Доходи та витрати домогосподарства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Домогосподарство як суб'єкт ринкових відносин

1.1 Сутність та функції домогосподарства

1.2 Місце домогосподарства в обігу товарів, ресурсів і доходів

2. Соціально-економічне становлення домогосподарства в Україні

2.1 Домашнє господарство у сучасній економіці

2.2 Загальний стан домогосподарства в економіці України

2.3 Порівняльна характеристика соціально-економічного становища України в 2008-2009 рр

3. Проблеми та перспективи розвитку домогосподарств в Україні

3.1 Проблеми розвитку домогосподарств в Україні

3.2 Стратегії виживання домашнього господарства в Україні

Висновок

Додатки

Список використаних джерел

домогосподарство товар дохід обіг

Вступ

У країнах із розвиненою ринковою економікою держава мало втручається у процес функціонального розподілу доходів. Встановлення заробітної плати як головного джерела доходів відбувається через встановлення ціни на ринку праці. Отже, за вищого попиту на певні професії встановлюється відповідно вища заробітна плата. Обмеженим втручанням є встановлення заробітної плати державним службовцям, а також визначення мінімальної заробітної плати. У таких країнах наголос державного регулювання доходів становлять на розподілі доходів між багатими і бідними родинами, щоб заперечити додатковий дохід бідним домогосподарствам через оподаткування багатих.

Суб'єктами сучасної ринкової економіки є підприємці, працівники, споживачі, власники позичкового капіталу, власники цінних паперів тощо, яких узагальнено поділяють на дві мікросистеми - домогосподарства і фірми. Домашнє господарство є особливим явищем ринкової економіки, оскільки воно є елементарною одиницею у сфері споживання. Домогосподарство, так як і фірма складає для себе план дій, що стосується індивідуальних кількостей продуктів, послуг, в яких він має потребу.

Слід також зазначити, що домогосподарства не лише отримують і витрачають доходи, але і є власниками та постачальниками всіх ресурсів, необхідних фірмам для виробництва товарів і послуг, - землі, праці, капіталу, підприємницьких здібностей. І хоч би якими були зміни у родині та суспільстві, залишаються голова родини і керівник фірми, тобто певна влада, що приймає рішення і без якої родина або фірма не може існувати. Тому домогосподарство, фірма є певними мікросистемами, що розглядаються як прості економічні одиниці. В своїй курсовій роботі я досліджуватиму все що стосується простої економічної одиниці - домогосподарства.

Для вивчення актуальності теми важливе значення має з'ясування суті поняття «домогосподарство» та з'ясування в якому стані воно знаходиться і порівняння основних його характеристик. Характерною особливістю даної теми є те, що домогосподарство як самостійна навчальна проблема раніше не вивчалася, тому і не знайшла повного відображення в існуючій навчальній літературі.

У роботі розглянуто сприйняття (оцінки) людьми економічних перетворень і змін, чинники, що впливають на такі оцінки, а також реакція (передусім -- на рівні сім'ї) на такі зміни; а також проблеми сучасної сім'ї в ході становлення та розвитку економіки України. Дослідити ці проблеми, - і є головне завдання роботи.

Оскільки більшість людей в Україні не бачать для себе можливості впливати на події, що відбуваються (наявних демократичних механізмів впливу людей на політику місцевої й центральної влади або недостатньо, або люди поки не навчилися ними користуватися), тому я вважаю цю тему дуже актуальною в умовах розвитку економіки України.

Мета роботи - навести основні проблеми сучасної сім'ї в економіці України, проаналізувати їх стан та шляхи розв'язання. А також, поглиблення теоретичних знань з дисципліни «Політекономія», а саме вивчення питань, які торкаються категорії «Домогосподарство».

При виконанні роботи були поставленні наступні завдання:

- Розглянути характеристику домогосподарства як суб'єкта ринкових відносин

- Визначити напрями використання сімейних доходів

- Проаналізувати джерела формування господарства

- Визначити роль домогосподарств в Україні.

1. Домогосподарство як суб'єкт ринкових відносин

1.1 Сутність поняття «домашнє господарство», його головні риси

Домашнє господарство є одним із трьох основних суб'єктів економічної діяльності поряд із підприємствами (корпораціями) та державою. Поняття «домогосподарство» охоплює господарство сім'ї найрізноманітнішого складу і будь-яких розмірів. Це господарство і великих родин, що об'єднують кілька поколінь, які проживають разом, володіють економічними ресурсами, й окремої людини, що має певну власність і здійснює господарську діяльність.

З давніх часів люди розуміли величезне значення родинної співпраці, домогосподарства для розвитку і процвітання країни в цілому. Дослідники минулого зазначали: для величі й могутності країни потрібні головним чином дві умови: наявність великого багатства і численного населення. Населення і багатство міцно взаємопов'язані.

Іноді ми сприймаємо сім'ю як об'єднання людей, зазвичай кількох поколінь, що ревно захищають свій внутрішній світ для затишку й достатку. Водночас сім'я тисячами ниточок пов'язана з суспільством. У сім'ї відображається весь багатогранний світ соціальних, економічних і моральних відносин суспільства. Саме тут у кінцевому підсумку задовольняються духовні й матеріальні потреби людини.

Зв'язок родини і суспільства -- глибинний, міцний і багатогранний. За Арістотелем, сім'я -- перший вид спілкування людей. Вона є первинною ланкою, з якої виникли держава й суспільство. Об'єднання кількох сімей він називав «селищем» і вважав його перехідною формою від сім'ї до держави.

Сім'я -- найважливіша частка суспільства. Тут людина народжується, робить перші кроки, знаходить у ній затишок, впевненість, стверджується як особистість, виходить у великий світ. Тут формуються основи її характеру, ставлення до праці, моральних, матеріальних, культурних цінностей.

Домогосподарство, як і економіка в цілому, живе за законами раціональності й доцільності. Єдність родини забезпечується на засадах взаємної моральної, економічної, правової та інших видів відповідальності всіх членів сім'ї.

Нестабільність сім'ї неминуче призводить до багатьох негативних явищ не тільки в родинному колі, а й у суспільстві. Для стабілізації і зміцнення сім'ї необхідні певні заходи державного, суспільного характеру, соціально-політичні й економічні умови.

