Особливості інституційних секторів економіки

Размещено на http://allbest.ru

Вступ

За часів директивно-планової економіки макроекономічні показники в Україні обчислювалися на основі Балансу народного господарства, центральною ланкою якого був матеріальний баланс, що зображав рух ресурсів і використання матеріальних благ. Сферу послуг не включали у виробництво сукупного суспільного продукту, а розглядали лише як систему перерозподільних відносин.

Перехід України на ринкові відносини потребував докорінної перебудови обліку та статистики. Сьогодні для аналізу стану і закономірностей розвитку національної економіки використовують агреговані макроекономічні показники, які відображає система національних рахунків.

Велику увагу процесу формування СНР надавала Статистична комісія 00Н. Під її егідою ця система удосконалювалась і зараз застосується в понад 150 країнах. З середини 90-х років минулого століття вона використовується і в Україні.



1. Система національних рахунків - міжнародний стандарт макроекономічного рахівництва

Як стверджував колишній глава Центрального бюро статистики Голландії Д. Дерксен автором термінів «національні рахунки», «національне рахівництво» є голландський статистик Ед Ван Кліфф, який 1941 року опублікував в голландському щомісячному журналі «Economic» дві статті з побудованими ним таблицями національних рахунків для Голландії за 1938 рік. Проте Друга світова війна припинила практичні та наукові зв'язки європейських економістів. Нині вже важко сказати, хто в дійсності є винахідником системи національних рахунків, бо ті самі ідеї і приблизно в той самий час виникали в багатьох країнах, але через зрозумілі причини не ставали надбанням широкого загалу.

Але, все ж таки задум побудови системи національних рахунків і його здійснення стало видатним досягненням економічної статистики та економічної науки взагалі.

Система національних рахунків є статистичною моделлю ринкової економіки, сукупністю міжнародних стандартів і сучасних параметрів економічного розвитку країни. Вона охоплює всі види діяльності суб'єктів національної економіки, пов'язаної з виробництвом матеріальних благ і послуг, їх розподілом, перерозподілом і споживанням, розкриває економічні зв'язки між виробництвом, доходами і витратами. Головним призначенням системи національних рахунків є створення всеохоплюючої різноманітної інформації про стан і тенденції функціонування національної економіки. Це об'єктивна оцінка економічного минулого країни, на підставі якої можна обґрунтувати заходи впливу на національну економіку з метою досягнення певних загальноекономічних цілей для комплексного і всебічного аналізу процесу створення та використання валового внутрішнього продукту, співставлення економічних показників різних країн. Система національних рахунків, як зазначають автори популярного американського підручника "Економікс" професори К.Р. Макконнелл і С.Л. Брю, дозволяє тримати руку на економічному пульсі країни, вимірювати обсяг виробництва в конкретний момент часу, передбачити функціонування економіки в довгостроковій перспективі і виступає основою формування державної політики, яка без таких розрахунків ґрунтувалась би на інтуїції.

Система національних рахунків базується на концепції, ухваленій Статистичною комісією 00Н у 1993 p., і включає такі принципи:

Інформація, яка відображається в СНР, є основою для розробки і впровадження заходів макроекономічної політики держави, спрямованої на поліпшення функціонування національної економіки.

Система національних рахунків ґрунтується на концепції розширеного трактування виробництва, яка враховує:

- галузі, що виробляють матеріальні блага;

- галузі, котрі продукують послуги;

- економічну діяльність домогосподарств;

- тіньову економіку (що допомагає зменшити похибки обчислення макроекономічних показників).

Також СНР використовує концепцію первинних доходів, яка виходить із того, що органи державного управління є фактором виробництва, поряд із землею, працею, капіталом і підприємницьким хистом. Платою за такий ресурс (державне управління) є податки на виробництво та імпорт.

Основними поняттями, які використовує СНР є: інституціональна одиниця, економічна територія, економічні операції, резиденти економіки.

Інституційна одиниця - це економічна одиниця, що володіє активами, самостійно здійснює господарську діяльність і несе відповідальність щодо своїх зобов'язань.

Національні рахунки розробляються Державним комітетом статистики згідно з стандартом СНР, прийнятим міжнародними організаціями у 1993 р. Відповідно до міжнародного стандарту у СНР інституційні одиниці групуються в п'ять секторів:

- нефінансові корпорації, до них належать інституційні одиниці, які займаються ринковим виробництвом товарів і послуг для продажу за цінами, що покривають витрати виробництва і дають прибуток;

- фінансові корпорації - комерційні інституційні одиниці, що спеціалізуються на фінансово-посередницькій діяльності (банки, страхові компанії та ін.);

- сектор загального державного управління, до якого належать органи управління центрального та місцевого рівнів, некомерційні бюджетні організації, державні цільові та позабюджетні фонди;

- сектор домашніх господарств, що об'єднує фізичних осіб як споживачів, а в деяких випадках як суб'єктів некорпоративної виробничої діяльності;

- сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства (НКОДГ), до якого входять інституційні одиниці, створені окремими групами домашніх господарств для забезпечення їх політичних, релігійних і професійних інтересів, а також для надання соціально-культурних послуг (соціально-культурні підрозділи нефінансових корпорацій).

