Досконала конкуренція

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Хмельницький національний університет

Контрольна робота

Мікроекономіка

Студентки 2^го курсу

спеціальності Фінанаси та кредит

Григорєвої Оксани Євгенівни

Викладач Бабич Любов Михайлівна



Зміст

1. Ефективність досконалої конкуренції

2. Мінімізація збитків конкурентною фірмою на основі порівняння TR та TC

3. Проблемні питання

4. Проаналізуйте, як зміни цін на ресурси та технологію впливають на довгострокові криві витрат фірми

5. Модель ринку домінуючого підприємства з конкурентним оточенням та закритим входом

6. Задачі

7.Творче завдання

Список використаної літератури

досконалий конкуренція споживчий



1. Ефективність досконалої конкуренції

Всі суб'єкти діють у ринковому середовищі. Ринок - найважливіше поняття мікроекономіки. Він розглядається як важливий суспільний інститут, який регулює всю діяльність суб'єктів. Саме його "невидима рука", за образним висловом А. Сміта, скеровує приватний економічний інтерес індивідів до досягнення суспільних цілей. Поняття "ринок" визначають по різному: як місце зустрічі покупця і продавця; як групу економічних суб'єктів, які взаємодіють між собою для обміну товарами чи послугами. Ринок існує багато тисячоліть. За цей час людство досягло величезних успіхів у пізнанні і використанні законів природи, в розвитку техніки і технології, але не змогло вигадати нічого більш досконалого в організації економічної діяльності, ніж ринок. Спроби деяких країн організувати взаємодію багатьох мільйонів людей з єдиного центру за допомогою лише директивного централізованого планування закінчились невдачею. Ринок також не є ідеальним регулятором економіки. В сучасному суспільстві виникає чимало проблем, які він самостійно вирішити не може. Неспроможність ринку, яка виникла в процесі еволюції господарської діяльності, зумовлює необхідність державного втручання в економіку. Воно сприяє ефективності і більш справедливому розподілу національного багатства. Але в переважній більшості ситуацій споживачі і фірми, приймаючи свої рішення щодо купівлі і продажу, орієнтуються лише на ринкові ціни, які надають їм інформацію про вигідність тих чи інших рішень.

Ринкові ціни є тими специфічними сигналами, які координують поведінку економічних суб'єктів. Розрізняють ціни в абсолютному вираженні (номінальні) і відносні (порівняльні) ціни. За допомогою відносних цін визначають зміну ціни одного товару відносно цін на інші. Ціни є головним засобом передачі інформації в ринковій економіці, їх зміна стимулює збільшення або зменшення споживання чи виробництва того чи іншого продукту, в результаті чого формуються попит і пропонування на ринку. Окремі суб'єкти виступають на ринку як відкриті мікросистеми. Вони незалежні у прийнятті рішень та їх виконанні. Існують рівні можливості для ринкової діяльності економічних суб'єктів, незалежно від їх розмірів чи сфери функціонування. Найважливішою умовою, що забезпечує прозорість ринкових відносин, є конкуренція. Завдяки їй „невидима рука" ринку визначає ту економічну поведінку всіх господарюючих суб'єктів, яка зрештою забезпечує економічну ефективність і максимізацію вигоди для всіх і кожного.

Ступінь розвитку конкуренції відрізняє ринкові структури і визначає особливості поведінки учасників ринку. У реальному житті споживачам і фірмам доводиться діяти у надзвичайно різноманітних ринкових ситуаціях, і досконально дослідити кожну з них неможливо. Тому в економічній теорії виділяють кілька основних ринкових моделей або структур з характерними типами поведінки мікроекономічних суб'єктів. У найбільш загальному вигляді виділяють дві групи ринків: ринок досконалої (чистої чи вільної) конкуренції та ринок недосконалої конкуренції. Ринок досконалої конкуренції -- це структура, яка має низьку концентрацію продавців і покупців, регулюється виключно автоматичними ринковими механізмами попиту, пропонування, ціни, без втручання будь-яких інституцій -- державних чи недержавних. Ідеальний характер, тобто певна умовність моделі досконалої конкуренції відзначався ще класичною школою.

Так, А. Сміт припускав, що продавці можуть домовитись про ціни на товари, Дж. С Мілль аналізував наслідки монопольного володіння товаром, А. Курно побудував першу в історії науки модель максимізації прибутку монополістом. Проте вплив монополії на економіку тих часів був настільки несуттєвим, що дозволяв цілком абстрагуватися від нього.

