Капітал і підприємництво

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Капітал и підприємництво

1. Капітал як економічна категорія товарного виробництва

Сучасна економічна наука трактує капітал як складну, багатоаспектну категорію, еволюція якої відобразила історичний процес розвитку природи, форм руху, динаміки та структури товарного виробництва.

Історія розвитку економічної науки засвідчує існуванні різних підходів до визначення сутності та структури капітал у (табл. 1.1), у тому числі:

1. Предметно-функціонального підходу, згідно з яким капі тал ототожнюється з нагромадженою працею, призначеною для подальшого виробництва або продажу з метою одержання доходу.

У межах цього підходу значного поширення набув аналіз капіталу як фактора виробництва, що впливає на результати підприємницької діяльності і приносить дохід власникові. При цьому підкреслюється особливе місце капіталу в системі економічних ресурсів, зумовлене його високою мобільністю, похідним характером формування та роллю, що опосередковується.

Аналіз матеріально-речового змісту капіталу постійно розширюється за рахунок збагачення діапазону видів нагромадження праці та певних благ, однак не дає можливості виявити джерело зростання підприємницького доходу та розкрити його соціально-економічний зміст.

2. Соціально-економічного підходу, згідно з яким капітал трактується як економічна категорія -- специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов. Особливістю соціально-економічного підходу є прагнення охарактеризувати суспільно-економічну сутність капіталу в органічному взаємозв'язку з економічними відносинами та виявити джерело самозростання вартості.

Розглядаючи капітал як самозростаючу вартість, К. Маркс трактував його як капіталістичні виробничі відносини експлуатації найманої праці.

Водночас необхідно враховувати, що розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки, поширення колективних форм приватної власності, акціонування, демократизація управління капіталом змінюють соціально-економічну природу капіталу. Зростає взаємозумовленість мотиваційних пріоритетів найманих робітників та підприємців на основі "соціалізації" капіталу та "капіталізації" праці. Зближенню інтересів суб'єктів сучасної ринкової економіки сприяє також подальший розвиток співробітництва праці та капіталу, що ґрунтується на якісному вдосконаленні трудового законодавства та системи колективних договорів.

3. Грошового підходу, згідно з яким капітал досліджується як фінансовий ресурс, що приносить дохід власникові у вигляді процента.

4. Часової концепції капіталу, заснованої на порівнянні корисності благ у різний час та виведенні доходу з певних властивостей останнього. Згідно з цим підходом цінність теперішніх благ (за незмінності інших умов) завжди перевищує цінність таких самих благ у майбутньому. Відтак дохід на капітал має місце за умови обміну товарів поточного і майбутнього споживання.

5. Трактування капіталу як певного вкладання, що забезпечує дохід власникові незалежно від сфери застосування чи характеру діяльності.

У традиційному політекономічному визначенні капітал (від лат. сарitals -- головний) має такі властивості:

1)обмеженість;

2) здатність до нагромадження;

3) ліквідність;

4) здатність до конвертації (постійної зміни форм);

5) самозростання.

Таблиця 1.1 Теоретичне осмислення сутності капіталу в економічної думки

Трактування сутності капіталу	Прихильники
ототожнення капіталу з грошима (золотом, сріблом)	Меркантилісти (XV--XVIII ст.)
ототожнення капіталу із засобами сільськогосподарського виробництва, поєднання яких з природою (землею) забезпечує приріст чистого продукту	Фізіократи (друга половина XVIII ст.)
Капітал як частина призначених для подальшого виробництва запасів, від яких очікують отримати дохід	А. Сміт (1723--1790)
Капітал -- фактор виробництва (уречевлені матеріальні блага, засоби виробництва), який сприяє створенню та розподілу національного доходу	Ж.Б. Сей (1767--1832)
Капітал -- попередньо нагромаджений запас продуктів минулої праці, призначених для виробництва (заощадження, які споживаються у процесі виробництва)	Дж. С. Мілль (1806--1873)
Капітал -- само зростаюча вартість (вартість, що приносить додаткову вартість); виробничі відносини капіталістичного способу виробництва, засновані на експлуатації та монопольному привласненні капіталістами неоплаченої праці найманих робітників	К. Маркс (1818--1883)
Капітал -- сукупність проміжних продуктів, що створюються на окремих стадіях "непрямого шляху" виробництва. Акцент на зв'язку дохідності капіталу з властивостями часу	Е. Бем-Баверк (1851--1919)
Капітал -- сукупність речей, що формують передумови виробництва. Гол овна його властивість -- здатність приносити дохід, який залежить від продуктивності факторів виробництва та відносної рідкісності, що випливає з тягаря утримання	А. Маршалл (1842--1924)
Капітал -- фундаментальна основа виробництва, запас виробничих благ, які володіють фізичною продуктивністю	Дж.Б. Кларк (1847--1938)
Капітал -- багатство, здатне приносити дохід. Перетворення багатства на капітал зумовлено перевищенням доходу від капіталовкладень над банківським відсотком	Дж.М. Кейнс (1883--1946)
Капітал -- "фонд купівельної сили", що служить для придбання засобів виробництва, здатних забезпечити науково-технічний прогрес суспільства	Й. Шумпетер (1883--1950)
Капітал -- дисконтований дохід, будь-яке благо, яке приносить дохід своему власникові незалежно від сфери застосування та характеру діяльності	I. Фішер (1867--1947)

Загальновизнано, що капітал є складною динамічною субстанцією, яка постійно змінює свої форми. Відтак розуміння капіталу постійно розширюється, виходячи за межі свого початкового змісту. У сучасній економічній літературі набули поширення такі категорії:

1. Людський капітал як міра втіленої у людині здатності приносити дохід. Освіта, професійна підготовка, здоров'я, природні здібності і творчість індивіда розглядаються як чинники його продуктивно! сили, що сприяє збільшенню обсягів виробництва високоякісної інноваційної продукції і приносить так звану технологічну ренту, виступаючи найважливішим джерелом зростання доходу окремої людини й суспільства в цілому. При цьому особистість визначається не лише як суб'єкт, а і як об'єкт економічної діяльності та інвестицій, які прибутковіше, ніж капіталовкладення в інші фактори виробництва. Інвестиціями в людський капітал вважаються витрати на здобуття освіти, кваліфікації, підготовку та перепідготовку працівників, підтримку здоров'я, інформаційне забезпечення тощо. Величина людського капіталу оцінюються потенційним доходом, який він може приносити власнику.

