Інноваційне підприємництво та інноваційний потенціал підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Вадима Гетьмана»

Факультет економіки та управління

Кафедра економіки підприємств

КУРСОВА ЕСЕ

на тему: “ Інноваційне підприємництво та інноваційний потенціал підприємства ”

Студента: Демидюка Антона Павловича,

4 курс, 1 група

Науковий керівник: Норіцина Наталія Іванівна,

КИЇВ-2014

Зміст

Доповідь есе

Література

1. Інноваційне підприємництво: сутність, зміст, фактори формування

2. Форми та моделі інноваційного підприємництва

3. Інноваційний потенціал як джерело успішного іннноваційного підприємництва

4. Тенденції розвитку інноваційного підприємництва в Україні та світі

Висновки

Список використаної літератури

Доповідь есе

Демидюк А.П.

“ Інноваційне підприємництво та інноваційний потенціал підприємства”

Анотація: Досліджується актуальність теми інноваційне підприємництво. Аналізуються дослідження щодо тенденцій в світі та Україні. інноваційний підприємництво потенціал

Наука, технології та інновації, як засвідчує історичний досвід, завжди були вирішальним чинником розвитку суспільства. А за останні десятиліття високорозвинені країни значно активізували інноваційний процес і чимраз він прискорюється, стає масштабнішим. Інноваційна спрямованість підприємницької діяльності забезпечує суб'єктам господарювання конкурентні переваги, слугує зміцненню їх ринкових позицій, а отже сприяє економічному піднесенню тих держав, що підтримують розвиток інноваційного підприємництва у своїй країні. Сучасний розвиток визначається передусім моделлю інноваційного розвитку та підвищення конкурентоспроможності національної економічної системи. У реалізації таких цілей чільне місце належить інноваційному підприємництву. Нажаль, в Україні належних умов для інноваційного розвитку економіки досі не створено, вітчизняна економіка продовжує бути енергоємною і неконкурентоспроможною.

Наявні дослідження діяльності українських підприємств демонструють комплекс проблем, що виникають при формуванні та реалізації ними стратегії інноваційного розвитку, зокрема, пов'язаних з невизначеністю результатів виконуваних робіт. На шляху переходу до моделі інноваційного розвитку існує багато невирішених питань, серед яких однією з головних є проблема державної підтримки інноваційного підприємництва. У програмних документах та реальних діях державної влади поки що не знайшли належного місця інноваційні чинники економічного зростання в Україні. Відтак, економічного зростання хоча й вдається досягти, проте воно нестабільне, оскільки майже не пов'язане з інноваційним розвитком національної економіки і точно не зумовлено ним. Існуюча несприйнятливість вітчизняною економікою науковотехнічного прогресу, зростаюче технологічне відставання від розвинених європейських країн, низька конкурентоспроможність багатьох підприємств і галузей сповільнюють темпи входження України у світове господарство, в межах якого сучасний ринок діє за допомогою нововведень, а інноваційне прискорення забезпечує стабільність і стійкість економічного розвитку. Тому без підвищення частки інноваційної продукції та збільшення обсягів надання високотехнологічних послуг неможлива ефективна інтеграція нашої країни у світовий економічний простір.

Отже, ХХІ століття об'єктивно визначає необхідність активізації в Україні інноваційної діяльності. Світовий досвід свідчить, що ті країни, які за темпами і якістю економічного зростання, рівнем добробуту громадян прагнуть увійти в число лідерів, повинні бути спроможними сприймати новітні досягнення науковотехнічного прогресу, ефективно та своєчасно трансформуватися, використовуючи таке багатофакторне соціальноекономічне явище ринкової економіки, як підприємництво, зокрема, його специфічний різновид - інноваційне підприємництво.

Дослідження інноваційного підприємництва як цілісного об'єкта аналізу, визначення його місця і впливу на еволюцію економічної системи суспільства потребує комплексного системного підходу, зумовлює проникнення наукової думки у складну матерію підприємницької діяльності, ґрунтовне вивчення багатьох проблем, пов'язаних з фундаментальними дослідженнями та нововведеннями. Незважаючи на те, що методологічні основи дослідження сутності інновації та інноваційної діяльності закладені у працях представників різних наукових шкіл, багато робіт вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів присвячено різнобічним аспектам формування сучасної концепції підприємництва, в тому числі інноваційного, все ж загалом у вітчизняній науці теорія інноваційного підприємництва розроблена недостатньо, оскільки є відносно новою, складною, різноплановою, стосується багатьох аспектів ринкової трансформації економічної системи. До того ж, теорія і практика підприємництва перебувають в постійному розвитку, а тому з часом обов'язково з'являються все нові проблеми, що потребують розв'язання, і виникає необхідність у безперервному оновленні знань з питань становлення і розвитку інноваційного підприємництва. Складність завдань для дослідників цього напряму полягає у недостатності практичних навичок, браку управлінського і виробничого досвіду.Усвідомлення актуальності, теоретико-практичної значущості поставленої проблеми, нагальності її вирішення й обумовили написання монографії «Інноваційне підприємництво: сутність, механізми і форми розвитку та регулювання», метою якої є наукове дослідження інноваційного підприємництва як категорії економічної теорії і розробка теоретико-методологічних засад підвищення активності інноваційних впроваджень та визначення шляхів і конкретних способів вдосконалення системи стимулів, регуляторів та інструментів механізму підвищення активності інноваційного підприємництва в умовах транзитивної економічної системи.

