Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра міжнародної економіки

Курсова робота

з курсу "Регіональної економіки"

на тему:

" Сучасні особливості розміщення та проблеми раціонального використання природно-ресурсного потенціалу регіонів України "

Студентки І курсу ФЕМП

18 групи денної форми навчання

Ковалець Олени Сергіївни

Науковий консультант Асистент

Литвин Сергій Мечиславович

Київ 2012



Зміст

Вступ

1. Значення і місце природних ресурсів у формуванні економічно потенціалу регіонів України

2. Сучасна компонентна структура природно-ресурсного потенціалу, регіональні відомості в розміщенні та рівня забезпеченості ресурсами України

3. Вплив ПРП на формування галузей спеціалізації господарства регіонів України

4. Регіональні проблеми антропогенного впливу господарської діяльності в Україні

5. Регіональні проблеми ресурсозбереження та відтворення природних ресурсів в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ресурсній регіон потенціал відтворення



Вступ

Спочатку розглянемо сутність поняття "ресурси" в загальному розумінні. Слово "ресурси" походить від стародавнього дієслова, яке означало "вирішити, розв'язати проблему". Терміном "ресурси" ми позначаємо будь-які матеріальні чи нематеріальні об'єкти або засоби, потрібні для задоволення потреб, досягнення мети та вирішення питань. Усі ресурси поділяються на три великі групи:

1) матеріальні -- це накопичені речовинні багатства, що використовуються суспільством: будівлі, транспорт, засоби виробництва та задоволення потреб людини; вони мають антропогенне походження;

2) трудові -- наявне населення, а саме: його віковий склад і стан здоров'я, освітній рівень, інформаційне забезпечення тощо;

3) природні ресурси -- це елементи природи (тіла, процеси та явища), які використовуються або можуть бути використані в процесі соціального обміну речовин з метою задоволення потреб суспільства. Поняття "природні ресурси" включає лише ті речовини та сили природи, які можуть бути реально використані суспільством.

Відповідно до визначення, наведеного у Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища", природні ресурси -- це компоненти природного середовища, природні та природно-антропогенні об'єкти, що використовуються або можуть бути використані у процесі здійснення господарської й іншої діяльності як джерела енергії, продукти виробництва і предмети споживання, мають споживчу цінність. При цьому під сутністю використання природних ресурсів розуміється експлуатація природних ресурсів, залучення їх у господарський обіг, у тому числі всі види впливу на них у процесі господарської й іншої діяльності. Природні ресурси не можуть визначати розвиток суспільства, і водночас суспільство ні за яких обставин не може бути повністю незалежним від природи.

Поєднання природних умов і ресурсів формує природно-ресурсний потенціал (ПРП). ПРП -- це міра потенційної можливості будь-якої природної системи (або території) задовольняти різні потреби суспільства. Тобто це сукупність природних ресурсів і природних умов у певних географічних межах, які забезпечують задоволення економічних, екологічних, соціальних, культурно-оздоровчих та естетичних потреб суспільства. Природно-ресурсний потенціал території -- поняття, яке дає змогу зафіксувати фрагмент реальної природи як цілісності на відміну від окремих природних ресурсів, що складають цей фрагмент. Частиною ПРП є так званий екологічний потенціал території -- здатність природного середовища відтворювати певний рівень якості помешкання протягом досить тривалого часу.

Об'єктом дослідження є природно-ресурсний потенціал регіонів України.

Предметом дослідження є значення та місце природно-ресурсного потенціалу регіонів та формуванні галузей спеціалізації в України.

Мета курсової роботи - вивчення структури природно-ресурсного потенціалу України.

Основне завдання роботи визначити особливості розміщення та дослідити проблеми раціонального використання природно-ресурсного потенціалу України.



1. Значення і місце природних ресурсів у формуванні економічно потенціалу регіонів України

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) -- сукупність виявлених і придатних для використання природних ресурсів при даному рівні розвитку виробництва (у світі, країні, регіоні, на локальному рівні). Він є найважливішою частиною національного багатства країни (регіону) і забезпечує їх сировинну і паливну незалежність і безпеку.

Природно-ресурсний потенціал -- важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природні умови -- це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу.

Природні ресурси - це тіла і сили природи, які на даному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб суспільства в формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності[3].

Системна сукупність всіх конкретних природних ресурсів як факторів життя суспільства поєднанні з матеріальними і трудовими ресурсами називається інтегральним ресурсом.

Якісні або кількісні зміни одного з складових інтегрального ресурсу неминуче ведуть до більш або менш помітних змін в кількості або якості інших ресурсів: зниження водності змінює гідроенергетичні та інші показники території, умови створення і збереження матеріальних ресурсів і відтворювання трудових ресурсів.

Здійснена у таблиці 1 класифікація природних ресурсів визначає їх функції, які можна розглядати як окремо за напрямами їх використання так і комплексно за видами економічної діяльності.

