Некооперована кількісна та цінова олігополія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

”Некооперована кількісна та цінова олігополія ”

Київ 2012

План

Вступ

Розділ I. Характеристика ринку олігополії

1.1 Поняття олігополії

1.2 Економічна ефективність олігопольного ринку

Розділ II. Моделі некооперованої олігополії: кількісна олігополія

2.1 Модель Курно

2.2 Модель Стакелберга

Розділ III. Моделі некооперованої олігополії: цінова олігополія

3.1 Модель Бертрана

3.2 Модель ламаної кривої попиту

3.3 Ціноутворення за принципом «витрати плюс»

Розділ IV. Олігополія в Україні

Висновок

Використана література

Вступ

Олігополія є одним з найбільш цікавих і найменш передбачуваних видів конкуренції на ринку. Особливості олігополістичного ринку формуються під впливом його структури, де присутня невелика кількість фірм-учасників галузі. Олігополія на ринку може існувати як з боку виробників (продавців), так і з боку покупців. У той же час, підхід до вивчення олігополії з точки зору промислової фірми-виробника є найбільш продуктивним і дає вичерпний опис даного типу ринку.

Відмінними рисами олігополії є невелике число фірм-конкурентів і, внаслідок цього, їх загальна взаємозалежність. Фірма-олігополіст знаходиться в активному ринковому оточенні. Таким чином, олігополістична галузь існує тільки тоді, коли число фірм в ній настільки мало, що кожна при формуванні цілей своєї діяльності, визначенні збутової і цінової політики повинна приймати до уваги реакцію з боку конкурентів.

Те, що олігополія включає в себе різноманіття особливих ринкових ситуацій, суттєво заважає виробленню узагальненої моделі встановлення рівноваги на ринку і визначення ринкової ціни. Чітко виявляються дві взаємопов'язані риси олігополістичного цінової поведінки. З одного боку, олігополістичні ціни мають тенденцію бути негнучкими, а з іншого боку - при зміні олігополістичних цін існує велика ймовірність того, що фірми будуть змінювати свої ціни узгоджено.

Тема моєї курсової роботи: «Некооперована кількісна та цінова олігополія». Ця тема на сьогодні є дуже актуальною, тому що розглядає один з найпоширеніших типів ринків.

На олігопольному ринку можливі безліч ситуацій поведінки фірм зважаючи на їх розмір, тип продукції, тип взаємозалежностей, тому єдиної моделі рівноваги у короткостроковому чи довгостроковому періоді не існує. Всі моделі ціноутворення умовно можна об'єднати в три групи.

1) Взаємна гра - характерна для ринку з однотипним товаром та фірмам з однаковою ринковою рівновагою (моделі Курно, Бертрана).

2) Послідовно гра - характерна для ринку з фірмою лідером, яка визначає ціну або обсяги випуску (модель Штакельберга).

Ці та інші моделі будуть розглянуті в моїй роботі.

Мета мого дослідження: розібрати суть олігополії та ціноутворення на олігопольному ринку.

Завданням моєї роботи являється проаналізувати явище олігополії та охарактеризувати кожну модель ціноутворення та рівноваги на олігопольному ринку.

ринок олігополія стакелберг ціноутворення

Розділ I. Характеристика ринку олігополії

1.1 Поняття олігополії

Олігополія - це частка ринку, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну своїми діями. [2, c. 127]

Олігополію відрізняють наступні характерні риси.

Ш Незначна кількість продавців, яким протистоїть безліч дрібних покупців. Це означає що покупці на олігополістичному ринку є ціноодержувачами , кожен з них переконаний,що його поведінка не впливає на ринкові ціни . З другого боку, самі олігополісти є «ціношукачами», кожен з них розуміє,що його поведінка суттєво впливає на ціни,які можуть отримати за свою продукцію суперники.

Не можна конкретно сказати, скільки фірм повинно діяти на ринку,щоб його віднести до олігополії. Їх може бути три або десять,оскільки олігополія займає весь проміжок між чистою монополією та монополістичною конкуренцією.

Ш Однорідна або диференційована продукція. Типовими олігополістичними ринками є ринки сталі та автомобілів. Якщо у першому випадку виробляється стандартний продукт, то у другому він диференційований. [1,с.228]

Ш Всезагальна взаємозалежність фірм. Нечисленність фірм на ринку породжує елемент загальної взаємозалежності. Оскільки кожен олігополіст має небагато суперників, дії одного, як правило, помітно впливають на стан інших. Приймаючи рішення, кожна фірма повинна враховувати можливу реакцію з боку конкурентів, зважати на те, що інші фірми будуть намагатися передбачити її дії і завчасно врахувати її реакцію на їхні дії.

Ш Значні перешкоди входження в галузь. Бар'єри входження в олігополістичні галузь досить високі. Їх можна розглядати і як одну з причин поширення олігополії. Вони викликані ефектом масштабу, власністю на патенти, сировинні ресурси, видатками на рекламу. [4, c. 203]

Історично склалося так, що в багатьох галузях науково-технічний прогрес вимагає для досягнення ефективності все більших розмірів виробництва, отже, одне підприємство має такі виробничі потужності, що може задовольнити значну частку ринкового попиту. За умов досить стабільного попиту множина дрібних підприємств з високими витратами не здатна вижити. Розвиток деяких фірм на базі науково-технічного прогресу неминуче відбувається за рахунок витіснення або поглинання конкурентів, тому з часом число фірм в галузі скорочується. Менш енергійні фірми банкрутують, виживають найсильніші. Отже, ефект масштабу можна вважати основним бар'єром входження і причиною існування олігополії. Ця обставина робить неможливим перетворення багатьох галузей в більш конкурентні.