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі та нормативно-правові акти з питань підприємництва й інноваційної діяльності, аналітичні матеріали, результати наукових розробок вітчизняних і зарубіжних вчених.Монографія розрахована на науковців, фахівців з питань ін-новацій і підприємництва, політиків, підприємців.

Література

1. Бабець І. Г. Обґрунтування напрямів розвитку інноваційного підприємництва з урахуванням світового досвіду / І. Г. Бабець, Ю. В. Полякова, О. А. Мокій [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://niss.lviv.ua/analytics/65.htm.Богиня Д.П. Основи економіки праці / Богиня Д.П., Грішнова О.А. - К.: Знання-прес, 2011 - 313с.

2. Петрина Н. Базові умови створення інноваційної моделі розвитку економіки України / Н. Петрина // Економіка України. - 2006. - №8. - С.35-40

3. Івашова, Н.В. Сучасні інноваційні процеси [Текст] / Н.В. Івашова, В.В. Зарубіна // Економічні проблеми сталого розвитку: матеріали доповідей Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 20-річчю наукової діяльності ф-ту економіки та менеджменту СумДУ, м. Суми, 3-5 квітня 2012 р. / Відп. за вип. О.В. Прокопенко. - Суми: СумДУ, 2012. - Т.5. - С. 35-37.

1. Інноваційне підприємництво: сутність, зміст, фактори формування

Рушійною силою економічного розвитку є, як правило, інновації та інноваційний шлях розвитку. Науково-технічний прогрес (НТП), визнаний в усьому світі як найважливіший фактор економічного зростання, все частіше пов'язується з поняттями «інновація», «інноваційний процес». Це єдиний у своєму роді процес, який поєднує науку, техніку, економіку та підприємництво. Він полягає в держанні новацій і триває від зародження ідеї до її комерційної реалізації. [16]

Одним з основних понять інноватики та інноваційного менеджменту є поняття інноваційного процесу. Незважаючи на те, що в спеціальній літературі трапляється багато різноманітних підходів до визначення цього явища, суть їх зводиться до одного висновку, а саме: інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і поширенням інновацій.

Інновації - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери. [2, ]

Інноваційна діяльність підприємства являє собою комплексний процес створення, використання і розповсюдження нововведень з метою отримання конкурентних переваг та збільшення прибутковості свого виробництва. В ринковій економіці інноваційна діяльність підприємств - один із найсуттєвіших вагомих чинників, які дозволяють підприємству посідати стійкі ринкові позиції і отримувати перевагу над конкурентами в тій галузі, яка є сферою комерційних інтересів даного підприємства.

За своїм характером і функціональним призначенням виокремлюють такі новинки і нововведення: технічні -- нові продукти, технології, конструкційні і допоміжні матеріали, устаткування; організаційні -- нові методи і форми організації всіх видів діяльності підприємств та їхніх інституціонально-добровільних об'єднань; економічні -- методи господарського управління наукою, виробництвом та іншими сферами діяльності через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінки результатів діяльності; соціальні -- різні форми активізації людського чинника, включаючи нові форми професійної підготовки персоналу, стимулювання його творчої діяльності, створення комфортних умов життя та праці; юридичні -- нові та трансформовані закони й різноманітні нормативно-правові документи (акти), що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств і організацій, певних груп чи окремих фізичних осіб. [3]

Сутність інноваційної стратегії підприємства полягає в тому, що ефективний розвиток підприємства пов'язаний з отриманням переваги над конкурентами і збільшенням прибутку не стільки за рахунок маніпуляції цінами, скільки шляхом постійного оновлення номенклатури виробів та розширення напрямів діяльності підприємства.

В ринковій економіці перевагу отримують ті підприємства, які швидко й активно освоюють нововведення. Це дозволяє їм розширити ринки збуту своєї продукції, завоювати нові сегменти ринку, а в разі освоєння принципово нових нововведень - тимчасово зайняти домінуюче положення на ринку нової продукцію, що безпосередньо пов'язано з можливістю отримання підприємством значно більших прибутків, ніж інші підприємства.

Інноваційна підприємницька діяльність - це особливий процес організації господарювання, який оснований на постійному пошуку нових можливостей покращання техніко-технологічних факторів виробництва. Вона пов'язана з готовністю підприємницької структури (фізичної або юридичної особи) брати на себе весь ризик по здійсненню нового проекта або покращанню існуючого, а також виникаючу при цьому фінансову, моральну і соціальну відповідальність. [4]

У загальному вигляді інноваційну підприємницьку діяльність можна визначити як суспільний технічний економічний процес, що приводить достворення кращих за своїми властивостями товарів (продукції, послуг) і технологій шляхом практичного використання нововведень.

Необхідність організації інноваційної підприємницької діяльності обумовлена: потребами підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; збільшенням затрат і погіршенням економічних показників підприємств; швидким моральним старінням техніки і технології; визначаючою роллю науки і підвищення ефективності розробки і впровадження нової техніки; важливістю і економічною доцільністю посилення інтенсивних факторів розвитку виробництва, на основі використання досягнень науково-технічного прогресу у всіх сферах економічної діяльності; потребами істотного скорочення строків створення і освоєння нової техніки; важливістю розвитку масової творчості винахідників і раціоналізаторів та використання їх пропозицій.

