Методологічні засади та класифікація витрат підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru

Національний технічний університет України

„Київський політехнічний інститут"

Факультет менеджменту та маркетингу

Курсова робота

з дисципліни „Мікроекономіка"

на тему: "Витрати підприємства: види, структура"

Студента 2 курсу Уе-32 групи

Федоренко Владислав Андрійович

Київ 2014

Вступ

Витрати підприємства виникають внаслідок придбання ним виробничих ресурсів, тобто пов'язані з виробництвом продукту. Одні із них - це витрати на закупівлю сировини, матеріалів, палива та енергії, робочої сили, інші - на закупівлю засобів праці.

За умов досконалої конкуренції витрати виробництва виявляють вирішальний вплив не лише на розмір прибутку підприємства, але й на те, чи залишиться фірма на даному ринку взагалі, чи буде змушеною покинути цього.

Сучасна економічна наука вважає витрати підприємства цього платою за залучені ресурси виробництва.

Витрати підприємства розглядаються під кутом зору підприємця, котрий прагне обґрунтувати оптимальну стратегію фірми і досягти мети - одержання високого доходу на одиницю затрат на виробничі ресурси.

Господарюючий суб'єкт, стикнувшись із обмеженістю ресурсів, повинен зробити вибір між альтернативними способами їх використання. Так виникають альтернативні витрати - затрати ресурсів за найкращого альтернативного варіанта їх використання. Підприємець, приймаючи рішення про застосування ресурсів, відмовляється від виробництва одних товарів на користь інших, тобто жертвує цінністю альтернативних можливостей.

Темою курсової роботи обрано питання: «Витрати виробництва та обертання підприємства, шляхи її зниження в умовах ринкових відносин.

Мета курсової роботи - визначення поняття витрат виробництва та з'ясування шляхів їх зниження в умовах ринкових відносин.

Предмет курсової роботи - витрати виробництва.

Завдання курсової роботи:

- з'ясувати методологічні засади поняття виробничих витрат;

- визначити класифікаційні ознаки виробничих витрат;

- визначити шляхи зниження виробничих витрат в умовах ринкових відносин;

- надати певні висновки.

вартість ресурс витрати

Розділ 1. Методологічні засади та класифікація витрат підприємства

1.1 Основні концепції теорії вартості

Для беззбиткового функціонування підприємства, його фінансової сталості слід не тільки мати необхідні ресурси, а й правильно встановлювати нормативний рівень їх витрачання, визначати оптимальне співвідношення ресурсів для виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг), тобто чітко володіти інформацією про структуру виробничих витрат підприємства, уміло ними управляти. На жаль, в сучасних умовах господарювання менеджери підприємств не приділяють належної уваги управлінню витратами з причини того, що не можуть досить детально їх описати. Нерідко їм просто важко розібратися в заплутаній структурі витрат, їх взаємозалежності та залежності від ключових факторів виробництва. Однак, витрати відіграють суттєву, майже головну роль в ефективності роботи підприємства і питання щодо детального їх вивчення, аналізу, управління ними стає важливим для кожного підприємства.

В процесі виробничо-господарської діяльності підприємства здійснюють безліч витрат, що розрізняються за економічним змістом, цільовим призначенням, джерелами відшкодування. Перш ніж зупинитися на класифікації витрат з'ясуємо суть витрат.

Під витратами виробництва в економічній теорії розуміється сукупність витрат на придбання засобів виробництва.

Витрати в грошовому виразі характеризують фактичний обсяг ресурсів, який використовується для досягнення певної мети незалежно від джерел фінансування. За своїм змістом, витрати - це явні витрати підприємства, які призводять до отримання економічних вигод.

Витрати - це сукупність виражених у грошовій формі витрат підприємства, пов'язаних з виробництвом продукції, наданням послуг, виконанням робіт й їхньою реалізацією.

З певною мірою умовності всю різноманітність теоретичних поглядів щодо проблеми теорії вартості можна поділити на три великі групи: трудова теорія вартості; теорія граничної корисності; теорія, що поєднує елементи першої і другої. Їх зміст, у свою чергу, поділяється на ті чи інші концепції.