Неокласики, зокрема А. Маршалл та Ф. Еджворт, розглядали відхилення від досконалої конкуренції як виняток, але відзначали негативний вплив монополії на конкуренцію і ціноутворення, небезпеку знищення механізмів саморегулювання. У 20-30 pp. в межах неокласичного напрямку в зв'язку зі зміною умов функціонування ринкової економіки розпочинається перегляд класичної ринкової концепції, поширюються дослідження реальних ринків, які все більше набувають рис недосконалої конкуренції. Теоретичні досягнення П. Сраффі, Дж. Робінсон, Є. Чемберліна, Й. Шумпетера, П. Семюелсона склали основу сучасних уявлень про конкурентну економіку за умов монополізації виробництва. Недосконало конкурентними є ринки, на яких або покупці, або продавці у своїх рішеннях враховують власну здатність впливати на ринкову ціну. Ця особливість змінює поведінку фірм і розподіл ресурсів.

Група ринків недосконалої конкуренції включає кілька ринкових структур, основними з яких є чиста монополія (монопсонія), олігополія (олігопсонія), монополістична конкуренція. Не всі ринкові структури можна спостерігати в реальному житті. Так, ринок досконалої конкуренції, який ніким не регулюється, і чиста монополія, за якої все виробництво певного виду продукції зосереджується на одній єдиній фірмі, -- це крайні випадки полярних ринкових структур. У практиці господарювання лише деякі галузі наближено нагадують їх. Тому досконалу конкуренцію і чисту монополію називають ідеальними ринковими структурами. Найбільш поширеними в сучасній практиці господарювання країн світу є олігополія та монополістична конкуренція, їх відносять до реальних ринкових структур. Проте в мікроекономічному аналізі увагу зосереджують на дослідженні саме ідеальних структур. Реальні структури надзвичайно складні, вони зазнають впливу багатьох факторів, обмежень, суб'єктивних впливів, невизначеності і змін. Тому ці структури дуже важко піддаються науковим дослідженням.

Введення в модель значного числа змінних дуже ускладнює її побудову. Ідеальні ринкові структури представляють собою прості ситуації. Фактично -- це наукові абстракції, в яких не приймають до уваги багатьох ускладнюючих і затьмарюючих картину моментів, суперечливих впливів. Абстрагування дозволяє провести науковий аналіз в чистому вигляді, виявити певні закономірності поведінки господарюючих суб'єктів, що поглибити розуміння реальних процесів, які спостерігаються в житті. Розглянемо детальніше устрій ринку досконалої конкуренції. Особливість досконалої конкуренції полягає в тому, що окрема конкурентна фірма не може відчутно вплинути на ринкову ціну, встановити ціну вище, ніж ринкова, оскільки на ринку існує дуже велика кількість інших продавців-конкурентів і покупці можуть придбати необхідну кількість цієї продукції у інших продавців за ринковою ціною.

Отже, виробник не має можливості впливати на ціну і обмежений у використанні цінових методів конкуренції. Ринкова ціна формується на ринку під впливом попиту і пропозиції. При цьому потреби у контролі за цінами з боку держави, в умовах чистої конкуренції підприємство повинно уважно вивчити попит споживачів, можливі його коливання. Важливою проблемою є пристосування виробника до цін.

В умовах досконалої конкуренції виробник добре знає, що ціна не залежить від обсягу його виробництва; пропонувати більш високу ціну марно, зменшити ціну -- означає зменшити прибуток. Однак виробник знає, що однакова ринкова ціна не зумовлює однакову норму прибутку.

Пристосування до ціни означає досягнення таких витрат виробництва, які б забезпечували норму прибутку не нижче, ніж у конкурентів. Це примушує виробників вишукувати перспективні шляхи розвитку цієї галузі виробництва.

Фірма на ринку досконалої (чистої) конкуренції.

Ринок чистої конкуренції складається з безлічі продавців і покупців якого-небудь схожого товарного продукту. Жоден окремий покупець або продавець не робить великого впливу на рівень поточних ринкових цін товару.

Продавець не в змозі запросити ціну вище ринкової, оскільки покупці можуть вільно придбати будь-яке необхідне їм кількість товару по цій ринковій ціні. Не будуть продавці запитувати й ціну нижче ринкової, оскільки можуть продати все, що потрібно, по існуючій ринковій ціні.

