Концепція ефективної конкуренції Й. Шумпетера

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Інститут бізнес-освіти

Реферативно-аналітична робота

з історії економічних вчень

Галузь (напрям) економічних знань:

Неокласицизм

Тема:

Концепція ефективної конкуренції Й. Шумпетера

КИЇВ-2014

Зміст

Вступ

1. Еволюційна економічна теорія Шумпетера як заперечення неокласичної наукової думки

2. Концепція ефективної конкуренції Й. Шумпетера

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Одним з найвідоміших економістів першої половини ХХ ст. є Йозеф Шумпетер (1883--1950). Його теоретична спадщина надзвичайно широка та різноманітна. Історії й методології економічного аналізу присвячено такі його праці, як «Суть і основний зміст теоретичної політекономії» (1908), «Історія економічного аналізу» (1954), економічній динаміці -- «Теорія економічного розвитку» (1912), теорії суспільного розвитку -- «Капіталізм, соціалізм і демократія» (1942).

Австрійський вчений Й.Шумпетер об'єктом свого дослідження зробив науково-технічний та технічно-економічний прогрес і на цій основі відкрив та обґрунтував якісно новий тип економічного розвитку - інноваційний. Заслуга Й. Шумпетера полягає у тому, що він створив цілісну теорію інноваційного типу розвитку. Саме він запровадив у наукове використання категорію «інновація», розуміючи під цим не просто нововведення, а зміну технології виробництва, доводячи, що інновацією є не кожне нововведення, а лише таке, яке зумовлює вдосконалення технології, її перехід на новий, вищий ступінь розвитку.

Створення Шумпетером теорії якісно нового інноваційного типу розвитку є визначним внеском в економічну теорію, що докорінно змінило традиційні уявлення про економічний розвиток, економічне зростання. Воно стало одним із вирішальних джерел подальшого поглибленого вивчення науково-технічного прогресу, навіть привернуло увагу представників неокласичної теорії до цих проблем.

М. Абрамовиць, Є. Денісон, Д. Кендрік показали, що саме науково-технічне вдосконалення виробництва зумовило зростання валового національного продукту США темпами, вищими від сумарних темпів збільшення обсягів використаних ресурсів праці та капіталу. Р. Солоу в роботі "Технічні зміни та функція сукупного виробництва" (1957), відзначеній Нобелівською премією у 1987 р., підрахував, що збільшення удвічі валової продукції на одну затрачену людино-годину в США за період 1909-1949 рр. на 12,6 % досягнуто за рахунок зростання капіталоозброєності праці та на 87,5 % за рахунок технологічних змін. Це зумовило формування в останні десятиліття XX ст. особливої науки "економічної теорії технологічних змін".

Отже, ідеї Шумпетера дали змогу поглибити дослідження науково-технічного прогресу, виявити в його системі особливу роль технології і на цій основі істотно збагатити вчення про закономірності соціально-економічного прогресу. Лауреат Нобелівської премії С. Кузнець вважав, що науково-технічна революція відкрила нову економічну епоху, для якої характерні прискорення зростання виробництва на душу населення, продуктивності праці, швидких структурних зрушень і перерозподіл діяльності від промисловості до сфери послуг, швидкий темп модернізації життя, посилення процесів міжнародної інтеграції національних економік і т. ін. Цей висновок знайшов підтвердження в процесі статистичного аналізу економічного розвитку 16 розвинутих країн за 120 років, який показав, що період 1951-1990 рр. суттєво відрізняється за характером і пропорціями розвитку від періоду 1870-1950 рр. Вражає, що Й. Шумпетер, завдяки прозорливості свого розуму, глибокій обізнаності в розвитку економіки і суспільства, зумів передбачити необхідність, роль і значення нового інноваційного типу розвитку, фактично породженого науково-технічною революцією, становленням нового інформаційного (постіндустріального) способу виробництва.

1. Еволюційна економічна теорія Шумпетера як заперечення неокласичної наукової думки

Неокласична економічна теорія сформувалась на протязі останньої третини XIX і перших десятиріч XX ст., які характеризувались значними соціально-економічними змінами у розвитку більшості країн континентальної Європи і США. Саме у цей період відбувається поступовий перехід від системи вільного конкурентного ринку до недосконалих форм конкурентної боротьби.

