Механізм реалізації регіональної економічної політики України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Метою данної курсової роботи є ознайомитися з сутністю, принципами та механізмом реалізації регіонально економічної політики України.

Завдання курсової роботи є дослідження економічної політики держави що має досягнення балансу між її інтересами та інтересами розвитку її регіонів, спираючись на демократичні цінності та виходячи з положень Конституції України.

Предметом є: економіка окремого регіону, економічні зв'язки між регіонами, регіональні системи , розміщення продуктивних сил, регіональні аспекти економічного життя, пов'язані з виробництвом, трудовою діяльністю, рівнем життя населення.

Обьєктами регіональної економічної політики можуть бути різні адміністративно - територіальні утворення або їх сукупність, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Структура курсової роботи. Робота містить 4 розділи, і 2 підрозділи.

В першому розділі розглядається сутність і завдання регіональної економічної політики України, спочатку йде пояснення терміну регіональна економічна політика, а потім вже детально розглядаються всі її складові.

В другому розділі дається пояснення основних принципів регіональної економічної політики України, і пояснення кожного принципу окремо взятого.

В третьому розділі йде суть про мехініз реалізації регіональної економічної політики та які його складові, та пояснення самого визначення механізму, та описання кожної складової окремо взятої.

В четвертому розділі розглядається актуальність проблем та перспективи їх розвитку в подальшому, на те щоб розвивалися окремо взяті регіони і утворювали єдину потужну економічну політику України.

В підрозділах до 4 розділу йдеться про методи вдосконалення самоврядування та місцевих рад, щоб покращити їх робуто було записано перелік цих методів та принципів вдосконалення.



1. Суть і завдання регіональної економічної політики України

Регіональна економічна політика -- це сукупність організаційних, правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей. Ці заходи спрямовуються на стимулювання ефективного розвитку і розміщення продуктивних сил окремих регіонів, раціональне використання природного, виробничого і трудового потенціалу, створення нормальних (здорових) умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства.

Регіональна економічна політика є складовою державної регіональної політики, яка охоплює як економічний, так і соціальний, демографічний, екологічний, поселенський і науково-технічний аспекти. Необхідність розробки і реалізації державної регіональної політики зумовлена наявністю значних відмінностей і суперечностей між окремими регіонами, що особливо чітко виявляються в сучасних умовах. У нашій країні мають місце значні відмінності між рівнями концентрації промисловості в окремих регіонах, що безпосередньо впливає на рівень життя населення, екологічну ситуацію, умови життєдіяльності населення. В економічному аспекті високий рівень концентрації промисловості в окремих регіонах на сьогодні не супроводжується аналогічним рівнем ефективності функціонування господарства цих регіонів. На особливу увагу заслуговує економічна ситуація в старопромислових регіонах, яка значною мірою склалася історично і зумовлена насамперед їх моноспеціалізацією. Загострення економічних, екологічних і соціальних проблем у цих регіонах потребує регулювання їх розвитку шляхом встановлення відповідних пріоритетів, тобто віддання переваги окремим галузям господарства або видам діяльності. В сучасних умовах особливо актуальною проблемою в окремих регіонах, як і в державі в цілому, є забезпечення населення робочими місцями, тобто розвиток галузей і видів діяльності, які мають запобігти масовому вивільненню робочої сили і одночасно сприяти створенню нових робочих місць. Забезпечення оптимальної зайнятості населення є важливою умовою економічної стабільності в державі, запорукою сталого економічного розвитку проведення активної регіональної політики в умовах реформування в країні відносин власності, реструктуризації економіки, передбачає розроблення окремих програм, що базуються на пріоритетах, які встановлює держава для окремих регіонів.

В цілому варто зауважити, що регіональна політика є складовою соціально-економічних перетворень, які здійснюються в нашій державі протягом останніх років. Становлення незалежності України, її економічна безпека значною мірою залежать від державницького підходу при вирішенні регіональних проблем, від правильного вибору основних напрямів регіональної економічної політики.

Основні напрями регіональної економічної політики визначає вищий орган законодавчої влади -- Верховна Рада України. Щоправда попередньо Верховна Рада має затвердити концепцію розвитку і розміщення продуктивних сил країни в цілому, а також концептуальні підходи щодо розвитку економіки окремих регіонів. На найвищому рівні мають затверджуватися і регіональні програми розвитку і розміщення продуктивних сил депресивних регіонів.

Особливо актуальною проблемою є розроблення регіональних програм в умовах реструктуризації економіки, коли необхідно перекваліфікувати, перерозподілити сотні тисяч економічно активного населення, створити для них нові робочі місця.

Головними завданнями регіональної економічної політики України в економічній сфері є такі:

-- досягнення економічного та соціально виправданого рівня комплексності й раціоналізації структури господарства регіонів, підвищення життєзабезпечення галузей виробництва в ринкових умовах;

-- створення сприятливих умов для розвитку підприємництва та ринкової інфраструктури, активного проведення приватизації державного майна, земельної реформи, реформи системи державного оподаткування та інших ринкових перетворень;

-- формування і розвиток спеціальних (вільних) економічних зон з визначенням насамперед локальних територій для їх розміщення, а також облаштування державних кордонів і налагодження на новій основі системи зв'язків між прикордонними регіонами;

-- удосконалення економічного районування України, узаконення на найвищому рівні мережі економічних районів країни.