Особливою причиною існування олігополії є ефект злиття. Приводом до злиття можуть бути різні мотиви: досягти більшого ефекту масштабу, або зміцнити свою ринкову владу, усунути конкурента, здобути переваги «великого покупця» на ринку ресурсів, тощо. Без сумніву, що переваги крупного виробника часто сприяють злиттю фірм.

Загальноприйнятим показником концентрації для олігополії є частка чотирьох фірм понад 60%. Але, наприклад, данні по основних галузях американської промисловості, показують, що на практиці рівень концентрації значно перевищує цей норматив. Так, частка галузевого продажу чотирьох найбільших фірм у виробництві побутових холодильників складає 94%, пральних машин - 91%, турбін і генераторів - 84%, миючих засобів - 79% і т. п. Однак слід враховувати, що цей показник має недоліки, може як завищувати, так і занижувати ступінь монополізації.

Справа в тому, що тут не врахована міжнародна і міжгалузева конкуренція, а також локальність деяких виробництв. Так, в автомобільній промисловості в США на частку чотирьох фірм припадає 92% виробництва транспортних засобів, але біля 25% всіх куплених в США автомобілів є імпортними, тобто рівень концентрації на ринку є значно меншим. Показники концентрації в алюмінієвій промисловості (64%) і виробництві міді (87%) не враховують, що ці товари в багатьох галузях є взаємозамінними, отже, конкурують між собою. Нарешті, показник концентрації для готового бетону складає лише 6% для чотирьох фірм і можна думати, що це високо конкурентна галузь. Але потрібно врахувати, що виробництво цього продукту, як правило, обмежується локальним ринком одного міста і відтак може мати олігополістичних характер.[3, c. 318]

1.2 Економічна ефективность олігополістичного ринку

Оскільки олігополія за своїм характером досить близька до чистої монополії та інколи на неї перетворюється, оцінки економічної ефективності їх теж досить близькі.

Передусім дослідники звертають увагу на те, що, оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спадний характер, то для нього ціна та граничний доход ніколи не збігаються. Тому координати точки перетину кривих граничного доходу та граничних витрат завжди лежатимуть лівіше від мінімального рівня середніх витрат. Можна впевнено сказати, що олігополіст завжди обирає таке співвідношення "ціна-обсяг", яке містить обсяг менший, а ціну вищу, ніж на конкурентному ринку. Особливо це властиве для таємного зговору та ціноутворення за методом "витрати плюс".

Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки у короткотерміновому, а й у довготерміновому періоді. Це пов'язане з існуванням досить вагомих бар'єрів для вступу в галузь, нехай і не настільки важких для подолання як при чистій монополії, але які все таки обмежують вступ у галузь нових конкурентів. Отже, суспільство, погодившись на існування олігополістичного ринку, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити вищу ціну за продукцію олігополістичної галузі.

На думку деяких економістів, олігополія -- це ще небажаніша модель ринку, ніж чиста монополія. Чиста монополія є очевидною та перебуває під постійним контролем держави. Олігополія може маскуватися під монополістичну конкуренцію, проводити приховану політику узгодження цін, обходити антимонопольне законодавство, але насправді реалізовувати ті самі принципи ринкової поведінки, що й чиста монополія. Отже, рекомендується відповідним чином удосконалити антимонопольне законодавство, щоб точніше розпізнавати олігополію та вживати дійових заходів щодо її обмеження.

Це стосується також господарського законодавства України. Наша держава робить лише перші кроки у вирішенні питання обмеження монополізму взагалі та олігополії зокрема. Перший законодавчий акт у цій галузі -- Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", прийнятий у 1992 р. Ним, зокрема, було введено поняття "монопольне становище" виробника: таким визнається становище господарюючого суб'єкта, при якому його частка на ринку певного товару становитиме понад 35%. Можна уявити гіпотетичну ситуацію, що у галузі існує лише три підприємства, що мають однакову частку на ринку -- 33,3%. У цьому разі законодавство не визнає монопольного становища жодного з них, а тому до цих виробників не можуть бути застосовані анти-монопольні заходи. Однак така ситуація суперечить здоровому глузду. [5, c. 268]

Існує інша очка зору на роль олігополії в економічній системі, яку свого часу обгрунтували економісти Й. Шумпетер та Дж. Гелбрейт. Визнаючи певні втрати суспільства від панування олігополістичної конкуренції в окремих галузях виробництва, вони вважали, що ці втрати у багато разів перекриваються виграшем від впливу олігополій на науково-технічний прогрес.