Міграційні процеси, спричинені у другій половині XIX ст., зумовили потребу набуття різних професій, урізноманітнило стиль життя, форми відпочинку, способи досягнення особистих цілей і задоволення потреб, водночас поставило проблеми і перед сім'єю.

У 90-х роках XX ст. відбувалось надзвичайно швидке знецінювання грошей, що спричинило прагнення людей витрачати їх насамперед на поточне споживання. Нагромадження (заощадження) здійснювалося переважно у товарній формі чи у вільноконвертованій валюті (долари США, німецькі марки).

І сьогодні економічні негаразди змушують родини скорочувати поточне споживання, обмежувати задоволення повсякденних потреб з тим, щоб зробити запас на майбутнє. І навпаки, збільшення доходів стимулює повніше задоволення не тільки першочергових потреб, а й потреб розвитку, здійснення заощаджень та приватних вкладень в об'єкти підприємництва, на банківські депозити.

Таким чином, від настроїв, очікувань, прагнень кожної окремої людини і всіх домашніх господарств країни залежать такі економічні показники, як сукупний попит і сукупна пропозиція, грошовий обіг у країні й перебіг інвестиційних процесів.

Усе це, зрештою, позначається на повсякденному житті кожного з нас. Соціально-економічне здоров'я суспільства впливає на внутрішній стан родини та успішне виконання домогосподарством своїх функцій і навпаки.

До основних функцій домашніх господарств належать такі:

- задоволення матеріальних, господарсько-побутових потреб людей

- реалізація емоційних і соціально-психологічних потреб

- відтворення населення, структури і якості трудових ресурсів суспільства (домашнє виховання дітей, навчання у школі, училищі, ліцеї, вузі, організація відпочинку тощо)

- споживання вироблених товарів та послуг, забезпечення розширеного виробництва у країні (через заощадження й приватні інвестиції).

Господарсько-побутова функція здійснюється не як самоціль, а для забезпечення належних матеріальних умов сімейного життя. Значення функцій, пов'язаних з емоційними і соціально-психологічними потребами сучасної родини, в інформаційному суспільстві постійно зростає. І це зрозуміло, адже у сім'ї людина відновлює свої духовні й фізичні сили, енергію для продуктивної, творчої праці у громадському виробництві, для активної участі у суспільному житті.

Сучасне суспільне виробництво ставить дедалі більші вимоги до особистісних рис людини: вміння і здатності самостійно проявляти свої здібності, не завжди розраховуючи лише на допомогу родичів.

Взаємодія основних економічних суб'єктів відбувається у вигляді економічного кругообігу (Додаток А). Домашні господарства володіють економічними ресурсами (матеріальними, грошовими, трудовими) і споживають товари та послуги, вироблені підприємствами. Фірми (підприємства) використовують економічні ресурси і виробляють товари чи надають послуги.

Проте немає жодної людини, яка б тільки працювала і не брала участі у споживанні. Також практично не існує працездатних людей, які не брали б ніякої участі у суспільному виробництві.

Більшість працездатного населення працює у державних установах або фірмах чи займається власним бізнесом і цим забезпечує собі та своїй родині дохід, необхідний для придбання товарів і користування послугами.

Отже, практично кожна людина є учасником домашнього господарства і реалізує економічну функцію споживання, а кожний дорослий є учасником бізнесу або працівником державних установ і реалізовує функцію виробництва чи управління.

Домашнє господарство і різні фірми взаємодіють в основному на споживчому ринку і ринку економічних ресурсів. На споживчому ринку домашнє господарство є покупцем товарів і послуг. На ринку ресурсів воно є продавцем відповідних економічних ресурсів (хоча б робочої сили).

Так відбувається обмін -- товари й ресурси рухаються від продавців до покупців, а грошові потоки -- у протилежному напрямі. Домашнє господарство використовує гроші для купівлі товарів та послуг. Ці витрати одночасно стають доходами підприємств.

Оскільки бізнес є сферою економічної активності населення, то, зрештою, саме його доходи є джерелом формування сукупних доходів населення. Ці доходи утворюються на ринку економічних ресурсів. З одного боку, вони є сукупними доходами домашніх господарств, з другого -- кінцевими витратами бізнесу на оплату ресурсів, наданих домашніми господарствами (Додаток А).

Бізнес не може примусити домашні господарства купувати все, що виробляється. Виробник може або зацікавити покупців якістю, нижчими цінами чи пільгами і знижками, або переконати покупців, впливаючи на них через інтенсивну рекламу. Тому на споживчому ринкові, незважаючи на різні способи взаємодії (торгівля за каталогами або в кредит), основний ризик несе бізнес. З масовим споживачем не можна укласти «угоду на споживання», як і пред'являти вимоги до домашнього господарства. У розвинутій ринковій економіці саме у цьому й полягає «суверенітет» споживача -- щоб бути прибутковим, бізнес мусить працювати на споживача.

У розвинених країнах світу законодавчо захищають інтереси споживачів. У нашій країні також діє низка нормативних актів, які передбачають захист прав споживачів. Стаття 42 Конституції України зазначає: «Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів» [1].

1.2 Місце домогосподарства в обігу товарів, ресурсів і доходу

Щоб зрозуміти місце домогосподарств в економіці, розглянемо малюнок 1.1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Малюнок 1.1 Обіг товарів, ресурсів, доходів і витрат

Обіг представлений двома потоками за годинниковою стрілкою -- ресурси, товари, послуги; проти годинникової стрілки -- доходи, витрати.

Фінанси домогосподарств є засобом створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом створення вказаних фондів є заробітна плата й інші джерела доходів кожного громадянина чи його сім'ї. До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержані від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери тощо.

До видатків домогосподарств належать витрати на придбання споживчих товарів, оплату наданих послуг інші витрати. Домогосподарства за своєю економічною суттю -- це господарські структури виняткового типу, діяльність яких ґрунтується на створенні й використанні фондів фінансових ресурсів. Ця підсистема найбезпосередніше пов'язана з іншими підсистемами фінансової системи.

Так, домогосподарства одержують кошти з бюджету та від господарських структур у рахунок оплати праці та при одержанні безоплатних послуг від держави.

