Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

з Політекономії

на тему:

«Інфраструктура ринку та її формування в Україні»

Студентки ІІІ (скороченого) курсу І групи

Напрямку підготовки 6.030509

Спеціальності «Облік і аудит»

Саєнко І.В.

Керівник:

Довженко Олександр Олександрович

м. Київ - 2014 рік

ПЛАН

Вступ

Розділ І. Ринкова інфраструктура, поняття, функції та роль в ринковій економіці

1.1 Інфраструктура ринку, її суть, необхідність, роль в ринковій економіці

1.2 Основні елементи і функції інфраструктури ринку

Розділ ІІ. Формування ринкової інфраструктури та проблеми її розвитку в Україні

2.1 Формування ринкової інфраструктури в Україні

2.2 Розвиток інфраструктури ринків в Україні

2.3 Проблеми розвитку ринкової структури в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Проголошення України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку. Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму, корінна перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ, спрямованих на ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства - основні засади економічної та соціальної політики української держави.

Побудова розвинутого ринкового господарства - процес досить складний і тривалий. У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний, взаємопов'язаний з економічним і соціальним прогресом суспільства.

Ринок -- досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва.

Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм -- це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок -- це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.

Цивілізований характер ринку в промислових розвинутих країнах визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свобо-дою економічної самодіяльності людини.

Звичайно, Україна, як нова самостійна держава, що виникла на розколотому терені колишнього народногосподарського комплексу СРСР зі складною інфраструктурою, створеною за багато десятиріч, не може повторити за короткий час той шлях, який пройшов ринок Заходу. Вона може тільки розумно скористатися певним досвідом цих країн, а шлях переходу до ринкової системи має бути свій, з урахуванням усіх національних, політичних, економічних, географічних та інших особливостей історичного розвитку України.

Однак складність завдання полягає в тому, що немає у світі аналогів переходу до ринку великої держави з такою, як в Україні, спотвореною тоталітарною системою структурою господарства, високим рівнем монополізму в промисловості, залежністю тисяч промислових підприємств від постачальників окремих видів продукції, що залишилися за межами державних кордонів. В таких скрутних умовах, що склалися в Україні, в умовах глибокої економічної, фінансово-кредитної, паливно-сировинної, екологічної та інших криз перехід до реального ринку надзвичайно утруднений.

В свої курсовій роботі я намагалась дати якісну характеристику структурі та інфраструктурі ринку, а також проблемам становлення ринкової системи в Україні.

Розділ І. Ринкова інфраструктура, поняття, функції та роль в ринковій економіці

1.1 Інфраструктура ринку, її суть, необхідність, роль в ринковій економіці

Побудова розвинутого ринкового господарства - процес досить складний і тривалий. У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний, взаємопов'язаний з економічним і соціальним прогресом суспільства. Ринок -- досягнення всього людства на всіх етапах його розвит-ку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва. Необхідною умовою дієвості ринкових відносин, нормального функціонування ринку є створення добре розвинутої ринкової інфраструктури. За рівнем її розвитку можна говорити і про ступінь розвитку ринкових відносин, сучасного ринку в певній країні.

Термін "інфраструктура" був уперше використаний ще на початку теперішнього сторіччя в економічному аналізі для позначення об'єктів і споруджень, що забезпечують нормальну діяльність збройних сил. У 40-ві роки на Заході під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, що сприяють нормальному функціонуванню виробництва матеріальних благ і послуг. У економічній літературі колишнього СРСР вивчення проблем інфраструктури почалося лише в 70-і роки. Стосовно до ринку (ринковій економіці) інфраструктура являє собою сукупність організаційно-правових і економічних відношень, що зв'язує ці відношення при всьому їхньому різноманітті в одну ціле - Ринкову економіку.

Ефективне функціонування сучасного ринку безпосередньо залежить від постійно відтворюваного ринкового середовища. Важливим його елементом є ринкова інфраструктура. Це система підприємств та організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. До таких установ належать біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості, інформаційно-комерційні, оптові та постачально-збутові організації, пункти прокату та лізингу.

Поняття «ринок» використовується в різних значеннях. Економісти цей термін розуміють насамперед як категорію обміну, його характеристику. Ринок це засіб взаємодії економічних суб'єктів заснований на ціновій системі і конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.

Як і будь-яка об'єктивно існуюча система, ринок має власну інфраструктуру. Термін «інфраструктура» була уперше використана ще на початку теперішнього сторіччя в економічному аналізі для позначення об'єктів і споруджень, що забезпечують нормальну діяльність збройних сил. У 40-і роки на Заході під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, що сприяють нормальному функціонуванню виробництва матеріальних благ і послуг. У економічній літературі колишнього СРСР вивчення проблем інфраструктури почалося лише в 70 роки. Стосовно до ринку (ринковій економіці) інфраструктура являє собою сукупність організаційно-правових і економічних відношень, що зв'язує ці відношення при всьому їхньому різноманітті в одна ціле - система державних, приватних і суспільних інститутів (організацій і заснувань) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію. Серед них виділяються брокерські фірми, різноманітні біржі, інвестиційні компанії, банки, лізингові компанії, центри зайнятості, страхові організації й ін.

Сутність ринкової інфраструктури

Економіка припускає створення товарів і їхнє доведення до споживачів. Останнє потребує організації сфери обертання товарів. Інфраструктура ринку - це сукупність інститутів, що забезпечують обертання різноманітних товарів. Обслуговування взаємовідносин виробників товарів і їхніх безпосередніх споживачів - основне призначення інститутів інфраструктури.

