Регіональні аспекти безробіття в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. БЕЗРОБІТТЯ ЯК НАСЛІДОК ПОРУШЕННЯ МАКРОРІВНОВАГИ

1.1 Причини виникнення безробіття

1.2 Рівень безробіття

1.3 Види безробіття

РОЗДІЛ II. РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ

2.1 Порівняльний аналіз рівня безробіття по регіонах

2.2 Державні та регіональні програми соціальних гарантій у сфері зайнятості населення

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Актуальність теми. Дослідження проблеми безробіття в Україні в сучасних умовах господарювання є досить актуальним. Безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його зростання створює цілий комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність населення, бюджет втрачає платників податків, підприємство - персонал. Зростають ризик соціального напруження, додаткові витрати на підтримку безробітних. Створення в Україні цивілізованого ринку праці, який би дозволяв громадянину оперативно знайти роботу з умовами праці, що відповідають вимогам безпеки й гігієни, з гідною заробітною платою, а роботодавцю - працівників з необхідною кваліфікацією, можливе тільки за наявності ефективної системи працевлаштування.

Аналіз останніх наукових досліджень. Безробіття досліджували такі вітчизняні та іноземні науковці: С.Іванов, Г. Кондратьєв, Т.Черниш, П.Нікіфоров, Д.Богиня, Г.Волинський, В. Геєць, В.Герасимчук, О. Грішнова, І.Давидова, В.Дем'яненко, С.Дзюба, А.Сміт, Д. Рікардо, Т.Мальтус, С. Фішер, та інші. Проте, не зважаючи на значний науковий доробок названих вчених, проблема безробіття не є в повній мірі висвітленою і потребує подальших досліджень. При написанні роботи використовувались методи статистичні, емпіричні, економіко-математичні, порівняльного аналізу та динамічних рядів.

Метою роботи є дослідження стану безробіття в Україні, аналіз основних проблем та наслідків безробіття, а також визначення напрямків подолання кризових явищ на ринку праці.

Предмет дослідження - безробіття, причини його виникнення та специфіка в умовах трансформації економіки України.

Обєкт дослідження - трудові відносини та їх особливості в тарнсформаційній економіці.

В даній курсовій роботі виділю такі завдання:

- дослідити в першу чергу поняття безробіття з точки зору макроекономічної науки та економічних теорій, особливості виникнення та головні причини безробіття, вплив безробіття на економічне та соціальне життя суспільства

- визначити основні фактори впливу на безробіття та проаналізувати закономірності його виникнення та розвитку;

- з'ясувати стан безробіття та його причини в умовах трансформації економіки України;

- проаналізувати соціально-економічні наслідки безробіття в Україні.



РОЗДІЛ I. БЕЗРОБІТТЯ ЯК ПОРУШЕННЯ МАКРОРІВНОВАГИ

безробіття гарантія регіональний зайнятість

1.1 Причини виникнення безробіття

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого - великим суспільним лихом. Усі країни докладають багато зусиль до подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Навіть у таких країнах з розвиненою соціально орієнтованою економікою, як Японія, Німеччина, США та інших, кількість безробітних, за різними даними, досягала не менше 2,0 - 3,0 % загальної кількості працездатних. Узагалі ж експерти Міжнародної організації праці вважають, що в наступні роки в середньому в світі безробіття становитиме близько 10 % і повністю ліквідувати його не зможе жодна країнах [1, c.6].

Тому останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, за якої оплачувану роботу мають менш як 100% працездатних. Інакше кажучи, в разі повної зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Такий рівень безробіття називають нормальним, або природним.

Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття й зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого валового національного продукту від потенційного зробив американський вчений Артур Оукен. Він вивів закон, згідно з яким щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7 % утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові два відсоткових пункти приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на один відсотковий пункт. Аналогічно, кожне додаткове скорочення темпівприросту ВНП на два відсоткових пункти спричинює зростання норми безробіття на один процентний пункт .

Закон Оукена дає змогу визначити рівень нормального безробіття, що, як встановлено, підвищується внаслідок розвитку ринкової економіки. Так, для 60-х років природний рівень безробіття в США визначався в 4 %, а для 80-х - 6 - 7 % . В інших країнах він може бути нижчим через менші масштаби і мобільність ринку праці.

Із закону Оукена випливає, що, по-перше, певний приріст ВНП потрібний для того, щоб не дати збільшитись нормі безробіття. Чисельність робочої сили кожного року зростає, а її використання стає при цьому більш продуктивним. З цих причин від 2,5 до 3 % щорічного приросту реального ВНП має спрямовуватися на створення нових робочих місць, здатних стримувати безробіття на колишньому рівні. По-друге, більш швидкий приріст ВНП скорочує безробіття, тоді як відносне падіння темпів зростання збільшує кількість безробітних. Якщо темпи приросту ВНП збільшуються, наприклад, з 3 до 5 %, чисельність безробітних знижується приблизно на один відсотковий пункт .