Зі свого боку домогосподарства вносять платежі до бюджету та централізованих фондів, беруть участь у формуванні й використанні страхових фондів, є суб'єктами фінансового ринку. Економічна суть і призначення кожної із підсистем найповніше розкривається в їхній взаємодії та методах впливу на інші системи економіки держави [3].

2. Соціально-економічне становлення домогосподарства в Україні

2.1 Домашнє господарство у сучасній економіці

Загальні економічні закони проявляються також у життєдіяльності домогосподарств. Проблеми обмеженості ресурсів і їхнього вибору є одними з головних, що зумовлюють виникнення сім'ї як своєрідної ланки споживання та виробництва.

Домогосподарство як складова частина національної економіки є водночас і її головною дійовою особою. Воно є головним постачальником робочої сили, інших економічних ресурсів для виробництва товарів і послуг. Водночас сім'я є й головним споживачем. Довкола неї обертаються усі процеси суспільства. Рівень життя учасників домогосподарства залежить від багатьох чинників, але насамперед від особливостей їхньої діяльності.

Добробут кожної людини залежить передусім від продуктивності її праці. Крім природних даних працівників, продуктивність залежить від умов праці, знань і здібностей, набутих у процесі навчання. Американський економіст Гері Беккер отримав у 1992 р. Нобелівську премію у галузі економіки за те, що довів залежність поведінки людей у сфері особистого життя від загальних економічних законів. Він також довів, що витрати на освіту є набагато вигіднішим вкладанням коштів, ніж залучення їх до деяких глобальних комерційних проектів. Дослідження показали, що інвестиції в освіту найвигідніші. Як правило, на кожну вкладену у навчання грошову одиницю віддача становить не менше чотирьох грошових одиниць. Отже, чим більше членів сім'ї набудуть фахових знань, тим більшою буде їхня віддача, а це значно поліпшить і особистий добробут, і добробут їхньої сім'ї.

Удосконалення набутих знань не повинно припинятися і після закінчення професійної освіти. Фахівець, який не приділяє належної уваги поліпшенню своїх трудових навиків, не витримує конкуренції на ринку праці. Водночас навчання не тільки сприяє підвищенню продуктивності праці фахівця, а й значно поліпшує умови його праці, бо дає змогу оволодіти найновішими науково-технічними впровадженнями і технологіями.

Домогосподарство як складова національного господарства не може самостійно забезпечити все необхідне для власного існування та для суспільного життя: громадську безпеку, охорону кордонів, утримання армії, суддів, державного апарату, установ освіти, науки, культури, охорони здоров'я. Тому держава бере ці обов'язки на себе і, звичайно, не безоплатно.

Кожна людина, отримуючи доходи, які перевищують визначену законом суму, сплачує податок у державну казну, який разом з іншими податками та обов'язковими платежами становить доходи бюджету держави.

Оподаткування є однією з форм взаємодії держави і домогосподарств. Проте якщо члени домогосподарства працюють безпосередньо у державних структурах, то вони отримують з державного бюджету заробітну плату. В цьому випадку держава взаємодіє з таким домогосподарством також як роботодавець з найманим робітником.

Держава мусить дбати про майбутнє країни, тому забезпечує можливість усім дітям мати середню освіту, фінансує виплати стипендій студентам, створює умови для здобуття спеціальної та вищої освіти, турбується про тих, хто відпрацював свій працездатний вік на добробут нації, гарантуючи виплату пенсій. Держава, як зазначалося, дбає про непрацездатних та малозабезпечених членів домогосподарств, виплачуючи їм допомогу. Деяким домогосподарствам, за наявності на те підстав, держава обмежує податки, запроваджує відповідні пільги. З тими домогосподарствами, що ведуть виробничу діяльність, держава взаємодіє теж за допомогою оподаткування, допомагаючи водночас їхній діяльності.

Сімейний бюджет. -- це план доходів і витрат сім'ї на певний період (тиждень, місяць, рік). Складається він з двох частин і цим чудово ілюструє одвічну проблему обмеженості ресурсів, безмежності потреб і проблему вибору. Перша частина охоплює джерела формування сімейного бюджету, друга -- видатки сім'ї.

Доходи сім'ї можна поділити на постійні, тимчасові й одноразові. До постійних зараховують доходи від підприємницької діяльності, заробітну плату, пенсії, стипендії, субсидії та інші види соціальних виплат, відсотки на банківські вклади, ренту (доходи від оренди) й т.ін. Тимчасовими і одноразовими доходами є премії, спадщина, подарунки, гроші, взяті в борг, виграші в іграх та лотереях.

Доходи сім'ї можуть зростати, якщо, наприклад, хтось із членів сім'ї став отримувати більшу зарплату, почав працювати після завершення навчання, або ж зменшуватися із втратою роботи, виходом на пенсію тощо. При можливості сім'я намагається заощаджувати кошти для запобігання кризовим ситуаціям при несподіваних витратах або з метою запланованих витрат у майбутньому. Заощадження, що зберігаються у банках, забезпечують доходи у вигляді відсоткових виплат, поліпшуючи добробут сім'ї.

Складання й планування сімейного бюджету -- це мистецтво, яке базується на вмінні аналізувати доходи та видатки, стан рухомого й нерухомого майна, зростання одних витрат і скорочення інших.

Для аналізу доходів сімей важлива не лише структура використання коштів, а й те, як відрізняються рівні доходів в окремих родинах та співвідношення багатих і бідних сімей. Це дає змогу прогнозувати попит громадян на різні види товарів і послуг, оцінити стабільність соціально-політичної ситуації в країні.

Суспільство й держава заінтересовані у забезпеченні стабільності, яка можлива лише за умов досягнення певної соціальної справедливості. Далеко не всі люди мають однакові передумови й здібності для досягнення ділового успіху. Тому чим більший розрив у суспільстві між рівнями життя багатих і бідних, тим загостренішим є соціальне невдоволення.

Реальну різницю між «абсолютною рівністю» і «абсолютною нерівністю» можна дослідити за допомогою графіка, названого на честь його творця кривою М. Лоренца (США). Для її побудови потрібні дані про те, скільки родин у відсотковому відношенні володіють певною часткою загального доходу країни.