Завданнями державної регіональної економічної політики України в соціальній сфері є:

-- підвищення рівня добробуту і забезпечення єдиних мінімальних соціальних стандартів та соціального захисту населення незалежно від економічних можливостей регіонів;

-- стабілізація рівня життя населення, створення міцних засад для його підвищення у всіх регіонах;

-- гарантування продовольчого забезпечення регіонів, створення високопродуктивних галузей в агропромисловому виробництві, вихід на продовольчі ринки світу;

-- гарантування соціальних прав громадян, встановлених Конституцією України, забезпечення зайнятості населення шляхом удосконалення функціонування ринків праці та регулювання міграційних процесів;

-- запобігання погіршенню демографічної ситуації та депопуляції населення;

-- здійснення заходів економічного і соціального характеру, спрямованих на продовження життя та природного приросту населення у регіонах;

-- формування раціональної системи розселення шляхом збереження наявних та створення нових населених пунктів, активізація функціонування сіл та міських поселень, регулювання розвитку великих міст і сприяння якісним перетворенням у них.

Завданнями державної регіональної економічної політики в екологічній сфері є:

-- регулювання природно-господарської збалансованості регіонів, запобігання забрудненню довкілля, ліквідація його наслідків;

-- ефективне використання та відтворення природних ресурсів, збереження генетичного фонду живої природи, унікальних територій та природних об'єктів;

-- впровадження економічного механізму природокористування;

-- екологічно обґрунтоване розміщення продуктивних сил регіонів.

Державна регіональна політика має забезпечувати передусім розмежування повноважень між центром і регіонами. Економічні реформи, що проводяться в Україні, можуть бути успішними лише за умови децентралізації управління, підвищення ролі регіонів у проведенні економічних перетворень, розвитку нових форм власності, соціальної інфраструктури підприємництва. Розмежування повноважень центру і регіонів сприятиме формуванню інфраструктури ринку.

В умовах формування ринкової економіки в нашій державі зростатиме роль регіонів у багатьох сферах і насамперед в управлінні державним майном, регулюванні використання природних ресурсів, забезпеченні належних умов праці й охорони здоров'я населення. В умовах, коли Україна намагається стати повноправним членом європейської спільноти, провідну роль у цьому процесі відіграватимуть західні та приморські регіони. При цьому особливе значення матиме транскордонне співробітництво між регіонами України, Польщі, Словакії, Угорщини.

Дуже важливим напрямом поглиблення економічного співробітництва є зовнішньоекономічні зв'язки прикордонних регіонів України, Росії, Білорусі, Польщі. В контексті поглиблення цих зв'язків створюються вільні економічні зони в прикордонних регіонах. Згідно з Законом "Про місцеве самоврядування в Україні”, економічний розвиток її регіонів значною мірою залежить від посилення ролі міст, органів їх виконавчої влади.

Водночас зростає роль держави і передусім у сприянні та координації діяльності місцевих органів, їх виконавчої влади у сфері забезпечення економічної безпеки держави, фінансово-економічної стабільності, зміцнення грошового обігу, фінансово-бюджетної дисципліни, валютного і митного контролю, реалізації загальнодержавної, структурної, промислової, аграрної, науково-технічної політики та інших національних пріоритетів і програм.



2. Основні принципи регіональної економічної політики України

регіональний економічний політика самоврядування

Регіональна економічна політика України формується і реалізується таким чином, щоб забезпечити територіальну цілісність держави, створити рівновигідні умови функціонування регіональних господарських комплексів з метою активізації ролі територій у проведенні економічних реформ та вирішенні нагальних соціальних проблем. Сучасна регіональна економічна політика України, як це визначено нормативними документами, грунтується на таких основних принципах:

- визнання і дотримання загальнодержавних пріоритетів та забезпечення органічної єдності завдань щодо соціально-економічного розвитку країни та розвитку продуктивних сил регіону;

- правове забезпечення економічної самостійності регіонів на основі розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування й підвищення їх відповідальності щодо вирішення завдань життєзабезпечення і комплексного розвитку територій;

- дотримання вимог екологічної безпеки при реформуванні структури господарських комплексів і розміщенні нових підприємств;

- досягнення економічного і соціального ефекту за рахунок використання переваг територіального поділу праці, раціонального природокористування, розвитку міжрегіональних зв'язків.

Підвищення дієвості регіональної економічної політики, зростання загальної керованості економічними процесами можливе лише на основі визначення і розмежування повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. В процесі здійснення конкретних заходів державної регіональної економічної політики, спрямованих на підвищення ролі регіонів у проведенні економічної реформи в країні, передбачається: сформувати нову територіальну структуру державного сектора економіки; реформувати систему управління державним сектором економіки; зміцнити економічні основи місцевого самоврядування та розширити його важливі соціально-економічні функції щодо життєзабезпечення територіальних утворень; здійснити поетапний перехід на обгрунтовану систему бюджетного регулювання та розширити права місцевих органів виконавчої влади у бюджетній політиці України.



3. Механізм реалізації державної регіональної економічної

Механізм реалізації регіональної економічної політики -- це система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на просторову організацію суспільства, забезпечується соціально-економічний розвиток регіонів, вдосконалюється структура їхнього господарського комплексу. Основними складовими цілісного механізму державної регіональної політики України, як визначено діючими нормативними документами, виступають: відповідна законодавчо-нормативна база,бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку, прогнозування і програмування, розвиток різних форм територіальної організації продуктивних сил (створення спеціальних економічних зон, міжрегіональне та прикордонне співробітництво тощо).