Продавці на цих ринках не витрачають багато часу на розробку стратегії маркетингу, тому що доти, поки ринок залишається ринком чистої конкуренції, роль маркетингових досліджень, діяльності по розробці товару, політики цін, реклами, стимулювання збуту й інших заходів мінімальна.

В умовах чистої конкуренції жодна з фірм на ринку не грає помітної ролі в процесі ціноутворення. Рівень цін на даному ринку формується тільки під впливом попиту та пропозиції. Будь-яка фірма орієнтується на сформований рівень цін і не розробляє цінову політику, що обумовлено мінімальним виробництвом кожної фірми й рівнем цін, що уже визначений (єдиним для всіх).

Тому якщо окрема фірма збільшить або скоротить обсяг виробництва, це не вплине на зміну рівня цін, а також попиту. Таким чином, в умовах чистої конкуренції попит на продукцію окремої фірми є абсолютно еластичним. Графік ринкового попиту свідчить про те, що для реалізації зрослого обсягу пропозиції, необхідно обов'язково знизити ціну до досягнення нової крапки рівноваги. Для того, щоб побудувати графік попиту окремої фірми, треба розрахувати валовий дохід, середній дохід і граничний дохід:

TR Валовий дохід -Ціна * Обсяг продажу

AR Середній дохід -

MR Граничний дохід -

Таким чином, в умовах чистої конкуренції, коли ціна на продукцію на ринку єдина для всіх, графік середнього доходу (AR) і граничного (MR) збігаються й не залежать від зміни обсягу продажів. Як визначити в умовах чистої конкуренції необхідний обсяг продажу? Для цього існує два способи. Перший укладається в порівнянні валового доходу з валовими витратами (ТС), другий -- у результаті порівняння граничного доходу із граничними витратами (МС). Перший спосіб ґрунтується на підставі аналізу кривій пропозиції й кривій валових витрат. Він полягає в тому, що фірма порівнює валовий дохід при різних обсягах продажів з величиною валових витрат відповідному цьому обсягу продажів.

У даній ситуації фірма вибере той обсяг продажів, при якому різниця між валовим доходом і валовими витратами буде максимальна. Якщо фірма змінить обсяг виробництва, то це приведе до зміни витрат виробництва й зменшенню розміру валового прибутку.

Другий спосіб укладається в аналізі кривої граничного доходу й граничних витрат на одиницю продукції. Перед нею встає питання обсягів випускаємої продукції, що забезпечить максимальний валовий прибуток на одиницю продукції. Саме в цьому випадку фірма вибирає другий спосіб порівняння граничного доходу із граничними витратами. За умови випуску кожної додаткової одиниці продукції доти, поки граничні витрати будуть менше граничного доходу, фірма буде прагнути до розширення обсягу виробництва. Як тільки наступна одиниця продукції додасть до граничного доходу менше, ніж граничним витратам, фірма буде зазнавати збитків. Крапка перетинання обох графіків називається оптимальною крапкою випуску. При збільшенні виробництва фірма буде в невигідній ситуації.

На підставі цих міркувань будується політика ціноутворення в умовах ринку чистої конкуренції, що коротко можна описати наступною формулою:

MR=MC

Незважаючи на основні переваги досконалої конкуренції, слід звернути увагу і наїї слабкі сторони.

По-перше, у конкурентній ринковій системі відсутні мотиви оптимального розподілу доходів.

По-друге, галузь з досконалою конкуренцією може заважати застосуванню кращої виробничої техніки та уповільнювати темпи розвитку технічного прогресу.

По-третє, досконала конкуренція не забезпечує ні широкого вибору продуктів, ніумов для розробки нових продуктів.

2. Мінімізація збитків конкурентною фірмою на основі порівняння TR та TC

Ситуація закриття фірми. Аналіз умов прибутковості та збитків за

моделлю TR- TC.

Правило знаходження такого обсягу виробництва, для якого граничні витрати дорівнюють граничній виручці є для фірми орієнтиром мінімізації збитків.

Фірма, яка працює на ринку досконалої конкуренції, має економічний прибуток в короткостроковому періоді. Якщо середні витрати підприємства будуть рівні ринковій ціні АС = Р = МС, то за цієї умови валова виручка буде дорівнювати валовим витратам ТС і прибуток буде дорівнювати О. Це є відоме положення беззбитковості, коли у підприємства немає економічного прибутку і немає збитків.