Інфраструктура ринку - це система установ, підприємств, організацій і служб, які забезпечують рух товарів і послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. До неї належать аукціони, різні види бірж, ярмарки, торгові палати, банки та інші фінансові установи, страхові та інвестиційні компанії, пункти прокату та лізингу, інформаційно-комерційні та постачальницько-збутові організації, служби зайнятості, аудиторські організації, центри маркетингу, холдингові компанії, брокерські та дилерські контори, транспортні комунікації та засоби оперативного зв'язку, рекламні агентства та ін. Тобто, ринкова інфраструктура - це сукупність різних інститутів ринку, що обслуговують і створюють сприятливі умови для ефективного функціонування різних видів ринків.

Функції ринкової інфраструктури

Продуктом інфраструктури є посередницька послуга. Послуга - це особливий товар, що існує тільки в момент його виробництва. Роблячи різноманітні посередницькі послуги підприємствам і домашнім господарствам, заснування інфраструктури виконують ряд важливих функцій, серед яких можна виділити такі:

Доведення товару до безпосереднього споживача. Інститути інфраструктури допомагають товару знайти свого споживача. Важливо організувати виробництво продукції, але не менше важливо забезпечити її реалізацію. Спеціалізація на посередницьких операціях дозволяє скоротити час на реалізацію товару, зменшити витрати обертання, прискорити оборот фондів підприємства, у більшому ступені врахувати запити споживачів.

Забезпечення зворотної зв'язок між виробництвом і споживанням. Інфраструктура відчуває на собі вплив як виробника (пропозиція товару), так і споживача (попит на нього). Аналізуючи просування того або іншого товару на ринку, посередник може виявити тенденції, урахування яких дозволить краще орієнтувати виробництво на інтереси споживачів.

Перерозподіл ресурсів між різноманітними галузями й усередині них. Ця функція забезпечується як через переорієнтування на випуск нової продукції, так і через обслуговування ринку цінних паперів. Мінливий курс акцій призводить до переміщення капіталів з однієї галузі в іншу, підтримуючи тим самим визначений рівень пропорційності в розвитку економіки.

Акумуляція тимчасово вільних коштів, регулювання грошового обігу. Банківські заснування інфраструктури ринку, зайняті кредитним підприємництвом, здійснюють мобілізацію вільних коштів населення і підприємств. У результаті формується ринок грошей, розширюються інвестиційні можливості підприємств, пришвидшується товарообмін. Крім того, через зміну ставки банківського відсотка фінансово-кредитні заснування можуть впливати на структуру інвестицій, забезпечуючи їхній перерозподіл між галузями, пришвидшуючи або уповільнюючи темпи економічного росту.

У такий спосіб очевидно, що ринкова інфраструктура робить істотний вплив на функціонування економічної системи в цілому.

1.2 Основні елементи і функції інфраструктури ринку

Ринкова інфраструктура містить такі елементи: аукціони, торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, біржі, брокерські, страхові, аудиторські фірми, холдингові компанії та ін.

Елементи ринкової інфраструктури безпосередньо пов'язані з обслуговуванням певних ринків, через них реалізуються її функції. Головні з них такі:

– забезпечує фінансову і кредитну підтримку, включно з лізингом, аудитом, страхуванням суб'єктів підприємницької діяльності;

– сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції товаровиробників;

– здійснює маркетингове, інформаційне і рекламне обслуговування, правове та економічне консультування підприємців і т. ін., що в кінцевому результаті забезпечує прискорення товарно-грошового обігу, руху капіталів, переливання їх із менш прибуткових галузей економіки у більш прибуткові.

Кожний вид ринку має конкретну ринкову установу. Так, ринок засобів виробництва і ринок предметів споживання обслуговують аукціони, ярмарки, товарні біржі, торгові доми, торгово-промислові палати, магазини, пункти прокату і лізингу, брокерські компанії. Фінансовий ринок (грошей і цінних паперів) обслуговують фондові біржі, банки, фінансово-кредитні посередники. Валютний ринок обслуговують банки. Ринок праці (робочої сили) обслуговують біржі праці або служби зайнятості. Зупинимося на характеристиці елементів інфраструктури ринку.

Аукціон -- це спосіб продажу конкретних товарів з публічних торгів у заздалегідь визначений час та у визначеному місці покупцю, який запропонував найвищу ціну. Розрізняють аукціони примусові, які проводять судові органи чи органи влади з метою стягнення боргів з неплатників, а також різні організації (державні й приватні) для реалізації конфіскованих товарів та заставленого, але не викупленого в строках майна. Аукціони добровільні, які організуються з ініціативи власників товарів, що реалізуються.

Існують і міжнародні аукціони, на яких проводяться публічні відкриті торги за певними товарними групами: чай, тютюн, хутро, прянощі, риба, а також предмети розкоші та твори мистецтва тощо.

Ярмарки -- це регіональні торги, які організовуються у певному місці і в певний час. Як правило, найчастіше вони проводяться для сезонного розпродажу сільськогосподарської продукції. Так, наприклад, в Україні віддавна значною популярністю користується Сорочинський ярмарок у Полтавській області. Існують також і міжнародні ярмарки, на яких здебільшого торгують за зразками.

Торгово-промислова палата - це організація, що сприяє розвитку зовнішніх зв'язків і торгівлі. Вона забезпечує участь вітчизняних товаровиробників у міжнародних виставках, а також сприяє організації іноземних виставок в Україні.

