу і скорочення споживання вугілля. Цьому сприяло скасування обмежень використання газу на теплових електростанціях, а також поява сучасних паро-газових установок і газо-турбінних установок. Багато передових країн світу (США, Канада, Німеччина, Австралія та Японія) визнали дуже важливим збереження вугілля в паливному балансі теплової енергетики з продовженням його зростаючого використання у майбутньому. Це буде залежати від подальшого покращення економічних та екологічних показників та підвищення ККД вугільних ТЕС. В результаті, усі ці країни запровадили розробку програм чистих вугільних технологій.

Далі будуть наведені значення природних ресурсів у господарстві світу та експортні та імпортні можливості регіонів світу в паливному господарстві.

Вугілля:

Серед загальних ресурсів викопного органічного палива на вугілля припадає (залежно від оцінки) 65%-90%. Історично воно відіграло величезну роль у світовому промисловому розвитку. У промислово розвинутих країнах вугілля є надзвичайно важливим паливом, що забезпечує зростання економіки та замінює нафту в багатьох сферах її теперішнього використання. Найбільшими споживачами вугілля сьогодні є теплоенергетика, чорна металургія, залізничний транспорт, машинобудування, а також житлово-побутовий сектор.

Роль вугілля можна оцінити за його місцем у структурі паливно-енергетичного балансу. Відкриття та освоєння великих покладів нафти на Близькому Сході викликало приплив дешевого палива на ринки таких країн, як США, Японія, держави Західної Європи, і призвело до скорочення вуглевидобутку в цих країнах. Розвиток вугільної промисловості у США, Західній Європі та ще кількох промислових державах гальмується також екологічними факторами.

Ще однією проблемою є транспортування вугілля від місця видобутку до місця споживання. Віддаленість покладів від узбережжя разом з низькою пропускною здатністю залізниць і портів унеможливлює різке збільшення поставок вугілля на світовий ринок.

Нинішні основні експортери вугілля - Австралія, США, ПАР - і надалі будуть попереду в цій галузі. На їхню частку припадає 67% обсягу морської торгівлі енергетичним вугіллям. Активізують зусилля щодо збуту вугілля й нові продавці - Індонезія, Колумбія, Китай та, меншою мірою, Венесуела (додаток 4). Вуглевидобуток у цих країнах проводиться відкритим способом за наявності надлишкової дешевої робочої сили. Через це витрати на вуглевидобуток нижчі, ніж у країнах, що є традиційними експортерами. Прогнозують, що додатковий попит на вугілля у майбутньому задовольнятиметься саме новими його продавцями. Спостерігається також істотне зростання пропозиції вугілля з боку України, Польщі, Росії.

Серед основних імпортерів енергетичного вугілля можна виокремити дві групи: країни Західної та Східної Європи, а також Тихоокеанського регіону. Європейські країни розширюють попит на вугілля через скорочення власного видобутку внаслідок високої собівартості та неконкурентоспроможності місцевого вугілля, порівняно з імпортним (австралійським, американським, південноафриканським), собівартість видобутку якого вдвічі нижча.

Другий ринок збуту енергетичного вугілля - держави Тихоокеанського реґіону: Японія, Тайвань, Республіка Корея (додаток 4). Майже половина попиту припадає на Японію, чому великою мірою сприяє введення до ладу нових ТЕС, що працюють на вугіллі, загальною потужністю 7,5 млн. кВт. на рік, а також скорочення власного видобутку через високу собівартість.

Тенденції розвитку металургії, електроенергетики, інших галузей матеріального виробництва та соціальної сфери зумовлюють зростаючий попит на вугілля, причому особливо високими темпами на енергетичне. Для забезпечення суттєвого підвищення вуглевидобутку можуть бути задіяні 67 резервних ділянок із запасами 13,1 млрд. т. та можливою потужністю з видобутку 124,9 млн. т. вугілля на рік.