Таблиця 1

Класифікація природних ресурсів

Класифікаційна ознака	Види	Характеристика
1	2	3
За технічним та технологічним удосконаленням і переробкою природних ресурсів, економічною рентабельністю	Доступні (реальні)	Обсяги природних ресурсів, що виявлені сучасними методами розвідки, технічно доступні та економічно рентабельні для освоєння
	Потенційні (загальні) (ресурси майбутнього)	Ресурси встановлені на основі теоретичних розрахунків, враховуючи ті, які на даний момент не можливо освоїти по технічним чи економічним причинам
За вичерпністю	Вичерпні (поновлювані, непоновлювані)	Поновлювані - чисте повітря, прісна вода, родючий грунт; непоновлювані - викопне паливо, металева і неметалева сировина
	Невичерпні	Сонячна енергія, вітер, вода
За формою власності	Приватні	Є власністю приватних осіб
	Державні	Є власністю держави
	Суспільні	Є суспільною власністю
За походженням і природними властивостями	Мінеральні	Корисні копалини
	Кліматичні	Сонячне тепло і світло, опади
	Водні	Атмосферна волога, океанічні і морські води, озера, водосховища і ставки
	Земельні	Рілля, багаторічні насадження, пасовища
	Біологічні (рослинні та тваринні)	Генетико-видовий склад рослинності, генетико-видовий склад тваринного світу
	Грунтові	Грунти і підгрунтя
За видами господарського використання	Промислові	Включають всі види сировини, що використовуються промисловістю: енергетичні та неенергетичні
	Сільськогосподарські	Грунти, вода для зрошення, кормові рослини, промислові тварини та ін.
	Невиробничі (прямого і непрямого споживання)	Прямого - питна вода, дикоростучі рослини і промислові тварини; непрямого - використання для відпочинку зелених насаджень, водоймищ і т. Ін.
За економічною доцільністю заміни	Замінні	Метали заміняються керамікою
	Незамінні	Оптимальний для дихання склад атмосферного повітря
За темпами економічного заповнення	Поправні (відшкодовані)	За рахунок пошуку нових джерел або нових технологій можуть бути відшкодовані для економічних потреб
	Непоправні (невідшкодовані)	Не можуть бути відшкодовані для економічних потреб

Під ступенем забезпеченості ресурсом слід розуміти наявність певного ресурсу необхідного об'єму та з іншими відповідними параметрами, що забезпечує щонайменше потребу регіону за умови економічної доцільності його експлуатації та екологічної безпечності, в т.ч. можливої ресурсовідтвореності (відновлюваності), та забезпеченість відшкодування витрат на оздоровлення оточуючого середовища. За ступенем забезпеченості виділено такі класи: висока забезпеченість ресурсом (100%), середня.

Економічна оцінка територіального сполучення природних ресурсів має різні цілі залежно від розміру території і структури господарства регіонів. В умовах метарегіонів (країна, автономна республіка, економічні райони) економічна оцінка територіального сполучення природних ресурсів дозволяє виокремити головні напрями вдосконалення використання природного комплексу метарегіону з обліком ефективності територіального сполучення природних ресурсів, що впливає на виробничий обмін між метарегіонами.

У мікрорегіонах (області, райони) об'єктивне наукове обґрунтування використання територіального сполучення природних ресурсів, що склалося, або нового дозволяє найповніше використовувати територіальний природний комплекс для задоволення потреб регіональної економіки і зростання її ефективності.

Таким чином, ефективність економіки регіонів багато в чому залежить від правильного використання всього комплексу природних ресурсів у межах певної території.

Можна виділити типи регіонів, де наявність природних ресурсів і їхнє специфічне поєднання є базою економічного розвитку зараз і матиме суттєву вагу в перспективі:

- найзабезпеченішим природними ресурсами регіонами є Донбас і Придніпров'я у складі Дніпропетровської, Донецької, Луганської та Запорізької областей. На їх території зосереджені значні запаси мінеральних ресурсів (енергетичних, рудних і нерудних), які є основним природним багатством, що позначається на особливостях виробничої діяльності. Одночасно ці області мають дуже складну екологічну ситуацію;

- вищий від середньоукраїнського рівень забезпеченості природними ресурсами, серед яких значні водні, лісові й рекреаційні (зокрема, бальнеологічні) ресурси і обмежені запаси земельних ресурсів, мають Закарпатська, Львівська й Івано-Франківська області. Львівська область має також значні мінерально-сировинні ресурси. Нераціональне використання лісових ресурсів, їх надмірні вирубки, в цих регіонах протягом останніх років спричинило порушення природно-екологічного балансу, наслідком якого є численні природні катастрофи;

- унікальні рекреаційні, кліматичні, морські ресурси, що є основою розвитку морегосподарського і рекреаційного комплексів, має АР Крим. Саме ці ресурси мають визначати перспективний розвиток регіону з метою перетворення його на курортно-рекреаційний регіон міжнародного значення;

- найбіднішими на природні ресурси регіонами є поліські області Волинська, Житомирська і Рівненська, Чернівецька і Сумська. Провідними у цих регіонах є лісові та земельні ресурси;

- для всіх інших регіонів, що мають середній рівень забезпеченості природними ресурсами, головним природним ресурсом є земля. Ефективність її використання значною мірою залежить від створення правового поля для регулювання земельних відносин.