Теорія трудової вартості. Вона знайшла вираження в роботах англійських економістів другої половини XVII - початку XIX ст.: В. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо і логічно була завершена в середині XIX ст. в працях К. Маркса і Ф. Енгельса. Основний зміст трудової теорії вартості можна коротко викласти в таких положеннях:

1. Різнорідні продукти ринкового обміну мають однаковий внутрішній зміст - вартість, тому вони можуть прирівнюватись один до одного у певній міновій пропорції. Це значить, що мінова вартість - форма, у якій виявляється вартість. Завдяки вартості всі товари стають якісно однорідними (у них закладена однакова суспільна праці), цілком порівнянними на ринку і кількісно рівними в міновій пропорції.

2. Вартість усіх товарів створюється суспільною працею товаровиробників. Ця праця є суспільною тому, що виробник ринкового продукту працює не на себе, а створює корисну річ для інших членів суспільства. Отже, вартість - втілена у товарі суспільна праця, а рівність продуктів за їх вартістю означає, що в них закладена однакова кількість праці.

3. Саму працю, яка створює вартість, розрізняють по її складністю чи якістю.

4. Праця має внутрішнє мірило - робочий час.

У певній мірі «родинною» теорії трудової вартості є «теорія витрат виробництва». Вона і виникла приблизно одночасно з теорією трудової вартості. Відповідно до теорії витрат виробництва основну мінової вартості і цін становлять витрати виробництва. Ця теорія була висунута у XVIII ст. представником французької класичної політекономії Ф. Кене і логічно зумовила зародження теорії факторів виробництва. Відповідно до цієї теорії величина вартості товару являє собою сумарне вираження витрат (або ефективності) його трьох основних факторів: праці, капіталу і землі. Ця теорія вперше була обґрунтована в першій половині XIX ст. в працях французьких економістів Ж.-Б. Сея і Ф. Баста.

Теорія граничної корисності (маржиналізм). Її найбільш видані представники: К. Менгер, В. Джевонс, Л. Вальрас, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк. Основні положення теорії:

1. Основу вартості, а відповідно, ціни товару становить його корисність, яку не можна ототожнювати з об'єктивними властивостями товарів. Корисність - це суб'єктивна оцінка, яку надає кожен покупець ролі певного блага в задоволенні його особистих потреб. Цінність (синонім вартості) блага - це розуміння людиною значення спожитої речі для його життя і добробуту.

2. Корисні блага поділяються на два види:

а) наявні в необмеженій кількості (вода, повітря і т.д.). Ці речі люди не вважають цінними для себе, тому що мають їх у надлишку, достатньому для задоволення власних потреб;

б) відносно рідкісні, яких бракує для задоволення сформованих потреб у них. Саме цим благам господарюючі суб'єкти приписують цінність.

3. Людина розташовує свої потреби в порядку зменшення ступеня їх важливості і намагається задовольнити наявною в її розпорядженні кількістю благ. При цьому цінність кожного блага буде залежати, по-перше, від важливості задоволення потреби, а по-друге, від ступеня її насичення. У XIX ст. деякі економісти вважали, що існує певний кількісний вимірник щастя, чи корисності, для кожної людини. Одиниця виміру корисності була названа ютіль (від англ.. Utility - корисність). Чим більше ютілей здобував на ринку споживач, тим більшу порцію щастя він нібито одержував.

4. У процесі особистого споживання дії закон спадної корисності.

5. Цінність благ визначає гранична корисність, тобто суб'єктивна корисність «граничного екземпляра», який задовольняє найменш негайну потребу в продукті цього роду.

Неокласична теорія. На рубежі XIX-XX ст. зусиллями таких економістів, як Дж. Б. Кларк, А. Маршалл, Л. Вальрас, В.Парето, був покладений початок об'єднанню багатьох теорій вартості. В економічній науці виник неокласичний напрям, який став теоретичним фундаментом для сучасних досліджень сучасного господарства. А. Маршалл, характеризуючи неокласичний підхід, зазначав, що саме ціна рівноваги являє синтез корисності і витрат виробництва, вона є однією з основних у мікроекономічному аналізі ринкового механізму.

1.2 Витрати виробництва і їх види

У ринковій економіці виробництво має товарний характер, тому витрати факторів виробництва трансформуються у витрати виробництва.

Витрати виробництва - вартість факторів виробництва, використаних для створення певного обсягу продукції. У мікроекономіці витрати виробництва розглядаються з позиції концепції альтернативної вартості.

