Регулювання зайнятості населення в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Актуальні проблеми зайнятості населення в процесі формування ринку праці в Україні

1.1 Ринок праці як частина економічної системи

1.2 Формування ринку праці в Україні

2. Регулювання зайнятості населення в економіці України

2.1 Основи державного регулювання ринку праці

2.2 Основні напрямки та принципи державної політики щодо регулювання зайнятості населення

2.3 Методи стимулювання зайнятості населення

2.4 Концепція змішаного регулювання зайнятості населення - пріоритетний шлях розвитку ринку праці в Україні

ІІІ. Перспективи розвитку ринку праці України в умовах світової глобальної економіки

Висновки

Використана література

Вступ

Актуальність теми: Найважливішим критерієм соціальної орієнтованості економіки є відношення до зайнятості в державі на всіх рівнях. Зайнятість одвічно спрямована на людину, її інтереси і потреби у трудовій сфері. Державне регулювання зайнятості є частиною активної соціально-економічної політики держави. Соціальний захист населення від безробіття здійснюється державною службою зайнятості в умовах поліпшення ситуації на ринку праці, що характеризується підвищенням рівня зайнятості населення і зниженням рівня безробіття.

Законодавством передбачено, що держава гарантує всім громадянам, незалежно від походження, соціального, майнового стану тощо, рівні можливості щодо вибору виду діяльності з урахуванням потреб особистих інтересів та суспільних потреб, забезпечення ефективної зайнятості через запобігання безробіттю, координацію діяльності у сфері зайнятості з іншими соціально-економічними напрямками через відповідні програми й державні органи. зайнятість ринок праця економічний

Державною службою зайнятості - виконавчою дирекцією Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття - з метою якнайшвидшого повернення незайнятих та безробітних громадян до професійної діяльності, підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці, підвищення мотивації до праці надається комплекс соціальних послуг і матеріальне забезпечення у випадку безробіття згідно з законом України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття» у рамках здійснення заходів Державної програми зайнятості населення. Крім цього єдина технологія обслуговування населення (ЄТОНН) передбачає активізацію власних зусиль безробітного в пошуках роботи, підвищення його персональної відповідальності за соціальне становище.

Метою курсової роботи є аналіз стану ринку праці в країні, виявлення основних тенденцій проблеми зайнятості та шляхів її вирішення.

Об'єктом дослідження виступає ринок праці.

Предмет дослідження: визначення ефективних форм і методів процесу щодо вирішення проблеми зайнятості в економіці країни.

Завдання:

1) Відшукати літературу для виконання курсової роботи;

2) проаналізувати формування національного ринку праці;

3) виявити основи державного регулювання ринку праці;

4) розглянути принципи державної політики регулювання зайнятості населення;

5) розкрити методи стимулювання зайнятості населення;

6) охарактеризувати концепцію змішаного регулювання зайнятості населення;

7) проаналізувати перспективи розвитку ринку праці України в умовах світової глобальної економіки;

8) підвести підсумок і зробити висновки.

1. Актуальні проблеми зайнятості населення в процесі формування ринку праці в Україні

1.1 Ринок праці як частина економічної системи

В економічних працях вчених є багато визначень терміну ринку праці. Академік Чухно А.А. у своєму підручнику «Основи економічної теорії» сформулював таке визначення.

Ринок праці - це частина економічної системи, її елемент і характеристика, в межах яких відбувається залучення праці як економічного ресурсу до сфери національного виробництва.

Ринок праці передбачає сукупність механізмів, які забезпечують координацію попиту і пропозиції праці, купівлю-продаж робочої сили, визначення її вартості, організацію оплати праці, соціальну опіку через підприємницькі структури.

Ринок праці, як і всякий інший ринок, складається із попиту, пропозиції, ціни і конкуренції. Ці основні елементи ринку у рівному ступені впливають і відносяться як до робочої сили, так і до роботодавців.

Отже, ринком праці називається система відносин між роботодавцем і працездатним населенням з укладенням трудових договорів (контрактів) щодо кількості, умов та оплати праці; між населенням і органами державного управління з забезпечення права здійснювати будь-яку економічну діяльність, захисту від дискримінації в сфері праці, допомоги і компенсацій при безробітті.

Водночас вважалось, що ринок праці - це саморегулююча підсистема суспільного відтворення, яка за допомогою ринкових регуляторів економіки здібна встановити економічно доцільні пропорції між попитом та пропозицією робочої сили, а також його сегментами.

Щорічні збитки від недовикористання трудового потенціалу являють собою серйозну небезпеку для економіки країни, оскільки негативно відображаються на стані виконання державного та місцевих бюджетів (зменшується загальна сума податкових платежів, яка надходить до держави, а отже, скорочуються інвестиції у всі галузі національного виробництва), у кінцевому підсумку це призводить до зниження рівня та якості життя населення. У цьому контексті виникає необхідність удосконалення існуючих та пошуку якісно нових методів регулювання трудової зайнятості, які б органічно враховували історичні, демографічні, соціальні, економічні, регіональні особливості національного господарства країни та проявлення економічних законів ринкового господарства.

Суспільна (точніше, державна) власність на засоби виробництва, що мала місце у економіці нашої держави, довгий час обмежувала роль ринку та, як уже відомо, призвела до негативних наслідків. До них, зокрема, відноситься і державна монополія.

З проголошенням незалежності України, прийняттям нею Конституції, Законів “Про зайнятість населення”, “Про оплату праці”, “Про власність”, цілого ряду директивних та нормативних актів було усунено умови, при котрих держава монопольно диктувала підприємствам засоби та форми господарювання, створено необхідні передумови вільного, демократичного, самостійного вибору підприємствами найбільш прийнятних форм господарювання та поширеного застосування різних форм залучення людей до трудової діяльності.

