Закономірність видів грошей. Закони грошового обігу

Казначейські білети потрапляють в обіг при бюджетній емісії, що проводиться спеціальним органом міністерства фінансів - казначейством.

У промислово розвинених країнах, як правило, не випускаються державні паперові гроші у вузькому розумінні (казначейські білети), проте в деяких країнах, що розвиваються (Індія, Індонезія) вони поширені.

Розмінна монета випускається для зручності роздрібного обороту, коли необхідно здійснити платежі в дрібних (подільних) частинах грошової одиниці. Найчастіше вартість вказана на монетах, значно перевищує вартість металу з якого вони виготовленні і витрати на чеканку (карбування). Різниця складає монетний дохід держави.

3. Масштаб цін - засіб вираження вартості в грошових одиницях, що базується на фіксованій державою ваговій кількості грошового металу в грошовій одиниці.

Звичайно, при утворенні нових грошових систем, проведенні грошових реформ законодавчим актом держава встановлювала і золотий вміст грошової одиниці, що виступав важливим елементом системи ціноутворення в країні. Адже купі­вельна спроможність повноцінних грошей не могла істотно відхиля­тися від вартості їх офіційного металевого вмісту. Змі­нюючи величину масштабу цін, держава могла змінювати загаль­ний рівень цін. У сучасних умовах, ма­сштаб цін утратив форму вагового вмісту металу в грошовій оди­ниці, але зберігся як елемент грошової системи з новим змістом. Так сьогодні існують відмін­ності в рівнях цін на одні й ті самі товари, виражені в грошових одиницях різних країн. Це є прямим свідченням того, що ціни ви­значені в різних масштабах, тобто в грошових одиницях різної величини. Більше того, ціни в одній і тій самій грошовій одиниці змінюються, якщо остання знецінюється. Крім того, масштаб цін складається фактично під впливом попиту і пропозиції. Отже, проблема масштабу цін ни­ні стала складовою більш загальної проблеми забезпечення ста­лості грошей і вирішується одночасно з нею.

2.3 Методи регулювання грошової системи та їх наслідки. Монітариська політика

Монетариська теорія є найрішучішим виступом проти кейнсіанської теорії. Засновником цієї теорії став Мілтон Фрідман. У літературі теорія дістала назву «контрреволюції Фрідмана».

На відміну від кейнсіанців, які вважають, що для сучас­ного капіталізму характерним є внутрішня нестабільність, монетаристи дотримуються думки, що ринкова система є достатньо стійкою і здатна самостійно відновлювати економічну стабільність. Тому вони відкидають кейнсіанську ідею про необхідність державного втручання в економіку і відстоюють принципи вільної конкуренції.

Якщо кейнсіанці спираються на рівняння сукупних витрат

(ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ),

то в основі монетариської теорії лежить рівняння обміну, яке можна відобразити такою формулою:

М*V=Р*О,

де М -- грошова маса; V -- швидкість обертання грошей; Р -- рівень цін; О -- фізичний обсяг вироблених товарів та послуг.

Згідно з монетариською теорією, головну роль у регу­люванні економіки виконує грошово-кредитна, а не фіскальна політика. При цьому основним інструментом регулювання економіки є гроші. Збільшуючи або зменшу­ючи грошову масу, держава може здійснювати регулю­ючий вплив на економічну активність.

Цій концепції підпорядкована формула рівняння обміну. Ліва частина цієї формули виконує роль причини, а права є наслідком тих змін, які відбуваються у лівій частині. Спираючись на емпіричні докази, монетаристи запевняють, що швидкість обертання грошей є стабільною в тому розумінні, що чинники, які впливають на неї, змінюються поступово й досить передбачливо. Отже, зміну швидкості обертання грошей можна передбачити і врахувати. За цих умов роль активного елементу монетариської формули відіграє грошова маса. Це означає, що між грошовою масою і номінальним ВВП (Р*О) існує пряма і передбачувана залежність. Завдяки цьому держава, здійснюючи цілеспрямовану грошову емісію, може впливати на грошову масу і в такий спосіб регулювати номінальний ВВП.

