Конкуренція: сутність і види

Внутрігалузева конкуренція відбувається між виробниками певної галузі, об'єктами якої є умови виробництва, ринку збуту, замовлення споживачів, якість продукції, затрати виробництва та послуги. У процесі такої конкуренції зростає ефективність всієї галузі, кількісні та якісні показники, а відтак успішно відбувається її дальший розвиток.

У багатьох розвинутих капіталістичних країнах і в т.з. «нових індустріальних країнах» (Республіка Корея, Сінгапур, Малайзія та ін.) існує внутрігалузева конкуренція насамперед між монополіями, які виробляють однорідну продукцію. У цій боротьбі беруть участь також сильні іноземні суперники Конкуренція також ведеться і всередині кожної монополії, особливо при розподілі прибутку. Гостро проявляється суперництво монополій з немонополізованими підприємствами, яким важко боротися на рівних з великими об'єднаннями за вигідніші умови виробництва і продажу товарів. При високих цінах на ринку, які диктують монополії на основну масу продукті галузі, і немонополізованим підприємствам вдається реалізувати свої вироби. Внаслідок суперництва між монополіями і немонополізованими підприємствами відбувається деяке зниження галузевих цін.[5]

Внутрігалузева традиційно вільна або досконала конкуренція розгортається і між монополізованими фірмами, у т. ч. між великою кількістю дрібних власників Але [оскільки питома вага немонополізованих підприємств (фірм) у загальному випуску продукції в розвинутих країнах порівняно невелика, подібна конкуренція робить обмежений вплив на зростання й удосконалення виробництва продукції. Та інакше становище у країнах, що розвиваються, де в багатьох галузях велика частка дрібних підприємств. Вільна конкуренція між ними є основним чинником, який визначає ринкову кон'юнктуру.

Внутрішньогалузева конкуренція, що відбувається між виробниками однорідної продукції (галузі промисловості, сільського господарства або фірмами, що надають однакові послуги (банки, торговельні фірми, страхові компанії), передбачає два основних методи свого здійснення. Першим і традиційним для ринкової економіки є метод цінової конкуренції. Він здійснюється, з одного боку, за рахунок пошуку джерел зниження індивідуальних витрат, а з другого -- шляхом «війни цін», що передбачає;

1) застосування, знижок до прейскурантних (базових) цін; це дає змогу надати боніфікацію (надбавка чи скидка до ціни) покупцеві, або встановити так звану тіньову ціну;

2) локальне зниження рівня ціни із застосування демпінгу (зниження ціни нижче собівартості продукту для подолання конкурента, після чого встановлюється монопольна ціна, що компенсує понесені втрати);

3) сезонний розпродаж товарів за зниженими (або стандартними) цінами;

4) надання послуг лізингового характеру.

Таким чином, за умов цінової конкуренції основним інструментом змагання виступає ціна. Фірма-продавець виходить з того, що саме ціна є вирішальним показником, що впливає на рішення покупця.

В сучасних умовах все більш важливу роль відіграє неціновий метод конкуренції. Його суть полягає у прагненні завоювати перевагу над конкурентами за рахунок кращого використання досягнень НТП. Тут застосовується продаж товарів більш високої якості, пропозиція нових товарів для задоволення старих потреб, надання більшого обсягу послуг, продовження строків гарантійного обслуговування, кращі умови надання споживчого кредиту, проведення рекламних компаній тощо.

1.2 Міжгалузева конкуренція

Вільна конкуренція - це конкуренція між суб'єктами товарно-ринкового господарства, в якому відсутні монополії. Така конкуренція була домінуючою формою, коли її суб'єкти були розпорошені у порівняно невеликі підприємства, які виробляли товари для збуту на невідомий ринок. При відсутності монополії усі виробники і покупці діють незалежно і вільно.

Рис. 2.1 Взаємозалежність ціни (р), попиту (Д) і пропозиції (S) та доходу фірми за умов вільної конкуренції

Для більш конкретної уяви про особливості цього виду конкуренції пропоную розглянути характер взаємозв'язку ціни товару з попитом і пропозицією за допомогою графіка (рис. 2.1.).

