Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекційне заняття №1 (2 год)

Тема 1. Методологічні основи інвестування. Суб'єкти і об'єкти інвестиційної діяльності

План

1. Економічна сутність інвестицій

2. Класифікація інвестицій та форми інвестування

3. Інвестиційний процес як складова інвестиційної діяльності

4. Суб'єкти та об'єкти інвестиційної діяльності

5. Функціональні учасники інвестиційного процесу

6. Мотивація інвестиційної діяльності

інвестиційний процес суб'єкт об'єкт

1. Економічна сутність інвестицій

В країні з ринковою економікою роль і місце інвестиційної діяльності має дуже важливе значення. Від інтенсивності й результативності інвестиційних процесів залежить успіх в сферах економічного, політичного та соціального життя, побудова цивілізованого суспільства. Ось чому викликають інтерес питання, пов'язані з інвестуванням, способами і методами його активізації, вивчення умов створення сприятливого інвестиційного клімату, залученням інвестицій та їхнім ефективним використанням.

Слово «інвестор» означає - вкладник: особа, організація чи держава, що здійснює вкладення капіталу (інвестицію) в будь-яке підприємство, захід. Коли говорять «вкладник», то в багатьох виникають асоціації з особистими вкладеннями, оскільки це найбільш відомий вид інвестування. Сьогодні цей спосіб дещо втратив свою привабливість, особливо після знецінення заощаджень населення у 90-ті роки.

Альтернативою такому накопиченню багато хто обрав вкладення грошей в товари, нерухомість, інвестиційні проекти, автомобілі, золото, антикваріат та ін. Якщо внаслідок цих дій очікується якась вигода (передусім - фінансова) то це і є інвестуванням.

Існують різні тлумачення поняття «інвестиції». Розглянемо їх детальніше. Наприклад, у радянській економіці термін «капітальні вкладення» застосовувався як синонім інвестицій взагалі. Інвестиції в цьому випадку розглядаються як вкладення у відтворення основних фондів (будівлі, устаткування, транспортні засоби тощо). Однак інвестиції можуть здійснюватися і в оборотні засоби, різні фінансові інструменти (акції, облігації тощо). Отже, капітальні вкладення - поняття більш вузьке, вони можуть розглядатися лише як одна з форм інвестицій, але не як їх аналог.

У розвинених країнах (наприклад, у США) інвестиції ототожнюють з купівлею цінних паперів, сприймаючи капітальні вкладення або зберігання грошей у банку як повсякденні обов'язкові . операції.

Найтиповіша помилка полягає в тому, що під інвестиціями розуміють будь-яке вкладення коштів, яке може і не привести до зростання капіталу, чи до одержання прибутку. Це, так би мовити, «споживчі інвестиції» (купівля телевізорів, автомобілів, квартир, дач тощо), які за економічним змістом до інвестицій не належать, -- кошти для придбання цих товарів витрачаються безпосередньо на довгострокове споживання (коли придбання не передбачає мети подальшого продажу).

Іноді інвестиції трактуються як довгострокове вкладення коштів. З цим можна погодитися, коли йдеться про капітальні вкладення, які здебільшого мають довгостроковий характер, однак інвестиції можуть бути і короткостроковими (наприклад, вкладення в облігації, депозитні сертифікати).

Неправильно розглядати інвестиції як вкладення виключно грошових коштів. Інвестування капіталу може здійснюватися не тільки в грошовій формі, а й у формі рухомого і нерухомого майна, різних фінансових інструментів, нематеріальних активів.

(Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р. «інвестиціями» є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефекту.

Термін «інвестиція» походить від латинського «investire», що означає довгострокове вкладення коштів. У широкому тлумаченні під інвестиціями слід розуміти довгострокові вкладення капіталу й інших цінностей у конкретну справу з метою подальшого їх збільшення.

Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції визначаються як всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької і інших видів діяльності, в результаті якої утворюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Це визначення в основному відповідає міжнародному підходу до уявлень про інвестиційну діяльність як процес вкладання ресурсів (благ, майнових і інтелектуальних цінностей) з метою одержання прибутку в майбутньому.