Найважливішими аспектами вдосконалення управління природно-ресурсним потенціалом на регіональному рівні необхідно вважати:

- формування комплексного кадастру природних ресурсів;

- ліцензування окремих видів діяльності в сфері природокористування;

- здійснення робіт з екологічної паспортизації та сертифікації з впровадженням комплексної системи моніторингу;

- організація системи аудиту природокористування;

- закріплення економіко-правового регулювання і контролю за природокористуванням;

- підвищення екологічної культури населення;

- планування податкового потенціалу і оптимізація ресурсних платежів у дохідній частині бюджету.

2. Сучасна компонентна структура природно-ресурсного потенціалу, регіональні відомості в розміщенні та рівня забезпеченості ресурсами України

Використання природних багатств повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил й, навпаки, наявність відповідних природних умов і ресурсів істотно впливає на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або сповільнюючи їхню динаміку.

Обґрунтування розміщення продуктивних сил має потребу в урахуванні кількісних й якісних параметрів природних умов і природних ресурсів або, інакше кажучи, природно-ресурсного потенціалу певної території.

За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи:

§ невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо;

§ вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані:

§ мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.

Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну й організаційну структури природно-ресурсного потенціалу.

Компонентна структура характеризує внутрішньо- й міжвидові співвідношення природних ресурсів.

Природно-ресурсний потенціал розглядається як сукупність усіх можливостей, засобів, запасів, джерел, які є і можуть бути мобілізовані, використані для досягнення певної мети. Ресурси визначають як запаси, цінність, можливості й засоби. Поняття “природно-ресурсний потенціал” найпоширеніше в науках, які вивчають території, є одним з найважливіших факторів розміщенняпродуктивних сил і включає тільки вивчені елементи природного середовища.

Природно-ресурсний потенціал України включає в себе такі ресурси:

ь Мінерально-сировинні;

ь Земельні ресурси;

ь Водні ресурси;

ь Лісові ресурси;

ь Рекреаційні ресурси.

Мінерально-сировинні ресурси: під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані при сучасному рівні розвитку продуктивних сил.

За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи:

1. паливно-енергетичні;

2. рудні;

3. нерудні:

а) нерудна сировина для чорної металургії;

б) гірничо-хімічна сировина;

в) агрономічна сировина;

г) будматеріали;

д) коштовні і вироби камені.

На їх базі розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін.

У структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля.

Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах, бурого вугілля -- переважно в Дніпровському басейні.

В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, в Прикарпатті й Причорномор'ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. т умовного палива. Ступінь виснаження розвідних запасів становить понад 60%.

На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ торфу, які зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській і Львівській областях.

Поклади корисних копалини мають різну міру вивченої і різну міру точності оцінки. Залежно від міри розвіданої, запаси в Україні підрозділяються на чотири категорії: А, В, С1, С2.

А - це запаси, вивчені і розвідані з найбільшою детальністю;

В і С1 - запаси, розвідані з відносно меншою детальністю;

С2 - запаси, оцінені заздалегідь.

Промислові запаси визначаються як сума запасів по категоріях А+ В + С1 без втрат.

За рівнем комплексоутворюючого впливу корисні копалини розподіляють на 3 класи:

· клас «А», на основі яких формуються складні комплекси. Наприклад, Донбас - на базі вугілля, Придніпров'я - на базі залізних і марганцевих руд;

· клас «Б», на основі яких формуються невеликі комплекси (вузли і центри);

· клас «В», що не мають комплексоутворюючого значення.

Основні родовища зосереджені в Криворізькому й Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському.

Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марганцю, які становлять 2,28 млрд. т.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській і Дніпропетровській областях, ртуті -- у Донбасі і Закарпатті; титану -- в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів -- у Дніпропетровській області. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані в Житомирському Поліссі й в Приазов'ї. Розробку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті. Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: кухонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо.

Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франківській і Львівській областях.



Таблиця 2

Запаси основних корисних копалини на душу населення України і деяких Європейських країн

Країна	Умовне паливо в нафтовому еквіваленті 1000 газу =1 т. нафти	Залізняк, т.	Марганцеві руди, т.	Кам'яне вугілля, т.	Буре Вугілля, т.
Україна	26,17	528,2	41,50	851,80	60,20
Великобританія	28,20	33,9	-	95,00
Франція	1,30	39,0	-	25,50	1,31
Німеччина	3,80	5,3	-	33,30	916,70
Італія	4,30	0,7	0,01	0,17	0,35

Земельні ресурси: є територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Структура грунтового покриву:

1. Різновиди чорноземів орних земель - 55%;

2. Опідзолені і деградовані чорноземи - 10%;

3. Каштанові грунти - 9%;

4. Підзолисті грунти - 7%;

5. Сірі лісові грунти - 6,7%;

6. Солонцюваті грунти - 2,5%;

7. Лугові грунти - 2%;

Слід зазначити, що на Україну доводитися 27% чорноземів світу. В Україні частка сільськогосподарських угідь в загальній структурі земель складає 70%, орних земель - понад 55%, що є одним з найбільш високих показників в Європі і світі. Забезпеченість ріллею також досить висока і складає від 0,15га на одного жителя в Закарпатті, до 1,3 - 1,5 га в Миколаївській, Херсонській і Кіровоградській областях, а в середньому по Україні - 0,78 га (для порівняння: у Великобританії - 0,12 га, в Германії - 0,20 га, в середньому по Європі - 0,26 га, в світі - 0,29 га).

Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первинним фактором виробництва і своєрідним фундаментом економічного розвитку. Земельний фонд України становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального призначення, якісного стану й правового статусу.

За цільовим призначенням земель та функціональним використанням земельний фонд України охоплює:

· сільськогосподарські угіддя (41,9млн. га, або 69,4% земельного фонду);

· ліси та лісопокриті площі (10,4 млн. га, або 17,2%);

· забудовані землі під промисловими і транспортними об'єктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га, або 3,8%);

· землі, що покриті поверхневими водами -- (2,4 млн. га, або 4%);

· інші землі (3,4 млн. га, або 5,6%).

Розподіл земельного фонду України за землекористувачами характеризується такими співвідношеннями:

§ державні та колективні сільгосппідприємства, кооперативи, акціонерні товариства, фермерські господарства -- 46,7 млн. га, або 77,3% земельного фонду;

§ лісогосподарські підприємства -- 7,2 млн. га, або 11,9%; підприємства промисловості, транспорту, зв'язку та ін. -- 2,1 млн. га, або 3,5%;

§ заклади науки, культури, освіти, охорони здоров'я та ін. -- 0,2 млн. га, або 0,3%;

§ установи природоохоронного та рекреаційного призначення -- 0,3 млн. га, або 0,5%;

§ водогосподарські підприємства -- 0,5 млн. га, або 0,8%;

§ житлово-експлуатаційні організації -- 0,1 млн. га, або 0,2%;

§ землі державної власності -- 3,3 млн. га, або 5,5%.

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів України є досить диференційованим у територіальному розрізі. Найвища залученість земель у господарський обіг склалася у Львівській, Донецькій, Тернопільській областях.

У цілому земельні ресурси України характеризуються досить високим біопродуктивним потенціалом, в його структурі висока питома вага грунтів чорноземного типу, що створює сприятливі умови для продуктивного землеробства. Найвищу сільськогосподарську освоєність території мають землі Запорізької (88,3%), Миколаївської (86,6%), Кіровоградської (85,7%), Дніпропетровської (82,8%), Одеської (83,2%) та Херсонської (81,4%) областей.

Водні ресурси: виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення.

Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю підземних і морських вод. Потенційні ресурси річкового стоку оцінюються у 209,8 куб. км, з яких місцевий стік на території України становить в середньому 52,4 куб. км, приток -- 157,4 куб. км. Запаси підземних вод, не пов'язаних з поверхневим стоком, становлять 7 куб. км. Крім того, в господарстві України використовується до 1,0 куб. км морської води. В розрахунку на одного жителя України поверхневий місцевий стік становить близько 1045 куб. м. Найвищий рівень водозабезпечення жителів -- у західних і північних областях України.

Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів -- Донбас, Криворіжжя, Автономна Республіка Крим, південні області України. Для пом'якшення територіальних відмінностей у забезпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ (повний об'єм 55,0 куб. км), найкрупніші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено близько 29 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів.

Використання водних ресурсів поділяється на:

o водоспоживання, тобто відведення води від джерела з наступним застосуванням у технологічних процесах (промисловість, сільське господарство зі зрошенням, комунальне господарство та ін.

o водокористування, здійснюване безпосередньо в межах водного джерела без прямих витрат цього ресурсу (гідроенергетика, водний транспорт, рибне господарство, туризм).

Лісові ресурси: відіграють важливу роль у збереженні навколишнього середовища й господарській діяльності людей, слугують важливим сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 8,6 млн. га.

Загальні запаси деревини в Україні становлять 1,74 млрд. куб. м.

Близько 64,5% лісів захисного призначення, з них:

§ водоохоронного - 3,6%;

§ захисного - 29,8%;

§ санітарно-гігієнічного, оздоровчого призначення - 19,3%;

§ особливо захисні - 8,7%;

§ спеціального і цільового призначення - 3,1%.

Решту, тобто 35,5 %, становлять ліси експлуатаційного призначення, з них:

§ сільськогосподарського користування - 25,0%;

§ промислового користування - 10,5%.

Вікова структура лісів України характеризується такими співвідношеннями: молодники займають 45,4% площі, середньовікові -- 37,7%, достигаючі та стиглі-- відповідно 10,1% і 6,8%, що в 1,5--2 рази нижче оптимальних величин. За останнє десятиліття в Україні значна частина лісових насаджень загинула від промислових викидів і постраждала від аварії на ЧАЕС. Крім того, загальний стан лісів України не відповідає еколого-економічним вимогам, а функціонування лісового господарства здійснюється у складних економічних умовах.

Рекреаційні ресурси: забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездатності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу входять:

· бальнеологічні (мінеральні води, грязі);

· кліматичні;

· ландшафтні;

· пляжні;

· пізнавальні ресурси;

Вони розміщені практично на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.

Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в південних областях України -- на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим.

Унікальні рекреаційні ресурси зосереджені в Карпатах. Значні запаси мінеральних вод розміщені у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любень, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій (Хмельник) областях. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано-Франківській, Одеській областях та в Автономній Респфубліці Крим.