Ситуація, зображена на рисунку 5, відповідає положенню стійкої рівноваги на ринку досконалої конкуренції в короткостроковому періоді, тому що тут у підприємства немає причини залишати галузь (воно отримує прибуток).

Коли ж середні витрати АС підприємства перевищують ринкову ціну (АС>Р), а середні змінні витрати ще не досягли Р, підприємство мінімізує збитки.

Якщо підприємство після того, як його АС>Р, але АVС<Р, зупинить виробництво, то його збитки будуть ще більшими.

Тому підприємство має дотримуватися у короткостроковому періоді стратегії: до тих пір, доки до нього повертаються змінні витрати TVC, воно має продовжувати випуск продукції в обсязі Q і його збитки будуть мінімальними.

Умовою мінімізації збитків підприємства у короткостроковому періоді є виробництво продукції в обсязі Q при AC>P?ACV.

Якщо середні змінні витрати стають більшими за ринкову ціну, підприємство має зупинити виробництво (закритися), щоб не нести збитків.

3. Проблемні питання

Перерахуйте передумови, що лежать в основі моделі споживчого

вибору. Чим відрізняються переваги та операції вибору

Теорія споживчого вибору вивчає, як споживач формує свій споживчий кошик, тобто, набір товарів та послуг, що він купує, і як формується попит на товари від цього набору.

Теорія споживчого вибору виходить із наступних передумов.

1. Свобода споживчого вибору і споживача. Споживач незалежний зі своїм вибором і свою поведінкою («голосуванням грошима») визначає структуру та обсяги виробництва фірм. Свобода споживача не безмежна. У його виборі споживач обмежений ринковими цінами хороших товарів і своїм доходом.

2. Раціональність споживача. Споживач вибирає найкращий набір із можливих при заданих ресурсах. Такий набір називається оптимальним.

3. Досконалість інформації. У процесі вибору споживачеві доступна вся інформація, необхідна йому для реалізації оптимального вибору.

Отже, мета споживача залежить від максимізації корисності придбати товари при обмеженні з боку доходу.

Є дві теорії споживчого вибору.

1. Кардиналістська (кількісна) теорія передбачає, що споживач може точно кількісно визначити корисність кожного товару у якихось одиницях. Представниками даної теорії були Герман Генріх Госсен (1810 - 1858), Вільям Стенлі Джевонс (1835 - 1882), теоретики австрійської школи - Карл Менгер (1840 - 1921), Фрідріх Візер (1851 - 1926), Євген фон Беем-Баверк (1851 - 1919).

2. Ординалістска (порядкова) теорія передбачає, що споживач неспроможний кількісно визначити корисність кожного товару, а може порівнювати корисності товарів між собою. Прихильниками цієї теорії були Френсіс Эджуорт (1845 - 1926), Джон Хикс (1904 - 1989), Євген Слуцький (1880 - 1946).

Модель поведінки споживача представляє собою пов'язані між собою загальні принципи поведінки споживача на ринку, що включають в себе, перш за все, максимізацію сукупної корисності, закон спадної граничної корисності та бюджетне обмеження.

Чи спостерігали ви, як відвідувачі читають меню у ресторані, кафе чи барі? Як правило, спочатку вони звертають увагу на ліву частину, де переліковуються запропоновані страви, і зупиняються на деяких з них.

Потім зіставляють свій попередній вибір з правою частиною, де зазначено ціни, та хоча б приблизно визначають, чи можуть вони зробити відповідне замовлення на ту суму грошей, що у них є. Це спостереження дає ключ до розуміння досить складного процесу споживацького вибору.

Насамперед слід мати на увазі, що споживач обиратиме лише те, у чому в нього є потреба. Можна впевнено сказати, що споживацький вибір утримується на потребах людей. Потреби -- це стан задоволення, який споживач прагне зберегти, або стан незадоволення, який він хотів би змінити.

Задовольнити свої потреби споживач може за допомогою різного набору продуктів. Скажімо, втамувати голод можна як бутербродом з ковбасою, так і бутербродом з сиром. Залежно від смаків споживач віддає перевагу якомусь з них.

Отже, потреби людини, накладаючись на специфіку особистості, трансформуються у переваги. Споживацькі переваги -- це ранги, які споживач установлює для альтернативних варіантів задоволення потреб. Ті варіанти, які, на думку споживача, здатні краще задовольнити його потреби, будуть займати більш високі місця у цьому "табелі про ранги". Таким чином, з'являючись на ринку, споживач має вибирати, як найкраще задовольнити свої потреби, не витрачаючи більше, ніж дозволяє його бюджет.