Відповідно до Закону, до майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в підприємницьку діяльність, належать:

- Грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші папери;

- Рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання) та інші матеріальні цінності;

- Майнові права. Що впливають з авторського права, навички та інші інтелектуальні цінності;

- Сукупність технологічних, технічних, комерційних і інших знань, що оформлені в вигляді технічної документації навичок і виробничого вміння, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);

- Права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права і цінності.

Ці цінності та майнові права складають об'єкти інвестиційної діяльності. Основним джерелом інвестування є національний доход, за рахунок якого утворюється фонд нагромадження, що, в свою чергу, умовно поділяється на фонд відшкодування і фонд відновлення.

2. Класифікація інвестицій та форми інвестування

Детальніше економічну природу інвестицій пояснює класифікація, в основу якої покладено такі ознаки:

1) об'єкти вкладення коштів;

2) характер участі інвестора в інвестуванні;

3) регіональна ознака;

4) період інвестування;

5) форми власності;

6) форми участі інвестора в інвестуванні;

7) ступінь ризику;

8) форми відтворення.

1. За об'єктами вкладення коштів інвестиції поділяються на такі:

-- фінансові інвестиції, або вкладення коштів у різноманітні фінансові інструменти -- цінні папери, депозити, цільові банківські вклади;

-- реальні інвестиції, або вкладення коштів у матеріальні (будівлі, споруди, обладнання тощо) і нематеріальні (патенти, ліцензії, «ноу-хау», науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи у вигляді документації тощо) активи.

Останнім часом в економічній літературі визначилися нові форми інвестицій, які входять до складу реальних інвестицій, -- інноваційні інвестиції та інтелектуальні інвестиції.

Інноваційні інвестиції-- це вкладення у нововведення. В принципі, в умовах розвиненої економіки всі інвестиції мають бути інноваціями. За умов кризи можливі інвестиції на підтримку діючих технічно відсталих виробничих фондів.

Інтелектуальні інвестиції -- це вкладення в об'єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського права, винахідницького і патентного права, права на промислові зразки і корисні моделі.

Україна є об'єктом інвестиційної привабливості як для західних, так і вітчизняних компаній, більшість з яких займається виробничою діяльністю. Переважною формою інвестування є реальні інвестиції. Нині, коли в Україні формується ринок цінних паперів, виникає зацікавленість інвесторів у розширенні їх видів. Але необхідно враховувати, що за умов нестабільної податкової політики та інфляції ефективність реального інвестування суттєво знижується з одночасним зростанням інвестиційних ризиків. У ці періоди ефективнішими є фінансові інвестиції, особливо короткострокові (за умови, що дохідність цих інвестицій перевищує темпи інфляції).

2. За характером участі інвестора в інвестуванні розрізняють інвестиції:

а) прямі -- передбачають безпосередню участь інвестора у виборі об'єкта інвестування і вкладення коштів. При цьому інвестори безпосередньо беруть участь у всіх стадіях інвестиційного циклу: передінвестиційних дослідженнях, проектуванні та будівництві об'єкта інвестування, у виробництві кінцевого продукту;

б) непрямі, що здійснюються через різних фінансових посередників, які акумулюють фінансові кошти і розміщують їх на свій розсуд у найбільш ефективний спосіб. Такі посередники беруть участь в управлінні об'єктами інвестування, а отримані доходи розподіляють серед клієнтів. Вкладення в цінні папери, керовані як єдине ціле, називають портфельними.

3. У регіональному аспекті вирізняють інвестиції:

— внутрішні -- вкладення суб'єктів господарської діяльності даної держави;

— іноземні -- вкладення іноземних юридичних і фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових і неурядових організацій;

— закордонні -- вкладення коштів в об'єкти інвестування за межами території даної країни (придбання цінних паперів іноземних компаній, майна тощо).

4. За періодом інвестування заведено відрізняти інвестиції:

а) короткострокові -- як правило, тривалістю не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні сертифікати);

б) довгострокові-- тривалістю більше одного року.

5. За формами власності інвестиції поділяються на:

— приватні кошти громадян, кошти підприємств недержавної форми власності, неурядових організацій;

— державні -- фінансуються за рахунок бюджетних коштів різних рівнів, державними підприємствами та закладами.

