Суть і структура натурального господарства, умови його виникнення та розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Історично першою формою економічної організації суспільного виробництва було натуральне виробництво, яке являє собою тип господарства, у якому процес створення матеріальних благ спрямований на задоволення власних потреб виробника. Суспільство у процесі свого розвитку використовувало дві форми виробництва - натуральну і товарну.

Характерними рисами натуральної форми виробництва є: економічна замкненість, примітивна техніка і технологія, характер робочої сили, низький рівень спеціалізації і продуктивності праці, зв'язки між виробництвом та споживанням. Продукт не набуває товарної форми, відтак не стає об'єктом купівлі, продажу, а лише існування засобом для виробника.

Очевидно, натуральна форма господарства відповідала низькому рівню розвитку виробничого процесу, виробничих відносин і продуктивних сил.

При товарному виробництві організація економіки повністю залежить від ринкових умов. Адже, головне питання ринку полягає у тому: що виробляти, як виробляти і для кого виробляти. Це означає, що товарне виробництво є ринковим виробництвом. Метою роботи є з'ясування суті і структури натурального господарства, умов його виникнення та розвитку.

Об'єктом дослідження у курсовій роботі є натуральне господарство та його форми.

Мета роботи розкривається у наступних завданнях:

* з'ясування суті та характерних рис суспільства;

* дослідження натурального господарства як первісної форми організації суспільного виробництва;

* аналіз особливостей розвитку господарства Європи в епоху Середньовіччя;

* дослідження натурального виробництва як основи розвитку ринкової економіки в Україні.

1. Структура суспільного виробництва

1.1 Сутнісні характеристики організації суспільного виробництва

Суспільне виробництво є вихідною і вирішальною сферою життєдіяльності людини. Це основа життя і джерело прогресивного руху суспільства, розвитку всієї людської цивілізації.

Для існування людина повинна створювати матеріальні і духовні блага щоб жити, трудитися та постійно споживати їх. Існує закон про безмежність потреб, що створене людською працею. Отже, суспільство завжди зобов'язане виробляти засоби забезпечення життєдіяльності.

Суспільне виробництво -- це сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Будь-якому виробництву, незалежно від його соціальної форми, притаманні певні ознаки.

Праця - свідома доцільна діяльність людини, яка спрямована на створення тих чи інших благ з метою задоволення потреб. Вона виступає як процес функціонування робочої сили.

Робоча сила у економічній теорії -- це здатність людини до праці, сукупність фізичних і духовних здібностей, що людина використовує у своїй діяльності.

Предмети праці - всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту.

Засоби праці - це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Історично першою серед загальних економічних форм суспільного виробництва є натуральне виробництво, при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробника, для внутрішньогосподарського споживання.

Для натурального господарства характерні нерозвинутість суспільного поділу праці, його замкнутість, відсутність зовнішніх зв'язків.

Товарне виробництво - це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються для продажу на ринок. Товари виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них через використання ринкових відносин.

Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товарного виробництва є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці. Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов'язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника.

Можна дійти до висновку, що найперше функціонувало натуральне господарство. Елементи натурального господарства мають місце в сучасних розвинених країнах, у якому товарно-грошові відносини.

Головна проблема натурального господарства у тому, що його може забезпечити зростання продуктивності праці, тому підтримують її лише мінімальні умови життя.

Почавши з натурального господарства - найпершої форми організації економічного життя, людство не зупинилося і перейшло до товарного виробництва. Це така організація громадського господарства, коли продукти виробляються як окремими виробниками, й спеціалізуються на виробленні продукту. Для задоволення суспільних потреб, необхідна купівля-продаж продуктів, які стають товарами на ринку.

1.2 Форми організації суспільного виробництва

В період свого існування людство використовувало лише дві форми суспільного виробництва: натуральну, товарну.

Суспільне виробництво структурно неоднорідне. Воно включає в себе два види (сфери) виробництв: матеріальне та нематеріальне виробництво.

До матеріальної сфери суспільного виробництва належать ті галузі виробництва, в яких виробляються матеріальні блага: вугілля, нафта, машини, сільськогосподарська продукція, електроенергія, продукти харчування, та підприємства, що надають матеріальні послуги: вантажний транспорт, обслуговування і ремонт техніки, оптова торгівля і подібні.