Зазначені зауваження дають достатньо підстав для будови моделі споживацького вибору. Проте, ця модель, як і будь-яка інша, передбачає прийняття певних допущень, вихідних посилань, що дають змогу краще її зрозуміти та обмежують умови, за яких висновки, зроблені за її допомогою, будуть найвірогід-нішими. Такими допущеннями є:

1. Здатність споживача ранжирувати альтернативи задоволення своїх потреб. Якщо є два набори товарів (А і В), то споживач може віддати перевагу якомусь з них або визнати, що вони для нього рівноцінні:

2. Переваги споживача транзитивні. Якщо споживач віддає перевагу набору товарів А порівняно з набором В, а набору В порівняно з набором С, то він віддає перевагу набору А порівняно з набором С:

3. Більша кількість товару привабливіша для споживача, ніж менша. Це посилання передбачає, що, будуючи модель поведінки споживача, ми виходимо з того, що його потреби в тому чи іншому продукті не задоволені повністю, оскільки після досягнення повної насиченості потреб певним товаром, він перетворюється на антиблаго, і спрацьовує інша залежність: чим менше антиблага, тим краще для споживача.

4. Проаналізуйте, як зміни цін на ресурси та технологію впливають на довгострокові криві витрат фірми

У довгостроковому періоді підприємство може міняти всі використовувані ним чинники виробництва. Передусім йдеться про таке поєднання чинників виробництва, яке мінімізує витрати виробництва певного обсягу продукції, і про взаємозв'язок між довгостроковими витратами й обсягом випуску продукції. Припустимо, що невелике підприємство в обробній промисловості спочатку розгорнуло мінімальні виробничі потужності, а потім, завдяки успішній економічній діяльності, почало постійно розширятися. У зв'язку з цим мінятимуться і середні загальні витрати. Спочатку якийсь час розширення виробничих потужностей буде супроводжуватися зниженням середніх загальних витрат. Однак введення все більших і більших потужностей призведе врешті-решт до зростання середніх загальних витрат (СВВ).

Закономірність простежується на прикладі п'яти підприємств різних розмірів. Крива СВВ-1 показує динаміку середніх загальних витрат для найменшого із п'яти підприємств, а крива СВВ-5 -- для найбільшого. Співвідношення між цими п'ятьма кривими точно відповідає згаданому вище правилу. Будівництво все більших підприємств супроводжуватиметься зниженням мінімальних витрат на одиницю виготовленої продукції аж до досягнення розмірів третього підприємства.

Однак, за цією межею розширення виробничих потужностей означатиме підвищення мінімального рівня середніх загальних витрат.

Особливе значення мають тонкі лінії, перпендикулярні горизонтальній осі. Вони показують ті обсяги виробництва, які змушують підприємство змінювати свій розмір, щоб забезпечити якнайменші витрати виробництва на одиницю продукції. На рис. 9 видно, що за будь-якого обсягу виробництва менше 20 одиниць мінімальні витрати виробництва на одиницю продукції досягаються на підприємстві 1. Однак, якщо обсяг продажу підприємства перевищує 20 одиниць, але менше ЗО одиниць, то воно зможе зменшити витрати виробництва, збудувавши більше підприємство -- підприємство 2.

Незважаючи на те, що сума загальних витрат із збільшенням масштабів виробництва буде більшою, витрати виробництва на одиницю продукції виявляться нижчими, ніж попередньо.

За будь-якого обсягу виробництва у проміжку від 30 до 50 одиниць найменші витрати виробництва на одиницю продукції забезпечить підприємство 3. Обсяг виробництва від 50 до 60 одиниць показує, що найменші витрати матиме підприємство 4. А за обсягу виробництва, що перевищує 60 одиниць, найвигіднішим виявиться будівництво підприємства 5.

Аналіз усіх цих змін дає підстави зробити висновок, що крива довгострокових СВВ для окремого підприємства складається із кількох кривих короткострокових СВВ для підприємств різних розмірів, які можуть бути збудовані. Крива довгострокових середніх валових витрат (СВВ) показує найменші витрати виробництва на одиницю продукції, які можуть забезпечити будь-який обсяг виробництва за умови, що підприємство мало у своєму розпорядженні достатньо часу для збільшення або зменшення свого розміру. На рис. 9 жирною лінією показано криву довгострокових СВВ підприємства або, як її часто називають, криву вибору (або планову криву) підприємства.