Вільна конкуренція, при якій вирівнюються ринкові ціни, змушує товаровиробників дотримуватись єдиної господарської поведінки, керуючись єдиними правилами ринку. Вільна ринкова конкуренція забезпечує успіх тим товаровиробникам, які турбуються про те, щоб розширити виробництво, удосконалити його організацію і технологію. Перемогу на ринку одержує той товаровиробник, який застосовує ефективні економічні методи боротьби з суперниками, а саме: знижує вартість своїх товарів шляхом збільшення продуктивності праці та зменшення виробничих затрат, підвищує їх якість, розширює асортимент, поліпшує обслуговування покупців.

В умовах вільної конкуренції виділяються сміливі підприємці, які ризикуючи, винаходять і впроваджують новинки техніки і технології, знаходять ефективніші форми організації праці й виробництва, економічного використання виробничих ресурсів. Досягаючи в ринковому господарстві успіхів, вони тим самим прокладають для суспільства шлях до науково-технічного прогресу й економічного зростання.

При складених у суспільстві нормальних умовах виробництва кожен товаровиробник, продаючи свої товари, повністю окупає всі затрати праці та матеріальні засоби.

В умовах загострення конкуренції зниження ціни порівняно з вартістю веде до неминучого розорення не одиночок, а основної маси виробників певної продукції.

Ринкове виробництво дає можливість кожному товаровиробнику примножити своє багатство.

2.2 Монополістична конкуренція

Монополія - означає обов'язкове існування певної економічної виключності становища фірми, об'єднання підприємств або й цілої галузі. Незалежно від того, як виникає ця виключність, вона по своїй суті заперечує конкуренцію. Тому можна стверджувати: монополія - антипод конкуренції. В широкому розумінні конкуренція - це ситуація, при якій число продавців стає настільки невеликим, що кожен продавець вже в змозі впливати на загальний обсяг пропозиції, відтак і на ціни товару, що продається. Суверенітет виробника до такої міри заміняє суверенітет споживача, що монополія заміняє конкуренцію. А коли монополія заміняє конкуренцію, продавці можуть впливати на ринок, або маніпулювати на ньому на власну користь і на збитки суспільству в цілому. Регулюючи загальний обсяг пропозиції, монополісти можуть штучно обмежувати обсяг виробленої продукції та встановлювати на неї вищі ціни, а нерідко й стійкий економічний прибуток. Високі ціни і прибутки, які перевищують конкурентні, знаходяться в протиріччі з інтересами споживачів. Суспільство не управляє монополістами, як воно управляє конкуруючими продавцями. А наслідком цього є те, що виробництво і розподіл його продуктів відповідає інтересам монополістичних продавців, які досягають високих прибутків, а не задоволенню потреб суспільства в цілому. Таким чином, монополія породжує нераціональний розподіл доходів. [4]

Взаємозв'язок рівня ціни, попиту і пропозиції, їх впливу на обсяги виручки фірм-монополістів подається на графіку (рис. 2.2).

Рис. 2.2 Взаємозв'язок ціни (р), попиту і пропозиції (q) та валового доходу за умов монополії продавця

Нині монополія відіграє визначну роль у виробництві та реалізації товарів. Вона є тією силою, яка протистоїть конкуренції, обмежує її, стає над нею, часто - густо зводячи її нанівець. Практика засвідчує, що монополія за певних умов стає важливим доповненням до конкуренції, як і конкуренція може доповнювати монополію.

На захист ринкової монополії висуваються такі аргументи. По-перше, фірми мають помітну вагу на ринку, пропонуючи товари і послуги кращої якості. По-друге, конкуренція робить галузі економіки більш ефективними і конкурентними. По-третє, певний рівень монополізації може бути необхідним для реалізації великомасштабного ефекту. По-четверте, монополії є технологічно прогресивними.

Існують різні види монополій, які можна звести до трьох основних: природної, адміністративної й економічної.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. В її основі -- особливості технології виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива або небажана. Приклад ом можуть служити енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок, трубопровідний транспорт і т. д. У цих галузях існує обмежена кількість, якщо не єдине національне підприємство, і тому, природно, вони посідають монопольне становище на ринку. Ліквідація чи розукрупнення таких монополій економічно недоцільні. Найвища ефективність функціонування галузі забезпечується лише за умови наявності одного виробника чи дистрибютора (розподільника).

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів. З одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності.

3 другого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним главкам, міністерствам, асоціаціям. Тут, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб'єкт і між ними відсутня конкуренція.

