Механізми грошово-кредитної політики України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровська обласна рада

Обласний комунальний вищий навчальний заклад

“Інститут підприємництва „Стратегія”

Кафедра економіка підприємства та маркетингу

РЕФЕРАТ

з дисципліни : «Державне регулювання економіки»

На тему: «Механізми грошово-кредитної політики України»

Виконала: студентка групи Е-12-51

Полюхович О.В.

Перевірила: Викладач Чумак О. В.

Жовті Води 2014

Зміст

Вступ

1. Механізми грошово-кредитної політики

2. Створення та розвиток грошової системи України

3. Економічна сутність та цілі грошово-кредитної політики

4. Грошово-кредитні та фіскальні важелі структурної перебудови економіки України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Грошово-кредитна політика є складовою економічної політики держави, одночасно реалізує як політичні, так і економічні цілі. Економічна сутність грошово-кредитної політики полягає у сукупності економічних і адміністративних заходів держави і Національного банку, спрямованих на використання економічних інструментів грошово-кредитного механізму для здійснення впливу на суб'єкти грошово-кредитного ринку з метою стабілізації національної грошової одиниці, регулювання пропозиції грошової маси, ліквідності та кредитоспроможність банківських інститутів для забезпечення необхідного економічного зростання, зайнятості і стримування інфляційних процесів.

Мета і задачі дослідження. Метою даної роботи є вивчення теоретичного обґрунтування внутрішніх та зовнішніх факторів, які впливають на грошово-кредитну політику.

Досягнення мети здійснено вирішенням наступних завдань:

- розкрити сутність механізму грошово-кредитної політики;

- надати характеристику економічного зростання;

- розглянути створення та розвиток грошової системи України;

– розглянути економічну сутність та цілі грошово-кредитної політики;

– розглянути грошово-кредитні та фіскальні важелі структурної перебудови економіки України.

Об'єктом дослідження є механізм грошово-кредитної політики України.

Предметом є особливості грошово-кредитної політики України.

Нині у вітчизняній економічній літературі грошово-кредитна політика ототожнюється з монетарною політикою НБУ. Основною метою такої політики є стабілізація національної грошової одиниці та грошового ринку за рахунок контролю і управління емісією грошей та банківською системою. Але реалізувати це завдання в умовах перехідної економіки монетарна політика може тільки в сукупності з фіскальною політикою держави, причому і фіскальна, і грошово-кредитна політика повинні становити єдиний механізм досягнення конкретної мети на відповідному етапі. Хоча грошово-кредитна і фіскальна політика виступають як окремі складові при досягненні кінцевого результату макроекономічного, ефективність їх дій полягає у визначенні тактичних цілей і у взаємодії в ході їх реалізації. Така взаємодія визначає ефективність і дієвість як кожної окремої складової, так і загалом економічної політики держави.

Отже, метою даної роботи є розгляд механізму грошово-кредитної політики України а перехідний період.

грошовий кредитний фіскальний система

1. Механізми грошово-кредитної політики

Відповідно до світового досвіду у сфері грошово-кредитного регулювання ні монетаризм, ані теорія державного регулювання самі собою не втілюються в економічну політику країн. Перевага надається ринковим механізмам порівняно з адміністративними методами регулювання. Прикладом може бути лібералізація банківського законодавства в європейських країнах на початку 90-х років XX століття.

Вибір і об'єднання економічних інструментів, які застосовуються при певних умовах, залежить від стратегії центрального банку.Взагалі центральні банки можуть використовувати:

- Адміністративні чи ринкові інструменти;

- Інструменти прямого або непрямого впливу;

- Коротко-, середньо-або довгострокові заходи.

Наприклад, у сфері облікової політики центральний банк може застосовувати пряме регулювання на грошовому ринку і разом з тим - непрямий вплив на ринок капіталів.

Довгостроковими заходами грошово-кредитної політики є така стратегія центрального банку, яка розрахована на період з одного року до декількох десятиліть. Прикладом інструментів довгострокового регулювання є традиційні інструменти грошової політики (наприклад, обов'язкових банківських резервів, фінансування і т.п.). Заходами короткостроковій політики можуть бути операції з цінними паперами, операції "своп" в межах валютної політики тощо.