Ефективна реалізація продукції та послуг на конкретних ринках на основі усебічного врахування попиту й пропозиції та виробничо-збутових можливостей постачальників; забезпечення довготривалої дієздатності виробничо-комерційних підприємств, фірм та організацій на основі оперативного використання науково-технічних доробок, а також ноу-хау в галузі виробництва товарів.

У більшості підприємств, фірм, асоціацій, акціонерних товариств діють служби маркетингу. Вибір структури маркетингової діяльності залежить від характеру виробництва та обсягу зовнішньоеконемічних зв'язків відповідних господарських і комерційно-торговельних формувань. Основні завдання маркетингової служби: комплексне вивчення ринку; забезпечення стійкої реалізації товарів; ринкова орієнтація виробництва, науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт.

Однією з функцій маркетингових служб є сегментування ринку, тобто диференціація покупців залежно від їх потреб та особливостей поведінки.

У розвинених країнах інфраструктурі ринкових відносин притаманні багатоканальність реалізації продукції, широкий спектр сервісного обслуговування, розмаїття форм регулювання товарно-грошових відносин. До останніх належать біржі.

На початку XX ст. сформувалися чотири основних типи бірж:

- як доступне для всіх зібрання;

- як замкнене, усебічно регламентоване державою зібрання;

- як усебічно регламентована державою корпорація;

- як вільна корпорація чи приватна застава останньої.

Всі вони мають свої особливості. Однак їх об'єднує ті, що вони вдосконалюють і полегшують ринкові взаємовідносини, регламентують і впорядковують (через писані й неписані правила) найактивніших агентів ринкової економіки, зв'язують їх між собою, полегшують переливання капіталів, виступають індикаторами ринкової орієнтації.

З практики відомі біржі праці, товарні, фондові біржі.

Товарна біржа - це особливий суб'єкт господарювання, який надає послуги в укладенні біржових угод, виявленні попиту та пропозиції на товари, товарних цін, вивчає, упорядковує товарообіг і сприяє здійсненню пов'язаних з ним торговельних операцій. Товарна біржа являє собою регулярно функціонуючий товарний ринок, на якому здійснюються оптові торговельні операції з купівлі-продажу однорідних товарів на основі встановлених стандартів, зразків та попередньої біржової експертизи. Тут продаються і купуються, як правило, не самі товари, а титул власності на них або біржові контракти на їх постачання. При цьому продавець зобов'язаний мати відповідний товар у наявності і доставити його покупцеві в обумовлений біржовим контрактом строк. Метою діяльності товарної біржі є укладання відповідних угод, виявлення товарних цін, попиту та пропозиції певних товарів. Кожна товарна біржа спеціалізується на окремих товарах або їх групах. Принциповими властивостями біржових товарів є стандартність, однорідність, взаємозамінність.

Економічна роль товарних бірж полягає в тому, що вони сприяють впорядкуванню і прискоренню товарообігу, встановленню ринкової рівноваги, неперервності процесу відтворення. Економічна роль товарних бірж полягає передусім у тому, що вони сприяють встановленню ринкової рівноваги, відтворювальним процесам, ефективності економіки.

Протягом тривалого часу існування товарних бірж вироблялися й апробувалися практикою принципи та правила функціонування суб'єктів ринкових відносин, викристалізовувались біржове законодавство, правове забезпечення їх діяльності. Одними з перших сформувалися поняття так званих біржових товарів та біржового контракту. Останній є юридичним зобов'язанням поставити або прийняти товар на певних умовах. До нього належать догоди із стандартними умовами: сума, кількість, дні та засоби постачання товарів, межі щоденних коливань цін.

Для здійснення операції на біржі повинні бути зафіксовані три змінних чинники: ціна, сума і рядки постачань. Останнім часом поширилися так звані ф'ючерсні догоди (домовленості про реалізацію товарів, які будуть вироблені в майбутньому, наприклад, угода про умови закупівлі врожаю наступного року). Вони передбачають не кількість товарів, а число контрактів. При укладанні ф'ючерсної догоди узгоджують лише дві позиції: ціну і термін постачання. Такі догоди можуть здійснюватись лише з одного стандартного виду товарів (так званого базового сорту), встановленого цією товарною біржею. Рядків постачань за ф'ючерсним контрактом визначається тривалістю позиції. Наприклад, стандартний контракт Лондонської та інших бірж на постачання каучуку можна укладати на шкірний наступний місяць, тобто на місячну позицію; цукру, какао, міді, цинку, олова, свинцю - на кожну наступну тримісячну позицію.

Постійне збільшення кількості ф'ючерсних контрактів підвищує роль товарних бірж в економіці. Це впливає на формування як товарних цін, так і відсоткових ставок і валютних курсів. Усе частіше події на товарних біржах визначають кон'юнктуру всіх інших ринків. Ф'ючерсні операції відкривають також широкі можливості для спекуляцій, які мають місце, коли покупець і продавець певного виду товару укладають угоду не для реалізації купівлі та продаж, а для отримання різниці в ціні на цей товар на час його постачання порівняно із зазначеною в контракті.

Біржа праці - елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці. Система бірж праці сприяє здійсненню узгодженої державної політики в галузі зайнятості населення.

Біржа праці виконує такі функції:

– аналізує стан ринку праці;

– прогнозує поспіває і пропозицію робочої сили;

– веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням;

– сприяє працевлаштуванню працездатних;

– здійснює професійну орієнтацію молоді;

– виплачує допомогу по безробіттю тощо.

Біржа праці виступає певним гарантом конституційного права на працю як державна організація. Поряд з державними біржами праці існують і платні приватні агентства (контори), що є посередниками в галузі праці, а також посередницькі бюро при профспілках, молодіжних, релігійних організаціях та ін. У Україні розвивається безплатна державна система центрів і служб зайнятості.

