Бюджетне регулювання в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Характеристика стану бюджету, бюджетне регулювання та концепції стану бюджету

2. Сутність, причини виникнення, класифікація дефіциту бюджету

3. Способи покриття дефіциту бюджету

4.Вплив дефіциту бюджету і державного боргу на національну економіку та на поведінку споживачів

5. Проблема бюджетного дефіциту в Україні та шляхи її подолання

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Бюджетний дефіцит представляє собою різницю між державними доходами і видатками. Це означає, що держава стає позичальником фінансових коштів у населення, банків і підприємств або іншої держави, у міжнародних фінансових організацій.

З однієї точки зору, економісти схильні вважати, що небезпеку для економіки представляє не дефіцит як такий, а джерела фінансування та природа дефіциту. І взагалі, згідно міжнародних стандартів, бюджетний дефіцит до 3% ВВП виконує активну функцію в економіці, а активний дефіцит бюджету стимулює розвиток економіки.

З іншої сторони, бюджетний дефіцит негативно впливає на розвиток економіки, стимулюючи інфляційні процеси. Він є гальмом економічного росту держави, не говорячи вже про його негативний вплив на соціальний розвиток держави.

Метою даної роботи є виявлення причин формування дефіциту бюджету, джерел його фінансування та впливу на економіку країни в цілому, а також, детальний розгляд проблеми дефіцитного бюджету у незалежній Україні.



1. Характеристика стану бюджету, бюджетне регулювання та концепції стану бюджету

бюджет дефіцит борг національний

Оскільки бюджет є важливим інструментом регулювання соціально-економічних процесів у державі, його стан визначає фінансовий добробут держави і значною мірою рівень суспільного добробуту в цілому [7, c.42].

Бюджетне регулювання - це регулювання бюджетних процесів для досягнення бюджетної рівноваги, тобто відповідності доходів та видатків бюджету. Бюджетне регулювання охоплює центральний (державний) бюджет, регіональні й місцеві бюджети.

Державний бюджет - це річний кошторис державних видатків і джерел його фінансового покриття. Згідно із Законом України «Про бюджетну систему України» бюджет трактується як план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади [9, c. 423].

Стан бюджету може характеризуватися трьома показниками: балансом доходів і витрат, перевищенням доходів над витратами (профіцит) або, навпаки, перевищенням витрат над його доходами, тобто бюджетним дефіцитом.

Нормальним явищем є збалансованість доходів і витрат. Перевищення доходів над витратами означає економічну і фінансову стабільність у державі. Найскладнішим явищем є бюджетний дефіцит, властивий бюджетам більшості країн світу, у тому числі і високорозвиненим.

Сьогодні у ряді країн світу дефіцит бюджету складає від 2 до 15 відсотків валового національного продукту при середньосвітовій його величині 4,5 відсотки. Нині спостерігається тенденція по стабілізації бюджетного дефіциту в середньосвітовому показнику 3-5 відсотків. Розмір бюджетного дефіциту, що перевищує 3 відсотки валового національного продукту, приводить до зниження інвестиційної активності та збільшення розміру інфляції [7, c.42].

Дефіцит державного бюджету є одним з основних макроекономічних показників, які характеризують стійкість національної економічної системи. Негативними прямими наслідками дефіциту державного бюджету можуть бути інфляція та порушення ринкової мотивації діяльності приватних фінансових інститутів. Тому забезпечення збалансованості державного бюджету є одним з основних завдань уряду в контексті фінансової політики держави.

Але єдиної думки щодо збалансованості державного бюджету немає. Так, Р.Солоу вважає, що у сприятливий для економіки період варто вживати заходів для збалансування державного бюджету, а К.Ерроу дотримується думки, що недоцільно прагнути бездефіцитності бюджету, і якщо зростання ВВП становить 3 % , то дефіцит державного бюджету розміром 3% від ВВП цілком прийнятний.

Водночас, на погляд інших економістів, раціональним є балансування державного бюджету на циклічній основі (під час спаду виробництва допустиме перевищення видатків над доходами, а під час економічного підйому - перевищення доходів над витратами), що дає можливість державі формувати так звані стабілізаційно-страхові фонди і проводити антикризову політику, вирівнюючи економічні коливання [9, c.425].

У зв'язку зі значним розходженням поглядів науковців щодо балансування державного бюджету розрізняють три основні підходи до його складання: Концепція щорічного балансування. Концепція циклічного балансування. Концепція функціональних фінансів.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.1 Підходи до збалансування бюджету [6, c.97].



Концепція щорічного балансування. Згідно з першою концепцією бюджет щороку має бути збалансованим. Повна щорічна збалансованість бюджету деякий час була головною метою фінансової політики. Проте згодом стало очевидним, що такий підхід обмежує можливості уряду проводити антициклічну політику, боротися з інфляцією, тримати курс на довгострокове зростання. Так, за умов кризових явищ зростає безробіття і скорочуються доходи населення, а отже, падають доходи бюджету. Якщо уряд намагається збалансувати бюджет, то він повинен або підвищити ставки податків, або скоротити державні видатки, або поєднати те й інше. Однак результатом такої політики стануть зменшення обсягу сукупного попиту й активізація кризових явищ [9, c.427].

Цю концепцію називають рікардіанською. Вона була панівною аж до ХХ ст. Щорічне балансування бюджету було обов'язковим. І тільки війни, тривалий голод у зв'язку з неврожайними роками та руйнівні стихійні лиха змушували уряд перевищувати витрати над доходами за рахунок запозичень [4, c.631].

Концепція циклічного балансування. Вихідна ідея цієї концепції полягає в тому, що щорічне балансування бюджету необов'язкове. Державний бюджет повинен бути бездефіцитним загалом в межах циклу за рахунок надлишків фінансових ресурсів, отриманих в роки піднесення й процвітання. Концепція «циклічного балансування» надалі покликала до життя ідею «довгострокового програмування» бюджету Вона припускає пристосування бюджету до економічного циклу. Політика державних видатків, як пише американський економіст С.Леланд, за можливості повинна бути синхронізована з економічним ритмом. Державі необхідно відкинути такий «застарілий» принцип, як щорічне балансування бюджету, загальна сума доходів за роки циклу повинна дорівнювати обсягу видатків, дефіцит, що виник у роки кризи і депресії, потрібно покривати бюджетними надлишками, що утворюються у період піднесення [11, c.139].