Адміністративними інструментами грошової політики є емісія грошової готівки, впровадження мінімуму кредиту центрального банку, який надається урядовим і банківським установам, пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі, відсотків для фінансування окремих галузей економіки тощо.

Використання методів адміністративного регулювання обсягів і структури грошового обігу найбільше поширено в країнах з перехідною економікою.

Ринковими (або економічними) інструментами грошово-кредитної політики є такі класичні інструменти як:

- Здійснення операцій на відкритому ринку;

- Регулювання норми банківських резервів;

- Регулювання облікової ставки відсотка на позики, які надаються центральним банком.

Кожен із зазначених механізмів має власний перелік засобів, удосконалення яких відбувається не один десяток років.

2. Створення та розвиток грошової системи України

Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яке забезпечувало б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки. Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України «Про банки і банківську діяльність», прийнятому Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо. Це означало, що ніякі інші органи нашої країни, а тим більше інших країн, не мали права втручатися в цю сферу. Потім оборот грошей на нашій території ставав підвладним виключно органам української держави.

Перші практичні кроки щодо створення власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР, якщо 10 січня 1992 були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти - попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Російської Федерації, і купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот продовжував обслуговуватися виключно попередньої, тепер вже російської, валютою - рублями.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, Президент України указом «Про реформу грошової системи України» від 12 листопада 1992 р. ввів купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі «український карбованець», отримали статус тимчасових національних грошей і стали єдиною на території України засобом платежу. Український карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб і помилок будувалася національна грошова система України. Введенням в загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи Україна.

На другому етапі Національний банк України, спираючись на норми Закону України «Про банки і банківську діяльність» (1991 р.), відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. До основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи на цьому етапі можна віднести:

1. Розвиток власного емісійного механізму, який включає:

- Створення Банкнотно-монетного двору НБУ, яке має повний цикл високоякісного виробництва паперових грошей та монети;

- Розробка дизайну, встановлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення системи захисту грошових знаків і монет;

- Розробка правил випуску в обіг, зберігання, інкасації, вилучення з обігу готівки, ведення касових операцій тощо

2. Формування механізму регулювання НБУ пропозиції грошей, завданням якого є:

- Відпрацювання механізму централізованого регулювання банківськими резервами;

- Впровадження механізму рефінансування комерційних банків;

- Розвиток операцій на відкритому ринку.

3. Розробка методики і методології грошово-кредитної політики НБУ, накопичення досвіду практичного застосування інструментів грошово-кредитної політики, розмежування сфер застосування фіскально-бюджетної і грошово-кредитної політики.

4. Розвиток національної платіжної системи, яка охоплює:

- створення системи електронних платежів на міжбанківському рівні;

- Розробка методичних та інструктивних документів щодо організації безготівкових розрахунків на міжгосподарському рівні;

- Розробка методичних та організаційних засад створення електронної системи масових платежів.

5. Формування механізму валютного регулювання, яке включає:

- Розвиток інфраструктури валютного ринку та формування методичних та організаційних засад здійснення операцій на ньому;

- Порядок регулювання валютного курсу;

- Створення механізму формування та використання золотовалютних резервів;

- Формування звітності щодо платіжного балансу країни, здійснення його аналізу та прогнозування.

6. Розробка і випробування на практиці спеціальних заходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

Перераховані заходи дали можливість сформувати протягом 1993-1996 рр.. правові та організаційні основи національної грошової системи ринкового типу, яка здатна була забезпечити належне управління грошовим оборотом відповідно до потреб економіки країни.

Новій ситуації, яка склалася в управлінні грошовим оборотом, не відповідав статус тимчасової валюти, що зберігався за українським карбованцем. Тимчасові гроші не можуть належним чином виконувати одну з найважливіших функцій - функцію накопичення. Це підриває інтереси економічних суб'єктів до накопичення грошей як джерела інвестування, стримує економічне зростання, знижує ефективність антиінфляційної політики, зміцнення державних фінансів. У зв'язку з цим особливої ??гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової одиниці - гривні. 25 серпня 1996 Президент України підписав Указ «Про грошову реформу в Україні», згідно з яким з 2 по 16 вересня 1996 р. з обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова одиниця - гривня та її сота частина - копійка.