Реальну різницю між «абсолютною рівністю» і «абсолютною нерівністю» можна дослідити за допомогою графіка, названого на честь його творця кривою М. Лоренца (США). Для її побудови потрібні дані про те, скільки родин у відсотковому відношенні володіють певною часткою загального доходу країни.

Крива М. Лоренцо (малюнок 2.1) дещо нагадує лук, у якого корпусом є пунктирна пряма, а тятивою -- графік розподілу доходів. Пунктирна пряма -- це варіант абсолютної рівності доходів сімей. У разі досягнення такої рівності 10 % сімей отримували б 10 % загальної суми сімейних доходів, а половина сімей -- 50 % і т. д..

Малюнок 2.1

За абсолютної нерівності, тобто, якби 1 % сімей володіли 100 % усіх доходів, крива Лоренца набула б вигляду прямого кута зі сторонами А і Б.

Розрив між рівнями доходів багатих і бідних -- одне з найсуперечливіших питань економіки країни. Суспільство незацікавлене у досягненні абсолютної рівності, інакше зникне прагнення людей до підвищення продуктивності праці. До того ж така рівність буде штучною, як і її протилежність. Люди наділені різними природними можливостями, різні й роботи, які треба виконувати. Якщо усім платити однаково, люди, які можуть працювати краще, будуть у цьому явно незацікавлені: навіщо перенапружуватись, якщо всі отримають порівну? Якщо ж платити виключно за продуктивність праці, то менш обдаровані люди назавжди залишаться за межею бідності порівняно з талановитішими. Наслідком буде зростання соціального невдоволення, яке може призвести навіть до революції [2].

2.2 Загальний стан домогосподарства в економіці України

У сучасних цивілізованих країнах світу найпрогресивнішою суспільною системою вважається змішана економіка. Вона передбачає співіснування в межах однієї держави різних економічних секторів. Одним з таких секторів є домашні господарства.

Сьогодні інтерес до них посилюється як з боку науковців, так і з боку практиків. Візьмемо хоча б для прикладу той факт, що нині спостерігаються надзвичайно високі темпи зростання питомої ваги продукції особистих підсобних господарств у сукупному сільськогосподарському продукті. З утвердженням товарних відносин і плюралізму форм власності роль домашніх господарств у економічному розвитку все більше зростає. Цим і визначається актуальність даної проблеми. На сучасному етапі, коли в Україні відбувається перехід до ринкової системи господарювання, домашні господарства мають посісти чільне місце в економічній політиці держави.

Для вивчення теми важливе значення має з'ясування суті поняття «домогосподарство». У вітчизняній навчальній літературі немає визначення цього терміна. Така ситуація склалась невипадково. Адже в різних культурах практично не існує єдиного поняття, яке б визначало термін «домогосподарство». Виникають труднощі з поняттям сумісного проживання, власності, загального доходу, відтворювальних відносин. Для остаточного з'ясування суті категорії «домогосподарство» найкраще звернутись до трактування цієї категорії в матеріалах ООН. Згідно з рекомендаціями домогосподарство визначається як «особа або група осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя», тобто об'єднаних спільним веденням господарства. Поняття «домогосподарство» ні в якому разі не слід ототожнювати з поняттям «сім'я».

Домогосподарству як одному з суб'єктів мікроекономіки належить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з розвитком ринкових відносин домогосподарство опинилося в нових умовах функціонування.

По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (підприємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. По-третє, частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни. Можна констатувати, що домогосподарство виконує в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Проте з погляду мікроекономічного рівня господарювання провідною виступає, безумовно, функція споживання.

За таких обставин домогосподарство ставиться в умови вибору: йому треба розподілити наявні грошові доходи між різними благами, що задовольняють його потреби. Саме цей процес насамперед і цікавить економістів, тобто, як домогосподарство приймає рішення щодо певної структури споживання.

Можливості вибору домогосподарства обмежені багатьма факторами:

- рівень і структура виробництва;

- структура потреб цього домогосподарства і рівень насичення деяких з них (так, досить швидко насичуються за нормальних умов потреби у базових продуктах харчування, тоді як духовні та соціальні потреби практично не знають межі насичення;

- в міру задоволення фізичних потреб споживання переключається на потреби більш високого рівня);

- рівень доходів домогосподарства, адже в умовах ринкової економіки переважна більшість економічних благ надається лише в обмін на гроші;

- рівень цін, встановлений ринком, на який домогосподарство через те, що воно є лише одним з численної множини споживачів благ, вирішальне впливати не може, отже, приймає його таким, яким він є [4].

Сукупність наборів благ, доступних за умов таких обмежень домогосподарству, і є той простір, в якому домогосподарство має свободу дій щодо споживчого вибору. Отже, домогосподарство має вирішити проблему: при певній структурі та рівні потреб і доходів знайти таку комбінацію споживчих благ, яка б максимально відповідала його потребам.

Матеріальне становище власної сім'ї респонденти стабільно оцінюють значимо вище, ніж становище економіки країни. При цьому за динамікою загальні (для всієї вибірки) оцінки економічної ситуації в країні та економічного становища сім'ї доволі схожі. Найнижчими середні оцінки економічного становища власної сім'ї були у 1996-1998 роках.

Необхідно відзначити, що колишня система, що існувала до 1990 року, практично гарантувала людям невисокий, але стабільний заробіток, місце роботи, безплатну освіту для дітей, певний мінімум безплатного медичного обслуговування. Водночас колишня система обмежувала підприємницьку діяльність (точніше, будь-яку підприємницьку активність було фактично заборонено), обмежувала змогу вибирати місце проживання і місце роботи, обмежувала споживання (насамперед, переважну частину товарів і послуг було складно, ба й неможливо купити за гроші -- існував дефіцит товарів і послуг), обмежувала свободу слова і свободу обміну інформацією. Нова система, що виникла після здобуття країною незалежності й проведення певних реформ, скасувала або принаймні пом'якшила ці обмеження. Одначе тепер люди реально, а не просто з газетних статей, познайомилися з такими поняттями, як безробіття, конкуренція на ринку праці, страйки, соціальне розшарування. За умов, коли існує чимало юридично нерегульованих сфер життя, коли немає механізмів і традицій дотримання законів, люди опинилися віч-на-віч із доволі жорсткою реальністю, яка до того ж швидко змінюється.

