Видатки державного бюджету

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

видаток бюджет економічний

Бюджет є головною ланкою фінансової системи і відображає стан економіки в країні. В свою чергу, видатки є складовою частиною бюджету та відображають фінансовий стан держави. На досягнення ефективних результатів бюджетного процесу впливає ефективність виконання видатків Державного бюджету.

Видатки державного бюджету за своєю економічною сутністю є інструментом досягнення вищого критерію справедливості і корисності для кожного члена суспільства. Таким чином, актуальність моєї роботи полягає у тому, що в умовах обмеженності фінансових ресурсів держава повинна раціонально та ефективно використовувати державні кошти для того, щоб забезпечити надійне функціонування держави. Як фінансова категорія видатки бюджету відображають економічні відносини між державою, юридичними та фізичними особами з приводу використання коштів державного централізованого фонду для виконання функцій держави на всіх рівнях адміністративного управління. Викладене вище є найбільш поширеним трактуванням видатків бюджету в економічній літературі.

Видатки бюджету відіграють визначальну роль у процесах трансформаційної перебудови економіки держави та забезпечують фінансування соціальної сфери, різних галузей народного господарства, сприяють розвитку міжнародних відносин та визначають пріоритетні напрями фінансової політики. Структура видатків Державного бюджету України визначає ефективність впливу держави на економічний розвиток та є індикатором пріоритетності певної функції держави.

Негативні соціально-економічні наслідки інфляції примушують окремі держави вдаватись до таких радикальних заходів, як грошові реформи, тобто до повної або часткової перебудови грошової системи з метою стабілізації грошового обігу. Такий спосіб використовується лише тоді, коли інші відомі способи стабілізації грошей не спрацьовують або не дають бажаного ефекту.

Головною функцією монетарної реформи є стабілізація грошового обігу. Цей найрадикальніший хірургічний метод використовується лише тоді, коли консервативні способи стабілізації грошей себе повністю вичерпали.

Грошові реформи, до яких вдаються окремі держави при виникненні екстремальних ситуацій - глибоко структурного розбалансування всієї системи функціонування та механізму грошового обігу, завжди пов'язані з ризиком. Тут, як засвідчує світова практика, можливі прорахунки, невдачі. Саме це вимагає проведення в кожному випадку, коли йдеться про грошові реформи, глибоких аналітичних розрахунків, усебічного підготування. Та світова практика засвідчує, що в багатьох країнах світу завдяки проведенню глибоких грошових реформ вдавалось у стислі строки досягти істотної стабілізації грошового обігу, а відтак і загальної санації економічного розвитку.

Найважливішою метою грошової реформи є надання національній валюті характеру справді єдиного законного платіжного засобу та суттєвого підвищення її купівельної спроможності й конвертованості.

Об'єктом роботи є грошові реформи, кожна з яких є індивідуальною і неповторною за своїми характеристиками. Вирішуючи конкретно визначене коло завдань структурної перебудови та стабілізації грошового обігу тієї чи іншої країни, будь-яка реформа завжди специфічна за змістом.

Актуальність проведення грошових реформ визначається необхідністю оздоровлення фінансово-грошової системи, тобто створення ефективної і надійної грошової системи. Та й оздоровлення економіки і вихід із кризи, як свідчить досвід вже кількох років, без грошової реформи й проведення власної грошової політики виявилися практично неможливими.



1. Склад і структура витрат державного бюджету України

1.1 Загальна характеристика видатків та витрат державного бюджету

Видатки бюджету - це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використанням на здійснення програм та заходів, передбачених бюджетом.

Видатки бюджету відіграють визначальну роль у процесах трансформаційної перебудови економіки держави та забезпечують фінансування соціальної сфери, різних галузей народного господарства, сприяють розвитку міжнародних відносин та визначають пріоритетні напрями фінансової політики. Структура видатків Державного бюджету України визначає ефективність впливу держави на економічний розвиток та є індикатором пріоритетності певної функції держави.

В процесі виконання державного бюджету виділяють видатки бюджету і витрати бюджету. Видатки бюджету - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. Витрати бюджету включають видатки бюджету та кошти, що спрямовуються на погашення основної суми боргу, що виникає в процесі фінансування бюджету.