Однак в економічній реальності з'являються такі зв'язки, які не вкладаються у схему, описану цією концепцією. Так, якщо економічний спад тривалий, а пожвавлення короткочасне, то дефіцит, що нагромадився за період спаду, не перекриється позитивним сальдо балансу, наявним у період піднесення виробництва. За такого розвитку подій збалансувати бюджет не вдається, що спричиняє циклічний бюджетний дефіцит [9, c.427].

Концепція функціональних фінансів. Третя концепція розвиває ідею функціональних фінансів, згідно з якою метою фінансового регулювання є збалансованість економіки, а не суто бюджету При цьому макроекономічна рівновага може супроводжуватися як стійким позитивним сальдо державного бюджету, так і стійким його дефіцитом.

Залежність бюджетної збалансованості від макроекономічних пропорцій пояснюється тим, що, по-перше, макроекономічна рівновага сприяє економічному піднесенню, а за таких умов автоматично збільшуються податкові надходження до бюджету і тим самим знімається проблема бюджетного дефіциту. По-друге, за економічного процвітання державний борг не є серйозною проблемою. По-третє, уряд має у своєму розпорядженні необмежені можливості для покриття бюджетного дефіциту як за рахунок емісії грошей, так і за рахунок підвищення податків [9, c.428].

Концепція функціональних фінансів сьогодні є теоретичною основою фіскальної політики багатьох країн світу [4, c.633].

2. Сутність, причини виникнення та класифікація дефіциту бюджету

Бюджетний дефіцит як економічна категорія відображає співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищенням видатків. Бюджетний дефіцит є наслідком певного стану економічних відносин, які виникають між учасниками суспільного виробництва в процесі використання фінансових ресурсів понад їх наявну величину [14].

Зазначимо, держава будує свою фінансову політику в такий спосіб, що періодично використовуються три концептуальних підхо-ди. Проте це не означає, що проблема дефіциту державного бюдже-ту зникає. Основні причини виникнення бюджетного дефіциту обумовлюються:

надзвичайними подіями (війни, епідемії, стихійні лиха тощо), що потребує використання великих обсягів коштів, а звичайних резервів для цього не вистачає;

необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови, що у майбутньому зможе забезпечити приріст ВВП і національного доходу, зміцнити економічну могутність держави та підвищити матеріальний та культурний рівень життя населення. Це явище відображає не кризу в економічному житті суспільства, а державне регулювання економіки, спрямоване на забезпечення прогресивних зрушень у суспільстві;

кризовими явищами в економіці, її розвалом;

неефективністю фінансово-кредитних зв'язків;

нездатністю влади тримати під контролем фінансову ситуацію в державі;

недосконалістю фінансового законодавства;

іншими факторами, що впливають на економічну та соціальну політику держави [2, c.115].

В економічній літературі нема єдиної думки щодо впливу невеликого за розмірами дефіциту бюджету на економічне життя країни. Існує твердження, що розмір дефіциту, який не перевищує 3% ВВП, має позитивний вплив на пожвавлення економіки. І навпаки, вважається, що в країнах з розміром дефіциту більше 3%, знижується інвестиційна діяльність, підвищується рівень інфляції.

Це можу бути частково обґрунтовано, якщо:

розмір дефіциту бюджету не перевищує обсягів капітальних вкладень держави;

розвинений ринок цінних паперів, що дає змогу фінансувати державний борг за рахунок внутрішніх джерел;

дефіцит бюджету триває не в довгостроковому періоді і знаходиться під постійним контролем державних органів.

Таким чином, бюджетний дефіцит можна розглядати не тільки з боку його величини, тобто визначати кількісно, але й характеризувати якість дефіциту.

Дефіцит може бути пов'язаний з необхідністю здійснення великих вкладень в реалізацію державних програм, спрямованих на розвиток економіки, її структурної перебудови. Це дасть можливість отримати в майбутньому значні доходи, забезпечити реальне зростання ВВП та національного доходу, підвищити матеріальний рівень життя населення. У цьому випадку, дійсно, якість бюджетного дефіциту зовсім інша, і він може розглядатися не як кризове явище, а як державне регулювання економіки.

Бюджетний дефіцит можна класифікувати за ознаками, наведеними на рисунку 2.1.

За формою прояву розрізняють:

Відкритий дефіцит - офіційно затверджений стан бюджету у законі про Державний бюджет України на плановий рік чи у рішеннях сесій місцевих рад про відповідний місцевий бюджет. У цих документах не тільки фіксуються загальні обсяги дефіциту, а й конкретизуються джерела його фінансування.

Прихований бюджетний дефіцит, на відміну від відкритого, офіційними документами не визнається. На практиці є кілька варіантів прихованого і напівприхованого дефіциту, пов'язаних зі свідомим завищенням планових обсягів доходів, включенням до складу доходів таких джерел, ЯКІ використовують не для фінансування планових видатків, а для покриття бюджетного дефіциту.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.1 Класифікація видів дефіциту бюджету

Квазіфіскальний (квазібюджетний) дефіцит -- прихований дефіцит бюджету, обумовлений квазіфіскальною діяльністю держави. Такими видами діяльності є:

-- фінансування державними підприємствами надлишкової зайнятості у державному секторі і виплата ними зарплати за ставками, вищими від ринкових, за рахунок банківських позик чи шляхом нагромадження взаємної заборгованості;

-- нагромадження у комерційних банках, які відокремилися від державного банку на початкових стадіях економічних реформ, великого портфелю непрацюючих позик;

-- окремі операції, пов'язані з державним боргом, а також фінансування Національним банком України збитків від заходів зі стабілізації обмінного курсу валюти, безпроцентних і пільгових кредитів уряду, кредити рефінансування комерційним банкам на обслуговування окремих видів боргів, а також рефінансування сільськогосподарських, промислових і житлових програм за пільговими ставками.

Наявність прихованого і квазіфіскального дефіциту бюджету є негативним і небезпечним для суспільства явищем, оскільки фальсифікує показники основного фінансового плану країни та можливості держави [12, с.193].

За причинами виникнення розрізняють:

Свідомий дефіцит бюджету виникає, коли уряд для стимулювання економіки в період її спаду та активізації підприємницьких структур знижує ставки оподаткування, втілює в життя політику «дешевих» грошей, збільшуючи одночасно державні витрати.