Існування значних олігополістичних форм господарювання, які мають реальну ринкову владу, послідовники Й. Шумпетера та Дж. Гелбрейта визнають необхідною умовою для досягнення швидких темпів удосконалення науки і техніки. Це пов'язано з тим, що сучасні наукові дослідження потребують значних коштів, виділити які здатні тільки великі олігополії. Крім того, саме стабільність ринкового становища олігополії, економічний прибуток, що вона отримує, дає змогу приймати рішення про фінансування стратегічних досліджень з віддаленим терміном повернення. [6, c. 72]

Розділ II. Моделі некооперованої олігополії: кількісна олігополія

2.1 Модель Курно

Для спрощення розглянемо галузь, в якій існує лише два продавці, -- дуополію. Дуополія -- це окремий найпростіший випадок олігополії. Статичний аналіз взаємовідносин двох фірм за умов дуополії запропонував у 1838 р. французький математик, економіст і філософ Антуан Огюстен Курно (1801--1877). Він виходив з того, що обидві фірми (А і Б) виробляють однорідний товар. Фірма відома крива ринкового попиту, і вони приймають рішення щодо виробництва одночасно, самостійно і незалежно одна від одної. Кожна з фірм приймає випуск конкурента постійним, продавці не можуть мати точної інформації про свої помилки (діють «з зав'язаними очима»). При цьому можливі різні варіанти.

Рис 1.1. Оптимізація обсягу виробництва фірми А залежно від обсягу виробництва фірми Б

Припустимо, що одна з фірм (наприклад, Б) приймає рішення припинити виробництво. Тоді ринковий попит повністю забезпечується випуском фірми А. Її крива попиту повністю збігається з кривою ринкового попиту D₁(0) (рис. 1.1). При виборі обсягу виробництва, який максимізує прибуток, фірма А вирішує виробляти 120 одиниць товару, оскільки саме за цих умов граничний дохід MR₁(0) дорівнює граничним витратам МС. Якщо ж фірма Б вироблятиме 40 одиниць, то фірма А відреагує на це зміщенням кривої попиту до D₁(40), а її виробництво скоротиться до 40 (саме у цьому разі MR₁(40) = MC₁). Відповідно, коли фірма Б виробляє 60 одиниць, фірма А зменшить свій випуск до 20 одиниць, а коли фірма Б розширить виробництво до 120 одиниць, фірма А взагалі зупинить своє виробництво.[1ст.231]

Основним припущення моделі курно є те, що кожен дуополіст розглядає обсяг виробництва іншого як фіксований, величина якого не залежить від його власних виробничих рішень. Обидві фірма приймають рішення одночасно. Ціна, яку фірми приймають, залежатиме від сумарного обсягу виробництва обох фірм. Припускається також, що дві фірми мають рівну економічну силу і випускають однорідну продукцію за відомої їм лінійної функції ринкового попиту:

P = a - b(Q₁ + Q₂), (2.1)

де a, b - позитивні числа, а Q₁ і Q₂ - обсяг випуску фірми 1 і фірми 2. Граничні витрати приймаються нульовими або постійними, що є спрощенням і не впливає на висновки аналізу. Якби фірма 2 зовсім не випускала продукцію, тобто Q₂ = 0, крива попиту на продукцію фірми 1 співпадала б з кривою ринкового попиту. Якщо фірма 2 забезпечуватиме перші Q₂ одиниць ринкового попиту, тоді крива попиту на продукцію фірми 1 визначатиметься рівнянням:

P₁ = a - b(Q₁ + Q₂) або P₁ = (a - bQ₂) - bQ₁. (2.2)

Графічно крива попиту для фірми 1 одержується шляхом зміщення вертикальної осі праворуч на величину обсягу виробництва (Q₂) другої фірми (рис 2.1). Частина початкової кривої ринкового попиту D, що знаходиться праворуч від нової вертикальної осі (пунктирна вісь Р'), є кривою попиту фірми 1. Її називають кривою залишкового попиту. Їй відповідає крива граничного виторгу MR₁.

Рис. 2.1. Максимізація прибутку дуополістом в моделі Курно

Функцію MR знаходимо як похідну від TR:

TR₁ = P Q = (a - bQ) Q₁ = [a - b(Q₁ + Q₂)] Q₁ = aQ - bQ₁Q₁ - bQ₁Q₂;

TR₁ = aQ₁ - bQ₁² - bQ₁ Q₂.

Звідси MR₁ = a - 2bQ₁ - bQ₂ = (a - bQ₂) - 2bQ₁.

Фірма 1 максимізує прибуток за правилом MR = MC на обсязі Q^*, який відповідає точці перетину MR₁ і горизонтальної осі, оскільки MC = 0. Аналітично MR₁ = (a - bQ₂) - 2bQ₁ = 0, звідки максимізуючий прибуток обсяг випуску фірми 1:

Q₁^* = (a - bQ₂) / 2b. (2.3)

Рівняння (2.3) називають функцією реакції для фірми 1 і позначають її Q₁^*= R₁(Q₂). Функція реакції - це крива, що показує, який обсяг продукції буде виробляти один олігополіст за кожного заданого обсягу виробництва іншого.

Подібні розрахунки можна виконати і для другої фірми, тобто одержати функцію реакції фірми 2 і визначити обсяг випуску, що максимізує її прибуток:

Q₂^* = R₂(Q₁) = (a - bQ₁) / 2b.

Функції реакції двох олігополістів представлені на рис. 2.2. Якщо припустити, що фірма 1 спочатку виробляє обсяг Q₁⁰, то фірма 2 буде виробляти обсяг, який відповідає Q₁⁰ (точка А) на її кривій реакції R₂(Q₁). Фірма 1 відреагує на цей рівень виробом відповідного обсягу (точка В) на своїй кривій реакції R₁(Q₂). Це рішення фірми 1 змусить фірму 2 переглянути власне рішення і вона обере відповідний обсяг випуску (точка С) на своїй кривій реакції R₂(Q₁). Кінцевим результатом процесу пристосування є встановлення стабільної рівноваги в точці Е на перетині двох кривих реакції.