Значна кількість певних видів бюджетних видатків обумовлена низкою факторів: природою і функціями держави, рівнем соціально-економічного розвитку країни, адміністративно-територіальним устроєм держави, формами надання бюджетних коштів тощо. Поєднання цих факторів породжує систему видатків державного бюджету України. Однак соціально-економічний розвиток України останніми роками кардинально змінив як систему, так і структуру та класифікацію видатків. Командно-адміністративні методи господарювання засвідчили, що бюджет був дуже перевантажений видатками, які пов'язані з економічною функцією держави. Левова частка бюджетних коштів, майже 65-70%, спрямовувалась у галузі матеріального виробництва. Соціальна функція бюджету, що поширена у розвинених країнах, і яка зорієнтована безпосередньо на забезпечення благ людини, не має свого фінансового втілення. Тому з реформою системи господарювання в Україні акценти в розподілі бюджетних коштів повинні зміститись, насамперед, у бік посилення соціальної функції держави і зміни напрямку та змісту економічної функції.

У зв'язку з переходом економіки України на ринкові засади господарювання у бюджеті держави з'явились нові напрямки спрямування коштів централізованого фонду, яких не було за умов командно-адіміністративної системи. Так, низку видатків перекладено на позабюджетні, соціальні та економічні фонди у державному бюджеті України та місцевих бюджетах. Знайшли також відображення нові напрямки витрачання і бюджетних коштів, а саме -- соціальний захист населення, надання бюджетних позик, зовнішньополітична та зовнішньоекономічна діяльність, національна оборона, обслуговування державного зовнішнього боргу, національна космічна програма тощо.

Видатки бюджету поділяються на певні види, які можуть характеризуватись якісно та кількісно.

Якісна ознака видатків характеризує їхнє суспільне призначення, а кількісна -- загальний обсяг. Ці дві ознаки можуть бути у протиріччі. Так, наприклад, потреби держави, що визначаються якісною ознакою, часто перевищують кількісну, тобто суму видатків, яка потрібна для задоволення відповідних потреб держави. Це призводить до негативних наслідків, а саме -- до недофінансування видатків, передбачених законом про державний бюджет, зростання зовнішнього та внутрішнього боргу, дефіциту бюджету та інфляції.



1.2 Видатки, що здійснюються з Державного бюджету України

У статті 30 Бюджетного кодексу України передбачено, що з Державного бюджету здійснюються видатки на:

1) державне управління: законодавчу владу, виконавчу владу,

Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

7) освіту:

- загальну середню освіту: спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності;

- загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

- професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади освіти, засновані на державній формі власності);

- вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності;

- післядипломну освіту;

- позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

- інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

8) охорону здоров'я:

- первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багато профільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

- спеціалізовану, високо спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

- санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної війни);

- інші програми в галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

9) соціальний захист та соціальне забезпечення:

- державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військово-службовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їхніх сімей, пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами);

- державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни; довічна стипендія для учасників бойових дій; кошти, що передаються до Фонду соціального страхування на випадок безробіття; часткове покриття витрат на виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів);

- державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;

- державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

- державну підтримку молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, сім'ї;

- державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

10) культуру і мистецтво:

- державні культурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національно-го значення, міжнародні культурні зв'язки, державні культурно-освітні заходи);

- державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії, національні та державні музичні колективи й ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва);

- державну підтримку громадських організацій культури і мистецтва, що мають статус національних;

- державні програми розвитку кінематографії;

- державну архівну справу;

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт:

- державні програми підготовки резерву та складу національних команд і забезпечення їх участі у змаганнях державного і міжнародного значення (утримання центральних спортивних шкіл вищої спортивної майстерності, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, формування національних команд, проведення навчально-тренувальних зборів і змагань державного значення з традиційних та нетрадиційних видів спорту, підготовка і участь національних збірних команд в Олімпійських та Параолімпійських іграх, у тому числі фінансова підтримка баз олімпійської підготовки);

- державні програми з інвалідного спорту та реабілітації (центр «Інваспорт», участь у міжнародних змаганнях з інвалідного спорту, навчально-тренувальні збори до них);

- державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам'яток архітектури державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій, та стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів та референдумів;

21) інші програми, які мають виключно державне значення.

1.3 Класифікація витрат

Видатки бюджету класифікують за певними критеріями.

1) за функціями, з виконанням яких пов'язані видатки. Це критерії, що беруться до уваги при проведенні функціональної класифікації видатків бюджету;

2) за економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються видатки. Таким чином проводять економічну класифікацію бюджетних видатків;

3) за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів здійснюють відомчу класифікацію видатків;

4) за бюджетними програмами здійснюють програмну класифікацію видатків.