Люди втратили відчуття стабільності, соціальної захищеності. Колишня проблема "де купити? " зникла, однак з'явилася нова проблема "де і як заробити гроші?". Втративши свої внески в банках, люди перестали робити нові заощадження. Постійні затримки й невиплати зарплати не дають змоги реально планувати свій сімейний бюджет. Виникла невідома раніше проблема пошуку роботи й пошуку можливостей заробити гроші. Навіть той, хто зміг зберегти той рівень життя, який мав десять років тому, має підстави для незадоволення [6].

2.3 Порівняльна характеристика соціально-економічного становища домогосподарств України в 2008-2009 роках

Розподіл населення України за рівнем середньодушових місячних сукупних витрат свідчить про зменшення порівняно з 2008 р. частки населення в групі з низькими сукупними витратами (до 360 грн. на місяць) і збільшення -- в усіх інших групах. Слід зазначити, що частка населення із середньодушовими сукупними витратами на місяць, нижчими від прожиткового мінімуму, зменшилася на 10 відсоткових пунктів (в.п.) і становила 55,3%. Частка домогосподарств цієї групи серед домогосподарств з дітьми зменшилась на 9 в.п. і становила 64%.

Співвідношення сукупних витрат 10% найбільш і найменш забезпеченого населення як загалом в Україні, так і серед сільського населення залишилося на рівні 2008 р. і становило відповідно 6,9 та 6,1 раза. Незначне зростання цього показника спостерігалося серед міського населення (7,0 раза в 2009 р. проти 6,9 у 2008). Співвідношення мінімального рівня сукупних витрат серед 10% найбільш забезпеченого населення до максимального рівня серед 10% найменш забезпеченого як загалом в Україні, так і серед міських та сільських жителів не змінилося і становило відповідно 3,8 та 3,7 раза. Найбільш заможні 20% населення (як і в 2008 р.) робили 39% усіх сукупних витрат.

Незважаючи на реалізацію певних заходів щодо підвищення доходів населення, зменшення нерівності розподілу витрат (доходів) населення не відбулося.

Диференціацію рівня добробуту населення розраховано з використанням критерію грошових витрат. Мінімальний рівень грошових витрат серед 10% найбільш забезпеченого населення перевищував максимальний серед 10% найменш забезпеченого (як і в 2008 р.) у 4,5 раза, а загалом найбільш забезпечені 10% населення витрачали, як і в попередньому році, у 8,7 раза більше грошових коштів, ніж 10% найменш забезпечених.

Серед усіх сукупних витрат 91% становили споживчі витрати домогосподарств (у 2008 р. -- 93%).

Найбільш вагомою статтею (майже три п'ятих) усіх сукупних витрат домогосподарств продовжують залишатися витрати на харчування (включаючи харчування поза домом). Порівняно з 2008 р. частка цих витрат зменшилася на 0,8 в.п. і становила 58%.

На купівлю непродовольчих товарів та послуг (без витрат на харчування поза домом) домогосподарства спрямовували 30% усіх сукупних витрат (у 2008 р. -- 31%).

Вартість харчування в 2009 р. у середньому на одну особу становила 9,0 грн. на добу проти 6,7 грн. у 2008 р. Середньомісячна вартість харчування однієї особи становила 274 грн. і перевищила вартість нормативного набору продуктів харчування на 14% (у 2008 р. -- відповідно на 1%).

Випереджальне зростання в 2009 р. порівняно з 2008 реальних наявних доходів населення порівняно зі споживчими цінами на продовольчі товари (відповідно 118,9 проти 116,6%) сприяло підвищенню споживчих можливостей населення в забезпеченні належного рівня харчування. Відбулося деяке поліпшення структури харчування: зросло на 5--17% споживання в домогосподарствах продуктів, багатих на вітаміни та білки (яєць, фруктів, ягід, горіхів, винограду, риби і рибопродуктів, м'яса та м'ясопродуктів, молока та молокопродуктів, овочів і баштанних). Споживання цукру, олії та інших рослинних жирів залишилося на рівні 2008 р. Скоротилося споживання картоплі на 5%, хліба і хлібних продуктів - на 1 %.

Домогосподарства з дітьми до 18 років направляли на харчування дещо меншу частку всіх сукупних витрат, ніж домогосподарства без дітей (58 проти 59%), але вартість (7,4 грн.) та калорійність (2943 ккал) спожитих за добу однією особою продуктів були значно меншими -- відповідно в 1,5 та в 1,4 раза (Додаток Б).

Споживання майже всіх основних продуктів харчування однією особою в багатодітних було значно нижчим, ніж в домогосподарствах з однією дитиною: фруктів, ягід, горіхів, винограду, м'яса і м'ясопродуктів, риби і рибопродуктів, яєць, цукру, овочів і баштанних -- на 22--52%, олії та інших рослинних жирів -- на 13, молока і молочних продуктів -- на 10%. При цьому середньодушове споживання хліба та хлібопродуктів в домогосподарствах, які виховують трьох і більше дітей, було на 12%, а картоплі -- на третину вищим, ніж з однією дитиною.

Підсумки опитування домогосподарств щодо самооцінки рівня своїх доходів, проведеного в січні 2010 p., засвідчили зростання можливостей домогосподарств поліпшувати раціон харчування дітей. Частка домогосподарств з дітьми, яка через нестачу коштів не могла давати дітям в достатній кількості фрукти чи соки, становила 4% (порівняно з 2008 р. зменшилася в 1,3 раза), ласощі хоча б раз на тиждень -- 3% (в 1,5), їжу або гроші на харчування в школі -- 2% (в 1,5 раза).

Дещо зросли можливості домогосподарств щодо включення до їхнього раціону харчування м'ясних або рибних продуктів хоча б двічі на тиждень. Частка респондентів, які повідомили, що через низький рівень доходів вони не могли дозволити хоча б двічі на тиждень споживати ці продукти, становила 4% і порівняно з 2008 р. зменшилась на один відсотковий пункт. Аналогічна тенденція спостерігалася серед усіх груп домогосподарств, за винятком домогосподарств з трьома та більше дітьми. При цьому серед багатодітних частка таких була майже в 4 рази вищою, ніж серед домогосподарств з однією дитиною (14 проти 4%).