У сучасних умовах багатоукладності економіки власність на засоби виробництва припускає існування суверенних підприємств. Благополуччя колективів самостійних підприємств залежить від того, наскільки ефективно використовується власність, яка знаходиться у їх розпорядженні.

Таким чином, самостійність у діяльності підприємств, у першу чергу, націлена на забезпечення більш високих результатів роботи зайнятих на них робітників та, як наслідок, на отримання відповідної матеріальної винагороди за підсумками праці. Певна свобода дій у цьому плані підвищує зацікавленість кожного трудівника на підприємстві у покращенні техніко-економічних показників, створює можливість виявлення ініціативи та високої трудової активності. У підсумку господарська самостійність дозволяє ефективніше використовувати виробничий та трудовий потенціал підприємств та тим самим боротися за місце на ринку.

Також можна зробити висновок, що заміна однієї форми власності на іншу - ще не гарантія ефективності виробництва та ефективності зайнятості економічно активного населення. Ефективність, якість та прибутковість праці на підприємствах будь-якої форми господарювання, у першу чергу, залежать від того, наскільки працівники виявляють особисту матеріальну та моральну зацікавленість до роботи, яку вони виконують. Без існування такої зацікавленості не отримають своєї повної економічної реалізації ніякі інші потреби (суспільні, колективні) цивілізованого суспільства.

Однак природа власності багатомірна та не зводиться тільки до питання про те, хто, як, у якому вигляді або якості отримує прибуток, виступаючи у ролі власника засобів виробництва або капіталу. Центральне питання власності для будь-якого суспільства міститься у тому, хто, яким шляхом, а головне - на які цілі витрачає кошти, що йому належать, з якою ефективністю власність створює інвестиції та капітал, сприяє підвищенню добробуту усього суспільства та його кожного члена.

Таким чином, викладений вище теоретичний матеріал дозволяє дійти до висновку про те, що законодавче використання різноманітних форм власності забезпечує широку самостійність підприємствам. Але усі позитивні можливості такої господарської самостійності не застосовуються на практиці, що приводить до незадоволення потреб суспільства у цілому.

У рамках такого підходу до проблеми ефективності зайнятості з урахуванням того, що власність служить матеріальною основою індивідуальної економічної свободи людини та господарській самостійності підприємств, у демократичній Україні повинен бути утворений такий економіко-правовий та організаційний механізм, який дозволить звести індивідуальні потреби та можливості у колективні, а колективні - у суспільні.

1.2 Формування ринку праці в Україні

Становлення національного ринку праці в Україні пов'язують з ухваленням 3акону "Про зайнятість населення" (1991). 3 цього часу держава відмовилася від права на працевлаштування, почала здійснювати перехід від політики повної зайнятості населення до політики ефективної зайнятості, взявши на себе певні обов'язки щодо матеріальної та соціальної підтримки безробітних. Для цього були створені спеціальні служби інфраструктури ринку праці - Державна служба зайнятості та Державний фонд сприяння зайнятості населення.

Процес формування національного ринку праці відбувається повільно, суперечливо і болісно, оскільки в минулому ця сфера була однією з найбільш здеформованих. Становлення вітчизняного ринку праці відбувалося в умовах різкого дисбалансу між попитом на працю та її пропозицією. Вивченню національного ринку праці та дослідженню його актуальних проблем присвятили свою увагу багато економістів та науковців. Серед них такі як Чувардинський О.Г., Васильченко В.С., Петюх В.М. та інші.

3а офіційними даними, впродовж 90-х рр. ХХ ст. кількість вільних робочих місць зменшилася більше, ніж у 5,5 рази. Зменшення попиту на працю відбулося передусім за рахунок значного падіння реального ВВП, конверсії, структурної перебудови економіки.

Попит на працю є похідним від сукупного попиту. 3меншення капітальних вкладень, споживчих видатків населення призвело до значного скорочення попиту на працю.

Пропозиція робочої сили в Україні є більшою, ніж попит, що зумовлює наявність безробіття і необхідність дієвих механізмів його зменшення та стабілізації.

Формування національного ринку праці відбувається під впливом міграційних процесів, що мають внутрішню і зовнішню спрямованість. У 90-х рр. міграційний рух населення мав чітку тенденцію, що знайшло відображення у зменшенні загальної чисельності населення країни.

Національний ринок праці характеризується ознаками, що формуються під впливом різних факторів. Насамперед, на ринок праці впливає демографічна ситуація, від параметрів якої залежить ефективність трудового потенціалу, густота населення, міграційний рух та ін.

Ситуацію на вітчизняному ринку праці ілюструють дані табл. 1.

Таблиця1. Населення за економічною активністю, млн. чол.

(у віці 15-70 років)

№	Групи населення	2002	2003	2004	2005
1	Наявне населення	48,5	48,0	47,6	47,3
2	Економічно активне населення	22,23	22,17	22,20	22,28
3	Зайняте населення	20,09	20,16	20,30	20,68
4	Безробітні	2,14	2,0	1,90	1,60
5	Економічно неактивне населення	1,37	1,37	1,36	1,36

Чухно А.А.Основи економічної теорії.-К,Вища школа,2001.-с.207.

За визначенням академіка Чухно А.А. у книзі «Основи економічної теорії»:

Економічно активне населення - це населення віком 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг; складається із зайнятих економічною діяльністю, що приносить дохід, та безробітних.

Економічно неактивне населення - особи, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні. До цієї групи населення належать: учні та студенти; пенсіонери (понад 70 років); інваліди; особи, зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей, доглядом за хворими та ін.