Причинами безробіття є:

- нестача сукупного ефекивного попиту;

- структурні зрушення в економіці країни;

- постійний науково технічний прогрес;

- обмеженість попиту на товари та погслуги;

- пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота;

- недостатня мобільність робочої сили;

- дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та економічної меншості;

- демографічні змінив чисельності та складі робочої сили;

- сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Зважаючи на те, що економічні, моральні й соціальні втрати від безробіття величезні, уряди всіх країн докладають зусиль, щоб досягти зниження рівня безробіття нижче природного, або нормального. Тому вводиться ще одне поняття «оптимального безробіття», що означає безробіття, рівень якого нижче природного. Досвід ряду країн свідчить, що в міру зниження рівня безробіття нижче природного випуск продукції значно збільшується понад потенційний. Але, як не парадоксально, досягнення оптимального рівня безробіття не забезпечує максимального рівня добробуту населення. Це відбувається внаслідок дії законів ринкової економіки: існує тісна залежність заробітної плати й цін на споживчі товари від розмірів безробіття[7, c.56].

Відповідно до законів ринку за інших рівних умов зростання попиту на будь-який товар, включаючи робочі місця й робочу силу, збільшує його ціну. Якщо збільшується попит на робочу силу, зменшується безробіття, а отже, збільшується заробітна плата. У цьому разі платоспроможний попит населення на споживчі товари зростатиме. Однак, за тими самими законами, ціни на споживчі товари зростатимуть ще швидше, знецінюючи в такий спосіб грошові доходи населення, тобто призводячи до інфляції. Отже, ринкова економіка змушена постійно шукати відповідь на запитання: зростання інфляції або зростання безробіття ?

Зважаючи на те, що ринок робочої сили передбачає наявність певної кон'юнктури зіткнення попиту та пропозиції, зазначимо три типи кон'юнктури: дефіцит кадрів, повна зайнятість і безробіття. Показниками кон'юнктури на ринку праці є рівень безробіття та рівень незайнятості населення. Як свідчить світовий досвід, точно виміряти рівень безробіття ніколи не вдавалося. Причин тут може бути декілька. Розглянемо деякі з них.

1. Часткова зайнятість. В офіційній статистиці всі зайняті неповний робочий день належать до категорії повністю зайнятих. Це занижує рівень безробіття тим більше, чим більше людей працюють за цим робочим графіком. Фактично такі люди частково зайняті, а частково - безробітні.

2. Особи, які втратили надію на працю. Офіційна статистика вважає безробітними тих, хто активно шукає роботу. Але є багато людей, які марно шукали роботу протягом деякого часу, а потім втратили надію і вже не шукають її. Ці люди офіційно не вважаються безробітними, що занижує рівень безробіття.

3. Неправдива інформація. Інколи люди, які говорять, що активно шукають роботу, насправді працювати не хочуть. Заявивши про бажання знайти роботу, вони деякий час отримують допомогу по безробіттю і вважаються безробітними, що збільшує рівень безробіття.

4. Тіньова економіка може також збільшувати рівень безробіття, тому що можливо, що людина, яка займається підпільним бізнесом, назве себе безробітним [2. c.86] .

1.2 Рівень безробіття

Український ринок праці та зайнятість мають свої особливості. Йдеться про ті з них, що виявились упродовж 90-х років ХХ ст. Акцентування уваги саме на цьому періоді зумовлене тим, що раніше в Україні існувала інша економічна система. Отже, в останнє десятиріччя відбулись такі зміни:

1. Скорочення зайнятості і зростання рівня безробіття, починається з середини 90-х років. Основною причиною звільнень працівників є розпочата структурна перебудова економіки: припинення діяльності підприємств, продукція яких не знаходить збуту або виявляється неконкурентоздатною, перехід до інших форм власності. Такі процеси переживали всі країни перехідної економіки і скрізь, де вони розпочинались, зростала кількість безробітних, але в умовах, коли перехід до ринку відбувається послідовно, працездатні, звільнені з державних установ та підприємств, знаходять роботу на нових підприємствах недержавної форми власності, розпочинають власну справу тощо.

2. Існування в Україні вимушеної неповної зайнятості (прихованого безробіття). До тих, хто є неповно зайнятими, належать люди, які перебувають у вимушених відпустках з ініціативи адміністрації, працюють неповний робочий день або тиждень.

3. Зміна структури зайнятості, тобто співвідношення між людьми, що працюють у різних сферах (галузях) економіки.

Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль у процесі управління .

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп, підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва [8, c.36-38].

Внаслідок впливу фінансово-економічних чинників за останні дванадцять років кількість безробітного наслення істотно змінювалась (рис.1.2). Так, у 2000 році кількість безробітніх (населення у віці 15-70 років) була найбільшою і становила - 2655,8 тис.осіб, а найменшою у 2007 році і становила 1417,6 тис.осіб, що в 1,87 разів менше порівняного періоду і в 1,17 разів менше поточного періоду [3] .



Рис. 1.2 Безробітне населення в Україні за 2000-2012 роки .

Експерти звертають увагу, що в поточному році кількість зареєстрованих безробітних в Україні скорочується 5 місяців поспіль, починаючи з першого місяця весни. Так, на початок березня кількість зареєстрованих безробітних становила 589,1 тис. осіб.

При цьому одночасно зі скороченням чисельності зареєстрованих безробітних зростає потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць (вакантних посад). Якщо на початок поточного року число вакантних місць становило 48,6 тис., то на початок серпня потреба підприємств у робочій силі дорівнювала 79,7 тис. осіб.