Цим закінчився другий етап розвитку грошової системи України і розпочався третій.

На третьому етапі відбувається подальше вдосконалення механізмів та інструментів грошової системи, які були розроблені на попередньому етапі. Важливою віхою тут стало прийняття Верховною Радою України в травні 1999 р. Закону «Про Національний банк України». Хоча в цьому законі безпосередньо про грошову систему мова не йде, проте ті функції НБУ, які становлять основу грошової системи, знайшли широке відображення. Це, зокрема, розділ IV «Грошово-кредитна політика», розділ V «Управління готівковим грошовим обігом", розділ VIII «Діяльність Національного банку щодо операцій з валютними цінностями». У них чітко виписані права та обов'язки НБУ щодо забезпечення стабільності національних грошей, регулювання грошового обороту, визначені методи та інструменти грошово-кредитної політики та інші види діяльності НБУ, які формують грошову систему країни [2 c.179].

3. Економічна сутність та цілі грошово-кредитної політики

Кожна країна, в залежності від форми політичної влади, визначає основні напрямки свого соціально-економічного розвитку. Товарна форма господарювання базується на ринковому механізмі взаємозв'язку між суб'єктами господарської діяльності. Дана взаємозв'язок грунтується, з одного боку, на дії об'єктивних економічних законів товарного виробництва, з іншого боку, на прагненні реалізації своїх суб'єктивних потреб і інтересів кожним індивідуумом. Об'єднання об'єктивного і суб'єктивного в конкретній формі господарювання породжує одне з головних суперечностей ринкової економіки. Функціонуючи на дії об'єктивних економічних законів, ринкова економіканамагається розвиватися, використовуючи механізм саморегулювання. Така точка зору була в основі економічних концепцій саморегулювання і економічної рівноваги ринку. Так, Ж-Б. Цей у своїй роботі «Трактат політичної економії» (1803 р.), розглядаючи процес функціонування ринкових відносин, писав, що кожен товаровиробник виготовивши продукт намагається його реалізувати, а отримавши гроші намагається їх позбутися. купивши необхідні нього товари. Ж-Б Сей встановив, що у сфері реалізації існує тотожність, яка автоматично встановлює економічну рівновагу в ринковому господарстві. Слабкий розвиток продуктивних сил і товарного виробництва не породжував характерних для ринкової виробництва протиріч, пов'язаних з кризами надвиробництва, періодичного порушення економічної рівноваги і структурної диспропорції в ринковому господарстві. У такій схемі реалізовувалися інтереси кожного товаровиробника, який виробляв стільки продукції, скільки міг реалізувати на ринку з прибутком для себе. Своєю чергою об'єктивні економічні закони ринку, механізм ринкового ціноутворення визначали необхідну кількість продукції для споживання. Реалізація такого взаємозв'язку породжувала теоретичні концепції про досконалість ринкового механізму саморегуляції.

Класична політична економія в роботах А. Сміта і Д. Рікардо, грунтуючись на трудовій теорії вартості, намагалася визначити механізм ринкового саморегулювання як пропорційність між кількістю грошей, які перебувають в обігу та загальною сумою цін товарної маси. Якщо дана пропорція піднімається, вступають в дію закони кількісної "теорії і вартість грошей, як визначав Д. Рікардо, змінюється виключно від їх кількості.