Вимушений дефіцит бюджету є наслідком скорочення обсягів виробництва та національного доходу, що призводить до зменшення податкових надходжень до бюджету та збільшення з нього соціальних трансфертних виплат населенню [8, c.32]. Прикладом вимушеного дефіциту бюджету є циклічний бюджетний дефіцит.

Циклічний бюджетний дефіцит є результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон'юнктурних коливань, що призводить до дії автоматичні фіскальні стабілізатори (скорочуються податкові надходження через зменшення ставок оподаткування при прогресивній системі оподаткування та збільшуються соціальні трансферти через зниження життєвого рівня населення) [2, c.117].

За напрямами фінансування розрізняють:

Пасивний дефіцит бюджету - це дефіцит, коли кошти, залучені для його покриття, спрямовуються на фінансування поточних потреб, таких як заробітна плата працівникам бюджетної сфери, соціальні виплати та інші витрати.

Активний дефіцит бюджету характеризується спрямуванням коштів на фінансування високоефективних проектів, капітальних вкладень, що сприяє зростанню ВВП.

За періодом існування розрізняють:

Стійкий дефіцит бюджету - дефіцит, який існує в довгостроковому періоді, спричиняючи зростання державного боргу.

Тимчасовий дефіцит бюджету - дефіцит, який виникає внаслідок касового розриву в процесі виконання бюджету [8, c.33].

За строком виникнення:

Плановий дефіцит - затверджений у законі про Державний бюджет України обсяг перевищення видатків над доходами, тобто дефіцит бюджету відповідно до основного фінансового плану держави.

Звітний бюджетний дефіцит - фактичний обсяг дефіциту відповідно до річного звіту про виконання Державного бюджету України.

Як правило, величина планових та звітних обсягів не збігається у різних співвідношеннях.

За місцем виникнення:

Зовнішній дефіцит - різниця між зовнішніми видатками та надходженнями від зовнішніх джерел.

Внутрішній дефіцит характеризує перевищення обсягів загального дефіциту над зовнішнім [12, с.192].

За критерієм визначення складових:

Фактичний дефіцит - це різниця між поточними видатками і поточними доходами держави.

Циклічний бюджет -- результат дії "вмонтованих" стабілізаторів, тобто механізмів, які дають можливість знизити амплітуду циклічних коливань рівнів зайнятості і випуску, не застосовуючи частих змін економічної політики.

Структурний відображає різницю між видатками і доходами бюджету в умовах повної зайнятості.

Характеризуючи взаємозв'язок між цими видами, можна зробити висновок, що фактичний дефіцит є зовнішнім виявом розбалансованості дохідної та видаткової частин бюджету, а структурний і циклічний -- його внутрішніми складовими. Якщо фактичний дефіцит відображає реальні доходи і видатки бюджету та дефіцит за відповідний рік, то структурний -- дефіцит за умови повної або високої зайнятості потенціальних виробничих і трудових ресурсів, а циклічний -- результат недонадходження доходів бюджету внаслідок циклічних коливань в економіці. За допомогою циклічного бюджету можна виявити вплив ділового циклу на бюджет та визначити зміни видатків, надходжень, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу виробництва, а перебуває у стані піднесення чи спаду.

Обсяг циклічного дефіциту визначається як різниця між фактичним і структурним дефіцитом. Основні відмінності між структурним і циклічним бюджетами пов'язані з відмінностями між автоматичними і дискреційними стабілізаторами. Якщо структурні надходження і видатки в основному складаються з дискреційних програм, встановлених законодавством, то циклічні видатки і дефіцити включають такі податки і видатки, які автоматично пристосовуються до стану економіки. У разі спаду виробництва, у зв'язку зі скороченням податкових надходжень і зростанням державної допомоги з безробіття, кожний відсотковий пункт зменшення норми безробіття на відповідну суму збільшує циклічний дефіцит.

На практиці існує також тісний зв'язок зі структурним і фактичним дефіцитом. Наприклад, коли уряд ставить за мету скоротити дефіцит бюджету шляхом підвищення ставок податків і зменшення видатків, то відповідно й зменшується структурний дефіцит. За збільшення державою соціальних виплат зростають структурні видатки і збільшується структурний дефіцит.

У країнах з перехідною економікою проблеми структурного дефіциту бюджету ускладнюються маніпулюванням його розмірами, зокрема за допомогою таких інструментів впливу:

-- податкова "амністія";

-- стягнення прострочених платежів;

-- відстрочення розрахунків з постачальниками;

-- запровадження додаткових чи тимчасових податків;

-- відстрочення виплат зарплати працівникам державного сектору;

-- відстрочення індексації зарплати відповідно до темпів інфляції;

-- розширення практики приватизації державної власності тощо [12, с.194].

За зв'язком із державним боргом:

Первинний дефіцит - різниця між величиною дефіциту бюджету і виплатою відсотків за борг. Цей дефіцит дорівнює різниці між сумою трансфертів та державних закупівель товарів і послуг та податковими надходженнями до бюджету за формулою:

Дефіцит = (державні закупівлі товарів і послуг бюджету + трансферти + + виплати з обслуговування боргу) - податкові надходження.

У випадку випуску урядом державних цінних паперів для фінансування первинного бюджетного дефіциту зростають основна сума державного боргу і коефіцієнт його обслуговування.

Отже, в національній економіці збільшується тягар боргу. Сума відсотків за державний борг дорівнює добуткові державного боргу та реальної відсоткової ставки. У випадку перевищення у національній економіці реальної відсоткової ставки над темпами зростання ВВП, весь приріст останнього буде спрямовуватися на виплату відсотків з обслуговування державного боргу. Для зменшення цього співвідношення, з одного боку -- темпи зростання реального ВВП мають перевищувати величину реальної відсоткової ставки, а з іншого -- збільшення частки первинного бюджетного надлишку має бути постійним.

Операційний дефіцит - дефіцит державного бюджету із вирахуванням інфляційної частини відсоткових платежів з обслуговування державного боргу [12, с.195].

Слід також зазначити, що у зарубіжній економічній літературі розрізняють три види дефіциту бюджету.

Наочно-реальний. При цьому виді дефіциту його обсяг дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі.