Економічна монополія, яка є найбільш поширеною, виростає на Ьснові закономірностей господарського розвитку. Йдеться про підприємців, що зуміли завоювати виключне становище на ринку, до якого ведуть два основних шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному зростанні масштабів виробництва шляхом концентрації капіталу. Другий -- набагато швидший -- базується на процесах централізації капіталів, тобто на добровільному або примусовому об'єднанні раніше незалежних фірм. Тим чи іншим шляхом, або поєднуючи обидва, підприємство досягає таких масштабів, що опиняється в ситуації економічної виключності. Це домінуюче становище має багато аспектів, але головний з них полягає у тому, що воно дає змогу впливати на процес ціноутворення. Отже, домагаючись вигідних цін, такі підприємства починають отримувати монопольні прибутки.

Окрім вище названих видів, монополію можна поділити також на види які розрізняють за змістом (Рис. 2.3.).

Рис. 2.3 Види монополій

По місцю в торгівельних відносинах монополії поділяються на два види:

об'єднання підприємств, які продають визначені товари багатьом покупцям, - монополія.

господарське об'єднання, яке скуповує які небуть продукти у всіх продавців, - монопсонія.

З врахуванням степені об'єму ринку виділяються слідуючі види монополістичних організацій:

У масштабі однієї галузі ринкової діяльності, - чиста монополія. В цьому випадку існує один продавець, доступ на ринок для можливих конкурентів закритий, продавець має повний контроль над кількістю товару, призначеного для продажу, і його ціною.

В галузевому масштабі зазвичай розгортається діяльність чистої монополії. При відсутності будь-яких конкурентів вона повністю контролює закупівлю продукції багатьох товаровиробників по встановленій нею ціні.

В масштабі національного господарства може сформуватися абсолютна монополія. Вона знаходиться в руках держави або її будь-яких господарських органів.

Аналогічно - в суспільному масштабі - діє абсолютна монопсонія.

У залежності від характера і причин виникнення розрізняють слідуючі види монополістичних об'єднань:

Реальна монополія. Нею володіють власники і господарські організації, які мають в своєму розпорядженні рідкісні і важко відтворювані елементи виробництва. Сюди також відносяться деякі галузі і види виробництва, в яких із-за особливої технології недопустимо розвивати конкуренцію.

Легальні монополії - ті, які утворюються на законній підставі. До них можна віднести форми монополізації, які так би мовити захищені від конкуренції:

а) патентна система;

б) авторські права;

в) товарні знаки.

Штучні монополії - створені ради отримання монополістичних вигод.

Потрібно зазначити також те, що навколо монополій формується негативна громадська думка, яка вимагає державного захисту споживачів від свавілля монополістів, обмежити їх діяльності.[1]

Тому для того, щоб поставити діяльність монополій під державний контроль, усунути можливість зловживань монопольним становищем здійснюється антимонопольна політика, а також розробляється ряд законодавчих актів, які стосуються саме вищезгаданих проблем.

Крім видів в монопольній конкуренції розрізняють п'ять основних форм монополістичних об'єднань. Монополії монополізують усі сфери суспільного відтворення, безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання. Першою монополізовано сферу обігу. На цій основі виникли найпростіші форми монополістичних об'єднань - картелі та синдикати.

Картель являє собою об'єднання декількох підприємств однієї галузі, в якому його учасники зберігають свою власність на засоби і продукти виробництва Таке об'єднання не ліквідовує виробничої та комерційної самостійності підприємств Воно передбачає угоди між ними по розподілу ринків збуту, становленню цін, квотуванню виробництва і т ін.

Синдикат це об'єднання підприємств однієї галузі виробництва, які виробляють однорідну продукцію, для організації спільної комерційної діяльності Всі учасники синдикату здають йому продукцію, яка реалізується через його контору.

Трест являє собою монополію, в якій утворюється спільна власність підприємців на засоби виробництва і готову продукцію, здійснюється спільне управління підприємств однієї або кількох галузей з повною ліквідацією їх виробничої та комерційної самостійності Таке об'єднання не тільки реалізує всю продукцію своїх підприємств, але й повністю розпоряджається ними.