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 санаторіїв, які можуть прийняти на лікування більш як 600 тис. відпочиваючих. Разом з тим за останні роки спостерігається тенденція зменшення мережі та місткості закладів організованого відпочинку, скоротилася мережа туристичних баз, що значно звузило можливості ефективного використання рекреаційних ресурсів.

3. Вплив ПРП на формування галузей спеціалізації господарства регіонів України

Для структурного аналізу ПРП України застосований метод компонентно - територіального балансу (КТБ). При цьому використано два види показників. Перший показує долю певного регіону в його загальнодержавному потенціалі, а другий - долю ресурсу в інтегральному потенціалі регіону. Кожен стовпчик балансу показниками іншого вигляду розкриває компонентну структуру ПРП регіону або країни в цілому (підсумковий стовпчик). Строчки за допомогою першого вигляду показника фіксують територіальні структури окремих ресурсів як компонентів ПРП. Територіальну структуру інтегрального ПРП відображує підсумкова строчка балансу (табл. 3).

Головним ресурсом України по долі в ПРП є земельні ресурси ( 44,4%). Переважаюча їх роль характерна для більшості регіонів. Лише у Донбасі і Промисловому Придніпров'ї головним компонентом в ПРП є мінеральні ресурси, а в Українських Карпатах -водні. Особливо велика роль земельних ресурсів в Поділлі (76%), Причорномор'ї (69,1%), Київському Придніпров'ї (61,3%) і Лівобережному Придніпров'ї (61,9%).



Таблиця 3

Компонентна структура природно-ресурсного потенціалу в економічних регіонах і областях України

Регіоні області	Сумарній Потенціал (від сумарного в Україні)	Потенціал ресурсів
		мінеральних	водних	земельних	лісових	фауністичних	природних рекреаційних
Східній	49,4	50,9	8,4	32,7	1,4	0,4	6,2
Західній	35,1	6,6	17,1	55,0	9,3	0,5	5,1
Південній	15,5	5,1	18,7	57,4	1,3	0,6	16,9
Всього по Україні	100		13,1	44,4	4,2	0,5	9,5

Якщо доля ресурсу в ПРП не нижче середнього значення (в даному випадку 16,7%), то його вважають основним. До основних ресурсів України відносяться мінеральні ресурси (28,3%). Земельні ресурси є основними в Українських Карпатах (26,1%) і в Промисловому Придніпров'ї (28.8%). Серед основних ресурсів регіонів знаходяться і водні ресурси (Крим, Причорномор'я, Західне Полісся). Тут їх роль, особливо в Криму (19,3%), трохи завищена, що обумовлене недосконалістю вихідної оцінки ПРП, а також обліком природних рекреаційних ресурсів (Крим, Українські Карпати).

Сумарна доля головного і основних ресурсів регіону відображує масштаб ресурсної концентрації. Найбільше його значення спостерігається в Криму (87,9%), а найменше в Київському Придніпров'ї (61,3%). В Україні він складає 72,7%, що наближається до середнього значення (74,7%).

Проте аналіз рівня ресурсної концентрації дає іншу картину. В середньому на один головний і основний ресурс найбільша частина доводиться на Поділлі (76%). Декілька відстає Донбас (73,2%). Досить значні рівні ресурсної концентрації в Київському Придніпров'ї (61,3%) і Лівобережному Придніпров'ї (61,9%). У цих чотирьох регіонах немає основних ресурсів, тому рівень концентрації повністю визначається долею головного компонента ПРП. Середнє значення рівня ресурсної концентрації в регіонах складає 44,5%. У Україні рівень ресурсної концентрації складає 36,3%. Найменший рівень в Українських Карпатах (25,2%), а в останніх регіонах він не перевищує середнього значення.

На основі розрахунків, проведених В.П.Руденко, області України згруповані по рівню загальної забезпеченості потенціалом природних ресурсів (у балах).

Якщо середній бал в Україні прийняти за 100, тоді:

1. До областей з найвищим ПРП входять: Луганська, Дніпропетровська, Автономна Республіка Крим, Чернігівська, Кіровоградська, Херсонська, Донецька, Миколаївська (більше 110 балів);

2. Друга група областей має показник 100 - 110 балів: Полтавська, Закарпатська, Черкаська;

3. До третьої групи відносяться області:: Запорізька, Сумська, Житомирська, Вінницька, Тернопільська (90 - 100 балів);

4. Четверта група: Хмельницька, Волинська, Івано-Франківська області (80 - 90 балів);

5. П'ята група: Київська, Харківська, Львівська, Одеська, Рівненська, Чернівецька (до 80 балів).

Таким чином, четверта і п'ята групи областей недостатньо забезпечені ПРП.

Якщо розглянути компонентну структуру ПРП областей України, то до областей з явним переважанням мінеральних ресурсів в їх загальному ПРП можна віднести Луганську, Донецьку, Дніпропетровську (доля потенціалу мінеральних ресурсів біля або більше 70% у загальному природному потенціалі). До областей найбільш забезпеченим земельними ресурсами відносяться: Вінницька, Тернопільська, Хмельницька, Одеська, Кіровоградська, Полтавська, Черкаська, Миколаївська, Херсонська, Сумська (від 65 до 80% у загальному природному потенціалі). Це області лісостепової і степової зон.