6. Залежно від форми участі інвестора інвестиції передбачають:

— часткову участь у новостворених підприємствах або придбання частки в діючих підприємствах (пайова участь у різних товариствах);

— створення підприємств, які повністю належать інвестору, або придбання у власність діючих підприємств повністю;

— придбання рухомого і нерухомого майна шляхом прямого отримання або у формі акцій, облігацій та інших цінних паперів;

— придбання концесій на використання природних ресурсів, прав користування землею та інших майнових прав (концемсія -- договір про передачу природних багатств, підприємств, інших господарських об'єктів, що належать державі чи місцевим органам влади, в тимчасову експлуатацію іншим державам, іноземним фірмам, приватним особам.).

7. За ступенем ризику інвестиції поділяються на:

— безризикові -- у ряді країн безризиковими вважаються вкладення у короткострокові державні облігації, дохід по них визначає ставка безпеки, що використовується при оцінюванні вкладів як точка відліку інвестиційного ризику;

— ризикові -- ступінь ризику, або ступінь невизначеності, пов'язаний з інвестиціями, залежить від таких чинників, як час, об'єкт вкладення коштів тощо. Критеріями оцінки ступеня ризику можуть бути:

а) можливість втрати всієї суми очікуваного прибутку -- ризик припустимий;

б) можливість втрати очікуваного валового доходу після реалізації проекту -- ризик критичний;

в) можливість втрати всіх активів і банкрутство інвестора -- катастрофічний ризик.

8. 3а формою відтворення розрізняють такі форми інвестицій:

-- у нове будівництво, або будівництво підприємств, будівель, споруд, здійснюване на нових площах і за вперше затвердженим проектом;

-- у розширення діючого підприємства -- будівництво наступних черг діючого підприємства, додаткових виробничих комплексів і виробництв, будівництво нових або розширення існуючих цехів з метою збільшення виробничих потужностей;

-- у реконструкцію діючого підприємства -- здійснення за єдиним проектом повного або часткового переобладнання і перебудова виробництв із заміною морально застарілого і фізично зношеного обладнання з метою зміни профілю випуску нової продукції;

-- у технічне переозброєння -- комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих цехів, виробництв, дільниць.

Інвестиції відіграють велику роль у розвитку та ефективному функціонуванні економіки. На макрорівні інвестиції поділяють на валові і чисті.

Валові інвестиції - загальний обсяг інвестиційних коштів у певний період, спрямованих на нове будівництво, придбання засобів виробництва і на приріст товарно-матеріальних запасів. Чисті інвестиції менші за валові на розмір амортизаційних відрахувань.

Динаміка показника чистих інвестицій відбиває характер економічного розвитку країни на певному етапі, оскільки чисті інвестиції є вкладенням коштів у новостворені виробничі фонди та оновлений виробничий апарат.

3. Інвестиційний процес як складова інвестиційної діяльності

Інноваційна діяльність - сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб (резидентів, нерезидентів) і держави для реалізації інвестицій.

Інвестиційний цикл -- це комплекс заходів від моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту: науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), прийняття інвестиційних рішень, планування і проектування, підготовка до будівництва, будівництво, вихід на проектні показники і режим окупності вкладень.

Інвестиційний цикл складається з трьох основних періодів:

· передінвестиційна фаза;

· фаза інвестицій -- вкладення коштів;

· експлуатаційна фаза -- відшкодування вкладених коштів.

Різноманітність видів інвестиційних циклів та їх складний взаємозв'язок зумовили широке використання на практиці й у наукових дослідженнях поняття «інвестиційний процес». У більш вузькому тлумаченні поняття «інвестиційна діяльність» застосовують саме цей термін. Він зазвичай пов'язується з обґрунтуванням і реалізацією інвестиційних проектів.

Широкомасштабні проекти мають велику кількість стадій виконання.

Для чіткого встановлення довгострокових орієнтирів при вкладенні коштів велике значення має питання про стадії інвестиційного процесу.