Дотримуючись положення про стабільність швидкості обертання грошей і передбачуваний характер залежності між грошовою масою і номінальним ВВП, монетаристи роблять висновок: стабільний розвиток економіки можна забезпечити за умов стабільного збільшення грошової маси. З цією метою Фрідман запропонував на законо­давчій основі встановити спеціальне монетарне правило згідно з яким грошова маса має збільшуватися щорічно тими самими темпами, що й щорічний темп зростання реального ВВП. Наприклад, якщо прогнозом передба­чається, що в майбутньому році приріст реального ВВП становитиме 3 %, то на 3 % в прогнозованому році необ­хідно збільшити грошову масу.

Важливою особливістю монетариської теорії є принци­пово нове, порівняно з кейнсіанською теорією, бачення механізму, за допомогою якого грошова маса впливає на номінальний ВВП.

Прихильники монетаризму істотно принижують, а якщо враховувати крайні позиції, то й зовсім відкидають фіскальну політику як метод стабілізації економіки. На їхню думку, неефективність фіскальної політики обумов­лена ефектом витіснення. Його суть полягає в тому, що коли держава, виходячи із необхідності покриття бюджет­ного дефіциту, позичає гроші у населення і комерційних банків, вона входить в конкуренцію з приватним бізнесом. Внаслідок цих позичок держава скорочує грошову масу приватного сектора економіки. Це підвищує відсоткову ставку на грошовому ринку і тому витісняє з інвести­ційного ринку певну кількість приватних інвестицій, які за підвищеної відсоткової ставки стають неприбутковими. Отже, в результаті вплив бюджетного дефіциту на су­купний попит буде несуттєвим.

Не всі положення монетариської теорії мають достатнє обгрунтування. По деяких із них кейнсіанці наводять серйозні контраргументи. Насамперед це стосується монетариського положення про стабільність швидкості обер­тання грошей. Прихильники кейнсіанської теорії вважа­ють це положення непереконливим. Вони стверджують, що швидкість обертання грошей є мінливим і непередбачуваним елементом. Це пояснюється тим, що гроші використовуються не тільки для обслуговування поточних угод, а й для володіння ними як активами.

3. Перспективи стабілізації грошового обігу

3.1 Причини виникнення та суть інфляції

Інфляція - це процес знецінення грошей у результаті перевищення кількості грошових знаків, що перебувають в обігу, над сумою цін товарів і послуг, тобто недотримання вимог закону грошового обігу. Інфляція проявляється у зростанні цін. Вона зумовлює загальне падіння купівельної спроможності та зниження курсу національної валюти і перерозподіл частки національного багатства на користь підприємств-монополістів, держави, тіньової економіки та мафіозних структур.

Це явище відоме приблизно з 4 -3 ст. до н.е., тобто з моменту, коли грошовим товаром у світі утверджувалося срібло. Причиною знецінення була втрата довіри до монет, в яких при карбуванні закладалося менше металу. Сучасна інфляція має багатофакторний характер.

Основними її причинами є:

1)Диспропорції між основними сферами народного господарства.

2)Монополістичні тенденції в економіці.

3)Надмірні воєнні витрати.

4)Зростання дефіциту державного бюджету.

5)Необґрунтоване підвищення зарплати.

6)Крах золотого стандарту.

7)Дотації нерентабельним галузям і підприємствам.

8)Надмірна кредитна емісія.

9)Наявність маси посередників між виробниками і споживачами.

Крім названих внутрішніх причин, існують зовнішні: необґрунтоване встановлення валютного курсу при конвертації валют; ріст цін на імпортні товари і послуги тощо.

За розмірами зростання цін інфляцію поділяють на:

1)Повзуча, коли ціни зростають у незначному обсязі (до 5% на рік).

2)Галопуюча - коли ціни зростають за рік на 10% і дещо більше.

3)Гіперінфляція - коли ціни зростають на 1 - 2% щоденно.

Темп інфляції визначають за формулою:

Розрізняють також інфляцію попиту та інфляцію (пропозиції).

Інфляція попиту виникає в умовах надлишкового сукупного попиту.

