Структурна політика: об’єктивна необхідність, суть, цілі, інструменти

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРС ЛЕКЦІЙ

СТРУКТУРНА ПОЛІТИКА: ОБ'ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ, СУТЬ, ЦІЛІ, ІНСТРУМЕНТИ

1. Економічна структура та її класифікація

План

1.Структура економіки та її види.

2.Відтворювальна структура економіки.

3.Галузева структура народного господарства.

4.Функціонально-речова структура економіки. Виробничо-вартісна структура суспільного виробництва. Регіональна структура економіки. Секторіальна структура економіки.

5.Чинники, що впливають на структуру економіки.

6.Інвестиції як основа структурних зрушень в економіці.

7.Об'єкт та предмет курсу «Структурна політика».

Державна структурна політика у світовій господарській практиці стала одним з визначальних чинників стійкого макроекономічного зростання, забезпечення його ефективності, стабільності й соціальної спрямованості. Про це наочно свідчать прогресивні структурні зрушення в післявоєнний період в економіці ряду країн Заходу й Сходу, зокрема США, Великобританії, Німеччині, Японії та інших. Разом з тим остаточно була доведена неспроможність структурної політики в межах адміністративно-командної системи, передусім колишнього СРСР, деформації соціально-економічного розвитку якого стали вихідною базою для формування сучасної структури економіки України й перетворились на основну перешкоду до її входження у світовий ринковий простір як високотехнологічної, конкурентоспроможної держави.

Структурна політика в Україні набуває особливої ваги. Саме з нею пов'язаний комплекс специфічних завдань перехідного періоду - від формування сучасного ринкового середовища до подолання екстенсивного типу розвитку, глибокої деформації економіки, втрати нею соціальної спрямованості. Реалізація цих завдань вимагає активних заходів державного управління процесами, кардинальної структурної перебудови економіки, у тому числі й на різних її рівнях: відтворювальному, галузевому, регіональному, зовнішньоекономічному, з урахуванням їх взаємовпливу, функціональної взаємозалежності, тобто на основі системного комплексного науково-практичного підходу.

Застосування для відродження національної економіки окремих рекомендацій у межах загальновідомих на Заході макроекономічних моделей (переважно неоліберальних) без урахування специфічних особливостей перехідного періоду призвели до глибокої затяжної кризи, яка в Україні супроводжувалась посиленням дії негативних чинників, що й досі гальмують процес стабілізації економіки і її сталого зростання.

За цих обставин невідкладним завданням розробки наукових засад державного управління стає теоретико-методологічне обґрунтування структурної політики в умовах перехідного періоду. Фактично виникла потреба у формуванні нової парадигми структурних перетворень і відповідного розуміння необхідності державної активності. Насамперед йдеться про цілі, об'єкти, механізми й інструменти державного регулювання структурних зрушень, визначення критеріїв їх ефективності з огляду соціальної спрямованості процесів суспільної трансформації, "структурний ефект" у цілому

Особливого науково-практичного значення набуває виокремлення проблематики інституційних реформ, передусім в аспекті створення в Україні сучасної соціально-орієнтованої ринкової економіки й дотримання норм соціальної справедливості в суспільстві. Вирішення цих питань залежить від забезпечення інноваційно-інвестиційного типу економічного зростання, подолання "іміджу" другосортної держави, промислове виробництво якої має переважно сировинну, напівфабрикатну орієнтацію. Лише на таких підставах можна сподіватися на віднайдення Україною власної ніші в міжнародному поділі праці, її входження до Європейського співтовариства на правах рівноправного партнерства.

Перш, ніж вивчати проблеми структурної політики необхідно з'ясувати таке багатоаспектне поняття, як структура економіки, під якою розуміється співвідношення різних елементів економічної системи, яке характеризує пропорції народного господарства та стан суспільного поділу праці.

Структура національної економіки в макроекономічному плані характеризується системою фактичних співвідношень, що склалися між наявними у країні виробничими ресурсами; обсягами їх розподілу між економічними агентами, які виділилися на основі суспільного поділу праці; між обсягами виробництва цих агентів, а також між складовими частинами національного продукту, що сформувалися в процесі його виробництва, розподілу, обміну і споживання

Для характеристики структури економіки використовують поняття відтворювальної, галузевої, виробничо-вартісної, функціонально-речової, регіональної та секторіальної структури національного виробництва.

При макроекономічному аналізі виробництва з точки зору перспектив його розвитку важливе значення має розгляд відтворювальної структури національного продукту.