Демократизація суспільного життя, зростання відкритості суспільства, процеси роздержавлення власності й приватизації підсилили мобільність капіталу, лібералізацію зовнішньоекономічних зв'язків України та режиму виїзду громадян за її межі, що в сукупності активізувало еміграційний рух.

Однак основна причина небувалого зростання кількості еміграції українських громадян за кордон полягала у кризовому становищі на внутрішньому ринку праці та різкому падінні рівня життя населення.

Як зазначила доктор економічних наук, професор Петрова І.Л. в журналі «Економіка та держава» №2/2005, масова еміграція з України спричинена такими обставинами: зростанням безробіття, великою різницею в рівні оплати праці в Україні та західних країнах, відсутністю перспектив професійного зростання, економічною нестабільністю, невизначеністю шляхів поліпшення рівня життя, відсутністю безпеки громадян тощо.

Слід зазначити, що еміграція з України, крім негативних наслідків, обіцяє певні економічні вигоди. По-перше, знижує рівень безробіття і пом'якшує соціальну напруженість у суспільстві. По-друге, сприяє підвищенню рівня життя громадян України за рахунок ресурсів країни перебування. По-третє, наповнюється валютний фонд країни за рахунок трансферних переказів доходів працівників-емігрантів. По-четверте, сприяє професійному і культурному зростанню трудових мігрантів.

Однак якими б значними не були економічні вигоди від еміграції, сукупні втрати для національної економіки і суспільства є значно більшими і такими, що не підлягають жодній компенсації.3агалом, нинішня еміграційна ситуація в Україні не відповідає національним інтересам. 3а підрахунками спеціалістів, з України щороку виїжджає майже 35 тис. осіб. 3 них 40-45 % - висококваліфіковані працівники працездатного віку. Понад 70 % емігрантів - молодші за 40 років.

Таблиця 2. Загальні показники зовнішньої трудової міграції в Україні

Показники	2001	2002	2003
Чисельність українців, які виїхали працювати за кордон, осіб	11816	18741	24397
Чисельність іноземців, які приїхали Працювати в Україну, осіб	2003	1820	2187
Кількість країн-реципієнтів Української робочої сили	26	42	45
Кількість країн-донорів Іноземної робочої сили	73	79	81

За матеріалами Міністерства праці та соціальної політики (www.minpraci.gov.ua)

Поряд із пожвавленням економіки держави вцілому, соціально-економічне становище на селі залишається досить напруженим.

Аналіз публікацій у Вісниках СЗ Рівненського обласного центру зайнятості з тематики сільської зайнятості, які з'явились в останні роки, свідчить про те, що проблеми сільського безробіття перебувають у полі зору вчених-економістів нашої держави. Проте, вивченню причин, соціально-економічних наслідків сільського безробіття, ролі органів місцевого самоврядування в регулюванні сільської зайнятості та забезпеченні її продуктивних форм достатньої уваги не приділяється.

Уявіть собі село, де є лише один роботодавець - сільськогосподарське підприємство, та й те знаходиться на межі банкрутства. Про які особисті та суспільні інтереси може йти мова? Як активізувати власні зусилля безробітного в пошуках роботи? Жоден законодавчий акт чи нормативний документ цього не передбачає і не регулює співпрацю фахівця служби зайнятості з безробітним за таких умов.

У сільській місцевості не вистачає медичних працівників, учителів. Багато заявок сьогодні надходить від роботодавців на електрозварників, слюсарів, токарів, швачок, столярів, водіїв, трактористів, висококваліфікованих робітників на будівництві.

Сільгосппідприємствам постійно бракує птахівників, механіків, зоотехніків, ветеринарних фельдшерів, тваринників.

На сьогодні вже не безробіття є головною проблемою регіонального ринку праці, а нестача кваліфікованої робочої сили та низька заробітна плата.

Одним із пріоритетів роботи служби зайнятості у сільській місцевості є сприяння розвиткові підприємницької ініціативи безробітних, орієнтування на започаткування власної справи. Безробітні намагаються реалізувати себе у сфері побуту, сільському господарстві, будівництві, обробній промисловості, сільському зеленому туризмі.

Звичайно, фахівці центрів зайнятості бачать і ще одну небезпечну проблему - зниження або відсутність мотивації до праці. Доки сукупна сума усіх соціальних виплат, що їх отримує малозабезпечена людина, перевищуватиме розмір оплати праці, аргументів на щоденні восьмигодинні трудові зусилля буде мало. І однією з причин, чому працездатні громадяни не мають бажання працювати, а хочуть бути лише формально зареєстрованими у службі зайнятості, є те, що чинне законодавство передбачає отримання певних соціальних виплат, субсидій, зокрема допомоги малозабезпеченим сім'ям, житлово-комунальних субсидій, за умови перебування на обліку в центрі зайнятості.

У ситуації, що склалася у теперішній час у економіці України, мають місце й такі факти: більшість підприємств шляхом необгрунтованого (без урахування продуктивності праці) підвищення цін на вироблену продукцію та надані послуги збільшує заробітну плату робітників. Нерегульовані ціни реагують на збільшені штучним способом прибутки, а отже, на сплатоспроможний попит автоматично. Паралельно з ростом цін росте й курс валют. Неконтрольоване підвищення заробітної плати та цін (без фактичного збільшення виробництва товарів та послуг), їх постійна гонка не тільки заважають реальному збільшенню платоспроможного попиту населення, але й приводять у занепад життєвий рівень громадян. Таким чином, з реальної ситуації у економіці України видно і те, що в умовах, коли ціни та прибутки “відпущено”, між ними відбувається постійне суперництво, яке супроводжується інфляцією. Результати такої конкуренції (зменшення реального прибутку та ін.) постійно відчуває на собі основна маса населення країни. Більш того, це, в умовах нерегульованого ринку, різко збільшило кількість відірваних від трудового процесу людей та період безробіття.