На думку експертів, скорочення зареєстрованого безробіття пов'язано як з появою у весняно-літній період додаткових робочих місць у сфері торгівлі, будівництві, послуг населенню, так і з кроками Уряду, спрямованими на створення сприятливих умов для ведення підприємницької діяльності, появи нових робочих місць [17, c.13].

На початок 2013 року чисельність економічно активного населення (вік від 15 до 70 років) в Україні становила 22,012 млн. осіб.

Рівень безробіття в Україні за методологією Міжнародної організації праці (МОП) за підсумками 2012 року становив 1,657 млн. осіб, або 8,1% від працездатного населення.

Як зазначають експерти, відмінність даних Держкомстату та МОП пов'язана з деякими відмінностями методик розрахунків рівня безробіття. Так, в Україні офіційно безробітними вважаються всі особи, що звернулися в Держслужбу зайнятості та знаходяться на обліку як безробітні. Водночас за методологією МОП ними вважаються всі особи працездатного віку (від 15 до 70 років), які не мають роботи.

У той же час експерти Мінсоцполітики підкреслюють, що в Україні громадяни 15-16 років навчаються в середніх школах, у віці 16-22 років -- у коледжах і вищих навчальних закладах, жінки у віці від 55 до 70 років, а чоловіки з 60 до 70 років є пенсіонерами і переважно не працюють.

Виходячи з цього, методика МОП не дає коректного уявлення про рівень безробіття в Україні, підкреслюють вони.

В цілому, рівень світового безробіття, за прогнозами МОП, у цьому році може вирости з 197 млн до 202 млн чоловік [6].

За даними Eurostat, на початок червня 2013 р. частка безробітних у країнах єврозони зросла до 12,1% від загальної кількості працездатних громадян. Порівняно з травнем 2012 р. число безробітних зросло в 17 країнах ЄС і знизилося в 10 країнах ЄС. Найістотнішим зростання безробіття виявився на Кіпрі (з 11,4% до 16,3%), в Греції (з 22,2% до 26,8%) та Словенії (з 8,6% до 11,2%). Найбільше кількість безробітних знизилася в Латвії (з 15,5% до 12,4%), Естонії (з 10% до 8,3%) і Литві (з 13,3% до 11,7%). Найменший рівень безробіття був зареєстрований в Австрії (4,7%), Німеччині (5,3%) і Люксембурзі (5,7%), найбільший -- в Іспанії (26,9%) [6].

1.3 Види безробіття

У класичній теорії існує поняття «класичного безробіття», яке є наслідком занадто високої ставки заробітної плати щодо тієї, яка врівноважувала б попит на робочу силу та її пропозицію і зафіксована, наприклад, профспілками. Висока ставка заробітної плати примушує роботодавців скорочувати попит, а власників робочої сили пропонувати її в кількості, яка перевищує потребу.

Розрізняють також безробіття фрикційне, структурне та циклічне. Фрикційне виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, уперше шукає роботу. Коли всі ці люди знайдуть роботу або повернуться на стару після тимчасового звільнення, інші «шукачі» роботи й тимчасово звільнені працівники замінять їх у загальному фонді безробітних. Тому, хоча конкретні люди, які залишились без роботи з цієї або іншої причини, змінюють один одного з місяця в місяць, цей тип безробіття не зникає [12, c.123] .

Отже, термін «фрикційне безробіття» застосовується до тієї категорії людей, які шукають роботу чи сподіваються її знайти в недалекому майбутньому. Визначення «фрикційне» точно відбиває суть явища: ринок праці функціонує неефективно і не приводить у відповідність кількість робітників і робочих місць [13, c. 4-6].

Фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним, тому що частина працівників, тимчасово втративши роботу, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вище оплачувану і більш продуктивну. Це означає вищі доходи для працівників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже, і більш реальний обсяг національного продукту .

Деякі автори пов'язують фрикційне безробіття з інституційним. Причини інституційного безробіття пов'язані з інститутами ринку праці. Серед них можна виокремити такі:

- відсутність доступної та вичерпної інформації про вакантні робочі місця;

- високі виплати по лінії соціального страхування (нерідко люди зацікавлені в отриманні допомоги по безробіттю, тому що вона є не набагато меншою від попередньої заробітної плати) часто призводять до збільшення кількості безробітних;

- встановлення мінімальної заробітної плати має двоякий вплив на якісний та кількісний склад робочої сили. З одного боку, введення високого мінімуму заробітної плати може призвести до того, що підприємець, який має потребу в робочій силі, не може найняти її, тому що не має змоги гарантувати виплату цього мінімуму, хоча при цьому працівники виявляють бажання працювати за нижчу заробітну плату. З іншого боку, якщо мінімальна заробітна плата встановлюється в дуже обмежених розмірах, то робоча сила, не задовольнившись станом речей, може піти в тіньову економіку. І в першому, і в другому випадку суспільство зазнає збитків;

- упровадження непродуманої податкової політики. Високі ставки прибуткового податку змушують підприємців і найманих працівників приховувати свої доходи.