Близько 50% в природному потенціалі складають земельні ресурси в таких областях, як Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська, Чернігівська, Харківська, Запорізька, Чернівецька і в Луганської області. У 18 областях України ресурсну забезпеченість визначають, перш за все, земельні ресурси.

Характерно, що регіони Українських Карпат (Львівська, Закарпатська, Івано-Фрнківська, Чернівецька області) відрізняються на загальному фоні поєднанням трьох видів природних ресурсів: водних, лісових, природно - рекреаційних (від 45 до 75% по сумі 3 компонентів ресурсного потенціалу).

4. Регіональні проблеми антропогенного впливу господарської діяльності в Україні

Україна належить до держав з високим рівнем негативних екологічних наслідків виробничої діяльності. У структурі промислового потенціалу України потенційно небезпечні виробництва мають значну питому вагу. В цілому по країні на них припадає близько 43% вартості промислово-виробничих основних фондів, близько третини обсягів виробництва. Особливо багато потенційно небезпечних виробництв зосереджено в донецькій, Луганській, Івано-Франківській, київській областях. Вартість промислових виробничих основних фондів у Донецькій, Луганській і Дніпропетровській областях становить понад половину їхньої вартості в Україні в цілому.

Висока концентрація населення та промислового виробництва справляли негативний вплив на навколишнє середовище, а в окремих регіонах через нерівномірність розселення населення та розміщення промислового виробництва на території України такий вплив створював дуже напружену екологічну ситуацію. Зокрема, в Донбасі, який займає 8,8% території України і де проживає 16% населення, випускається понад 20% усієї промислової продукції, в тому числі 64% паливної, 43% металургійної, 31% хімічної та нафтохімічної, 25% електроенергетичної.

На придніпров'я припадає 9,8% території та близько 12% населення України. Тут виробляється 18% промислової продукції, в тому числі 52% металургійної, 22% електроенергетичної, 13% хімічної та нафтохімічної.

Коротко охарактеризуємо окремі групи екологічно небезпечних об"єктів України.

Атомні електростанції, як показала аварія в 1986 р. на Чорнобильській АЕС, можуть бути особливо екологічно-небезпечними з надзвичайно важкими наслідками для життя і здоров`я людей, тваринного і рослинного світу, всього навколишнього середовища.

Нафтопродукто-, газо-, аміако- і хлоропроводи. В Україні є розгалужена мережа нафто-, нафтопродукто- і газопроводів. Багато з них побудовано 20-25 років тому, труби та обладнання спрацювалися, тому щороку фіксується значна кількість аварійних викидів нафтопродуктів у навколишнє середовище. Це завдає великих збитків водному господарству та сільськогосподарським угіддям. Нафтопродукти, що потрапляють у водойми, не тільки забруднюють їх, а й викликають зупинення водозаборів для населення та об`єктів народного господарства.

Підприємства, що використовують хлор, віднесені до екологічно небезпечних тому, що вони пов`язані зі зберіганням особливо небезпечної отруйної речовини - хлору. Під час промислової аварії можуть бути надзвичайно важкі наслідки, пов`язані з людьми і матеріальними втратами. Такі підприємства, як правило, належать до першого ступеня небезпечності.

Підприємства металургійної промисловості забруднюють атмосферу і водойми викидами і скидами забруднених речовин. У повітря потрапляють окисли азоту, вуглецю, сірчаного ангідриду, пилу та інші шкідливі речовини. Вода, що використовується для охолодження, забруднюється механічними завислими речовинами, розчинниками, гідроокислами кальцію, нафтопродуктами, сульфатами, хлоридами, вуглеводами, фенолами, аміаком, ціанідами, родамінами, тощо. Аварії на підприємствах можуть призвести до людських і матеріальних втрат, завдати шкоди навколишньому середовищу в регіональному масштабі.

Підприємства хімічної та нафтопереробної промисловості пов`язані з виробництвом фосфору, фосфорної кислоти, добрив, карбіду кальцію, соди, бікарбонату кальцію, кислот та переробкою нафти. Об`єкти екологічно небезпечні, тому що забруднюють повітря хлором, хлористим воднем, вінілхлоридом, сірчаним ангідридом, сірководнем, оксидами азоту, аміаком, фосгеном, сірковуглецем, формальдегідом тощо.

Підприємства водопровідно-каналізаційного господарства. До екологічно небезпечних об`єктів відносять, як правило, очисні споруди великих міст, де не забезпечується ефективна очистка стічних вод і у водойми скидається значна кількість забруднюючих речовин: органічних, нафтопродуктів, азоту амонійного, нітратів, фосфору. Ці викиди можуть призвести до виходу з ладу водозаборів для господарсько-питних потреб та завдати значних збитків екосистемам водойм.

Підприємства енергетики. До екологічно небезпечних віднесені основні ДРЕС і ТЕЦ, які інтенсивно забруднюють повітря сірчаним ангідридом, окислами вуглецю й азоту, пилом, сажею тощо. Під час спалювання палива утворюються продукти згоряння (сажа, діоксид вуглецю, оксиди азоту й сірки тощо), які через димарі викидаються в атмосферу. Стічні води від ДРЕС і ТЕЦ можуть бути забруднені нафтопродуктами, завислими речовинами, солями.