Відтворювальною називається структура, що відбиває складові частини суспільного продукту залежно від їх функціонального призначення. Вперше комплексний аналіз відтворювальної структури суспільного продукту був проведений К. Марксом. Згідно з розробленими ним принципами в економічній теорії як основні виділяються наступні відтворювальні пропорції:

пропорції між обсягом виробництва засобів виробництва і обсягом виробництва предметів споживання, що характеризують натурально- речовий склад виробленого валового суспільногопродукту;

пропорції між необхідним і додатковим продуктом, що описують структуру розподілу виробленого національного доходу між працею і капіталом;

пропорції між фондами відшкодування і накопичення, виражаючимиструктуру розподілу валових накопичень;

пропорції між фондами накопичення і споживання у складі використаного національного доходу, що характеризують структуру його розподілу залежно від тієї ролі, яку виконують різні частини в задоволенні поточних потреб (фонд споживання) і формуванні продукту для задоволення майбутніх потреб (фонд накопичення).

Галузева структура економіки відображає поділ виробничої сфери на окремі галузі, підгалузі, а національної економіки -- на види економічної діяльності. У складі національної економіки виділяють такі види економічної діяльності:

промисловість;

сільське господарство;

транспорт;

зв'язок;

будівництво;

матеріально-технічне забезпечення (МТЗ) і збут;

торгівлю і громадське харчування;

заготівлю;

інформаційно-обчислювальне обслуговування;

операції з нерухомістю;

загальну комерційну діяльність;

геологію і розвідку надр.

За міжнародною класифікацією ООН до сфери економічної діяльності належать:

сільське, лісове і рибне господарство, мисливство;

гірничодобувна промисловість;

обробна промисловість;

електроенергетика, газо- і водопостачання;

будівництво;

гуртова і роздрібна торгівля, ресторани, готельне господарство;

транспорт, зв'язок, складське господарство;

- фінанси, страхування, операції з нерухомістю, комерційні послуги;

комунальне, суспільне та особисте обслуговування.

Галузева структура характеризує внесок окремих видів економічної діяльності, окремих виробництв, галузей, підгалузей у відтворення ВВП; кількість об'єктів кожного виду діяльності в загальному їх реєстрі тощо.

Виробничо-вартісна структура суспільного виробництва визначає співвідношення між фондом заміщення та національним доходом.

Функціонально-речова структура економіки передбачає поділ народного господарства на виробничу і невиробничу сфери; суспільного продукту -- на фонди заміщення, нагромадження, споживання; промислової продукції за матеріально-речовим складом -- на засоби виробництва і предмети споживання.

Регіональна структура економіки характеризує поділ виробничої сфери в адміністративних розрізах, оцінює вклад кожної адміністративної одиниці у створюваний валовий продукт.

Секторіальна структура характеризується поділом економіки на сектори переважно ринкового саморегулювання і сектори, що знаходяться під впливом адміністративно-правових чинників.

На формування економічної структури впливають різноманітні чинники: ринкова кон'юнктура, місткість і рівень монополізації ринків, ступінь інтегрованості національної економіки в систему світогосподарських зв'язків, рівень розвитку продуктивних сил, масштаби, характер і темпи розвитку науково-технічного прогресу, якість виробничих ресурсів, протяжність і інфраструктурна забезпеченість території.

Кількісні співвідношення між макроекономічними показниками, що характеризують структурні зв'язки в економіці, називаються пропорціями. По ступеню агрегованності вони поділяються на:

Загальноекономічні -- пропорції між агрегатами, що формуються без врахування структури суспільного поділу праці (між валовим національним продуктом і національним доходом, між споживанням і накопиченням, інвестиційним і споживчим попитом, між виробництвом інвестиційних і споживчих товарів тощо).

Пропорції, що відбивають характеризуються структуру суспільногоподілу праці. У складі цієї групи виділяються:

міжгалузеві -- пропорції між різними галузями національного виробництва, що характеризують частку окремих галузей в обсязі виробництва і структуру галузевого розподілу виробничих і фінансових ресурсів;

внутрішньогалузеві внутрішньогалузеві кількісні співвідношення між підгалузями виробництва (наприклад, виробництвом нафти і нафтопродуктів);

міжрегіональні, що характеризують питому вагу окремих регіонів у складі виробленого і використаного національного доходу країни, структуру розподілу державних інвестицій по території країни тощо;

міждержавні -- кількісні співвідношення між об'ємами експорту і імпорту, окремими галузями виробництва різних країн, рівнями продуктивності праці в різних країнах і ін.