У подальших дослідженнях функціонування ринкового механізму в роботах Л. Мізера, Е. Бем-Баверка, Л. Вальраса були зроблені спроби поєднати принципи маржиналізму з теоріями грошей. Так, у своїй роботі «Елементи чистої політичної економії» Л. Вальрас вперше побудував систему рівнянь, з допомогою яких показав взаємозв'язок в економічній системі різних ринків. Він доводив, що вільна ринкова економіка може самостійно, без регулювання досягти стану загальної рівноваги, тобто, одночасного рівноваги на всіх ринках і в економічній системі в цілому. Дослідження Л. Вальраса мали фундаментальне значення для подальшого розвитку західної політичної економії. Так, Й. Шумпетер назвав головну роботу Вальраса «священним писанням" політичної економії. У подальшому теорію економічної рівноваги використовував у своїх дослідженнях один із засновників англійської політичної економії А. Маршалл, який у праці «Принципи політичної економії» використовував математичний аналіз при вивченні попиту і пропозиції на ринках. Він виходив з позиції, що протиріччя ринку вирішуються врівноваженістю між попитом і пропозицією, тобто відстоював можливість саморегуляції ринку [6 c.95].

Подальший розвиток товарного виробництва довів неможливість концепції про саморегуляцію ринкового механізму. Бурхливий розвиток виробничих сил. зростання кількості товаровиробників, поглиблювали спеціалізацію і кооперацію, що створювало об'єктивні умови для появи великої кількості фінансово-кредитних інститутів, які, з одного боку, вирішувало суперечності взаємозв'язку між суб'єктами господарювання, а, з іншого, робили цю взаємозв'язок більш складним. Все це і, перш за все, впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, необхідність структурної перебудови, поява нових технологій слугує об'єктивною основою циклічності економічного розвитку товарного виробництва. Ринкова економіка, як визначив у своїх роботах Й. Шумпетер. в процесі свого розвитку підлягає обов'язковому впливу інституційних і політичних чинників держави. У своїй роботі «Соціалізм, капіталізм і демократія» (1942 р.), він доводив, що для прогресу економіки головним з не стільки кількісні зростання, а якісні зміни та інновації. Відповідно зростає роль підприємця, його вплив на економічні процеси. Суб'єктивність такого впливу об'єктивно потребує державного втручання.

Різні економічні школи неоднозначне підійшли до форм втручання держави в економічні процеси і цілей грошово-кредитної політики держави. Представники кейнсіанської доктрини і прихильники чиказької школи монетаризму М. Фрідмена по-різному визначали причини економічних протиріч та форми державної грошово-кредитної і фіскальної політики. Але як показав наступний розвиток економічної теорії, прихильники цих шкіл у сучасних умовах прийшли до спільного висновку, що об'єднує ці напрямки в економічній теорії неокласичного синтезу.

Для визначення об'єктивної необхідності грошово-кредитної політики особливо важливо правильно зрозуміти її сутність, цілі, інструменти і механізм реалізації. Будь-яка грошово-кредитна політика, яка проводиться державою одночасно реалізує як політичні, так і економічні цілі. Політичні цілі визначаються державним устроєм, існуючою законодавчою базою і соціально-політичним напрямом розвитку суспільства, які реалізують органи державної влади та державного управління. І сьогодні досягнення політичних цілей неможливе без вирішення соціально-економічних проблем. Дійсним стан економіки є матеріальною базою для політичного розвитку суспільства, не можливо побудувати матеріально високорозвинене суспільство з високою ступінню соціального захисту кожного громадянина в умовах загострення економічних протиріч і падіння виробництва. Тому політичні та економічні цілі сьогодні не можна розглядати і реалізовувати окремо, а тільки в сукупності, як одне ціле.

4. Грошово-кредитні та фіскальні важелі структурної перебудови економіки України

Оцінюючи сьогоднішній стан економіки України треба вказати, що однією з головних передумов створення соціально-ринкової економіки є її структурна перебудова. Структурна перебудова, охоплюючи основи економіки, безпосередньо впливає на стабілізацію виробництва, збалансованість ринку, інші найбільш вагомі макроекономічні показники, дає можливість національному виробникові увійти в процес міжнародного поділу праці, створити адекватну соціальну базу.

Становлення ринку базується на приватній формі власності, на зростанні економічної відособленості товаровиробника, його самостійності. У свій час це реально зумовлює припинення його планового фінансування, матеріально-технічного постачання, гарантованої закупівлі виготовленої продукції. Зрозуміло, що в такій ситуації основна частина виробників виявилася на порозі банкрутства. Своєю чергою така ситуація в економіці породила проблему взаємних неплатежів і зубожіння виробничих споживачів і населення, і як наслідок, розбалансованість роздрібного ринку, його засилля низькоякісними іноземними товарами, падіння реальних доходів населення, зниження позицій національної валюти і зниження темнів внутрішнього виробництва.