Отже, класифікація видатків Державного бюджету за бюджетною класифікацією наступна:

- функціональна класифікація;

- економічна класифікація;

- відомча класифікація;

- програмна класифікація.

Видатки бюджету за функціональною класифікацією, в свою чергу, поділяються на видатки на забезпечення загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування. До видатків, що здійснюються за рахунок коштів державного бюджету відносяться видатки на фінансування:

- державного управління, тобто видатки, що забезпечують загальнодержавні функції;

- національної оборони;

громадського порядку, безпеки та забезпечення функціонування судової законодавчої та виконавчої влади;

- економічну діяльність;

- охорону навколишнього природного середовища;

- житлово-комунальне господарство;

- охорону здоров'я;

- духовний і фізичний розвиток;

- освіту;

- соціальний захист і соціальне забезпечення.

До основних видатків, що проводяться з бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, відносяться такі види видатків:

- на освіту та охорону здоров'я;

- на соціальний захист та соціальне забезпечення; на розвиток культури і мистецтва;

- на фізичну культуру і спорт.

За економічною класифікацією видатки Державного бюджету поділяються на поточні та капітальні.

Поточні видатки - це видатки бюджету на фінансування підприємств, установ, організацій і органів, визначені на початок бюджетного року, а саме на фінансування соціального захисту населення, а саме: державне споживання, виплати населенню (трансферти), перекази за кордон, державні субсидії.

Державне споживання поділяють на цивільне та військове. Цивільне споживання пов'язане з потребами поточного утримання адміністративних будівель, шкіл, лікарень, наукових установ, тобто соціальної інфраструктури.

Трансферти (грошові перекази населенню) - це видатки держави, які сприяють реалізації сукупного суспільного продукту і пов'язані із виплатою пенсій і соціальної допомоги з метою підтримання на належному рівні тієї категорії населення, яка за віком або за станом здоров'я є непрацездатною.

Перекази іншим державам - це видатки, які пов'язані із переказом державного капіталу за кордон, платежами за зовнішніми позиками, переказами грошей міжнародним організаціям тощо.

Субсидія - вид допомоги у грошовій або натуральній формі, що надається із коштів державного чи місцевого бюджетів юридичним і фізичним особам і має форму фінансової допомоги чи відшкодування втрат доходів (житлові субсидії в Україні малозабезпеченим громадянам на оплату житлово-комунальних послуг).

Капітальні видатки - це видатки бюджету на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності держави, а саме: капітальні вкладення (включаючи субсидії приватному сектору і перекази за кордон на капіталовкладення тощо). Капітальні видатки направляються на фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, виплату субвенцій, та інших видатків, пов'язаних із розширеним відтворенням.

Поточні видатки здійснюються за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету, капітальні видатки - за рахунок коштів спеціального фонду.

За відомчою класифікацією видатки розподіляються серед головних розпорядників бюджетних коштів. Розпорядники бюджетних коштів - це бюджетні установи, що мають право на фінансування за рахунок коштів бюджету. До складу розпорядників бюджетних коштів, зокрема, відносяться міністерства, комітети, комісії, адміністрації, державні університети, служби тощо. За обсягами наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Програмна класифікація видатків бюджету використовується в тому разі, коли бюджет формується за програмно-цільовим методом.

При недостатньому надходженні платежів у дохідну частину бюджету застосовується механізм секвестру, коли пропорційно надходженням скорочуються видатки. Але існують так звані захищені статті, офіційне визначення яких передбачено Бюджетним кодексом України.

Захищеними статтями Державного бюджету України є:

- оплата праці працівникам бюджетних установ;

- нарахування на заробітну плату працівникам бюджетних установ;

- придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів;

- придбання продуктів харчування;

- оплата комунальних послуг та енергоносіїв;

- виплата процентів за державним боргом.

- поточні трансферти населенню.

Перелік захищених статей державних видатків регулюється законом України "Про державний бюджет на відповідний рік".

1.4 Форми фінансування видатків бюджету

Фінансування видатків бюджету може здійснюватись у таких формах:

кошторисне фінансування;

фінансування інвестиційних проектів (бюджетні інвестиції);

державні субсидії, субвенції, дотації (державні трансферти);

бюджетні кредити.