Можна виокремити три способи організації інноваційної діяльності:

· Інноваційна діяльність на основі внутрішньої організації, коли інновація створюється і (або) освоюється всередині фірми її спеціалізованими підрозділами на базі планування і моніторингу їх взаємодії по інноваційному проекту;

· інноваційна діяльність на основі зовнішньої організації при допомозі контрактів, коли замовлення на створення і (або) освоєння інновації розміщується між сторонніми організаціями;

· інноваційна діяльність на основі зовнішньої організації за допомогою венчурів, коли фірма для реалізації інноваційного проекту засновує дочірнівенчурні фірми, які залучають додаткові сторонні засоби (кошти).

Найчастіше використовується другий спосіб організації інноваційної діяльності - фірма розміщує замовлення на розробку новизни, а освоює їх власними силами. Відносна рідкість використання першого способу пояснюється недостатнім потенціалом фірмової науки. [1]

В основі всіх видів інноваційної діяльності лежить створення і освоєння нових видів продукції (послуг), виготовлення, створення цінностей, благ та інших товарів.

В інноваційній діяльності важливо враховувати життєвий цикл нововведень - проміжок часу, коли нововведення проходить шлях від виникнення ідеї до його комерційного використання, коли спостерігається активний попит населення на дане нововведення, після чого відбувається перехід нововведення до розряду рядових виробів, процесів, продуктів. У цьому випадку організація, якщо вона і надалі хоче мати конкурентні переваги, обов'язково повинна своєчасно згорнути вже не ефективне нововведення (тобто, коли воно не має активного попиту споживачів) і розпочати впровадження нового нововведення. З впровадженням нового нововведення закінчується життєвий цикл попереднього. Інноваційний процес можна визначити як процес перетворення нових наукових знань в інновацію. Інакше кажучи, інноваційний процес являє собою життєвий цикл інновацій, тобто послідовність робіт із всього циклу інноваційних перетворень (інакше - інноваційному циклу), і містить етапи створення, освоєння й промислової реалізації інновацій.

Інноваційні процеси, що забезпечують перехід від одного якісного стану об'єкта до іншого (більш високого), вимагають витрат ресурсів, тобто інвестицій і часу. Для ефективної реалізації інноваційних процесів і в цілому інноваційної діяльності суб'єктів ринкової економіки необхідна наявність ринків капіталу (інвестицій), новацій, інжинірингу й розвинутої інноваційної сфери.

Життєвий цикл щодо продукції і процесу відрізняється, це ми можемо бачити з таблиці, наведеної нижче в таблиці 1

Таблиця 1 Життєві цикли інновацій

«Інновація-продукт»	«Інновація-процес»
1. Фаза «наука». На цій фазі: - проводять фундаментальні дослідження; - розробляють теоретичні підходи до вирішення даної проблеми. Цим займаються академічні інститути, вищі навчальні заклади, галузеві спеціалізовані інститути та лабораторії. 2. Фаза «дослідження». На цій фазі: - проводять прикладні дослідження; - здійснюють експериментальні дослідження; - розробляють експериментальні моделі. Цим займаються наукові інститути та заклади, малі венчурні підприємства. 3. Фаза «розробка». На цій фазі: - визначають технічні характеристики нової продукції, розробляють інженерно-технічну документацію та конструюють новий продукт; - створюють дослідні зразки; - розпочинають експериментальне виробництво нового продукту. Роботи на цьому етапі виконуються в спеціалізованих лабораторіях, дослідних виробництвах, конструкторських бюро, науково-дослідних підрозділах великих промислових підприємств. 4. Фаза «виробництво». На цій фазі провадять: - технічну й організаційну підготовку виробництва (матеріально-технічне забезпечення, створення допоміжних матеріалів, напівфабрикатів); - масове виробництво. Цей етап здійснюється безпосередньо на підприємстві. 5. Фаза «споживання». Ця фаза охоплює: - збут продукції; - задоволення попиту споживача.	1. Стадія «зародження»: усвідомлення потреби, пошук або розробка нововведення. 2. Стадія «освоєння»: впровадження, випробовування, внесення необхідних змін. 3. Стадія дифузія». поширення нововведення, тиражування. 4. Стадія «рутинізація»: реалізація нововведення в стабільні (стійкі) показники виробництва (експлуатації).

2. Форми та моделі інноваційного підприємництва

Інноваційне підприємництво здійснюється в двох принципово різних організаційних формах: в формі індивідуального підприємництва (ІДП), без створення підприємства як самостійної юридичної особи; шляхом створення самостійного підприємства як окремої юридичної особи з правом здійснення всієї господарської діяльності від його імені. В першому випадку підприємець, будучи основою інноваційної діяльності як фізична особа, несе повну персональну майнову відповідальність за результати здійснюваного бізнесу. В другому випадку майнова відповідальність за ведення інноваційної підприємницької діяльності переноситься на створювану нову юридичну особу. Учасники МІП солідарно несуть відповідальність за результати діяльності в залежності від його організаційно-правової форми і міри своєї особистої участі. [17]

До суб'єктів інноваційної підприємницької діяльності незалежно від форм власності відносяться науково-дослідні і проектно-конструкторські організації, підприємства та організації різних галузей економіки, вищі учбові заклади.

Важлива роль в здійсненні наукоємних і складних інноваційних ідей належить об'єднанням підприємницьких організацій: консорціумам, концернам, холдинг-компаніям, фінансово-промисловим групам та іншим об'єднанням юридичних осіб.