Зазвичай інвестиційний процес розпочинається з мотивації інвестиційної діяльності. Основним мотивом такої діяльності може бути надлишок певних коштів у суб'єкта господарювання або приватної особи, яких не влаштовують проценти за банківськими депозитами та відсутність повної гарантії збереження вкладів. Інвестор, який є власником цих нагромаджень (заощаджень), прагне придбати на інвестиційному ринку фінансові активи або інвестиційні товари (реальні активи), тобто вкласти капітал.

Однак, щоб опанувати якийсь певний інвестиційний проект, замало лише мотивації для інвестиційної діяльності. Як правило, власникові нагромаджень дуже важко зупинитися на якомусь конкретному проекті, оскільки у нього немає впевненості в тому, що інвестиції принесуть прибуток, що вони для нього не будуть втрачені.

З метою забезпечення захисту інвестицій при виборі проекту проводиться низка передінвестиційних досліджень: вивчаються всі інвестиційні ризики, виконуються маркетингові дослідження, оцінюються напрями інвестування.

Обґрунтування доцільності інвестицій потребує розгляду якомога більшої кількості інвестиційних проектів з метою вибору найліпшого. Зазвичай в цьому інвестору допомагають інші учасники (посередники) інвестиційного процесу.

Як правило, для здійснення інвестиційного проекту, особливо великого, інвестору не вистачає власних коштів і він прагне одержати позичковий, або залучений, капітал, тобто використати, крім власних, інші джерела фінансування. Визначення джерел фінансування (інвестиційних ресурсів), обґрунтування їхньої структури передує інвестуванню, воно необхідне для переконання і залучення до проекту інших учасників інвестиційного процесу.

Ресурсне забезпечення проекту здійснюється також за допомогою інших учасників інвестиційної діяльності, як правило, на контрактних засадах.

Освоєння інвестицій означає їхню капіталізацію, тобто створення фінансових і реальних активів. Реалізація інвестиційного проекту не закінчується введенням в експлуатацію. Експлуатація його потребуватиме нових інвестицій для підтримки та розвитку виробництва.

В останні роки в Україні збільшилася кількість активних учасників інвестиційного процесу. Проведення приватизації призвело до збільшення різних фінансових посередників, розгалуження ринкової інфраструктури.

Отже, можна виділити такі стадії інвестиційного процесу:

— Державне регулювання інвестиційного процесу -- податкові пільги, субсидії, амортизаційні пільги, кредитна політика НБУ тощо;

— Планування -- визначення державних пріоритетів, індикативне планування;

— Фінансування -- фінансування з бюджету державних підприємств соціальних програм і оборони. Приватний та акціонерний капітал;

— Проектування -- розроблення проектів приватними інжиніринговими та консалтинговими фірмами, проектно-будівельно-промисловими фірмами (девелоперами). Розроблення проектів на конкурсній основі та їх реалізація через тендери;

— Забезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами -- оптові поставки через товарно-сировинні біржі. Комплексне постачання за прямими комерційними угодами;

— Освоєння інвестицій -- будівництво об'єкта під ключ девелоперами за контрактом з інвестором;

— Кінцева здача об'єкта в експлуатацію -- здача об'єкта інвестору.

В сучасних умовах Україна постала перед об'єктивною необхідністю активізації інвестиційного процесу. Структурне та якісне оновлення виробництва й створення ринкової інфраструктури потребує значного збільшення обсягів інвестицій.

4. Суб'єкти та об'єкти інвестиційної діяльності

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Класифікація суб'єктів інноваційної діяльності:

ь Виробничо-господарські утворення.

v Акціонерне товариство - товариство, яке має статутний фонд, поділений на окрему кількість акцій, рівну номінальній вартості, і несе відповідальність за зобов'язанням тільки майном товариства. Акціонери несуть відповідальність за зобов'язаннями в межах акцій, що їм належать. Статутний фонд АТ повинен бути не меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальних зарплат. Акціонере товариство може бути відкритим і закритим, яке може буте реорганізоване в відкрите шляхом реєстрації його акцій у встановленому порядку.

v Товариство з обмеженою відповідальністю товариство з статутним фондом сумою не менше 625 мінімальних зарплат, розділеним на частки, розмір яких визначається засновницькими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах своїх внесків.