2. Інтелектуальний капітал -- нагромаджена в процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, навичок, здібностей і взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються з метою отримання доходу.

У сучасній економічній літературі розрізняють інтелектуальний капітал суспільства (сукупність знань, досвіду, зв'язків та інформації, що використовуються на рівні суспільства в цілому і є провідним чинником зростання національного доходу постіндустріального суспільства), інтелектуальний капітал окремої компани (сукупність активів, заснованих на інтелектуальних здібностях працівників компанії, що реалізуються у процесі інноваційної діяльності та збільшують її ринкову вартість) та інтелектуальний капітал окремого індивіда. У високоцивілізованому суспільстві інтелектуальний капітал починає переважати над усіма іншими формами капіталу, виступаючи головною передумовою нагромадження суспільного багатства.

Вітчизняні та зарубіжні дослідники виокремлюють у структурі інтелектуального капіталу окремої компанії такі складові:

2.1. Людський капітал -- нагромаджені в результаті інвестицій та втілені у працівниках компанії знання, творчі здібності, професійний досвід і моральні цінності.

2.2. Структурний капітал -- технічне і програмне забезпечення, організаційна структура, інтелектуальна власність, відносини з клієнтами тощо.

До складу структурного капіталу входять:

-- клієнтський капітал (відносини із замовниками, покупцями, ділові зв'язки з постачальниками, товарні знаки та знаки обслуговування тощо);

-- організаційний капітал (інформаційні ресурси, електронній мережі, організаційна структура, авторські права тощо)1.

3. Соціальний капітал -- капітал, втілений у якості соціальних зв'язків та відносин, заснованих на довірі як концентрацій очікувань та зобов'язань, що спонукають суб'єктів господарювання до ефективніших дій з метою досягнення спільних цілей. На відміну від матеріалізованого фізичного капіталу та невіддільного від індивіда людського капіталу, соціальний капітал існує лише у відносинах між людьми. Його об'єктивною основою є мережі соціальних зв'язків, які використовуються для інформації, навчання, формування правил поведінки та репутації, заснованих на порядності, надійності, послідовності, лояльності, чесності, відкритості, дотриманні загальновизнаних морально-етичних цінностей.

Західні дослідники визначають соціальний капітал як певну суму ресурсів (фактичних чи віртуальних), які накопичуються в індивідів та груп завдяки наявності мережі більш-менш інституціоналізованих відносин взаємного визнання і довіри2. Стверджуючи, що "соціальний капітал включає як певну мережу зв'язків, так і певні активи, які можуть бути мобілізовані через цю мережу", вони виокремлюють такі його форми:

1) зобов'язання та очікування, які залежать від надійності соціального середовища;

2) інформаційні можливості (здатність соціальної структури до передачі інформаційних потоків і норм);

3) соціальні норми та етичні принципи4.

Таким чином, згідно із сучасними науковими підходами капітал може набувати не лише уречевлених, але й не уречевлених (втілених у окремих людях або відносинах між ними) форм. На думку відомого французького дослідника П. Бурдьє, постіндустріальні перетворення сприяють розвитку таких основних станів капіталу:

1) інкорпорованого (сукупності відносно стійких, відтворюваних диспозицій і здібностей, якими наділений власник тієї чи іншої форми капіталу);

2) об'єктивованого (уречевлених форм капіталу, доступних безпосередньому сприйняттю та передачі у фізичній, предметній формі);

3) інституціоналізованого (визнання певного виду капіталу як ресурсу, який може бути неформалізованим або формалізованими у вигляді прав власності, сертифікатів тощо)5.

Водночас людський, інтелектуальний та соціальний капітали не є відокремленими і незалежними активами. Вони розвиваються в органічній єдності, взаємодії та взаємозв'язку, взаємопроникаючи та доповнюючи один одного. З огляду на те, що нагромадження, вдосконалення та всебічний розвиток людського багатства набувають першовартості у контексті наявних джерел сучасного економічного зростання, стає зрозумілою важливість цього підходу для аналізу капіталу як економічної категорії.

Не відкидаючи жодного з трактувань капіталу, накопичених науковою думкою за всю історію розвитку економічної теорії, слід наголосити на необхідності аналізу сутності капіталу в контексті соціально-економічних та історичних умов його саморозвитку.

У широкому розумінні капітал є складним, багаторівневим та багатоаспектним феноменом, який визначає самоорганізацію господарського життя, спрямовану на самозростання вартості. У вузькому розумінні капітал -- само зростаюча авансована вартість; певні вкладення або активи, які уможливлюють отримання доходу.