Процес становлення ринку праці в Україні, як зазначає Мазурок П. в журналі «Україна: аспекти праці» №1/2005, супроводжується посиленням його сегментації. В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєві зрушення, які трансформують практично однорідну всезагальну зайнятість дореформеного періоду в сегментований ринок праці. Кожний сегмент як зайнятого, так і незайнятого населення відрізняється специфікою свого соціального статусу, економічною поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних форм господарювання і власності.

Окреслимо найважливіші фактори, які мають суто негативний вплив на розвиток сучасного національного ринку праці.

На відміну від дуалістичної моделі західних ринків, українському ринку праці властива трисекторна модель, яка охоплює: зайнятих в офіційній економіці, зайнятих в неофіційній економіці та зайнятих одночасно в офіційній та неофіційній економіках.

Сектор неформальної зайнятості являє собою вкрай неоднорідний за економічними та соціальними показниками сегмент.

В українській економіці його характеризують такі риси:

- незареєстрованість зайнятості, діяльність тільки на свій власний страх і ризик з повною відповідальністю за результати;

- суперечність з розвитком економіки, ізольованість, некоординованість цих видів діяльності;

- залежність доходів від ступеня ризику, випадкових обставин, відсутність будь-якого соціального захисту.

Не менш важливою проблемою є обмеженість інвестиційних можливостей, яка поглиблює дефіцит робочих місць і за сучасних економічних умов у вигляді попиту на робочу силу стає визначальним у формуванні ситуації на ринку праці.

Загострюються проблеми працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення: молоді, інвалідів, жінок, демобілізованих військовослужбовців, працівників, вивільнених через закриття шахт, засуджених осіб, звільнених з установ, де відбували покарання та інші. Порушуються їхні трудові права.

Система державної професійної освіти не гнучко реагує на зміни в попиті на робочу силу. Збільшується розрив між якістю робочої сили, яка необхідна роботодавцям, і кваліфікацією тих, хто шукає роботу. Як наслідок, знижується конкурентноспроможність працівників, які виходять на ринок праці.

З огляду на попередній аналіз національного ринку праці можна зробити такий висновок.

Спад виробництва, що супроводжується все ще дужою інфляцією, високий банківський відсоток, що не дає можливості користуватися кредитом, інвестувати програми розвитку виробництва, нестабільність податкового законодавства, що стримує надходження іноземних інвестицій, та інші причини внутрішнього та зовнішнього (розпад виробничих зв'язків, підвищення цін на енергоносії та ін.) характеру свідчать про те, що в Україні склалася дуже складна для вибору економічної політики ситуація. Враховуючи викладене, існує об?єктивна необхідність розробки такої концепції функціонування сучасного ринку праці, яка ураховує історичні, демографічні, соціальні, економічні та регіональні особливості нашої держави, а також реалії сьогодення та тим самим дозволить з найбільшою повнотою використати невичерпні резерви національного виробництва.

2. Регулювання зайнятості населення в економіці України

2.1 Основи державного регулювання ринку праці

Ринок праці формується на підставі виключного права людини розпоряджатися своїми здібностями до праці та добровільно обирати форму зайнятості, вид діяльності або професію. У багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою основні функції щодо регулювання ринку праці здійснюють профспілки. У країнах, які перебувають у стадії формування ринкових відносин, коли елементи інфраструктури ринку праці не діють досить ефективно, не відпрацьований механізм громадського та інституціонального регулювання, здійснюється державне регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці.

При цьому на відміну від командно-адміністративного розподілу та перерозподілу трудового потенціалу держава функціонує відповідно до попиту і пропозиції робочої сили. Державна політика загальної зайнятості поступається місцем політиці ефективної зайнятості.

Основними нормативними актами, згідно з якими здійснюється регулювання ринку праці в Україні, є "Закон України про зайнятість населення" та Державна програма зайнятості. Закон "Про зайнятість населення" дає визначення категорії зайнятості населення, права громадян у виборі виду діяльності, статусу безробітних, визначає право на допомогу по безробіттю, додаткові гарантії для окремих категорій населення, основні завдання служби зайнятості, механізм формування та використання фонду сприяння зайнятості населення, роль підприємств, установ і організацій в реалізації державної політики зайнятості.

Державна програма зайнятості визначає заходи держави щодо надання допомоги громадянам у їх працевлаштуванні, організації роботи з професійної перепідготовки кадрів, участь у профорієнтаційній роботі, сприяння створенню робочих місць, організації громадських оплачуваних робіт.

Основні функції регулювання ринку праці в Україні здійснюють Міністерство праці та Міністерство соціального захисту населення. Для реалізації програми зайнятості і забезпечення громадянам відповідних гарантій по всій території України створено державну службу зайнятості. До її обов'язків входить аналіз і прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу, облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання допомоги громадянам у професійній орієнтації, доборі роботи і працевлаштуванні та власникам підприємств -- у доборі необхідних працівників; організація при потребі професійної підготовки і перепідготовки громадян; реєстрація безробітних і виплата допомоги по безробіттю; участь у підготовці територіальних програм зайнятості та заходів щодо захищеності різних груп населення від безробіття.