v Товариство з додатковою відповідальністю має статутний фонд, поділений на частки, що належать учасникам, які відповідають за боргами товариства відповідно до своїх внесків у статутний фонд, а при нестачі цих сум - додатково майном, що належить їм в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до їх внесків. Граничний розмір відповідальності передбачається в засновницьких документах. В іншому його діяльність аналогічна товариству з обмеженою відповідальністю.

v Повне товариство - це товариство, де всі учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном. Член повного товариства не може вступати в ніякі інші товариства, крім акціонерних, він відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли вони до чи після його вступу в товариство.

v Командитне товариство - включає поряд з одним або кількома членами, що несуть повну відповідальність, також: одного або декількох учасників (вкладників), відповідальність яких обмежується сумою внеску в майні товариства. Перші несуть відповідальність за боргами товариства і здійснюють управління справами командитного товариства. Сукупний розмір внесків других в майні товариства не повинен перевищувати 50 % і в разі ліквідації командитного товариства вкладниками їх внески повертаються в першу чергу.

ь Держава та її інститути. Держава бере участь в інвестиційному процесі як безпосередньо через державний сектор економіки, так і опосередковано, через свої інституції, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк (зміна облікової ставки, норми резервів, проведення операцій на відкритому ринку), Фонд держмайна, Державний антимонопольний комітет. В цілому державне інвестування охоплює ті галузі і виробництва, продукція яких має загальнонаціональний характер та які найближчим часом не підлягають приватизації: оборонна галузь, окремі об'єкти загальнодержавної інфраструктури (магістралі, термінали тощо).

Відповідно до світового досвіду існують такі методи державного стимулювання інвестиційної діяльності (табл. 1.1):

Таблиця 1.1Методи державного стимулювання інвестиційної діяльності

Форми	Інструменти
Податкове стимулювання	Зниження ставки податку, інвестиційна податкова знижка, відміна податків на реінвестування, податкові угоди з іншими країнами, податкові кредити
Фінансове стимулювання	Прискорена амортизація, пільгові кредити, інвестиційні гарантії, безвідсоткові кредити
Інфраструктурне забезпечення	Надання земельних ділянок у безоплатне користування або за пільговими цінами, надання необхідних приміщень у безоплатне користування або за пільговими цінами
Стимулювання конкретних інвестиційних проектів	Цільове фінансування ресурсо- і природозберігаючого обладнання Цільове фінансування проектів, зорієнтованих на підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів, поліпшення умов праці Сприяння у проведенні техніко-економічного обґрунтування проектів

ь Фінансові установи. Дійовим суб'єктом інвестиційного процесу в державі з ринковою економікою є фінансово-кредитна система.

До її складу входять такі елементи:

- Банківська система, до якої входять Центральний банк і комерційні банки, в тому числі спеціалізовані (інвестиційні, інноваційні, біржові іпотечні, позичково-ощадні), універсальні;

- Небанківська (парабанківська) система, до якої входять інвестиційні фонди і компанії, довірчі товариства, кредитні спілки, страхові компанії, пенсійні фонди, лізингові фірми тощо.

Банки в інвестиційному процесі поряд з традиційними функціями кредитно-разрахункового і касового обслуговування, депозитними операціями значно розширюють свою діяльність через запровадження операцій з цінними паперами, інвестиційного кредитування, проектного фінансування, довірчих операцій. За ринкових умов банківська діяльність часто поєднується з діяльністю страхових компаній. Банки можуть надавати послуги своїм клієнтам щодо страхування і перестрахування інвестицій. Значно розширюється зовнішньоекономічна діяльність банків, яві за ліцензією НБУ можуть здійснювати операції в іноземній валюті і обслуговувати таким чином міжнародну торгівлю і інвестиційну діяльність.

Останнім часом банки почали виконувати функції депозитаріїв та незалежних реєстраторів цінних паперів акціонерних товариств.

Страхові компанії відіграють значну роль в забезпечуючи підприємцям захист від інвестиційних ризиків. Страхові угоди необхідні для фінансового забезпечення інвестиційних проектів і залучення коштів для інвестування. Страхова компанія може здійснювати операції по страхуванню, перестрахуванню, а також сумісному страхуванню; може укладати угоди перестрахування з іншими компаніями, або спільно з ними угоду співстрахування з метою розподілення за інвестиційні ризики.