Така трансформація економіки стала закономірним результатом інтенсивного розвитку продуктивних сил, їхнього виходу на новий якісний рівень. На основі наукових досягнень, найголовнішим з яких можна вважати заміну парової енергії електричною, відбуваються значні технічні зрушення у виробництві, з'являються нові галузі промисловості, змінюється її структура. У галузевій структурі економіки провідні позиції починає займати важка промисловість, в якій поступово формуються засади масового стандартизованого виробництва. Розвиток останнього може відбуватись тільки на базі крупних підприємств, які забезпечують найбільш високу економію ресурсів завдяки ефекту масштабу і, одночасно, мають фінансові можливості для впровадження нової техніки і технології. Ось чому у даний період небувалої гостроти набуває проблема укрупнення підприємств, і, відповідно, капіталовкладень.

Швидке розповсюдження акціонерних товариств частково вирішує дану проблему: вони акумулюють тимчасово вільні кошти економічних суб'єктів з метою фінансування будівництва крупних підприємств і реконструкції старих виробництв. Одночасно посилюються процеси концентрації виробництва і капіталу. Закономірним результатом подібних перетворень стає виникнення монополістичних угрупувань, які, хоча і не були на той час такими могутніми, як сучасні монополії, все ж таки змогли серйозно похитнути фундамент вільної конкуренції.

Всі ці зміни не могли не позначитися на діяльності економічних суб'єктів: для більшості підприємців проблеми реалізації виробленої продукції та максимізації прибутку ставали дедалі важчими і вимагали точних розрахунків для прийняття рішень щодо обсягів продажу і цін продукції.

Класична економічна теорія не могла дати відповіді на такі практичні питання. У ній домінували більш абстрактні поняття, ніж того вимагало повсякдення. Економісти-класики ніколи не ставили перед собою завдання вивчення реальної ринкової поведінки економічних суб'єктів, оскільки предметом їхніх досліджень були глибинні, сутнісні економічні процеси, а не конкретні форми їх прояву. Недостатність прагматизму класичної школи здійснила спробу подолати нова економічна теорія, яка у подальшому отримала назву неокласичної.

Неокласична теорія ґрунтується передусім на постулатах австрійської математичної школи. Основоположником напряму був англійський економіст Альфред Маршалл. Англійці В. Джевонс, Ф. Еджуорт і А. Маршалл, австрійці К. Менгер, О. Бем-Баверк і Ф. Візер, француз Л. Вальрас, американці Дж. Б. Кларк і І. Фішер, італієць В. Парето започаткували основу того, що і сьогодні становить фундамент економічної науки на Заході, а саме неокласичний аналіз. Останній ґрунтується на принципово новій методологічній базі.

Методологічною основою неокласичного напряму є використання мікроекономічного аналізу, тобто оцінки сутності економічних явищ і процесів з боку окремих індивідів, підприємств, а також на рівні окремої галузі. Саме це відрізняє неокласичний напрям від класичної школи політичної економії, яка аналізувала економічну систему з точки зору класів чи суспільних груп.

Предметом дослідження представники неокласичного напряму визначили "чисту" економіку, або економіку загалом, абстраговану від історичних і національних форм, від типів і форм власності. Конкретизацією такого підходу було вивчення поведінки і суб'єктивних мотивів економічної діяльності індивіда (так званої homo economicus -- людини економічної) і окремих підприємств, які прагнуть максимізувати свій дохід за найменших затрат. Основною метою своїх досліджень представники неокласичного напряму вважали визначення найзагальніших закономірностей раціонального господарювання підприємств за умов вільної конкуренції, обґрунтування природних законів, що лежать в основі цінності, цін, прибутку і заробітної плати, а також законів розподілу продуктів, що, у свою чергу, дасть змогу визначити найважливіші принципи рівноваги економічної системи.

Як відомо, неокласична школа не займалася дослідженням проблем науково-технічного прогресу. Вона зосереджувала свою увагу на аналізі умов довгострокової рівноваги економічної системи, а фактор техніки і технології вважався чимось заданим. Навіть кейнсіанство приділяло головну увагу проблемам макроекономічного регулювання, як правило, короткочасного періоду і не надавало належної уваги проблемам довгострокового економічного розвитку, серед яких техніка і технологія відіграють вирішальну роль. На цьому фоні в усій величі виділяється постать Й. Шумпетера, який своїм розумом осягнув особливості нової епохи, коли науково-технічний прогрес став головним джерелом економічного зростання. Тому він, на відміну від класичної і неокласичної шкіл економічної теорії, зробив науково-технічний і техніко-економічний прогрес об'єктом свого дослідження і на цій основі відкрив і обґрунтував якісно новий тип економічного розвитку - інноваційний, який породжений новою епохою, епохою перетворення науково-технічного прогресу у вирішальний фактор економічного зростання.