До сфери нематеріального виробництва відносяться галузі, що виробляють нематеріальні послуги, до яких належать: роздрібна торгівля, пасажирський транспорт, зв'язок, що обслуговує населення, підприємства побутового обслуговування, заклади охорони здоров'я та заклади, що створюють духовні цінності у галузі освіти, культури, мистецтва. Історично першим виникло натуральне виробництво, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, для споживання всередині господарства, що їх виробило. У цих господарствах існував замкнутий кругообіг (рух) продукту, який, як правило, не виходив за їхні межі. Кожна господарська одиниця була повністю відокремлена від інших як у виробництві, так і в споживанні. Рівень споживання суб'єктів, що господарювали (власників), залежав виключно від рівня виробництва.

Основою виникнення товарних відносин є суспільний поділ праці, тобто спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів або певній виробничій діяльності. Суспільний поділ праці спричиняє підвищення продуктивності праці, збільшення виробництва продуктів. На основі суспільного поділу праці виникають виробничі відносини між людьми у сфері безпосереднього виробництва, й обміну продуктами праці.

З погляду суспільної форми виникнення товарних відносин зумовлене соціально-економічною відокремленістю виробників, яка з часу розпаду первісного ладу є формою приватної власності на засоби виробництва. Приватна власність існує у двох формах (дрібнотоварна, що ґрунтується на власній праці, та капіталістична, яка заснована на експлуатації найманої праці).

Виробничі відносини у натуральному господарстві не уречевлюються, тому виступають як відносини між самими людьми, а не між продуктами їхньої праці. Натуральні зв'язки призводять до використання виробленого продукту самими виробниками, що і є визначною рисою натурального господарства. Однак це ще не означає повного зникнення натурального господарства. Воно ще й сьогодні розповсюджене в країнах. В несприятливих для суспільства умовах (наприклад, війна) може з'явитися тенденція до натуралізації виробництва. На зміну натуральному господарству прийшли товарне виробництво і заснована на ньому товарна форма господарювання. Проте тривалий час вони функціонували разом і зараз функціонують.

Економічними благами називаються товари і послуги.

Економічні потреби - ті потреби, для задоволення яких необхідна діяльність людей, яка спрямована на виробництво товарів і послуг.

Товар - це продукт природи і людської праці у формі послуг, який завдяки своїм властивостям здатен задовольняти суспільні потреби і призначений для обміну, купівлі та продажу. Тобто виробляється не для власного споживання, а на продаж.

Аналізуючи можна сказати що послуга - це дія, яка приносить користь, допомогу іншому, а також продукт (результат) діяльності підприємства.

Головна мета послуг: задоволення потреб споживачів. Послуги, на відміну від інших товарів, виробляються і споживаються одночасно, внаслідок чого виникає ряд особливостей їх виробництва і управління. Існує різниця між товарами та послугами.

Особливостями послуг як виду товару є невідчутність виробництва і споживання, нездатність до зберігання й висока ступінь невизначеності або мінливості.

Отже, на сьогоднішній час іноді буває складно відрізнити послугу від товару, тому що більшість продуктів супроводжуються послугами, а послуги вимагають товарів. Адже, товар так само як і послуга призначені для потреб, які відіграють значну роль у житті людей.

Товарне виробництво як історична категорія існувало не завжди, воно з часом зникатиме. У сучасних розвинутих країнах товарна форма домінує, витіснивши натуральну, зростає роль безпосередньо суспільної форми. Збільшується значення товарного виробництва в економічному житті слаборозвинутих країн, де ще переважає натуральна економіка.

Натуральне виробництво є малопродуктивним, і забезпечує повільний розвиток продуктів. Ця форма виробництва існує в умовах суспільного поділу праці. Сьогодні натуральне господарство має місце в різних країнах, у тому числі і в Україні (наприклад, виробництво на садово-городніх ділянках).