Брокерські фірми за допомогою брокерів купують і продають товари, грошові номінали чи акції від імені інших осіб. Крім того, вони надають клієнтам також додаткові послуги, у тому числі й у вигляді кредитів, інформації про кон'юнктуру ринку, реклами тощо.

Брокерська фірма - це посередник між продавцями й покупцями цінних паперів на біржі. Смердота усебічно вивчає кон'юнктуру ринку, можливості закупівлі та збуту акцій. Схема операцій, здійснюваних брокерами, така: заява інвестора про готовність придбати акції - оцінка брокером кон'юнктури ринку - завершення операції. Процес пошуку інвестора називається ринком.

Біржа як комерційне підприємство забезпечує брокерів приміщенням, зв'язком, здійснює облік операцій, визначає біржові ціни (котирування), сприяє розрахункам, розробляє типові контракти, веде арбітражне розслідування та розглядає спори.

Фондова біржа - це організований і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів. На ній продають та купують акції, облігації акціонерних компаній та облігації державних позик. Як найважливіший елемент розвинутої ринкової економіки, ринку капіталів фондова біржа створює можливості для мобілізації фінансових ресурсів, їх спрямування на довгострокові інвестиції, фінансування перспективних програм.

Фондові біржі мають організаційно-правову форму приватних акціонерних товариств (у СІІІА, Великобританії, Японії) або державних інститутів (у Німеччині, Франції). На сучасних фондових біржах (Нью-Йоркській, Лондонській, Токійській, Паризькій, франкфуртській, Базельській, Міланській, Сингапурській, Тайванській) діють цивілізовані правила та принципи, які зумовлюють певні гарантії страховим компаніям, окремим акціонерам.

Розпродаж акцій - це вільний маневр бірж, диверсифікація фінансових надходжень і можливість нагромаджувати значний обсяг інвестицій.

Акція - це цінний папір, який засвідчує внесок певної частки в капітал акціонерного товариства. Смердота дає право на отримання частини прибутку у формі дивіденду.

Фондова біржа у формі акціонерного товариства являє собою об'єднання капіталів, створене шляхом випуску акцій, які є документом "на пред'явника", котируються і можуть вільно переходити від однієї особа до іншої.

Акціонерне товариство утворюється на основі статуту, розробленого її засновниками й узаконеного державними правовими актами. Статутом передбачено максимальну суму (статутний капітал), на яку можуть випускатися акції, та їх номінальну вартість.

Акціонерні товариства - біржі виконують роль барометра економічного життя. Біржові операції мають на меті не тільки індивідуальне збагачення власників акцій (йдеться про власників контрольного пакета), а й утвердження цього як структурного різновиду ринку. При жорсткій конкуренції між фондовими біржами власники акцій виявляються "приреченими" на спільність економічної долі.

Для створення фондової біржі необхідні щонайменше три суб'єкти: тієї, хто випускає цінні папери; хто їх купує; хто об'єднує продавця і покупця акцій (брокерська фірма).

Страхова компанія - комерційна, фінансово-кредитна організація, що ставити за позначку отримання прибутку від здійснення страхових операцій. Страхові компанії здійснюють систему заходів, спрямованих на повне або часткове відшкодування застрахованим фірмам збитків, яких смердота зазнала за непередбачених обставин:

унаслідок стихійного лиха, аварії, невиконання зобов'язань збанкрутілими контрагентами тощо. Вони прагнуть залучити якомога більше клієнтів (фізичних і юридичних осіб), між якими й розподіляють суми відшкодування збитків. Такі компанії нівелюють та зменшують подібні труднощі й ускладнення, що можуть трапитися в шкірного з клієнтів. Страхові компанії нейтралізують економічний ризик фізичних та юридичних осіб, покривають непередбачені збитки.

Аудиторська фірма - це незалежна висококваліфікована організація, яка на замовлення контролює й аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій різних форм власності, їхні річні бухгалтерські звіти та баланси.

Аудиторські фірми підтверджують або спростовують дотримання підприємствами й організаціями діючих норм господарського права в сфері фінансово-кредитних відносин. Свої послуги вони здійснюють за вказівкою державних органів або на замовлення підприємств та організацій. Аудиторським фірмам надаються для контролю й аналізу всі потрібні документи бухгалтерської звітності. За результатами перевірки, якщо вони виявилися позитивними, господарським суб'єктам видається свідоцтво про достовірність їхнього продекларованого фінансового стану.

Такий контроль здійснюється з метою зменшення економічного ризику при укладанні відповідних фінансових угод з даними суб'єктами або при підозрі на можливе банкрутство чи приховування тіньових операцій, тобто таких, що функціонують поза правовими нормами, за межами державних законів, на так званому "чорному ринку".

Холдингова компанія - акціонерна компанія, капітал якої використовується переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою діяльністю й отримання доходів. За своєю структурою і характером діяльності холдингова компанія виконує, як правило, лише фінансові операції. Смердота тримає контрольні пакети акцій інших фірм і діє через свої філії. Найпоширеніші так звані чисті холдингові компанії, проте є й змішані, які поєднують контрольно-фінансові функції з безпосереднім управлінням підприємствами.

Холдингова діяльність - це різновид підприємництва, що потребує значних інвестицій і здійснюється, як правило, на основі об'єднання капіталів кількох фізичних чи юридичних осіб.