Інфляція витрать (пропозиції) виникає зі збільшенням витрат виробництва і зменшення сукупної пропозиції.

Інфляція викликає суттєві негативні наслідки в соціально-економічному житті суспільства. Вона: знецінює заощадження; зменшує поточне споживання; поглиблює майнову нерівність; зменшує зацікавленість виробників у продуктивній праці; гальмує технічний прогрес тощо.

Інфляцію не можна подолати її можна лише приборкати з допомогою певних антиінфляційних заходів. Серед них жорстке обмеження грошової маси.

3.2 Сталість грошей. Грошові реформи як захід стабільності грошової системи

Сталість грошей -- сталість купівельної спроможності (сили) грошей, яка означає, що за грошову одиницю можна купити певну однакову кількість товарів і послуг упродовж тривалого періоду. Зміна купівельної спроможності грошей знаходить свій вияв у зміні рівня цін (індексу цін). С.г. супроводжується ефективним виконанням ними основних функцій, передусім функції міри вартості. С.г. залежить від певної сукупності умов, факторів, пов'язаних з виробництвом, розподілом, обміном та споживанням і грошима. Основними факторами, пов'язаними з виробництвом, є: 1) стабільний характер виробництва товарів і послуг; 2) якість товарів і послуг; 3) сталість витрат виробництва; 4) структурна збалансованість народного господарства, передусім І і II підрозділів за умови переважання виробництва предметів споживання у пропорції приблизно 1/3--1/4:2/3--3/4; 5) підвищення ефективності суспільного виробництва, в т.ч. капітальних вкладень; 6) оптимальний розподіл національного доходу на фонд споживання і фонд нагромадження (в т.ч. фонду нагромадження -- на фонд виробничого і невиробничого нагромадження); 7) ефективна зовнішньоекономічна діяльність держави, зокрема збалансованість платіжного балансу; 8) відсутність цінових "перекосів" (насамперед між цінами на промислову й сільськогосподарську продукцію); 9) ефективна політика демонополізації економіки; 10) невисокий рівень військового виробництва; 11) відсутність дефіциту державного бюджету або його допустима норма. У більшості розвинених країн дефіцит державного бюджету становить у середньому 3--4% ВНП

Грошова реформа - це цілеспрямовані перетворення, за допомогою яких здійснюються рішучі комплексні дії, спрямовані на оздоровлення економіки, фінансів, грошового обігу тощо

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення та впорядкування грошового обігу особливе місце займають грошові реформи. Вони представляють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава, з метою оздоровлення чи поліпшення механізму регулювання грошового обігу відповідно до нових соціально-економічних умов.

Грошові реформи, що проводились в різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялися за своїми цілями, глибиною реформування діючих грошових систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо. Їх можна класифікувати наступним чином:

1) створення нової грошової системи. Ці реформи проводилися при переході від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперово-грошового обігу чи кредитного обігу в умовах створення нових держав, як це мало місце після виходу окремих республік зі складу колишнього СРСР. Прикладом таких реформ є грошова реформа Вітте в 1895-1897 рр. у Росії і грошові реформи в країнах, що звільнилися від колоніальної залежності, тощо;

2) часткова зміна грошової системи, коли реформуються окремі її елементи: назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії і характер забезпечення тощо. Прикладом таких реформ є зміна порядку емісії і забезпечення банкнот в Англії згідно з Актом Роберта Піля (1844 р.), грошові реформи в СРСР у 1922-1924 і 1947 рр.;

3) проведення спеціальних стабілізаційних заходів з метою отримання інфляції чи подолання її наслідків [9, c.130].

Чим би не була викликана необхідність проведення грошової реформи, найголовнішою її метою завжди є стабілізація грошового обігу. Для досягнення цієї мети недостатньо прийняти ті чи інші законодавчі акти, а необхідно підготувати відповідні економічні передумови. Без цього гроші і після реформи можуть знецінюватися. Тому успішне проведення грошової реформи вимагає відповідної підготовки: нагромадження золотовалютних і матеріальних резервів, припинення чи значне зменшення темпів зростання грошової маси в обігу, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансування ринку тощо.