Під трансфертними платежами у західних країнах розуміють фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів одиниць нижчого адміністративного рівня.

За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується більша частина доходів місцевих органів влади.

Наприклад, у США наприкінці 80-х років ХХ ст.. дефіцит федерального бюджету становив близько 50% валового національного продукту, що було найбільшою величиною за попередні роки, не пов'язані з інфляцією.

Структурний. Цей вид дефіциту являє собою різницю між федеральними доходами: витратами при діючій фіскальній політиці (рівень оподаткування і поточних витрат) та базовому рівні безробіття.

Коли економічна система переживає період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки має місце виплата допомоги на випадок безробіття та за іншими соціальними програмами, а також у зв'язку з частковим падінням доходів населення.

Циклічний. Вираховується як різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів [14].

3. Способи покриття дефіциту бюджету

Відомі два шляхи збалансування бюджету (Рисунок 3.1.):

Інфляційний шлях;

Неінфляційний шлях.

Збільшення доходів можливо за рахунок підвищення ставок оподаткування, введення нових податків та розширення бази оподаткування, збільшення об'єктів неподаткових надходжень.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 3.1. Шляхи збалансування бюджету

Скорочення видатків може здійснюватися пропорційно шляхом застосування механізму секвестру видатків, або селективно, тобто вибірковим скороченням деяких державних видатків. Зменшення видатків не поширюється на законодавчо захищені статті бюджету. Скоротити видатки можна шляхом відкладення або обмеження на певний час фінансування капітальних проектів.

Однак, процес збільшення доходів в більшості випадків або недоцільний, або неможливий, як і зменшення видаткової частини бюджету. Тому держава вимушена звертатися до залучення позикових коштів на внутрішньому та зовнішньому ринках [8, c.33]. Державні позики використовуються за умов наявності тимчасових вільних коштів у кредиторів, довіри кредиторів до держави, зацікавленості кредиторів (за рахунок процентної політики і високих гарантій повернення боргу) [2, c.118].

Внутрішніми джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

доходи від випущених в обіг цінних паперів;

кредити центрального банку;

Зовнішні джерела покриття дефіциту бюджету:

кредити іноземних держав та міжнародних фінансово-кредитних організацій;

доходи від розміщення цінних паперів на зовнішньому ринку.

Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик дає можливість збільшити державні видатки без обмеження поточного споживання.

Використання позикових коштів призводить до виникнення державного внутрішнього та зовнішнього боргу [8, c.34]. Державний борг - це загальна сума нагромадженої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, яка дорівнює сумі всіх дефіцитів за вирахуванням надлишків бюджету. Абсолютний розмір державного боргу не є показовим макроекономічним показником. Тому для оцінки величини боргу найчастіше використовують відносні показники заборгованості: 1) державний борг як відсоток ВВП; 2) відношення суми обслуговування боргу до ВВП. Обслуговування боргу пов'язане з поступовою сплатою основної суми боргу і щорічною виплатою процентів.

Одним із способів визначення рівня державного боргу країни є його порівняння з боргом, нагромадженим іншими країнами. Отож державний борг як відсоток ВВП дорівнює у Бельгії 125%, у Греції - 103, у США - 65, в Україні - 39, а в Норвегії - 34%. Як бачимо, за міжнародними мірками уряд України не є занадто марнотратним. Проценти за державний борг становлять значну статтю видатків державних бюджетів багатьох країн та інколи перевищують 3% ВВП [3, c.658].

Держава повинна постійно контролювати ефективність використання позикових коштів, а також процес обслуговування та управління державним боргом [8, c.34].

Фінансування бюджетного дефіциту шляхом випуску державних позик може зумовити ефект витіснення.

Зміст цього ефекту полягає в тому, що здійснення державних запозичень шляхом випуску позикових цінних паперів зменшує пропозицію грошей і, за інших однакових умов, збільшує ринкову процентну ставку, що знижує стимули приватного сектору до інвестування, а також скорочує чистий експорт та споживчі витрати домогосподарств, що послаблює і навіть може звести нанівець ефект фіскальної політики

Стосовно боргового фінансування бюджетного дефіциту слід зауважити, що воно не усуває загрози розгортання інфляції, а відстрочує її.

Якщо, наприклад, облігації державної позики розподіляються серед комерційних банків та серед населення, це створює меншу загрозу інфляції, ніж безпосереднє їх розміщення у центральному банку. Коли центральний банк на вторинному ринку їх скупить, це знову ж таки розширить межі для зростання інфляції.

Якщо ж розміщення державної позики здійснюється у позабюджетний сектор примусово під знижені або навіть від'ємні реальні процентні ставки, то боргове фінансування бюджетного дефіциту по суті перетворюється в механізм додаткового оподаткування [4, c.628].

Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту - монетаризація дефіциту - полягає в використанні грошово-кредитної емісії. При монетаризації бюджетного дефіциту держава отримує дохід від друкування грошей, так званий сеньйораж, внаслідок чого грошова маса в обігу перевищує приріст реального ВВП, і як наслідок - зростають ціни, розвивається інфляція. Цей метод самий непопулярний, тому що вкрай негативно впливає на економічну ситуацію в країні, сприяє розвитку інфляційних процесів та загостренню політичного стану й соціальної напруженості в суспільстві [8, c.34].

Грошово-кредитна емісія може застосовуватися лише за умови жорсткого контролю за використанням грошей. Вона виправдана у разі спрямування коштів у інвестиції, що сприяє зростанню ВВП і спричиняє невисокі темпи інфляції. Використання емісійних коштів на поточні витрати (заробітна плата, соціальні трансферти та ін. ) призводить до прискорення інфляції.

Якщо для фінансування дефіциту державного бюджету застосовують монетаризацію, яка призводить до перевищення темпів приросту грошової маси над темпами приросту реального ВВП, то спостерігається зростання рівня цін. Внаслідок цього держава отримує своєрідний (інфляційний) податок, який сплачують всі економічні агенти. Цей податок, зумовлений надмірною емісією грошей, називають сеньйораж.

Інфляційне покриття дефіциту державного бюджету породжує ефект Олівера - Танзі. Зміст цього ефекту полягає в тому, що в умовах інфляції платник податків свідомо відстрочує сплату податків, щоб з часом розрахуватись із державою знеціненими грошима. Це порушує стабільність фінансової системи.