Банки - це підприємства, що виконують посередницькі функції при здійсненні платежів і кредитних операцій між суб'єктами економічної діяльності. Як юридичні особи вони економічно незалежні від органів державної влади у рішеннях, пов'язаних з їхньою оперативною діяльністю, а діють у межах чинного законодавства.

Капітал банку складається із двох частин: власного капіталу банкірів та залученого у формі вкладів.

Діяльність банків з залучення вільних засобів та кредитування суб'єктів господарської діяльності здійснюється через банківські операції. Банківський прибуток утворюється переважно за рахунок різниці між сумою відсотків за надання кредитів і тих, які банки сплачують вкладникам. У банківський прибуток входять також доходи, які банки отримують від біржових операцій з цінними паперами, надання позик власного капіталу тощо.

У банківську систему входять різні види банків.

Комерційні банки акумулюють грошові засоби у вигляді внесків, а також за рахунок випуску власних цінних паперів. Вони кредитують суб'єктів господарської діяльності.

Емісійні банки здійснюють випуск (емісію) банкнот, мобілізують грошові резерви комерційних банків, зберігають золоті та валютні запаси держави. Вони надають кредити комерційним банкам і державі.

Іпотечні банки надають позики під застави нерухомого майна (землі, будівель) землевласникам, селянам, власникам житла.

Банки відрізняються клієнтурою, використанням засобів і деякими операціями, але всі вони є центрами, які зосереджують позиковий капітал..

Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки України. Розвиток цієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій, дійового механізму й матеріально-фінансового забезпечення.

Розділ ІІ. Формування ринкової інфраструктури та проблеми її розвитку в Україні

2.1 Формування ринкової інфраструктури в Україні

Шлях становлення ринкової інфраструктури в Україні складний не менше, чим підприємництва.

Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну і науково-дослідну інфраструктури ринку. Зупинимося докладніше на кожному з видів.

До організаційно-технічної інфраструктури ринку ставляться товарні біржі й аукціони, торгові доми і торговельні палати, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри і ярмарки, інжинерінгові фірми, сервісні центри, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різноманітного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку. Одні з цих заснувань покликані сприяти встановленню ділових контактів між підприємцями, надавати їм інформаційні, консультативні, розрахункові та інші послуги, інші беруть на себе функції загальної координації ринкових зв'язків, подають інтереси своїх членів на регіональному, державному і міжнародному рівнях, треті ( являють собою спеціальні державні органи регулювання ринкових відносин.

Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворять банки, фондові і валютні біржі, страхові й інвестиційні компанії, фонди профспілок і інших громадських організацій. Це всі ті, хто спроможний займатися і займається мобілізацією тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення.

Науково-дослідна інфраструктура ринку містить у собі наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади.

Мала економіка украй суперечливий сектор народного господарства. Тут кожна галузь, узята окремо, знаходиться в дуже сильній залежності від багатьох зовнішніх чинників і умов: джерела фінансування, матеріально-технічного постачання, кон'юнктури ринку й інших чинників. Незначний збій у цьому механізмі може призвести до руйнування і ліквідації галузі. У той же час втрати у випадку невдача не так уже великі, що дозволяє досвідченому бізнесмену досить швидко відновити свою справу.

Державна опіка служить сильнішим каталізатором, сприяє зміцненню підприємництва. Головною задачею з боку держави є чітке визначення пріоритетних напрямків розвиток економіки, науки, техніки, утворення, зовнішньоекономічної діяльності, підкріплення цих пріоритетів системою пільг і гарантій, виділення необхідних матеріально-технічних і фінансових ресурсів, організація необхідного навчання кадрів. Все інше турбота малих підприємств.

Мала економіка грає велику роль у народному господарстві промислово розвитих країн, і вони мають відповідні державні органи керування. На такого роду державні органи покладаються загальні стратегічні і координаційні функції.

Дуже діючим важелем регулювання діяльності малого бізнесу в промислово розвитих країнах є податкова політика, за допомогою котрої нерідко вирішуються складні регіональні проблеми. Так, у Франції знову утворена мала фірма на третьому році звільняється від сплати податку з корпорацій, а протягом ще двох років рівень процентної ставки знижується вдвічі.

Важливим інструментом державного сприяння малим підприємствам у більшості промислово розвитих країн є система державних контрактів. Дана форма відношень держави і бізнесу дозволяє забезпечити останньому гарантований ринок збуту, прискорити процес накопичення капіталу, розширити виробничі потужності, зміцнити конкурентноздатність, модернізувати устаткування, залучити кваліфіковані кадри.

Достатньо широкий розвиток в останнє десятиліття одержали що організуються державними органами і приватними підприємствами спеціальні служби по наданню різноманітних консультаційних послуг малим компаніям.

У умовах сучасної нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий бізнес потребує в протектораті держави. На жаль, поки що ефективний механізм підтримки і стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений. Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого декларативний характер. Фінансова поміч, що надають Український фонд підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки фермерських господарств і Державний інноваційний фонд, достатньо мізерна.

Вільні економічні зони (ВЕЗ) - обмежені території, міста, морські й авіаційні порти, у яких діють особливі пільгові економічні умови для національних і іноземних підприємців, що сприяють рішенню зовнішньоторговельних, загальноекономічних, соціальних, науково-технічних і науково-технологічних задач.

Формування ВЕЗ (вільної економічної зони) складний, багатоетапний процес, що включає розробку законів, указів і постанов, що забезпечують правову основу для вітчизняного й іноземного підприємництва; розвиток інфраструктури ринкових відносин, широке використання іноземного капіталу, налагодження моделі зони конкретної цільової орієнтації з її наступною трансформацією в ВЕЗ комплексного характеру.