Структурне безробіттяє продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті науково-технічного прогресу відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, а отже, й у структурі попиту на робочу силу. Внаслідок цих змін попит на деякі професії зменшується або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не було, зростає. Іншими словами, структура робочих місць і професійна структура працівників не збігаються. Виникає категорія працівників, у яких навички та практичний досвід застаріли й нікому не потрібні, а отже, їх неможливо продати. Саме цим структурне безробіття відрізняється від фрикційного, при якому безробітні мають навички, які вони можуть продати. «Структурні» ж безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання і навіть зміни місця проживання. Фрикційне безробіття є короткочасним, а структурне - тривалим, тому і вважається більш важким [14, c.3-10].

В Україні, як і в інших країнах СНД, можна виокремити також «конверсійне» безробіття як різновид структурного. Таке безробіття пов'язане з перепрофілюванням оборонних підприємств з випуску військової продукції на цивільну та скороченням армії. Воно триватиме доти, поки держава не зможе забезпечити на належному рівні колишніх військових та їхні сім'ї робочими місцями, житлом, організує систему перепідготовки.

Циклічне безробіття зумовлене спадами виробництва, коли сукупний попит на товари та послуги знижується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

В економічній літературі виокремлюють ще добровільне та вимушене,приховане, нормальнета оптимальне безробіття.

Добровільне безробіттявиникає тоді, коли працівник звільняється за власним бажанням, оскільки він незадоволений рівнем оплати праці, умовами роботи; через психологічний клімат у колективі або з інших причин усупереч бажанню адміністрації. Його рівень залежить від стадії економічного циклу (зростає під час буму і знижується під час спаду в економіці країни), престижності професії., рівня кваліфікації, належності до тієї або іншої соціальної групи населення. Закономірність цього виду безробіття полягає втому, що, чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровільно покинути робоче місце.

У класичній теорії ринку праці існує інше визначення добровільного безробіття, яке полягає в тому, що частина робочої сили не бажає працювати за ту ставку заробітної плати, яка визначається попитом і пропозицією в умовах вільного ринку праці або гнучкої заробітної плати.

На відміну від добровільного, недобровільне безробіття виникає за умов жорсткості заробітної плати.

Основне питання в цій ситуації таке: чому ставка заробітної плати не опускається до свого природного рівня, визначеного перетином кривих попиту та пропозиції. Причиною такого явища, або, як говорять економісти, джерелом «липкості» (липучості) заробітної плати, є насамперед особливості формування ставки заробітної плати на ринку праці й самого процесу найму на роботу. Ринок праці відрізняється від звичайного ринку товарів тим, що ціни на ньому не змінюються кожної хвилини, кожного дня.

Особливості найму полягають у тому, що ставка заробітної плати попередньо обговорюється і її рівень не змінюється щонайменше протягом року. Крім того, профспілки укладають колективні договори з адміністрацією на збереження ставки заробітної плати для працівників певної кваліфікації не нижче певного рівня з регулярним переглядом ставок відповідно до змін індексу споживчих цін. Отже, заробітна плата наче «залипає» на певному рівні й не може опуститись. Саме жорсткість заробітної плати є джерелом недобровільного безробіття. Але, безумовно, через деякий час ставка заробітної плати може і знизитись. Тому в довгостроковому періоді економісти вважають ринок праці гнучким [9, c. 32-33].

Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал. Отже, лише частина безробітних може претендувати на робочі місця, а інші виявляються вимушено безробітними через перевищення пропозиції праці над попитом на неї. Такий стан ринку праці характерний, як правило, для періодів спаду в економіці, коли підприємці вимушені скорочувати розміри виробництва і чисельність персоналу через несприятливу ділову кон'юнктуру. Прикладом вимушеного безробіття може бути факт звільнення адміністрацією неугодного. Приховане безробіття пов'язане з так званою неповною зайнятістю. Варто зауважити, що зусилля багатьох держав, у тому числі нашої, тривалий час були спрямовані на ліквідацію безробіття, на те, щоб всі працездатні були зайняті в суспільному виробництві. Проте час довів, що таку повну зайнятість забезпечити неможливо, оскільки існує фрикційне та структурне безробіття, яке є невідворотним. Дж. Кейнс писав: «Найбільш значними вадами суспільства, в якому ми живемо, є його нездатність забезпечити повну зайнятість» [4, c.286] .



РОЗДІЛ II. РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ

2.1 Порівняльний аналіз рівня безробіття по регіонах

У світі та в Україні проблема зростання безробіття населення, особливо серед молоді, може стати загрозливою для нашої країни у разі неприйняття термінових заходів. Варто розглянути певні пропозиції щодо покращення зайнятості населення в Україні на основі вивчення зарубіжного досвіду та наукових підходів, з урахуванням особливостей та соціально-економічного розвитку України.

Сьогодні вже не викликає сумнівів твердження про те, що деструктивний вплив безробіття на економіку проявляється у зменшенні рівня доходів населення, посиленні тиску на державний бюджет, поширенні негативних психологічних тенденцій у суспільстві, порушенні суспільного спокою. Крім того, кожен процент перевищення фактичного рівня безробіття над природним зменшує обсяг ВВП на 2,5% .