Концерн - це об'єднання формально незалежних підприємств різних галузей виробництва і банків, у рамках якого головна фірма організовує фінансовий контроль за всіма учасниками через скуповування їх акцій Концерн є найвищою формою монополістичного об'єднання в умовах ринкової економіки Великі концерни контролюють багато компаній у різних галузях виробництва. Конгломерати - це монополістичні об'єднання, які утворилися шляхом поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої та технічної спільності.[9]

2.3 Досконала конкуренція

Визначальними характеристиками досконалої конкуренції є:

наявність великої кількості незалежно діючих продавців, які пропонують свою продукцію на високоорганізованому ринку;

конкуруючі фірми виробляють стандартизовану або однорідну продукцію. При даній ціні споживачу все рівно, в якого продавця купується товар. На конкурентному ринку товари фірм Б, В, Г, Д і т. д. Розглядаються покупцем як точні аналоги товару фірми А;

на чисто конкурентному ринку окремі фірми здійснюють незначний контроль над ціною продукції. В умовах досконалої конкуренції кожна фірма виробляє настільки невелику частину від загального обсягу виробництва, що збільшення чи зменшення її випуску не буде вагомо впливати на загальну продукцію, або, звичайно, ціну продукції.

Нові фірми можуть вільно вступати, а діючі фірми - вільно залишати чисто конкурентні галузі. Не існує ніяких серйозних перешкод - законодавчих, технологічних, фінансових та інших, які могли б заважати виникненню нових фірм і збуту їх продукції на конкурентних ринках.[3]

На ринках досконалої конкуренції фірми не здійснюють нововведень і не займаються рекламною діяльністю; їх продукція, згідно вищевказаних визначень, ідентична як по суті, так і по сприйняттю споживачів. В таких умовах фірми не проводять складних стратегій в області ціноутворення, оскільки дрібна фірма просто приймає ринкову ціну як належне.

Оскільки доля кожної конкурентної фірми в загальному образі пропозиції незначна, окрема фірма не може відчутно впливати на ринкову ціну, яка встановлюється на основі сукупного попиту і пропозиції. Конкурентна фірма не має цінової політики, тобто здатності регулювати ціну. Скоріше фірма може тільки пристосуватись до ринкової ціни, яку вона повинна розглядати як величину, визначену ринком.

3. Життєвий цикл фірми

Кожна фірма унікальна. Її поведінка на ринку характеризується деякою тільки їй одній властивою комбінацією стратегічних ідей. Вибір стратегії диктується певними правилами і залежить від того, в межах стандартного чи спеціалізованого бізнесу лежить ринкова ніша фірми.

У першому випадку компанія займається випуском звичайних, розповсюджених у даній економіці товарів та послуг. І тоді важливішою характеристикою, яка визначає зміст її стратегій, стає масштаб справи: від локального до глобального.

У другому випадку фірма зосереджена на виробництві відносно рідких на ринку товарів та послуг. При цьому вона може піти шляхом адаптації до особливих запитів ринку, або притримуватись протилежної лінії - замість пристосування себе до вимог ринку спробувати змінити самі ці вимоги.

Існує принаймні чотири основних типи стратегії конкурентної боротьби, кожен з яких орієнтований на різні умови економічного середовища і різні ресурси, що знаходяться у розпорядженні підприємства.

Віолентна стратегія характерна для фірм, діючих у сфері великого стандартного виробництва товарі і/або послуг. Три важливіших різновиди фірм-віолентів отримали назви “гордих левів”, “могутніх слонів” і “неповоротких бегемотів”. Стратегія віолентів проста: спираючись на свою гігантську силу, фірма прагне домінувати на широкому ринку, по можливості витискуючи з нього конкурентів. Вона приваблює покупця відносною дешевизною і добротністю своїх виробів. Причому турбота про покупця - не благотворинність з боку гігантів-віолентів, нерідко займаючих на ринку позицію монополіста. Вона - наслідок розуміння ними законів масового попиту: поганий або коштовний товар такого попиту не породжує. Віолентна стратегія перспективна і для провідних російських торговельних мереж і підприємств сфери послуг. Не випадково великі російські приватні фірми все частіше декларують своє прагнення отримувати прибуток “на обороті”, а не за рахунок завищених цін.

Патієнтна стратегія типова для фірм, що встали на шлях вузької спеціалізації. Вона передбачає виготовлення особливої незвичайної продукції для певного кола споживачів. Свою ринкову силу компанії-патієнти черпають в тому, що їх вироби стають в тій чи іншій мірі незамінними для відповідної групи клієнтів. Така компанія намагається не розпилятися, контролюючи невелику частину широкого ринку, а завойовувати максимальну частку маленького ринкового сегмента. Свої, як правило, коштовні і високоякісні товари вони адресують тим, кого не влаштовує стандартна продукція. Сенс цій стратегії полягає не просто у спеціалізації, але у зосередженні зусиль саме на продукції, що користується обмеженим попитом.