Альтернативна вартість - вартість витрачених на виробництво коштів, яка визначається найбільш можливим прибутком, що міг би бути отриманий з цих грошей, якби вони були вкладені в щось інше (депозит у банку, інвестиції у виробництво, купівля товару та ін.). Розрізняють зовнішні та внутрішні витрати.

Зовнішні витрати (бухгалтерські або наявні) - плата за ресурси, що не належать підприємству (заробітна плата найманим робітникам, відсотки за кредити, орендна плата, плата за послуги тощо).

Внутрішні витрати (приховані або неявні) - це грошові платежі, які могло б отримати підприємство при альтернативному використанні власних ресурсів (підприємець використовує власні приміщення, але міг би передавати їх в оренду і отримувати дохід; вкладає кошти в розвиток виробництва, але міг би покласти їх у банк на депозит).

Зовнішні і внутрішні витрати формують економічні, які і є об'єктом вивчення мікроекономіки. До складу економічних витрат належить економічний прибуток.

Нормальний прибуток - плата за виконання підприємцем його підприємницьких функцій. Його розмір визначається рівнем дохідності, який є середнім (нормальним) для певної галузі і утримує підприємця в ній.

Іншою формою прибутку є прибуток економічний.

Економічний прибуток - додатковий прибуток підприємця в результаті його більш ефективної (порівняно з конкурентами) діяльності в цій галузі. Оскільки його отримують не всі підприємці, то він не належить до економічних витрат. Економічний прибуток розраховується як різниця між бухгалтерським прибутком та внутрішніми витратами (рис. 1.1).

Дохід, який відшкодовує тільки економічні витрати, достатній для створення умов зацікавленості у виробничій діяльності, оскільки він дає підприємцю нормальний прибуток. Надлишок доходу над економічними витратами є економічним прибутком. Економічні витрати дають змогу зрозуміти різницю між підходами бухгалтера і економіста до оцінювання діяльності фірми. Бухгалтера цікавлять насамперед результати діяльності фірми за певний (звітний) період. Він аналізує минулу діяльність фірми. Економіста, навпаки, цікавлять перспективи діяльності фірми, її майбутнє. Тому він уважно стежить за ціною найкращої альтернативи використання власних ресурсів.

1.3 Зовнішні і внутрішні витрати підприємства

Розрізняють зовнішні і внутрішні витрати підприємства.

Зовнішні витрати дорівнюють сумі грошових виплат фірми за використані ресурси зовнішнім постачальникам (іншим фірмам), якщо не належать до засновників даного підприємства.

Тобто зовнішні витрати підприємства - це його плата за придбані працю, сировину, матеріали, паливо, енергію, транспортні послуги тощо.

Внутрішні витрати фірми - це витрати власних і самостійно використаних ресурсів.

Внутрішні витрати - це неоплачені витрати, вони не набувають цінового виразу. Внутрішні витрати підприємства дорівнюють втраченій вигоди від того, що фірма сама використовує власні ресурси, а не продає їх (не віддає в оренду) іншим фірмам. Внутрішні (неоплачені) витрати зявляються тоді, коли фірма застосовує власні грошові фонди, жертвуючи процентом (доходом на грошовий капітал), власну працю і підприємницьку діяльність, відмовляючись від заробітку, який могла б одержати, запропонувавши ці ресурси іншим, тощо.

Сума зовнішніх і внутрішніх витрат утворює так звані економічні витрати, а всі зовнішні витрати - це так звані розрахункові, або бухгалтерські, витрати.

Економічні витрати відображаються кривою виробничих можливостей підприємства. Економічні витрати - це виплати, які фірма зобов'язана здійснити, або доходи, якими вона зобов'язана забезпечити постачальників ресурсів, щоб відвернути їх застосування в альтернативних виробництвах.

По розрахункових витратах здійснюються розрахунки із зовнішніми постачальниками ресурсів, які набувають цінової форми і проводяться через бухгалтерські документи підприємства.

1.4 Постійні та змінні витрати

Витрати підприємства класифікують і за іншим критерієм, виділяючи постійні та змінні витрати.

Постійні витрати фірми - витрати, які не залежать від випуску продукції.

До постійних витрат відносять вартість обладнання, оренди, проценти, позику, податки, амортизаційні відрахування, заробітну плату управлінців, затрати на охорону і підтримання готовності підприємства до роботи тощо. Вони будуть здійснюватись і при повній зупинці підприємства. Постійні витрати фірми пов'язані передусім із затратами на придбання і експлуатацію засобів праці.