Кредитні спілки почали створюватися в Україні на початку 1993 року. Функціонує кредитна спілка відповідно до статуту. Вона віддає позички своїм членам, в тому числі під заставу майна, за рахунок пайового фонду, створеного учасниками спілки, доручає своїм членам виконання зобов'язань спілки перед третіми особами, видає позички іншим кредитним спілкам та розподіляє серед своїх членів доходи за внесками. Спілки видають своїм членам позички підприємств невисокий процент, які використовуються ними на споживчі та інвестиційні цілі.

Лізингові компанії здійснюють довгострокову оренду обладнання. Лізингова компанія купує у виробника (власника) майно (обладнання, транспортні засоби, будівлі і споруди) (як правило з використанням кредиту банку) і надає його інвестору в довгострокову оренду також: на умовах кредиту. За умовами лізингової угоди орендатор може викупити це майно за залишковою вартістю.

В фінансово-кредитній системі можуть створюватись різноманітні угруповання - консорціуми і синдикати, як вітчизняні, так і міжнародні, з метою акумулювання великих капіталів і інвестування їх в крупні проекти.

ь Індивідуальні інвестори. Згідно із законодавством України індивідуальними суб'єктами інвестиційного ринку можуть бути фізичні особи -- як резиденти, так і нерезиденти (тобто ті, які проживають за межами України).

ь Інституційні інвестори. Серед інституційних інвесторів виокремлюють такі три групи:

v Інституційні інвестори, які здійснюють переважно прямі, точніше, спрямовані інвестиції в обмежене коло підприємств -- холдинги, фінансові групи та фінансові компанії.

Холдингова компанія являє собою головну компанію будь-якої фінансової імперії, монополії, яка володіє контрольним пакетом акцій дочірніх підприємств і спеціалізується на управлінні тією імперією, яку утворюють ці підприємства разом зі своїми дочірніми фірмами. Природно, що холдинг здійснює інвестування з метою зміцнити у довгостроковій перспективі становище своєї фінансової імперії, монополії, можливо, відмовившись при цьому навіть від значних прибутків.

Фінансова група -- це об'єднання підприємств, пов'язаних в єдине ціле системою взаємної участі. На відміну від холдингу, фінансова група не має головної фірми, яка спеціалізується на управлінні.

Фінансова компанія -- це корпорація, що фінансує обране за певним критерієм, визначене, але досить вузьке коло інших корпорацій і не здійснює диверсифікацію вкладень, яка властива інвестиційній компанії та іншим подібним структурам. Як правило, фінансова компанія (на відміну від холдингової) не володіє контрольними пакетами акцій корпорацій, що нею фінансуються.

Інституційні інвестори першої групи при інвестуванні дуже рідко використовують фондову біржу, «вуличний» (позабіржовий) ринок та інших фінансових посередників.

v Інституційні інвестори, які здійснюють повсюдні інвестиції, не дотримуючись якогось певного, заздалегідь обраного набору об'єктів інвестування. Водночас їх портфель інвестицій широкий і відносно стабільний. У цю групу входять інвестиційні компанії, страхові та пенсійні фонди тощо. Свій капітал вони формують за рахунок внесків остаточних інвесторів (насамперед, дрібних (приватних осіб) і середніх), вкладаючи його у різноманітні цінні папери, щоб забезпечити певний рівень доходу на капітал.

У широкому розумінні всі інституційні інвестори другої групи можна назвати інвестиційними компаніями. Проте у вузькому розумінні інвестиційна компанія -- це компанія, що формує свій капітал за рахунок внесків дрібних інвесторів на загальних підставах і не займається страховою чи будь-якою іншою діяльністю. Вкладення у цінні папери для неї -- єдиний вид діяльності.

Якщо інвестиційна компанія має лише один портфель інвестицій, то вона являє собою інвестиційний фонд, який може бути двох типів -- відкритий і закритий.

Відкритий інвестиційний фонд постійно випускає та продає нові акції, скуповуючи при цьому власні акції у всіх бажаючих продати їх за ринковою ціною. Згідно з умовами організації такого фонду всі інвестори можуть продавати його акції тільки самому фонду. Ринкова вартість акцій відкритого фонду приблизно дорівнює ринковій вартості частини його активів, що припадають на одну акцію.

