Класична політична економія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1) Еволюція класичної політичноі економії в Англії та Франції. Передумови появи, етапи. Еволюція клас. Політекономії в працях Петті, а у Франції - у працях Буагільбера.

2) Школа фізіократів. Виникнення, осн. положення. Ф. Кене (економічна таблиця)

3) Положення А. Сміта і Д. Рікардо

4) Розвиток клас. Політекономії в 19 ст.. Положення Т.Р. Мальтуса,

Ж.Б. Сей, Ф. Бастіа

1). Еволюція класичної політичноі економії в Англії та Франції. Передумови появи, етапи. Еволюція клас. Політекономії в працях Петті, а у Франції - у працях Буагільбера

Класична політична економія як перша наукова школа в історії економічної думки прийшла на зміну меркантилізму в період стрімкого проникнення мануфактурного капіталу у сферу виробництва найбільш розвинутих європейських країн. Завершення епохи первісного нагромадження капіталу, буржуазні революції та прихід буржуазії до влади, бурхливий розвиток підприємництва та ринкова лібералізація економічної політики сприяли подальшому розвитку капіталізму та переміщенню інтересів підприємців зі сфери обігу в сферу виробництва. Становлення ринкової економіки та поступова реалізація закладеного в ній потенціалу саморегулювання викликали необхідність переоцінки учення меркантилістів щодо шляхів примноження національного багатства та досягнення узгодженої взаємодії економічних суб'єктів, активізувавши розробку наукової теорії ринкового господарювання.

Основні етапи еволюції класичної політичної економії:

1-й етап (кінець XVII -- середина XVIII ст.) -- започаткування класичної політичної економії як альтернативи меркантилізму у працях В. Петті (Англія), П. Буагільбера (Франція), представників школи фізіократів на чолі з Ф. Кене (Франція).

2-й етап (друга половина XVIII ст.) -- формування ідейно-теоретичних та методологічних засад класичної політичної економії, становлення економічної теорії як науки у працях А. Сміта (Англія).

3-й етап (перша половина XIX ст.) -- розвиток та переосмислення ідей А. Сміта його послідовниками в Англії (Д. Рікардо, Т. Мальтус, В.Н. Сені-ор), Франції (Ж.Б. Сей, Ф. Бастіа), США (Г.Ч. Кері), збагачення економічної науки новими теоретичними здобутками.

4-й етап (друга половина XIX ст.) -- завершення класичної політичної економії у працях Дж.С. Мілля (Англія).

Основоположником класичної політичної економії в Англії К. Маркс називає В. Петті (1623--1687). Інші економісти відносять його до меркантилістів. Проте аналіз його праць дає підстави для висновку, що він є економістом перехідного від меркантилізму до класичної політекономії періоду.

У своїх працях, особливо ранніх, Петті віддає данину меркантилізму. Обґрунтовуючи економічну політику держави, він розвиває теорію торгового балансу, виступає за нагромадження в країні золота і срібла, виправдовує колоніальну експансію, втручання держави в економічне життя. Водночас уже в першій друкованій праці Петті далеко виходить за межі питань, що їх ставлять меркантилісти. Він пише про гроші, позичковий процент, вексельний курс, податки, земельну ренту, монополії та інше. Навіть сама тільки постановка цих питань відрізняє його від меркантилістів.

Відрізняє Петті від меркантилістів і постановка питання про багатство. У нього багатство -- це сума рухомого й нерухомого майна. У праці «Слово мудрим» він дає перелік предметів, що, на його думку, є багатством. Поряд з конкретизацією він визначає й загальне (абстрактне) поняття багатства. Це -- прибуток нації, який вона має від зовнішньої торгівлі. Джерелом багатства в нього є не сфера обігу, а праця, виробництво.

Крім «природної ціни» (вартості), Петті виділяє ще й «політичну», тобто ринкову ціну. її величина визначається не лише затратами праці, а й попитом і пропозицією.

Великою заслугою Петті є запровадження принципів кількісного визначення національного багатства і національного доходу. Національний дохід, на його думку, створюється у сфері матеріального виробництва й у сфері послуг.

Засновником класичної політичної економії у Франції К.Маркс називає П. Буагільбера (1646--1714). На формуванні його світогляду позначились особливості економічного розвитку Франції: панування феодалізму, слабкий розвиток промисловості, зубожіння сільського населення. В економічній теорії та в економічній політиці неподільно панував меркантилізм.

У своїх працях «Докладний опис становища Франції» (1696), «Роздрібна торгівля Франції» (1699), «Міркування про природу багатства, грошей і податків» (1707) та інших Буагільбер виступив з гострою критикою меркантилізму. Усупереч останньому він джерелом багатства вважав не обіг, а виробництво, зокрема сільське господарство. Він оголошував себе адвокатом сільського господарства та виступав за реформування економічної політики в інтересах аграріїв.