Основою структурних зрушень в економіці є інвестиції, які здебільшого формуються з заощаджень. Сукупний ефект заощаджень визначає темпи економічного зростання, обсяги випуску продукції, рівень технічного прогресу і, нарешті, економічну могутність країни, добробут її населення. Величезні досягнення деяких держав, особливо Японії та Німеччини, значною мірою пояснюються високим рівнем заощаджень.

Заощадження завжди є певним відрахуванням від поточного споживання. Вони забезпечують стійке підвищення рівня капіталооснащеності та продуктивності праці, зайнятості населення, максимум споживання на одного працівника і, врешті-решт, оптимізують економічний добробут.

Вплив заощаджень на параметри господарської системи здійснюється через інвестиції. Прийнято вважати, що приватні і державні заощадження, що формують національні заощадження, конвертуються в інвестиції, але повної рівності між ними немає.

У країнах, де економіка функціонує в умовах відсутності макроекономічної рівноваги, заощадження гіпотетично мають перекривати дефіцит урядового бюджету та від'ємне сальдо торговельного балансу. За нестачі національних заощаджень ці країни змушені звертатися до іноземних кредиторів. Конвертовані заощадження утворюють фонд нагромадження, який поділяється на валове та чисте. Чисте нагромадження виникає за рахунок поточного доходу, передусім прибутку корпорацій. У структурі валового нагромадження найбільшу частку становлять амортизаційні відрахування.

Створення сукупності макро- та мікроекономічних передумов для підвищення інвестиційної активності неможливе без здійснення низки заходів, серед яких найважливішими є фінансова стабілізація; нормалізація фінансового становища підприємств, включаючи підвищення їх ліквідності; активізація товарних ринків, які були б спроможні споживати ініційовану інвестиціями додаткову продукцію; створення сприятливого інвестиційного клімату тощо.

Об'єктом курсу «Структурна політика» є багатоаспектна структура економіки розвинутих країн, тенденції її зміни та структура перехідних економік, а предметом - теоретичні засади і концепції формування ефективної структурної політики.

2. Структурна політика: об'єктивна необхідність, суть, цілі, інструменти

План

1.Чинники що впливають на структурні зрушення в економіці та об'єктивна необхідність структурної політики.

2. Показники виміру ступеня структурних зрушень в економіці.

3.Тенденції глобальних зрушень в національній економіці.

4. Критерії ефективності розподілу ресурсів.

5. Структурна політика: суть, цілі і інструменти.

Структура економіки, як і сама економіка, є динамічною. Чинниками, що впливають на неї, є умови виробництва (виробничі ресурси, вплив на них досягнень НТР), попит і зміна структури благ (особливо в розвиненому суспільстві), переорієнтація суспільного попиту на послуги, духовні цінності, зміна ринків та видів економічної діяльності тощо.

Ці об'єктивні процеси знаходять відповідне відображення у поведінці суб'єктів господарської діяльності, які перебудовують свої підприємства на виробництво нових благ. Згідно з цими тенденціями змінюється ринково-ціновий механізм. Проте це зовсім не означає, що він автоматично сприяє досягненню макроекономічної рівноваги з оптимальною структурою економіки. Господарська практика свідчить про велику кількість відмов ринку, в тому числі щодо структури економіки. Причини таких відхилень полягають у тому, що ринки функціонують не оптимально. Це змушує суспільство активно впливати на структурний розвиток через державу. Такий вплив держава здійснює через структурну політику, мета якої -- підвищення економічної та соціальної ефективності завдяки удосконаленню ринкового механізму, який здійснював би позитивний вплив на виробників та покупців.

Для виміру ступеня структурних перетворень в національній економіці використовуються два показники: індекс структурних змін С і індекс схожості двох порівнюваних структур S.

Перший показник заснований на оцінці долі різних галузей в національному виробництві або зайнятості за два порівнювані періоди:

С = (а_і1 - а_і2),

для всіх значень а_і1 > a_і2

де а_і1 - а_і2 -- виражені у відсотках частки галузі в спільному обсязі виробництва і зайнятості в періоди 1 і 2.

Другий показник -- індекс схожості двох структур -- є дзеркальним індексу структурних змін і визначається по формулі:

S = 100 % - С.