Багатоаспектність категорії "капітал" виявляється у різноманітних формах його існування (рис. 1.1). У сучасній економічній літературі категорія капіталу аналізується за такими аспектами:

За джерелами формування	За значенням у створенні та перерозподілі доходу
- власний, - залучений	реальний, фіктивний, в т. ч. спекулятивний
За напрямами інвестування	За формами функціонування
речовий, людський, інтелектуальний, соціальний	індивідуальний, колективний, суспільний
За сферами застосування	За масштабами функціонування
промисловий, торговельний, позичковий	місцевий, регіональний, національний, транснаціональний
За роллю у відтворювальному процесі	За інноваційною спрямованістю
капітал-власність, і капітал-функція	не ризиковий венчурний (ризиковий)

Рис. 1.1 Багатоаспектність аналізу конкретних форм існування капіталу

I. За сферами застосування (промисловий, торговельний, позичковий капітали, або капітал сфери виробництва та капітал сфери обігу).

Промисловий капітал -- капітал, який застосовується у сфері матеріального та нематеріального виробництва з метою отримання прибутку.

Торговельний капітал -- капітал, який функціонує у сфері товарного обігу, забезпечуючи одержання торговельного прибутку.

Позичковий капітал -- грошовий капітал, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процента.

П. За напрямами інвестування (матеріально-речовий, людський, інтелектуальний, соціальний капітали).

III. За масштабами функціонування (місцевий, регіональний, національний, транснаціональний капітали).

IV. За значенням у створенні та перерозподілу доходу (реальний і фіктивний капітали).

Реальний капітал обслуговує насамперед рух промислового капіталу, відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілюючись у матеріально-речові, грошові та духовні цінності.

Фіктивний капітал (від лат. Fісtіо -- вигадка) -- капітал, представлений у цінних паперах (акціях, облігаціях тощо), який регулярно приносить дохід їх власнику і здійснює самостійний, відмінний від реального капіталу, рух на ринку цінних паперів. Сам по собі фіктивний капітал як титул власності на цінні папери не створює доходу, а лише сприяє його перерозподілу.

Різновидом фіктивного капіталу є спекулятивний капітал -- капітал, спрямований не на довгострокові вкладення, а на швидке отримання спекулятивного прибутку за рахунок гри на коливаннях ринкових курсів цінних паперів.

Ілюзорність фіктивного капіталу яскраво проявляється у період біржових потрясінь, за яких падіння ринкових курсів цінних паперів може суттєво зменшити величину фіктивного капіталу за незмінності обсягів капіталу реального.

V. За роллю у відтворювальному процесі (капітал-власність; капітал-функція).

Капітал-власність -- капітал, який перебуває у власності кредитора. Капітал-функція -- запозичений капітал, який функціонує в певній галузі.

VI. За джерелами формування (власний та залучений капітали). Власний капітал -- капітал, вкладений власником фірми;

визначається як різниця між сукупними активами фірми та її зобов'язаннями.

Залучений капітал створюється за рахунок розміщення цінних паперів та отримання банківського кредиту.

VII. За інноваційною спрямованістю (не ризиковий та венчурний (ризиковий) капітали).

Венчурний капітал -- ризиковий капітал, що функціонує в інноваційній сфері, забезпечуючи комерціалізацію нововведень.

VIII. За формами функціонування (індивідуальний, суспіль-ний, колективний).

прибуток капітал підприємницький витрати

1.1 Структура авансованого капіталу. Витрати виробництва, їхня сутність та класифікація

Авансований промисловий капітал вкладається у засоби виробництва і робочу силу.

Робоча сила (особистий фактор виробництва) -- це здатність людини до найманої праці, сукупність її фізичних та розумових здібностей.

Рівень розвитку робочої сили за сучасних умов зазнає докорінних змін під впливом науково-технічної революції. Зростає значення розумових здібностей, творчих і духовних зусиль працівників в організації та управлінні виробництвом, підвищуються вимоги до рівня їхньої освітньої та кваліфікаційної підготовки. Якість і рівень розвитку робочої сили визначається величиною інвестицій у людський капітал.

Засоби виробництва (речові фактори виробництва) включають:

-- предмети праці -- об'єкти цілеспрямованої діяльності людини, що є матеріальною основою створюваного продукту (природні речовини у первісному або частково обробленому стані);

-- засоби праці -- річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці (машини, інструменти, обладнання, транспортні засоби тощо).

Засоби та предмети праці становлять матеріально-речову основу промислового капіталу, яка безперервно вдосконалюється з розвитком науково-технічного прогресу. Сучасний етап еволюції засобів виробництва пов'язаний з широкою автоматизацією виробництва, комп'ютеризацією праці, застосуванням принципово нових предметів праці з наперед заданими властивостями (полімерів, кераміки, напівпровідникових та надчистих матеріалів), інформаційних технологій та біотехнологій, принципово нових видів енергії тощо.

Витрати виробництва є формою руху авансованого промислового капіталу.

Витрати виробництва -- вартісна оцінка затрат економічних ресурсів, здійснених підприємцями задля виробництва продукції.

Поняття витрат в економічній науці базується на загальній ідеї обмеженості ресурсів і можливості їх альтернативного використання, оскільки вибір певного варіанта виробництва зумовлює втрату вигід від використання відповідних ресурсів найкращим з інших можливих способів.

У зв'язку з цим дійсні витрати поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні (явні, або експліцитні) витрати -- витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми (грошові витрати на придбання сировини, палива, обладнання, трудових і транспортних послуг тощо).

Внутрішні (неявні, або імпліцитні) витрати -- витрати фірми на використання власних (неоплачуваних) ресурсів. Неявні витрати включають недоотримані підприємцем доходи при найвигіднішому альтернативному застосуванні власних ресурсів. Сучасна економічна наука зараховує до внутрішніх витрат нормальний прибуток -- мінімальну плату, необхідну для продовження діяльності підприємця в певній сфері бізнесу.

Виокремлення явних та неявних витрат відображає два підходи до розуміння природи затрат фірми.

I. Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх (явних) витрат, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка чи накладними.