Справжнє багатство нації для нього -- це різні корисні речі, передовсім продукти землеробства, а джерелом багатства є праця.

Теорія вартості. Проголосивши Буагільбера засновником класичної політичної економії у Франції, К. Маркс називає його (як і Петті) прихильником трудової вартості. Як же визначає вартість Буагільбер? Він виділяє ринкову ціну й «істинну», або «справедливу», вартість, що залежить від робочого часу. «Істинна» вартість одного товару визначається іншим товаром, на який витрачено стільки ж робочого часу. Отже, як і в Петті, йдеться про еквівалентний обмін. Проте на відміну від Петті, який аналізував мінове відношення між товарами і грішми, Буагільбер розглядає прямий товарообмін. Він -- супротивник грошей, які, на його думку, порушують природну рівновагу товарного обміну. Порушення рівноваги, підкреслював він, задушить усе в державі.

2). Школа фізіократів. Виникнення, осн. Положення. Ф. Кене (економічна таблиця)

Фізіократи -- французькі економісти другої половини XVIII ст., представники класичної політичної економії. Саме їх західні економісти називають засновниками політичної економії. Назва цієї наукової школи походить від грецьких слів «фізіс» -- природа і «кратос» -- влада. Вивчаючи це питання, необхідно уяснити, чим зумовлена поява школи фізіократів саме у Франції,

в економічній політиці якої неподільно панував меркантилізм, фізіократи виступили проти меркантилізму і висунули на перший план аграрну проблему. Саме тому критика меркантилізму набрала в них аграрного характеру. Фізіократи на відміну від меркантилістів були прихильниками економічного лібералізму.

Утворилася школа фізіократів наприкінці 50-х pp. XVIII ст. її представниками були: Ф. Кене, Дюпон де Немур, маркіз Мірабо, Мерсьє де ла Рів'єр, Ж. Тюрго та ін. Визнаним главою школи фізіократів був Ф. Кене (1694--1774). Його перу належить низка економічних праць, зокрема «Економічна таблиця» (1758), «Загальні принципи економічної політики держави», «Про торгівлю» (1760), «Аналіз економічної таблиці», «Діалог про ремісничу працю», «Зауваження відносно грошового процента» (1766) та ін.

Економічна програма фізіократів формувалась у боротьбі проти меркантилістів. Якщо останні всю увагу концентрували на аналізі явищ у сфері обігу, то фізіократи перенесли свої дослідження у сферу виробництва. Кене, зокрема, висунув ідею еквівалентності обміну за умов природного порядку. Якщо обмін є еквівалентним, то він не породжує багатства. Збагачення країни фізіократи пов'язують з матеріальним виробництвом, зокрема із сільським господарством.

Основою економічної системи Кене є учення про «чистий продукт». Це надлишок продукції над витрати виробництва. Створюється він лише в сільському господарстві, оскільки тут діє природа, здатна збільшувати споживні вартості. У промисловості відбувається не збільшення натуральних вартостей, а лише їх складання, комбінування, зміна форм.

«Чистий продукт» у фізіократів ототожнюється із земельною рентою, яку одержують землевласники.

Кене здійснює й поділ суспільства на класи. Він виділяє три класи: продуктивний -- зеемлероби, непродуктивний -- виробники, що зайняті всіма іншими видами праці, і власники.

Капітал фізіократи розглядають в уречевленій формі. фізіократів ми бачимо вже (хоч іще в зародку) розуміння поділу капіталу на основний і оборотний.

Гроші в Кене не мають товарного походження. Це лише засіб, що полегшує обмін. Гроші в Кене не мають товарного походження. Це лише засіб, що полегшує обмін. Кене виступає проти нагромадження грошей, оскільки це -- безплідне багатство.

Економічна таблиця Ф. Кене. Геніальною ідеєю назвав К. Маркс спробу Кене проаналізувати процес відтворення всього суспільного капіталу. Відтворення і обіг суспільного капіталу Кене викладає у своїй знаменитій «Економічній таблиці». У ній знайшли відображення всі сторони економічного вчення Кене: «чистий продукт», капітал, гроші, продуктивна й непродуктивна праця тощо. Розглядаючи це питання, слід звернути увагу на ті методичні засади, з яких виходить Кене в своєму аналізі. Відповідно слід простежити, як відбувається рух суспільного продукту, як він у процесі обігу розподіляється між трьома класами і як формуються передумови відтворення.

3). Положення А. Сміта і Д. Рікардо

політичний економія фізіократи

А. Сміт (1723--1790) видатний англійський економіст, який започаткував систематизований виклад політичної економії. 1776 року він опублікував працю «Дослідження про природу і причини багатства народів», яка здобула світової слави.