Певні функції по регулюванню ринку праці виконує Міністерство економіки та управління (департаменти) економіки місцевих державних адміністрацій. Вони здійснюють аналіз і прогноз чисельності населення, трудових ресурсів та ринку праці, в складі індикативних планів розробляють зведений баланс трудових ресурсів, зведений баланс ринку праці, заходи щодо забезпечення зайнятості та соціального захисту населення.

Державне регулювання зайнятості базується на теоретичних основах ринку праці, розроблених як зарубіжними, так і вітчизняними вченими, які відповідають основним законам ринкової економіки, передусім закону вартості та закону попиту і пропозиції. Серед таких вчених є С.Біляцький, А.Єпіфанов, Г.Завіновська, Є.Качан, Л.Лисогор, Т.Мірошниченко, А.Никифорова та інші.

Маршавін Ю. у своїй статті «Державне регулювання ринку праці України: теоретико-методологічний аспект» в журналі «Соціальний захист» №3/2005 зазначає, що під державним регулюванням ринку праці, слід розуміти сукупність цілеспрямованих форм, методів і напрямів активного впливу держави (в особі державних органів різного рівня) на співвідношення попиту і пропозиції робочої сили, умови її продажу та використання.

Втручання держави в регулювання купівлі-продажу робочої сили та її раціонального використання зумовлено неспроможністю ринкової економічної системи забезпечити виробництво робочої сили необхідної якості - її загальноосвітні та кваліфікаційні характеристики, зменшити безробіття, а також забезпечити значну частину безробітних засобами для існування.

У сучасних економічних системах, коли економіка вільної конкуренції не спроможна справитися з рядом економічних та соціальних проблем, створюється механізм функціонування ринку праці з елементами державного та профспілкового втручання, який складається з суб'єктів та об'єктів, цілей, інструментів та засобів впливу.

До суб'єктів ринку праці відносяться носії, виконавці та виразники господарсько-трудових відносин.

Носії - соціальні групи, які відрізняються один від одного за рядом ознак: за майновим станом, за доходами, професіями, галузевими та регіональними інтересами. Зокрема, це власники засобів виробництва (роботодавці) та власники робочої сили (наймані працівники). Кожна з цих груп має свої інтереси, обумовлені їх соціально-економічним становищем, а також належністю до того чи іншого регіону, виду діяльності. Звертаючись індивідуально до державного апарату, окремі представники цих груп формують першу лінію зв'язку.

Виразники господарсько-трудових інтересів - об'єднання носіїв господарсько-трудових інтересів в спілки, асоціації, серед яких найбільш відомі профспілки, спілки роботодавців, фермерів, різних торговців, банківських установ та інші. Вини взаємодіють на ринку праці, здійснюючи власні концепції соціально-економічної політики, прагнучи максимально вплинути на державні структури та один на одного. Вони мають свої друковані видання, значні фінансові кошти, центри підготовки кадрів і зв'язків з громадськістю. Як правило, в тісному зв'язку з виразниками інтересів діють різні партії, які виражають соціально-економічні, політичні, релігійні, культурні, екологічні, специфічні регіональні інтереси частіше всього від імені нації. Консультації, поради, рекомендації, меморандуми та інші різні засоби впливу на органи державного економічного регулювання складають другу лінію зв'язку на ринку праці.

Виконавці господарсько-трудових інтересів - органи трьох гілок влади, побудовані за ієрархічним принципом, зокрема, Міністерство праці та соціальної політики, Державна служба зайнятості та її підрозділи, відділи та управління праці та соціального захисту населення. Вони покликані запроваджувати у життя програму державної економічної політики і складають третю лінію зв'язку.

Носії та виразники господарсько-трудових інтересів використовують різні інструменти та засоби впливу на державну економічну політику: органи масової інформації, демонстрації, маніфестації, збір підписів, звернення у суди, кампанії громадянської непокори тощо. В свою чергу органи державної влади використовують свої засоби адміністративного та економічного впливу на носіїв та виразників господарсько-трудових інтересів: трудове та господарське законодавство, оподаткування, пенсійне законодавство, пільгове кредитування, санкції та штрафи тощо.

Об'єкти державного регулювання ринку праці - це ситуації, явища та умови соціально-економічного життя, де виникають або можуть виникнути труднощі, проблеми, які не розв'язуються автоматично, в той час як розв'язання їх терміново потрібно для нормального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності. До них відносяться: соціальні відносини між роботодавцями і працюючими за наймом; трудові відносини між роботодавцями і найманими робітниками, включаючи оплату і охорону праці, найм та звільнення працівників; зайнятість, включаючи регулювання пропозиції робочої сили та пропозиції робочих місць; допомога по безробіттю; підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників; розподіл та перерозподіл робочої сили.

Розглянемо види регулювання, які здійснює держава в межах ринку праці:

- захисне, призначене для обмеження дій, які призводять до незахищеності різних груп населення;

- заохочувальне, направлене на створення умов, в яких можуть здійснюватися і розвиватися певні форми діяльності;

- обмежувальне, яке здійснюється для виключення дій окремих осіб або груп таким чином, щоб вони не могли одержати переваг перед іншими;

- директивне регулювання, яке передбачає вплив уряду на ринок праці з урахуванням інтересів населення;

- регулювання за допомогою економічних фінансових заходів (податків, субсидій), які сприяють росту пропозиції на ринку праці або зростання зайнятості.

Отже, оскільки стан ринку праці визначається попитом та пропозицією на робочу силу та її ціною, то головною умовою регулювання ринку праці в Україні є проведення ефективної політики зайнятості населення.