Нафта:

Нафта - основа світового паливно-енергетичного балансу, найефективніше й найзручніше паливо. Продукти нафтопереробки широко використовуються в усіх галузях промисловості, сільського господарства, транспорту, в побуті. Основна частина продукції використовується для вироблення енергії, а тому вона відноситься до групи галузей енергетики. Також частина нафти й нафтопродуктів йде на нафтохімічну переробку.

Нафтопереробні заводи (НПЗ) є більш ніж у 90 країнах світу. Щодо розміщення нафтопереробної промисловості діє дві тенденції: одна - "ринкова" - спорудження НПЗ, що є великими ринками збуту нафтопродуктів, а друга - "сировинна" - наближення нафтопереробки до місць видобутку. Монополіям вигідніше перевозити нафту до країн її споживання у сирому вигляді, бо вони заощаджують на транспортних витратах. Крім того, нафта вивозиться за низькими цінами, а одержані з неї в інших країнах нафтопродукти продаються за ціною в кілька разів вищою.

Нерозвинута нафтопереробна промисловість у нафтодобувних країнах, що розвиваються, брак у них власного танкерного флоту посилює залежність цих країн від іноземних монополій. Отже, нафтовидобуток зосереджується у країнах, що розвиваються, а потужні НПЗ розміщені у розвинутих країнах.

Особливо великий контраст між Західною Європою та Японією, з одного боку, та районами Близького, Середнього Сходу й Африки, з другого. Частка Західної Європи у світовому нафтовидобутку менша за 4%, а потужності НПЗ - понад 30%. У Японії на рік добувається менше 1 млн. т. нафти, а потужності НПЗ оцінюються на 300 млн т/рік, що становить понад 7% потужностей НПЗ усього світу. Тим часом частка країн Близького, Середнього Сходу й Африки, де видобувається 3/5 усієї нафти, становить лише 7-8%.

У деяких країнах, де видобувається чимала кількість нафти, взагалі нема НПЗ. Потужності НПЗ Саудівської Аравії, що посідає перше місце у світі за видобутком нафти, здатні переробити лише 6-7% видобутої нафти, в Ірані - 16-17%, у Лівії - 5-6%, у Нігерії - 3% тощо. Водночас є велика група країн, де нафти видобувається мало (Франція, Італія, Іспанія, Данія) або взагалі не видобувається (Багамські острови, Сінгапур, Філіппіни, Таїланд, Швеція, Греція, ПАР та ін.), але вони мають чималі потужності для переробки привезеної нафти. НПЗ розташовуються поблизу місць видобутку, портів, нафтопроводів. Потужність найбільших НПЗ становить понад 20-30 млн. т/рік. Вони споруджувались у районах портів вивезення або завезення нафти, використовуючи зручне транспортно-географічне положення. У вантажообігу Роттердама, наприклад, де розташувалось 5 НПЗ, переважає нафта. Стільки ж НПЗ - біля Антверпена. Часто-густо вони будуються у вузлах магістральних нафтопроводів (наприклад, в ФРН - у районі міст Кельн, Інґольштадт, у Канаді - поблизу Монреаля).

Природний газ:

Промисловість природного газу включає розвідування, видобуток, транспортування, зберігання й переробку природного й супутнього нафтового газу, що видобувається разом з нафтою. Ця галузь енергетики розвивається чи не найшвидше, через що її роль в енергопостачанні постійно зростає.

Природний газ застосовується у багатьох галузях господарства, але переважна його частина використовується в енергетиці, бо таке паливо найменше забруднює атмосферу. У Західній Європі на його основі виробляють аміак та азотні добрива (майже в усіх країнах, де видобувають газ), метанол, ацетилен (Франція, Італія), сажу (Франція, Нідерланди). У Франції природний газ - важливе джерело одержання елементарної сірки.