Ці витрати відображаються у бухгалтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами.

II. Економічний підхід до витрат виробництва передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов'язаних з можливістю альтернативного використання ресурсів. Таким чином, економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів.

Альтернативна вартість (вартість втрачених можливостей, втрачена вигода) -- вартість найкращої (найвище оплачуваної) альтернативної можливості виробництва чи поведінки фірми при порівняльному ступені ризику.

Таким чином, економічні (вмінні) витрати -- це витрати, які належить здійснити підприємцю, щоб відволікти ресурси від їхнього альтернативного використання. Це дійсні витрати на виробництво товару, які відображають вартість ресурсів при найкращому з можливих варіантів їхнього застосування.

Залежно від строку, впродовж якого можлива зміна економічних ресурсів, залучених фірмою до виробництва певного виду продукції, розрізняють:

-- витрати фірми в довгостроковому періоді (часовому інтервалі, достатньому для зміни всіх зайнятих ресурсів);

-- витрати фірми в короткостроковому періоді (часовому інтервалі, протягом якого хоча б один вид ресурсів залишаються незмінним).

Витрати фірми в короткостроковому періоді поділяються на постійні, змінні, сукупні, середні та граничні.

Витрати фірми у короткостроковому періоді.

Постійні (умовно постійні) витрати (РС) мають місце незалежно від зміни обсягів виробництва (затрати на утримання будівель, адміністративного персоналу, орендна плата тощо)

Змінні витрати (УС) безпосередньо пов'язані зі зміною обсягів виробництва (затрати на сировину, електроенергію, оплату праці (відрядну) робітників тощо)

Сукупні (загальні витрати) (ТС) -- сукупні витрати фірми на придбання та використання всіх факторів виробництва; сума постійних і змінних витрат

ТС = РС + УС

Середні витрати (АТС) -- середня величина витрат на виробництво одиниці продукції: АТС = Граничні витрати (МС) -- приріст витрат на виробництво ще однієї (додаткової) одиниці продукції: АТС

У деяких випадках фірми несуть незворотні витрати, які не можуть бути відшкодовані і характеризують:

-- втрачені можливості, пов'язані з помилковими управлінськими рішеннями (збитки, які відшкодовуються за рахунок прибутку);

-- втрати, які здійснюються раз і назавжди й не компенсуються у разі припинення діяльності фірми (витрати на рекламу та н.).

1.2 Прибуток на капітал і фактори, що його визначають. Економічна роль прибутку

Прибуток на капітал -- найважливіша категорія ринкової економіки, складна і багатогранна за своєю сутністю та конкретними формами вияву. Еволюція наукових уявлень про природу та джерела прибутку відображає розвиток теоретичних досліджень сутності та динаміки руху капіталу.

Досліджуючи торговельний капітал, меркантилісти доходили висновків, що прибуток виникає у сфері обігу, а його безпосереднім джерелом є зовнішня торгівля. А. Сміт трактував прибуток як дохід на капітал, стверджуючи, що «дохід, одержуваний з капіталу особою, яка особисто вкладає його в справу, зветься прибутком». Водночас, на думку вченого, "не виключено, що прибуток на капітал є лише іншим найменуванням для винагороди особливого виду праці, а саме праці по нагляду та управлінню. Однак прибуток абсолютно не схожий на оплату праці; він формується зовсім на інших засадах, безвідносно до кількості, важкості чи складності праці по нагляду та управлінню. Він визначається у цілому величиною капіталу, що застосовується, і буває більшим або меншим у відповідності з цією величиною

Д. Рікардо визначав прибуток як частину вартості, що залишається після вирахування заробітної плати. Ґрунтуючись на теорії трьох факторів виробництва, Ж.Б. Сей поділяв прибуток на процент (дохід на капітал) та підприємницький дохід (винагороду за "талант, діяльність, дух порядку й керівництва"). Дж. С. Міллъ аналізував прибуток як винагороду підприємця за утримання від споживання. К. Маркс досліджував прибуток як головну мету й мотив діяльності капіталіста, результат неоплаченої праці найманих робітників, похідну та перетворену форму додаткової вартості, що виступає як породження всього авансованого капіталу.

Відомі економісти другої половини XIX ст. Е. Бем-Баверк та А. Маршалл звертали у вагу на плату за ризик як складову прибутку. Важливим кроком на шляху опису економічної природи прибутку стало дослідження відомого американського вченого Дж.Б. Кларка "Розподіл багатства" (1895). Розмежувавши два стани економіки (статистичний і динамічний), вчений стверджував, що у статистичній економіці формуються такі доходи, як заробітна плата, процент, рента та підприємницький дохід (оплата управлінської праці). Необхідно зазначити, що в західній економічній літературі термін "прибуток", як правило, вживається у широкому та вузькому розуміннях, а саме:

-- як такий, що включає до свого складу процент (широкий підхід);

-- як підприємницький дохід, тобто без включення до його складу процента (звужений підхід).

У XX ст. загальновживаним стало використання цього терміна у вузькому розумінні, яке витіснило ідентичне поняття підприємницького доходу. При цьому в економічній літера-турі утвердились такі підходи до трактування економічної природи прибутку:

1. Прибуток як винагорода за вмілу оцінку ризиків і невизначеності. Цей підхід був започаткований відомим американським економістом Ф. Найтом, який вважав, що прибуток породжується особливим підприємницьким талантом, уміння м адаптуватися до потреб динамічного розвитку та адекватно відповідати на передбачувані й непередбачувані ризики. "Соціальний клас -- бізнесмени, -- писав дослідник. - Вони у строгому розумінні є виробниками, в той час як населення просто забезпечує їх виробничими послугами".