В даний час багато регіонів України хочуть одержати статус ВЕЗ. Вже є пропозиції по створенню біля 100 ВЕЗ. Доцільним варто вважати створення декількох ВЕЗ на найбільше підготовлених територіях, що відповідають основним вимогам зон і перспективні як із погляду внутрішнього економічного розвитку, так і конкурентноспроможності на світовому ринку капіталів. При цьому пріоритетний інтерес для України подають ВЕЗ як засіб притягнення іноземних інвестицій, доступ до новітніх технологій і сучасного західного досвіду організації праці і виробництва.

Серед регіонів України найбільшою мірою зацікавлені в реалізації проекту ВЕЗ на своїх територіях і провели серйозну підготовчу роботу в цьому напрямку Одеська, Закарпатська. Донецька і Київська області.

Таким чином, створення вільних економічних зон на території України є одним із найважливіших напрямків розвитку підприємництва, оскільки вони сприятливо впливають на багато сфер діяльності людини: стимулюють роботу наявних підприємств, заохочують створення нових, збільшують кількість робочих місць, підвищують надходження в бюджет і покращують добробут населення, що мешкає на території ВЕЗ.

Для появи такого суспільного феномена, як підприємництво, а тим більше для перетворення його в основну організаційну форму виробництва, необхідні визначені умови. Для країн із ринковою економікою існують загальні умови розвитку підприємництва:

стабільність державної економічної і соціальної політики;

позитивна суспільна думка відношення до підприємництва;

пільговий податковий режим;

наявність розвитої інфраструктури підприємництва;

ефективна система захисту інтелектуальної власності.

У Україні і більшості пострадянських країн особливу актуальність одержують нижчеперераховані умови:

Наявність відповідних майнових прав на умови і результати виробництва, оскільки підприємець обов'язково повинний бути власником зробленого продукту і прибутку, отриманого в результаті його реалізації. Тільки при цих умовах виникає належна зацікавленість для здійснення підприємницької діяльності.

Визначене економічне, правове і політичне середовище. Формальне визнання майнових прав на умови і результати виробництва може співіснувати з іншими правовими нормами, що регулюють економічне життя товариства, але забезпечуючі достатнього ступеня економічної самостійності, що не на справі, для підприємницької діяльності. Різноманітного роду обмеження, що формують економічне середовище, повинні забезпечувати достатній «коридор свободи». Для підприємця це виражається в одержанні достатньої самостійності при:

виборі виду господарської діяльності;

визначенні споживачів товарів і постачальників ресурсів;

визначенні цін;

розпорядженні отриманим прибутком.

Повна економічна відповідальність за результати діяльності. Цей пункт незвичний Україні як постсоціалістичній країні, проте варто пам'ятати, що негативними результатами підприємницької діяльності можуть бути:

збитковість, тобто перевищення витрат над прибутками;

істотна втрата майна;

банкрутство (визнання повної неплатоспроможності).

Етика підприємництва. Етика підприємництва є одним із чинників його прибутковості або прибутковості. От морально-етичні норми, затверджені в середовищі підприємців на цивілізованих ринках:

обов'язковість;

загальна висока культура й освіченість;

контактність, уміння спілкуватися з людьми, зацікавити їх, мобілізувати на досягнення поставлених цілей.

Аналіз підприємницької діяльності дозволив визначити такі істотні чинники її успіху:

високу кваліфікацію;

великі особисті контакти;

достатні матеріальні і фінансові ресурси;

наявність замовлень споживачів.

2.2 Розвиток інфраструктури ринків в Україні

З розгортанням соціально-економічної кризи та зростанням безробіття в Україні ринкова торгівля стала головним середовищем економічної активності працездатного населення, в яку перекочували тисячі й тисячі громадян, рятуючись від безробіття й злиднів. З початку 90-х років товарні ринки в Україні перетворилися на найбільш динамічну організаційну складову внутрішнього споживчого ринку: національне приватне підприємництво почало свій розвиток саме в межах ринків. Сьогодні ринки залишаються чи не найголовнішим проявом соціально-економічного життя нашого суспільства. За неофіційними даними, на українських ринках задіяно в тій чи іншій мірі близько 6 млн. громадян, для яких ринкова торгівля стала не лише способом виживання, а й середовищем їхнього існування.

На початку 2004 року в Україні налічувався 2891 ринок з продажу споживчих товарів. За роки їх діяльності вже склалася певна усталена система взаємовідносин у сфері ринкової торгівлі між ринками, як окремою категорією суб'єктів господарювання, державою, органами місцевого самоврядування та суб'єктами підприємництва, які безпосередньо здійснюють свою діяльність на ринках. Водночас, з огляду на сучасні тенденції й виклики розвитку ринкових відносин в Україні, рівень розвитку інфраструктури багатьох ринків та умови здійснення на них підприємницької діяльності залишаються вкрай недостатніми, що пов'язано з цілим комплексом проблем.

Що ж стосується державної політики розвитку ринків, то найбільш активно формування її принципів й підходів розпочалося з 2001 року, з виданням Президентом України Указу від 23.05.2001 №334 “Про заходи щодо вдосконалення функціонування ринків з продажу продовольчих і непродовольчих товарів” та із затвердженням постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2001 №1662 Концепції вдосконалення функціонування ринків з продажу продовольчих і непродовольчих товарів.

Відповідно до цієї Концепції ринок - це створений в установленому порядку на відведеній земельній ділянці суб'єкт підприємницької діяльності або його відокремлений підрозділ, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення продавцям і покупцям належних умов для купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозиції.