Кошторисне фінансування є основною формою, за допомогою якої здійснюються видатки бюджету. Воно включає забезпечення виробничої та соціальної інфраструктур, оборони та управління. За цієї форми бюджетні асигнування виділяються на підставі спеціального документа -- кошторису. У ньому розраховується обсяг бюджетних асигнувань, їх розподіл за статтями витрат з поквартальною розбивкою. Обсяг бюджетного фінансування визначається на основі показників, які характеризують масштаби діяльності підприємства, та встановлених (чи розрахованих) норм витрат. Норми витрат можуть бути постатейними та узагальненими, обов'язковими і факультативними. Норми витрат -- основний елемент кошторисного фінансування, бо саме вони визначають обсяги видатків бюджету.

Бюджетне фінансування інвестиційних проектів характеризує виділення державних асигнувань на капітальні вкладення у виробничу сферу. Суть цієї форми полягає у тому, що держава виходячи зі своїх фінансових можливостей здійснює конкурсний відбір найнеобхідніших та найефективніших проектів. Проекти, що не пройшли конкурсного відбору, можуть фінансуватись за рахунок банківських кредитів та інших залучених коштів (наприклад, цільових інвестиційних позик). Обсяг видатків установлюється на основі спеціальних кошторисів, в яких визначається вартість спорудження відповідних об'єктів.

Державні субсидії являють собою форму надання державної фінансової допомоги юридичним та фізичним особам. Вони мають на меті підтримання певних сфер діяльності, галузей чи підприємств (наприклад, субсидії фермерам) і окремих верств населення (наприклад, житлові субсидії). Державні субвенції передбачають пайову участь суб'єктів підприємницької діяльності у фінансуванні окремих витрат чи проектів. Державні дотації -- це надання коштів з бюджету на покриття збитків підприємств. В основному вони стосуються державних підприємств. Недержавні підприємства можуть отримувати дотацію тоді, коли їх збитки виникають унаслідок певної політики держави, наприклад у сфері ціноутворення.

Бюджетні кредити являють собою форму надання державним підприємствам тимчасової фінансової допомоги на умовах поворотності. Це нехарактерна для бюджету форма його видатків, оскільки взаємовідносини держави з юридичними особами засновуються саме на безповоротній основі.

Форми бюджетного фінансування визначаються економічними умовами, в яких функціонує бюджетний фонд держави. Із зміною конкретних умов господарювання поступово змінюються й самі форми бюджетного фінансування, а також межі їх застосування. На нинішньому етапі розвитку економіки у зв'язку з необхідністю вдосконалення всієї системи управління економічною і соціальними сферами постала потреба у вдосконаленні форм бюджетного фінансування.

1.5 Взаємозв'язок видатків бюджету і функціонування держави

Видатки бюджету обумовлюються насамперед їхнім суспільним призначенням, адже саме такий їх розріз найповніше відбиває сутність і призначення бюджету. Економічну функцію держави забезпечують видатки на економічну діяльність та науку, соціальну -- видатки на соціальний захист населення, соціальне забезпечення та соціальну сферу, оборонну -- на оборону, управлінську -- на утримання управлінських структур (органи державної влади й управління, судові структури і прокуратура, правоохоронні органи і служба безпеки, митна і податкова служби) та на міжнародну діяльність. Окремо в бюджеті виділяються видатки, пов'язані з системою державного кредиту, -- на обслуговування внутрішнього і зовнішнього державного боргу.

Видатки бюджету на економічну діяльність в Україні охоплюють державні капітальні вкладення, бюджетні кредити підприємствам, державні субсидії й дотації, операційні витрати (на виробничу інфраструктуру -- геологорозвідувальні роботи, роботи щодо землевпорядкування тощо). Вони спрямовуються в галузі економічного комплексу. При цьому видаткам бюджету відводиться допоміжна і регулятивна роль у системі фінансового забезпечення економіки, основними формами якого є самофінансування і кредитування.

Видатки бюджету на соціальний захист -- це державні субсидії і допомоги окремим громадянам, які внаслідок об'єктивних, незалежних від них причин не можуть самостійно повною мірою забезпечити себе. Видатки на соціальну сферу структуруються за галузевими ознаками: на освіту, охорону здоров'я, духовне і фізичне виховання. Нині відповідно до прийнятої в Україні фінансової моделі бюджетні асигнування є головними у системі фінансового забезпечення соціальної сфери. Однак постійно розвивається сфера платних послуг, яка засновується на самофінансуванні і кредитуванні, а також спонсорство і меценатство, розглядаються напрями переходу до страхової медицини. Видатки на соціальне забезпечення пов'язані із державним забезпеченням тих громадян, Ідо з об'єктивних причин не можуть утримувати себе самостійно, наприклад інваліди від народження, самотні особи похилого віку тощо.