Монетаризація дефіциту не обов'язково здійснюється шляхом емісії готівки. Вона може здійснюватись за допомогою розширення кредитів, що надаються центральним банком уряду для підтримки останнім державних підприємств на пільгових умовах та шляхом відстрочення платежів уряду за своїми борговими зобов'язаннями. Прикладом останнього є несвоєчасна виплата працівникам бюджетного сектору заробітної плати, відстрочення платежів уряду за закуплені ним зернові тощо. Ці відстрочені платежі з часом нагромаджуються, збільшуючи загальний дефіцит бюджету, покривати який не інфляційним шляхом уряд уже не може. Тому, незважаючи на те, що офіційно прострочені платежі не відносять до інфляційних джерел фінансування дефіциту, вони все-таки містять у собі інфляційну компоненту [4, c.627].

Україна в 1991-1994 роках використовувала емісію грошей для фінансування дефіциту бюджету, що призвело до гіперінфляції. Тому більшість країн, в тому числі і наша держава, на законодавчому рівні не дозволяє застосовувати емісійні гроші для фінансування дефіциту бюджету.

Із усього вище сказаного випливає, що, по-перше, абсолютно не інфляційних джерел фінансування дефіциту державного бюджету немає; по-друге, жодне джерело фінансування бюджетного дефіциту не можна розглядати як абсолютно безпечне й таке, що має переваги перед іншими; по-третє, є межа бюджетного дефіциту, за якою це явище із позитивного і безпечного може перетворитись на негативне та небезпечне.

Саме тому існує так зване бюджетне обмеження, зміст якого полягає у тому, що незважаючи на можливість держави здійснювати випуск додаткових боргових зобов'язань та друкувати гроші, що розширює її можливості збільшувати витратну частину бюджету, ці засоби не є безмежними. Кожна держава, як і кожна родина, має обмеження щодо використання бюджету. Бюджетне обмеження - це обмеження витрат величиною доходу. Державне бюджетне обмеження за своїм змістом - це обмеження витрат держави, зумовлене наявними фінансовими можливостями. І в цьому аспекті його можна виразити математично так:

Рисунок 3.2 Державне бюджетне обмеження



Чисті фінансові активи дорівнюють різниці між валовими фінансовими активами і золотовалютними резервами.

Бюджетне обмеження можна записати й іншим способом, через чистий державний борг:

Рисунок 3.3 Державне бюджетне обмеження через чистий державний борг

Виникає проблема теоретичного осмислення необхідності, концептуальних засад та механізмів балансування державного бюджету.

Американські підручники з макроекономіки описують закон Гремм-Радмена-Холлінга (ГРХ), який носить ім'я трьох авторів, які ініціювали його прийняття Конгресом США у другій половині 80-х рр. ХХ ст.

Зміст закону ГРХ полягає в потребі збалансованості державного бюджету та здійсненні надзвичайного контролю за його дефіцитом. Причиною прийняття цього закону було те, що президент США Р.Рейган з початку 80-х рр. проводив політику лібералізації оподаткування, зміст якої полягав у зменшенні ставок оподаткування. У 1985 р. він наполягав на подальшому зниженні цих ставок. Це, звісно, зменшувало податкові надходження до бюджету. Щоб збалансувати бюджет, необхідно було зменшити витрати (за виключенням витрат на розвиток ВПК). Домогтися цього можна було тільки шляхом скорочення витрат та вирішення соціальних проблем. Конгрес не погоджувався з такою політикою президента. Відмова від скорочення соціальних трансфертів призвела б до зростання бюджетного дефіциту та державного боргу.

Згідно з законом ГРХ бюджетний дефіцит мав з часом скорочуватись і зникнути до 1993 р. На кінець 1994 р. бюджет мав стати збалансованим. Цей закон вимагав скорочення усіх видів витрат (за виключенням ситуації, коли економіка перебуває у стані рецесії), якщо дефіцит виходитиме за межі визначених законом контрольних цифр. Якщо прогнози показують, що дефіцит бюджету буде перевищувати запланований обсяг, то необхідно зменшувати витрати. Половина суми, на яку вони (витрати) мають скоротитися, забезпечується за рахунок витрат на оборону (за винятком ситуації, коли президент приймає рішення цих витрат не змінювати), а друга половина - за рахунок скорочення витрат за іншими статтями, окрім тих, що звільняються від скорочення (витрати на соцстрах, процентні платежі, деякі програми допомоги найбільш вразливим верствам населення).

Якщо обсяг бюджетного дефіциту настільки значний, що його покриття вимагає скорочення витрат для реалізації низки програм, то вірогідна політична криза. Щоб її уникнути, Конгрес і президент намагаються погодити бюджет. У такому випадку вдаються до продажу активів, які стають важливою статтею поповнення бюджету [4, c.631].

Вибір шляхів покриття бюджетного дефіциту достатньо складний і залежить від багатьох факторів:

фінансової та політичної ситуації в країні в цілому;

стану розвитку економіки, темпів росту ВВП;

розвиненості фінансового ринку;

інвестиційного клімату в країні;

зацікавленості кредиторів та їх довіри до держави;

активізації діяльності бізнес структур, особливо малого та середнього бізнесу;

налагодженості міжнародних зв'язків та інтеграції в світове суспільство;

та інших суб'єктивних та об'єктивних факторів.

Фінансова політика уряду кожної країни повинна бути виважена і спрямована на збільшення доходної та зменшення видаткової частин бюджету держави [8, c.35].

4. Вплив дефіциту бюджету і державного боргу на національну економіку та на поведінку споживачів

Передовсім постає питання: чи може зростання державного боргу в певний момент призвести до банкрутства держави? Інакше кажучи, чи може нація збанкрутувати подібно до приватних одиниць - підприємств, що перебувають в одноосібній власності, або корпорацій, коли вони не можуть виконувати свої фінансові зобов'язання? Відповідь однозначна: не може. По-перше, держава має право оподатковувати фізичних і юридичних осіб. Підвищення податків дає змогу державі отримувати додаткові надходження для виплати процентів та основної суми боргу. Тому приватні одиниці можуть збанкрутувати, а держава не може. По-друге, держава має право друкувати гроші та розплачуватися ними за основну суму боргу й сплачувати проценти за борг. По-третє, держава має право рефінансувати борг, тобто випускати нові облігації та використовувати виторг для виплат власникам облігацій, строк оплати яких настав.