Досліджуючи роль ринків у процесі розвитку сучасної української економіки, варто враховувати як економічні, так і соціальні фактори. При цьому, соціальний фактор має розглядатися в контексті зменшення рівня безробіття й забезпечення зайнятості населення за рахунок суб'єктів підприємницької діяльності, які організовують власну підприємницьку діяльність на ринках та створюють робочі місця, тобто беруть на роботу найманих працівників.

Зазначимо, що торгівельна діяльність на ринках тривалий час регламентувалася Правилами торгівлі на ринках, затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 12.03.96 №157. З плином років, вже наприкінці 90-х ці Правила застаріли й не відповідали реаліям торгівлі на ринках, тому виникла потреба їх оновлення й удосконалення. В той час значний внесок у створення належних умов для здійснення підприємницької діяльності на ринках було зроблено фахівцями Держпідприємництва, який провів роботу з удосконалення Правил торгівлі на ринках. В результаті цього було уточнено параметри одного торгового місця на ринку та врегульовано порядок сплати ринкового збору. Зокрема, спільним наказом Мінекономіки, Міністерства внутрішніх справ, ДПА, Держкомстандартизації від 22.03.2002 р. №57/188/84/105 було затверджено нові Правила торгівлі на ринках.

Постала також необхідність якісно вирішити й організаційно-правові питання, що стосуються здійснення підприємницької діяльності на ринках суб'єктами господарювання, а також відносин між підприємцями, адміністраціями ринків, органами місцевого самоврядування. Тому з цією метою Держпідприємництва було ініційовано проведення обстеження роботи ринків з продажу продовольчих й непродовольчих товарів.

Для проведення такого обстеження Держпідприємництва в 2002 році було розроблено проект урядового розпорядження «Про вивчення стану справ на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів», яке було затверджене Кабінетом Міністрів України від 16.11.2002 № 652-р. Також було підготовлено Методичні рекомендації щодо проведення зазначеного обстеження, затверджені наказом Мінекономіки та Держпідприємництва України від 29.12.2002 № 388/135 “Про затвердження Методичних рекомендацій з проведення обстеження ринків з продажу продовольчих і непродовольчих товарів».

За результатами обстеження ринків Держпідприємництва України було опрацьовано та узагальнено інформацію від Ради Міністрів АРК Крим, 24 облдержадміністрацій та міст Києва й Севастополя, а також розроблено заходи щодо поліпшення стану справ на ринках.

В результаті вивчення й узагальнення матеріалів обстеження було виявлено низку проблем, характерних для сучасних ринків: від законодавчої неврегульованості їхньої діяльності - до зловживань посадових осіб. Наявністю цих проблема була зумовлена велика чисельність скарг і звернень від працівників ринків, які скаржилися на такі негативні фактори:

- недосконалий механізм справляння ринкового збору;- відсутність системи укладання договорів між підприємцями та адміністрацією ринку;- невизначеність умов надання в довгострокову оренду суб'єктам підприємницької діяльності земельних ділянок для розташування ринків;

- високий розмір орендної плати;

- проблеми соціального характеру (оформлення трудових відносин, ведення трудових книжок) між суб'єктами підприємницької діяльності та їх найманими працівниками.

Під час проведення обстеження бралися до уваги як кількісні показники, так і аналітичні матеріали щодо функціонування ринків. Як показали результати обстежень, адміністрації багатьох ринків не лише не підвищують якості своїх послуг, але й не дбають про створення належних умов для здійснення продажу товарів. Суб'єкти, які здійснюють свою діяльність на ринках, сплачують значну орендну плату, а також оплачують певні послуги, які надає адміністрація ринку. Однак, на сьогоднішній день існують непоодинокі факти, коли підприємці змушені за власні кошти облаштовувати свої робочі місця (купувати столи, торгові намети, контейнери тощо), а також утримувати їх в належних санітарних і технічних умовах. Часто власники ринків, які мають зручне територіальне розміщення, не прагнуть інвестувати кошти в їх облаштування та зміцнення матеріально-технічної бази, забезпечуючи мінімальний рівень зручностей для продавців і покупців. При чому, ця проблема залишається досі характерною для переважної більшості областей і населених пунктів України.

Тому особливо гостро постала необхідність якісних змін у вирішенні організаційно-правових питань, що виникають під час здійснення підприємницької діяльності на ринках суб'єктами господарювання та у відносинах між підприємцями, адміністраціями ринків й органами місцевого самоврядування. Наведемо деякі факти найбільш гострих конфліктних ситуацій.

2.3 Проблеми розвитку ринкової структури в Україні

Порівнюючи дані розвитку вітчизняного малого підприємництва з показниками інших країн, робимо висновок, що Україна значно відстає навіть від країн Східної і Центральної Європи. Для порівняння: у Польщі на тисячу жителів припадає 51,3 малих підприємств, у Чехії - 12,4, в Україні лише 2,6. У країнах ринкового господарства більше половини ВВП створюють малі підприємства. У Україні поки що малий бізнес не відіграє істотної ролі в забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП складає менше 10%.

Це відбувається завдяки тому, що у своїй діяльності вітчизняне підприємництво наштовхується на різноманітні перешкоди, що можна поділити на макро- і мікроекономічні. До першої групи ставляться такі:

Податкова політика, відсутність належного законодавчо-нормативного забезпечення. Сьогодні податкова система країни впливає на розвиток бізнесу вкрай негативно. Підприємницька діяльність не може повноцінно розвиватися за відсутності або недосконалості законів, що її регулюють.