Величина постійних витрат підприємства (англійська абревіатура FC), розрахована на одиницю продукту (одиницю вартості обсягу продукту), утворює середні постійні витрати підприємства (AFC)

(1.1)

Змінні витрати фірми визначаються зміною обсягу виробництва.

До змінних витрат фірми відносять витрати на закупівлі сировини, палива, енергії, матеріалів, транспортних послуг, на заробітну плату основних працівників. Змінні витрати зникають за повної зупинки виробництва і звільнення основних працівників.

Величина змінних витрат підприємства (VC), розрахована на одиницю виробленого продукту, утворює його середні змінні витрати (AVC)

 (1.2)

1.5 Повні і граничні витрати

Сума постійних і змінних витрат підприємства утворює його загальні, або повні (валові), витрати.

Загальні (повні) витрати - це сума грошових виплат на виробництво певного обсягу продукції.

Величина повних витрат підприємства (TC), обчислена на одиницю продукту, утворює середні повні витрати (ATC)

(1.3)

Середні загальні витрати підприємства постійно порівнюють із ринковою ціною одиниці даного товару. Якщо вони нижчі від ринкової ціні, фірма одержує прибуток з кожної реалізованої одиниці товару, тобто працює рентабельно (прибутково) в межах даного обсягу виробництва.

Додаткові витрати на виробництво кожної додаткової одиниці товару в порівняні з існуючим обсягом виробництва називають граничними витратами виробництва (MC), які обчислюються так

(1.4)

Визначення граничних витрат відіграє особливу роль у виробничій стратегії фірми.

1.6 Виробничий період і закон спадної віддачі ресурсів

Варто підкреслити, що характер витрат підприємства змінюється в залежності від виробничого періоду. Економічна наука вбачає суттєву різницю між короткостроковим періодом і довгостроковим періодом виробництва.

Короткостроковий період - відрізок часу виробництва, протягом якого підприємство не встигає змінити свої постійні витрати у відповідь на зміну ринкових цін, а тому реагує тільки зміною змінних витрат.

Довгостроковий період визначається часом, протягом якого підприємство встигає змінити свої постійні витрати, які також стають змінними.

У короткостроковому періоді виробничі можливості фірми завжди фіксовані, незмінні, що визначається незмінністю постійних витрат підприємства, а в довгостроковому періоді - вони плинні, змінюючись разом із усіма витратами. Короткий період надто малий, щоб підприємство встигло змінити свої виробництві фактори, але достатній для зміни ступеня інтенсивності їх застосування за рахунок поєднання незмінних (фіксованих) факторів (основного капіталу) із змінними факторами (оборотним капіталом). У тривалому періоді всі виробничі фактори стають змінними.

Поєднання незмінних і змінних факторів виробництва у короткому періоді викликає дію закону спадної віддачі ресурсів.

Закон спадної віддачі стверджує послідовне зростання кількості змінних ресурсів у їх поєднанні із незмінними, починаючи з певного моменту, створює все менший приріст продукту в розрахунку на кожну одиницю зростаючого змінного ресурсу (змінних витрат).

При аналізі спадної віддачі ресурсів у короткому періоді застосовують показники сукупного продукту (увесь обсяг виробництва, створений сукупною дією всіх виробничих факторів) і граничного продукту фірми (додаток до сукупного продукту за рахунок використання додаткової одиниці якогось фактора).

Зокрема, виділяють граничний продукт праці (за рахунок застосування додаткової одиниці праці) і граничний продукт капіталу (за рахунок застосування додаткової одиниці основного капіталу), а також середній продукт - сукупний продукт фірми в розрахунку на одиницю певного змінного ресурсу. Середній продукт будь - якого змінного фактора є показником його продуктивності.

Отже, середній продукт праці є виразом середньої продуктивності праці (кількість одиниць продукту на одиницю праці), а граничний продукт праці - виразом граничної продуктивності праці (кількість одиниць продукту на додаткову одиницю праці). Якщо змінним ресурсом стає капітал, то визначають середню і граничну продуктивність капіталу.