Певне місце серед таких об'єднань займають консорціуми, найважливішим завданням яких є пошук і реалізація крупних інноваційних проектів, як правило, пов'язаних з розвитком техніки і впровадженням нових технологій. Консорціум в інноваційній сфері можна визначити як тимчасова угода між банками, підприємствами, компаніями, фірмами, науковими центрами для здійснення наукоємних і капіталоємних проектів. Специфіка консорціуму полягає в тому, що партнери, які входять в нього, зберігають свою економічну і юридичну самостійність, за винятком тієї частини діяльності, яка стосується мети консорціуму.

Однією з найбільш складних форм інноваційних підприємницьких структур, які об'єднують підприємства промисловості, транспорту, торгівлі і банківської сфери є концерн. Учасниками концерну можуть бути окремі підприємства, компанії, фірми, якіоб'єднують свої зусилля для вирішенняконкретних загальних цілей, в тому числі для здійснення наукоємних інноваційних проектів.

Серед організаційних структур інноваційного менеджменту особлива роль відводиться малим фірмам, мобільний персонал яких може швидко сприймати і генерувати нові ідеї. Так, у США в сфері науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) приблизно 90% усіх компаній - малі фірми. У розрахунку на 1 дол. США вкладених засобів такі фірми створюють у 24 рази більше нововведень, ніж гігантські концерни. Витрати на одного вченого й інженера в малих фірмах у 2 рази менші, ніж у великих. Крім гнучкості і мобільності цих фірм економісти відзначають відсутність бюрократизму в управлінні в умовах високого позичкового відсотка.

Великі компанії, як правило, орієнтовані на створення удосконалюючих інновацій. Керівникам таких компаній логічним уявляється удосконалювання в тому напрямку, де компанія домоглася помітних успіхів в освоєнні певного сімейства продукції. Така психологія була характерна для соціалістичних країн, де була відсутня конкуренція на внутрішньому ринку.

Перехід до радикально нової техніки і технології для великих фірм небажаний, оскільки при цьому знецінюється нагромаджений виробничий потенціал. У той же час з економічної точки зору нововведення більш вигідні, ніж ризик радикалізму. Більшість компаній керуються принципом "витрати -результати" і вкладають кошти тільки в такі НДДКР, що гарантують прибуток. У малих фірм немає шансів витримати конкуренцію на ринку. Саме життя штовхає їх на ризикований шлях радикальних інновацій, оскільки найчастіше останні мало пов'язані з витратами. Не випадково у швидко прогресуючих новітніх галузях електроніки, біоінженерії і біотехнології, у виробництві споживчих товарів діє багато дрібних фірм.

Малі фірми часто створюються під одну ідею, хоча успіх радикальних інновацій ніколи заздалегідь не гарантований. У випадку невдачі проекту мала фірма розоряється, великі ж завжди працюють "із страховкою", тому що вони розробляють, як правило, паралельно декілька проектів, що дає можливість компенсувати втрати. Проте, ризик привабливий. Наприклад, у 1975 р. у США два техніки фірми ігрових автоматів купили на 2,5 тис. дол. електронних деталей і вперше сконструювали перший мікропроцесор і персональний комп'ютер. Через 10 років фірма перетворилася в компанію "Мicrosoft", що успішно конкурує з "IВМ".

Порівняно з малими і средніми підприємствами крупні в освоєнні інновацій мають деякі переваги. В першу чергу - це концентрація великих фінансових коштів, що потрібні для освоєння успішних інновацій. Наступною особливістю і перевагою наукових досліджень в крупних об'єднаннях є здійснення багатоцільових досліджень, які об'єднують вчених і дослідників багатьох галузей, що підвищує єффективність і багатогранність нововведень.

Однак за відношенням кількості нововведень до затрат на наукові дослідження і розробки в малих і середніх фірмах в 3-4 рази вище , ніж в крупних. Як показує практика, інноваційна діяльність крупних і малих підприємств взаємопов'язана. Крупні інноваційні підприємства створюють передумови для розвитку малих. Дуже часто нововведення , які використовують крупні підприємства, є результатом інноваційної діяльності малих, але наступне впровадження здійснюється підприємствами, які мають для цього кращі фінансові і матеріальні ресурси, розвинуту матеріально-технічну базу і відповідні кадри.

На сучасному етапі, як правило, виділяють п'ять рівнів інноваційного процесу, кожному з яких властива адекватна інноваційна модель. Так, Рой Росвелл визначає відповідно п'ять моделей :

I покоління: 1955 - середина 60-х рр. Модель, яка підштовхується технологіями, характеризується простим лінійно-послідовним процесом з акцентом на провідну роль науково-дослідних робіт та ставленням до ринку лише як до споживача. Слабка реакція на сигнали ринку.

II покоління: середина 60-х - початок 70-х рр. Лінійно-послідовна модель з акцентом на провідну роль ринка, на потреби якого реагує науково-дослідний сектор.

III покоління: 70-ті - середина 80-х рр. Модель побудована на комбінації I та II поколінь з акцентом на взаємодію технологічних можливостей з потребами ринку.

IV покоління: середина 80-х років - сучасність. Японська модель передового досвіду. Відрізняється тим, що акцент робиться на паралельну діяльність інтегрованих груп та зовнішні зв'язки. Такий підхід дозволяє прискорити рішення завдання, що є надзвичайно важливим для швидкого виходу на ринок і забезпечення лідерства.

V покоління: сучасність - майбутнє. Модель стратегічних мереж. Стратегічна інтеграція та встановлення зв'язків. До паралельного процесу додаються нові функції. Це процес, у якому науково-дослідні роботи ведуться з використанням інформаційних систем нового покоління, за допомогою них формуються стратегічні зв'язки.