Набір рівнів виробництва обох фірм, що відповідають точці рівноваги Е, називають рівновагою Курно, яка є різновидом рівноваги Неша. Курно відзначав, що цей стан рівноваги є стійким при заданих умовах, тобто будь-яке відхилення від нього викликає реакцію, що повертає обсяг до рівноважного, який дозволяє максимізувати прибутки обом фірмам.



Рис. 2.2. Криві реакції фірм і рівновага Курно

Модель Курно має певні недоліки. Вона не дає відповіді на певні питання, чи будуть фірми вирівнювати обсяг свого виробництва, щоб досягти рівноваги, якщо початкові ціни були далекі від рівноважної. Не відповідає дійсності і припущення, що обсяги виробництва конкурента фіксовані. Це припущення було б раціональним тільки за умови, що обидві фірми встановлювали б свої обсяги одноразово, перебуваючи в стані рівноваги Курно. [7, c. 93]

2.2 Модель Стакелберга

Модель Стакелберга, розроблена у 1934 році, є модифікацією моделі Курно для випадку, коли в умовах дуополії одна з фірм виступає ініціатором, тобто першою визначає свій обсяг виробництва, на відміну від одночасного визначення рівня випуску в моделі Курно. Це - модель лідерства за обсягом. Дуополісти Стакелберга мають неоднакову економічну силу. Нехай фірма 1 є лідером і має незалежну позицію, а фірма 2 - аутсайдером, стан якого залежить від рішення лідера.

Ініціатива дає фірмі 1 перевагу, тому що конкурент змушений приймати обсяг ініціатора який заданий і, щоб максимізувати свій прибуток, повинен встановити нижчий рівень виробництва. Якби він цього не зробив, а навпаки, збільшив випуск продукції, це призвело б до падіння цін, і обидві фірми програли б.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.3. Модель Стакелберга

Графічно модель Стакелберга ілюструє рис 2.3. Припустимо, що фірма 1 вважає для себе найкращим обсягом виробництва Q₁ = 4за умови, що фірма 2 буде реагувати на її вибір згідно власної кривої реакції R₂(Q₁). Вибором фірми 2 буде виробництво обсягом Q₂ = 2. Якби фірма 1 була впевнена, що фірма 2 зупиниться на цьому обсязі, то вона могла б обрати за своєю кривою реакції R₁(Q₂) відповідний обсяг випуску Q₁ = 3. Проблема полягає у тому, що фірма 1 усвідомлює, що скорочення її обсягу виробництва викличе подальшу реакцію фірми 2 і рух вниз за кривими реакції до досягнення точки рівноваги Курно. Скоротивши власний обсяг випуску, який між тим є більший, ніж обсяг випуску фірми 2, лідер не має можливості примусити фірму 2 залишитись на рівні двох одиниць випуску. Тому перевага лідера обумовлює єдине оптимальне для нього рішення - виробництво Q₁^* = 4.

У моделі Стакелберга фірма 1 фактично ігнорує свою функцію реакції. Вона обирає обсяг випуску, котрий максимізує її власний прибуток. Якби фірми мали однакову економічну силу, жодна з них не могла маніпулювати поведінкою іншої, а рівновага зрештою відповідала б точці рівноваги Курно. Рівновага Стакелберга також є окремим випадком рівноваги Неша, але для домінуючої стратегії.

Розглянуті моделі характеризують варіанти поведінки олігополістів. Коли в галузі приблизно однакові фірми, для аналізу підходить модель Курно чи Бертрана. Коли в галузі домінує одна велика фірма, яка є лідером у впровадженні нових товарів або встановленні цін, то підходить модель Штакельберга.

У 90-х роках Х?Х століття. Ф. Ежворд ввів у модель Бертрана фактор невизначеності взаємної реакції, що робить рішення не детермінованим. Пізніше, вже у 20-х роках ХХ століття в моделі реакції почали включати витрати, кількість продукції та інші змінні. Якщо припустити, що фірми будуть виявляти реакцію одна одної, то тут можуть виникати різні ситуації. Фірми можуть рухатись до точки рівноваги Курно у випадку некооперативної рівноваги, коли кожна з них максимізує прибуток, виходячи з певних уявлень про реакцію іншої фірми. Якщо ж вони виходять з припущення, що конкурент застосовує стратегію максимальної шкоди для іншого, то виберуть реакцію максиміну. Може статись, що фірми будуть рухатись до точки кооперативної рівноваги і максимізувати сукупний прибуток. Немає підстав вважати, що один результат буде більш вірогідним, ніж інший. [8, c. 115]

Розділ III. Моделі некооперованої олігополії: цінова олігополія

3.1 Модель Бертрана

Французький математик Дж. Бертран піддав критиці вихідні положення моделі Курно і припустив, що ціни встановлюються не покупцями, а продавцями. Кожен продавець визначає свою ціну, виходячи з того, що ціна конкурента, а не обсяг випуску, залишається постійною.