Нерідко грошовій реформі передує деномінація грошових знаків, тобто обмін всіх старих знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахуванням у цій пропорції всіх грошових показників: цін, тарифів, заробітної плати тощо.

Крім підготовки економічних і організаційних передумов грошової реформи, важливе значення для її успіху має правильний вибір методу стабілізації валюти в процесі реформи. Особливо актуальною ця проблема була в епоху функціонування дійсних грошей, коли держави шляхом реформи намагалися поновити систему металевого обігу чи обігу розмінних на метал грошових знаків.

Згідно з світовим досвідом грошових реформ існують наступні методи стабілізації валют: нуліфікація, ревальвація (реставрація), девальвація, деномінація.

Нуліфікація - оголошення державою знецінених паперових грошових знаків недійсними. Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на нові гроші і в такій крайній формі зустрічається рідко. Зокрема, в кінці XVIII ст. у Франції були оголошені недійсними повністю знецінені асигнації і вилучені з обігу без будь-якого відшкодування. Частіше знецінені гроші вилучаються з обігу шляхом обміну на нові знаки в надзвичайно низькій пропорції, так що плата за них має суто символічне значення. Так, в СРСР у 1922-1923 рр. 1 крб. новими знаками обмінювався на 1 млн крб. старими, в 1924 р. у Німеччині 1 нова рейхсмарка - на 1 трлн. старих марок. У всіх цих випадках по суті проводилася нуліфікація знецінених грошей, хоча за формою вона нагадувала девальвацію.

Девальвація - офіційне зниження державою металевого вмісту та курсу (або тільки курсу) національних грошей щодо іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. На першому етапі (до 1929-1933 рр.) девальвація призводила до поновлення обміну банкнот на золото тільки за зниженим паритетом. На другому етапі обмін на золото не поновлювався, проте зниження валютного курсу дещо сприяло стабілізації внутрішнього ринку і грошового обігу, оскільки стимулювало експорт і зміцнювало конкурентоспроможність національних підприємців на світовому ринку, а також робило дорожчим імпорт.

Після скасування розміну банкнот на золото значно змінився зміст і механізм девальвації валюти. Девальвації стали рідше проводитись в межах грошових реформ з метою стабілізації внутрішнього грошового обігу, а передусім як метод валютної політики для регулювання зовнішньоекономічних відносин: підвищення конкурентоспроможності, регулювання платіжного балансу тощо. В цих умовах девальвацією стали називати будь-яке законодавче зниження офіційного фіксованого валютного курсу [5,c.176].

Ревальвація - це офіційне підвищення державою золотого вмісту та валютного курсу або тільки валютного курсу національної валюти країни.

У першому варіанті ревальвації валют проводились в епоху вільного обміну банкнот на метал. Ними закінчувались зусилля держави по відновленню купівельної спроможності валюти після періоду інфляції. В результаті ревальвації, як правило, відновлювався обмін банкнот на метал за паритетом, який діяв до початку інфляції. Одночасно відновлювався і попередній курс валюти. Тому такий засіб в літературі інколи називають реставрацією.

Грошові реформи на основі ревальвації проводилися рідко, оскільки вони можливі при незначному знеціненні грошей та швидкому розвитку економіки і відновленні стабільності ринку. За таких умов в країні швидко розширюється товарообіг і зменшується бюджетний дефіцит, що сприяє підвищенню вартості грошових знаків і може поступово довести її до доінфляційного рівня. Деномінація - обмін усіх старих грошових знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахунком у цій пропорції цін, тарифів, заробітної плати тощо. Так, в 1961 році в СРСР старі гроші були замінені на "нові" таким чином, що 1 "новий" рубль дорівнював 10 "старим". Завдяки деномінації вдається значно скоротити кількість грошових купюр і монет, що знаходяться в обігу. Грошова реформа в Україні була проведена з 2 по 16 вересня 1996 року. Ця реформа була "м'якого" типу (проведення заходів щодо заміни діючої грошової одиниці, стабілізація нових грошей без якісної перебудови системи грошового обороту) з деномінацією грошових знаків (зменшення на п'ять нулів), із зміною назви грошової одиниці. Офіційна концепція грошової реформи базувалась на принципах "повної прозорості" і "неконфіскаційності". На думку деяких спеціалістів ці принципи зумовили некомплексність і обмеженість реформи. Також багато хто вважає, що введення гривні носило більше політичний, ніж економічний характер. Та попри все українська держава отримала конституційну національну грошову одиницю.