Домогосподарства з середньодушовими сукупними витратами, нижчими від прожиткового мінімуму, витрачали на харчування майже дві третини всіх сукупних витрат. Вартість і калорійність добового раціону однієї особи цієї групи становила 6,2 грн. та 2908 ккал (у 2008 р. -- 4,9 грн. та 2976 ккал).

Збереглася тенденція до поступового зростання в структурі сукупних витрат грошової частини. У 2009 р. грошові витрати становили 89% сукупних витрат домогосподарств, що на 1,4 в.п. більш ніж у 2008 р. Грошові кошти домогосподарства переважно направляли на задоволення споживчих потреб. Частка споживчих витрат становила 90%, що на 1,6 в.п. менш ніж у 2008 р.

У структурі грошових витрат частка, яку домогосподарства витрачали на купівлю продовольчих товарів та оплату харчування поза домом, становила 57%, у міських -- 59, сільських -- 51 (у 2008 р. -- відповідно 58, 60 та 54%). Домогосподарства з дітьми в середньому на одну особу на місяць витрачали на ці цілі 194 грн., що в 1,5 раза менш ніж домогосподарства без дітей.

Випереджальне зростання наявних реальних доходів населення порівняно зі споживчими цінами на непродовольчі товари (105,1%) та послуги (110,7%) сприяло зростанню їхньої доступності для домогосподарств. У 2009 р. обсяги продажу непродовольчих товарів в порівнянних цінах зросли на 28%, а обсяг реалізованих населенню послуг -- на 18%.

На купівлю непродовольчих товарів та послуг (без витрат на харчування поза домом) домогосподарства щомісяця спрямовували 30% сукупних витрат (у 2008 р. -- 31%). На утримання житла (включаючи поточний ремонт), воду, електроенергію, газ, інші види палива пересічне домогосподарство витрачало майже кожну дванадцяту гривню (у 2008 р. -- кожну десяту), на оновлення гардеробу, як і раніше, -- 6%, інші напрями споживання (придбання меблів, побутової техніки, предметів домашнього побуту, освіту, охорону здоров'я, відпочинок і культуру, транспорт тощо) -- від 1 до 3% сукупних витрат.

Споживчі витрати на ці цілі міських домогосподарств в 1,6 раза перевищували аналогічні витрати в сільських домогосподарствах.

Незважаючи на позитивні зрушення в самооцінці домогосподарствами своїх споживчих можливостей, за результатами опитування в січні 2010 р. майже кожні два з п'яти (у січні 2009 р. -- майже половина) домогосподарств повідомили про недостатність рівня своїх доходів для задоволення потреб у непродовольчих товарах та послугах.

Підсумки опитування домогосподарств щодо наявності в них товарів тривалого користування, проведеного у жовтні 2009 p., засвідчили, що порівняно з підсумками аналогічного опитування 2008 р. забезпеченість домогосподарств деякими товарами, зокрема, холодильниками, пральними машинами, музичними центрами, відеомагнітофонами, пилососами та кольоровими телевізорами дещо поліпшилася.

Відбулися позитивні зрушення в оцінці населенням рівня доступності послуг охорони здоров'я та придбання товарів фармацевтичного ринку. За результатами опитування домогосподарств у жовтні 2009 p., частка домогосподарств, які повідомили про випадки неможливості задовольнити потреби в отриманні медичної допомоги, зменшилася з 17 до 13%.

Серед домогосподарств, у складі яких були особи, які потребували медичної допомоги, але не змогли її отримати, 78% (у 2008 р. -- 84%) повідомили про випадки неможливості придбання потрібних, але занадто дорогих ліків. Залишаються проблеми з доступністю послуг лікарів. Майже всі домогосподарства, що були змушені відмовитися від проведення медичних обстежень, відвідування стоматолога, протезування, отримання лікувальних процедур, придбання потрібного медичного приладдя, зазначали, що причиною їхньої недоступності була висока вартість.

У структурі сукупних витрат оплата житла, комунальних продуктів та послуг (з урахуванням суми безготівкових пільг і субсидій) становила 6%, або 79 грн. на місяць (у 2008 р. -- 8%, або 70 грн.). Міське домогосподарство на такі цілі в середньому щомісяця витрачало 94 грн., сільське -- 46 грн.

За даними опитування, залишилася вагомою частка домогосподарств, житлові умови яких не відповідають належним: житлова площа двох з п'яти домогосподарств була меншою від санітарної норми (13,65 м2 на одну особу). Незалежно від місця проживання кожне п'яте домогосподарство, як і раніше, було незадоволене або дуже незадоволене своїми житловими умовами.

Відбувалися позитивні зміни в структурі формування ресурсів домогосподарств. Зросла частка грошових доходів у структурі сукупних ресурсів домогосподарств з 85% у 2008 до 86% у 2009 р. У міських домогосподарствах вона зросла на 0,9 в.п. (90%), у сільських -- на 2 в.п. (79%).

Основним джерелом надходження ресурсів у домогосподарство залишилася оплата праці, частка якої становила майже половину всіх сукупних ресурсів.

Значні розбіжності мали структури формування сукупних ресурсів міських та сільських домогосподарств. Три п'ятих сукупних ресурсів міських домогосподарств становили доходи від зайнятості (їхня частка порівняно з 2008 р. зросла на 1,3 в.п.), 22% -- пенсії, стипендії та соціальні допомоги, надані готівкою (у 2008 р. -- 21%), 3% -- доходи від особистого підсобного господарства (4%). У формуванні сукупних ресурсів сільських домогосподарств відбулися позитивні структурні зрушення: частка доходів від зайнятості (31 %) перевищила значення традиційно найбільш вагомого джерела ресурсів для цієї групи домогосподарств -- доходів з особистого підсобного господарства (28%). Суттєвим джерелом надходжень продовжували залишатися пенсії, стипендії та соціальні допомоги, надані готівкою, частка яких зросла на 3 в.п. і становила 28%.