Проблема зростання безробіття знову стала найболючішою під час розгортання світової фінансово-економічної кризи та у посткризовий період. З початку світової фінансово-економічної кризи рівень безробіття у світі зріс на 15 %, абсолютний приріст безробітних становив 27 млн. чол. Крім того, сьогодні країни переживають безпрецедентну кризу молодіжної зайнятості [5, c.4].

За даними Державного комітету статистики України на 2013 рік рівень безробіття залежить від пори року, найнижчий показник у жовтні - 399.9 тис. осіб, а найвищий у лютому - 589.1 тис. осіб зареєстрованих офіційно безробітних. (Таблиця 2.1.) Такі показники вказують на те, що сезоне безробіття безпосередньо має вплив на утворення основних показників, насамперед маються на увазі сільське населення та чоловіки. Структура ж незайнятого населення характеризується абсолютно вищими показниками безробіття серед міського населення, ніж серед сільського, а серед жінок вищі ніж серед чоловіків.

Така динаміка пояснюється тим, що в сільській місцевості набагато більше роботи влітку, а ніж взимку, а чоловіки, які офіційно не працевлаштовані виїжджають на сезонні роботи та працюють у інших різних сферах неофіційно, наприклад і будівництві.

Таблиця 2.1 Кількість зареєстрованих осіб за статтю та місцем проживання у 2014році

	Січень	Лютий	Березень
Всього	525,1	536,3	512,8
Жінки	253,7	257,8	257,6
Чоловіки	251,2	257,9	234,7
Сільське населення	224,2	229,2	204,8
Міське населення	280,7	286,5	287,5

Однак попри загальні позитивні зрушення основних показників зайнятості справедливо зазначити, що показники безробіття та його тривалості в Україні й досі є достатньо високими і рухливими під впливом внутрішніх політичних реформ і глобальних економічних змін.

Варто розглянути динаміку зміни показників безробіття під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників.

На початок 2014 року, а саме за січень та лютий місяці було зареєстровано безробітних 1,9 %, що складає 525,1 тис. осіб у січні та 536,3 тис. осіб відповідно в лютому, з них отримують допомогу по безробіттю більше 400 тис. осіб за звітній період (Таблиця 2.2). працевлаштовано зареєстрованих безробітних 25,6 тис. осіб за січень та 34,1 тис. осіб за лютий.



Таблиця 2.2 Зареєстроване безробіття у 2014 році.

	Всього, тис.осіб	З них отриують допомогу по безробіттю, тис.осіб	У % до населення працездатного віку, %	Середній розмір допомоги за місяць, гривень
Січень	525,1	432,4	1,9	1175
Лютий	536,3	442,5	1,9	1141
Березень	512,8	415,2	1,8	1268

Найвищий рівень безробіття на 2013 рік зафіксований у Чернігівській - 11,2%, Рівненській - 11,1%, Тернопільській - 11,0% та Житомирській - 10,9% областях, а найнижчий у м.Київ - 6,2%, АР Крим - 6,7%, Одеській області - 6,8% та м.Севастополь - 6,9% на 2013 рік. Загальні показники рівня безробіття з 2012 по 2013 знизилися з 9,1% до 8,6%. Досить низький рівень безробіття серед осіб працездатного віку можна спостерігати в таких областях, як Луганська - 7,9 %, Київська - 7,7%, Запорізька - 7,7 %, Харківська - 7,7 %, Дніпропетровська область - 7,5 %.

Середні показники безробіття можна спостерігати в Івано - Франківській - 8,8 % та Львівській - 8,5 % областях. Високий рівень безробіття зафіксований у Донецькій - 9 %, Сумській, Полтавській, Миколаївській - 9,4 %, Волинській та Закарпатській - 9,5 %, Херсонській - 9,6 %, Кіровоградській - 9,7%,Чернівецькій та Черкаській - 9,9 %, Хмельницькій - 10,2 % та Вінницькій - 10,2 % областях [3].

Динаміка рівня безробіття вказує на те, що на початок 2014 року в порівнянні з попереднім у всіх областях України спостерігається значний спад рівня безробіття з показниками від 0,1% у Миколаївській та Одеській областях до 0,8% у Сумській та Івано-Франківській областях. Поліпшилися показники зайнятості населення у 9 регіонах з 27, найкращі з яких у Львівській - (+1,1%) та Чернівецькій - (+1.0%).

При оцінці такого соціального явища як безробіття важливо прийняти до уваги такий важливий показник як попит - пропозиція робочої сили на ринку праці. Показник попиту - пропозиції на ринку праці показує можливість країни боротися з безробіттям, адже чим вищий показник попиту на робочу силу, тим менший термін перебування безробітних в даному статусі. Станом на 2014 рік попит та пропозиція за січень та лютий кількість зареєстрованих безробітних 525,1 та 536,3 тис. осіб, Потреба роботодавців у працівниках на заміщення вільних робочих місць (вакантних посад) становить у січні 57,8 тис. осіб та 61,1 тис. осіб в лютому. Навантаження зареєстрованих безробітних на 10 вільних робочих місць (вакантних посадах) за січень становить 91 особа, в лютому 88 осіб. Тоді як станом на 2013 рік потреба підприємств у працівниках сягала майже 90 тис. осіб, а навантаження на 10 вільних робочих місць досягало 104 особи і це при тому що кількість зареєстрованих безробітних майже не змінилася. Такі дані вказують на значний спад рівня безробіття на початок 2014 року. Наступна діаграма (рис.2.3.) виражає показники попиту-пропозиції на трудові ресурси згідно з офіційно зареєстрованим числом безробітних та потребою підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць (вакантних посад) за період (травень 2013 - березень 2014рр.) [5, c.5].