Підприємства вугільнодобувної промисловості. Багато з цих підприємств можна віднести до екологічно небезпечних через те, що вони мають накопичувачі, де проходять відстій (механічна очистка) від домішок води шахтного водовідливу, які мають високу мінералізацію (1 - 9 г/л), кислу реакцію та забруднені завислими речовинами.

Полігони твердих побутових відходів є екологічно небезпечними, тому що внаслідок фільтрації можуть бути значним осередком забруднення підземних водоносних джерел токсичними речовинами.

До основних факторів антропогенного впливу потенційно небезпечних підприємств на навколишнє середовище і особливості їх розміщення в Україні відносять такі:

Забруднення вод. Залишається складною ситуація щодо забруднення поверхневих та підземних вод, а Україна за водозабезпеченням займає останнє місце серед європейських країн та країн СНД. Населенням України щорічно використовується 30 млрд.куб.м води, а разом з тим, у річки та водойми щорічно скидається біля 3 млрд.куб.м забруднених стічних вод.

Водні об'єкти України забруднені переважно нафтопродуктами, фенолами, органічними речовинами, сполуками азоту та важкими металами. Згідно даних Мінводгоспу, середньорічний вміст основних забруднювальних речовин у воді багатьох річок перевищує гранично допустимі концентрації.

Найбільше забруднення води в Україні спостерігається у басейні Дніпра, а також на півдні країни та в Криму, де велика частка питної води надходить із зовнішніх джерел.

Більшість протоків Дніпра забруднені переважно амонійним та нітритним азотом, нафтопродуктами, фенолами, сполуками важких металів.

Основними забруднювальними компонентами Чорного і Азовського морів є нафтопродукти, феноли, хлорорганічні пестициди, поліхлорбіфеніли, сполуки азоту, фосфор. На рівень забруднення морських вод суттєво вплинули аварійні розливи з суден, постійне надходження у море сільськогосподарських і промислово-побутових стоків.

Значного техногенного впливу зазнають і підземні води. У долинах Сіверського Дінця, річок Західного Донбасу, Кривбасу, Криму, Прикарпаття та ін. зафіксовано понад двохсот осередків стійкого забруднення водних горизонтів, тобто 6 % розвіданих запасів підземних вод. Близько 24 % опинилися під загрозою якісного виснаження.

Забруднення атмосферного повітря. В Україні наявний високий рівень забруднення атмосферного повітря. Хімічні підприємства, яких налічується 114, за рік викидають в атмосферу 10 млн.т різних хімікатів, до яких ще слід додати 6,5 млн.т транспортних викидів.

Високий рівень забруднення повітря залишився у 13 містах України, які знаходяться переважно в Донецько-Придніпровському промисловому регіоні: Кривому Розі, Маріуполі, Донецьку, Запоріжжі, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Єнакієвому, Луганську, Дебальцеве, Горлівці, Алчевську, Макіївці, Кураховому, а також у смт. Бурштин (Івано-Франківської обл.).

Обсяг викидів забруднювальних речовин підприємств Донецько-Придніпровського регіону становить 81 % від загального обсягу викидів по країні.

Найбільше забруднюють повітря підприємства обробної промисловості (1488,0 тис. т), паливно-енергетичного комплексу (1376,5 тис. т), видобувної промисловості (1047,0 тис. т). Негативно впливають на стан атмосфери викиди підприємств будівництва (46,9 тис. т) та сільського господарства (9,4 тис. т)

Забруднення ґрунтів України. Значної екологічної шкоди зазнають ґрунти внаслідок їхнього забруднення викидами промисловості, невмілого або надмірного використання в аграрному секторі засобів хімізації, а також забруднення значних площ внаслідок аварії на ЧАЕС.

До 20 % забруднених земель міських, приміських та індустріальних районів перебувають у кризовому стані. Спостерігається подальше окислення ґрунтів, зменшення рухомого фосфору та обмінного калію. Радіонуклідами уражено 8,4 млн га земель. Протягом останніх років відбувався процес самодезактивації поверхневого шару ґрунтів, але швидкість його незначна.

Практично скрізь у містах джерелом забруднення ґрунтів важкими металами виступають підприємства чорної та кольорової металургії, легкої промисловості, ТЕЦ.

Проблема твердих відходів. Як і в попередні роки, основними джерелами утворення відходів в Україні залишалися підприємства гірничопромислового, хіміко-металургійного, машинобудівного, паливно-енергетичного, будівельного, целюлозно-паперового та агропромислового комплексів. Враховуючи, що приблизно 70 % валового продукту України виробляється на підприємствах металургійного та нафтохімічного комплексів, найбільша частка в утворенні відходів припадає саме на ці комплекси.

У містах і селищах міського типу щороку нагромаджується близько 40 млн м³ сміття, яке знешкоджується на майже 700 міських звалищах, з яких близько 80 % експлуатується без дотримання запобіжних заходів щодо забруднення підземних вод і повітряного басейну, та 4 сміттєспалювальних заводах, технологічне обладнання яких не відповідає сучасним екологічним вимогам.