Види грошових реформ

Грошова реформа є одним з інструментів грошової політики. Проведення грошових реформ, зміст яких зводиться до повної або частокової структурної перебудови державою наявної в країні грошової системи, завжди вимушене.

Кожна грошова реформа є індивідуальною і неповторною за своїми характеристиками. Будь-яка реформа завжди специфічна за змістом. Це, однак, не виключає можливостей класифікації грошових реформ через виділення певної групи спільних ознак і їх функціональному втіленні.

Залежно від мети проведення та глибини перебудови державою наявної грошової системи реформи поділяються на два типи: грошові реформи у вузькому й широкому розумінні цього поняття

Висновки

Отже, Гроші - це все те, що може бути використане як засіб платежу, оплата боргу, що не втрачає своєї цінності при поділі і може накопичуватись. Інакше кажучи, гроші - це загальна одиниця вартості товарів чи послуг. Гроші можуть класифікуватись за грошовими системами (метало-грошового обігу і паперово-кредитного грошового обігу), за концепціями (раціоналістична, еволюційна, функціональна), за способами розрахунку (готівкові, безготівкові), тощо. Гроші не є товаром, а є кінцевою продукцією, що постійно виробляється як результат витрат суспільного часу.

Грошовий обіг - це рух грошей у готівковій і безготівковій формах для обслуговування потреб реалізації товарів, а також нетоварних платежів і розрахунків у господарстві. Змінюючи форму вартості, гроші перебувають у постіному русі і опосередковують суспільне виробництво у всіх його фазах виробництво - розподіл - обмін - споживання.

Грошовий обіг ділиться на дві взаємопов'язані частини: сферу безготівкового обігу; сферу готівкового обігу. Готівка, як правило, використовується при виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій, а також при купівлі товарів і послуг у роздрібній торгівлі, розміщенні коштів у банківських внесках тощо. У сфері безготівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум через рахунки у банках.

Всі суб'єкти підприємництва для авансування своєї діяльності отримують грошові кошти на грошовому ринку, а гроші, обслуговуючи кругообіг суспільного капіталу, здійснюють замкнутий рух Г - Т - Г', що починається і закінчується на грошовому ринку, даючи кожного кругообігу додаткову суму грошей. Такий замкнутий рух грошей забезпечує дію механізму самовідтворення грошового ринку в розширених масштабах.

Список використаної літератури

1. Автомова В.А. Економічна історія України і світу. - К.:Вища шк.. 2000.

2. Базилевич В. Д. Макроекономіка: Підручник. - К.: Знання, 2005. - 851с.

3. Базілінська О. Я. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -442 с.

4. Дратвер Б. Л. Макроекономіка: Стислий конспект лекцій. -Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. -89, с.

5. Економічна теорія: Макро- і мікроекономіка: Навч. Посібник для студ. Вузів. К.: Вид. дім «Альтернативи», 2001. - 606 с.

6. Економічний розвиток і державна політика: Навч. посібник. -К.: Вид-во УАДУ, 2001. -475, с.

7. Костіна Н.І. Гроші та грошова політика. - К.: НІОС, 2001.

8. Лагутін В.Д. “Гроші та грошовий обіг”: навчальний посібник 3 - є видання, - Київ: Товариство “Знання”, 2001р.

9. Минченко А.А. Економічна історія України і світу. - К.: КНЕУ, 2001.-365с.

10. М. В. Фещенко «Монетаризм як теорія грошей та інструмент економічного розвитку» Стаття із журналу фінансовий ринок Ураїни . Вид. №9 .2009р.

11. Щетинін А. І. Політична економія. Підручник. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 480 с.

12. Ющенко В., Лисицький В. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. - К.: Скарби, 2000. - 336 с.

Размещено на Allbest.ru