Рис. 2.3 Попит та прозиція робочої сили за період



Показники потреби підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць на 2013 рік сягають найбільшої позначки у серпні - 82,1 %, а найнижчої у грудні 48,6 %.

Ефективність використання матеріального, технічного та інтелектуального потенціалу держави безпосередньо залежить від якості трудових ресурсів, яка визначається професійно-кваліфікаційними та освітніми характеристиками робочої сили. Хоча трудові ресурси України завжди відзначалися досить високим кваліфікаційним рівнем (питома вага фахівців з вищою та середньою спеціальною освітою становить близько 29 %), останнім часом професійність робочої сили почала втрачатися, й цей процес з часом може набути незворотного характеру, що значною мірою підсилюватиме вже існуючу невідповідність підготовлених кадрів потребам ринку праці. Крім того, в результаті вибуття спеціалістів старшого покоління й не заповнення молодою кваліфікованою робочою силою звільнених місць по багатьох професійних групах, потерпає розвиток провідних галузей господарства, особливо наукоємних [10, c.87-91].

Однією з причин погіршення якості трудових ресурсів є деформація професійної освіти.

Невідповідність кількості та професійної спрямованості кадрів, що готуються у навчальних закладах, потребами ринку праці, започаткувалася ще в 90-х роках, коли відбувся фактичний розподіл професій на престижні (юрист, економіст, менеджер тощо), які стали символом успіху у житті, та не престижні (інженер, науковець, вчитель, робітник тощо). Саме тоді професійно-технічні навчальні заклади, у зв'язку зі зменшенням попиту на робітничі спеціальності, провели переорієнтацію учбових установ на "модні" спеціальності, що зовсім не узгоджуються з потребами сучасного ринку праці. (Таблиця 2.4.).



Таблиця 2.4. Потреба підприємств у працівниках за професійними групами у 2014 році

	Січень-березень
	тис. осіб	у % до відповідного періоду 2013р.
Потреба у працівниках, всього	68,2	100,6
у точу числі
законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери	4,7	90,6
професіонали	8,5	90,1
фахівці	6,2	89,7
технічні службовці	2,1	126
працівники сфери торгівлі та послуг	7,9	110,1
кваліфіковані робітники сільського господарства,риборозведення та рибальства	2,5	144
кваліфіковані робітники з інструментом	11,6	98,5
робітники з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування	15,2	101,8
найпростіші професії	9,5	105,3

Баланс трудових ресурсів являє собою систему взаємозв'язаних показників, які характеризують формування та розподіл трудових ресурсів.

Він складається з двох частин: ресурсної (трудові ресурси) і розподільної (розподіл трудових ресурсів).

У сучасних умовах формування ринкових відносин існує невідповідність між наявністю ресурсів та потребою в них, що визначає необхідність вироблення додаткових заходів щодо інтенсифікації суспільного виробництва, підвищення продуктивності праці тощо.

Ефективність використання трудових ресурсів як ресурсу економіки значною мірою залежить від складу трудових ресурсів за статтю, віком, освітою, професіоналізмом, станом здоров'я тощо. Трудові ресурси, які розглядаються з урахуванням таких параметрів, являють собою трудовий потенціал [1, c.6].

Таким чином, трудовий потенціал -- це сукупність кількісних і якісних характеристик, здібностей і можливостей трудоактивного населення, які реалізуються в межах і під впливом існуючої системи відносин. Природною основою цих характеристик трудового потенціалу є населення, яке оцінюється залежно від демографічного відтворення, життєвого потенціалу, здоров'я різних категорій і вікових груп, міграційних переміщень. Трудовий потенціал може скорочуватися або зростати під впливом демографічних процесів. Окрім того, у процесі життєвого циклу людини кількісні і якісні елементи трудового потенціалу мають різне значення.

У загальному вигляді трудовий потенціал характеризує певні можливості, які можуть бути використані для досягнення конкретної цілі. У ринкових умовах трудовий потенціал як економічна форма втілення людського фактора виробництва, реалізується в різних формах власності. Якщо поєднання робочої сили із засобами виробництва здійснюється на державних підприємствах, то трудовий потенціал є власністю держави. Якщо це поєднання здійснюється на приватному підприємстві -- реалізується приватна форма власності. У тих випадках, коли особи ведуть індивідуальну трудову діяльність, вони є одночасно власниками речових і особистих факторів виробництва.

У процесі формування ринку праці та існування безробіття зростає величина нереалізованого трудового потенціалу суспільства. У зв'язку з цим суспільство несе непродуктивні витрати щодо забезпечення життєдіяльності працюючих, необхідності оплачувати набуття ними нових трудових навичок відповідно до потреб ринку.