Патієнтів змушує вузько окреслювати свою реалізовану нішу у першу чергу, звичайно, прагнення ухилитися від прямої конкуренції з провідними корпораціями. Боротьба з гігантами у виробництві стандартної продукції явно приречена на провал. Проте при обліку спеціальних запитів споживача перевага на боці тієї фірми, котра присв'ятила всю свою діяльність їх вивчанню і задоволенню. І тут ролі міняються - гігантський розмір із позитивної якості перетворюється у недолік, перевагу отримують дрібні і середні фірми. Не випадково фірми-патієнти прийнято називати “хитрими лисицями” економіки.

Компанії-лисиці приносять на цей ринок різноманіття. Прагнучи уникнути сутички з гігантами, вони вишукують і активно формують спеціальні потреби, рятуючи економіку від гніту безликого стандарту.

Для фірм нашої країни патієнтна стратегія має особливе значення. У першу чергу як підприємницька філософія. Вона закликає не боротися прямо з провідними корпораціями, а вишукувати недоступні для тих сфери діяльності. Такий підхід серйозно підвищує шанси слабкого у суперництві із сильним, що зовсім не зайве для наших фірм, особливо у сутичці з іноземцями.

Ймовірно, у подальшому у спеціалізовані фірми-патієнти перетворяться багато наших передових виробництв, у тому числі колишні оборонні. Вони мають непогані вихідні позиції для цього: елітну робочу силу, гарне обладнання, досвід дрібносерійного виробництва, а іноді і унікальну продукцію.

Комутантна стратегія переважає при звичайному бізнесі у місцевих (локальних) масштабах. Сила дрібного неспеціалізованого підприємства полягає в його кращій пристосованості до задоволення невеликих за обсягом (а нерідко і тимчасових) потреб конкретного клієнта. Збіг у загальних рисах запитів великих груп або окремих шарів споживачів плюс наявність технічної можливості поставити їх задоволення на потік створює основу для масового (віоленти) або спеціалізованого (патієнти) виробництва. Але умови ці виконуються не завжди, і тоді на сцену виступають комутанти.

Створювані щоразу для даного конкретного випадку численні дрібні підприємства виконують роль сполучної тканини економіки. Лише комутанти готові використовувати кожну можливість для бізнесу, тоді як інші фірми дуже суворо притримуються свого виробничого профіля.

Непомітність або навіть безличність послужила основою присвоєння комутантам назви “сірі миші”. Їхні переваги такі: їм легко піти на рідкі зміни сфери комерційної діяльності, на котрі інші фірми нездатні. У свою чергу, підвищена гнучкість стає джерелом сили комутантів у конкурентній боротьбі. Дух вільного підприємництва з його постійною націленістю на отримання прибутку і готовністю ужити заради нього будь-які засоби проявляється у діяльності комутантів у найбільш чистій і закінченій формі.

З точки зору інтересів всієї економіки роль фірм-комутантів досить поважна (хоча, у здоровому господарстві на відміну від теперішнього українського вони, в основному, концентруються не в торгівлі імпортними товарами, а у виробництві та сфері послуг). Компанії-комутанти з'являються там, де:

1. Інші підприємства неефективні (як, наприклад, в багатьох випадках велике господарство на селі порівняно з фермерським);

2. Тих просто фізично немає (місцева “найближча” бензоколонка, кав'ярня, магазин);

3. Інші фірми не забезпечують досить індивідуалізованого підходу до клієнта (перукарня, косметичний салон, сімейний доктор).

Експлерентна стратегія конкурентної боротьби зв'язана із створенням нових або радикальним перетворенням старих сегментів ринку. Йдеться не просто про удосконалення товарів та послуг, а про надто ризикований (але і баснословно вигідний у випадку удачі) пошук революційних рішень. Приклади фірм серед першопроходців випуску персональних комп'ютерів - “Єппл”, “Зеніт”, “Осборн”.

Головний фактор сили експлерентів зв'язаний з випередженням у застосуванні принципових нововведень. Це послужило підставою для порівняння подібних фірм з “першими ластівками”, що раніше інших починають обживати землю після зими. Така компанія прагне до створення нового ринку і добування вигод з первісної єдиноособистої присутності на ньому.