5. Модель ринку домінуючого підприємства з конкурентним оточенням та закритим входом

Передумови моделі.

1. Існує одне підприємство, що має більш низькі витрати на виробництво і більший розмір, ніж будь-яке інше підприємство галузі.

2. Всі підприємства, крім домінуючого, є ценополучателем і визначають свій випуск, зрівнюючи свої граничні витрати і галузеву ціну.

3. Число підприємств у галузі фіксоване. Це означає, що домінуюче підприємство знає, що воно може підвищувати галузеву ціну, не побоюючись ні входу на ринок новачків, ні створення додаткових потужностей на діючих підприємствах галузі.

4. Домінуюче підприємство знає криву галузевого попиту.

5. Домінуюче підприємство знає криву пропозиції конкурентного оточення і, отже, може передбачати його величину при різному рівні ціни. Графічна модель домінуючого підприємства з конкурентною оточенням і закритим входом представлена на рис. 10. Рис. 10, характеризує конкурентне оточення, а рис. 11- домінуюче підприємство. Нижні індекси f і d відповідають параметрам підприємств конкурентного оточення і домінуючого.

Рисунок 10. а) Домінуюче підприємство. б) Конкурентне оточення із закритим входом.

Визначимо насамперед криву довгострокового залишкового попиту, з якою стикається домінуюче підприємство. На рис. 10, а лінія LMCf - крива граничних витрат типового для конкурентного оточення підприємства (LMCf> min LACf). Очевидно, що при ціні Р = min LAC, підприємство, що належить до оточення домінуючого, отримує нульовий прибуток і йому байдуже продовжувати виробництво або закритися. Навпаки, при ціні вище Р таке підприємство має позитивну економічну прибуток, при ціні нижче Р - негативну. В останньому випадку воно віддасть перевагу закритися, а оскільки так вчинять всі ідентичні підприємства, що належать до конкурентного оточення, домінуюче підприємство стане монополістом на даному ринку. Лінія S (P) на рис. 10, а являє горизонтальну суму п-кривих LMCf (де п - число підприємств конкурентного оточення), тобто являє криву пропозиції всіх підприємств, що утворюють конкурентне оточення. Очевидно, що якщо qf - пропозиція одного з цих підприємств, то S (P) = nqf (P) - крива їх сукупної пропозиції.

Нарешті, D (P) - крива ринкового попиту.Тоді крива залишкового попиту домінуючого підприємства (Dr (P)) може бути визначена як горизонтальна різниця кривої ринкового попиту та кривої пропозиції конкурентного оточення, т.е. Dr (P) = D (P) - S (P).

На рис. 10, б крива ринкового попиту при ціні більш високою, ніж Р (вона показана переривчастою лінією), лежить вище кривої залишкового попиту домінуючого підприємства (суцільної лінії) і збігається з нею при ціні нижче Р.

В останньому випадку пропозиція з боку конкурентного оточення буде нульовим і залишковий попит домінуючого підприємства, отже, буде рівний всьому ринковому попиту.

Домінуюче підприємство максимізує прибуток, встановлюючи свою ціну (або, що те ж саме, вибираючи обсяг випуску), зрівнюючи граничну виручку і граничні витрати. Крива граничної виручки домінуючого підприємства, MRd, відповідає кривою його залишкового попиту і складається з двох сегментів, розділених розривом.

На своїй залишковій кривій попиту домінуюче підприємство проявляє ринкову владу - воно встановлює ціну або визначає випуск, керуючись відомим правилом: МС = MR. Але оскільки його крива MR складається з двох сегментів, можливі два типи рівноваги: або має місце рівновага домінуючого підприємства і його конкурентного оточення, або конкурентне оточення зникає, а домінуюче підприємство стає монополістом. Конкретний результат залежить від характеру кривої витрат домінуючого підприємства.

Розглянемо можливі результати. Вихід першого типу має місце, якщо витрати домінуючого підприємства деяким нижче витрат підприємств, що формують конкурентне оточення. У цьому випадку LMCd перетинає перший, більш високий сегмент MRd (точка E1 на рис. 10. б) і оптимальний випуск домінуючого підприємства складе Qd, а ціна - Р.