2.2 Основні напрямки та принципи державної політики щодо регулювання зайнятості населення

Регулювання зайнятості в умовах ринкової економіки здійснюється в основному державою у відповідності до прийнятої політики (концепції) зайнятості. Основними напрямками сучасної політики більшості країн є сприяння в працевлаштуванні незайнятого населення і надання допомоги в профпідготовці та перепідготовці, а також стимулювання створення гнучкого ринку праці.

У відповідності до рекомендацій Міжнародної організації праці і нормативних актів про зайнятість населення при здійсненні державної політики зайнятості необхідно керуватись такими принципами:

- забезпечення рівних можливостей всім громадянам, незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, відношення до релігії, в реалізації права на працю і вільний вибір виду діяльності;

- сприяння забезпечення ефективної зайнятості, яка запобігає безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

- добровільність праці, у відповідності до якої зайнятість ґрунтується на вільному волевиявленні громадян;

- сприяння трудовій мобільності. Дотримання цього принципу пов'язано з розвитком існуючої системи загальноосвітньої та професійної підготовки з врахуванням загальних закономірностей динаміки професійної структури в епоху науково-технічної революції, нових вимог до якостей працівника в умовах ринкової економіки, а також з формуванням в психології людей орієнтації на безперервне вдосконалення професійної майстерності, пошук найбільш відповідної сфери для прикладання своїх здібностей, готовність до перенавчання в разі необхідності;

- єдність відповідності. Означає наявність чотирьох умов: координації діяльності в області зайнятості з іншими напрямками економічної і соціальної політики, включаючи соціальне забезпечення, зростання і розподіл доходів, попередження інфляції; поєднання самостійності місцевих органів влади в забезпеченні зайнятості з централізованими заходами; участь профспілок і спілок роботодавців в розробці та реалізації заходів щодо забезпечення зайнятості у взаємодії з органами державного управління; міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості, включаючи професійну діяльність громадян за кордоном і трудову діяльність іноземних громадян в країні.

Регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці здійснюється за такими основними напрямами:

- законодавче встановлення умов праці залежно від її видів, місця виконання, особи працюючого, яке охоплює час праці і відпочинку, техніку безпеки, вимоги до кваліфікації, взаємовідносини між власниками засобів і найманою робочою силою, профспілками та підприємцями тощо;

- створення державної системи дослідження і прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці;

- створення мережі центрів служб зайнятості і бірж праці для реєстрації безробітних і фінансової допомоги їм, допомоги у працевлаштуванні, консультаціях, сприяння вирішенню кадрових проблем на підприємствах;

- створення фондів сприяння зайнятості на загальнодержавному та місцевих рівнях;

- розроблення програм державної допомоги у підготовці кадрів, розроблення програм державної допомоги у створенні нових і підтримці діючих робочих місць в окремих галузях і районах;

- розроблення державної допомоги у працевлаштуванні, створенні і підтримці нових робочих місць для окремих категорій населення;

- створення системи матеріальної допомоги у зв'язку з тимчасовим безробіттям.

2.3 Методи стимулювання зайнятості населення

Цілі, принципи і напрямки регулювання зайнятості населення становлять теоретико-методологічні засади для розроблення конкретного механізму регулювання ринку праці. Сучасний механізм регулювання зайнятості - це поєднання ринкового механізму саморегулювання економічних процесів і системи заходів щодо державного сприяння зайнятості. До системи державного регулювання має входити законодавче, нормативно- правове та інформаційне забезпечення політики зайнятості, а також економічні, соціально-політичні й організаційно-адміністративні важелі її реалізації.

Конструктивні особливості механізмів регулювання зайнятості населення, як і вплив держави на цей процес, значною мірою визначаються:

- розробленням механізмів регулювання зайнятості населення, що відповідали б чинним міжнародним нормам соціального розвитку, соціальної політики й політики зайнятості, які зафіксовані в документах ООН, МОП;

- удосконалення чинних і розробкою нових законодавчих й нормативних актів України з питань соціальної політики та політики зайнятості населення.

Державне регулювання зайнятості, забезпечуючи зміни в її рівні та структурі, мусить створити умови для послідовних переміщень трудових ресурсів з урахуванням справжніх розмірів і глибини диспропорцій в їх розподілі, покласти в основу цих переміщень критерій економічної доцільності та ефективності господарювання. Такий підхід зумовлює принципи розроблення конкретних механізмів і важелів державної системи регулювання зайнятості, а їх ефективність визначається сприянням формуванню умов для досягнення повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості.

Так, 1 березня 1991р. було прийнято Закон України «Про зайнятість населення». Він визначає правові, економічні та організаційні засади зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Для реалізації політики зайнятості населення створено державну службу зайнятості, діяльність якої фінансується з Державного фонду сприяння зайнятості населення. Послуги цієї служби надаються безплатно. Для сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінет Міністрів України і місцеві Ради народних депутатів розробляють річні та довгострокові державні й територіальні програми зайнятості населення. Так, державна програма передбачає такі заходи щодо сприяння зайнятості та соціального захисту населення:

- створення додаткових робочих місць шляхом розвитку малих підприємств, сімейного та індивідуального підряду, фермерських господарств, організації оплачуваних громадських робіт тощо;

- професійна підготовка і перепідготовка вивільнюваних працівників;

- організація роботи з професійної орієнтації;

- забезпечення зайнятості тих, хто потребує соціального захисту (жінок, молоді, інвалідів);

- надання матеріальної допомоги безробітним.