Адміністративні бар'єри. Велика кількість законів, нормативних актів, інструкцій заплутує підприємців; крім того, підприємства піддаються частим і безпідставним перевіркам із боку різноманітних державних органів.

Обмеженість внутрішнього попиту і наявність кризи збуту на внутрішньому ринку. Малий бізнес постійно втрачає головних споживачів своєї продукції внаслідок погіршення рівня заможності населення, зменшення прибутків громадян.

Недостатня державна підтримка. На сьогодні в Україні ще не склалася ефективна система державної підтримки і захисти малого підприємництва. Механізм фінансування і кредитування, інформаційне і консультаційного забезпечення, система підготування і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності недосконалі і приносять дуже мало користі.

Низька інвестиційна активність унаслідок нестабільності економіки. інфраструктура ринок підприємництво

Нерозвиненість інфраструктури. Роль об'єктів інфраструктури в розвитку малого бізнесу дуже незначна. Між різноманітними організаціями підтримки МП і підприємствами ще не налагоджені ефективне співробітництво й обмін інформацією.

Тіньова економіка. Найчастіше МП є змушеними учасниками тіньової економіки, котрих туди «заганяє» податковий тиск, державна бюрократія, тощо.

Неефективна приватизація. Процес малої приватизації, що мав місце в нашій країні, був підпорядкований багатьом обмеженням. У результаті, при повторному ринку приватизаційних об'єктів, що не функціонує, багато підприємств знаходяться в руках тих, хто не в змозі ними управляти, але не може їх продати.

Нерозвиненість ринку нерухомості. Малим підприємствам катастрофічно не вистачає офісних помешкань. Орендна плата дуже висока, правила оренди заплутані; у багатьох випадках об'єкт не дозволяють приватизувати разом із помешканням.

Серед мікроекономічних чинників, що найбільше впливають на розвиток малого підприємництва, можна виділити такі: засіб

і час виникнення; форма

власності;

фінансові можливості підприємства;

асортимент продукції, її якість і попит на її;

обрану стратегію діяльності підприємства, його організаційну структуру;

кадрову політику;

можливість доступу до комерційної інформації;

ступінь дотримання клієнтами умов контрактів і платіжної дисципліни.

Умови розвитку ринкової інфраструктури і чинники, що впливають на її становлення в Україні, подібні з умовами і чинниками здійснення підприємницької діяльності як по утриманню, так і по наборі позитивних і негативних рис. Очевидно, що в умовах, що призводять західних спеціалістів у страхітливість і, на жаль, сприйманих українськими як щось належне і неминуче, по всіх законах ні підприємництво, ні ринкова інфраструктура працювати не може. Але до загального подиву, вони не тільки виживають, але і функціонують, не дивлячись на всі перешкоди. Це робить честь вітчизняним підприємцям, загартованим у важких умовах, але ніяк не може служити виправданням керівним органам. Очевидно, що так продовжуватися не може, і, якщо не почати термінових мір, підприємництва (так само як і ринковій інфраструктурі) або вимруть, або цілком перейдуть у тіньову економіку, перетворивши Україну в країну корупції і мафії.

Формування і функціонування ефективної ринкової інфраструктури в Україні активно впливатиме на розвиток сучасних ринкових відносин, підприємницької діяльності, зростання вітчизняної економіки.

Висновок

Найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок. Його часто визначають як сферу обміну, у якій здійснюються угоди купівлі і продажу товарів і послуг. Також можна виділити ще одне розуміння ринку - як форми організації і функціонування економічних зв'язків господарюючих суб'єктів, що ґрунтуються на принципах вільної купівлі-продажу, і як суспільної форми функціонування економіки , за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання, прямий і зворотній вплив на виробництво та споживання.

Об'єктивними умовами існування і функціонування ринку є товарне виробництво - основа ринкової економіки, суспільний поділ праці, економічна відокремленість виробників, базою якої є економічна конкуренція між відокремленими, самобутніми суб'єктами господарювання, існування відповідної структури та інфраструктури, стійкої фінансової і грошової систем, наявність правової бази, що сприяє створенню і постійному відновленню відповідного ринкового середовища і психологічного клімату.

Щодо структури ринку, то її розглядають з різних точок зору, що пов'язано зі складною системою господарських відносин. Залежно від економічного призначення розрізняють ринок ресурсів (засобів виробництва), ринок продуктів (предметів споживання), ринок праці (робочої сили) та ринок капіталів (грошовий).

Структура ринку з точки зору територіального підходу являє собою :

o внутрішній ринок - місцевий, регіональний, національний,

o зовнішній ринок - транснаціональний та світовий.

З урахуванням конкретних видів товарів і послуг виділяють ринок спеціалізованих товарів (промислових, продовольчих, комп'ютерів, бавовни, цукру та ін.) та ринок спеціалізованих послуг (страхування, консультативні послуги тощо).

Свої функції ринок виконує через розгалужену інфраструктуру : товарні, фондові та валютні біржі, торгово-збутові фірми, банки тощо. Між ступенем розвитку ринку та його інфраструктурою існує пряма залежність - чим більше розвинута інфраструктура, тим розвинутіший ринок.

Україні, в сучасних умовах, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.

Конкуренція, а також вільне ціноутворення - необхідні інститути ринку, не можуть функціонувати через відсутність бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату, культури ведення ринкової економіки. Відсутність ведення культури ринкової економіки пов'язане з нестачею досвіду роботи і кадрів.

Так створення ринкової інфраструктури відбувається дуже повільно, з великим відхиленням. Товарних бірж, наприклад, у нас засно-вано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні. Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається повільно, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юри-дичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

...