Еволюційна економічна теорія достатньо повно реалізує об'єктивний, природно-історичний підхід до розвитку економіки і суспільства. Шумпетер у своїх дослідженнях спирається на досвід класичної школи. Він вважав, що найбільшим досягненням К. Маркса є бачення економічного процесу як "історичного часу, що виробляє в кожний певний момент той стан, який сам визначає наступний стан". Але він не просто сприйняв цей принципово важливий методологічний підхід, а конкретизував його і збагатив, розкривши внутрішній механізм і логіку змін. Він показує, що внутрішні, ендогенні фактори визначають зміни, а підприємець, упроваджуючи нововведення у період спокою і рівноваги, викликає порушення рівноваги, а отже, безперервності розвитку. Такі нововведення він називає інноваціями, а рух економіки представляє у вигляді кругообігу. Процес кругообігу відбувається на основі економічної діяльності людей, для якої характерні дві сторони. З одного боку, це традиції, звичаї, рутина, які є головними рисами, що визначають розвиток виробництва у кругообігу. Разом з тим інерція і закритість гальмують цей рух. Як стверджував Шумпетер, "усі дії і реакції виконуються у межах знайомої практики, яка виникла на основі довготривалого досвіду і частого повторення". Як видно, економічний розвиток у Шумпетера виступав як складний процес взаємодії позитивних і негативних факторів, ринкових і неринкових сил.

Вихід за межі відомого, створення нових зразків техніки та їх упровадження зумовлюють незворотний рух уперед, адже під їхнім впливом відбувається "творче руйнування" застарілих способів виробництва, тобто заперечується все старе і неефективне. Тому діяльність підприємців він вважав революційною за своєю суттю, такою, що здійснює творче руйнування, забезпечує рух уперед. Це означає, що інновація саме завдяки своїй новизні спроможна здійснити якісні вдосконалення, перериваючи безперервність.

Інакше кажучи, економічний розвиток Шумпетер уявляв як складний і багатогранний процес, в якому прагненню до нововведень протистоять різного роду обмеження, в тому числі традиційне мислення, усталена і звична поведінка, прив'язаність людини до вже освоєного і зрозумілого, тобто традиційні стереотипи. Шумпетер образно пояснював: "Усі знання і звички, набуті колись, твердо укорінюються в нас, як залізничний насип у землю"

Запорукою успіху праць Шумпетера було те, що він відкинув методологію неокласиків, за якою економічний розвиток трактувався метафізично як щось застигле, однорідне, стійке і незмінне. Як родоначальник еволюціонізму він бачив навколишній світ у процесі розвитку і змін, нестійкості і т. ін. Він виводив економічну рівновагу з науково-технічних, технологічних змін, що дало можливість розкрити неминучість порушення рівноваги, стабільності, оскільки нові технології і створювані на їх основі нові товари неминуче пов'язані з "творчим руйнуванням", вони витісняють старі продукти виробництва, зумовлюють структурні зміни в економіці.

Інноваційна політика Шумпетера ввібрала в себе напрацювання таких визначних економістів, як М. Туган-Барановський і М. Кондратьев, які зробили значний внесок у пізнання характеру суспільно-економічного розвитку. М. Туган-Барановський показав, що циклічний характер розвитку економіки визначається закономірностями циклічного відтворення основного капіталу, що це не якісь зовнішні фактори, а внутрішні властивості економічної системи, яка потребує для свого розвитку нової техніки і технології. Ідеї М. Туган-Бара-новського набули подальшого розвитку в теорії "довгих хвиль" М. Кондратьєва, цикл яких охоплює більш як півстоліття. Чинники "довгих хвиль" втілені у технічних винаходах, у їх широкому застосуванні.

Ці роботи показали, що науково-технічний прогрес - це не щось зовнішнє стосовно економіки, а її внутрішній "двигун". Заслуга Шумпетера полягає в тому, що він, спираючись на ці теорії, розкрив внутрішній механізм технологічних змін, створив цілісну теорію інноваційного типу розвитку. Саме Шумпетер увів у науковий обіг категорію "інновація", розуміючи під цим не просто нововведення, а зміну технології виробництва, вважаючи, що не кожне нововведення є інновацією, а лише таке, яке зумовлює вдосконалення технології, перехід її на якісно новий, вищий ступінь.