Аналізу ринку праці та методів регулювання зайнятості населення присвятив свою книгу «Ринок праці та зайнятість» В.М.Петюх. За його визначенням методи щодо регулювання зайнятості розподіляються на активні та пасивні. До активних методів відносяться:

1) створення додаткових сфер зайнятості (переструктуризація економіки, додаткові робочі місця на державних підприємствах, субсидування створення нових робочих місць в приватному секторі, створення умов для іноземного інвестування, організація суспільних (громадських) робіт, створення умов для самозайнятості громадян тощо);

Одним із пріоритетів служби зайнятості є сприяння розвиткові підприємницької ініціативи безробітних, орієнтування їх на започаткування власної справи. Тим, хто хоче організувати підприємницьку діяльність, державна служба зайнятості одноразово виплачує допомогу по безробіттю. Служба зайнятості підтримує осіб, які вирішили започаткувати власну справу, не лише матеріально. Для них проводяться тематичні семінари і курси цільового призначення. Відвідуючи ці заходи, безробітний має можливість зорієнтуватись щодо вибору майбутнього виду діяльності та отримати корисні поради фахівців.

2) підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів;

Державна служба зайнятості надає допомогу в працевлаштуванні або відкритті власної справи шляхом проходження професійного навчання. Професійне навчання здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. У період навчання безробітний отримує матеріальну допомогу в порядку, визначеному законодавством України. За умови проходження навчання поза межами постійного проживання компенсується вартість проїзду до місця навчання і у зворотному напрямку та, в разі потреби, оплачується проживання у гуртожитку в період навчання. Для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації безробітних створено центри професійно-технічної освіти ДСЗ. Вчорашні безробітні, які виявили бажання опанувати нову професію або перекваліфікуватися, мають можливість робити це безкоштовно для них на найновішому обладнані, у навчальному процесі успішно використовуються мультимедійні технології. Чимало роботодавців охоче користуються послугами служби зайнятості, яка готує кадри на їх замовлення.

3) субсидування частини витрат підприємств на заробітну плату, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, застосування гнучких форм зайнятості;

Державна служба зайнятості пропонує різноманітні шляхи вирішення кадрових питань. Один з них - це працевлаштування безробітних шляхом надання роботодавцям за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Дотація - це кошти Фонду загальнообов'язкового соціального страхування України на випадок безробіття, надані роботодавцю для покриття фактичних витрат на заробітну плату осіб, працевлаштованих за направленням державної служби зайнятості. Державна служба зайнятості надає дотацію для працевлаштування безробітних роботодавцям, незалежно від форм власності та господарювання, які використовують найману працю. В Україні працевлаштування безробітного шляхом надання дотацій роботодавцю ще не набуло масового характеру. У середньому по Україні лише за 3-4 із 100 працевлаштованих безробітних, направлених службою зайнятості, роботодавці отримують дотації.

4) надання допомоги у працевлаштуванні;

За пошуком роботи безробітний може звернутися до державної служби зайнятості. Тут нададуть допомогу з використанням оперативної інформації про вільні робочі місця та вакантні посади не тільки в межах району, а й по інших населених пунктах області та України, а також можна отримати кваліфіковані консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштування. Працездатним громадянам працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування. Для працевлаштування соціально незахищеної категорії громадян щорічно на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності з чисельністю понад 20 чоловік місцевими органами влади за поданням центрів зайнятості встановлюється квота для бронювання до 5% загальної кількості робочих місць.

До соціально незахищених категорій громадян відносяться:

- жінки, які мають дітей до шести років;

- одинокі матері, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

- молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах освіти, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце;

- діти-сироти, які залишилися без піклування батьків;

- особи, яким виповнилося 15 років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

- особи пере пенсійного віку (чоловіки по досягненні 58 років, жінки - 53 років);

- особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування.

5) регулювання галузевої та територіальної мобільності кадрів.

Здійснюється для стимулювання розміщення робочої сили в трудодефіцитних районах і галузях.

До пасивних методів регулювання зайнятості відносяться:

1) асигнування коштів на часткове відшкодування безробітним їхніх втрат в доходах;

Постановою правління Фонду загальнообов'язкового соціального страхування України на випадок безробіття від 24.07.2008р. №54 встановлені такі розміри допомоги по безробіттю:

- для незастрахованих осіб з 1вересня 2008р. -320 грн., з 1 жовтня - 360грн.;

- для застрахованих осіб з 1 вересня 2008р. - не менше 420грн., з 1жовтня - не менше 500грн. і не вище за середньомісячну заробітну плату, що склалася за всіма видами економічної діяльності у відповідній області за минулий місяць.

Допомога по безробіттю визначається у відсотках до середньої заробітної плати залежно від страхового стажу. Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, для осіб перед пенсійного віку - 720 календарних днів.

Залежно від тривалості безробіття допомога зменшується у відсотках до визначеного розміру:

- у перші 90 календарних днів безробіття виплачується 100% призначеної допомоги;

- протягом наступних 90 днів - 80%;

- а в подальшому - 70%.

Громадянам, які звільнилися з роботи за власним бажанням без поважних причин, виплата допомоги по безробіттю розпочинається лише з 91-го дня і в розмірі не 100%, а 80%.

2) організаційні заходи держави по ліквідації диспропорцій і пропозиції робочої сили;

Сюди можна віднести організацію національної системи освіти. Причому успіху досягають в тих країнах, в яких зусилля держави в цьому напрямку зосередженні не тільки на перепідготовці та підвищенні кваліфікації незайнятого населення, але й на всіх інших ланках загальної та професійної освіти. В цій системі важливе значення має загальна та професійна довиробнича освіта. Таким чином, допомогу в забезпеченні зайнятості одержують молодь; особи, які приступають до трудової діяльності вперше або після довгої перерви; працівники підприємств, особливо ті, хто має застарілу професію, підлягає скороченню в зв'язку з реорганізацією або ліквідацією підприємств тощо.