Закритий інвестиційний фонд не вимагає продажу своїх акцій винятково самому собі. Нові акції випускаються ним відносно рідко, а курс акцій під впливом попиту та пропозиції на фондових ринках може коливатися від вартості активів фонду, що припадають на одну акцію.

Інституційні інвестори, які здійснюють повсюдні інвестиції, але не мають стабільного портфеля цінних паперів, називаються інвестиційними дилерами. Ці інституції прагнуть отримати прибуток шляхом спекулятивної гри на біржі. До них належать торгові компанії, інвестиційні банки, фондові доми, інвестиційні пули і т. д. За своїми функціями вони значно ближчі до посередників на ринку цінних паперів, ніж до інституцій ринку інвестицій.

ь Функціональні учасники інвестиційного процесу

5. Функціональні учасники інвестиційного процесу

Розвиток можливих організаційних форм взаємодії партнерів по інвестиційному процесу сприяє залученню до спільної інвестиційної діяльності різних фірм, функціями яких є надання спеціальних послуг та виконання різного роду робіт. З окремими з таких фірм інвестор може укладати угоди консорціуму, залучати їх як акціонерів у підприємстві, що створюється.

Функціональними учасниками інвестиційного процесу можуть виступати:

v Фірма-девелопер -- юридична особа, яка бере на себе функції з повної реалізації капіталу, що інвестується. Така фірма зазвичай самостійно здійснює пошук найвигіднішого місця вкладення коштів інвестора, розробку проекту, його фінансування, реалізацію та введення в експлуатацію. Як правило, за свої послуги девелопер отримує від 5 до 10 % загальної суми інвестицій. В угоді з девелопером передбачаються умови, згідно з якими інвестор може відмовитися від проекту, а фірма-девелопер стає його власником та відшкодовує інвестору збитки і втрачені прибутки.

Окремі функції з реалізації проекту в цілому чи його окремого етапу може брати на себе прожект-менеджер (керівник проекту). У ряді випадків для інвестора економічно та доцільно відмовитися від будівельно-монтажних робіт та придбати готові будівлі, споруди чи незавершений об'єкт. Ці послуги для інвестора виконує фірма-ріелтер.

v Фірма-ріелтер -- це фірма-посередник з торгівлі нерухомістю. Ріелтери працюють за угодами з продавцями нерухомості. Звичайно плата за послуги фірми коливається від 3 до 10 % суми угоди залежно від складності об'єкта та кон'юнктури ринку нерухомості. Законодавством багатьох країн не передбачається обмеження розміру комісійних, тому максимальний процент у ряді випадків може бути значно вищим. Як правило, у договорах з власниками нерухомості передбачаються строки реалізації об'єкта. Ріелтери намагаються укласти з клієнтами ексклюзивні угоди на продаж нерухомості, оскільки у противному разі вся їх робота на ринку нерухомості може бути виконана даремно, а комісійні отримає конкуруюча фірма. Для посиленої роботи на ринку інвестиційних товарів ріелтеру необхідно мати якомога ширше коло стабільних клієнтів (продавців і покупців). За успішну операцію ріелтер отримує комісійні від тих та інших.

В Україні створено Асоціацію ріелтерів, функції якої поки що зводяться до методичної організації сертифікаційних курсів для своїх членів. У майбутньому розвиток цього важливого елемента інфраструктури ринку інвестиційних товарів потребує створення комп'ютеризованої інформаційної мережі, участі ріелтерів у процесі приватизації, реалізації не тільки житла, але й промислових, культурно-громадських і комунальних об'єктів.

v Інжиніринго-консалтингова фірма -- це фірма, яка займається розробкою на договірних засадах різного роду документації -- інформаційної, науково-технічної, проектно-кошторисної та іншої. Такі фірми накопичують банки даних про умови розміщення тих чи інших об'єктів, галузеві, територіальні і міжрегіональні рівні конкуренції, нормативи, технічні умови виробництва будівельно-монтажних робіт, про регіональні рівні цін на інвестиційні товари. Згодом вони публікують цю інформацію у спеціалізованих періодичних довідниках. Такі фірми залежно від своєї спеціалізації можуть мати у своєму розпорядженні широкий портфель типових проектів, які відповідають рівням світових стандартів.