У працях Шумпетера тісно поєднуються дослідження внутрішньої динаміки економічної системи чи економічних систем із глобальними світовими економічними і соціальними процесами. У відомих працях "Соціологія імперіалізму", "Капіталізм, соціалізм і демократія" та ін. він розкриває складний процес руху цивілізації від феодалізму до капіталізму, акцентує увагу на розвитку демократії, раціоналізації та підвищенні ролі індивідуума. Капіталістична цивілізація не тільки породжує нові економічні цінності, а й глибоко змінює поведінку індивідуума, що зумовлює усунення мілітаристських тенденцій, які, на його думку, успадковані від феодалізму. Він переконаний, що розвиток капіталізму неминуче породжує пацифізм і веде до поступового зникнення ворожих атавістичних проявів. Замість класового підходу, який був досить поширений за його життя, замість протиборства, ідеологічного протистояння, яке визначило суспільне життя, стан і розвиток економічної науки, Шумпетер з позицій еволюційного підходу знаходить спільне у логіці економічної поведінки людей за різних систем, що, безперечно, є визначальним і в їхньому розвитку. І знову треба віддати належне глибині мислення Шумпетера, який в умовах першої половини XX ст., сповненої двома страшними світовими війнами і безліччю інших війн, був упевнений в усуненні мілітаризму і воєн та у розвитку пацифізму, тобто миру і мирного розвитку.

Отже, аналіз творчого спадку Й. Шумпетера яскраво свідчить, що всупереч неокласичної економічної теорії та її догмам він здійснив науковий подвиг, створивши основи еволюційної економічної теорії, яка має універсальний характер і може застосовуватися не лише для аналізу проблем довгострокового розвитку, а й для розв'язання завдань короткострокового типу як на мікро-, так і на макрорівні. Водночас становлення еволюційної парадигми економічної теорії висуває перед усіма школами і напрямами сучасної економічної теорії завдання, спираючись на теоретико-методологічні засади розроблені та обґрунтовані Шумпетером, наповнити її глибоким змістом шляхом широкого міжнародного співробітництва.

2. Концепція ефективної конкуренції Й. Шумпетера

Йозеф Шумпетер у праці "Теорія економічного розвитку" (1911) аналізував ринковий механізм як позитивну взаємодію сил конкуренції і монополії на противагу неокласичному принципу протиставлення конкуренції і монополії.

На той час панувала думка, що досконала конкуренція для суспільства -- це стимул для мінімізації витрат і максимального наближення оплати праці до її граничної продуктивності. Для підприємця -- це стимул для мінімізації витрат і максимізації прибутку. Тобто прибуток є результатом підприємницької активності за інших однакових умов. Його зростання стає самоціллю виробництва. Шумпетер називає таку економічну ситуацію і такий прибуток статичними, а конкурентну боротьбу неефективною, оскільки за цих умов не можна гарантувати, що виробництво й справді досягне якісно нового рівня.

Ефективна конкуренція, за Шумпетером, можлива тільки за умов економічної динаміки. Цей стан забезпечується якісно новим рівнем виробництва, що базується на безперервному запроваджуванні нововведень, новаторстві на всіх рівнях (рис.1).

Тобто ефективна конкуренція, на думку Шумпетера-- це конкуренція нового типу, побудована на новаторстві. Вона не зв'язана з традиційним ціноутворенням, з досягненням верхньої межі рентабельності, а означає змагання в усіх сферах діяльності, вона відкриває нові можливості для вдосконалювання умов виробництва, змінює структуру взаємовідносин між виробниками, структуру попиту і пропозиції, умови формування витрат виробництва й цін. Ціноутворення більше не обмежується впливом тільки попиту і пропозиції. Головним агентом ефективної конкуренції є підприємець-новатор, а її важливою умовою -- монополізація виробництва, яка дає змогу нагромаджувати кошти для впровадження інноваційних програм. «Будь-яка успішна інновація веде до монополії, а будь-яка монополія сприяє інновації», -- писав вчений.

Конкуренція стимулюється тяжінням підприємця-новатора до отримування надприбутків за рахунок переваг, набутих не зменшенням витрат, а внаслідок повного усунення конкурента з ринку: конкурент-новатор руйнує навіть можливіть існування інших конкурентів.