Суспільство Сміт розглядає як сукупність індивідів, що наділені від природи певними властивостями, які наперед визначають їхню економічну поведінку.

озвиваючи вчення основоположників класичної політичної економії про «природний порядок», Сміт підкреслює, що за умов «природного порядку» (вільної конкуренції) складною взаємодією господарської діяльності людей керує «незрима рука», яка забезпечує загальну гармонію через «вільну гру» приватних інтересів, тобто економічне життя людей підпорядковується об'єктивним закономірностям.

матеріалізм як філософська основа світогляду;

визнання об'єктивності економічних законів, обґрунтування їх дії у вченні про "невидиму руку ринку", яку він розглядав як "систему звичайної свободи", ринковий механізм саморегулювання,

принцип невтручання держави в економіку (отримав назву "держава - нічний вартовий"), згідно з яким втручання держави у природний порядок гальмує процес зростання багатства та економічно ефективне розміщення ресурсів. Втручання держави у господарське життя має бути мінімальним: здійснення правосуддя (охорона життя, свободи і власності громадян), організація суспільних робіт, забезпечення зовнішньої безпеки.

концепція економічного лібералізму, що ґрунтується на ідеях "природного порядку" та "економічної людини" які проголошували природним фактором суспільного розвитку людський егоїзм і бажання вигоди

Економічний лібералізм - це система ідейних принципів, змістом якої є визнання саморегульованого ринкового механізму господарювання, свободи реалізації інтересів суб'єктів економічних відносин, обмеження державного втручання в економіку.

визначено поділ праці як основну умову зростання її продуктивності. Вчений показав, як завдяки поділу праці та спеціалізації всередині майстерні, мануфактури і суспільства зростає продуктивність праці, сформулював залежність обсягу виробленого продукту від кількості осіб, зайнятих корисною працею, та продуктивності праці. А. Сміт підкреслював, що лише обсяг ринку обмежує інтенсивність розподілу праці. Джерелом поділу праці є обмін, одночасно удосконалення поділу праці розширює обмін товарів;

Дається поділ доходів на первинні і вторинні

Прибуток визначається як частина вартості, що залишається після вирахування ренти і заробітної плати

Рента характеризується трояко: як надлишок вартості над заробітною платою робітника і середнім прибутком фермера-орендаря; як результат дії природних факторів; як результат монополії (власності) на сільськогосподарську продукцію

У вченні про капітал А. Сміт тлумачить капітал з двох позицій: як вартість, що приносить прибуток, і як запаси засобів виробництва

У 20-40-х pp. XIX ст. в англійській політичній економії провідне місце займала рікардіанська школа - течія послідовників Д.Рікардо. Вони систематизували і конкретизували вчення Д. Рікардо, а згодом утворили окремий напрям класичної політичної економії, намагаючись поєднати теорію трудової теорії вартості Рікардо з теорією витрат виробництва Ж.-Б. Сея і Т. Мальтуса.

Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу багатства між класами. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства (тобто економічного зростання), то Рікардо -- розподіл багатства на заробітну плату, прибуток і ренту і вплив його на зростання багатства. Отже, розподіл він уважає фактором зростання. Вихідним пунктом дослідження в нього, як і в Сміта, є мінова вартість.

Головне завдання політичної економії Рікардо бачив у визначенні законів, що керують розподілом продукту між класами.

Рікардо, розрізняючи споживну і мінову вартість, вважав, що остання зумовлюється кількістю витраченої праці, а також величиною і тривалістю капіталовкладень.

Ціна товару в короткостроковому періоді визначається попитом і пропозицією, а в довгостроковому - витратами на виробництво товару.

Зміна заробітної плати працівників веде до зміни прибутку підприємця, а не ціни, причому зростання заробітної плати веде до зниження прибутку, і навпаки. Це положення називають "системою міжусобиці між класами".

Зниження вартості грошей як товару веде до зростання заробітної плати і підвищення цін на товари.

Заробітна плата, за Рікардо, являє собою прибуток найманого робітника, плату за працю. Заробітна плата залежить від демографічних процесів. Чим більша пропозиція робочих рук, тим нижча заробітна плата працівників, і навпаки. Заробітна плата утримується в межах прожиткового мінімуму внаслідок природного закону чисельності народонаселення - "залізний закон" заробітної плати. Тенденцію до падіння заробітної плати можна зупинити, запровадивши контроль заробітної плати з боку держави.

Прибуток, на думку Рікардо, є надлишком вартості над заробітною платою; це продукт неоплаченої праці робочого. Зростання продуктивності праці є одним зі способів збільшення прибутку.

Рікардо сформулював "закон падіння норми прибутку". Його сутність така: падіння продуктивності праці сільськогосподарського виробництва призведе до зростання цін на продукти харчування і зростання мінімальної заробітної плати, яка становитиме більшу частину вартості продукції, а отже, норма прибутку буде знижуватися.