Трудовий потенціал працівника -- це його можлива трудова дієздатність, його ресурсні можливості у сфері праці. У процесі практичної діяльності потенційні можливості не завжди використовуються повною мірою. На окремому підприємстві трудовий потенціал являє собою сукупну трудову дієздатність його колективу, ресурсні можливості у сфері праці всіх працівників підприємства, виходячи з їхнього віку, фізичних можливостей, знань і професійно-кваліфікаційних навичок. (Таблиця 2.5.)

Таким чином, трудовий потенціал виражає, з одного боку, можливості участі працівника або всіх членів колективу підприємства в суспільно корисній діяльності як специфічного виробничого ресурсу, з іншого -- характеристику якостей працівників, що відображають рівень розвитку їхніх здібностей, придатності і підготовленості до виконання робіт певного виду і якості, ставлення до праці, можливостей і готовності працювати з повною віддачею сил і здібностей [15, c.167-172].

Таблиця 2.5 Кількість зареєстрованих безробітних за причинами незайнятості в 2014 році

	Січень - березень
	тис.осіб	у % до відповідного періоду 2013р	у % до підсумку
Усього	512,8	89,7	100
у тому числі
особи, які не були зайняті до 1 року	452,9	88,9	88,3
вивільнені у звязку зі змінами в організації виробництва та війсковослужбовці, звільнені за скороченням чисельності або штату без права на пенсію	30,7	77,6	6
звільнені за власним бажанням	55,5	86,8	10,8
звільнені за угодою сторін	24,4	89,2	43,8
звільнені у звязку із закінченням строку договору	100	87,5	19,5
не зайняті з інших причин	42,3	106	8,2
особи, які не були зайняті більше 1 року	59,9	96	11,7

2.2 Державні та регіональні програми соціальних гарантій у сфері зайнятості населення

Право на працю кожного громадянина в нашій країні гарантоване основним Законом держави - Конституцією України. Зайнятість населення, що проживає в Україні, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва. Громадяни мають право на безплатне сприяння державної служби зайнятості у працевлаштуванні.

До державної служби зайнятості, яку представляють в усіх регіонах України районні та міські центри зайнятості, за сприянням у працевлаштуванні можуть звернутися усі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, влаштуватися за сумісництвом чи отримати роботу у вільний від навчання час.

Державна політика зайнятості населення в Україні та надання соціальних послуг та гарантій незайнятому населенню регулюється Законом України «Про Зайнятість населення» зі змінами та доповненнями, внесеними Законами України, який діє з 01.03.1991 року, та Законом «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», який набрав чинності з 01.01.2001 року, крім ст.24-26 цього Закону.

Основні принципи державної політики зайнятості населення базуються на таких засадах:

- забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та уподобань, професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

- координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямками економічної та соціальної політики на основі державної та регіональної програм зайнятості.

15 жовтня 2012 року Уряд схвалив «Програму сприяння зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2017 року». Ця Програма визначає заходи і шляхи розв'язання проблем у сфері зайнятості населення та передбачає консолідацію зусиль усіх сторін соціального діалогу, що спрямовані на підвищення рівня економічної активності населення, сприяння його продуктивній зайнятості та посилення соціального захисту від безробіття [11].

В основу розроблення Програми покладені засади Національної тристоронньої угоди про зайнятість та робочі місця.

Ця Програма є основою для розроблення територіальних та місцевих програм зайнятості населення.

Метою Програми є розширення можливостей реалізації права громадян на гідну працю, підвищення їх доходів шляхом:

- створення умов для підвищення рівня зайнятості населення;

- стимулювання заінтересованості роботодавців у створенні нових робочих місць;

- збереження та розвитку трудового потенціалу;

- підвищення ролі заінтересованих у перетвореннях на ринку праці учасників соціального діалогу (об'єднань організацій роботодавців та професійних спілок).

У результаті виконання Програми та реалізації послідовної державної економічної і соціальної політики очікується, що в 2017 році чисельність зайнятих економічною діяльністю осіб віком 15-70 років збільшиться до 21,4 млн. осіб, із яких офіційно працевлаштованими будуть не менше 17 млн чоловік, рівень безробіття осіб цієї вікової групи знизиться до 6,3 відсотка.

Виконання Програми дасть змогу:

- забезпечити розширення сфери застосування праці шляхом створення нових робочих місць, а отже, збільшити чисельність осіб, зайнятих економічною діяльністю;

- зменшити обсяг безробіття, у тому числі серед молоді та сільського населення;

- підвищити мобільність робочої сили на ринку праці, її якість та конкурентоспроможність, зокрема осіб віком від 45 років;

- підвищити якість робочих місць за умовами та оплатою праці у результаті реалізації інноваційно-інвестиційної політики держави;

- зменшити обсяги нелегальної (тіньової) зайнятості;

- підвищити престижність праці за робітничими професіями;

- ліквідувати абсолютну бідність серед працездатних осіб;

- забезпечити зростання надходжень до бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- зменшити відтік економічно активного населення за кордон.

На мою думку, єдиними «ліками» від безробіття є стабільна економіка та розвиток хоча б найголовніших сфер промисловості.

Для того зменшити безробіття, немає іншого шляху, як розвиток реальних сфер економіки, промисловості. Це можливо, лише тоді коли збільшується виробництво товарів, розширюються ринки. Нам потрібно перш за все збільшити обсяги виробництва та споживання власної продукції, щоб наших виробників купували і відповідно, менше страждає економіка, збільшується кількість робочих місць. Якщо ж ми і надалі будемо імпортувати, то ситуація з безробіттям стане взагалі критичною.