1.7 Короткострокові витрати підприємства

Короткостроковий період - це період часу, коли потужності фірми залишаються незмінними, але обсяг виробництва може бути змінений шляхом застосування більшої або меншої кількості живої праці, сировини, палива, енергії. Тому у короткостроковому періоді одні види ресурсів змінні, а інші - фіксовані.

Дія закону спадної віддачі ресурсів (закону спадного граничного продукту) прослідковується і через аналіз витрат виробництва у короткостроковому періоді.



Рис. 1.2 Зміна витрат із зростанням обсягу виробництва

Особливо наочно це видно на графіках витрат. На першому з них відображено криві постійних (FC), змінних (VC) і повних (ТС) витрат підприємства, що показують зміну витрат із зростанням обсягу виробництва.

Розташування кривих на графіку визначається тим, що постійні витрати із зростанням випуску продукту залишаються сталими, а повні (загальні) витрати - це сума постійних і змінних. Зміна повних витрат визначається виключно зміною змінних витрат, тому крива ТС повторює форму кривої VC. Ця форма свідчить, що певного моменту віддача ресурсів була зростаючою, коли криві ставали все пологішими, а потім почав діяти закон спадної віддачі, і криві почали загинатись догори.

Ще більш наочно це видно на графіку середніх витрат. На ньому крива AFC - крива постійних змінних витрат, AVC - крива середніх змінних витрат, АТС - крива середніх повних витрат, а МС - крива граничних витрат. Їх форма показує, що AFC постійно зменшуються із зростанням випуску продукту, AVC і АТС (останні є сумою AFC і AVС) спочатку спадають (відповідно, до точок Е і Е), що свідчить про зростаючу віддачу змінних ресурсів, а потім зростають, що показує дію закону спадної віддачі змінних факторів виробництва.

Форма кривої граничних витрат (МС) є відображенням і наслідком дії закону спадної віддачі, адже граничні витрати зростають (граничний продукт зменшується).

Рис. 1.3 Середні витрати

Графіки AVC і АТС мають U - подібну форму у зв'язку з тим, що спочатку віддача змінних ресурсів була зростаючою (відчувався вплив віддачі постійних витрат), а потім стала спадною (більш помітним став вплив змінних витрат).

Крива МС перетинає криві змінних і повних витрат. Коли вона знаходиться нижче кривої AVC (граничні витрати менші від середніх змінних), це означає, що виробництво однієї додаткової одиниці продукту знижує середні змінні витрати (до точки Е), а після перетину кривих витрати на додаткову одиницю збільшують середні змінні витрати. Така ж залежність повторюється і між граничними витратами (МС) та середніми повними витратами (АТС). Якщо МС дорівнюють АТС(у точці Е), тоді середні валові витрати найнижчі.

Таким чином, величина граничних витрат “сигналізує” підприємцю про ефективність застосування виробничих факторів - вона найвища, коли МС дорівнюють АТС. У цьому випадку повні витрати підприємства на виробництво одиниці продукту будуть найнижчими, а прибуток від кожної одиницї - найбільшим.

Якщо деякі фактори (витрати) виробництва будуть постійними, а деякі - змінними, що характерно для короткострокового періоду, прибутковість виробництва визначається певним рівнем граничних витрат і певним (рівноважним) обсягом випуску продукту (відповідає точці Ена графіку). Зростання чи зниження обсягу виробництва в порівнянні з рівноважним призведе до зменшення прибутку фірми у виробничому періоді.

1.8 Довгострокові витрати підприємства

У тривалому періоді виробництва фірма може вільно маніпулювати усіма виробничими факторами. Тут усі витрати стають змінними - фірма може побудувати чи орендувати додаткові виробничі приміщення, закупати та встановити додаткові машини й обладнання, чого вона не встигла зробити в короткостроковому періоді. Це дозволяє фірмі наростити обсяг випуску продукту з новим характером витрат. Їх зміну в довгостроковому періоді зображено на рисунку, де побудовано графіки довгострокових середніх витрат (LMC).



Рис. 1.4 Графік довгострокових середніх витрат і довгострокових граничних витрат

Криву довгострокових АТС (LAC) називають також плановою кривою витрат.

Протягом тривалого періоду фірма ввела в дію три різних за своїми виробничими можливостями підприємства, для кожного із яких властива своя крива короткострокових АТС АТС - найменшого підприємства, АТС- середнього, а АТС- найбільшого. Крива LAC фірми проходить по дотичній усіх можливих кривих короткострокових середніх повних витрат. Останні відрізняються обсягом виробництва, за якого вони досягають мінімальних значень (Q, Q, Q).