Модель Бертрана, розроблена у 1883 році, досліджує ситуацію цінової конкуренції, коли дві фірми виробляють однорідну продукцію. Але тепер фірми змінюють стратегічний показник - вони вибирають ціни, а не обсяги випуску. Вони конкурують, знижуючи ціну товару та збільшуючи обсяг випуску. Якщо одна з фірм знизить ціну, вона забезпечить товаром весь ринок, а фірма з вищою ціною не продасть нічого. Тоді інша фірма також знизить ціну. Цінова конкуренція призведе до того, що обидві фірми знизять ціну до рівня граничних витрат (Р = МС) і будуть отримувати тільки нульовий економічний прибуток. Вони досягають рівноваги Неша, яка в даному випадку є нічим іншим, як конкурентною рівновагою. Обидві знають, що робить конкурент, і в них немає жодної причини відхилятися від рівноваги. Фірми повністю реалізують свої можливості. Вони не можуть призначити ціну, вищу за граничні витрати, тому що в такому випадку завжди існує небезпека зниження ціни одною фірмою і наступного захоплення нею всього ринку з подвоєнням прибутку.

Цінова конкуренція в моделі Бертрана може бути проілюстрована за допомогою кривих реакції фірм, що і криві реакції для моделі Курно, тільки відносно цін (рис 2.4).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.4. Криві реакції фірм і рівновага моделі Бертрана

Крива реакції першої фірми (R₁) утворюється точками, які для кожної фіксованої ціни Р₂ другої фірми визначають ціну Р₁ першої фірми, що дозволяє їй максимізувати прибуток. Аналогічно будується крива реакції другої фірми (R₂), яка дозволяє визначити оптимальну ціну другої фірми Р₂ як похідну до кожної фіксованої ціни Р₁ першої фірми. Точка перетину двох кривих реакції (Е) є точкою стійкої рівноваги, де обидві фірма встановлюють однакову ціну: Р₁^* = Р₂^*. З врахуванням витрат виробництва ця точка відповідатиме стану конкурентної рівноваги, тобто Р = МС.

Якщо взяти одну й ту ж криву попиту і обчислити рівновагу двох фірм за моделлю Курно (коли вибирають обсяг) і за моделлю Бертрана (коли фірми вибирають ціну), то одержимо різний результат. У моделі Курно кожна фірма в стані рівноваги виробляє значно менше продукції і за значно вищою ціною, ніж у моделі Бертрана. У моделі Курно обидві фірми одержують економічний прибуток, у моделі Бертрана - лише нормальний прибуток, оскільки Р₁ = Р₂ = МС.

Цінність моделі Бертрана в тому, що вона показує, наскільки суттєво відрізняється рівноважний результат (Q, P, EP) для олігополії в залежності від вибору фірми стратегічного показника.

Модель Бертрана також має недоліки. Якщо фірми призначають однакову ціну, то невідомо, яка частка сукупного обсягу продажу припадає на кожну з них. У моделі припускається, що кількість продукції розподіляється порівну, але не доведено, чому має бути саме так. Моделі Курно і Бертрана вважаються класичними. [9, c 203]

3.2 Модель ламаної кривої попиту

Що пояснює, чому ціни на ринках олігополії часто залишаються стабільними, не дивлячись на значні зміни і витратах. У моделях в яких олігополісти продавали абсолютно однакові вироби. Однорідність продукції у жодному випадку не є визначальною ознакою олігополії, і в моделі Суїзі виробу кожної фірми - це близькі, але недосконалі замінники продуктів, пропонованих її суперниками.

Суїзі почав з припущення про те, що кожна фірма призначає одну і ту ж ціну (позначимо її Р'). Як і в інших моделях олігополії, тут центральним моментом є оцінка реакції інших фірм на зміни ціни або об'ємів випуску, зроблені суперником. Суїзі припустив, що якщо одна фірма знижує свою ціну, то інші повинні наслідувати її приклад (приблизно так, як в моделі Бертрана). Він також припустив, що якщо одна з фірм піднімає ціну, то інші не змінять своїх рішень.

Обґрунтування Суїзі своїх допущень звучить достатньо переконливо. Фірма, знижуючи свою ціну, відбиратиме частку ринку у своїх суперників, якщо ті не відреагують аналогічним зниженням своїх цін. Але коли фірма піднімає свою ціну, її суперники можуть захопити її частку ринку, підтримуючи свої поточні ціни на колишньому рівні.

Припустимо, що олігополістична галузь складається з 3 фірм А. В і С, кожна з яких володіє третиною всього ринку диференційованого продукту. Припустимо, що фірми "незалежні" у тому значенні, що вони не займаються укладанням таємних угод при встановленні цін.

Розташування і форма кривої попиту олігополії буде залежати від того як конкуренти будуть реагувати на зміну ціни, що здійснила фірма А.

Існують два ймовірних припущення відносно дій у відповідь конкурентів:

1) Фірми В і С будуть вирівнювати свої ціни у відповідності з будь-якою зміною ціни, що здійснила А.

Якщо фірма А скорочує ціну, її продаж збільшиться дуже незначно, тому що конкуренти В і С наслідуватимуть приклад А і зашкодять їй отримати перевагу в ціні перед ними. Якщо фірма А підвищить ціни, то вона не буде витіснена з ринку, хоча галузь в цілому втратить деякий обсяг продажу на користь інших галузей.