Дефіцит бюджету і державний борг, безперечно, впливають на функціонування національної економіки. Наслідки цього впливу поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові - це економічні наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема витіснення. Довгострокові - це економічні наслідки державного боргу, відомі як тягар боргу.

Якщо уряд фінансує дефіцит бюджету за допомогою випуску цінних паперів, то в національній економіці зростають процентні ставки . Вони підвищуються особливо тоді, коли поєднуються стимулювальна фіскальна політика і стримувальна монетарна політика. Фінансування бюджетного дефіциту збільшенням державного боргу розширює попит на гроші, тоді як центральний банк обмежує їхню пропозицію. Зростання процентних ставок зменшуватиме інвестиції у приватному секторі й частково споживчі видатки. Тому за дефіцитного фінансування державного бюджету послаблюються впливи стимулювальної фіскальної політики на національну економіку.

Загалом, якщо збільшення державних видатків фінансується збільшенням бюджетних дефіцитів, то воно найімовірніше відбуватиметься за рахунок витіснення інвестицій у приватному секторі.

Довгострокові наслідки державного боргу пов'язані з його впливом на економічне зростання у тривалому періоді, а отже й на рівень життя майбутніх поколінь. Збільшення державного боргу і підвищення процентних ставок у довгостроковому періоді спричиняють витіснення державним боргом приватного капіталу. Зростання процентних ставок веде до того, що люди нагромаджують зобов'язання уряду замість приватного капіталу. Тому зростання державного боргу зменшує виробничі потужності, які використовуватимуть майбутні покоління, а отже вони матимуть нижчий рівень доходу.

Уряди нерідко підвищують податки, аби утримати кошти для виплати процентів і сплати основної суми державного боргу. Якщо зі збільшенням державного боргу зростають і податки, то обсяг національного виробництва зменшується ще істотніше. Водночас підвищення податків несприятливо впливає на стимули праці, інновацій та інвестування. Тому наявність великого державного боргу сповільнює економічне зростання.

Однак є важлива обставина, яка може пом'якшити тягар, переміщуваний на майбутні покоління. Якщо державні видатки здійснюються переважно у формі інвестицій (наприклад, будівництво об'єктів виробничої інфраструктури або інвестиції в людський капітал - розвиток системи освіти і перекваліфікації), то державні інвестиції збільшують майбутній виробничий потенціал економіки. Отже, виробничі потужності, які успадкують наступні покоління, не зменшаться, зміниться лише їхня структура: частка капіталу державних підприємств зросте, а приватного скоротиться.

Однією з умов розвою національної економіки є динаміка тягаря боргу - відношення державного боргу до валового внутрішнього продукту (D/ВВП). Ця динаміка, по-перше, від рівня реальної процентної ставки, яка визначає суму процента, що виплачується за борг, і, по-друге, від величини первинного дефіциту бюджету.

Первинний дефіцит бюджету - це різниця між величиною дефіциту бюджету і виплатою процентів за борг. Інакше кажучи, цей дефіцит дорівнює різниці між сумою трансфертів та державних закупівель товарів і послуг і податковими надходженнями в бюджет (виплати з обслуговування боргу не враховують). Якщо надходження до державного бюджету перевищують суму трансфертів і державних закупівель, то існує первинний надлишок бюджету.

Якщо уряд удається до випуску державних цінних паперів для фінансування первинного дефіциту бюджету, то зростають основна сума державного боргу і коефіцієнт його обслуговування, тобто в національній економіці збільшується тягар боргу. Сума процентів за державний борг дорівнює добуткові державного боргу та реальної процентної ставки. Якщо в національній економіці реальна процентна ставка перевищує темпи зростання реального ВВП, то весь приріст останнього іде на виплату процентів з обслуговування державного боргу, тобто відношення (D/ВВП) зростає.

Для зниження відношення (D/ВВП) необхідно, по-перше, щоб темпи зростання реального ВВП перевищували величину реальної процентної ставки. По-друге, збільшення частки первинного бюджетного надлишку має бути постійним. Отже, прискорений розвиток національної економіки можливий лише тоді, коли тягар боргу не зростає [3, c.662].

Тепер поставимо запитання: як зростання дефіциту бюджету і державної заборгованості впливає на поведінку споживачів? В аналітичній економії існує два підходи до аналізу цього питання - традиційний і рікардіанський.

Згідно з традиційним підходом, зниження податків, яке уряд фінансуватиме збільшенням запозичень і нагромадженням державного боргу, впливатиме на національну економіку за багатьма напрямами. Зниження податків відразу збільшить видатки споживачів, що позначиться на розвиткові національної економіки як у короткостроковому, так і довгостроковому періодах.

Прихильники традиційного підходу вважають, що в короткостроковому періоді зростання споживання збільшує сукупний попит і дохід у національній економіці. Проте у довгостроковому періоді зниження національних заощаджень, зумовлене зниженням податків, означає зменшення обсягів нагромадженого капіталу, обмеження економічного зростання і зниження добробуту країни.

Згідно з рікардівським підходом, скорочення податків, яке фінансується за рахунок зростання боргу, не змінює обсягу споживання і не обмежує зростання заощаджень, а лише перерозподіляє податковий тягар між поточним і майбутнім періодами. Логіка цього висновку така. Якщо уряд фінансує зниження податків збільшення дефіциту бюджету, то через певний час йому доведеться підвищити податки, щоб погашати основну суму боргу і виплачувати проценти. Отож зниження податків, яке фінансують зростанням державного боргу, не зменшує тягаря оподаткування - він просто переміщується в часі. Відповідно до цього підходу сума державного боргу дорівнює сумі майбутніх податків. Для передбачливих споживачів майбутні податки еквівалентні поточним. Тобто фінансування державних видатків за рахунок боргу рівнозначне їх фінансуванню за рахунок податків. Такий погляд називають рівність Рікардо - на честь відомого економіста, який першим звернув увагу на це явище.

З рівності Рікардо випливає, що зниження податків, яке фінансують за рахунок боргу, не змінює обсягу споживання. Домогосподарства економлять приріст використовуваного доходу для сплати в майбутньому вищих податків. Приріст особистих заощаджень дорівнює зниженню державних заощаджень, а національні заощадження залишаються незмінними. Тому скорочення податків не веде до тих наслідків, які випливають із традиційного аналізу.