Загальну модель інноваційного процесу з урахуванням трансферу технологій, здатності нововведення до вдосконалення та застосування в інших сферах зображено на рис. 1.1

Існують окремі фактори, які впливають на розвиток інноваційних процесів.



Аналіз моделей інноваційного розвитку свідчить про ускладнення механізму взаємодії держави та ринку з кожним послідовним етапом їхнього розвитку, при цьому збільшується значення ринку. В останній моделі маркетинг наявний на всіх стадіях інноваційного процесу: від фундаментальних досліджень до після продажного обслуговування. Комерціалізація результатів відбувається також на всіх стадіях, у той час як у моделі першого покоління науково-дослідний сектор слабо реагує на потреби ринку. Ринок виступає тільки як споживач нововведень, представлених продуктами або технологіями. В другому та третьому поколіннях маркетинг передує стадії виробництва, а потім робиться акцент на зв'язок технологічних спроможностей та можливостей з потребами ринку. В четвертій моделі рамки ринку розширюються, складаються внутрішні та зовнішні сфери ринку, а в рамках п'ятої моделі пріоритету набуває рух економіки в напрямку формулювання інноваційної системи шляхом створення конкурентних умов.

Ринкова економіка з розвинутим конкурентним середовищем сама народжує стимули, мотивації до розробки й впровадження інновацій в індустріально розвинутих країнах. Держава стає більш досвідченою в управлінні як науково-технічним прогресом, так і в регулюванні ринковими процесами. За таких умов відбувається визначення поточних та стратегічних напрямків інноваційного розвитку, головних завдань і методів їх вирішення. Наголос робиться на побудову високоефективної інноваційної інфраструктури, заохочення використання якісного людського фактору, обмеження виконання великих національних проектів за сприяння держави, децентралізація прийняття рішень з заохоченням приватної ініціативи. Відбувається відмовлення від ролі «держави-підприємця» на користь ролі «держава-творець стимулів», визначених на забезпечення глобальної конкурентоспроможності й розвиток потенціалу країни.

Підкреслюючи значення ринку в різноманітних інноваційних моделях, слід мати на увазі, що рух у розвитку ринкових процесів відбувається в адекватному зв'язку та взаємодії з процесом розвитку та вдосконалення державного регулювання. Держава оволодіває більш складними формами й методами управління. В сучасних моделях наявне поєднання вдосконаленого державного регулювання та ринкового саморегулювання економіки. При цьому і державне, і ринкове саморегулювання мають бути адекватні один одному та інноваційній системі в цілому. Вони не можуть суперечити й рухатись у протилежному напрямку. Інноваційна модель не може носити системний характер у випадку одночасного формування конкурентного середовища, з одного боку, і у випадку підтримки з боку держави окремих структур інноваційного процесу, з іншого. В сучасній інноваційній моделі підприємницька активність не повинна підмінятись діяльністю держави в галузях, де її присутність, як правило, не є ефективною.

НТП і прогрес в інноваціях ґрунтуються на складній системі взаємозв'язку елементів, які виробляють різноманітні типи знань, управляють їх потоками, розподіляють їх та забезпечують використання. Ефективність інноваційного процесу залежить від того, яким чином основні дійові особи взаємодіють один з одним як елементи колективно системи створення й використання знань, наскільки сучасними є технології, які при цьому використовуються.

3. Інноваційний потенціал як джерело успішного іннноваційного підприємництва

Узагальному вигляді під інноваційним потенціалом найчастіше розуміють сукупність усіх наявних матеріальних і нематеріальних активів підприємства, що використовуються в процесі здійснення інноваційної діяльності. Він містить усі ресурси, що в змозі забезпечити досягнення конкурентних переваг підприємства з використанням інновацій:

· матеріальні (матеріально-технічні) - технічна база та оборотні активи інноваційної діяльності;

· фінансові - різноманітні кошти, необхідні для виконання інноваційних процесів (власні, кредитні, бюджетні, інвестиційні),

· кадрові - працівники, які спроможні виробляти й ефективно реалізовувати нові ідеї;

· інформаційні - сукупність різних видів наукової інформації, комп'ютерні системи, система захисту інформації, науково-технічна література, науково-технічна документація тощо;

· організаційні - наявна організаційна культура, концепція управління підприємством,організаційна структура управління, форми організації та управління інноваційною діяльністю. [20]

Однак, на мою думку, ресурсний підхід до визначення сутності інноваційного потенціалу підприємства є дещо обмежений, тому що наявні в підприємства ресурси є лише факторами, необхідними для здійснення інноваційної діяльності. Але безперечно, наявність ресурсів є обов'язковою умовою успішної розробки та реалізації інновацій.

Проте, якщо розглядати інноваційний потенціал лише як сукупність ресурсів, цілком логічно буде стверджувати, що чим більше ресурсів є в наявності, тим більший буде цей самий потенціал. Але в реальних умовах велике підприємство зі значними ресурсами досить часто має набагато менший інноваційний потенціал, ніж, наприклад, невеликий колектив новаторів або маленьке венчурне підприємство.