1.3 Елементи і сфери суспільного виробництва

Основою життя людського суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ: щоб жити, люди повинні постійно споживати матеріальні і духовні блага. А споживати можна лише те, що створено людською працею. Тому суспільство завжди має виробляти засоби до життя. Процес виробництва матеріальних і духовних благ являє собою трудову діяльність людей. Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів, або фаз:

а) власне виробництво;

б) розподіл;

в) обмін;

г) споживання.

Фази виробництва тісно між собою пов'язані, хоча кожна з них відносно відособлена, має свої характерні особливості. Насамперед тісний зв'язок існує між власним виробництвом і споживанням. Споживання являє собою використання створених благ. Воно буває двох видів: виробниче й особисте.

Виробниче споживання - це використання засобів виробництва і робочої сили працівника для виготовлення суспільно необхідного продукту. З ним пов'язане й особисте споживання, в процесі якого відбувається відтворення робочої сили. Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Виробництво створює предмет споживання, нове споживання та визначає його спосіб.

Таким чином, відрізняючись за своїми функціями власне виробництво й споживання взаємопов'язані і лише в своїй єдності можуть представляти виробництво. З цього взаємозв'язку слід виокремити особисте споживання як процес задоволення потреб членів суспільства в матеріальних і духовних благах. Тому весь процес суспільного виробництва має споживчий характер. Якщо зв'язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність перетворюється у виробництво, а не заради особистого споживання. Перед тим як надійти до споживання, продукт має бути розподіленим (пройти стадію розподілу). Розрізняють такі види розподілу:

а) розподіл засобів виробництва;

б) розподіл трудових ресурсів;

в) розподіл предметів споживання.

У процесі розподілу встановлюється частка кожного (трудового колективу чи окремої особи) в одержанні суспільного продукту. Але щоб отримати те, що необхідно для задоволення потреб суспільства, кожної людини, продукт має пройти стадію обміну. Обмін виступає в трьох видах:

а) обмін діяльністю і здібностями;

б) обмін засобами виробництва;

в) обмін предметами споживання.

Виробництво, розподіл, обмін і споживання завжди слід розглядати як органічне ціле. Це дає змогу розкрити зміст економічного ладу як системи економічних відносин. За характером економічної діяльності людей у суспільному виробництві розрізняють три сфери, або блоки галузей:

1) основне виробництво;

2) виробнича інфраструктура;

3) соціальна інфраструктура.

Основне виробництво - це галузі матеріального виробництва, де виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Основне виробництво включає сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, агропромисловий, хімічно-лісовий комплекси, виробництво товарів народного споживання, капітальне будівництво.

Сьогодні в Україні лише в промисловості нараховується близько 9 тис. підприємств, які виготовляють різноманітну продукцію. Виробнича інфраструктура являє собою комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві. До них належать: транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади; спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультаційних, інженерно-будівельних). Надаючи послуги виробництву, сприяючи підвищенню його ефективності і поліпшуючи умови праці, господарська діяльність даних галузей фактично примножує суспільне багатство. Тому саме перетворення виробничої інфраструктури її в сектор господарства є однією з найважливіших закономірностей індустріального розвитку економіки.

В розвинутих країнах сфера послуг виробництва - велика і високоефективна галузь суспільної діяльності. Наприклад, у США на транспорті, у сфері зв'язку й торгівлі нині створюється 1/5 частина валового національного продукту. У господарстві України цей показник значно нижчий.

Отже, за сучасних умов найважливішим напрямом удосконалення суспільного виробництва має бути розвиток виробничої інфраструктури. Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сферу матеріального виробництва. У визначенні суспільства як системи важливу роль відіграє аналіз людської діяльності. Як спосіб суспільної життєдіяльності, суспільне виробництво має складну структуру, охоплює усі сфери суспільної праці і трудової діяльності: матеріальне виробництво, що забезпечує людей матеріальними засобами життя, сферу послуг, у тому числі охорона здоров'я і соціальне забезпечення, виробництво духовних цінностей (духовне виробництво), весь процес соціалізації людини.

Розвиток суспільного виробництва є закономірностями економічного життя людства. Він заснований на прогресі науки і техніки. На основі фундаментальних відкриттів у різних галузях людських знань змінюються всі елементи виробничого процесу: предмети праці, засоби праці й сама праця людини.