2) Фірми В і С будуть ігнорувати будь-яку зміну ціни, що здійснила А, Якщо фірма А знизить свою ціну, а її конкуренти ні, А отримає обсяг продажу за рахунок двох своїх конкурентів. Якщо А підніміть ціну, а її конкуренти ні, то вона буде витіснена з ринку і втратить споживачів на користь В і С.

Відрізок D₁А кривої попиту, що характеризує ситуацію, коли "конкуренти ігнорують" є більш придатним для підвищення цін, а відрізок АD₂ , що характеризує ситуацію, коли "конкуренти слідують", є більш реалістичним для зниження цін .

Олігополіст стинається з "ламаною" кривою попиту D₁AD₂

Крива є високо еластичною вище за поточну ціну, але є менш еластичною чи навіть нееластичною нижче за поточну ціну.

Крива граничного доходу буде складатись з двох відрізків МR₁, і МR₂.У зв'язку із різкою різницею в еластичності попиту вище та нижче за точку поточної ціни відбувається розрив (рис. 2.5). [10, c. 202]

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.5 - Олігополістична "ламана" крива попиту

Якщо кінцеві прибутки є задовільними для деяких фірм за існуючою ціною, то більш вигідним для неї є не змінювати цю ціну.

Будь-який зсув в граничних витратах не викличе зміни ціни та обсягу виробництва.

Декілька емпіричних досліджень підтвердили, що ціна при олігополії стабільна не більше і не менше, ніж при всіх інших формах ринкової структури.

Інші дослідження показали, що частіше всього фірми підтримують зростання ціни так само, як і її зниження.

Ще одне заперечення полягає в тому, що модель взагалі реально не пояснює, як спочатку виникла ціна Р'.

Від цієї точки припущення про асиметричну реакцію, що приводить до зламу в точці Р', достатньо вірні.[11, c. 481]

3.3 Ціноутворення за принципом «витрати плюс»

Існує ще одна модель цінової стратегії олігополії - ціноутворення за принципом «витрати плюс». Це - практичний метод, за яким фірма визначає свої середні витрати і робить накидку з розрахунку на певний прибуток. Але витрати часто змінюються в залежності від обсягу продукції, тому фірма повинна обрати якийсь середній плановий рівень виробництва. Наприклад, береться величина середніх витрат, коли фірма використовує свої потужності на 70 або 80%. Далі розраховують середній прибуток на тривалу перспективу. Оскільки фірма не знає, скільки продукції буде продано в майбутньому, вона встановлює такі накидки, що забезпечують приблизно 20% прибутку на весь вкладений капітал. Так визначають стандартну ціну, яка слугує базою для подальшого коригування її рівня з тим, щоб вона забезпечила 15%-вий прибуток після сплати податків. Спираючись на цю стандартну ціну, фірма розробляє свою цінову політику, незначно змінюючи ціни, щоб врахувати кон'юнктуру, конкуренцію і інші фактори.

Наприклад, якщо середні змінні витрати на автомобіль обліковувались у 10000 грн і продавці використовували би двадцятивідсоткову надбавку, то вони додали б до середніх змінних витрат 2000 грн і встановили би ціну товару у 12000 грн. Надбавка розглядається цими фірмами як спосіб покрити накладні витрати (середні постійні витрати) і забезпечити нормальний прибуток.

Загалом, коли фірма використовує модель ціноутворення за принципом "витрати плюс", то встановлена нею ціна визначається за формулою:

Р=АVС+t(АVС),

де t -- відсоток надвишки;

АVС -- середні змінні витрати на виробництво продукту. Ціноутворення з використанням надвишки до витрат застосовується через невизначеність ринку з приводу попиту на товар і граничних витрат.

Принцип "витрати плюс" олігополіст використовує для вирішення проблеми оцінки граничного виторгу і граничних витрат. Величину t можна визначити за формулою:

[(-1:(1+Еd))],

де Еd - цінова еластичність попиту на товар фірми.

Наприклад, якщо Еd= -4, то тоді надвишка буде становити 1/3, або 33%-еластичніший попит на товар, тим нижчий відсоток надбавки. Звідси ціни на олігопольних ринках будуть нижчими в міру того, як попит на товар окремих фірм буде еластичнішим.

Однак усе це за умови, що фірми для максимізації прибутку використовують ціноутворення "витрати плюс".

Дана модель ціноутворення має дві переваги:

1) Цей метод сумісний з лідерством у цінах. Якщо виробники у галузі мають приблизно однакові витрати, то через дотримання однакової методики ціноутворення вони матимуть дуже подібні ціни і зміни цін.

2) Ціноутворення за методом "витрати плюс" є зручним для диверсифікованих фірм, які виробляють багато різних продуктів. Адже правильно визначити накладні витрати на виробництво та збут кожного продукту фірми досить дорого, а то й практично неможливо. [10, c. 215]

Розділ IV. Олігополія в Україні

Протягом двадцяти років в Україні відбувався перехід від планово-адміністративної економіки до ринкової, в якій більше половини всіх товарів, робіт і послуг виробляється суб'єктами господарювання, що діють за умов істотної конкуренції. Однак співвідношення конкурентного та монопольного секторів, що спостерігається зараз в Україні, було характерним для економіки індустріальних країн середини ХХ століття. Надмірною залишається вага в загальному обсязі виробництва сфери природних монополій, недосконалими - механізми державного регулювання цієї сфери, невиправдано високим є рівень концентрації ряду потенційно конкурентних ринків, особливо регіональних та місцевих, на більшості ринків не створені рівні умови конкуренції для всіх суб'єктів господарювання.