Видатки бюджету на науку відбивають фінансування державних і міждержавних науково-технічних програм, фундаментальних досліджень. Нині бюджетні видатки на науку значно скоротились, однак альтернативні джерела фінансування (комерційна наукова діяльність, спеціальні фонди і відрахування) не набули належного поширення.

Видатки бюджету на оборону охоплюють витрати на закупівлю озброєнь і військової техніки та на утримання військових частин. Крім того, до них також належать витрати на наукові дослідження у сфері оборони і на виплату пенсій військовослужбовцям.

Видатки у сфері міжнародної діяльності -- це сплата внесків до міжнародних організацій, членом яких є Україна, утримання дипломатичних представництв за кордоном, відрядження за кордон представників органів державної влади.

Видатки на обслуговування державного боргу -- це витрати на погашення заборгованості та виплату процентів за державними позиками.

Значні бюджетні кошти щороку спрямовуються на фінансування соціально-культурних заходів. Вони дозволяють державі розвивати систему освіти, культури, задовольняти мінімальні потреби населення в медичному обслуговуванні, здійснювати соціальний захист громадян, підвищувати рівень їхнього соціального забезпечення.

Таким чином, як свідчать дані, нині бюджету України притаманна досить чітко виражена соціальна спрямованість. Однак це не забезпечує достатнього рівня соціальних послуг. Реальна фінансова забезпеченість соціального захисту і соціально-культурних установ та закладів в останні роки суттєво знизилась. Причина відома -- тривалий процес зниження обсягу виробництва призвів до такого низького обсягу ВВП, що його просто не вистачає, і ніякий перерозподіл у бюджеті між напрямами видатків не в змозі вирішити окремі проблеми.

При виборі об'єктів бюджетного інвестування враховується здатність виробників випускати експортоспроможну та імпортозамінну продукцію, а також вироби особливої соціальної значущості(лікувальні препарати, продукти харчування, інші товари першої необхідності), знаходити і розширювати ринки збуту своєї продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках і відповідно нарощувати обсяги її реалізації. Враховуються також можливості для пожвавлення виробництва в суміжних галузях і вирішення питань енергозбереження та використання альтернативних джерел енерго постачання. В умовах обмеженості фінансових ресурсів держава не має можливості виділяти бюджетні кошти на підтримку неефективних підприємств, які, власне, є банкрутами. Тому особливої ваги набуває питання перепрофілювання, а в окремих випадках і закриття неефективних виробничих структур.

У цілому система видатків бюджету повинна забезпечувати надійне функціонування держави і сприяти економічному зростанню, що досягається за рахунок раціональної структури видатків.



2. Грошові реформи та їх види

2.1 Суть та спрямування грошових реформ

Грошова реформа - це цілеспрямовані перетворення, за допомогою яких здійснюються рішучі комплексні дії, спрямовані на оздоровлення економіки, фінансів, грошового обігу тощо.

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення та впорядкування грошового обігу особливе місце займають грошові реформи. Вони представляють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава, з метою оздоровлення чи поліпшення механізму регулювання грошового обігу відповідно до нових соціально-економічних умов.

Грошові реформи, що проводились в різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялися за своїми цілями, глибиною реформування діючих грошових систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо. Їх можна класифікувати наступним чином:

1) створення нової грошової системи. Ці реформи проводилися при переході від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперово-грошового обігу чи кредитного обігу в умовах створення нових держав, як це мало місце після виходу окремих республік зі складу колишнього СРСР. Прикладом таких реформ є грошова реформа Вітте в 1895-1897 рр. у Росії і грошові реформи в країнах, що звільнилися від колоніальної залежності, тощо;

2) часткова зміна грошової системи, коли реформуються окремі її елементи: назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії і характер забезпечення тощо. Прикладом таких реформ є зміна порядку емісії і забезпечення банкнот в Англії згідно з Актом Роберта Піля (1844 р.), грошові реформи в СРСР у 1922-1924 і 1947 рр.;

3) проведення спеціальних стабілізаційних заходів з метою отримання інфляції чи подолання її наслідків.