З огляду на політичні перепитії, наймовірніше не варто сподіватися на кардинальні економічні зміни. Відповідно, рівень безробіття зростатиме, а якість життя знижуватиметься.



ВИСНОВКИ

Безробіття - це складне соціально-економічне явище, за якого люди, що хочуть і можуть працювати, не можуть знайти відповідну роботу внаслідок нездатності суспільства в силу як об'єктивних, так і суб'єктивних причин створити умови для раціонального застосування здібностей і таланту людей. Такими причинами виступають техніко-технологічні, організаційно-виробничі, соціально-економічні та інші фактори розвитку економіки.

Аналіз факторів безробіття дозволив удосконалити та поглибити класифікацію видів безробіття та його форм. В основу класифікації видів безробіття покладено соціально-економічні причини, які його викликають. В зв'язку з цим слід розрізняти такі види безробіття: економічне, інституційне, фрикційне та структурне. В економічному та структурному безробітті автор виокремлює інші різновиди, які об'єднані однією причиною їх виникнення. В роботі доведено, що кожен із перелічених видів безробіття може приймати різні форми, які автор пропонує класифікувати за рівнем безробіття, тривалістю, відкритістю, віком, статтю.

В процесі дослідження виявлено, що ситуація з офіційним рівнем безробіття в Україні не відповідає відомому в світовій практиці положенню про залежність між рівнем безробіття і темпами інфляції, так як в Україні процеси безробіття та інфляції не залежать в повній мірі одне від одного внаслідок дисбалансу між динамікою цих показників та відсутності багатьох складових, які регулюють економічні стосунки як такі, що властиві суто ринковій економіці, тому зв'язок між ними не може бути визначений формальними характеристиками.

Безробіття, так само як і інфляцію, ми розглядаємо як явище, що засвідчує порушення рівноваги, тобто як результат певних макроекономічних коливань. Щоправда, як буде показано далі, не всяке безробіття є порушенням або відхиленням від норми. Оскільки воно спостерігається в усіх країнах ринкової економіки і в різні часи, то його можна певною мірою також вважати своєрідною нормою.

Отже, високий рівень безробіття - це проблема, яку потрібно вирішувати і яка потребує глибоко наукового аналізу та вироблення на цій основі практичних рекомендацій, які можуть використовуватись для розробки і реалізації ефективної соціально-економічної політики, направленої на забезпечення продуктивної зайнятості економічно активного населення країни, зменшення рівня безробіття до мінімального соціально-допустимого рівня. Незважаючи на те, що рівень безробіття поступово зменшується, це ще не означає, що цій проблемі слід приділяти менше уваги, а навпаки слід звернути увагу на постійне збільшення його тривалості, а також на приховане й циклічне безробіття, адже вони є домінуючими формами безробіття в Україні.



СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Зайнятість: Випробування кризою// Урядовий кур'єр.-2010-№4(26 січня).-с.6.

2. Лопатіна К.А. Стан та напрями ліквідації проблеми безробіття в Україні/К.А.Лопатіна// Управління розвитком. - 2011. -№16 (113). С.85-86

3. Державний комітет статистики [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.ukrstat.gov.ua

4. Богиня Д. П. Основи економіки праці : навч. посіб. / Д. П. Богиня, О. А. Грішнова. -- 3-тє вид. -- К. : Знання-Прес, 2002. -- с.285-292

5. Журнал «Економіка та держава» - наукове фахове видання України з питань економіки - 2012 - №1. С. 4-5

6. Рівень безробіття в Україні [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rbc.ua

7. Лібанова Е.М. Ринок праці: навч.посіб./ Е.М. Лібанова. - 2003. - с. 54-62

8. Петрова І.Л. Актуальні проблеми подолання безробіття на сучасному етапі// Державне регулювання ринку праці: теорія та практика. - 2006. - с. 34-43

9. Завіновська Г.Т. Економіка праці: навч.посіб./ Г.Т. Завіновська. - 2003. - с. 32-48

10. Качан Є.П. Регіональна економіка: навч.посіб.//Є.П. Качан. - 2011 - с. 85-92

11. Постанова про затвердження Програми сприяння зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2017 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua

12. Машика Ю.В. Стан та проблеми безробіття в Україні: навч.посіб.//Ю.В. Машика, О.І. Бобруйко. - 2013 - №74. - с.122-130

13. Федоренко В.Г. Ринок праці в Україні та економічні тенденції в умовах світової економічної кризи. - 2009 - №1. - с. 4-6

14. Пазюк О.Г. Проблеми безробіття в Україні //Україна: аспекти праці. - 2004. - № 2. - C. 3-10

15. Ульяницька О.В. Проблеми безробіття і трудова еміграція українців //Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 8. - C. 167 - 172.

16. Кисільова Т. Безробіття як макроекономічний показник. Досвід Києва //Справочник экономиста. - 2007. - № 4. - C. 3-7

17. Гуць М. Проблеми безробіття та рівня життя населення України //Україна: аспекти праці. - 2003. - № 2. - C. 13-17

Размещено на Allbest.ru

...