Першоосновою механізму регіональної економічної політики є законодавча база, що визначає взаємовідносини держави і регіонів та відповідні організаційні структури управління соціально-економічними процесами. На сучасному етапі економічного розвитку держава через законодавчу базу проводить політику, спрямовану на підвищення економічної самостійності територій. Водночас вона координує діяльність місцевої влади на основі визначення співвідношень державного і місцевих бюджетів, розвитку інфраструктурних об'єктів місцевого та загальнодержавного призначення, формування централізованих і регіональних фондів різного цільового призначення.

Механізм державної регіональної політики повинен поєднувати у собі методи прямого і опосередкованого впливу на соціально-економічні процеси. За своїм характером ці методи можуть бути заохочувальні та обмежувальні, активні та пасивні. Їх комплексне поєднання дає змогу забезпечити високу результативність у досягненні намічених цілей.

В регіональній економічній політиці широко використовуються такі методи прямого економічного регулювання, як цільове фінансування, пряма фінансова допомога, надання субсидій та субвенцій тощо. Для опосередкованого економічного регулювання регіонального розвитку використовують важелі податкової, кредитно-грошової, амортизаційної, зовнішньоекономічної політики. Державні органи управління можуть впливати на регіональний розвиток через такі заходи протекціонізму: надання податкових пільг для розвитку наукомістких виробництв, створення акціонерних товариств для завершення раніше розпочатого будівництва, надання регіонам інвестиційних премій за спорудження об'єктів, що дозволяють покращити структуру економіки регіону, працевлаштувати вивільнених працівників, поліпшити екологічну ситуацію тощо.

Принциповим питанням є вдосконалення існуючої системи бюджетного регулювання та розширення бюджетної автономії територій. Ступінь державного втручання в господарські процеси вимірюється показниками питомої ваги державних прибутків і видатків у внутрішньому валовому продукті -- їх висока питома вага свідчить про сильний вплив держави на економіку. У перспективі передбачається істотно розширити права місцевих органів виконавчої влади у бюджетній політиці на основі підвищення ролі місцевих податків і зборів, встановлення науково обгрунтованих нормативів відрахувань до місцевих бюджетів тощо.

Одним з важливих елементів регіональної економічної політики є розробка довгострокових, середньострокових прогнозів соціально-економічного розвитку областей України, міст Києва та державних регіональних програм, за допомогою яких досягається планомірність у розвитку продуктивних сил, узгоджуються інтереси галузей і територій. На сьогодні розроблені проекти регіональних програм соціально-економічного розвитку Карпатського регіону, Полісся, Поділля, Українського Причорномор'я.

Першоосновою механізму регіональної економічної політики є законодавча база, що визначає права та обов'язки регіонів у фінансово-бюджетній сфері, повноваження в управлінні майном, участь у реалізації загальнодержавних і регіональних соціально-економічних програм, порядок створення та використання регіональних фондів, форми соціальної підтримки населення.

Держава через законодавчу базу проводить політику, спрямовану на підвищення економічної самостійності територій, координує діяльність місцевої влади на основі визначення співвідношень державного і місцевих бюджетів, розвитку інфраструктурних об'єктів місцевого та загального призначення, формування централізованих і регіональних фондів різного цільового призначення.

Законодавча база включає: Конституцію України (1996 p.), Закони України: "Про місцеві державні адміністрації", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про бюджетну систему України", "Про зайнятість населення", "Про столицю України -- м. Київ", "Про стимулювання розвитку регіонів" (діє з 1.01.2006 p.), Бюджетний кодекс України (від 2001 p.), Господарський кодекс України, Декрет Кабміну України "Про місцеві податки та збори", щорічні закони про Державний бюджет України, Указ Президента України "Концепція державної регіональної політики" та інші нормативно-правові акти.

Підґрунтям правової та організаційної самостійності органів місцевого самоврядування є матеріальна та фінансова основа, до складу якої входять:

-- рухоме та нерухоме майно, яке е у комунальній власності;

-- доходи регіональних (місцевих) бюджетів;

-- позабюджетні фонди;

-- інші кошти;

-- земля та інші природні ресурси, що є у комунальній власності;

-- об'єкти спільної власності територіальних громад, що перебувають в управлінні районних та обласних рад



4. Актуальність проблеми та перспективи розвитку регіонально економічної політики Украіни

Регіональна політика - складова державної політики, сукупність організаційно-правових та економічних заходів, здійснюваних державою у сфері регіонального розвитку. Вона має сприяти раціональному використанню природно-ресурсного, людського, виробничого, інвестиційно-інноваційного та інших потенціалів, створювати умови для врахування особливостей кожної території (природно-географічних, історичних, ресурсних, виробничих, соціальних, демографічних та ін.)

У кожній країн цілі та завдання регіональної економічної політики різні. Зокрема головні напрямки регіональної політики західноєвропейських держав переважно пов'язані з долею проблемних регіонів: депресивних старопромислових, слаборозвинених та ін. У країнах, що розвиваються, регіональна політика вимагає залучення в господарський обіг нових територій і ресурсів, інтеграції різних просторів в єдиний національний ринок, пом'якшення суперечностей між містом і селом, регулювання процесу урбанізації.