Тоді різниця між ринковим попитом і випуском домінуючого підприємства (Q - Qd) виявиться рівною величиною пропозиції конкурентного оточення (Qf на рис. 10, а). У цьому випадку конкурентне оточення збереже своє становище на ринку, а вхідні в нього підприємства матимуть позитивний прибуток, як це видно на рис. 10, а. Вони збережуть її і надалі, оскільки вхід на ринок залишається закритим. Домінуюче підприємство при ціні Р також отримує максимально можливий прибуток (її величина відповідає площі заштрихованого прямокутника на рис. 10, 0).

Оскільки його середні витрати при випуску Qd нижче, ніж у оточуючих підприємств, а випуск більше, загальна сума прибутку домінуючого підприємства більше прибутку типового підприємства конкурентного оточення.

Для нього немає сенсу встановлювати більш високу ціну з тим, щоб спонукати оточення покинути дану галузь, навіть якщо це призведе до збільшення його власного випуску. Воно готове кілька втратити на продажу кожної одиниці продукції, але зате виграти на обсязі. Домінуюче підприємство в цьому випадку отримує менший прибуток, ніж якби воно було монополістом і ніякого конкурентного оточення не мало б.

Монополіст визначає свій випуск виходячи з рівності граничних витрат і граничної виручки, відповідної кривої ринкового попиту D (P)

Отже, випуск монополіста становитиме Qm, а монопольна ціна - Pm. Рівність граничних витрат і граничної виручки домінуючого підприємства (точка Ed) відповідає меншому випуску Qd і нижчою ціною Р. Випуск монополіста, однак, виявляється нижче загального випуску домінуючого підприємства і його конкурентного оточення

(Qm Р * <Р = min LACf,випуск кожного з них (у тому числі Qf) виявиться нульовим, а випуск домінуючого підприємства і буде випуском галузі. Інакше кажучи, домінуюче підприємство стане монополістом. Зверніть увагу, що нижній сегмент кривої, з яким перетинається крива LMC * d, відповідає не кривий залишкового попиту домінуючого підприємства, а кривою ринкового попиту D (P). Тому ціна Р виявляється звичайною монопольною ціною.

6. Задачі

Задача 15

Для студента витрати на харчування коштують 40 грн. на тиждень. Відвідування ресторану обійдеться йому 100 грн. за вечір. Гранична корисність від харчування становить 8 од. Якою буде «гранична корисність » відвідання ресторану? Поясніть зміст поняття «гранична корисність » та її роль у споживчому виборі.

Розвязання.

Застосуємо другий закон Госсена. Максимізація корисності споживача, за умов обмеженого бюджету наступає тоді, коли остання витрачена грошова одиниця на придбання того чи іншого блага приносить однакову граничну корисність

==

де MUа - гранична корисність блага А=8 од;

MUb- гранична корисність блага В=х од;

Pa- ціна товару А=40 грн;

Pb - ціна товару В=10 0грн;

MUn - гранична корисність блага N;

Pn - ціна одиниці блага N.

Отже: =, 40х=800, х=20.

Відповідь: «гранична корисність » відвідання ресторану буде 20 од.

Гранична кількість -- це споживчий ефект, що його отримує споживач від грошових витрат на придбання кожної наступної одиниці однойменного товару. Прагнення споживача до збільшення додаткових закупівель найчастіше зумовлене зниженням цін. Збільшуючи кількість товару, що купується за нижчу ціну, споживач отримує зростаючу сумарну корисність від здійснення грошових витрат. Кожний окремий споживач залежно від рівня особистого доходу, особистих мотивів та з урахуванням цін приймає особисте рішення стосовно того, як йому діяти, щоб максимально задовольнити свої потреби. Таке явище в економічній теорії названо принципом максимального задоволення.

Задача 115

Граничні витрати монополіста - власника кінотеатру дорівнюють 3 грн. Визначте ціну квитка до кінотеатру для пенсіонерів якщо еластичність їх попиту становить -5. Відомо,що еластичність попиту інших глядачів дорівнює -2, а квиток для них коштує 10 грн. Яких заходів слід вжити власнику, щоб запровадити таку цінову дискримінацію.

7.Творче завдання

Відносно яких наведених випадків, з вашої точки зору, було б доцільно застосувати антимонопольне законодавство?