Значення індексу схожості змінюється від 100 до 0. У тому випадку, коли індекс схожості досягає свого найбільшого значення, галузева структура не набуває ніяких змін. Нульове значення індексу свідчить про повну інверсію галузевої структури за даний період.

Для оцінки інтенсивності структурних змін в певний період використовується показник галузевої еластичності зростання L_t. Він розраховується як відношення темпів приросту галузевого випуску до темпів приросту всього національного виробництва:

d_t

L_t = d ,

де d_t, d, -- темпи приросту галузевого і національного обсягів виробництва. структурний політика інвестиція ресурс

Залежно від величини показника L_t всі галузі можна поділити на чотири основні групи:

галузі з високою еластичністю зростання ( L_t > 1);

галузі, що розвиваються середніми темпами (L_t = 1);

галузі з низькою еластичністю зростання (0 < L_t < 1);

галузі з негативною еластичністю зростання (L_t < 0).

У індустріально розвинених країнах найбільш швидкі структурні зміни характерні для галузей оброблювальної промисловості. Тому більшисть розглянутих показників застосовується для оцінки внутрішньоструктурних змін в даній групі галузей. За всіма показниками структурних змін лідерство в даній групі галузей в сучасних умовах належить наукоємним галузям.

Для структурних змін в економіці характерна загальна закономірність: великі агрегати стійкіші в часі, ніж дрібні. У міжгалузевій структурі виробництва ця закономірність знаходить свій вияввияв у відносній стабільності питомої ваги таких крупних груп галузей, як промисловість, сільське господарство, сфера послуг на порівняно нетривалих тимчасових інтервалах.

На інтервалах значної тривалості (10-20 і більше років) виявляються закономірності зміни глобальних міжгалузевих пропорцій.

До таких закономірностей на сучасному етапі розвитку індустріально розвинених країн відносяться:

-випереджаюче зростання промисловості в порівнянні з сільським господарством, що виражається в зниженні частки останнього у валовому внутрішньому продукті. Це стало можливим завдяки інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, темпи зростання продуктивності праці в якому в більшості країн вищі, ніж у промисловості;

-зниження оброблювальної промисловості в обсязі промислового виробництва, обумовлене подорожчанням сировини і впровадженням ресурсозберігаючих технологій;

-підвищення сфери послуг в обсязі національного виробництва, що пов'язане з посиленням соціальної спрямованості економічного зростання і стійким збільшенням попиту на послуги з боку населення і підприємців;

-поступове зменшення питомої ваги промисловості, що почалося з 60-х років ХХ ст., викликане з одного боку, випереджаючим зростанням сфери послуг, з іншої -- підвищенням ефективності промислового виробництва і зниженням ролі базових галузей промисловості.

Враховуючи ці тенденції, економічна політика держави повинна сприяти формуванню ефективної галузевої і відтворювальної структур виробництва. Ступінь ефективності структури, що фактично склалася, залежить від безлічі чинників: рівня монополізації виробництва і розвитку суспільного поділу праці, інтеграції національної економіки в систему світогосподарських зв'язків, сприйнятливості підприємств до досягнень НТП, структурної політики держави і так далі.

Для оцінки ефективності структури виробництва використовуються два критерії: статичний і динамічний. Перший з них був сформульований італійським економістом В. Парето, котрий показав, що в умовах загальної економічної рівноваги при досконалій конкуренції складається оптимальна структура виробництва, при якій неможливо виробити додатковий обсяг виробництва одного виду продукції без зниження обсягів виробництва продукції іншого виду. Це означає, що економіка знаходиться на кривій своїх виробничих можливостей, а гранична норма трансформації будь-якого блага А (у сенсі ресурсів) на благо В(MRT_AB), що вимірює приріст випуску блага В, який може бути отриманий за рахунок скорочення обсягу випуску блага А на 1, дорівнює співвідношенню цін між благами А і B.

Досягнення ефективної структури виробництва при досконалійконкуренції передбачає, що в ситуації рівноваги вся випущена продукція виробляється виробляється з найменшими довгостроковими витратами. Отже, фірми, здійснюючи виробництво, використовують економічно найбільш ефективні технології, конкретний вибір яких визначається цінами на ресурси і їх граничною продуктивністю. Оскільки досягнутий рівень НТП знаходить своє матеріальне втілення не лише в технологіях, але і в рівні продуктивності праці і капіталу, він виступає як матеріальна основа формування ефективної галузевої структури виробництва. Звичайно, далеко не всі технічно ефективні технології, що дозволяють випускати максимальний об'єм виробництва обсяг виробництва з використанням хоча б одного виробничого ресурсу в меньшому, а всіх інших не в більшій кількості, є економічно ефективними. Вибір технологій залежить від цін на виробничи ресурси. Зміна відносних цін на ресурси може зробити раніше вибраний економічно ефективний спосіб виробництва неефективним. Тому необхідна зміна умов виробництва, перехід від одних технологій до інших і відповідний перерозподіл праці і капіталу між галузями в цілях відновлення порушеної ефективності їх розподілу.