Тому, на мою думку, більш доцільним є розгляд інноваційного потенціалу підприємства з погляду можливостей реального використання ресурсів підприємства на практиці, тобто з метою реалізації конкретних інноваційних проектів. Я згоден з дослідниками , які стверджують, що інноваційний потенціал організації - це міра її готовності виконувати завдання, які забезпечують досягнення поставленої інноваційної цілі. Інноваційний потенціал підприємства визначає можливості й глибину інноваційних перетворень, залежно від його величини і якісного стану визначається охоплення певних стадій інноваційного циклу.

У цьому випадку, при визначенні інноваційного потенціалу акцент робиться перш за все не на ресурси, а на результати інноваційної діяльності, які організація досягла з використанням наявних ресурсів, враховуючи вплив певних факторів зовнішнього та внутрішнього середовища. Тому вимірники інноваційного потенціалу підприємства повинні збігатися з вимірниками кінцевих результатів інноваційної діяльності.Необхідно також обов'язково враховувати той факт, що розкриття інноваційного потенціалу наштовхується на подолання зовнішніх бар'єрів, які можна охарактеризувати як інноваційний клімат. Інноваційний клімат можна розглядати як всі фактори зовнішнього середовища, що впливають на інноваційний потенціал підприємства, а саме :

· можливості для виробництва нових або поліпшених видів продукції або послуг;

· можливості для зміни соціальних відносин на підприємстві (кадрові інновації);

· можливості для розробки нових методів управління (управлінські інновації);

· можливості для створення нових механізмів просування продукції на ринок (ринкові інновації);

· можливості придбання ноу-хау, патентів;

· законодавча база, низька ставка рефінансування, пільгове оподатковування;

· взаємодія влади й бізнесу;

· практика комерціалізації технологій тощо.

Щодо впливу на інноваційний потенціал підприємства внутрішніх факторів, слід зазначити, що процеси управління інноваційною діяльністю значно залежать від інноваційної культури певної організації. Під інноваційною культурою слід розуміти міру сприйнятливості організації до нововведень, досвід впровадження нових проектів, політику менеджменту в області інновацій, відношення персоналу до інновацій. За участю інноваційної культури можна реально досягти прискорення й підвищення ефективності впровадження нових технологій і винаходів, реальної протидії бюрократичним тенденціям, сприяння розкриттю інноваційного потенціалу особистості тощо .Таким чином, для успішного управління власним інноваційним потенціалом підприємства повинні постійно відслідковувати зміни інноваційного клімату, а також систематично працювати над формуванням та вдосконаленням власної інноваційної культури. [27]

4. Тенденції розвитку інноваційного підприємництва в Україні та світі

На сьогодні, можна виокремити основні тенденції інноваційного розвитку за трьома моделями.

Модель перша, "Ризикове венчурне підприємництво" (переважає у США), передбачає наявність малих фірм, які часто створюються під одну ідею та є неприбутковими,тому що не займаються виробництвом. Стартовим капіталом для них є власні заощадження засновника та ризиковий капітал, який надається на безвідсотковій, безповоротні основі та не підлягає вилученню під час усієї дії договору . Перевагами такої моделі інноваційного розвитку є її гнучкість, мобільність та спрямованість на радикальні інновації.

Друга модель, "Міжнародна міжфірмова кооперація і метод підвищення ефективності НДДКР", притаманна країнам Західної Європи. Вона спрямована на вирішення довгострокових комерційних завдань та пов'язана з глобальним поширенням нових технологій. Дослідники зазначають, що дана модель знаходиться в руслі об'єктивного процесу інтернаціоналізації господарського життя .

Остання, третя модель має назву "Нові форми взаємодії людей в інноваційному процесі". В її основі лежить посилена увага до якості продукції і переоснащення виробництва, тобто реалізація інновацій істотно залежить від їх поширення на сполучені виробництва.

У кожній з цих моделей інноваційного розвитку певна роль відведена державі. За ступенем державного регулювання у інноваційній сфері можна виділити дві системи: першу представляють США та Велика Британія, де втручання держави в економіку, в тому числі й в інноваційну сферу, є мінімальними; другу - Франція та Японія, в яких державі відведена активна роль у підтримці інноваційного розвитку всіма можливими методами.

Перша система передбачає автономію підприємництва в інноваційній сфері. У ній застосовуються непрямі методи стимулювання інноваційної діяльності та інноваційного розвитку. Друга система активно використовує вплив держави на інноваційний розвиток, також і неринковими методами, шляхом прямих дотацій і субсидій підприємствам і організаціям, які провадять інноваційну діяльність, а отже для неї характерними є прямі методи стимулювання. Жодна з цих моделей не застосовується у чистому вигляді, однак вони виступають основою для поєднання різних елементів державного впливу при формуванні політики інноваційного розвитку.

Важливою тенденцією інноваційного розвитку є інтеграція науки та виробництва у формі технопарків (створюються для стимулювання малого інноваційного підприємництва), технополісів (об'єднують у собі наукові установи фундаментального і прикладного характеру, ВНЗ, конструкторські організації, промислові підприємства, орієнтовані на впровадження нововведень), бізнес-інкубаторів (забезпечують реалізацію будь-якого проекту, що обіцяє прибуток) тощо .