Крива довгострокових середніх витрат показує найменші витрати виробництва будь - якого визначеного обсягу продукту, допускаючи при цьому можливість зміни всіх факторів виробництва оптимальним чином з метою мінімізації витрат.

Точки А, В, С вказують на найменші витрати конкретних підприємств, за яких виробництво буде найдешевшим. За цими точками й будується планова крива фірми. Середні витрати на кривій LAC завжди такі ж низькі , як за мінімальних значень витрат на кривих АТС. Водночас, графік показує, що найвигіднішим (найдешевшим) є виробництво на другому (середньому) підприємстві.

Крива довгострокових граничних витрат (LMC) показує приріст витрат, пов'язаний із виробництвом додаткової одиниці продукту в тому випадку, коли фірма може змінювати всі види витрат оптимальним чином з метою їх мінімізації. У тривалому періоді виробництва LMC відображають зміну всіх витрат фірми, тоді як у короткому періоді граничні витрати показують лише мінливість змінних витрат.

Розділ 2. Шляхи зниження витрат підприємства в умовах ринкових відносин

2.1 Економія від масштабу виробництва

Крива довгострокових середніх повних витрат має U - подібну форму, але не завжди, що залежить від існування економії витрат від масштабу виробництва, коли під масштабом розуміють розмір підприємства, який вимірюється обсягом випуску продукту.

Економія від масштабу, або зростаюча віддача від масштабу, існує, коли довгострокові АТС фірми зменшуються за зростання обсягу випуску. Постійна віддача від масштабу зявляється тоді, коли довгострокові АТС не залежать від обсягу випуску продукту.

Негативна економія від масштабу, або спадна віддача від масштабу, існує за зростання довгострокових середніх витрат по мірі збільшення обсягу випуску.

Зокрема, на тому ж графіку крива довгострокових АТС до точки В показує позитивну економію від масштабу, а після неї - негативну.

Економія від масштабу має такі причини

неділимість виробництва (одні й ті ж неділимі капітальні ресурси визначають зростаючу кількість продукту, що зменшує витрати)

спеціалізація виробництва (чим більший обсяг випуску, тим більш спеціалізованою і продуктивнішою стає праця та інші виробничі фактори)

використання більш прогресивної техніки (це підвищує продуктивність капіталу).

Основною причиною негативної економії від масштабу (спадної віддачі від масштабу) є складності в управлінні великомасштабним виробництвом, тобто зростання витрат на управління.

На новому графіку побудована крива LAC фірми, різні відрізки якої показують різні варіанти економії від масштабу за зростання обсягу випуску продукції.

Рис. 2.1 Економія від масштабу за зростання обсягу випуску продукції

Відрізок АВ показує позитивну (зростаючу) віддачу від масштабу, відрізок ВС - постійну віддачу, відрізок CD - негативну (спадну) віддачу. Фірма намагається збільшити віддачу від масштабу випуску продукту, але зростання витрат на управління великомасштабним виробрицтвом зрештою призводить до спадної віддачі факторів виробництва.

Економія на масштабах випуску продукту дозволяє фірмі значно збільшити діапазон доходності виробництва за ринкової ціни Р в довгостроковому періоді (відрізок ЕF кривої LAC).

2.2 Доходи підприємства

Доходи підприємства - це передусім грошова виручка від реалізації товарів і послуг. Водночас, розрізняють такі види доходів фірми

звичайний дохід (формується за рахунок реалізації продукції)

капітальний дохід (дохід від перепродажу виробничого капіталу, майна, землі чи фінансових активів, тобто акцій і облігацій)

дивідендний дохід (дохід від акцій інших фірм).

Основним видом доходу фірми є звичайний дохід, конкретними формами якого є валовий і чистий дохід.

Валовий дохід - вся сума доходів фірми, чистий дохід - це валовий дохід (грошова виручка фірми) без суми повних витрат, тобто - це прибуток фірми.

Для характеристики доходу фірми важливими є показники середнього та граничного доходу, пов'язаних з сукупним (валовим) доходом.