2. Прибуток як винагорода за новаторство, впровадження я технічних, комерційних, організаційних та фінансових нововведень. Зазначений підхід був обґрунтований відомим австро-американським дослідником Й. Шумпетером у книзі "Теорія економічного розвитку" (1912) на основі дослідження прибутку як потужної творчої сили розвитку ринкової економіки.

3. Прибуток як наслідок монопольно! влади, що виникає в результаті обмеження конкуренції. Цей підхід був започаткований американським економістом Е. Чемберленом, автором праці "Теорія монополістичної конкуренції" (1933) та англійською дослідницею Дж. Робінсон, автором книги "Економіка недосконалої конкуренції" (1933). На думку цих дослідників, за умов монополізації існують можливості завищення цін і формування доходу, джерелом якого є реалізована в ціні монопольна влада. Водночас необхідно зазначити, що питання про монопольну складову прибутку до цього часу залишається дискусійним.

У сучасній економічній теорії значна увага приділяється аналізу прибутку фірм, які діють за умов різних типів ринкових структур. При цьому прибуток трактується як виражений у грошовій формі дохід підприємця на вкладений капітал, різниця мізк загальною виручкою від реалізації ( валовим доходом) і сукупними витратами фірми.

РП = ТЕ- ТС

де РН -- прибуток фірми;

ТЕ -- виручка від реалізації;

ТС -- сукупні витрати.

Існування двох підходів до визначення витрат фірми (бухгалтерського та економічного) зумовлює застосування двох підходів до аналізу прибутку.

Економічний та бухгалтерський прибуток фірми.

Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгалтерськими (зовнішніми) витратами виробництва.

Економічний прибуток визначається як різниця між валовим доходом та економічними (зовнішніми і внутрішніми, з урахуванням нормального прибутку) витратами виробництва.

Нормальний прибуток -- звичайний для галузі дохід від економічних ресурсів; мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу. Оскільки нормальний прибуток є винагородою за виконання підприємницьких функцій, він входить до складу внутрішніх витрат фірми.

Кінцевий фінансовий результат, який найбільше цікавить підприємця називається чистим прибутком. Чистий прибуток -- прибуток, який залишається у розпорядженні підприємця після розрахунків з бюджетом за податковими та обов'язковими платіжними зобов'язаннями.

Економічний прибуток -- це надлишок від нормального прибутку, що є результатом ініціативи підприємця, його вміння знайти найкраще застосування і комбінацію економічних ресурсів, здійснити нововведення, ризикнути. При його розрахунку можливі такі ситуації:

-- економічний прибуток є від'ємною величиною, що свідчить про необхідність пошуку вигідніших шляхів застосування наявних ресурсів;

-- економічний прибуток є нульовим -- це означав, що підприємець отримує нормальний прибуток і альтернативне застосування вкладених засобів не збільшить його дохід;

-- економічний прибуток є додатною величиною, що засвідчує ефективне використання ресурсів.

Виникнення економічного прибутку спонукає підприємців спрямовувати свої капітали в певну сферу суспільного виробництва, що сприяє розширенню кола виробників і зниженню ринкових цін. Результатом останнього є зменшення економічного прибутку, його зникнення, а відтак відплив капіталів в інші сфери бізнесової діяльності. Однак зменшення кількості виробників підвищує ринкові ціни та спричиняє зростання економічного прибутку і т. ін. Таким чином, коливання економічного прибутку в близькій перспективі є надійним механізмом виявлення суспільних потреб та ефективного задоволення їх на основі підвищення продуктивності праці, запровадження нововведень у сферу техніки, технології та організації виробництва.

Існування надлишкового прибутку на довшому відрізку часу свідчить про наявність перешкод для ефективної конкуренції виробників на певному ринку. Монопольний прибуток -- прибуток фірми, яка займає монопольне становище на ринку.

Засовами вимірювання прибутку є його маса (абсолютна грошова величина) та норма (якісний відсотковий показник).

Маса прибутку -- це абсолютний обсяг прибутку в грошовому вираженні.

Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до всього авансованого капіталу.

П' =--100%, К

де П' -- норма прибутку;

П -- маса прибутку;

К -- величина авансованого капіталу.

Величина норми прибутку свідчить про ефективність функціонування авансованого капіталу і залежить від багатьох факторів, що діють у сферах виробництва, обігу та розподілу, в тому числі від швидкості обороту капіталу, маси прибутку, ринкових цін, структури витрат, масштабу виробництва тощо.

Соціально-економічна сутність прибутку найповніше виявляється в його функціях. До функцій прибутку належать:

-- облікова, індикативна, що характеризує прибуток як найважливіший показник, критерій ефективності господарської діяльності фірми;

-- розподільча, що характеризує прибуток як основне фінансове джерело розвитку фірм і суспільства в цілому;

-- стимулююча, що визначає прибуток як потужний мотивуючий чинник, генератор економічного розвитку, здійснення інвестицій та нововведень.

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в таких рисах:

-- прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності;

-- прагнення отримати прибуток сприяє ефективному розподілу та використанню ресурсів, упровадженню досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей;

-- прибуток є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення потреб суспільства, що зростають.

1.3 Кругообіг і оборот промислового капіталу. Амортизація і відтворення основного капіталу

Найзагальніше уявлення про сутність капіталу як само зростаючої вартості дає формула його руху:

Г -- Т -- Г

де Г -- авансовий капітал (гроші); Т -- товарний капітал (товар); Г -- авансовий капітал з приростом (гроші, Г + АГ).

Функціонуючи за схемою Г-- Т--Г', капітал безперервно повертається до своєї початкової форми, здійснюючи своєрідний рух по колу. Реальний кругооборот промислового капіталу проходить три логічно-послідовні стадії (рис. 1.2):

I -- закупівля необхідних факторів виробництва (засобів виробництва (ЗВ) та робочої сили (РС));

II -- виробництво визначеної товарної маси; III-- продаж виробленої товарної продукції.