Сьогодні Україна опинилася без таких важливих ресурсів, як нафта, каучук, целюлоза, апатит. На 80 відсотків її економіка залежить від імпорту природного газу. кольорових металів, автомобілів, верстатів та інструментів, хімічних волокон. Власне виробництво лише на половину задовольняє потреби в хімічному обладнанні, електротехнічних та кабельних виробах, лісоматеріалах, продукції текстильної та медичної промисловості. При цьому постійно зростає заборгованість України за постачання цих ресурсів. Так. на початок 2012 р.заборгованість перед Росією перевищила 2 млрд доларів США, а перед Туркменістаном склала 563 млн доларів США.

Значним фактором необхідності структурної перебудови, зростання державного боргу України, на кінець 2013 р. за даними Міністерства фінансів він склав 50.5 млрд грн., Збільшився дефіцит платіжного та торгового балансу. Постоянный дефицит Государственного бюджета, возрастание внутренней и внешней задолженности государства, все эти факторы свидетельствуют о том, что сегодня государство не имеет собственных ресурсов для подъема экономики.

Слід визнати, що реальна ситуація в економіці України не дозволяє одночасно підтримувати життєдіяльність усіх галузей і виробництв, на необхідному рівні фінансувати соціальну сферу. Розпилення фінансових ресурсів, як правило, призводить до їх неефективного і не цільового використання і не дає бажаних результатів. Необхідно бачилися пріоритети розвитку економіки, вкладення коштів у які дало б можливість у стислі терміни вийти на світовий ринок, подолати тенденцію падіння обсягів виробництва та зайнятості.Виділення пріоритетів в економічному розвитку дозволяє підвищити ефективність фінансування, створює умов для подальшого рефінансування кошти і переходу до самофінансування.

Важливим фактором, який визначає структурну перебудову економіки в України є грошово-кредитна політика. Грошово-кредитна політика дозволяє акумулювати вільні кошти держави, підприємств, населення та використовувати найбільш раціонально та ефективно. Це перш за все, зумовлюється тим, що продукція підприємств не може конкурувати з аналогічними товарами імпортного виробництва. Основні причини дві: 1) застаріла технологія виробництва, а також, високі додаткові витрати, пов'язані зі збереженням, транспортуванням, процесом реалізації, роблять вітчизняну продукцію набагато дорожчою, ніж імпортну; 2) низький рівень життя громадян України, стійка тенденція до зниження доходів на душу населення призводить до падіння купівельної спроможності. В основному населення купує низькоякісні, але дешеві імпорті товари, в той час як вітчизняна продукція не має збуту. Тому основним завданням грошово-кредитної політики держави є створення умов для прориву вітчизняного виробника на національний і міжнародний товарні ринки. Такими умовами в ситуації що склалася в економіці, можуть бути:

Розглядаючи процес фінансування структурної перебудови через державний бюджет, необхідно вказати, що існує кілька підходів до вирішення цієї проблеми. Один з них базується на раніше прийнятих принципах фінансування галузей народного господарства, тобто, процес фінансування на наступний рік базувався на показниках попереднього року. І тільки окремі області могли отримати більше фінансових ресурсів, які, як правило, відбувалося у разі будівництва або введення в експлуатацію нових об'єктів.

Сьогодні, ухвалюючи державний бюджет, можна вказати, що кожне Міністерство «відвойовує» фінансові ресурси для себе. Ми бачимо, що, з одного боку, такий принцип фінансування через державний бюджет неможливий з огляду на дефіцит самого бюджету. З іншого боку, зменшення фінансування окремих областей неминуче призведе до соціально-економічних суперечок: невиплати заробітної плати, зменшення кількості працюючих, закриття деяких підприємств.