У домогосподарствах з середньодушовими витратами, нижчими від прожиткового мінімуму, більш як чверть ресурсів формувалася за рахунок пенсій, стипендій та соціальних допомог, наданих готівкою. Восьму частину їхніх ресурсів становили доходи від особистого підсобного господарства [7].

3. Проблеми та перспективи розвитку домогосподарств в Україні

3.1 Проблеми розвитку домогосподарств в Україні

Упродовж останніх років після здобуття незалежності, економічна ситуація в Україні радикально змінилася. Ці зміни відчуваються не лише на макроекономічному рівні, у масштабах всієї країни, а й на мікроекономічному рівні, в окремих домогосподарствах. Не піддаючи сумніву важливості аналізу динаміки макропоказників, їх впливу як першопричини, але наслідком справжнього успіху всіх економічних і політичних реформ можна буде говорити лише тоді, коли позитивні зміни стануть відчутними на рівні окремої сім'ї, на рівні окремого домогосподарства.

Досвід розвинених країн світу свідчить, що таким орієнтиром повинен стати пріоритетний розвиток людини та її свідомості в системі джерел саморозвитку суспільства. Найкращим орієнтиром розвитку української економіки є така суспільна система, яка забезпечує високу якість життя, здорове навколишнє середовище і створює умови для реалізації сутнісних сил людини, забезпечуючи відповідні мотиваційні механізми.

Це повинна бути така економічна система, у якій виробничі відносини й механізми господарювання забезпечують практичне підпорядкування відтворювальних процесів завданням розвитку особистості, подоланню відчуження людини від результатів праці, засобів виробництва, природи, культури, суспільства і яку, в такому розумінні, можна назвати соціально-орієнтованою економікою чи «економікою для людини».

При цьому основою формування такої економіки та її метою є могутній і розвинений сектор домогосподарств, який у розвинених країнах світу виступає активним учасником економічних процесів, зосереджує в собі найбільш високоосвічену частину населення.

Метою публікації є визначення основних проблем сучасного домогосподарства в економіці України, проаналізувати їх стан та накреслити основні шляхи їх розв'язання. У роботі використані матеріали державних статистичних органів та наукових досліджень.

Генезис наукових поглядів на домогосподарство та структуру його виробничих властивостей, їх роль в економіці й суспільстві характеризується різноманіттям здебільшого суперечливих та незавершених підходів і концепцій, які водночас представляють єдину чітку тенденцію, в межах якої можна помітити взаємообумовленість та спадкоємність ідей.

Однією з важливих проблем, що постали перед державою в умовах трансформаційних перетворень, є необхідність перегляду та зміни підходів щодо взаємодії держави і громадян. Саме відносини людини і суспільства визначають ступінь розвитку держави, рівень її демократизації та добробуту, оскільки розвиток людини як економічного суб'єкта зумовлюється еволюцією всієї економічної та фінансової теорії, а розвиток цивілізації є розвитком людини та її потреб.

Домогосподарство - унікальне соціально-економічне утворення, основа життєдіяльності будь-якого суспільства. У ньому концентруються всі аспекти людського життя: біологічні, соціальні, економічні; а основою завжди була, є та залишається сім'я - заснована на шлюбі і кровному зв'язку об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю. Принципова відмінність між поняттями «домогосподарство» і «сім'я» полягає в тому, що домогосподарство ширше за своїм складом за рахунок осіб, які ведуть загальне із сім'єю домашнє господарство, але не пов'язані з членами сім'ї відносинами спорідненості. З цих міркувань, одна людина, котра живе окремо, не вважається сім'єю, проте її діяльність із самостійної організації побуту є домогосподарством, яке може складатися з однієї або кількох сімей.

Стаття 1 Закону України «Про Всеукраїнський перепис населення» дає пояснення, що домогосподарство - це сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати в родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких з цих стосунків, або бути і в тих, і в інших стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї особи [1].

Слід відмітити, що за останні роки вже відбулося значне зменшення кількості домогосподарств і в даний час їх кількість становить тільки 17,05 млн. І це зменшення продовжується. І коли в першому випадку збільшення кількості домогосподарств за рахунок зменшення їх чисельного складу можна віднести до позитивних явищ, то сучасне зменшення кількості домогосподарств - виключно негативне явище.

Як свідчать статистичні показники сукупних витрат в середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство за останнє десятиріччя відбулось суттєве їх зростання. Якщо за 1999 р. ці витрати становили 426,5 грн на одне домогосподарство, то вже за 2010 р. вони зросли до 3072,7 гривень або на 720,4 відсотки. Значно покращилась структура витрат. Зокрема, витрати на продукти харчування та безалкогольні напої зменшились із 65,2 відсотки у 1999 р. до 48,9 % за 2008 р.. В останні два роки вона знову почала дещо зростати до 51,6 % за 2010 р. Згідно з класифікацією ООН, 60 % витрат сімейного бюджету на харчування свідчать про рівень злиденності. Відомо, що у розвинених країнах визначається соціальний стандарт затрат на харчування на рівні 18-20 відсотків від доходів.

В таких умовах, навіть і ці зменшення витрат домогосподарств на продукти харчування призвели до чуттєвих змін і у витратах на інші цілі. Так витрати на непродовольчі товари та послуги за ці роки зросли із 29,5 відсотків у 1999 р. до 35,1 відсотки за 2010 р.

Аналіз витрат домогосподарств свідчить про значні споживчі сукупні витрати, які в останні роки становлять біля 90 відсотків. В таких умовах у структурі витрат зовсім мало залишається коштів на житло, охорону здоров'я, освіту, відпочинок та культуру тощо.

Сприйняття населенням соціально-економічних перетворень і змін, що відбуваються у суспільстві, а також реакція на такі зміни та чинники, що впливають на їх оцінку, є стратегіями домогосподарств, які не обов'язково усвідомлюються і реалізуються людьми як заздалегідь сплановані варіанти дій. Значною мірою такі стратегії складаються стихійно, однак під впливом певних обставин у домогосподарствах формуються деякі типові форми адаптації (пристосування) до соціально-економічних змін. На сьогодні більшість людей в Україні не бачать для себе можливості впливати на події, що відбуваються, через брак необхідних знань або демократичних механізмів впливу на суспільно-політичне життя, в цьому контексті доцільніше вживати термін «адаптація». В Україні типові форми адаптації є «стратегіями виживання», адже за умов, коли мінімальні доходи на членів домогосподарства є нижчими за прожитковий мінімум, для значної кількості людей метою адаптації є саме виживання.