Оскільки в економіці існують зовнішні ефекти, а досконала конкуренція є теоретичною абстракцією, реальна галузева структура економіки відхиляється від економічно ефективної. Ці відхилення можуть бути обумовлені недосконалістю знань виробників про обсяг і величину попиту, монополізацією ринку, помилками в державній економічній політиці, що приводять до неефективного розподілу і використання факторів виробництва на підприємствах, негнучкістю цін і так далі. Тому учені-теоретики ставили перед собою завдання пошуку динамічного критерію ефективності, що характеризує поліпшення у структурі розподілу виробничих ресурсів.

Розробкою цих критеріїв займалися представники двох основних напрямів економічної науки: економіки добробуту і економіки розвитку. Перші основну увагу акцентували на формулюванні того, які зміни в розподілі незмінного об'єму виробничих ресурсів можуть вважатися за поліпшення і які мають бути основні функції держави, спрямовані на підвищення ефективності розподілу виробничих ресурсів (до таких критеріїв, що дозволяють оцінювати зміну як поліпшення, відноситься критерій В.Парето, Н. Калдора, А. Бергсона).

Представники ж теорії економіки добробуту проблемами НТП не переймаються, оскільки максимізуючі прибуток підприємства, на їх думку, використовують ефективні технології. Навпаки, в межах теорії економічного розвитку НТП як джерелу зростання добробуту відводиться визначальна роль. Тому у цих теоріях не тільки здійснюється динамізація самого критерію ефективності, але й протиставлення статичній аллокаціонної ефективності, що аналізується в неокласичних економічних теоріях. Економічний сенс останньої полягає в збільшенні ступеня споживацької задоволеності на основі впровадження організаційних та науково-технічних інновацій.

У неокласичних концепціях, що аналізують умови формування статичної аллокаціонної ефективності, ринок розглядається у вузькому сенсі слова -- як сукупність зв'язків виробників і споживачів в процесі обміну ( пояснюється моделлю «попит-пропозиція»). Тому НТП в цих моделях представлений як чинник, зовнішній по відношенню до ринку, що обумовлює зсув кривих сукупної пропозиціїі сукупного попиту. У теоріях економічногорозвитку ринкові відносини розглядуютьсяв широкому сенсі слова -- як ринковий механізм, що включає не тільки взаємозв'язок виробників і споживачів, але й систему конкретних взаємодій між підприємцями, тобто їх суперництво за обмежені виробничі ресурси і ринки збуту. При цьому не тільки інформація й науково-технічні нововведення розглядуються не як безоплатні ресурси, а як товари, за які необхідно заплатити. Такий підхід виводить сферу економічного аналізу за рамки короткострокового періоду і дозволяє розглядати розглянутиринкову економіку як систему, що саморозвивається, рушійною силою еволюції якої є підприємці, котрі здійснюють інновації.

Грунтуючись на цих теоретичних засадах, держава розробляє ту чи іншу структурну політику.

Необхідно мати на увазі, що стабілізація, а тим більше зростання економіки неможливі без структурних змін, бо якщо кон'юнктурна політика забезпечує ефективний сукупний попит, то структурна -- ефективну сукупну пропозицію.

Структурна політика держави -- це сукупність наукових методів і практичних заходів, спрямованих на оптимізацію внутрішніх пропорцій економічної системи та ефективну сукупну пропозицію. Це комплекс заходів щодо розвитку тих елементів економічної системи, які сприяють вирішенню актуальних проблем суспільства, забезпечують економічний розвиток та конкурентоспроможність економіки.

Основне завдання структурної політики полягає в активному сприянні держави економічному зростанню та його динамізації відповідно до вимог сукупного попиту.

За умови істотної деформації економіки, обмеженої фінансової підтримки в державі механізм структурної політики повинен ґрунтуватися на поєднанні державного втручання з дією ринкових важелів.

Размещено на Allbest.ru