Підприємницька діяльність. Бізнес-план

Висновок

Список використаної літератури

1. Власність і форми підприємницької діяльності

Історично першою формою власності була спільна або общинна форма власності первісного суспільства. З часом, під впливом прогресивних сил розвитку суспільства з'являється приватна форма власності у вигляді індивідуальної чи сімейної власності, яка згодом стає панівною і є основою для товарного виробництва та ринкового господарства.

Такі відносини в Україні регламентуються Законом України “Про власність” №697-ХІІ від 7 лютого 1991 року. Звично власність розглядають з двох позицій - юридичної, де право власності розглядається як врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном, і економічної, де соціально-економічні відносини власності складають ядро економічної системи і визначають економічний лад суспільства.

В Україні суб'єктом власності може бути громадянин не лише України, а й інших держав чи і взагалі особи без громадянства. Це ж стосується і юридичних осіб - спільні підприємства, міжнародні організації, асоціації тощо можуть бути суб'єктами власності на території нашої держави. Власник засобів виробництва чи іншого майна має право створити в межах чинного законодавства підприємство, яке буде юридичною особою. Юридична особа має право володіння, розпорядження і користування закріпленою за нею власністю в межах встановлених своїм статутом.

· Об'єктом виключної власності народу України є земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її території.

· Об'єктом приватної власності є житлові будинки, квартири, дачі, земельні ділянки та насадження на них, предмети особистого користування та домашнього господарства, транспортні засоби, домашня худоба, грошові кошти, цінні папери, вироблена продукція тощо.

· Об'єктом власності колективного господарства є вироблена ним продукція, одержані доходи від її реалізації та інше майно, придбане в результаті діяльності господарства, що не заборонене законом.

· Об'єктом загальнодержавної власності є земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів, майно Збройних сил, органів державної безпеки, внутрішніх військ, єдина енергетична система, транспорт загального користування, зв'язок, кошти державного бюджету, національний банк, майно вищих державних навчальних закладів, об'єкти соціально-культурної сфери тощо.

· Об'єктом інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, результати науково-дослідних робіт та результати іншої інтелектуальної власності.

Рис. 1.

Соціальний аспект власності тісно пов'язаний із політичним і лежить в основі утворення різних соціальних груп, класів, їхніх взаємостосунків залежно від власності на засоби виробництва та способів розподілу суспільного багатства. Сьогодні немає країн, де б існувала лише одна форма власності.

Три основні види власності, які визначені українським законодавством, підрозділяються на ряд інших підвидів.

Приватна власність ділиться на:

Ш індивідуальну власність приватної особи;

Ш власність сім'ї або спільна власність громадян;

Ш власність подружжя;

Ш власність осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство.

Колективна власність ділиться на:

Ш власність колективу орендарів;

Ш власність колективного підприємства;

Ш власність акціонерного товариства;

Ш власність господарського об'єднання;

Ш власність господарського об'єднання ;

Ш власність громадського об'єднання.

Державна власність ділиться на:

Ш власність державного підприємства;

Ш комунальну власність;

Ш власність державної установи;

Ш власність членів трудового колективу державного підприємства.

Форми власності перебувають у постійній динаміці - вони змінюються як за суб'єктами, так і за об'єктами власності, в основному залежно від науково-технічного, історичного, політичного, економічного розвитку суспільства. Хоч з іншого боку саме форми власності значною мірою самі формують цей шлях становлення і розвитку суспільства.

Залежно від форм власності будуються різні форми підприємств і підприємницької діяльності. Про підприємства ми вже говорили в попередніх розділах. Підприємництво безпосередньо пов'язане із певними формами власності, які лежать у його основі. Саме форма власності визначає спосіб підприємницької діяльності, масштаби залучення фінансових ресурсів, обсяг оподаткування, форму відповідальності, масштаби залучення партнерів, стійкість у конкурентному середовищі, зовнішню та внутрішню політику підприємницької діяльності, стратегію його розвитку тощо.

Класичні визначення трактують маркетинг як підприємницьку діяльність у сфері збуту. Так, у словнику ділових термінів, виданому у 1948 р. у США, маркетинг визначається як “економічна діяльність, що полягає в просуванні товарів та послуг від виробника до споживача”. Сучасні визначення розширюють це поняття. Відомий американський маркетолог (книга Ф. Котлер “Основи маркетингу”) визначає його як вид людської діяльності, спрямований на задоволення потреб шляхом обміну. Більш детальне визначення дається американською асоціацією маркетингу, яке було прийняте в 1985 р.: “Маркетинг - це процес планування і втілення задуму, ціноутворення, просування і реалізації ідей, товарів і послуг шляхом обміну, який задовольняє цілі окремих осіб і організацій”. Дж.Р.Евенс і Б.Бергман вважають, що маркетинг - це передбачення, управління і задоволення попиту на товари, послуги, організації, людей, території та ідеї шляхом обміну.