Як зазначав Шумпетер, суперництво в класичній формі стає неможливим. Досконала конкуренція втрачає своє значення і не може розглядатись як модель максимальної ефективності. За умов досконалої конкуренції стимул до технічного прогресу стає дуже слабким, бо надприбуток від інновацій швидко ліквідується конкурентами, які не витрачаються на розробки та впровадження нововведень, але негайно їх переймають. Досягнуті переваги перетворюються на втрати. Тяжіння норми прибутку до усереднення також не сприяє досягненню переваг на ринку. Для економічного розвитку все більш необхідними стають великі капітали.

Шумпетер уважав, що економічна ефективність за умов урівноваженого стану економіки гальмується проблемою використання ресурсів і технологічних можливостей. Досконала конкуренція стає неможливою, оскільки продавці (покупці) перебувають у неоднакових умовах. Виграш забезпечується об'єктивними умовами і не досягається за рахунок інших.

Переваги, які отримує виробник завдяки винятковому становищу на ринку, є монопольними перевагами. Найбільш значущі результати дає новаторство, забезпечуючи підприємцю прорив, як в галузі ціноутворення, так і охоплення ринку. Але Шумпетер стерджував, що монополії у чистому вигляді не існує. Це лише тимчасове явище. Більш важливою для ринку, для економіки в цілому він уважає ситуацію об'єднання групи конкурентів -- олігополію.

Плюси й мінуси олігополії розглядали й інші економісти. Але тільки Шумпетер стверджував, що олігополія сприяє технічному прогресу. Вона дає змогу виділяти кошти для науково-технічних розробок, збільшує впевненість інвесторів у отриманні високих прибутків за допомогою випуску нових товарів, розширення асортименту.

Шумпетер наголошує, що динамічний стан економіки унеможливлює врівноважувальну дію конкуренції. Навпаки, ефективна конкуренція веде до розбалансування, перебудови економіки, стрибка у розвитку продуктивних сил.

Шумпетер вказував на існування такого явища, як еволюція економічної динаміки, коли немає місця досконалій конкуренції, її замінено альтернативною формою -- недосконалою конкуренцією. Він визнавав, що його трактування конкуренції виходить за межі аналізу ринку і не спрямоване на вирішення проблеми ринкової рівноваги. Теорія ефективної конкуренції пояснює загальні причини циклічного розвитку, але не торкається внутрішніх закономірностей функціонування ринкового механізму.

Тож, за Шумпетером ринковий механізм розглядається як плідна взаємодія сил монополії й конкуренції, що базуються на нововведеннях. Учений підкреслює, що в реальності на ринках існує "гібрид" моделей "чистої монополії" і "чистої конкуренції". З одного боку, прагнення завоювати монопольні позиції є основним стимулом конкуренції, а з іншого, монополістична влада підпорядковує конкуренцію, тому що галузі, які одержують монопольний прибуток, залучають інших виробників. Отже, монополія стає потужним стимулом загострення конкуренції. Разом з тим Шумпетер відзначає, що конкуренція не завжди є ефективною. Часто вона має марнотратний характер, супроводжується недоцільним використанням ресурсів, деформацією попиту.

Найкращі умови для здійснення конкуренції нового типу, на думку вченого, створюють монополії, які є великими корпораціями, що зосереджують у своїх руках величезні ресурси, які виступають у якості носіїв технічного прогресу. У зв'язку із цим Шумпетер доходить висновку про те, що змінюються умови виникнення монополії. На ранніх етапах монопольний прибуток базувався на особливих правах і привілеях, наданих владою, або на виключній власності на дефіцитні ресурси й невідтворні блага. Тепер вона є результатом впровадження нововведень, винагородою за технічне й організаторське новаторство.

Монополію, яка становить наслідок нововведень, Шумпетер називає "ефективною". З нею несумісні застій, регрес, експлуатація покупців за допомогою цін. Надаючи значення створенню умов для інноваційного прогресу, Шумпетер виправдовує будь-який ступінь монополізації, якщо вона стимулює технічний прогрес, відкидає можливість тривалої монополістичної деформації процесів конкуренції.