Рис. Послідовні стадії та функціональні форми кругообороту промислового капіталу

Кругооборот промислового капіталу -- безперервний рух капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм і поверненням у свою початкову форму у збільшеному, як правило, обсязі. Безперервний рух капіталу за логікою його кругообороту є оборотом капіталу.

Оборот капіталу -- це безперервно повторюваний кругооборот капіталу в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми.

У процесі обороту різні частини промислового капіталу одночасно функціонують у грошовій, продуктивній і товарній формах.

Однією з характеристик обороту капіталу є швидкість його руху.

Перший вимір швидкості обороту капіталу -- відрізок часу, протягом якого до підприємця у вигляді виручки повертається вся грошова сума авансованого капіталу, що зросла на величину прибутку. Цей відрізок часу становить один оборот.

Другий вимір швидкості обороту капіталу -- кількість обертів авансованого капіталу за рік.

Окремі частини промислового капіталу, представлені його особливими матеріально-речовими елементами, обертаються з різною швидкістю.

Засоби праці (будови, споруди, верстати, обладнання) функціонують від кількох років до кількох десятків років. Вони становлять матеріально-технічну основу підприємств і послідовно беруть участь у багатьох виробничо-технологічних циклах.

Основний капітал частина промислового капіталу, яка функціонує натуральній формі засобів виробництва протягом кількох виробничо-технологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію.

Предмети праці -- сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати беруть участь у виробничо-технічному циклі та повністю споживаються протягом одного такого циклу. їхня вартість швидко обертається, повністю переноситься живою конкретною працею на створювану в тому самому виробничо-технологічному циклі товарну продукцію. Далі вона вивільняється у грошовій формі внаслідок реалізації продукції і знову спрямовується на закупівлю нових партій предметів праці. Швидко обертаються також кошти у товарній і грошовій формах.

Оборотний капітал -- частина промислового капіталу, що функціонує вигляді предметів праці, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів (у т. ч. заробітної плати), обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничо-технологічного циклу.

Оборотний капітал повністю повертається до підприємця після завершення кожного кругообороту.

Водночас важливо зазначити, що прискорення науково-технічного прогресу, ускладнення виробничих технологій, безперервне генерування інновацій як визначальні чинники сучасного економічного розвитку успішних країн підривають основи класичної теорії обороту капіталу. Наголошуючи на принциповій зміні ролі фактора часу в інформаційному суспільстві, сучасні дослідники звертають увагу на розмивання чіткої межі між основним та оборотним капіталами. Свідченням цього є зростання тривалості виробничого циклу в літако-, судно-, ракетобудуванні; яке продовжує життєвий цикл оборотного капіталу у цих галузях триває 2--3 роки. Водночас деякі види виробничого обладнання (комп'ютери, факси, ксерокси тощо) внаслідок швидкого морального зносу також функціонують 2--3 роки, що призводить до суттєвих змін у поділі витрат на капітальні та поточні.

Відповідно до схеми кругообороту час обороту промислового капіталу має таку структуру:

-- час обігу;

-- час виробництва.

Раціональне господарювання передбачає пошуки шляхів прискорення обороту капіталу, адже це збільшує масу і підвищує норму прибутку.

3 урахуванням швидкості обороту капіталу формула норми прибутку набуває такого вигляду:

П' = -- ге-100%, К

де П' -- норма прибутку;

П -- маса прибутку;

К -- величина авансового капіталу;

п -- кількість оборотів авансового капіталу за рік.

Оборот основного капіталу завдяки багаторічному функціонуванню його матеріально-речових елементів відбувається у формі амортизації.

 Час обороту промислового капіталу

Час обігу Час виробництва Час обігу

Рис. Структура часу обороту промислового капіталу

Придбання та доставка обладнання, сировини, матеріалів;

· укладення контрактів з найманими працівниками

Перебування засобів виробництва у виробничих запасах;

· робочий період (безпосередню функціонування засобів виробництва);

· перерви у робочому періоді (технологічні, організаційні, адміністративні)

Реалізація виробленої товарної продукції та перебування її у товарних запасах

Амортизація (від лат. аmatогі -- безсмертя, погашення) -- термін, що використовується у двох значеннях:

1) процес поступового перенесення вартості основного капіталу на новостворену продукцію в міру його зношування;

2) процес відновлення вартості основного капіталу за рахунок цільового нагромадження грошових засобів.

Розрізняють фізичне та моральне зношування основного капіталу.

Фізичне зношування основного капіталу відбувається у процесі виробничого споживання його елементів, а також під фізико-хімічним впливом навколишнього природного середовища. Розмір фізичного зносу залежить від тривалості та інтенсивності використання основного капіталу. Втрати від фізичного зносу машин та обладнання можуть бути скорочені за рахунок поточного та капітального ремонтів. Однак з часом можливості подальшої експлуатації засобів праці у зв'язку з погіршення, зношування основного капіталу їхніх техніко-експлуатаційних властивостей поступово втрачаються.

Фізичне
Втрата споживчої вартості та вартості засобів праці в результаті їх виробничого споживання	Втрата споживчої вартості та вартості засобів праці під впливом сил природи

Втрата вартості засобів праці при збереженні їхньої фізичної придатності через появу дешевого та досконалішого устаткування	Повна втрата вартості засобів праці при збереженні їхньої фізичної придатності у результаті винайдення нового устаткування

Рис. Форми зношування основного капіталу

Матеріально-речові елементи основного капіталу можуть зазнавати також морального зношування, зумовленого науко-во-технічним прогресом.