Стосовно олігопольного сектора, враховуючи його неоднозначну роль, зокрема, у забезпеченні науково-технічного прогресу, оновленні технологічної бази виробництва, пріоритетним завданням має бути вплив на поведінку учасників ринку, запобігання обмеженням конкуренції внаслідок узгодження їхньої поведінки. Поряд із цим, держава має не допускати структурних змін, що призводили б до виникнення на таких ринках передумов домінування, посилення бар'єрів вступу на них. Прикладами загальнодержавних товарних ринків з олігопольною структурою в Україні в цей час є ринок послуг мобільного зв'язку (на ринку діє п'ять операторів, частка двох найбільших наближується до 98%) [12], ринок коксу (на ринку діє 13 виробників, частка трьох найбільших протягом останніх років становила 42 - 45%), ринок моторних бензинів (операторами ринку є сім великих підприємств, сукупна частка трьох найбільших перевищує 67%), ринок пива (близько 94% ринку належить чотирьом конкуруючим між собою суб'єктам господарювання), тютюнових виробів (з 22 суб`єктів господарювання, які діють на ринку, частка трьох найбільших становить понад 75%, п'яти найбільших - понад 97%), торфу (на ринку у 2004 році діяло 32 учасники, частка трьох найбільших - понад 55%), цементу (частка трьох найбільших суб'єктів господарювання становить понад 40%, п'яти найбільших - понад 60%). На регіональному рівні олігопольну структуру здебільшого мають ринки послуг з перероблення сільськогосподарської продукції. В деяких випадках спостерігається посилення концентрації олігопольних ринків: скажімо, сукупна частка чотирьох найбільших виробників пива збільшилася з 88 відсотків у 2002 році до 94 - у 2004, сукупна частка двох найбільших операторів мобільного зв'язку - з 85 відсотків у 2000 році до 98 відсотків - у 2005.

Слід зазначити, що на більшості ринків з олігопольною структурою спостерігаються високі темпи зростання. Наприклад, обсяг послуг мобільного зв'язку за 2001 - 2005 роки збільшився в 7 разів, виробництво цементу зросло в 2,1 разу, виробництво пива у 2000 - 2004 роках збільшилося на 80%. Значною мірою це пов'язано з поєднанням на олігопольних ринках досить гострої конкуренції між учасниками з перевагами масштабу виробництва.

У той же час на олігопольних ринках існує підвищений ризик антиконкурентних змов суб'єктів господарювання, які призводять до послаблення або усунення конкуренції, встановлення завищених цін, нав'язування контрагентам додаткових зобов'язань, що не стосуються предмета угод тощо. За час дії Закону України «Про захист економічної конкуренції» Антимонопольним комітетом України виявлено та припинено понад 500 випадків антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, здебільшого на олігопольних ринках послуг з оптової та роздрібної торгівлі нафтопродуктами, перероблення сільськогосподарської продукції, послуг зв'язку. Через це олігопольні ринки потребують підвищеної уваги з боку органів контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції і, водночас, всебічної оцінки перспектив свого розвитку в кожній конкретній ситуації. [12]

Істотною проблемою є численні зловживання суб'єктами господарювання, що займають монопольне або домінуюче становище на товарних ринках, цим становищем. Протягом 2000 - 2005 років органами Антимонопольного комітету України виявлено та припинено понад 7300 [13] порушень законодавства про захист економічної конкуренції цього виду, що становить половину їхньої загальної кількості. При цьому, за 6 років щорічна кількість виявлених та припинених органами Антимонопольного комітету України зловживань монопольним становищем зросла у 2,4 разу (із 721 до 1747). Сума безпосередньої шкоди (збитків), які були завдані чи могли бути завдані цими порушеннями юридичним та фізичним особам, становила понад 690 млн. гривень. Особливістю структури зловживань монопольним становищем є те, що переважну більшість з них (понад 85%) складають протиправні діяння, безпосередньо спрямовані на одержання зиску від використання ринкової влади: встановлення завищених цін, нав'язування контрагентам інших невигідних умов договорів, скорочення виробництва або реалізації товарів. [13]

Висновок

Олігополія характеризується ринком із невеликою кількістю фірм, які усвідомлюють свою стратегічну взаємозалежність. Існує декілька можливих варіантів поведінки олігополістів залежно від особливостей їхніх трансакцій.

В моделі кількісного лідерства (модель Cтакелберга) одна фірма є ведучою, встановлює свій обсяг випуску, а інша фірма іде за нею. Коли лідер вибирає обсяг випуску, він бере до уваги те, якою буде відповідь наслідувача.

У моделі цінового лідерства одна фірма встановлює ціну, а інша вибирає, який саме обсяг вона бажає постачати за цієї ціни. Знову-таки, лідер при прийнятті свого рішення має брати до уваги поведінку наслідувача.

У моделі Курно кожна фірма вибирає свій обсяг випуску так, щоб максимізувати прибуток за даних очікувань щодо вибору іншої фірми. У стані рівноваги кожна фірма бачить, що її очікування щодо вибору іншої фірми справджуються.