Таким чином, ринкова система у Шумпетера представлена як "абсолютно конкурентна", де ефективність конкуренції досягає найвищого рівня. Нововведення, по Шумпетеру - стрижень конкуренції нового типу, набагато більш дієвий, ніж цінова конкуренція. Нововведення відкривають можливість змінювати не тільки технологію і продукцію, а й впливають на структуру попиту, умови формування витрат і цін.Теорія інновацій Шумпетера створила можливість узгодження таких явищ, як вільна конкуренція й монополія, котрі до нього розглядали як ринкові ситуації, що виключають одна одну. Він виводить поняття конкуренції за межі товарного світу й ринкових відносин.

Висновок

Й. Шумпетер - один із найвидатніших і найоригінальніших учених-економістів першої половини XX ст., творчість якого справила істотний вплив на основні напрями сучасної економічної науки. Він приділив основну увагу проблемам динамічного розвитку економіки, що дало можливість започаткувати дослідження економічної динаміки на противагу статичному аналізу, характерному для неокласичної школи. Адже його наукова думка виросла із заперечення неокласики, проте не відкидає ЇЇ, а перебуває з нею у взаємодії, що забезпечує їх взаємодоповнення.

Інновації, нововведення і підприємництво в системі поглядів Шумпетера набувають зовсім нового звучання як фактори економічного зростання. На думку вченого поширення нововведень та економічне новаторство, тобто підприємництво, визначають економічну динаміку. Все це дало йому змогу створити міцні підвалини цілісної економічної теорії господарського розвитку, тобто еволюційну економічну теорію.

Шумпетер розвиває функціональний підхід до визначення конкуренції, описуючи роль і функції конкуренції в економіці. Він визначає конкуренцію, як суперництво старого з новим. Нововведення скептично сприймаються ринком, але, якщо їх здійснювати з новаторським підходом, то саме конкуренція виштовхує з ринку старі підприємства. Концепція ефективної конкуренції, на основі інновацій Шумпетера, лежить в основі еволюційної теорії. еволюційний економічний конкуренція шумпетер

Й. Шумпетер довів, що ефективна конкуренція можлива лише за умови динамічної економіки, яка ґрунтується на поширенні новинок у різних формах. Це виробництво нових товарів, застосування нової технології, техніки, освоєння нових ринків збуту, перехід до раціональніших форм організації і методів управління. Визначальне значення в економіці повинна відігравати не конкуренція цін або якості, а конкуренція нововведень, бо саме інновації і підприємництво є головними чинниками формування конкурентних переваг країн. Технологічно розвинені держави здатні досягнути інноваційних переваг при виході на світовий ринок нових наукомістких товарів. Інновації дають можливість отримувати монопольні прибутки державам.

Шумпетер не лише сформулював теоретичні положення і виробив методологічні підходи, на основі яких передбачив багато процесів, що й зумовило його визнання. Головне те, що він розробив теоретико-методологічні засади, на основі яких ми мусимо розкривати особливості тих чи інших соціально-економічних процесів на сучасному етапі. Проте, ефективна економічна політика має бути спрямована не лише на створення умов для новацій та новаторів, а й на підтримання стабільності в країні, щоб не допустити зростання безробіття з його негативним впливом на соціально-економічний розвиток, а також і на зростання "новаторів"

Отже, інноваційно-еволюційна, чи просто еволюційна, економічна теорія, створена Й. Шумпетером, стає все більш поширеною і визначальною в сучасному світі. В його головних працях "Теорія економічного розвитку" (1912), "Економічні цикли" (1939), "Капіталізм, соціалізм і демократія" (1942) та ін. викладені основоположні теоретичні ідеї та методологічні підходи, які визначили формування нової, еволюційної парадигми економічної теорії.

Список використаної літератури

1. Тарасевич В.М., Петруні Ю.Є. Історія економічних вчень. -- К. : Центр учбової літератури, 2013. --352с.

2. Шумпетер Й.А. Капитализм, Социализм и Демократия: Пер. с англ. /Предисл. и общ. ред. В.С. Автономова. -- М.: Экономика, 1995. - 540 с.

3. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко. Історія економічних учень. -- К.: КНЕУ, 1999. -- 564с.

4. Золотих І.Б. Історія економічних вчень -- К.: Центр учбової літератури, 2013. -- 186 с.

5. Агапов И.И. История экономической мысли. Курс лекция - М.: Ассоциация авторов и издателей «Тандем». Из-ство ЭКМОС, 1998. - 248 с.

Размещено на Allbest.ru