Піонерська компанія, на відміну від віолентів, вірить, що реалізація її технічних ідей переверне ринок… і у 85 випадках із 100 закінчує банкрутством (дані за 80-і роки по США). Але у 15 випадках на частку експлерента випаде великий технічний і фінансовий успіх! Цього виявляється досить, щоб залучати до бізнесу нових і нових фірм-ластівок. Навіть у найвдалішому (і надто рідкому) випадку, коли експлерент переборює всі труднощі і закріплюється у створеній ним же самим новій ринковій ніші, він змушений внутрішньо переродитися і перейти до іншого типу стратегії. Тим не менш із загальногосподарських позицій роль подібних компаній колосальна. У витоків практично всіх величезних науково-технічних зсувів у сучасній економіці стояли саме експлеренти.

Серед основних стратегій конкурентної боротьби спостерігається не стільки “війна всіх проти всіх”, скільки співіснування і взаємне доповнення компаній різних типів.

Розділ ринків, що послаблює конкуренцію, заснований не на монополістичній змові, а на розмежуванні (диференціації) ніш. Диференціація полягає в тому, що фірми через свою неоднакову пристосованість до діяльності у різних ринкових умовах прагнуть працювати тільки на тих його сегментах, де вони сильніші за конкурентів. Наймогутніші корпорації-віоленти неодноразово терпіли поразку при спробах зайнятися спеціалізованим виробництвом. Їх головний козир - ефективність масового випуску товарів - не спрацьовує на вузькому ринку. Протиставити досвіду патієнтів у задоволенні особливих запитів покупців виявилося нічого. Не простіше витиснути з її ринку і міцну малу фірму, діючу у сфері стандартного бізнесу, перевагою якої є індивідуальний підхід до споживача, у той час, як бюрократизм і неповороткість - загальновизнані вади гігантів. Але і зворотний шлях на масовий ринок не легше. Патієнт, що намагається вийти туди, часто-густо зазнає крах або потрапляє у смугу труднощів. За іронією долі цьому передує успіх - саме він змушує патієнта (“хитру лисицю”) повірити в універсальну привабність свого товару і, забувши обережність, покинути нішу. Виходити на масовий ринок з вузькоспеціалізованим товаром - все одно, що пропонувати здоровим покупцям автомобілі з ручним управлінням. І вже зовсім небезпечною пригодою для фірми будь-якого типу є включення до піонерського бізнесу.

В цілому світ компаній нагадує не клубок створень, які жорстоко гризуться між собою, а добре організоване суспільство, дуже схоже з природними біологічними суспільствами, де кожен вид має своє особливе місце під сонцем.

Життєвий цикл фірми - процес її природного зросту і зв'язана з цим зростом послідовна зміна конкурентних стратегій.

Незважаючи на прихильність економістів біологічним аналогіям, у світі живого миша завжди залишається мишею і ні за яких умов не може перетворитися у лева. У світі компаній маленька фірма, що обрала вірно свою лінію поведінки, навпаки, може пробитися до вершин піраміди бізнесу, здійснивши небачене у природі перетворення.

Відправною точкою розвитку щойно організованої компанії. Як правило, слугує стан комутанта - “сірої миші” економіки. Не маючи ні високовиробничого обладнання, ні спеціальних пізнань, ні науково-технічних заділів, така фірма завдяки вірному вибору сфери діяльності може забезпечити себе стійке положення і достатній рівень прибутків. Якщо компанія виявиться гнучкою, то поступово накопичить капітал і почне збільшуватись у розмірах.

Тут, однак, її очікує перша небезпека. Практика показує, що механічне збільшення розмірів без відповідної зміни стратегії призводить до краху. Просте розростання ушир виправдовує себе тільки в епоху становлення галузей. Сучасний ринок не порожній. На ньому вже панують великі корпорації, котрі не потерплять нових конкурентів, якщо у тих не виявиться будь-яких сильних боків.

Новачка просто задавлять більш старі та сильніші фірми. “Миша-переросток” тому частіше за все приречена. Щоб вижити і продовжити розвиток, малій фірмі потрібно вчасно перетворитись у “хитру лисицю” - спеціалізовану компанію-патієнта. Якщо фірма навчиться робити щось істотно краще інших, то їй вже не страшні конкуренти.