Кожну з цих концепцій не можна спростувати, бо дослідження фактів економічної історії не дає підстав для однозначного висновку. Отож обидва погляди на державний борг співіснують [3, c.664].

Соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту можна відображено на рисунку 4.1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 4.1 Соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту



5. Проблема бюджетного дефіциту в Україні та шляхи її подолання

Згідно із Законом України «Про бюджетну систему України» бюджет трактується як план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади.

На сьогодні в Україні на державний бюджет покладено виконання таких функцій:

Проведення активної соціальної політики;

Регулювання сукупного попиту;

Стимулювання економічного зростання;

Вплив на перебіг суспільного відтворення і структурні зрушення в економіці;

Вплив на короткострокові коливання ділової (економічної) кон'юнктури.

Доходи державного бюджету України формуються за рахунок податків, акцизних зборів (75-85%), надходжень від державної власності і державного підприємництва (5-8%), внесків у державні цільові фонди соціального страхування (пенсійний, страхування від безробіття, сприяння зайнятості населення - становлять 10-12% усіх доходів), інших доходів, установлених законодавством України і віднесених до доходів Державного бюджету (наприклад, від приватизації тощо).



Рисунок 5.1 Структура доходів державного бюджету України

Витрати Державного бюджету України здійснюються за такими типовими напрямками:

Витрати на соціальні послуги: охорону здоров'я, освіту, соціальну допомогу, субсидії місцевим бюджетам (40-50%);

Видатки на господарські потреби (у вигляді державних кредитів, дотацій, державних субсидій (цінових та інвестиційних), гарантій, замовлень і закупівель (контрактів), прямого державного фінансування державних програм: капіталовкладення в інфраструктуру, дотації державним підприємствам, субсидії сільському господарству, видатки на здійснення державних програм (10-20%));

Видатки на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики (10-20%); Адміністративно-управлінські витрати на утримання державних органів, міліції, юстиції тощо (5-10%); Обслуговування і платежі з державного боргу.



Рисунок 5.2 Структура видатків бюджету України, %

Перевищення доходів над витратами створює профіцит (надлишок) бюджету, який може бути використаний для довгострокових виплат, погашення державного боргу, кредитування або бути переведеним у дохід наступного бюджетного періоду.

Перевищення видатків над доходами утворює дефіцит бюджету, який можна покривати за рахунок посилення оподаткування, продажу державних цінних паперів, зовнішньої державної позики, продажу державного майна, емісії (додаткової емісії готівкових грошей, кредитів національного банку). Нестача коштів для фінансування видатків державного бюджету передбачає також можливість і необхідність здійснення секвестру (пропорційного скорочення) витрат державного бюджету, окрім спеціально захищених статей, з метою збалансування бюджету [9, c.424].

Динаміка доходів та видатків бюджету України наведена на рисунку 5.3:



Рисунок 5.3 Динаміка доходів та видатків зведеного бюджету України за 2000-2011 роки

Як відзначалося, бюджетний процес в Україні характеризується стійким дефіцитом бюджету. У цьому зв'язку важливо насамперед встановити основні причини дефіциту бюджету в Україні і визначити конкретні напрямки його подолання. Варто підкреслити, що дефіцит бюджету в Україні має свої особливості, викликані специфікою переходу до ринкових методів господарювання.

Головними причинами бюджетного дефіциту в Україні є: спад виробництва, зниження ефективності функціонування промисловості і сільського господарства, не продумана соціально-економічна політика держави.

Конкретними особливостями розвитку економіки України, що визначають дефіцит бюджету, є:

структурна розбалансованість економіки, несвоєчасна і неефективна політика структурних перетворень;

збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації від держави;

неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарювання;

значний обсяг тіньової економіки;

невідповідність фінансових можливостей держави структурі бюджетних витрат;

нецільове і неефективне використання бюджетних коштів;

втрати, розбазарювання продукції, що випускається, крадіжки, приписки і все те, що не стало об'єктом ефективного державного фінансового контролю.

Бюджетний дефіцит негативно впливає на розвиток економіки, стимулюючи інфляційні процеси. Він є гальмом економічного росту держави, не говорячи вже про його негативний вплив на соціальний розвиток держави [7, c.43].

Слід також зазначити причини дефіциту Державного бюджету в Україні у 1990-х роках:

надмірний розмір державного сектору;

неефективна структура національної економіки;

непослідовність реформ фінансової системи та фінансової політики;

падіння доходів в умовах кризового стану економіки;

зменшення приросту національного доходу;

надмірно велика видаткова частина бюджету за рахунок дотацій, які надає держава певним галузям;

інфляція; зростання внутрішнього і зовнішнього боргу тощо [2, c.115].

Так, в Україні у 1992-1997 роках існував надвисокий дефіцитний державний бюджет (13,7-6,6%), який був одним з визначальних факторів гіперінфляції і накопичення боргової піраміди. Надалі, до 2003 року, у середньостатистичному вимірі мав місце фактично бездефіцитний бюджет, що стало одним із визначальних факторів послаблення боргової залежності держави і стабілізації гривні. У 2004 році дефіцит різко зріс до 3,2% ВВП, а у 2005 р. одразу ж упав до 1,8% ВВП. Відобразимо динаміку зведеного бюджету України у наступних таблицях:



Таблиця 5.1 Динаміка бюджету України за 1992-1996 рр.

Показники	Одиниці виміру	1992	1993	1994	1995	1996
Доходи	млн. карбованців	657752,3	4632428,6	350844534,4	1441126619	2390864700
Видатки	млн. карбованців	684471,2	5615726,7	468103556,3	1772693593	2852610100
Сальдо	млн. карбованців	-26718,9	-983298,1	-117259022	3315669749	461745400
Доходи до ВВП	%	-13,7	-5,1	-8,9	-6,6	-4,9

У зв'язку з встановленням нової грошової одиниці - гривні - наступні три роки відображені в окремій таблиці.

Таблиця 5.2 Динаміка бюджету України за 1997-1999 рр.[15].