Для України в умовах перехідного типу економіки й ті, й інші проблеми повинні бути у центрі уваги регіональної економічної політики. У зв'язку з цим на думку Стеченка Д.М. (с. 35, Упр. рег. розв.) важливим у реалізації політики регіонального розвитку є виявлення і обґрунтування проблемних регіонів для розробки системи заходів і стимулів, специфічних для кожного типу виділених територій. Зокрема, для розробки диференційованої регіональної політики слід виділяти регіони таких типів: екологічно несприятливі, з високою концентрацією населення і виробництва; індустріально слаборозвинуті сільськогосподарські; промислові депресивні; резервні;рекреаційні.

Для регіонів з високою концентрацією виробництва, екологічно несприятливих з диверсифікованою структурою господарства, найвищим рівнем прибутку на одного жителя потрібна розробка економічних заходів щодо запобігання надмірній господарській активності і концентрації населення, оздоровлення природного середовища, стимулювання ресурсозбереження і ресурсозабезпечення. Щодо регіонів із значною концентрацією виробництва, високою часткою прибутку на одного жителя також потрібна жорстка політика ресурсозбереження і оздоровлення природного середовища. Однак поряд з високими нормативами плати за регіональні ресурси повинні передбачатися і певні субвенції з вищерангового бюджету на реалізацію названих програм. Для регіонів, які умовно можна віднести до промислово депресивних (з низькими темпами зростання обсягів виробництва, високим рівнем інвестицій у їх розвиток і низькою віддачею, невисоким рівнем прибутку на особу), необхідна розробка програм переорієнтації на розвиток нових передових, технологічно високих і екологічно чистих виробництв, реалізація програм по перекваліфікації кадрів.

Територія України відрізняється своїми розмірами та значною просторовою диференціацією природних умов, рівнів економічного та соціального розвитку, спеціалізації промислового та сільськогосподарського виробництва. Не можна не враховувати й суттєві історичні, демографічні, культурні, релігійні та інші відмінності. Слід взяти до уваги й виникнення на заході держави спільного кордону з Європейським Союзом, який проводить активну регіональну політику та багато інших факторів

У Концепції регіональної політики України наголошується, що першочерговими поточними завданнями державної регіональної політики передбачається прискорене розв'язання таких проблем:

- створення нормативно-правової та інформаційно-методичної бази управління розвитком регіонів відповідно до положень законодавства України;

- забезпечення стабілізації виробництва та відновлення економічного потенціалу в кожному регіоні, підвищення на цій основі рівня добробуту населення;

- здійснення заходів щодо соціального відродження села шляхом державної підтримки розвитку соціально-культурної і побутової сфери, формування повноцінного життєвого середовища;

- сприяння формуванню в усіх регіонах багатоукладної економіки, регіональних ринків товарів, праці, капіталу, а також розвиток підприємництва та ринкової інфраструктури;

- розв'язання пріоритетних наукових проблем регіонів з метою виробництва конкурентоспроможної продукції;

- переведення працівників, які вивільняються, на підприємства галузей господарства, що розвиваються, у сфері обслуговування і торгівлі, організація професійної підготовки кадрів для нових прогресивних виробництв;

- створення сприятливих організаційних та правових умов для функціонування спеціальних (вільних) економічних зон у відповідних регіонах;

- сприяння широкому розвитку прикордонної торгівлі, міжрегіонального та міжнародного співробітництва регіонів;

- створення умов для залучення іноземних інвесторів до розвитку виробництва конкурентоспроможних товарів, розширення обсягів будівельних робіт, в яких зацікавлена українська економіка;

- розроблення державних програм соціально-економічного розвитку окремих регіонів, які потребують державної підтримки для комплексного вирішення багатьох господарських та соціальних проблем, та їхнє бюджетно-фінансове забезпечення.

Актуальною проблемою регіональної політики є удосконалення адміністративно-територіальногоустрою.

Ще однією важливою проблемою України є подолання міжрегіональних соціально-економічних диспропорцій. Основними причинами цього явища стали утвердження ринкової конкуренції, що спричинили поділ регіонів за їх конкурентними перевагами та недоліками, різний рівень адаптованості регіонів до умов ринку, що спричиняється структурою економіки та різною спроможністю місцевих владних органів до втілення реформ на регіональному рівні. На сьогодні співвідношення між мінімальним і максимальним показниками рівня заробітної плати - 2,5 рази, а різниця між обсягами доходів місцевих бюджетів на одного міського та на на одного сільського жителя сягає 50 раз. З огляду на таку ситуацію важливим є прийняття закону „Про стимулювання розвитку регіонів”.

Як зазначають урядові аналітики, Стратегію розвитку регіонів прийнято на виконання Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Зокрема, в документі відображено нові підходи до державної регіональної політики з урахуванням тенденцій розвитку економіки України та досвіду країн Європейського Союзу.

Згідно з прийнятою Стратегією, в країні буде багато зроблено для підвищення рівня життя людей в самих різних регіонах, розвитку інфраструктури міст і сіл України, підвищення доступності різних послуг для жителів сільської місцевості. Так, метою Стратегії, зокрема, є дотримання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного громадянина незалежно від місця його проживання, зазначають експерти.

Стратегія проголошує три головні цілі державної регіональної політики.