2. Натуральне господарство як форма організації суспільного виробництва

2.1 Сутність та риси натурального господарства, його місце в історичному суспільстві

Натуральне господарство - історично перший тип господарської діяльності людей. Воно виникло в далекій давнині, у період становлення первіснообщинного ладу. У цей час почалася виробнича діяльність людини, з'явилися перші галузі господарства - землеробство і скотарство.

В умовах натурального господарства проявляються такі риси економіки: 1) господарська одиниця не бере участі в суспільному поділі праці, хоча останнє може мати певний ступінь розвитку і використовується більшою чи меншою кількістю інших господарських одиниць.

2) кожне натуральне господарство намагається виробляти необхідні життєві засоби, тобто фонд життєвих благ для виробника і членів його сім'ї.

Натуральна форма виробництва ставить усі економічні процеси у вузькі рамки, не допускаючи відкриття капіталів для зв'язків із зовнішніми економічними суб'єктами. Натуральне господарство стримувало процес поділу праці та обміну.

Економічною основою натурального господарства є сільське господарство і домашня промисловість. Домашня промисловість являє собою виробництво в сільському господарстві готових продуктів для особистого і виробничого споживання. Виготовляються вони із сировини, яка добувається чи виробляється в цьому ж господарстві. Домашня промисловість охоплювала такі виробництва, як ковальське, гончарне, ткацьке, столярне. Великого значення набули переробка в межах господарства продукції землеробства і тваринництва, виготовлення взуття, одягу, предметів хатнього вжитку.

Історично межею натурального виробництва як єдиної і абсолютної форми є перший суспільний поділ праці. Наступною історичною межею натуральної форми виробництва є поступове відокремлення ремесла від домашньої промисловості. Кінцевою межею натуральної форми господарювання є феодальний спосіб виробництва. А взагалі, елементи натурального виробництва завжди зберігаються там, де є селянське господарство. Саме в селянських господарствах зберігається і домашня промисловість. Найбільш ранніми й універсальними видами домашньої промисловості були: обробка дерева, шкір, плетіння корзин, мотузок, виготовлення засобів риболовства, примітивних сільськогосподарських знарядь. Домашня промисловість була складовою економіки докапіталістичних економічних формацій.

Ремесло - це дрібне виробництво, яке ґрунтується на особистій праці виробника і ручному інструменті. Це перша в історії форма промисловості, яка відокремилася від натурального землеробства.

У рамках натурального господарства, сільське господарство, домашня промисловість, ремесло мали багато спільного. Селянська родина займалася землеробством, скотарством і переробкою їх продуктів в готові предмети споживання - обмолотом зерна, випічкою хліба, прядінням, виготовленням льняних і вовняних тканин, дубленням шкір, будівництвом і ремонтом житла і господарських приміщень, виготовленням інструментів і знарядь праці. Для натурального господарства типові:

1) традиційність виробництва;

2) постійний характер виробленої продукції;

3) постійний рівень галузевих пропорцій, які відтворювалися без істотних змін протягом століть і виступали для виробників як обов'язкова, освячена звичаєм господарська норма;

4) рутинна техніка, застій, повільні темпи розвитку;

5) просте відтворення, тобто повторення виробництва в колишніх розмірах, на колишній основі.

Панування натурального господарства, таким чином, не виключало наявності елементів товарно-грошового господарства. Але тільки в міру перетворення товарного виробництва на капіталістичне натуральне господарство починає руйнуватися, хоча його пережитки ще довго зберігаються в селянських господарствах.

Натуральне виробництво виникло в період встановлення первіснообщинного ладу. В усіх докапіталістичних формаціях господарство переважно було натуральним, а замкнений кругообіг (рух) продукту, як правило, не поширювався за їхні межі.

Отже, натуральне господарство -- це низький рівень розвитку технологічного способу виробництва, який ґрунтується на ручній праці, на основі якого повільно еволюціонувала колективна трудова власність і поступово трансформувалась у здебільшого нетрудові типи економічної власності з притаманними їм методами позаекономічного примусу до праці.