Таким чином, сучасний маркетинг - це особлива галузь економічної науки, яка займається вирішенням проблем раціоналізації у широкому розумінні шляхом розробки відповідного інструментарію.

Маркетинг - це не тільки визначення смаків і звичок споживачів, але й управління ними, і формування таких. Маркетинг - одна із найважливіших складових комерційного успіху. Маркетинг - така організація виробничо-збутової діяльності фірми, направлена на пошук і створення товарів і послуг, комерційне виробництво яких забезпечить стійкий збут продукції фірми, що розширюється, що приносить досить високий прибуток на вкладений капітал. Маркетингова діяльність базується на основі спеціального вивчення вимог ринку, їх прогнозу і управління. Маркетинг розглядається як мистецтво встановлення безпосереднього зв'язку виробництва і обміну. Маркетинг - феномен економіки перевиробництва, коли попит “зацяцьканий” пропозицією. Образно кажучи, це ситуація, коли пропозиція повинна взяти силою попит.

Один із найвідоміших маркетологів Ф.Котлер визначає чотири альтернативні стратегічні цілі маркетингу, зокрема

Маркетингова діяльність може бути представлена як послідовність певних кроків до споживача, що їх має зробити виробник на шляху ринкових відносин. Кількість цих кроків - сім і зумовлено це кількістю функцій маркетингу. Зупинимося на кожній окремо і визначимо, що саме має зробити маркетингова служба, щоб реалізувати основне своє завдання - щонайкраще задовольнити потреби споживача.

1. Комплексне дослідження ринку передбачає пошук відповідей на такі запитання: на яких умовах слід працювати? Яка ємкість цих ринків, тенденції, кон'юнктура та прогнози? Яка конкурентноздатність товарів фірми? Як необхідно змінити асортимент для більш інтенсивного збуту продукції? В яких нових товарах відчуває потребу ринок? Яка їх ринкова та виробнича характеристика? Хто конкретно є споживачами та покупцями продукції фірми, їх відношення та слабкі сторони, методи конкурентної боротьби? Пошук відповідей на ці запитання здійснюється різними методами дослідження ринку.

2. Розробка стратегії маркетингу. На основі проведених маркетингових досліджень розробляється стратегія маркетингу - плани реалізації маркетингових цілей. Стратегія базується на аналізі стану підприємства, оцінках ринків і вимагає розробки заходів товарної, цінової, збутової політики, а також просування товару.

3. Товарна політика є третім етапом маркетингової діяльності фірми, одним із чотирьох елементів комплексу маркетингу, що включає визначення споживчих характеристик товару та його позиціювання на ринку, розробку асортименту та засобів маркетингової підтримки на різних етапах життєвого циклу.

4. Цінова політика є складовою конкурентоздатності товару, кінцева мета якої - визначити цінову стратегію, конкретну ціну товару. Методика визначення оптимального рівня цін враховує попит на продукцію і чутливість покупців до зміни ціни, витрати виробництва та реалізації продукції і ціни конкурентів.

5. Збутова політика передбачає вибір методу збуту: прямий (безпосередньо самим підприємством) або побічний - через торгових посередників, якими можуть бути оптові та роздрібні торговці, дилери, дистриб'ютори, агенти, комісіонери, брокери та консигнатори. Для дрібного і середнього бізнесу збутова політика має в сучасних умовах свої особливості. Стратегія збуту складається, на перший погляд, з надзвичайно простих видів діяльності таких, як розмови з людьми, відвідування торгових виставок і шоу, бібліотек, заохочення для роботи в фірмі тих, хто дуже добре знає сферу, яка цікавить фірму

6. Просування товарів на ринку здійснюється за допомогою реклами, пабліситі (інформації), персонального продажу та стимулювання збуту через покупців, продавців, посередників. Стимулювання збуту, як ефективний вид просування товарів, включає заходи стосовно покупців, продавців та посередників: різноманітні пільги та форми заохочення (знижки, конкурси, лотереї, кредит, подарунки). На просування товарів спрямована також реклама, що має на меті сприяти реалізації маркетингових цілей, до яких відносять “збільшення обсягу продажу, частки ринку”, “формування позитивного іміджу фірми”.