Сукупний (валовий) дохід, який одержує фірма, дорівнює ціні продукту (P), помноженій на кількість реалізованого товару (Q)

. (2.1)

Граничний дохід (MR) - це приріст доходу як результат приросту виробництва на одиницю товару

. (2.2)

Середній дохід (AR) - дохід у середньому на одиницю товару

. (2.3)

Середній дохід дорівнює ринковій ціні одиниці товару.

За умов досконалої конкуренції стан ринкової рівноваги фірми і рівень максимального прибутку досягається за рівності граничного доходу та граничних витрат

. (2.4)

Якщо граничний дохід (MR) перевищує граничні витрати (МС), виробництво варто розширювати, а якщо навпаки, цього необхідно скорочувати. Тому, коли МR=MC, фірма не змінює обсягу виробництва, він залишається сталим, звідси й назва - ринкова рівновага фірми.

Висновки

Зовнішні витрати дорівнюють сумі грошових виплат фірми за використані ресурси зовнішнім постачальникам.

Внутрішні витрати фірми - це витрати власних і самостійно використаних ресурсів. Сума зовнішніх і внутрішніх витрат утворює так звані економічні витрати, а всі зовнішні витрати - це так звані розрахункові, або бухгалтерські, витрати.

Постійні витрати фірми - витрати, які не залежать від випуску продукції. Змінні витрати фірми визначаються зміною обсягу виробництва. Сума постійних і змінних витрат підприємства утворює його загальні, або повні (валові), витрати.

Середні витрати - це витрати у розрахунку на одну одиницю продукту. Розрізняють середні постійні, змінні і повні (валові) витрати. Додаткові витрати на виробництво кожної додаткової одиниці товару у порівняні із існуючим обсягом випуску називають граничними витратами фірми.

Короткостроковий виробничий період - відрізок часу виробництва, протягом якого підприємство не встигає змінити свої постійні витрати у відповідь на зміну ринкових цін, а тому реагує тільки зміною змінних витрат. Довгостроковий період визначається часом, протягом якого підприємство встигає змінити свої постійні витрати, які також стають змінними.

Закон спадної віддачі ресурсів стверджує послідовне зростання кількості змінних ресурсів у їх поєднанні з незмінними, починаючи з певного моменту, створює все менший приріст продукту в розрахунку на кожну одиницю зростаючого змінного ресурсу (змінних витрат).

Список використаної літератури

1. Александров В. В. Функціонування економічної системи. - X., 2000

2. Башнянин Г.І. Політична економіка. - К., 2003

3. Базілінська О.Я. Мікроекономіка. - К., 2005. - 442с.

4. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О.Мікроекономіка: Навчальний посібник., К.: Атіка, 2002. - 366с.

5. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки. -- К., 2000.

6. Бункина М. К., Сєменов А. М., Семеиов В. А. Микроэкономика. -- 3-є изд., перераб. й доп. -- М., 2000.

7. Бутук А. Й. Экономическая теория. -- К., 2000.

8. Гальчинський А. С., Геєць В. М., Кінах А. К., Семиноженко В. П. Інноваційна стратегія українських реформ. -- К., 2002.

9. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічних знань. -- К., 2002.

10. Гейтс Б. Бизнес со скоростью мысли. -- 2-е изд. -- М., 2001.

11. Гелбрєйт Д. Экономические теории и цели общества. - М., 2000.

12. Глівенко С. В., Соколов М. О., Теліженко О. М. Економічне прогнозування. -- К., 2001.

13. Державно-правові реформи в Україні. -- К., 2000.

14. Економіка України № 12. - 2002

15. Заболоцький Б.Ф. “Національна макроекономіка” Київ 2002;

16. Економіка України № 5 2003;

17. Економічна енциклопедія. -- К., 2000. -- Т. 1.

18. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка / За ред. 3. Ватаманюка, С. Панчишина. -- К., 2001.

19. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: Принципу, проблеми и политика: В 2 т.: Пер. с англ. 11-го изд. -- М., 1992.

20. Мочерний О.В. Основи економічної теорії. - К., 2002.

21. Панчишин С. Мікроекономіка. - К., 2001.

22. Регіональна політика України / за ред Курдюкової0 Н.Г. - К., 2001

23. Основи економічної теорії // Ніколенко Ю.В. - К., 2000

24. Основи національної економічної політики // Діло 1992, № 40.

Размещено на Allbest.ru

...