Деякі його прояви мають місце і в умовах розвинутої економіки (наприклад, натуральне підсобне господарство). На зміну натуральній формі господарства поступово приходить товарна форма виробництва, яка тривалий час існує поряд із натуральною, проникаючи в неї і розкладаючи її. Остаточний розклад натурального виробництва як основної форми господарювання відбувається в епоху пізнього середньовіччя - епоху зародження та розвитку капіталізму.

Розвиток суспільного поділу праці приводить до того, що обмін стає все частішим і натуральні господарства поступово перетворюються в товарні. Вони виробляють її значно більше, ніж потрібно для задоволення власних потреб і в той же час не виробляють достатньо іншого продукту. Тому потрібен обмін.

Ринкова економіка - це досягнення людства, якому нема альтернативи в оглядовій перспективі. Життя показало, що економіка, яка відкидала необхідність розвитку натурального виробництва та ринкових відносин, відкидала й досягнення світової цивілізації, чим прирекла себе на саморуйнування і розпад.

Таким чином у процесі розвитку суспільного поділу праці натуральне виробництво поступово перетворюється в просте товарне виробництво, а просте - у розвинуте або капіталістичне виробництво. Воно є основою ринкової економіки.

Отже, натуральне господарство перестало бути основою суспільного виробництва, тому що поступово воно переходило до товарного господарства. Але це не означало його повного зникнення. Воно і сьогодні розповсюджене у країнах які активно розвиваються.

Я вважаю що натуральне господарство є важливою діяльністю для суспільства. Натуральне виробництво, як частина сільського господарства та домашньої промисловості допомагає людині створювати собі умови для розвитку та прожиття.

2.2 Домашня промисловість та ринкова кон'юнктура

Домашня промисловість, виробництво в селянському господарстві готових продуктів, що призначених для особистого вжитку, виготовляються з сировини, яка добувається в цьому ж господарстві. В основі домашньої промисловості знаходяться домашні промисли - виготовлення виробів для потреб свого господарства та із сировини, видобутого в межах даного господарства. Існування домашніх промислів обумовлено замкнутістю і самодостатністю натурального господарства, а також з тимчасовими перервами в роботі і сезонною незайнятістю. При потребі в грошах надлишки продуктів реалізуються на ринку. Розкладання домашнього виробництва веде до відокремлення промислів в самостійні ремесла (з прання білизни, шиттю сукні, в'язання панчіх, випікання хліба).

Домашня промисловість виникла в епоху первіснообщинного ладу, у більшості народів з формуванням основних галузей продуктивної діяльності - землеробства і скотарства. Розвиток того чи іншого виду домашньої промисловості залежало від місцевих умов і наявної сировини. Найбільш ранніми й універсальними видами домашньої промисловості були обробка і вироблення шкіри, різні види обробки дерева і деревної кори.

Домашня промисловість була складовою частиною економіки докапіталістичних способів виробництва, особливо феодального. Промисловості як самостійної форми виробництва ще не було, продукція промислів не з'являлася на ринку, споживалася самим виробником. В епоху розвинутого феодалізму домашня промисловість поступово переростала в ремесло , однак ніде не була ним повністю витіснена.

Кон'юнктура вивчається статистикою на мікро та макрорівнях з метою забезпечення ефективності функціонування підприємств, галузей, регіонів і національної економіки в цілому.

Оцінювання та аналіз кон'юнктури є необхідною умовою комерційної діяльності на усіх рівнях управління, а також формування державної політики регулювання ринку за допомогою фіскальної та грошово-кредитної політики і розробки відповідних законів.

Найголовнішим напрямком дослідження ринку є вивчення та прогнозування кон'юнктури ринку - стану економіки в цілому, окремої галузі або конкретного товарного ринку, що формується певними факторами і виражається в кон'юнктурних показниках.

Кон'юнктура ринку - це існуюча на ринку економічна ситуація, яку характеризують співвідношення між попитом та пропозицією, рівень та динаміка цін, товарних запасів та інші показники.