Проблема збереження природного середовища і раціонального використання всіх видів ресурсів є взаємопов'язані з удосконаленням розміщення виробництва, особливо потенційно-небезпечного. Основою модернізації його територіальної організації має стати постійна просторова динамічна інформація про характер і стан навколишнього природного середовища, процеси, які в ньому відбуваються, рівень господарської діяльності. Метою модернізації територіальної організації потенційно-небезпечного виробництва є встановлення відповідності розміщення нових виробничих об'єктів або освоєння конкретних територій вимогам охорони навколишнього природного середовища і регіонального природокористування. Необхідність такої модернізації зумовлена невідповідністю темпів і обсягів розвитку деяких виробничих галузей природним можливостям окремих регіонів, невідповідністю техніки і технології місцевим природним умовам, збільшенням випадків техногенних аварій.

5. Регіональні проблеми ресурсозбереження та відтворення природних ресурсів в Україні

Використання природних багатств повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил й, навпаки, наявність відповідних природних умов і ресурсів істотно впливає на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або сповільнюючи їхню динаміку.

Проблеми раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів України полягають у важковидобувному характері значної частини ресурсів, виснаженості найбільш якісної частини запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвідувальних робіт тощо. У перспективі здійснюватиметься розвідка нових для України корисних копалин -- золота, міді, хрому, свинцю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо. Це дасть змогу за існуючими прогнозними оцінками збільшити експортні можливості вітчизняної мінерально-сировинної бази у 1,5--2 рази й скоротити імпорт сировини на 60--70% (без урахування вуглеводнів).

На сучасному етапі економічного розвитку основними проблемами в сфері земельних ресурсів виступають: підвищення ефективності їх використання та охорони на основі зменшення розораності земель, припинення деградації грунтів та зростання їх родючості; досягнення збалансованого співвідношення угідь у зональних системах землекористування; формування продуктивної та високоефективної системи землекористування як надійної основи розв'язання продовольчої проблеми.

Напрями вирішення цих важливих народногосподарських проблем пов'язані з посиленням ролі держави в управлінні земельними ресурсами, проведенням ефективної земельної реформи та відповідної аграрної політики, залученням земельних ресурсів у активний економічний обіг. У найближчій перспективі необхідно скоротити вилучення продуктивних земель для несільськогосподарських потреб, знизити рівень землемісткості певних галузей народного господарства до нормативних величин.

Основні проблеми щодо раціонального формування, використання та Збереження водних ресурсів України полягають у: забрудненні водних об'єктів шкідливими викидами та недостатньо очищеними промисловими і комунально- побутовими стічними водами; інтенсивному старінні основних фондів водозабезпечуючого і водоохоронного призначення, низькій продуктивності очисних споруд; недостатній самовідновлюваній та самоочисній здатності водних систем; незбалансованій за водним фактором системі осподарювання, що характеризується високими обсягами залучення водних ресурсів у виробничу сферу та високою водомісткістю продукції.

Перспективи вирішення указаних проблем полягають у формуванні ефективних правових, економічних та організаційних передумов раціонального водовикористання, запровадженні водозберігаючих форм господарювання, створенні замкнутих циклів водокористування з мінімальним забрудненням води, забезпеченні відновлюваних функцій водних джерел. У найближчій перспективі необхідно посилити соціальну спрямованість водокористування, забезпечивши права людини на сприятливе водне середовище з урахуванням екологічної місткості водоресурсних джерел.

Основними, найбільш актуальними проблемами щодо формування і раціонального використання лісових ресурсів України є: порушення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами; значне виснаження лісосировинної бази, погіршення природних комплексів, деградація рослинного покриву; обмеженість інвестицій для лісогосподарського виробництва; скорочення обсягів лісокористування та низький рівень задоволення потреб у деревині за рахунок місцевих ресурсів.

Вирішення названих проблем тісно пов'язано з розширеним відтворенням лісових ресурсів, підвищенням ефективності їх охорони і використання.

Необхідно проводити активні заходи щодо захисту і відновлення лісових насаджень з тим, щоб поступово переходити на забезпечення потреб країни переважно за рахунок власних ресурсів із збереженням основних екологічних функцій і лісу. Поряд з цим принципово важливо підвищити експортні можливості лісового господарства України.

Основні проблеми щодо ефективного використання рекреаційних ресурсів України полягають у: максимально повному задоволенні потреб населення в повноцінному оздоровленні й лікуванні; охороні й відновленні рекреаційних ресурсів; зростанні якості послуг у цій сфері. Перспективи розвитку рекреаційного комплексу України полягають у залученні додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, що працює на потреби рекреаційного комплексу; інтенсивному розвитку туризму та індустрії відпочинку і оздоровлення в цілому; збільшенні питомої ваги рекреаційної сфери у зростанні національного доходу країни.



Висновки

Що ж, коротко підсумуємо все вищесказане. Природно-ресурсний потенціал -- важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природні умови -- це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу.

Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу ^[1]. Компонентна структура характеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна -- різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна -- можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природноресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.

Размещено на Allbest.ru

...