Найважливішою метою грошової реформи є надання національній валюті характеру справді єдиного законного платіжного засобу та суттєвого підвищення її купівельної спроможності й конвертованості. Оскільки “твердість” національної валюти має два тісно пов'язані між собою, але не тотожні аспекти: зовнішній - стабільність обміну національної валюти, і внутрішній - стабільність цін, тобто відсутність інфляції, то, вибираючи модель проведення грошової реформи, украй важливо чітко визначитись щодо напрямку “вектора твердості” національної валюти у просторі цих двох вимірів.

Грошові реформи необхідні у випадках:

- зміни державних устроїв;

- глибоких економічних криз фінансової системи;

- економічних потрясінь, коли гроші перестають виконувати свої функції;

- поглиблення дифіциту бюджету та інфляційних процесів;

- падіння ролі грошей, розрахунків, кредиту.

Чим би не була викликана необхідність проведення грошової реформи, найголовнішою її метою завжди є стабілізація грошового обігу. Для досягнення цієї мети недостатньо прийняти ті чи інші законодавчі акти, а необхідно підготувати відповідні економічні передумови. Без цього гроші і після реформи можуть знецінюватися. Тому успішне проведення грошової реформи вимагає відповідної підготовки: нагромадження золотовалютних і матеріальних резервів, припинення чи значне зменшення темпів зростання грошової маси в обігу, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансування ринку тощо.



2.2 Умови, які істотно впливають на хід і результат реформування економіки

По-перше, реформи здійснюються в умовах загострення економічної кризи, що виявляється в економічному спаді, загостренні енергетичної кризи, зниженні рівня життя населення, погіршенні зовнішньоекономічних показників тощо.

Економічна криза вносить певні суперечності у хід реформ. З одного боку, вона підштовхує, прискорює проведення реформ, з іншого -- внаслідок дезорганізації господарського життя створюються умови для оперативного адміністративного втручання з метою підтримати функціонування економіки і забезпечити населенню прожитковий мінімум.

По-друге, у багатьох країнах радикальні реформи здійснюються в умовах політичної нестабільності, тому всі спроби реформувати економіку виявляються непослідовними, компромісними і не дають очікуваних результатів. Намагання сил різних напрямків реформування дійти компромісу призводить до того, що ухвалені закони, з одного боку, начебто уможливлюють здійснення реформ, а з іншого -- гальмують їх.

По-третє, реформи здійснюються в умовах нестабільності. Старі адміністративні важелі регулювання вже втратили силу, а нові ринкові механізми (конкуренція, банкрутство, перетікання капіталу) ще не повністю врегульовані.

2.3 Види грошових реформ

Грошова реформа є одним з інструментів грошової політики. Проведення грошових реформ, зміст яких зводиться до повної або частокової структурної перебудови державою наявної в країні грошової системи, завжди вимушене.

Кожна грошова реформа є індивідуальною і неповторною за своїми характеристиками. Будь-яка реформа завжди специфічна за змістом. Це, однак, не виключає можливостей класифікації грошових реформ через виділення певної групи спільних ознак і їх функціональному втіленні.

Грошові реформи у вузькому розумінні: грошові реформи формального типу, грошові реформи з деномінацією грошового обігу, грошові реформи конфіскаційного типу. Вони предбачають лише введення в обіг нової грошової одиниці (ці види грошових реформ розглянуто нижче).

Грошові реформи у широкому розумінні предбачають, окрім впровадження в обіг нової грошової одиниці, ще й структурну перебудову діючої системи грошово-валютних і кредитних відносин. Такі реформи були характерними при здійсненні в окремих країнах переходу від біметалізму до монометалізму і далі до паперово-грошового обігу. Проведення структурної грошової реформи у широкому розумінні цього поняття передбачає також перехід від грошей адміністративно-командної економіки до грошей ринкової економіки.

Грошові реформи у широкому розумінні в зв'язку з масштабністю і різноплановістю стуктурних змін та інституційних перетворень є тривалими у часовому вимірі. Вони проводяться, як правило, кілька років.

За цією ж ознакою (залежно від мети проведення та глибини перебудови державою наявної грошової системи) реформи можна класифікувати так:

1. Становлення нової грошової системи. Реформи такого змісту передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й функціональну структурну перебудову всієї системи грошово-валютних і кредитних відносин.

2. Часткова зміна грошової системи, коли реформуються окремі її елементи: назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії та характер забезпечення.