Коливання кон'юнктури і зниження оплати означали для сімей надомників голод. Періоди напруженої праці і понаднормової роботи чергувалися з простоями через відсутність замовлень. Довгострокове планування сімейного бюджету було неможливим внаслідок коливань кон'юнктури і нерівномірного забезпечення замовленнями. При цьому продажна ціна завжди знижувалася із зростанням витрат на утримання сім'ї. Зарплата домашніх робочих доводиться до мінімуму, а робочий день до максимуму. Робочі приховували сировину, продавали або закладали видані їм товари, завищували кількість виконаної ними роботи.

У сучасному розумінні кон'юнктура характеризується сукупністю обставин, виявлених завдяки ринку, від яких залежать процеси піднесення або спаду напруги економічного розвитку і, які відображають їх.

Домашня промисловість являє собою виробництво в сільському господарстві готових продуктів для споживання. Отже, забезпечує людям створення добрих умов для свого існування.

Висновок

економічний ринковий товарний кон'юнктура

Можна дійти до висновку, що суспільне виробництво є основою життя всієї людської цивілізації.

Суспільне виробництво - це діяльність людей спрямована з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. В період свого існування людство використовувало лише дві форми суспільного виробництва: натуральну, товарну. Першою формою організації було натуральне виробництво - це тип господарювання у якому процес створення матеріальних благ спрямований на задоволення власних потреб виробника. Для натурального господарства характерні нерозвинутість суспільного поділу праці, його замкнутість, відсутність зовнішніх зв'язків. Людство не зупинялося і перейшло до товарного виробництва.

Товарне виробництво -- це виробництво, в якому продукти праці призначені не для споживання, а для обміну через ринок шляхом купівлі-продажу. Просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються. Натуральна форма господарства відповідала низькому рівню розвитку способу виробництва, його продуктивних сил і виробничих відносин.

Домашня промисловість завжди зберігається там де є виробництво у сільському господарстві призначене для споживання.

Кон'юнктура ринку - це економічна ситуація на ринку, яку характеризують співвідношення між попитом та пропозицією, рівень та динаміка цін, товарних запасів. Кон'юнктура характеризується сукупністю обставин, завдяки ринку, від яких залежать процеси піднесення або спаду економічного розвитку.

Література

1. В.Д. Базилевич; Політична економія підручник / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. -- 9-те вид., доповн. -- К.: Знання, 2014. -- 710с.

2. Лебедева Л.В. Нова політична економія - теоретична модель дослідження постіндустріального суспільства / Л.В. Лебедева // Європейський вектор економічного розвитку. 2012. № 2. -- с. 97-100.

3. Філіпенко А. Політекономія світового господарства // Журнал європейської економіки : науковий журнал / Тернопільський національний економічний університет. - Тернопіль, 2012. - Т.11 (№ 1). - c. 3-13.

4. Дахно І.І, Політична економія // І. І. Дахно/Міжрегіональна Академія управління персоналом, м. Київ : Наукові праці МАУП, 2012, вип. 3(34), с. 10-16.

5. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія: підручник /за ред. В.Д. Базилевича. 8-ме вид., переробл. і доповн. - К.: Знання, 2012. - 702с.

6. Тарасевич В.М. Політична економія: ім'я власне, широкий смисл і предметний простір // науковий журнал; НАН України ; М-во освіти і науки України; Ін-т екон. та прогнозув. НАН України; КНЕУ ім. Вадима Гетьмана. - 2012. - № 1. - 120с.

7. Пороховський О.А. Політична економія на початку ХХІ століття / О.А. Пороховський д-р економ. Наук Московський державний університет ім. М.В. Ломоносов // науковий журнал ; НАН України; М-во освіти і науки України; Ін-т екон. та прогнозув. НАН України; КНЕУ ім. Вадима Гетьмана. - 2012. - № 2. - 120с.

8. Мельникова В.І. . Національна економіка: Навч. посібн. // Мельникова О.П., Сідлярук Т.В., Тур І.Ю., Шведова Г.М. - К.: Центр учобової літератури, - 2011. - 248с.

9. Бабич Т.С. Макрофінансове бюджетування : навч. посіб. / Т.С. Бабич, Т.В. Жибер ; за наук. ред. В. М. Федосова. - К. : КНЕУ, 2011. - 311с.

Размещено на Allbest.ru