Моральне зношування основного капіталу -- техніко-економічне старіння його елементів, що виявляється у втраті доцільності їхньої подальшої експлуатації через появу дешевих або досконаліших засобів праці. Розрізняють моральне зношування першого та другого видів.

Моральне зношування першого виду зумовлене здешевленням елементів основного капіталу внаслідок підвищення продуктивності праці в галузях, що виробляють машини та обладнання подібні до тих, які використовується на діючих підприємствах. Цей вид зношування не викликає потреби в негайній заміні старої техніки на нову, але свідчить про необхідність активнішого використання наявного обладнання.

Моральне зношування другого виду зумовлене винайденням нових, ефективніших за наявні засобів праці, застосування яких покращує якісні характеристики та здешевлює продукцію, що випускається.

Така форма морального зносу підриває конкурентоспроможність підприємств і потребує заміни діючого застарілого обладнання до закінчення терміну його фізичного зношування.

Амортизаційне відрахування -- щорічне списання частини вартості основного капіталу. Амортизаційні відрахування є частиною валових витрат підприємства. Водночас вони виступають джерелом відшкодування зношування основних засобів, утворюючи фінансові передумови для інвестування. Саме тому система амортизаційних відрахувань є важливим чинником підвищення ефективності суспільного виробництва.

Загальна сума грошей, призначена для відшкодування вартості зношеного основного капіталу, утворює амортизаційний фонд. Амортизаційний фонд -- грошовий фонд, призначений для відшкодування вартості спожитих елементів основного капіталу, які вибувають з виробничого процесу в міру свого фізичного та морального зношування.

Норма амортизацій -- виражене у відсотках відношення річної суми амортизації до вартості елементів основного капіталу.

А

А' = -- 100%,

К

де А' -- норма амортизації;

А -- сума амортизаційних відрахувань за рік;

К -- вартість авансованого основного капіталу.

3 урахуванням затрат на ремонт обладнання та ліквідаційної вартості основного капіталу ця формула набуває такого вигляду:

К + Р~Л

К-п

100%,

де А' -- норма амортизації;

К -- початкова вартість основного капіталу;

Р -- затрати на ремонт обладнання;

Л -- ліквідаційна вартість основного капіталу;

п -- нормативний строк служби основного капіталу.

Інтенсифікація виробництва у країнах з розвиненою економікою призводить до втрат амортизаційним фондом функцій фінансування відновлення основного капіталу в межах простого відтворення. За сучасних умов амортизаційні відрахування перетворюються на одне з найважливіших джерел нагромадження, виконуючи функції, аналогічні тим, які притаманні капіталізованій частині прибутку.

До основних методів амортизації належать:

1. Метод прискореної амортизації -- така система її нарахування, за якої протягом перших років чи всього амортизаційного періоду забезпечується випереджальне зростання нагромадженої суми амортизаційних відрахувань порівняно з реальними темпами втрати споживчих властивостей і вартості засобів праці.

У цьому випадку використовують:

а) незмінну річну норму амортизації відносно залишкової вартості засобів праці, яка поступово зменшується;

б) поступове скорочення річних норм амортизації відносно початкової вартості основного капіталу в міру подовження строків його функціонування.

Прискорена амортизація активізує виведення з експлуатації фізично зношеного і морально застарілого устаткування і дає змогу динамічно підходити до відтворення основних засобів з урахуванням фактора часу та тенденцій розвитку науково-технічного прогресу.

2. Метод не прискореної амортизаци -- така система її нарахування, за якої протягом економічно раціонального строку служби засобів праці забезпечується рівність нагромадженої суми амортизаційних відрахувань та реальних темпів втрати споживчих властивостей і вартості цих засобів праці.

Аналіз проблем не прискореної амортизаціі свідчить про неможливість точного розрахунку її параметрів для конкретного засобу праці. При використанні звичайного рівномірного методу нарахування амортизації ігнорують нерівномірність щорічного спрацювання елементів основного капіталу протягом строку їх служби. Тому з певним допущенням методом не прискор енної амортизації прийнято вважати прямолінійний метод, згідно з яким амортизація нараховується пропорційно календарному часу використання засобів праці. Водночас необхідно сказати, що прямолінійний метод нарахування може бути як пеприскореним (при збігові амортизаційного періоду з економічно раціональним строком служби), так і прискореним (якщо ця умова не виконується).

Державна амортизаційна політика є важливим чинником інвестиційної діяльності підприємств за умов ринкової економіки. Практика свідчить, що уряди розвинених країн світу активно використовують прискорену амортизацію та амортизаційні пільги з метою регулювання швидкості обороту основного капіталу, інтенсифікації процесу його відтворення, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, стимулювання нововведень і зростання конкурентоспроможності національних підприємств. Так, у 1977 р. Міністерство міжнародної торгівлі і промисловості Японії скоротило терміни амортизації факсимільних апаратів з 10 до 5 років, спонукаючи користувачів купувати досконаліші моделі. Аналогічна ситуація виникла у 1978--1979рр. У сфері робото техніки, коли були скорочені терміни амортизації високопродуктивних апаратів і покупці могли протягом першого року експлуатації обладнання списати 25 % його вартості10.

2. Підприємництво

Невід'ємним елементом ринкового господарювання, однією з найактивніших форм економічної діяльності є підприємництво, або особливий тип господарювання.

Підприємництво - ініціативна, новаторська діяльність господарюючого суб'єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних економічних рішень з метою одержання максимальної вигоди. Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця і часто ототожнюється з поняттям "власник".