Показники	Одиниці виміру	1997	1998	1999
Доходи	тис грн.	21660253,3	21101050,9	23895260,8
Видатки	тис грн.	27411474,5	24481773,9	25135260,8
Сальдо	тис грн.	-5751221	-3380723	-1240000
Доходи до ВВП	%	-6,6	-2,2	-1,5

Починаючи з 2000 року Держаний бюджет України складається з загального та спеціального фондів. Загальний фонд Державного бюджету включає:

доходи Державного бюджету України, визначені для забезпечення фінансовими ресурсами загальних видатків і не призначені на конкретну мету (загальні доходи);

видатки Державного бюджету України, здійснення яких передбачається за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України (загальні видатки).

Надходження від здійснених запозичень, забезпечення виконання державних гарантій та інших державних боргових зобов'язань включаються тільки до загального фонду Державного бюджету України.

Спеціальний фонд Державного бюджету України включає доходи Державного бюджету України на конкретну мету (спеціальні доходи) та видатки Державного бюджету України, які проводяться за рахунок цих доходів (спеціальні видатки) [13].

Таблиця 5.3 Динаміка бюджету України за 2000-2003 рр. [15]

Показники	Одиниці виміру	2000	2001	2002	2003
Доходи, в т.ч.:	тис грн.	33946526,9	41961066,9	45390509,5	53272580,8
Загальний фонд	тис грн.	29508025,6	33272519,5	36880511,5	42230005,4
Спеціальний фонд	тис грн.	4438501,3	8688547,3	8509998	11042575,4
Видатки, в т.ч.:	тис грн.	33946525,9	41961066,9	49498467,3	55907506
Загальний фонд	тис грн.	29508025,6	32597824,2	39778314,9	437440005
Спеціальний фонд	тис грн.	4438501,3	9363242,7	9710152,4	12167500,6
Сальдо, в т.ч.:	тис грн.	0	0	4107957,8	2634925,2
Загальний фонд	тис грн.	0	674695,4	2907803,4	1510000
Спеціальний фонд	тис грн.	0	-674695,4	1200154,4	1124925,2
Доходи до ВВП	%	0,6	-0,3	0,7	-0,2

Починаючи з 2004 року ситуація змінюється та Україна виходить із ситуації макроекономічної стабільності.

Таблиця 5.4 Динаміка бюджету України за 2004-2011 рр.[15]

Показники	Одиниці виміру	2004	2005	2006	2007
Доходи, в т.ч.:	тис грн.	65215662,8	106124985,5	127516631	157287046
Загальний фонд	тис грн.	51410642	83509475,1	97264420,3	125443819,3
Спеціальний фонд	тис грн.	13805020,8	22615510,4	30252210,7	31843226,7
Видатки, в т.ч.:	тис грн.	72215687,6	117394610,1	140199363,7	174631522,2
Загальний фонд	тис грн.	58566331,2	94145569,9	109491625,8	142768163
Спеціальний фонд	тис грн.	13649356,4	23249040,2	30707737,9	31863359,2
Сальдо, в т.ч.:	тис грн.	-7420233,9	-11128858,3	-13245666,9	-15715729
Загальний фонд	тис грн.	-6895585,1	-10173818,8	-11739449,4	-14412501
Спеціальний фонд	тис грн.	-524648,8	-955039,5	-1506217,5	-1303228
Доходи до ВВП	%	-3,2	-1,8	-0,69	-1,37
Доходи, в т.ч.:	тис грн.	231931966,7	245309356,4	254995704,1	281464879,4
Загальний фонд	тис грн.	180783209,8	184628215,8	210091367,3	238581192,9
Спеціальний фонд	тис грн.	511487756,9	60681140,6	44904336,8	42883686,5
Видатки, в т.ч.:	тис грн.	253207875,1	274156440,7	307748182,9	321948850,3
Загальний фонд	тис грн.	200106067,7	194412348,5	240987254	279127019,8
Спеціальний фонд	тис грн.	53101807,4	79744092,2	66760928,9	42821830,5
Сальдо, в т.ч.:	тис грн.	-25020179,1	-31563026,1	-52752478,8	-38843000
Загальний фонд	тис грн.	-21522651,9	-9368182,9	-21856592,1	-36844427,9
Спеціальний фонд	тис грн.	-3497527,2	-22194843,2	262843846,1	-1998572,1
Доходи до ВВП	%	-1,32	-3,88	-5,51	-1,8

Таким чином, у 2004 році дефіцит Державного бюджету трохи перебільшував норму, а у 2005 році становив 1,8% ВВП країни, такий показник є прийнятним з точки зору європейських нормативів бюджетної безпеки і не призводить до деструктивних процесів в економіці країни.

У 2006 р. досліджуваний показник сягнув найнижчого рівня у виділеному періоді і склав 0,69% до ВВП. Це пов'язано з падінням абсолютного значення дефіциту державного бюджету України та зростанням рівня доходів державного бюджету України та ВВП. Вважається, що показник питомої ваги дефіциту державного бюджету у ВВП на даному рівні є оптимальним і свідчить про динамічний розвиток економіки.

У 2007 р. питома вага дефіциту державного бюджету у ВВП зростає більше, ніж вдвічі, досягаючи рівня 1,37%, але залишається у прийнятних межах. Доходи державного бюджету та ВВП України також характеризуються значним зростанням.

У 2008 р. спостерігається зниження досліджуваного показника на 0,05% до 1,32%. Фактично, можна зробити висновок, що у 2005-2008 роках у сфері бюджетного дефіциту спостерігалася відносна стабільність, відповідні показники не перевищували дозволених рівнів.

Але з 2009 року спостерігається порушення даної тенденції, а саме питома вага дефіциту бюджету у ВВП складає 3,88%, тобто перевищує норматив бюджетної безпеки, визнаний європейським економічним співтовариством. Це пов'язано зі значним зменшенням ВВП України у 2009 р. порівняно з 2008 р.

Подальше зростання досліджуваного показника простежується у 2010 році. Дефіцит Державного бюджету України у % до ВВП склав 5,51%, сягнувши найвищого значення за аналізований період.

Таким чином, дефіцит Державного бюджету України у 2004-2008 рр. знаходився у економічно безпечних межах, не здійснюючи значного навантаження на економічний розвиток країни. Але у 2009-2010 рр. спостерігаються загрозливі тенденції у даній сфері, які характеризуються як зростанням абсолютного значення дефіциту державного бюджету, так і його питомої ваги у ВВП України [12].

...