З рівноваги Курно, за якої кожна фірма контролює невелику частку ринку, випливає, що ціна буде дуже близькою до граничних витрат, -- тобто галузь буде майже конкурентною.

У моделі Бертрана кожна фірма вибирає свою ціну за даних очікувань щодо ціни, яку вибере інша фірма. Єдино можлива рівноважна ціна досягається у стані конкурентної рівноваги.

В Україні достатньо велика частина ринків мають олігополістичну структуру. Так, на початок 2007 року із 286-ти загальнодержавних ринків на 49-тьох існувала «жорстка» олігополія, а 96 - мали ознаки домінування.

В основі утворення олігополії лежить механізм ринкової конкуренції, який з невідворотною силою витісняє з ринку слабкі підприємства, шляхом їх банкрутства, або поглинання та злиття з сильними конкурентами. Концентрація виробництва дозволяє поєднувати ресурси для реалізації сучасних інноваційних проектів і інтегрувати наукові, виробничі й збутові ланки.

Олігополія в Україні має багато проявів. Так, на українському ринку мобільного зв'язку функціонує достатньо «жорстка олігополія», коли 2-3 фірми панують на всьому ринку, а саме: дві компанії «МТС» та «Київстар» домінують з більш ніж 90% часткою, а на інші компанії, такі як: Life, ТМ «Білайн», «Golden Telecom GSM» та інші - припадає тільки 8% ринку послуг. Прикладом «розмитої» олігополії, можна визначити ринок металу де працюють основних 15 гравців, які забезпечують близько 80% від загального обсягу торгівлі металом.

Українські олігопольні ринки окремих товарів та послуг значно відрізняються одне від одного за рівнем концентрації, поведінкою та бар'єрами до входження в галузь тощо.

Прикладом олігопольного ринку є ринок нафти і нафтопродуктів. Найважливішим національним інтересом держави є формування оптимальної енергетичної політики, яка передбачає подолання енергетичної залежності від Росії, визначення альтернативних джерел постачання енергоресурсів у країну. Можна стверджувати, що ринок нафти в Україні практично відсутній, позаяк на ньому домінує російська нафта, але існує ринок нафтопродуктів із досить високими порівняно з іншими країнами СНД цінами.

Для ефективного функціонування українського нафтового комплексу важливим є об'єднання зусиль підприємств по видобутку нафти, її переробці і збуту нафтопродуктів з метою економії на витратах виробництва і на базі впровадження нових технологій. Однією з форм забезпечення такої взаємодії є утворення вертикально інтегрованих нафтових компаній (ВІНК), які мають конкурентні переваги перед підприємствами спеціалізованого типу.

Олігопольні компанії, намагаючись контролювати ринок, завжди стикатимуться з проблемою вибору між збільшенням прибутку протягом короткого і тривалого періодів. Головним виправданням олігополістичної структури галузі є те, що вона, можливо, найкращим чином пристосована для тих видів діяльності, де мінімальний ефективний розмір виробництва достатньо великий. Гігантська економія на масштабах виробництва, що досягається крупними фірмами, робить їх практично невразливими для конкуренції з боку дрібних фірм.

Оцінюючи значення олігополістичних структур, незважаючи як на позитивну, так і на негативну оцінку олігополій в сучасному економічному житті, необхідно відзначити неминучість їх формування як об'єктивного процесу, що витікає з відкритої конкуренції і прагнення підприємств до досягнення оптимальних масштабів виробництва.

Використана література

1. Рудий М. М. Мікроекономіка: Навч. посіб. - К.: Каравела, 2012. - 360с.

2. Слухай С.В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. -- К.: Лібра, 1998.

3. Нуреев Р.М, Курс микроэкономики. Учебник. - М.: НОРМА, 2001.-572с.

4. Базилевич В., Лукьянов В., Писаренко Н., Квіцинська Н. Мікроекономіка: Опорннй конспект лекцій. - Київ: Четверта хвиля, 1997.

5. Самюельсон П., Нордгауз В. Мікроекономіка / Пер. з англ. - K.: Основи, 1998. - 676 с.

6. Гребенников П.И. и др. Микроэкономика: Учебник / П.И. Гребенников, А.И. Леусский, Л.С. Тарасевич; под общ. ред. Л.С.Тарасевича -2-е изд.: перераб". и доп. - СПб.: Изд - во С.-Пб УЭФ2002.

7. Микроэкономика. Макроэкономика: В 2т. - С.-Пб,: Из-во Михайлова В.А., 1999 - Т.1. Микроэкономика. Макроэкономика/ Г.П.Овчинников. 1998

8. Гамілтон Дж, Методичний посібник до " Мікроекономіки " Роберта С. Піндайка та Деніела Л. Рубінфелда: Пер.з англ. - К.: Основи,2000.

9. Рудий М. М. Мікроекономіка: Навч. посіб. - К.: Каравела, 2008. - 312с.

10. Макконел K.P., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2 т. Пер. с англ. 11-го изд. - М.: Республика, 1995. - Т.2. - 400 с.

11. Вэриан Х. Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход: Учебник / Пер. с англ. Под ред. Н.М. Фроловой. - М.: ЮНИТИ, 1997. - 767 с.

12. Газета Кореспондент, 16 квiтня 2009

13. Офіційний сайт Антимонопольного комітету України - www.amc.gov.ua

Размещено на Allbest.ru

...