Отже, світові тенденції інноваційного розвитку передбачають зростання частки підприємств, що запроваджують інновації, та питомої ваги інноваційної продукції; збільшення маловідходних та ресурсозберігаючих виробництв; забезпечення притоку інвестицій у інноваційні проекти та державну підтримку інноваційної сфери. [22]

В Україні тенденції є протилежними. Відповідно до звіту «Глобальний інноваційний індекс 2012» Україна займає 63 місце серед 141 країни за глобальним інноваційним індексом (у 2011 році наша держава займала 60 місце з 125), при цьому за показниками бізнес-досвіду Україна зайняла 51 місце (працівники розумової праці - 55 місце, інноваційні зв'язки - 85 місце, сприйняття знань - 33 місце) .[9]

Низький рівень інноваційного розвитку держави в значній мірі пояснюється його низьким рівнем на підприємствах, які виступають елементами загальної макросистеми та формують її ефективність. Внесок промислового комплексу в економіку визначає провідну роль і місце промисловості в забезпеченні важливих стратегічних інтересів держави. Прагнення України досягти рівня технологічно розвинутих країн ставить пріоритетним інноваційний розвиток промисловості, який забезпечить якісне зростання як галузей, так і економіки країни в цілому. В свою чергу однією з основних галузей промисловості України є машинобудування, де зосереджено близько 20 % основних засобів усіх галузей промислового сектору та виробництво інноваційної продукції з високим рівнем доданої вартості. Проаналізуємо стан інноваційного розвитку машинобудування через призму аналізу використання науково-технічних та фінансових ресурсів у промисловості (табл. 2, діаграма 1). [19]

Таблиця 2. Основні показники, що характеризують інноваційний стан промисловості України у 2008-2012 рр.

Показник	Промисловість
	2008	2009	2010	2011	2012
Ступінь зносу основних засобів підприємств, %	58,4	62,0	63,8	63,0	-
Інвестиції в основний капітал, млн. грн.	76617,70	57657,60	58558,20	86312,8	-
Інноваційні витрати, млн. грн.	3435,968	3731,95	8045,5	14333,9	11480,6
Освоєно виробництво інноваційних видів продукції, од.	2446	2685	2408	3238	3403
Впровадження нових технологічних процесів, од.	1647	1893	2043	2510	2188
у тому числі маловідходних, ресурсозберігаючих, од.	680	753	479	517	554

Діаграма 1

Тенденції щодо виробництва інноваційних видів продукції та впровадження нових технологічних процесів були аналогічними в цілому для промисловості та для машинобудування зокрема. У 2010 р. відбулося зниження кількості освоєних нових видів продукції та впроваджених маловідходних та ресурсозберігаючих процесів, однак відбулося зростання кількості впроваджених нових технологічних процесів. У 2011-2012 рр. відбулося зростання кількості освоєних нових видів продукції (на 34 % і 5 % відповідно) та впроваджених маловідходних та ресурсозберігаючих процесів (на 8 % та 7 % відповідно), однак це жодним чином не вплинуло на динаміку частки реалізованої інноваційної продукції у загальному обсязі промислової продукції, яка продовжує знижуватися.

1. Низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції на ринку, спричинена використанням застарілих технологічних процесів, які не дозволять випускати нову продукцію або продукцію зі значно поліпшеними властивостями. Для вирішення цієї проблеми в першу чергу необхідне оновлення технологічної бази підприємств із залученням значних обсягів фінансування.

2. Недостатні обсяги фінансування інноваційної діяльності. Основа фінансування інновацій в Україні - власні кошти підприємств, тобто прибуток. Оскільки багато підприємств працює збитково, а ті що отримують прибуток не поспішають ним ризикувати, це призводить до низького рівня інноваційності промисловості. Таким чином, необхідно використовувати принцип сполучення інвестицій з інноваціями, який можна реалізувати через надання державної фінансової підтримки промисловим підприємствам для здійснення інноваційної діяльності; розвиток системи фінансування та кредитування підприємств для придбання передових технологій; зниження податкового тиску на інноваційно активні підприємства і т.д.

3. Наростаюче відставання промисловості України порівняно з розвинутими країнами, причиною якого є відсутність структурної перебудови машинобудівного комплексу, неможливість переорієнтації на високі технології та невідповідність створюваних науково-технічних та інтелектуальних продуктів потребам промисловості. Необхідно застосовувати концепцію «інноваційного трикутника», яка передбачає, що швидке та успішне запровадження проривних інновацій в промисловості вимагає співпраці трьох різних суб'єктів: споживач, розробник та винахідник. [7]

Висновки

Розглянувши поставлені питання, можна сказати, що поняття «інновації», «інноваційна діяльність» досить швидко і надійно ввійшло до сучасного вітчизняного економічного лексикону. Воно означає самостійний вид діяльності підприємства, пов'язаний з управлінням процесами відновлення всіх об'єктів господарювання в ринковій економіці. На зміну одному формам і методам керування економікою приходять інші. У цих умовах інноваційною діяльністю буквально змушені займатися всі організації, усі суб'єкти господарювання від державного рівня керування до знову створеного товариства з обмеженою відповідальністю в сфері малого бізнесу. Під інноваціями розуміється прибуткове використання нововведень у виді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного або іншого характеру. Період часу від зародження ідеї, створення і поширення нововведення і до його використання прийнято називати життєвим циклом інновації. З урахуванням послідовності проведення робіт життєвий цикл інновації розглядається як інноваційний процес.