Інжинірингова фірма за замовленням окремого інвестора виконує техніко-економічне обґрунтування проекту, розробляє бізнес-план, може здійснювати моніторинг проекту, авторський і технічний нагляд при його виконанні, організовувати та проводити тендерні торги.

Виробництво будівельно-монтажних робіт ведуть широкоспеціалізовані будівельні фірми.

v Будівельна фірма виконує весь комплекс робіт за інвестиційним проектом (проектно-дослідницькі, будівельні, монтажні, пуско-налагоджувальні) та здає інвестору готовий об'єкт «під ключ». На ринку пропонують свої послуги також порівняно невеликі фірми, які спеціалізуються на окремих видах ремонтно-будівельних та монтажних робіт.

Перш ніж вести переговори щодо укладання договірних відносин з будь-яким учасником інвестиційного проекту, інвестор зобов'язаний скористатися послугами аудиторської фірми.

v Аудиторські фірми виконують в інвестиційному процесі функції перевірки фінансово-господарської діяльності як самого інвестора, так і інших його партнерів. Аудитори дають оцінку активів і пасивів балансів фірми, розраховують показники ліквідності балансу, здійснюють оцінку інвестиційних якостей цінних паперів, оцінку капіталу самого інвестора та його акціонерів.

Аудитори мають ліцензії на право здійснення перевірок фінансово-господарської діяльності (аудита) та займаються виключно аудиторським обслуговуванням на території тієї держави, яка сертифікувала дану юридичну або фізичну особу. В Україні створено Асоціацію аудиторів, діяльність якої, як і функціонування самих аудиторів, регулюється Законом України «Про аудиторську діяльність». Однак аудиторських фірм та аудиторів сертифіковано ще недостатньо. У процесі розвитку ринкових відносин і підвищення інвестиційної активності зростатиме і ринок аудиторських послуг.

6. Мотивація інвестиційної діяльності

Результатом будь-якої інвестиційної діяльності є отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту. Інакше кажучи, всі учасники інвестиційного процесу повинні бути зацікавлені в його організації та ефективному завершенні. Саме таким чином реалізуються індивідуальні інтереси учасників інвестиційної діяльності:

інвестори у даному разі отримують повернення вкладених капіталів і передбачені дивіденди;

замовники отримують реалізований інвестиційний проект та доходи від його використання;

керівник проекту та його команда отримують плату за контрактом, додаткову винагороду за результатами роботи та формування прибутку, а також підвищення професіонального рейтингу;

органи влади отримують податки з усіх учасників, а також задоволення громадських, соціальних та екологічних потреб і вимог у довіреній їм сфері;

споживачі отримують необхідні їм товари, продукти, послуги, плата за які відшкодовує витрати на здійснення інвестиційної діяльності та формує прибуток, який отримують активні учасники;

інші зацікавлені сторони отримують задоволення своїх інтересів.

Для досягнення найбільшого ефекту від здійснення інвестиційної діяльності необхідно зважити на такі внутрішні та зовнішні фактори, які притаманні нашій економіці:

нестабільність;

дефіцит та обмеженість коштів і ресурсів;

інфляція та зростання вартості;

поява та посилення конкуренції;

соціальні проблеми та вимоги;

екологічні зміни та вимоги;

проблеми споживчого ринку;

зростаючі вимоги до якості робіт.

Якщо ж ці зміни не аналізуються та не враховуються при управлінні інвестиційною діяльністю, це може призвести до негативних результатів, а саме:

зниження доходів і прибутків учасників;

перевищення встановлених за контрактом вартостей, тривалості та строків завершення інвестиційного проекту;

підвищення встановлених лімітів на спожиті трудові та матеріально-технічні ресурси;

збільшення штрафів за порушення зобов'язань;

запізнення з введенням нових технологій, відставання з впровадженням і практичним використанням результатів наукових досягнень і дослідно-конструкторських розробок;

відставання появи нової продукції на споживчому ринку;

непродуманість прийнятих рішень;

низька ефективність інвестицій та великі строки окупності проектів.

Размещено на Allbest.ru

...