Теорія підприємництва зародилась ще у ХVІІІ столітті. Першим термін "підприємець" запровадив англійський економіст Р.Кантильон. Він розглядав підприємництво особливим видом новаторської діяльності, пов'язаної із ризиком. Підприємця характеризував як людину, що бере на себе ризик, пов'язаний із організацією нового виробництва, впровадження у нього нової ідеї, із витратами, котрі можуть себе не окупити.

Адам Сміт характеризував підприємця як власника, який йде на економічний ризик заради реалізації певної комерційної ідеї і одержання прибутку. Він сам планує, організовує виробництво і розпоряджається його результатами.

Наступний крок у аналізі підприємницької діяльності здійснив видатний французький економіст Ж.Б.Сей. Він розглядав підприємництво як раціональну і водночас творчу діяльність щодо комбінування факторів виробництва. Вагомий внесок у теорію підприємництва зробив економіст австрійської школи ХХ ст. Йозеф Шумпетер. Він найбільш влучно сформулював найхарактерніші риси підприємця, перелічивши його головні функції: виготовлення нового блага або нової якості певного блага; освоєння нового ринку збуту; отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів і запровадження нового методу виробництва; проведення відповідної реорганізації. Для того, щоб здійснювати постійний пошук нових способів комбінації ресурсів, слід, на думку Шумпетера, мати відповідні якості: волю і здібності; виділити визначальні моменти діяльності, бачити їх у реальному світлі; бути спроможним "плисти проти течії", долаючи опір соціальних сил; здійснювати вплив на інших результатами успіху, духовною свободою, витратами сил і енергії

Наукова економічна література розглядає підприємництво з різних сторін: як економічну категорію, як метод господарювання, як тип економічного мислення.

Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг.

Суть підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції: ресурсна, організаційна та творча.

Ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва.

Організаційна функція зводиться до діяльності по організації виробництва, збуту, маркетингу, менеджменту і реклами.

Творча функція полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні ознаки: самостійність і незалежність господарюючих суб'єктів, господарський ризик; економічна відповідальність.

Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця. Підприємництво розглядається не як рід занять, а як особливість розуму і людської натури.

Таким чином, підприємець - суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси і підприємництво - це тип господарської поведінки підприємців з організації, розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту.

Сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, в результаті не якихось кон'юнктурних справ, а передбачення точного розрахунку, а з іншого - до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

2.1 Формування системи підприємництва в Україні

До недавнього часу в нашій країні поняттям "підприємець", "підприємництво" надавався негативний відтінок. Вони асоціювались із незаконними угодами, тіньовою економікою, обманом у влаштуванні власних справ. Лише в останні роки внаслідок радикальних змін в економічному житті, господарськими реформами і демократизацією суспільного життя ставлення до підприємництва почало змінюватись у позитивну сторону.

У перехідній економіці України для формування і розвитку підприємництва необхідні відповідні умови. Можна виділити основні їх чотири групи: економічні, політичні, юридичні та психологічні.

Економічні умови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві функціонували багато суб'єктні (приватні, колективні, державні, кооперативні) власники. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків. У зв'язку з цим шляхом створення економічних умов у нашій країні є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарської діяльності.

Політичні умови визначаються стабільністю і демократизацією суспільного життя в Україні. Цього можна досягти надавши усім господарюючим суб'єктам гарантії збереження їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, експропріації. Владні структури повинні захищати всі види власності, в тому числі інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи організації), а також створювати сприятливий підприємницький клімат завдяки відповідній податковій, кредитній, митній та іншій політиці.

Юридичні умови полягають у створенні нормативної бази підприємництва та його правової захищеності. У 1991-1992 роках в Україні було прийнято ряд законів, які сформували організаційно-правову базу для розвитку підприємництва в умовах становлення ринкової системи господарювання. Найважливішими серед них є Закони України "Про підприємництво", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про господарські товариства" та ін.

Психологічні умови підприємництва полягають у створенні сприятливого психологічного клімату серед населення. У цьому плані у нас є ще багато проблем, оскільки життя кількох поколінь відбувалося в умовах, які створювали негативне ставлення до підприємництва. Мислення консервативне і змінити його в одну мить не вдасться.

Правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності на території України визначає Закон України "Про підприємництво", прийнятий 7 лютого 1991 року. Закон встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки. В Законі підприємництво розглядається як самостійна, ініціативна, систематична, здійснювана на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Суб'єктами підприємницької діяльності визнаються приватні особи - громадяни України та інших держав, які не обмежені законом у правоздатності чи дієздатності, і юридичні особи усіх форм власності. Вони мають право без обмежень приймати рішення і самостійно здійснювати будь-яку економічну діяльність, яка не суперечить чинному законодавству. Водночас забороняється здійснювати підприємницьку діяльність представникам влади і охоронних структур, військовослужбовцям. Ці обмеження пов'язані з необхідністю забезпечити незалежність функціонування державних служб. Вони вводяться з метою захисту населення від зловживань і недобросовісної діяльності.

Об'єктом підприємництва є певний вид діяльності (виробництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), який матеріалізується в продукції, яка виробляється (послугах, інформації).Необхідно відзначити, що підприємництво може застосовуватися в усіх сферах економіки, окрім тих, втрата державного контролю над якими створює небезпеку для суспільства, шкодить здоров'ю людей.
З метою контролю за безпекою суспільства держава накладає заборону на окремі види підприємницької діяльності. Так, підприємництво у галузях озброєнь, випуску цінних паперів і грошей, виробництва наркотичних засобів може здійснюватись лише державними підприємствами. Без спеціальних ліцензій забороняється виготовлення медикаментів, хімічних речовин, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, пошук і розробка корисних копалин, здійснення юридичної практики та ін.

Згідно з Законом підприємництво в Україні здійснюється за такими принципами:

* вільний вибір діяльності;

* залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;

* самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

...