Перша мета -- підвищення конкурентоспроможності регіонів. Підтримка конкурентоспроможності регіонів визначається головним елементом політики розвитку України.

Друга мета -- територіальна соціально-економічна інтеграція та просторовий розвиток. Як відомо, за рівнем життя соціальні стандарти, наприклад, у Києві та Тернополі, дуже відрізняються. Середня зарплата в Києві сьогодні становить 5100 гривень, що перевищує в півтора рази середній український показник -- 3215 гривень. А в Тернополі середня зарплата становить 2,3 тис.гривень, що більш ніж в два рази менше, ніж у столиці України.

Разом з тим навіть у промислово розвинених регіонах спостерігаються найгостріші соціальні проблеми. Особливістю України, на думку експертів, є феномен невідповідності між економічною потужністю регіону та його показниками соціального добробуту та якості життя. У локомотивах промислового розвитку, що є лідерами за показниками ВВП на душу населення, промислового виробництва та експорту, спостерігаються найгостріші соціальні проблеми: найвищі рівні депопуляції, смертності (особливо серед чоловіків працездатного віку), еміграції, захворюваності, алкоголізму, тут неблагополучна криміногенна і екологічна ситуація тощо. Цей феномен рідко зустрічається в економіках інших держав, зокрема, в країнах Центральної та Східної Європи, зазначають експерти.

Ось чому сьогодні, на думку фахівців, критично важливо переосмислити суть державної регіональної політики, як скоординованих у просторі секторальних політик, з метою забезпечення єдності всієї державної території, вирівнювання диспропорцій у регіональному розвитку для гарантування належної якості життя людини, незалежно від місця її проживання. Що, власне, і зроблено в Стратегії регіонального розвитку України.

Третя мета Стратегії -- ефективне державне управління у сфері регіонального розвитку проголошує необхідність створення бази для реалізації ефективної регіональної політики -- механізмів та інструментів державного управління регіонального розвитку, які відповідали б вимогам часу і проблемам, які стоять перед областями.

Уряди Євросоюзу та інших країн світу все більше уваги приділяють принципам партнерства та координації, стратегічного планування та цільового спрямування коштів, у тому числі на гібридні інструменти політики (гранти плюс кредити). Водночас обсяги фінансування регіональної політики в цих країнах постійно зростають, а також посилюється контроль над їх використанням, ведеться глибокий аналіз впливу конкретних заходів та інструментів для удосконалення політики в майбутньому. Україна може багато взяти з цього пулу практик і підходів, ґрунтуючись, зрозуміло, на місцевому контексті та специфіці розвитку регіонів України.

4.1 Удосконалення самоврядування України

Складність, різноманітність, недостатня передбачуваність життя нових соціальних інститутів, систем і структур породжують нові проблеми та ускладнюють існуючі, що потребує нагального вирішення; виникають нові вимоги до методології та інструментарію законодавства. Тому прийоми, способи, методи вирішення нових проблем повинні відповідати складності сучасного життя, бути орієнтованими на використання й функціонування в умовах невизначеності і великої динамічності сучасної ситуації.

На сьогоднішній день проведені реформи стосовно системи публічної влади не вирішили повністю всіх завдань, що перед ними ставились, а отже і деякі питання залишаються відкритими дотепер. Це також стосується місцевого самоврядування в Україні і, в першу чергу, його правової основи. Вчені-державознавці неодноразово вказували і продовжують вказувати на необхідність вдосконалення законодавства про місцеве самоврядування в Україні.

Законодавство про місцеве самоврядування на сьогодні потребує комплексного, системного реформування на трьох рівнях: конституційному, законодавчому та локальному.

Удосконалення законодавства про місцеве самоврядування необхідно розпочинати з конституційного рівня: а) поглиблення децентралізації влади; б) запровадження повноцінного місцевого самоврядування на регіональному та районному рівнях; в) усунення двовладдя на місцевому рівні шляхом вирішення питання взаємного існування органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій; г) визначення нового статусу, функцій та повноважень місцевих державних адміністрацій як органів, що здійснюють виключно наглядово-контрольні та аналітично-консультативні функції.

В ч. 2 ст. 19 Конституції України зазначено, що «органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Саме тому на законодавчому рівні необхідно деталізувати і конкретизувати положення Конституції стосовно місцевого самоврядування.

До завдань удосконалення законодавства про місцеве самоврядування необхідно віднести: а) упорядкування та законодавче уточнення зв'язків та взаємовідносин між владними органами регіону, визначення механізмів розв'язання конфліктних ситуацій; б) удосконалення системи адміністративно-територіального устрою, в) перерозподіл функцій і повноважень між органами державної влади і місцевого самоврядування з метою уникнення дублювання, а також підвищення ефективності управлінської діяльності; г) визначення механізмів стимулювання депресивних територій, однак не за рахунок зменшення економічного потенціалу більш розвинутих територій; г) законодавче регулювання порядку розгляду компетенційних спорів між органами місцевого самоврядування та місцевими органами державної виконавчої влади; д) визначення підстав та механізмів розподілу повноважень у системі місцевого самоврядування; е) удосконалення бюджетного законодавства, створення умов для формування належної матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування; є) налагодження ефективної загальнонаціональної та регіональної систем підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації службовців органів місцевого самоврядування; ж) розробка і реалізація системи інформаційного, методичного, наукового забезпечення діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

Стосовно статусу районних і обласних рад, на нашу думку, доцільно наділити їх виконавчий апарат такими повноваженнями, які б дозволяли реалізовувати прийняті рішення відповідною радою. При цьому обласні ради повинні вирішувати лише загальні спільні питання декількох районних та міських (міст обласного значення) рад, а районні ради - міських, селищних чи сільських рад. Тобто, головна функція органів місцевого самоврядування на обласному та районному рівнях - координація зусиль при вирішенні загальних спільних питань місцевого значення. Така пропозиція виключає необхідність надання обласним і районним радам виконавчих органів, які б мали такий же значний обсяг повноважень як і виконавчі комітети міських, селищних і сільських рад.