3.Проведення спеціальних стабілізаційних заходів з метою гальмування інфляції чи подолання її наслідків.

Нерідко грошова реформа має всі три ознаки, як наприклад, грошова реформа в Україні 2-16 вересня 1996 року. Нова незалежна держава потребувала власної національної грошової системи, а глибока інфляція - проведення ефективних заходів загальної санації економіки і фінансів.

Існує й інша класифікація грошових реформ:

За глибиною перетворень:

а) повні (структурні) - передбачають проведення радикальних структурних і оздоровчих перетворень у фінансово-кредитній системі та грошовому обороті країни;

б) часткові - у процесі реалізації вносяться необхідні зміни й раціональні вдосконалення до окремих елементів механізму організації грошового обороту та реформуються певні елементи грошової системи;

Грошові реформи часткового типу мають кілька різновидів.

* реформи формального типу;

* деномінаційні реформи.

* Реформи формального типу - зводяться лише до впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням старої.

* Деномінаційні реформи проводяться шляхом обміну старих купюр на нові та перерахування всіх грошових показників, за певним співвідношенням. У наслідок деномінації маса грошей в обігу відповідно зменшується і відбувається укрупнення масштабу цін.

в) реформи для проведення спеціальних стабілізаційних заходів - передбачають формування та проведення реформ шляхом запровадження спеціальних стабілізаційних заходів;

2. За характером обміну старих грошей на нові:

а) паралельного типу (консервативного типу, найскладніші за технікою проведення) - випуск в обіг нових грошей здійснюють поступово, паралельно з проведенням радикальних перетворень в економіці, фінансах і грошовому обігу. Потребують тривалого часу, паралельного обігу нових грошових знаків зі старими. Прикладом успішного застосування такого методу може бути грошова реформа, що здійснювалась у Радянському Союзі в 1922-1924 pp. Тоді перебудова грошової системи почалася з емісії в 1922 р. банківських білетів у червінцях, які мали золотий уміст 7,7 г золота. Водночас у 1922 і в 1923 р. проведено дві деномінації радзнаків, які ще перебували в обігу (у 1922 р. 10 тис. старих рублів прирівнювалися до 1 нового рубля, а в 1923 р. радзнаки зразка 1923 р. обміняли на нові у співвідношенні 100 руб. до 1 руб.). Таким чином, з 1922 по 1924 р. паралельно в обігу було дві валюти. Перша - червінець, що мав золотий уміст, був стійкою валютою і випускався купюрами вартістю 1,2, 3, 5,10, 25 і 50 червінців, призначався в основному для кредитування народного господарства. Друга - радзнаки, що не мали золотого вмісту і швидко знецінювалися. Держава використовувала їх для покриття бюджетного дефіциту;

б) конфіскаційного типу - формують диференційоване співвідношення обміну грошей залежно від форми запасу старих грошей. Можуть запроваджуватися різні співвідношення, які залежать від обсягу поданого до обміну запасу старих грошей, від форми власності власника. До цих реформ належить нуліфікація, яка була запроваджена після перевороту 1917 р. в Росії;

Грошові реформи конфіскаційного характеру ("шокові" реформи) - передбачають здійснення комплексу явних або прихованих заходів конфіскаційного характеру:

> встановлення ліміту на обмін банкнот;

> обмін банкнот по дефляційному курсу на нові з метою різкого зменшення маси грошей в обігу;

> замороження (повне або часткова) депозитів населення та суб'єктів господарювання;

> тимчасове припинення валютно-обмінних операцій;

> встановлення обмеженого терміну обміну грошей;

> обмін грошей звичайно проводяться за регресивного шкалою (до повної межі старі грошові знаки обмінюються на нові у відношенні один до одного, а далі - зі знижувальним коефіцієнтом).

в) неконфіскаційного типу - обмін грошей здійснюється за єдиним співвідношенням, тоді як уцінка запасів грошей, доходів, цін і тарифів - однаково для всіх суб'єктів економічних відносин (грошова реформа в Україні 1996 р.).

3. За характером впливу на курс національної валюти порівняно з іноземною валютою чи міжнародними валютно-розрахунковими одиницями грошові реформи поділяються на типи: девальвація і ревальвація.

* Девальвація - знецінення національної грошової одиниці порівняно з іноземною валютою чи міжнародними валютно-розрахунковими одиницями.