Компанія-лисиця зростає, укріплюється і займає все більшу частину свого ринкового сегмента: спочатку у національних, а при удачі у міжнародних масштабах. Тут фірму очікує другий бар'єр - обмежені ресурси обраної ніші. Щоб продовжити зріст, треба вторгнутися у сферу масового виробництва. Це далеко не простий вибір. Адже поза своєї ринкової ніші “лисиця” стає значно більш вразливою для конкурентів. Частіше за все перехід до масового виробництва закінчується благополучно, якщо обрана спеціалізація виявилась дуже перспективною “Хитра лисиця” перетворюється у “гордого лева”, тобто у компанію-віолента, яка задовольняє своєю продукцією зростаючий попит на будь-який масовий різновид товарів або послуг. Втім, до стану “лева” є й інший шлях: ри-зикований і мало кому підпорядкований шлях проривного науково-технічного прогресу. У випадку удачі зайнята такою діяльністю компанія-експлерент (“перша ластівка”) виявляється на хвилі досить динамічно зростаючого попиту. Так, знаменна фірма “Єппл”, почавши з карликових розмірів і обігнавши сотні фірм, висунулась у корпоративну еліту завдяки винаходу персонального комп'ютера.

Далі еволюція фірми продовжується у межах віолентної стратегії. Динамічний стан “гордого лева” поступово змінюється роллю “могутнього слона”.

Справа в тому, що жодна галузь економіки не перебуває постійно у стані вибухового зросту. Наступає насичення ринку. Щоб не стати заложником долі єдиного товару, фірма проникає в усі нові сфери, прагнучи всюди зайняти домінуючі позиції.

Положення “могутнього слона” дуже стійке: коливання перебувають у ньому іноді до століття і навіть більше. Але можлива і подальша - вже несприятлива еволюція - у напрямку “неповороткого бегемота”.

Зберігши гігантські розміри, така фірма-бегемот обростає численними другорядними виробництвами, стає малокерованою, остаточно втрачає динамізм, а разом з ним і прибутковість.

Завдяки величезним розмірам все це не призводить до негайного краху: дія розвивається десятиріччями, картина змінюється ледь помітно, як у сповільненому кіно. Однак, принципових виходів з цієї ситуації лише два: або позбавлення від неефективних виробництв шляхом їх ліквідації або розпродажу (дезінвестицій) і повернення до стадії “слонів”, або поглинання більш вдалими конкурентами, що знаменує кінець історії фірми.

Гіганти роблять великий вплив на все суспільство фірм, а поведінка всіх інших компаній буде проста незрозуміла, якщо не враховувати його.

Висновки

В своїй контрольній роботі мені вдалося розкрити суть конкуренції, вказати, що вона знаходить свій прояв завдяки об'єктивним умовам. Вказав те, що конкуренція виступає рушійною силою економічного і соціального прогресу, заперечує безвідповідальність і передбачає постійне прагнення бути попереду, досягати успіхів.

З'ясувавши суть та спонукальні мотиви конкуренції, дав характеристику основним її формам, зокрема внутрішньогалузевій, міжгалузевій та міжнародній.

За допомогою першого розділу можна зробити висновок, що конкуренція забезпечує своєрідну санацію економічного розвитку країни, вона це, звичайно, за допомогою цілої низки поставлених перед нею завдань.

В другому розділі виділив три види конкуренції. Давши їм повну характеристику, бачимо, що вільна конкуренція сприяє концентрації й централізації. Капіталу та виробництва, посиленню могутності великого капіталу, призводить до виникнення й поширення монополій.

Щодо монополій, то видно, що навколо них формується негативна громадська думка, яка вимагає державного захисту споживачів від свавілля монополістів, обмеження їх діяльності.

Я вважаю, що дійсно з найефективніших форм конкуренції є досконала, при якій окрема форма не може відчутно впливати на ринкову ціну, здійснює виробництво стандартизованих або однорідних товарів, а це в деякій мірі є продуктивним явищем в економіці нашої держави.

Методи ринкової економіки: цінова і нецінова конкуренція розглянув у третьому розділі. Показав також те, що конкуренція відіграє в сучасних умовах все більш важливу роль.

На основі всього вище зазначеного можна зробити висновок, що конкуренція, як комплексна категорія дає змогу ввести в дію великий потенціал ринкових стимулів ділової активності, які поки що використовуються недостатньо.

Проводячи зараз різного роду політику, необхідно використовувати такий інструмент, як конкуренція, за допомогою якого ми можемо досягти бажаного узгодження інтересів держави.

Література