Транспортувати газ складно. Морське транспортування у вигляді зрідженого природного газу (ЗПГ) дає змогу розв'язувати деякі проблеми. Однак процес зріджування й транспортування спеціальними танкерами, спорудження терміналів потребує надзвичайно великих коштів. Перевезення ЗПГ танкерами-газовозами коштує приблизно втричі дорожче, ніж еквівалентна кількість нафти у звичайних танкерах. Водночас є вже кілька портів-терміналів з великими заводами для зріджування природного газу для морського вивезення: в Алжирі, Лівії, Індонезії, Брунеї та на Алясці. ЗПГ з Алжиру постачається таким чином до Великої Британії, Франції, Іспанії, США, з Лівії - до Іспанії та Італії, з Аляски, Індонезії, Брунею - до Японії. Морське транспортування ЗПГ становить 1,5% загального тоннажу танкерів. В найближчий час головними експортерами ЗПГ стануть: Австралія, Алжир, Індонезія, Малайзія, Бруней, Абу-Дабі. Імпортерами будуть: Японія, Тайвань, Республіка Корея, Італія, Іспанія, Бельгія, Франція (додаток 4).

Попри очікуване суттєве зростання цін у перспективі і необхідність імпорту його з третіх країн, природний газ розглядається зараз як домінуючий вид палива для світової енергетики. Ресурси газу на цей час ще доволі значні, сучасні технології використання його ефективні та екологічно чисті. Ринок газу в країнах світу досить широкий і стало розвивається. Зрозуміло, чому частка газу збільшується зараз саме в тепловій енергетиці, де фактори ефективності використання та надійності постачання енергоносіїв мають особливо важливе значення. Це знижує залежність країн від нафти, сприяє диверсифікації постачання енергоносіїв, а також підвищенню безпеки енергозабезпечення. Частка газу у паливному балансі енергетики буде постійно зростати і у недалекій перспективі природний газ стане в країнах ЄС основним енергоносієм для виробництва енергії. При цьому очікується, що у 2020 р. рівень залежності від імпорту газу країн ЄС складе близько 70%. Попит на природний газ буде зростати випереджаючими темпами у порівнянні із попитом на первинні енергоносії в цілому. Більше половини приросту попиту на газ буде припадати на енергетику.

Оскільки власний видобуток природного газу в країнах ЄС вже зараз неспроможний покривати зростаючі потреби, значно підвищується їх залежність від імпорту газу, за рахунок якого на цей час покривається не менше 40% потреб цих країн у газі. Для покриття очікуваного дефіциту газу знадобляться додаткові поставки його з Росії і країн Близького та Середнього Сходу (додаток 4). Надалі більшість країн Західної Європи будуть зростаючою мірою залежати від імпорту російського природного газу. Вже зараз Росія постачає практично весь імпортований в ці регіони природний газ, ясно, що і надалі вона буде відігравати роль домінуючого постачальника. Річне споживання газу у країнах ЄС до 2030 року збільшиться від 520 до 690 млрд. куб. м. При цьому потенційний рівень видобутку газу в Росії (за помірним сценарієм) зросте у той же період з 640 до 810 млрд. куб. м. Приріст видобутку російського газу зможе повністю перекрити зростання потреб у газі країн ЄС до 2030 року.

4. Регіональні проблеми антропогенного впливу господарської діяльності на якісні та кількісні характеристики довкілля

Господарська діяльність людини зумовила пошкодження і вичерпання природних ресурсів, що призводить до деформації сформованих протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті. Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що може набути характеру незворотних процесів і навколишнє середовище може стати непридатним для існування.

З появою людини на планеті Земля велику роль у глобальній екосистемі стали відігравати взаємовідносини суспільства і природи. Особливо швидко посилюється вплив суспільства на природу у зв'язку з розвитком машинного виробництва.

Завдяки цьому масштаби впливу суспільства на природу поширюються так швидко, що людство поступово перетворюється у потужну геологічну силу, яка впливає на природні процеси. На всі кругообіги, що здійснюються у природі, людина прямо чи опосередковано мас вплив. Під впливом антропогенних факторів відбуваються зміни у природі.

Завойовуючи природу, людство значною мірою підірвало природні умови власної життєдіяльності.