Такі фінансові умови доходів домогосподарств та структури їх витрат, звичайно, не можуть дати можливість розвивати їх у чисельному значенні. Як наслідок за останні роки в Україні стабільно зменшується середній розмір домогосподарств. І в останні роки він вже зменшився до 2,59 особи на одне домогосподарство. Домогосподарства в складі однієї-дві особи за останні десятиріччя практично не змінилися в структурі домогосподарств за чисельністю членів. Але домогосподарств у складі трьох осіб вже суттєво зросли при одночасному суттєвому зменшенні домогосподарств у складі чотирьох і більше осіб.

Так само можна відмітити, що дуже зросла частка домогосподарств без дітей. Коли у 1999 р. ця частка становила 55,8 відсотків, то вже у 2010 р. - більше 62 відсотків. Це можна відмітити і збільшенням частки домогосподарств із однією дитиною. Коли в 1999 р. домогосподарств із однією дитиною було тільки 60,0 відсотків, то вже за 2010 р. їх стало 73,5 відсотків. Тобто збільшення їх склало більше як 122 %. В той же час суттєво зменшилась частка домогосподарств із двома (на 146 %) та із трьома і більше дітьми (на 190 %).

Хоч і зрозуміла ситуація, що при двох батьках і одній дитині - це зменшення населення, вимирання нації. При двох батьках - двоє дітей дають просте відтворення населення. Щоб був природний приріст населення у державі, повинно бути у двох батьків троє та більше дітей. Ці проблеми без державного втручання та реалізації ефективних державних програм країні не вирішити.

За останні роки в Україні суттєво зросли одноразові виплати при народженні першої, другої та третьої дитини. Це, звичайно, є вагомою підтримкою сімей з дітьми. Але це все носить одноразовий характер, хоч, звичайно, ці виплати розбивають на певний період. Можливо, в Україні ці кошти віднести до регулярної державної підтримки сімей з дітьми, щоб держава на кожну дитину щомісячно витрачала на рівні прожиткового мінімуму.

Аналіз світового досвіду доводить, що практично в усіх розвинутих країнах держава бере активну участь у формуванні та розвитку підприємництва та сімейного бізнесу, підтримці найбільш доцільних і ефективних його напрямів. Навіть у країнах з віковими традиціями приватного підприємництва ця форма бізнесу потребує підтримки і сприяння з боку держави. В Україні на шляху розвитку вітчизняного підприємництва постають численні проблеми, зумовлені об'єктивними чинниками та суб'єктивними соціально-психологічними факторами, їх вирішення на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки потребує посилення уваги держави до розвитку підприємницької діяльності, насамперед малого бізнесу, формування відповідної державної політики у цій сфері.

В Україні за останні роки суттєво зросли доходи домогосподарств, вдосконалюється їх структура. Разом з тим, затрати на харчування залишаються надзвичайно великими, що стримує розвиток інших витрат. Це все призводять до зменшення домогосподарств із дітьми, особливо, із двома і більше дітьми. В таких умовах необхідна державна допомога у створенні ефективних програм підтримки домогосподарств із двома і більше дітьми.

3.2 Стратегії виживання домашнього господарства в Україні

Комплексний аналіз усіх наукових статей, опрацьованих в ході дослідження дає змогу вирізнити кілька загальних ліній поведінки, до яких вдаються в домогосподарствах для адаптації до нестабільних умов сучасної економіки і соціального життя. Як вже зазначено, такі різновиди поведінки називають стратегіями виживання і нижче наведемо їх стислий опис.

1. Зменшення споживання. Основна мета -- заощаджувати на всьому.

Купувати тільки дешеві продукти, дешеві або ношені речі, не купувати побутової техніки, не купувати книжок, не ходити в театри, кіно, не виїжджати на відпочинок. Відмовитися від усього, від чого можна відмовитися без серйозної й негайної загрози здоров'ю і життю. Часто це - єдино можлива стратегія для самотніх людей похилого віку, котрі мають не дуже міцне здоров'я, не мають ділянки землі та інших джерел додаткових доходів і отримують мізерні пенсії.

2. Перехід до самозабезпечення. Головна мета -- організувати своє життя і головним чином побут у такий спосіб, щоб мінімізувати потребу в грошах. Виробляти самостійно всі чи майже всі основні необхідні для життя сім'ї продукти харчування (овочі, фрукти, м'ясо, молоко). Надлишки продуктів міняти на інші продукти (наприклад, м'ясо на борошно, щоб потім самотужки випікати хліб) або продавати на ринку за гроші. Гроші потрібні для придбання мила, прального порошку, платні за електроенергію та інші необхідні для життя товари й послуги. У такий спосіб метою господарства є нетоварне виробництво (не виробництво товарів на продаж), а задоволення потреб сім'ї у конкретних продуктах. Таку стратегію здійснюють жителі сільської місцевості або жителі міст, які мають земельні ділянки.

3. Пошук додаткової роботи. Основна мета -- мати кілька незалежних джерел грошей, щоб не так гостро відчувати наслідки затримок і невиплати заробітної плати. Необхідно мати доволі високу кваліфікацію, мати роботу, що дає можливість самостійно розподіляти свій робочий час і мати власне робоче місце (студія, власний офіс або обладнана кімната у звичайній квартирі). Таку стратегію використовують консультанти, експерти, викладачі, письменники, журналісти, програмісти.

4. Заснування власного бізнесу. Основна мета -- відкрити своє підприємство (не обов'язково велике), зареєструвати його й розпочати діяльність уже на рівні юридичної особи, вступаючи у взаємодію з іншими юридичними особами (іншими суб'єктами підприємницької діяльності). Реєстрація бізнесу вможливлює користування банківськими кредитами, укладення контрактів, наймання людей, отримання прибутку. Проте така діяльність передбачає податки. Для реалізації такої стратегії потрібна не так фахова освіта (хоч і вона необхідна), як спеціальний склад характеру, бажання бути підприємцем.

...