На думку Рікардо, рента - це надлишок вартості над середнім прибутком, який утвориться за рахунок різної родючості та місцеположення земель. Підставою для отримання ренти є власність на землю. До чинників, що створюють ренту, Рікардо відносив:

-різну родючість земельних ділянок;

-місцеположення ділянки відносно ринку збуту продукції.

4). Розвиток клас. Політекономії в 19 ст.. Положення Т. Р. Мальтуса, Ж. Б. Сей, Ф. Бастіа

Основні положення теорії народонаселення Мальтуса

Теорія народонаселення, висунута Мальтусом, викладена ним у праці «Досвід про закон народонаселення ...» 2, що вийшла вперше в 1798 році і вдруге виданої автором з істотними змінами в 1803 році.

Стосовно до людського суспільства Мальтус стверджував, що народонаселення зростає вгеометричній прогресії (тобто як 1, 2, 4, 8, 16, 32, 64, 128, 256), тоді як засоби існування, на його думку, зростають у арифметичній прогресії (тобто як 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 ...). Через два століття, стверджував він, народонаселення відносилося б до засобів існування як 256 до 9; через три - як 4096 до 13, а через дві тисячі років цей розрив був би безмежним і незліченним.

Другою підставою теорії Мальтуса став закон спадної родючості грунтів. Суть цього закону полягає в тому, що продуктивністьсільськогосподарських земель убуває з часом, і для того, щоб розширювати виробництво продуктів харчування, слід освоювати нові землі, площа яких хоча й велика, але все-таки скінченна.

Таким чином, Мальтус дійшов висновку про те, що життя людства при збереженні спостережуваних тенденцій з часом може лише погіршуватися. Дійсно, виробництво засобів існування розширюється повільніше, ніж зростає чисельність населення. Рано чи пізно потреби населення перевершать доступний рівень необхідних для його існування ресурсів, і почнеться голод.

Жан-Батист Сей (1767-1832) - народився в сім'ї ліонського купця, фабрикант, завідуючий кафедрою політекономії Паризького університету. Його головні праці: "Трактат політичної економії" (1803) та "Повний курс політичної економії" (1828).

У своїх працях він аналізував і систематизував погляди А. Сміта, а також висунув дві головні ідеї:

а) закон Сея, суть якого полягає в тому, що сукупний попит породжує сукупну пропозицію; цей закон називають ще теорією ринків;

б) теорія трьох факторів виробництва (праця, капітал і земля), які Сей називав продуктивними послугами.

Головною діючою особою економічного розвитку Сей проголосив підприємця - персонаж, який з того часу зайняв гідне місце в теоретичних дослідженнях. Підприємець, на думку Сея, - це активний, освічений, талановитий винахідник, прогресивний землероб чи смілива ділова людина, яка готова йти на ризик заради зростання багатства.

Закон Ж.-Б.Сея започаткував макроекономічний аналіз в економічній теорії.

К. Ф. Бастіа (1801--1850)

Прагнення до прогресивних перетворень на основі принципів економічного лібералізму набуло подальшого розвитку у працях відомого французького економіста і публіциста Клода Фредеріка Бастіа С, автора блискучих нарисів, які користувались великою популярністю у Франції в 40-ві-- 50-ті pp. XIX ст. Найважливішими економічними ідеями вченого:

Теорія послуг, заснована на методологічних підходах Ж.Б. Сея до визначення цінності економічних благ. Зазначаючи, що з економічного погляду суспільство -- це обмін, в якому беруть участь рівноправні учасники, Бастіа наголошував на тому, що "Взаємний обмін здійснюється за таким незмінним правилом: цінність за цінність, послуга за послугу, а все, що становить дармову корисність, стоїть поза торгом, тому що дармовий продукт не має цінності, а предметом мінових угод буває лише цінність".Теорія "гармонії інтересів" основних класів капіталістичного суспільства. Досліджуючи закони економічного розвитку, Ф. Бастіа сформулював головне, на його думку, запитання: перебувають людські інтереси, залишені самі на себе, в гармонії між собою чи вони прямо протилежні один одному? Намагаючись дати відповідь на нього, вчений відстоював теорію природного порядку та заперечував існування соціальних антагонізмів

Виходячи з власної теорії послуг, Ф. Бастіа визначав ринкову економіку як царство волі та гармонії, економічної свободи та взаємовигідного співробітництва різних класів

Джерело економічних гармоній Ф. Бастіа вбачав у вільній конкуренції та обміні, в процесі якого усі члени суспільства "вимушені надавати один одному взаємні послуги і взаємну допомогу заради спільної мети

Размещено на Allbest.ru