За останні 35 років відбулося зростання більше ніж у 2 рази обсягів індустріальної і сільськогосподарської продукції. Загальний обсяг товарів та послуг у розвинутих країнах через кожні 15 років зростає у 2 рази. Звідси відповідно збільшується і кількість відходів господарської діяльності, які забруднюють атмосферу, водойми, грунт.

Людство використовує лише 3 - 4% речовин, взятих у природі, а 96% потрапляє у відходи. У розрахунку на кожного мешканця індустріально розвинутих країн, щорічно добувається близько 30 тонн природних ресурсів, з них лише 1 - 1,5% набирає форми продукту, що споживається, а решта потрапляє у відходи.

Внаслідок спалювання палива частка вуглекислого газу в атмосфері збільшилася за останні 30 років на 25 - 30 %. За передбаченням футурологів, це може призвести на початку XXI століття до підвищення середньої температури на 1,5 - 2 °С і зростання площі пустель.

5. Регіональні проблеми ресурсозбереження та відтворення природних ресурсів

Паливні ресурси, як і інші мінеральні ресурси є вичерпними і невідновлювальними. При існуючих темпах використання їх запаси швидко вичерпаються.

Згідно з прогнозом "Energy Information Administration" (Міністерство енергетики США) споживання первинних енергоносіїв у світі зростає дуже швидко (додаток 5). Викопні види палива залишаться основними джерелами енергії і будуть забезпечувати до 80% світового енергоспоживання.

До 2020 р. міжнародні експерти не очікують істотного зниження ролі вугілля як одного з найважливіших енергоносіїв. Більше того, за рахунок дуже ймовірного скорочення темпів росту споживання нафти і нафтопродуктів і перегляду відносини до розвитку атомної енергетики в багатьох країнах може мати місце деякий зріст його частки в структурі енергоспоживання.

Потреби у природному газі будуть зростати найбільш динамічно (щорічно понад 3%). До 2015 р. споживання газу досягне майже 50 трлн. . Найбільше зростання споживання газу передбачається у країнах, що розвиваються (у азійських країнах передбачається зростання споживання газу щорічно на 8%). Уже в другій половині XXI сторіччя тільки запасів вугілля буде достатньо для компенсації зниження розвіданих ресурсів палива.

Тому виникає потреба у пошуці та використанні інших, нетрадиційних видів енергоресурсів. Зараз у світі вже використовуються енергія вітру, енергія припливів та відпливів, сонячна та геотермальна енергія. Геотермальні джерела, які містять сухий пар, використовують для спорудження геотермальних електростанцій. Перші ГеоТЕС були побудовані в Італії. Зараз вони діють у США, Мексиці, Японії, Росії, Канаді, Швейцарії, Новій Зеландії. В США, в штаті Каліфорнія працює найпотужніша в світі ГеоТЕС Geysers. Значно ширше використовується тепло земних надр для теплопостачання. Так, столиця Ісландії Рейк'явік, починаючи від 1930 р., використовує геотермальне тепло в системах опалення.

В цілому ж той факт, що сьогодні доводиться все більш зростаючими темпами витрачати невідтворювані запаси органічних палив є трагедією нашої цивілізації.



Висновки

Електроенергетика - це велика складова частина паливно-енергетичного комплексу будь-якого регіону світу, його базова галузь.

При нинішньому розвитку такі фактори, як підвищення якості продукції, поліпшення умов праці, збільшення продуктивності виробництва тощо залежить від розвитку енергетики регіону. Основою енергетики є паливні ресурси. Зараз потреба в енергії та, відповідно, у паливі зростає високими темпами. Тому не дивно, що в усіх розвинених країнах інвестиції у паливно-енергетичний комплекс становлять найбільшу частину всіх капіталовкладень у промисловість.

Основними паливними ресурсами в світі є нафта, природний газ, кам'яне та буре вугілля.

В останні роки велику зацікавленість викликають паливні ресурси, особливо великі поклади нафти, яка все ще залишається провідним видом палива. Але через те, що запаси вугілля у кілька разів перевищують сукупні ресурси нафти і газу, у середині XXI ст. прогнозується вихід твердого палива на перше місце в споживанні енергоресурсів.