7. Управління маркетингом і організаціями маркетингової діяльності

Маркетингові служби за рівнем управління можуть бути двох видів: центральні маркетингові управління, або відділи, і оперативні відділи, або сектори. У загальному апараті управління фірмою центральні маркетингові служби координують, планують і контролюють виробничо-збутову діяльність. Більшість оперативних питань з реалізації комплексної ринкової і товарної політики вирішуються на базовому рівні управління.

У практиці зарубіжних фірм зустрічається кілька варіантів організаційної структури маркетингових служб. Найбільш поширеною сьогодні є функціональна організація служби маркетингу. В цьому випадку спеціалісти керують різними видами (функціями) маркетингової діяльності: збутом, рекламою, плануванням, рухом товарів, дослідженнями тощо. В цій системі кожний відділ або сектор розробляє і здійснює одну або кілька відповідних функцій маркетингу. Всі підрозділи підпорядковуються віце-президенту з маркетингу. Таку структуру мають маркетингові служби невеликих фірм, які випускають вузький асортимент продукції і торгують на невеликій кількості ринків та їх сегментів, а також характеризуються відповідною однорідністю, стабільністю і незначною місткістю. Як правило, ці фірми виробляють товар, до якого споживачі не ставлять особливих вимог з точки зору його модифікації.

Фірми з широкою товарною номенклатурою або з різноманітними марками організовують маркетингову службу по товарах: керуючі з товарної номенклатури, з групи товарів, з окремих товарів. Така організація маркетингових служб дає фірмам можливість краще пристосуватися до ринкових вимог.

Фірми, які торгують на всій території країни, організовують маркетингову службу за територіальним принципом: керуючий загальнонаціональною службою маркетингу, керуючі регіональними та районними службами збуту. Така структура дозволяє фірмам координувати всю ринкову стратегію. Територіальна структура дає певні переваги фірмам, які проводять широку виробничу і збутову діяльність за кордоном.

У країнах з розвинутою ринковою економікою створено систему спеціальних маркетингових дослідних і консультаційних фірм. Функції їх різноманітні. Вони вивчають кон'юнктуру ринку, прогнозують його розвиток, визначають споживчі якості продукції, її конкурентоспроможність, займаються організацією збуту продукції, питаннями реклами, сервісного обслуговування, патентною справою. Всі ці послуги маркетингові фірми продають зацікавленим юридичним особам.

8. Особливості маркетингу в системі охорони здоров'я

Якщо маркетинг - це наука про ринок, то чи можна говорити про маркетингові заходи у системі державної охорони здоров'я, яка не базується на ринкових засадах? Безперечно, і потрібно з кількох міркувань. По-перше, основні маркетингові поняття “нужда”, “потреба”, “запит”, “товар”, “обмін”, “угода” і “ринок” притаманні сьогоднішній системі охорони здоров'я у всіх напрямках її діяльності. По-друге, головні учасники ринкових відносин “виробник” і “споживач” у нашій галузі іменуються як “лікар” і “пацієнт” і за своїми ринковими характеристиками, за винятком деяких особливостей, майже нічим не відрізняються. По-третє, принципи маркетингової діяльності застосовуються для всіх сфер життєдіяльності людини, де є поняття “задовольнити потреби”, яким в системі охорони здоров'я фактично заміняється термін “товар”.

Для системи охорони здоров'я головною метою є задовольнити потреби людей у здоров'ї. До сьогодні у нашій країні на виконання цього завдання використовують масовий маркетинг з розрахунку, що пропозиція виробника повинна задовольнити всіх споживачів. Які при цьому результати, бачимо сьогодні - масове незадоволення і виробників, і споживачів.

Ринок складається із виробників, які мають найрізноманітніші цілі, інтереси і можливості та зі споживачів, які також мають найрізноманітніші цілі, інтереси, потреби і можливості. В найоптимальнішому варіанті задовольнити обидві сторони, тобто скомплектувати ті цілі, інтереси і можливості може допомогти лише сегментація ринку.

Так от, у системі охорони здоров'я України своєрідна сегментація практикувалась. Так, можна до певної міри назвати спеціалізацію в системі медико-санітарної допомоги. Це не що інше, як сегментація ринку виробників. Таких сегментів сьогодні нараховується 138 - за кількістю лікарів-спеціалістів, перелік яких обумовлений Наказом МОЗ України №385 від 28.10.2002 року. Якби ще ринок споживачів був сегментований аналогічно - проблем би значно поменшало. Але 21 клас видів хвороб є, згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, які включають більше 2.5 тисяч захворювань. Окремий пацієнт може мати кілька захворювань і комбінація їх безмежна.