Проявляється девальвація у підвищенні валютних курсів іноземних валют щодо національної валюти, тобто у знижені курсу національної валюти.

Девальвація стимулює експорт, робить його дешевшим. Проте імпорт дорожчає, що призводить до зниження внутрішнього попиту. Для населення девальвація має однозначно негативні наслідки значне подорожчання імпортних товарів та зростання реального рівня цін на всі товари.

Причиною девальвації є інфляція та хронічний дефіцит платіжного балансу.

*Ревальвація - підвищення курсу вартості національної валюти щодо іноземних чи міжнародних валют.

Головна причина ревальвації - наявність дефіцитів у партнерів даної держави. Ревальвацію може спричинити якась велика валютна спекуляція, коли на національну валюту обмінюється така сума іноземної валюти, що перевищує інтервентні можливості центрального банку.

Поштовхом до ревальвації може бути також значне фінансування у рамках допомоги з боку міжнародних валютно-кредитних організацій, оскільки збільшується пропозиція іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі.



Висновки

Отже, видатки бюджету відіграють провідну роль у фінансовому забезпеченні потреб соціально-економічного розвитку суспільства. На обсяги, склад і структуру видатків впливають обсяги і характер функцій держави, адже в умовах товарно-грошових відносин будь-яка держава повноцінно зможе виконувати свої функції, маючи для цього необхідну суму бюджетних ресурсів.

Видатки бюджету обумовлюються насамперед їхнім суспільним призначенням, адже саме такий їх розріз найповніше відбиває сутність і призначення бюджету. Економічну функцію держави забезпечують видатки на економічну діяльність та науку, соціальну -- видатки на соціальний захист населення, соціальне забезпечення та соціальну сферу, оборонну -- на оборону, управлінську -- на утримання управлінських структур (органи державної влади й управління, судові структури і прокуратура, правоохоронні органи і служба безпеки, митна і податкова служби) та на міжнародну діяльність. Окремо в бюджеті виділяються видатки, пов'язані з системою державного кредиту, -- на обслуговування внутрішнього і зовнішнього державного боргу.

Ефективність виконання видаткової частини Державного бюджету України відіграє важливу роль у економічному розвитку держави. Видатки є складовою частини Державного бюджету, слід більше приділяти уваги на їх цільове призначення, оскільки велика частина видатків використовується за нецільовим призначенням. Значну частину видатків займають капітальні, що не є позитивною тенденцією, оскільки держава мало фінансує інвестиційну діяльність та мало розвинуті підприємства. Цільове використання видаткової частини, збільшення фінансування капітальних видатків, перерозподіл ресурсів на користь важливіших пріорітетів та систематичне оцінювання ефективності використання ресурсів позитивно вплине на ефективне використання видатків державного бюджету.

Отже, негативні соціально-економічні наслідки інфляції примушують окремі держави вдаватися до таких заходів, як грошові реформи. Тобто повної або часткової перебудови грошової системи з метою стабілізації грошового обігу, що є головною функцією грошової реформи.

Грошова реформа є складовим елементом антиінфляційної політики і спрямовується на усунення наслідків інфляції в грошовій сфері і створення монетарних та економічних передумов для стабілізації грошей.

Кожна грошова реформа є індивідуальною за своїми характеристиками і специфічною за змістом. Тому при виборі виду реформи та методу її здійсння необхідно враховувати нові соціально-економічні умови.

Успішне проведення грошової реформи вимагає відповідної підготовки: оздоровлення державних фінансів, припинення чи значне зменшення темпів зростання грошової маси в обігу, нагромадження золото-валютних та матеріальних резервів та ін. Тобто, недостатньо прийняти ті чи інші законодавчі акти щоб забезпечити успіх грошової реформи, а необхідно підготувати відповідні економічні передумови.

Грошові реформи здійснюють у випадках: глибоких економічних криз фінансової системи, економічних потрясінь, падіння ролі грошей, розрахунків кредиту, зміни державних устроїв.

Тривалі і глибокі кризові явища в економіці й особливо в грошовому обігу країни завжди вимагають розробки та здійснення заходів, покликаних змінити ситуацію і поліпшити стан грошового обігу й економіки в цілому. Ці заходи можуть набувати форми часткових і подовжених у часі дій виконавчої й законодавчої влади, чи форму концентрованих за часом і місцем дій, націлених на кардинальну зміну ситуації. У такому разі звичайно говорять про господарську або грошову реформу.

Размещено на Allbest.ru

...