Найбільші поклади паливних ресурсів у світі знаходяться в Азії та Америці, але навіть вони не зможуть задовольнити потреби у нафті та газі вже у близькому майбутньому.

Найбільшою проблемою сучасної енергетики є те, що з усього обсягу паливних ресурсів лише 3-5% перетворюється на кінцевий продукт, а решта - на різноманітні відходи. Саме тому людство повинно перейти на енерго- та ресурсозберігаючі технології, впроваджувати повторне використання ресурсів, що зараз має місце тільки в економічно розвинутих країнах.



Список використаної літератури

1. Д. Зеркалов «Паливно-енергетичні ресурси світу і України».

2. Тамбовцев Г.В. Типи впливу економіки на природу й особливості їх регулювання // Наук. зап. Вінниц. держ. пед. ун-ту. Сер. Географія. Вінниця, 2002. Вип. 4.121 с.

3. Брод И., Еременко Н. «Тайны нефти». М.: Госкульпросветиздат, 1955. 150 с.

4. Горленко Й. А., Руденко Л. Г., Малюк С. Н. Проблеми комплексного развития территории. К.: Наукова думка, 1999. 296 с.

5. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії. К.: Знання, 2002. 416 с.

6. Москаленко А.П. Экономика природопользования и охраны окружающей среды / А.П. Москаленко. М.: ИКЦ "МарТ, Ростов-н/Д: Издательский центр "МарТ", 2003. 224 с.

7. Шевчук ВЛ. Екологічне управління / В.Я. Шевчук, Ю.М. Саталкін, Г.О. Білявський та ін. К.: Либідь, 2004. 430 с.

8. Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил (теоретико-методологічні основи). К.: Українсько-Фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. 88 с.

9. Данилишин Б.М. Природно-техногенні катастрофи: проблеми економічного аналізу та управління. К.: ЗАТ «Нічлава», 2001. 260 с.

10. Буравльов Є.П. Безпека навколишнього середовища. К., 2004. 320 с.

11. http://fractal.kiev.ua.

12. http://geografica.net.ua.

13. http://www.niss.gov.ua.

14. http://www.qclub.org.ua.

15. http://geoknigi.com.

16. http://www.opec.org



Додаток 1

Размещено на http://www.allbest.ru/



Додаток 2

Картосхема «Забруднення світового океану нафтою та нафтопродуктами»

Картосхема «Основні напрями перевезень та райони видобутку нафти у світі»



Додаток 3

Регіональні поазники запасів та видобутку паливних ресурсів світу

	Африка	Європа	Австралія та Океанія
Запаси вугілля, млрд. т.	130,245	1220	67,385
Щорічний видобуток вугілля, млн. т.	0,36	7,7	0,43
Запаси нафти, млрд. т.	10,328	3,139	0,377
Щорічний видобуток нафти, млн. т.	0,38	0,3	0,034
Запаси газу, млрд м3	10138	6775	788
Щорічний видобуток газу, млн. т.	266,7	967	87,5
Чисельність населення регіону, млн. осіб	1000	830,4	33,8

Регіональна частка паливних ресурсів у світі (у %)

	Нафта	Газ	Вугілля
Європа	2,3	4,6	7,8
Азія	74,5	78	45,8
Африка	7.5	6,9	6,6
Америка	15.4	9,9	30,4
Австралія і Океанія	0,3	0,6	9,4



Додаток 4

Картосхема імпорту та експорту паливних ресурсів світу



Додаток 5

Рівень споживання різних видів енергоносіїв

	Нафта (млн. т.)	Газ (млн. т.)	Вугілля (млн. т.)
1970 р.	5800	3000	2150
1980 р.	7700	3900	2400
1990 р.	9000	5800	3700
2000 р.	10120	6180	4020
2010 р.	13090	7940	4960
2020 р. (прогноз)	15300	9730	5230
2030 р. (прогноз)	16600	10900	6320

Рис. 4 Динаміка споживання паливних ресурсів світу

Размещено на Allbest.ru

...