Сегментація ж ринку споживачів не за захворюваннями значно бідніша - цей ринок розділений на дорослих і дітей, і незначний сегмент виділений для жінок. Ситуація ускладнюється ще й тим, що спрямовувати споживачів на споживання послуг у системі охорони здоров'я можуть лише виробники. Це та унікальна характеристика ринку медичних послуг, яка не характерна більше ні для яких товарів і галузей. Виробник виступає водночас продавцем і агентом споживача в одній особі. Зрозуміло, що для убезпечення споживачів від участі жертви ринку можуть лише унікальні і виважені маркетингові заходи.

Сьогодні в Україні вводиться спроба запровадити ще одну ринкову сегментацію - інститут сімейної медицини, коли на існуючі сегменти нашарується ще один поділ - це поділ сімейний. У нинішніх умовах відбудеться саме нашарування, бо виокремлення або заміщення при існуючій системі організації охорони здоров'я є нереальне і, зрештою, недоцільне. Не слід ламати добре відлагоджені системи з кваліфікованими кадрами і заміщати їх починаючими механізмами нової організації. Хоч численні публікації і доводять великі позитиви земської медицини і позитивний досвід Канади та США в цьому плані. Та, напевно, доцільно зауважити, що земська медицина мала свої позитивні результати у зовсім інших часових та соціальних масштабах, а досвід зарубіжжя схвальний для їх географічних особливостей та їхнього територіального розподілу населення, що значно відрізняються від умов сьогоднішньої України.

Медична допомога - найдороговартісніша система у всьому світі. Вартість медичної допомоги під впливом науково-технічного прогресу щороку зростає і зростатиме надалі. Процес подорожчання медичних послуг неможливо зупинити ніякими урядовими, економічними чи силовими методами. Власна платоспроможність споживачів за цими темпами не поспіває у всьому світі, а про Україну, де 80% населення має доходи нижче 300 грн в місяць (прожитковий мінімум 340), говорити не доводиться. Отже, постає необхідність вирішення питання: або сегментувати ринок медичних послуг за ознакою “платоспроможність - пропозиція”, або шукати механізми, які перекриватимуть недостатню платоспроможність. Перший варіант простіше реалізовується в ринковій економіці, але не забезпечує частину населення доступною медичною допомогою. Другий легше реалізовується в плановому господарстві і, звичайно, грішитиме елементами тиску і економічного насильства. Для сьогоднішньої України складний один і другий шлях.

З іншого боку - маркетинг у системі охорони здоров'я не можна розглядати лише як ринок медичних послуг, не враховуючи реальну ситуацію із захворюваністю населення. З позицій чистої економіки можна було б задовольняти попит пацієнтів пропорційно до їх платоспроможності і диференційовувати рівень пропонованих послуг до рівня платоспроможності і таким чином досягати рівноваги “попит - пропозиція”.

Але попит в охороні здоров'я породжений в першу чергу проблемою - нездоров'ям. Ця проблема притаманна як окремій особі, що породжує вибірковий, індивідуальний попит, так і групою - соціумом, тоді це масовий попит, породжений не лише проблемою нездоров'я, а й проблемою безпеки. Так звані соціально-небезпечні захворювання окремих індивідів створюють загрозу для інших індивідів і при певному поширенні - загрозу для соціуму загалом. До таких проблем належать в першу чергу інфекційні та вірусні захворювання із значним рівнем контагіозності, венеричні захворювання, психічні захворювання, хвороби із не виясненим шляхом виникнення та передачі тощо. Хворий із цієї неблагонадійної групи може мати можливість оплатити медичну допомогу і перейти в розряд здорових або безпечних для оточуючих, а може і не мати такої можливості. Тоді оточуючим доведеться робити вибір: або оплачувати лікування такого індивіда, або витрачати кошти на свій захист. Завданням маркетингу буде в даній ситуації вирішити це питання як для соціуму так і для окремих індивідів.

Рис. 2

На сьогодні в Україні, на жаль, це питання вирішується вкрай неефективно для обох сторін. Маємо надзвичайно серйозну проблему із туберкульозом, із СНІДом, із гепатитом, із венеричними захворюваннями, із хронічними психічно хворими тощо