3) законодавчі та фінансові заходи держави.

До вказаних методів відносяться і пряме стимулювання зайнятості, і непрямий вплив на зростання зайнятості, заходи по скороченню пропозиції на ринку праці, конверсія оборонних галузей, стимулювання самозайнятості, сприяння розвитку малого та середнього бізнесу, розвиток гнучкого ринку праці.

Пряме стимулювання зайнятості передбачає:

- розширення виробництва товарів та послуг за рахунок збільшення державних субсидій. Кошти направляються в трудомісткі галузі: будівництво, транспорт, ремонт доріг, сферу послуг. Цей вид регулювання дає в чотири рази більше місць, ніж еквівалентне зниження податків з підприємств;

- організація суспільних робіт, які являють собою види тимчасової трудової зайнятості, що, як правило, не вимагають професійної підготовки і основною метою яких є сприяння включенню в активну трудову діяльність мало- та неконкурентноздатних осіб. Ці роботи організовуються, як правило, в комунальному господарстві, будівництві суспільних споруд, ремонтних роботах тощо;

- створення робочих місць для молоді, а також запровадження контрактної системи працевлаштування випускників різних учбових закладів;

- субсидії по зайнятості, які охоплюють інвалідів та інші групи населення, не конкурентноздатні на ринку праці. Для них створюються спеціалізовані та додаткові робочі місця шляхом директивного виділення певної частини спеціалізованих робочих місць на всіх видах підприємств; будівництва за рахунок бюджетних асигнувань спеціалізованих державних підприємств, де робочі місця надаються тільки особам, які потребують соціального захисту, фінансування витрат і зниження податків тим роботодавцям, які створюють на своїх підприємствах спеціалізовані робочі місця;

- організація на підприємствах курсів професійної підготовки, які частково субсидуються державою.

Непрямі заходи впливу на зайнятість включають:

- інвестування найбільш перспективних або трудомістких галузей через дешевий кредит для приватних капіталовкладень, через механізм банківської системи;

- зміни структури оподаткування за рахунок скорочення частки податків, які стягуються з загальної суми заробітної плати та внесків у фонди соціального страхування, збільшення частки податків на основний капітал і додану вартість;

- надання переваг виробничому капіталу перед фінансовим і виплатою дивідендів.

Отже, говорячи про особливості формування механізмів регулювання зайнятості населення на етапі становлення ринку праці, важливо наголосити на тому, що забезпечення кількісної і якісної збалансованості попиту і пропозиції на робочу силу і те, якими шляхами і методами вона досягається, є структурним елементом загальноекономічної політики держави. Інакше кажучи, ефективний вплив на вдосконалення механізмів ринку праці забезпечується державою на мікрорівні - під час формування і реалізації державної політики зайнятості. Таким чином, теоретичною основою державного регулювання зайнятості населення має бути концепція, що визначає мету й принципи такого регулювання і водночас враховує взаємозв'язки між завданням у сфері зайнятості та іншими соціальними та економічними аспектами ринку праці, органічно вплетена в програму його економічного і соціального розвитку.

2.4 Концепція змішаного регулювання зайнятості населення - пріоритетний шлях розвитку ринку праці в Україні

Сформульовані в працях провідних вчених і спеціалістів у сфері використання трудових ресурсів наукові концепції, положення, висновки і рекомендації посідають важливе місце в сучасній теорії зайнятості і дозволяють найповніше усвідомити складність процесу формування соціальної ринкової економіки, тобто такої системи господарювання, за якої взаємодоповнюються дії економічних законів з державним регулюванням.

Ускладнення соціально-економічних відносин у результаті переходу до ринку, формування багатоукладної економіки вимагають впровадження адекватної концепції зайнятості.

У вітчизняній та зарубіжній літературі накопичено значний досвід вивчення та дослідження особливостей регулювання зайнятості населення. Дослідженню досвіду регулювання зайнятості в країнах з розвиненою ринковою економікою та можливостей його використання в перехідних системах присвятили свою увагу такі науковці, як Д.Стешенко, С.Трубич, А.Хахлюк, Н.Юрлова та інші. Цей список можна значно розширити, оскільки регулювання ринку праці тісно пов'язане з питанням фінансового, правового, організаційного забезпечення.

Як зазначає О.І.Краузе в статті «Концепція змішаного регулювання зайнятості населення України» в журналі «Актуальні проблеми економіки» за №10(40)/2004, нинішні методи в економічній політиці України вичерпали себе і не здатні забезпечити нормального функціонування ринку праці, його соціальної інфраструктури та ціннісних орієнтирів, а процесові державного макроекономічного регулювання зайнятості притаманні невідповідність у цілому фінансової, законодавчої, нормативної бази ринковим формам господарювання, відірваність від соціально-економічних процесів, які відбуваються на макрорівні. Ці недоліки, в свою чергу, призводять до суттєвого розладу ринку праці, до поляризації суспільства, послаблюють економічні стимули саме тоді, коли вони мали б змінити адміністративні методи регулювання зайнятості, створюють передумови для некерованості у реальній економіці та соціальній сфері.

З огляду на це постає нагальна потреба у розробці системи дієвих, активних та ефективних заходів регулювання ринку праці. В Україні спостерігається тенденція запозичення окремих елементів світового досвіду регулювання ринку праці без врахування відмінностей соціально-економічного середовища суспільств. На думку фахівців, найбільш прийнятною для умов України є шведська модель регулювання ринку праці, де роль держави в керуванні процесами, як і всією соціальною сферою, порівняно велика і політиці у сфері зайнятості приділяється велика увага.

...