На мою думку, місцевим державним адміністраціям доцільно надати повноваження щодо контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування, до того ж не лише на обласному і районному рівнях, а також на рівні міст, селищ і сіл. Але стосовно контрольно-оперативних повноважень (наприклад, зупинення дії актів органів місцевого самоврядування) слід бути дуже обережним і поміркованим, оскільки невиваженість у вирішенні такого делікатного питання може призвести до блокування органами державної влади на місцях діяльності органів місцевого самоврядування, яка буде суперечити інтересам держави. Саме тому можна надати місцевим державним адміністраціям повноваження з контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування на всіх рівнях з правом, а це одночасно буде і їх обов'язком, звертатися до суду з обґрунтованою позовною заявою про виявлення порушень чинного законодавства органами місцевого самоврядування. Тобто у позовній заяві повинно бути вказано, що саме порушили органи місцевого самоврядування, здійснюючи свою діяльність. І вже суд за клопотанням представників місцевої державної адміністрації може зупинити дію акту органу місцевого самоврядування, а після розгляду - скасувати чи відновити його силу.

Таким чином, будуть розмежовані функції та компетенція органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій, і це не тільки зніме напругу у відносинах між ними, а й ліквідується значна проблема на шляху розвитку місцевого самоврядування.

Слід приділити увагу розкриттю змісту та наданню законодавчого визначення поняття «питання місцевого значення», віднесеного Конституцією України до компетенції органів місцевого самоврядування.

Все більше вчених звертають увагу на проблему надмірної кількості законодавчих і підзаконних актів щодо місцевого самоврядування, які досить часто є суперечливими, що негативно позначається на ефективності вирішення питань місцевого значення. На нашу думку, найефективнішим шляхом вирішення цього питання є прийняття комплексного нормативного акта - Муніципального кодексу чи Кодексу місцевого самоврядування України, в якому системно врегулювати правовий статус усіх суб'єктів місцевого самоврядування, їх функції, компетенцію тощо. Цей шлях є значно продуктивнішим, ніж прийняття нових нормативних актів та внесення змін у чинні, але в той же час і набагато складнішим.

На превеликий жаль, законодавець обирає більш простий шлях, але ми маємо надію, що кодифікований акт все ж таки з'явиться, і при прийнятті нових норм законодавець достатньо уваги приділить величезному масиву наукових напрацювань вітчизняних та зарубіжних дослідників, досвіду зарубіжних країн, зокрема тих, що межують з Україною.

4.2 Удосконалення місцевих рад

Місцеві ради усіх рівнів, виконуючи функції представницьких органаів місцевого самоврядування, спрямовують визначені законом і набуті практикою різноманітні форми та засоби своєї діяльності на забезпечення належного вирішення питань місцевого значення в межах Конституції та законів України.Постійне вдосконалення організації діяльності рад обумовлюється тими повноваженнями, які згідно з чинним законодавством має здійснювати кожна рада, та реаліями відповідного етапу розвитку країни, необхідністю розв'язання повсякденних проблем конкретного регіону, населеного пункту.

Роздержавлення рад, усунення вертикалі підпорядкованості між радами різних рівнів спонукає ради, їх органи та депутатів по-новому підходити до вже набутого досвіду організації роботи, вдосконалювати його, застосовувати нові форми і засоби, шукати шляхи до взаємодії з іншими радами, опрацьовуючи спільні підходи і узгоджуючи дії під час вирішення актуальних завдань.

Серед правових форм діяльності місцевих рад можна виділити нормотворчу, установчу, правозастосовчу, контрольну та інтерпретаційну.

Нормотворча форма діяльності місцевих рад здійснюється шляхом прийняття ними рішень нормативного характеру, затвердження регламенту ради, статуту територіальної громади, положень про символіку територіальної громади, про постійні комісії ради, про відділи, управління та інші виконавчі органи ради, про Президію ради та інших.

Установча форма діяльності місцевих рад отримує свій прояв у формуванні власної структури та визначення кількісного складу ради, структури виконавчих органів ради, чисельності апарату ради і виконкому; обранні депутатами голови районної і обласної ради; прийнятті рішення про дострокове припинення повноважень депутата, сільського, селищного, міського голови, секретаря ради.

Правозастосовча форма реалізується через прийняття радою рішень індивідуального характеру, висновків і рекомендацій постійними комісіями ради, рішень президій обласної, районної ради дорадчого характеру.