Інший підхід до фінансування державних підприємств через бюджет складається у визначенні ринкових пріоритетів серед виробників.Під цим розуміється необхідність визначити ті області народного господарства і напрями розвитку економіки, які найближчим часом можуть вийти з своєю продукцією на ринок і бути конкурентоспроможними, а це означає, мати дохід. Можливість отримання прибутку підприємствами дає можливість державі мати надходження до бюджету з цих підприємств через систему оподаткування.

Висновок

Отже, перехід України до ринкових відносин диктує необхідність створення ефективної банківської системи і проведення Національним банком дієвої грошово-кредитної політики, яке б краще стимулювала розвиток нових економічних процесів. Така грошово-кредитна політика, її завдання та умови реалізації визначаються рівнем розвитку економіки держави, політичними процесами, станом банківської системи та грошово-кредитного ринку в цілому. Відповідно до Закону України "Про Національний банк України" функції виготовлення та реалізації грошово-кредитної політики покладено на Національний банк України, яка формулює загальні основи, визначає методи та конкретні інструменти її реалізації, розробляє відповідні нормативні та інструктивні документи, а також здійснює контроль за виконанням цих інструкцій уповноваженими банками.

Грошово-кредитна політика є найважливішою складовою загальної економічної політики держави. Формування основ і принципів грошово-кредитної політики держави походить із часу створення Національного банку України. Щодо змін в економічній політиці і банківської системи України істотно змінилися не тільки методи, а й інструменти реалізації грошово-кредитної політики, вдосконалюються при цьому грошово-кредитні, відкритий, міжбанківський ринки, умови використання відповідних інструментів тощо. Однако в связи с динамическими изменениями в экономике, в финансово-кредитной сфере и банковской системе существует настоятельная потребность усовершенствования методов и инструментов реализации денежно-кредитной политики, оперативного решения проблем сбалансирование денежного рынка, отладка надлежащего контроля за соблюдением коммерческими банками регулирующих нормативов, рефинансирование банков, осуществление надзорных функций и т.п.

Застосування того чи іншого інструмента регулювання грошово-кредитного ринку (проведення грошово-кредитної політики) залежить від історичних традицій використання фінансових інструментів у державі, розвиненості ринкових відносин, наявності банківсько-фінансових установ, загальнодержавного стану економіки, врегулювання питань фіскальної політики і т.д.

Основными монетарными инструментами, с помощью которых обеспечивается реализация центральными банками денежно-кредитной политики в том или другом государстве в зависимости от его экономического развития, есть:

-- установление "кредитных потолков" на кредитные вложения;

-- определение минимальных обязательных резервов для коммерческих банков;

- Здійснення операцій на відкритому ринку;

-- осуществление операций на валютном рынке;

-- регулирование импорта и экспорта товаров;

-- выпуск депозитных сертификатов центрального банка.

В Україні інституційна основа для проведення грошово-кредитної політики з'явилася зі створенням суверенної банківської системи і національної грошово-кредитного ринку, оформленням діяльності Національного банку України в цій сфері відповідним документом: "Основні напрямки (орієнтири) грошово-кредитної політики та проведення реформи грошової системи Україна ". Національним банком України проведена значна робота щодо розробки, впровадження та використання різних методів та інструментів грошово-кредитної політики.

Список літератури

1. Гроші та кредит: підручник /под ред. Івасіва Б.С. Тернопіль “Карт-бланш”, 2000.

2. Гроші та кредит: підручник / за ред. Славлука М.І. К.: КНЕУ, 2001.

3. Костіна Н.І. Гроші та грошова політика: Навчальний посібник. К.: НІОС, 2001.

4. Єпіфанов А.О. Грошово-кредитна політика в Україні: Тенденції та перспективи / / фінанси України. 2000. № 9. С. 11-18.

5. Лютий І.О. Грошова-кредитна політика в умова перехідної ЕКОНОМІКИ. К.: “Атіка”, 2000.

6. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика та особливості її реалізації в Україні.

7. Фінанси України.2000. № 3. С. 20-24.

8. Мельник О.М. Законодовчі основи та найважліві Параметри грошово-кредитної політікі / / фінанси України. 2000. № 7. С. 34-44.

Размещено на Allbest.ru