а) на основі таємної угоди директори кількох фабрик з виробництва побутових електроприводів встановлюють єдину ціну на свою продукцію, що дозволяє їм диктувати умови продажів у галузі;

б) відбувається злиття однієї із численних страхових компаній та заводу з виробництва синтетичних волокон;

в) відбувається злиття кількох заводів з виробництва синтетичних волокон;

г) завод з виробництва хімічних добрив, завдяки впровадженню нової технології і отриманому ефекту економії на масштабах виробництва, має можливість диктувати умови продажів у галузі.

На мою думку, та керуючись Антимонопольним законодавством України, порушення є в пункті а) на основі таємної угоди директори кількох фабрик з виробництва побутових електроприводів встановлюють єдину ціну на свою продукцію, що дозволяє їм диктувати умови продажів у галузі; в) відбувається злиття кількох заводів з виробництва синтетичних волокон; г) завод з виробництва хімічних добрив, завдяки впровадженню нової технології і отриманому ефекту економії на масштабах виробництва, має можливість диктувати умови продажів у галузі.

Антимонопольно законодавство визначає поняття «монопольне становище», під яким розуміється домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.

Ринок товару -- це сфера обороту товару однієї споживчої вартості, в межах якої визначається монопольне становище. Згідно із законодавством України монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Разом з тим рішенням Антимонопольного комітету може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків. Саме по собі монопольне становище того або іншого суб'єкта господарювання не визнається порушенням антимонопольного законодавства. Таким порушенням Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» визнає зловживання монопольним становищем на ринку. Відповідно до ст. 4 зазначеного закону зловживаннями монопольним становищем вважаються:

* нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

* обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

* часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару за відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що призвели або можуть призвести до створення чи підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

* інші дії, що призвели або можуть призвести до створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;

* встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;

* встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів;

* встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції. Зловживання монопольним становищем на ринку становлять першу групу порушень антимонопольного законодавства.

До другої групи порушень входять анти-конкурентні узгоджені дії. Такими діями ст. 5 Закону «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» визнає погоджені дії (угоди), що призвели або можуть призвести до:

* встановлення (підтримки) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;

* розподілу ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками, що призвели або можуть призвести до їхньої монополізації;

* усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання. Монопольна діяльність - це не лише дії чи бездіяльність суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище на ринку, а й дії (бездіяльність) органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративного-господарського управління та контролю, спрямовані на недопущення, суттєве обмеження чи усунення конкуренції. Антимонопольне законодавство під органами державної влади розуміє міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державні органи, що здійснюють регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, регулювання ринку цінних паперів, державні органи приватизації, місцеві органи виконавчої влади. Органи адміністративно-господарського управління та контролю -- це об'єднання підприємств, інші суб'єкти господарювання, громадські організації при виконанні ними функцій управління та контролю в межах делегованих їм повноважень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. З боку зазначених органів порушення антимонопольного законодавства виявляється в дискримінації суб'єктів господарювання. Дискримінація суб'єктів господарювання органами влади і управління становить третю групу порушень антимонопольного законодавства, яка включає:

* заборону створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції; * примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання підприємств, а також до пріоритетного укладання договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів;

* прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку;

* встановлення заборони на реалізацію товарів згодного регіону республіки в інший; * надання окремим підприємствам податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб'єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару;

* обмеження прав суб'єктів господарювання щодо набуття та реалізації товарів;

* встановлення заборони чи обмежень стосовно окремих суб'єктів господарювання або груп суб'єктів господарювання. Дискримінацією суб'єктів господарювання визнається також укладення угод між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю, а також між цими органами та суб'єктами господарювання; надання цими органами повноважень фізичним чи юридичним особам для провадження зазначених дій.



Список використаної літератури

1. Історія економічних учень: Підручник / Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко, А. М. Поручник та ін.; За ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. -- К.: КНЕУ, 1999. -- 564 с.

ISBN 966-574-152-7

2.: http://nebook.net/book_ekonomchna-teorya_621_page_86/

3. взяті з: http://nebook.net/book_ekonomchna-teorya_621_page_87

4. http://www.ekonomikam.com/(конкур)

5. 1. Гасанов Р.М Промислове шпигунство на службі монополій. М.: Міжнародні відношення. 1986

2. Портер. М Міжнародна конкуренція. М.:1994

3. Робинсон. Дж. Економічна теорія недосконалої конкуренції. М.1986

4. Рузавін. Г.И. Основи ринкової економіки. М.: ЮНИТИ. 1996.

5. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. Київ 1998

Размещено на Allbest.ru

...