У межах контрольної форми діяльності місцевих рад можна виділити два види проваджень: нормотворче і виконавче. Нормотворче контрольне провадження полягає у здійсненні контролю за законністю нормативних актів виконавчих органів ради, державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій. За підсумками контрольної діяльності місцеві ради можуть скасовувати акти виконавчих органів ради, які суперечать законодавству чи рішенням ради, можуть звертатися до суду щодо визнання незаконними актів державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, що обмежують права громад, повноваження органів місцевого самоврядування. Виконавче контрольне провадження полягає у контролі за реалізацією відповідними органами та посадовими особами своїх повноважень і здійснюється шляхом заслуховування звітів сільського, селищного, міського голови про роботу виконавчих органів ради, звітів постійних комісій, керівників виконавчих органів ради і посадових осіб, яких вона призначає, повідомлень депутатів про їх роботу та ін.

Основними організаційними формами діяльності місцевих рад є: сесії; окремі та спільні засідання постійних комісій, підкомісій і робочих груп; засідання президій обласних, районних рад; засідання тимчасових контрольних комісій; персональна робота голови ради, секретаря, заступників голови ради; робота депутатів у виборчих округах; участь голови ради чи депутатів у загальних зборах громадян за місцем проживання; участь депутатів з правом дорадчого голосу в засіданнях інших місцевих рад та їх органів, органів самоорганізації населення; звіти сільського, селищного, міського голови перед територіальною громадою, депутатів перед виборцями.

Ефективною формою роботи, що активізує діяльність громад, підвищує відповідальність посадових осіб, є зустрічі керівників та посадових осіб місцевих рад з населенням. Відповідні групи на таких зустрічах очолюють місцевий голова чи голова ради, його заступники. Підготовка до зустрічей здійснюється заздалегідь, про них попереджується населення, попередньо вивчаються запити жителів. Апарат ради і місцеві держадміністрації узагальнюють зміст заяв і пропозицій громадян, про їх виконання та зплановані заходи надається інформація у місцевих засобах масової інформації. До вирішення звернень і критичних зауважень населення залучаються керівники підприємств, установ та організацій, депутати місцевих рад.

Серед допоміжних організаційних форм діяльності місцевих рад можна також виділити періодичне проведення їх посадовими особами і депутатами прес-конференцій та інтерв'ю, прийом громадян, участь у роботі «Виїзних приймалень» тощо.

Керівники та інші посадові особи органів місцевого самоврядування зобов'язані проводити особистий прийом громадян. Прийом проводиться регулярно у встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх роботи і проживання. Графіки прийому доводяться до відома громадян. Порядок прийому громадян в органах місцевого самоврядування визначається їх керівниками. Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається утому ж порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина.

Матеріально-технічні форми реалізуються секретарем та апаратом ради.

Арсенал методів діяльності місцевих рад дедалі збагачується. Серед них можна виділити методи планування, вироблення рішень, інформаційне забезпечення, контроль і координацію діяльності.

Метод планування виявляється у складанні поточних і перспективних планів роботи ради, які затверджуються на пленарних засіданнях ради. До них включаються питання щодо строків і порядку реалізації організаційних форм діяльності ради та її органів, а також графіки проведення контрольних заходів.

Пропозиції до планів можуть вносити голова, постійні комісії, депутати, виконавчий комітет. При формуванні планів враховуються також місцеві ініціативи, внесені на розгляд ради, пропозиції загальних зборів і органів самоорганізації. Проекти планів розробляються апаратом ради за участю керівника апарату, секретаря ради і під керівництвом голови.

Як свідчить практика, обласні ради, як правило, планують роботу в розрізі основних питань на рік, районні й міські, селищні, сільські ради - на півріччя. Діяльність виконавчих комітетів, постійних комісій програмується на квартал-півріччя. В кожному з планів роботи передбачається здійснення контрольних функцій безпосередньо як на рівні ради (сесійна діяльність), так і її органів.

Метод вироблення рішень у діяльності місцевих рад має низку особливостей, обумовлених структурою та компетенцією представницьких органів місцевого самоврядування. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень, які приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених Законом «Про місцеве самоврядування в Україні». При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням.

Постійні комісії ради готують висновки і рекомендації, які приймаються на засіданні постійної комісії більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії. Висновки приймаються з питань попереднього розгляду кандидатур осіб, які пропонуються для обрання, затвердження, призначення або погодження радою, а також з питань попереднього розгляду проектів соціально-економічних програм і програм культурного розвитку, місцевого бюджету, звітів про виконання програм і бюджету, проектів рішень ради. Рекомендації приймаються за результатами контрольних заходів і носять обов'язковий для розгляду характер адресованим підприємствам, установам, організаціям, посадовим особам, які повинні повідомити про результати розгляду і вжиті заходи.



Висновок

До складу України входять 24 області. Усього в державі існує близько 12 тисяч різних територіальних утворень. Різні території України мають свої особливості й відмінності як щодо економічного розвитку, так і в соціальному, історичному, мовному та ментальному аспектах. Нині в Україні склалися реальні передумови для розробки та реалізації соціально-економічної політики і на загальнодержавному, і на регіональному рівнях. Саме брак власної регіональної політики в недалекому минулому призвів до значних диспропорцій у регіональній структурі економіки держави, нагромадження економічних та соціальних проблем

Україна є однією з великих країн Європи (за територією і населенням), має велике різноманіття природно - кліматичних, ресурсних, демографічних, етнічних, структурних та інших особливостей регіонів. Все це вимагає сильної та дієвої державної регіональної політики, яка повинна бути важливою складовою загальнодержавної політики країни. Певні позитивні зрушення, на жаль, не завжди підкріплювалися системністю процесів регіоналізації та удосконаленням «центр-регіони», міжрегіональними відносинами та міжбюджетними відносинами. Економічні, а особливо політичні новації останніх років потребують нової концепції та моделі регіональної політики. Аналіз процесів регіонального розвитку України констатує певні негативні тенденції, зокрема: поглиблення міжрегіональних суперечностей, зростання диспропорцій та загострення економічних і соціальних проблем регіонів. Головною причиною цих тенденцій є те, що в Україні не створено цілісної дієвої системи реалізації державної регіональної політики, не сформовано ефективного механізму взаємовідносин центру з регіонами та регіонів між собою. Несистемним залишається правове поле у сфері регулювання регіонального розвитку.