Ситуація, що склалась в українській економіці, дає нові можливості для розвитку насамперед сфер, що пов'язані з інноваційною діяльністю. Фірми (підприємства) проводять наукові дослідження та розробляють нову продукцію з метою диверсифікації виробництва, його модернізації, створення високих технологій і сучасного виробничого потенціалу шляхом заміни машин та устаткування. Під впливом зростаючої внутрішньої і зовнішньої конкуренції інновації стають найважливішим елементом менеджменту на фірмі (підприємстві). Нові ідеї і продукти, прогресивні технології й організаційні рішення дедалі більшою мірою визначають успіх підприємницької діяльності, забезпечують виживання і фінансову стабільність фірми (підприємства). У свою чергу, інноваційна спрямованість стратегії і тактики розвитку виробництва ставить нові вимоги до змісту, організації і методики управлінської діяльності, що зумовлює необхідність формування й удосконалення специфічних форм інноваційної діяльності.

У сучасних умовах основним засобом підтримки високих темпів розвитку й досягнення необхідного рівня прибутковості суб'єктами господарювання стає постійне впровадження ними інновацій.

Активізація інноваційного розвитку є одним з найголовніших факторів виживання вітчизняних суб'єктів господарювання в умовах жорстокої конкурентної боротьби. При цьому саме інноваційний потенціал є передумовою успішної реалізації інноваційної складової.

Саме тому підприємствам в Україні слід приділяти більшу увагу вивченню питань сутності та складових власного інноваційного потенціалу. До того ж, успішне управління інноваційним потенціалом усучасних умовах слід розглядати як умову забезпечення високого рівня конкурентоспроможності підприємства, а отже власне його існування.

Використана література

1) Основи інноваційного менеджменту. Теорія і практика: підручник під ред. Казанцева О.К.,МинделиЛ.Э., М.: Економіка, 2004. -18с.

2) Основи інноваційного підприємництва.Кирьяков О.Г., Максимов В.А., М.: Фенікс, 2002

3) Інноваційна діяльність малих та середніх підприємствах //bizeducation/library/management/innov/8/noibauer.htm

4) .ФатхутдиновР.А. Інноваційний менеджмент: Підручник для вузів, 6-те вид., СПб: Пітер, 2008. -443с.

5) Оголева Л. Н. Інноваційний менеджмент: навчальних посібників,ИНФРА-М, 2004. -238с.

6) Про підтримку малих інноваційних підприємств //allmedia/newsitem.asp?id=884321

7) Стаття журналуБОСС:bossmag/view.php?id=3556

8) Бузовський Є.А. Інновації у розвитку підприємництва в промисловості/ Є.А. Бузовський, В.А. Скрипниченко. - Економіка АПК. - 2009. - № 1. - С. 55-63

9) Музика П.М. Підвищення ефективності інноваційної підприємницької діяльності / П.М. Музика // Економіка . - 2012. - № 6. - С. 64-67.

10) Сіренко Н.М. Управління стратегією інноваційного розвитку економіки України: [монографія] / Н.М. Сіренко. - Миколаїв, 2010. -416 с.

11) Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів /Авт.-упоряд.: Г. О. Андрощук, І. Б. Жиляєв, Б. Г.Чижевський, М. М . Шевченко. -- К: Парламентське вид-во, 2009. -- 632 с

12) Тивончук С.О. Методологічні підходи щодо управління інноваційною діяльністю / С.О. Тивончук, С.В. Тивончук. // Економіка . - 2011. - № 12. -С. 67-71.

13) http://www.enterprise-europe-network.ec.europa.eu/index_en.htm.

14) Зянько В.В. Інноваційне підприємництво: сутність, механізми і форми розвитку: монографія /Зянько В.В. / Вінницький нац. техн. ун?т. - Вінниця : УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2008. - 397 c

15) Павленко І.А. Інноваційне підприємництво у трансформаційній економіці України /І.А. Павленко; Київ. нац. економ. ун?т ім. Вадима Гетьмана. -- К. : КНЕУ, 2007. - 248 c.

16) Економіка і організація інноваційної діяльності : підр. / О.І. Волков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін.; під ред. проф. О.І. Волкова, проф. М.П. Денисенка. - К. : ВЦ “Професіонал”, 2009. - 960 с

17) Перспективи інноваційного розвитку України (аналітична доповідь) [Електронний ресурс]. -URL: http://www.niss.gov.ua/Table/Zhalilo21/003.htm

18) Державний комітет статистики України : офіц. сайт [Електронний ресурс]. - URL: http://ukrstat.gov.ua

19) Федулова Л.І. Інноваційна економіка: [підручник] /Любов Іванівна Федулова. - К.: Либідь, 2008. - 480 с

20) Інтернет-рынок Украины // Internet UA. - 20013. - № 8.

21) Пятьдесят фактов мировой экономике // Deutschland. - 2004. - № 6. - С. 62-66.

22) Doing Business-2014 :http://russian.doingbusiness.org/data/exploreeconomies/Ukraine

23) Статистичний щорічник України за 2013 рік / ред. П. Ф. Зацаринський; відповід. за випуск Н. Ю. Рошко. - Миколаїв: Головне управління статистики у Миколаївській області, 2013.

24) Статистичний щорічник України за 2011 рік / За ред. Осауленко О.Г. - Державна служба статистики України , 2012.

25) Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні: Національна доповідь, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.-Київ, 2013.

26) Економіка підприємства: підручник / [Г.О. Швиданенко, В.Г. Васильков, Н.П. Гончарова, І.А. Павленко, та ін.]; за заг. та наук. ред. Г.О. Швиданенко; М-во освіти і науки України, ДВНЗ "Київський нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана". - К. : КНЕУ, 2009. - 598 с. - (25 д.а., особисто автору 1,0 д.а -Розділ 12. Інноваційна діяльність.).

Размещено на Allbest.ru

...