Запровадження в Україні політичної реформи кардинально змінює формат системи управління регіональним і місцевим розвитком, розподіл повноважень та відповідальності за розвиток територій. Передання основних повноважень у сфері регіонального й місцевого розвитку органам місцевого самоврядування гальмується відсутністю адекватної системи й механізмів контролю за ефективністю рішень і дій цих органів: з одного боку, послаблюється вертикаль виконавчої влади, з іншого - не сформовано дієві механізми контролю місцевої влади громадами.

Робота з нормативного забезпечення регіональної політики суттєво активізувалась. Зокрема прийнято Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів», який визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики стимулювання розвитку регіонів і подолання депресивності територій. Цим Законом передбачено запровадження нової моделі стимулювання розвитку регіонів і депресивних територій. 21 липня 2006 р. Постановою Кабінету Міністрів України затверджено Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2015 року. Ухвалення такого документа є надзвичайно важливим етапом удосконалення організаційно-правового забезпечення державної політики регулювання регіонального розвитку. В Стратегії визначено ключові проблеми регіонального розвитку, сформовано пріоритети державної регіональної політики з точки зору загальнонаціональних потреб на період до 2015 року.

Сучасна регіональна політика держав вже не обмежується однією державою, а виходить на міжнародний рівень.

Основними проблемами регіональної політики, які потребують вирішення найближчим часом, є: по-перше, криза регіонального управління, яка полягає у недостатньому рівні повноважень місцевої влади та частій зміні керівників обласних і районних державних адміністрацій та їх команд; по-друге, негативні тенденції регіонального розвитку та посилення диференціації у рівнях соціально-економічного розвитку регіонів, по-третє, здебільшого штучна міжрегіональна напруженість, яка створює загрозу єдності нації та держави.

Повноцінна демократія неможлива і нездійсненна без інтегрування людини у владні відносини. Тому наступним кроком України має бути зміцнення влади громад - місцевого самоврядування. Будь-які заходи, що плануються в рамках адміністративно-територіальної реформи, спрямовуватимуться виключно на те, щоб кожна людина в місті чи селі мала змогу вчасно, повно і якісно реалізувати свої природні й конституційні права. Тому майбутнє України - в організованій, потужній та дієвій громаді. Державна влада може і повинна співіснувати з владою громади - на основі чіткого розподілу повноважень, відповідальності та завдяки тісній взаємодії й взаємодоповненню. Жодна з функцій не має дублюватися на будь-якому рівні.

Основа основ сучасної регіональної політики має стати єдність, цілісність та спільність України.



Список використаних джерел

1.Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня1996р., зі змінами внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, станом на 1 січня 2006 року. - К., 2006., - 122с.

2.Закон України «Про концепцію державної регіональної економічної політики (проект)» №37-2135/4 від 8 липня 1998 р.

3. Авраменко О. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Конспект лекцій для студ. усіх спец. всіх форм навч. / Харківський національний економічний ун-т. -- Х. : ХНЕУ, 2005. -- 112с.

4. Антошкіна Л. Регіональна економіка: навч.-метод. посібник:для студ. ВНЗ. -- Донецьк : Юго-Восток, 2008. -- 231с.

5. . Богорад О. Д., Невелєв О. М., Падалка В. М., Підмогильний М. В. Регіональна економіка: Словник-довідник / НДІ соціально-економічних проблем міста (НДІСЕП). -- К. : НДІСЕП, 2004. -- 346с.

6. Гіковата Н. Регіональна економіка: конспект лекцій / Харківський національний ун-т економічний ун-т. -- Х. : ХНЕУ, 2008. -- 124с.

7. Денисов Ю. Д., Савельев Л. А., Шевчук Л. Т. Регіональний дискурс: Сутність, еволюція, сучасні уявлення, перспективи розвитку // Регіональна економіка. - 2003. - М" 1. - С. 179-185.

8. Дорогунцов С.І., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки / Навчальний посібник. К.: Стафед -2. 2001.

9. Дорогунцов С.I., Заяць Т.А., Пітюренко Ю.І. та ін. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. Підручник. - К.: КНЕУ, 2005.

10.Економіка регіонів України. Навчальний посібник. Л.Г.Чернюк, Д.В.Клиновий. К. - ЦУЛ - 2002.

11. Чернюк Л. Г., Клиновий Д. В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник для дистанційного навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". -- К. : Університет "Україна", 2004. -- 245с.

12.www.nbuv.gov.ua - Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського.

13. www.alpha.rada.kiev.ua - Національна парламентська бібліотека.

Размещено на Allbest.ru

...