У СНР відображається розвиток економіки на різних стадіях процесу відтворення, показується рух товарів і послуг, а також стан виробництва та використання валового внутрішнього продукту (валової доданої вартості).

Економічна територія - це територія, на яку поширюються повноваження уряду країни і в межах якої люди, фактори виробництва, товари і гроші країни можуть вільно переміщуватися.

Під економічними операціями розуміють ті, які відображають взаємозв'язки між інституціональними одиницями і пов'язані з їх економічною діяльністю.

Усі економічні операції в СНР поділяються на такі групи:

а) операції з товарами і послугами;

б) розподільчі операції;

в) операції з фінансовими інструментами;

г) інші операції, що характеризують зміну активів внаслідок екстраординарних подій (пожежі, повені, катастрофи тощо).

Операції з товарами і послугами характеризують виробництво, обмін та використання продуктів і послуг у галузях і секторах економіки. Вони відображають їх походження (виробництво, імпорт) та використання (проміжне і кінцеве споживання, формування основного капіталу, експорт) на протязі року.

Розподільчі операції об'єднують операції, метою яких є розподіл і перерозподіл доходів, створених у виробництві, а також перерозподіл заощаджень.

Отже, операції розподілу і перерозподілу доходів, включаючи і чисті доходи, отримані від інших країн, показують процес формування валового національного наявного доходу, а операції перерозподілу заощаджень відображають рух капітальних трансфертів, що впливає на рівень інвестицій і багатства.

Операції з фінансовими інструментами характеризують зміни фінансових активів і пасивів (придбання фінансових активів, прийняття фінансових зобов'язань, наприклад, позики, кредити, приріст депозитів у банках тощо).

Остання група -- інші операції -- не стосується операцій, які передбачають добровільну взаємодію двох або більше партнерів, а характеризує операції, пов'язані зі зміною активів внаслідок непередбачуваних подій, стихійного лиха. Тому такі операції фіксуються у «рахунках інших змін активів», передбачених у СНР для відображення такого роду змін в активах.

Рахунки є важливим елементом СНР. Вони використовуються для реєстрації економічних операцій, які здійснюються інституційними одиницями, закладами, які є резидентами країни, а також операцій, що здійснюються між резидентами і нерезидентами.

Зазначимо, що записи у рахунках належать не до кожної окремої економічної операції, а до узагальнюючих груп економічних операцій (наприклад, виробництво, споживання, нагромадження, експорт тощо). Деякі записи у рахунках характеризують не економічні операції (як добровільну взаємодію двох або більше інституційних одиниць), а зміну активів внаслідок екстраординарних подій (стихійного лиха, пожару, військових дій та ін.). Зрештою, деякі записи у рахунках відображають узагальнюючі показники, що характеризують різні аспекти процесу розширеного відтворення: виробництво, розподіл, перерозподіл, споживання, заощадження, інвестиції тощо. Найбільш важливі узагальнюючі показники (наприклад, ВДВ, ВВП, ВНД, національне багатство тощо), які відображають розвиток економіки у цілому, в СНР називають агрегатами. Агреговані економічні рахунки подають інформацію щодо всієї економіки у цілому, включаючи й баланси активів і пасивів, таким чином, щоб показати ключові економічні потоки, основні економічні зв'язки, головні агреговані показники, загальну структуру СНР та зв'язки економіки з іншими країнами.

У СНР застосовують головним чином класичну форму рахунків у вигляді двосторонніх балансів, одна сторона яких характеризує ресурси, а інша -- використання. Можуть застосовуватися й інші форми подання інформації (наприклад, у вигляді діаграм з використанням прямокутників, в яких подаються розмір (обсяг) певних потоків і запасів). Всі рахунки балансуються за допомогою двох методів. Більша частина рахунків балансується за допомогою балансуючої статті, тобто балансовим методом. Інша частина рахунків -- «за визначенням», тобто коли між записами, які належать до ресурсів і до використання, досягається рівновага. Таким рахунком, який балансується «за визначенням», є рахунок товарів і послуг. Він характеризує ресурси і використання товарів і послуг на різні цілі: кінцеве та проміжне споживання, нагромадження та ін. У цьому рахунку відсутня балансуюча стаття. Проте, якщо усі статті, що включені до цього рахунка, визначені (обчислені) вірно, то рахунок буде автоматично балансуватися. Наявність незбалансованості показує, що при визначенні обсягів окремих статей допущені помилки. Зазначимо також, що у кожному рахунку сума записів, що відносяться до ресурсів, має дорівнювати сумі записів, що відносяться до використання.

Головним завданням загальнонаціональних консолідованих рахунків є відображення натурально-уречевленої та вартісної структури відтворювального процесу в економіці за рік. СНР передбачає складання 7 консолідованих рахунків для внутрішньої економіки, 3 рахунків для зовнішньоекономічної діяльності, а також балансів активів і пасивів.

У СНР діє чітка класифікація рахунків. Розрізняють такі їхні групи:

- для економіки у цілому (консолідовані рахунки);

- для секторів економіки;

- для галузей економіки;

- для окремих економічних операцій.

Рахунки для секторів економіки поділяються на поточні рахунки і рахунки нагромадження. Обов'язковою є також розробка балансів активів і пасивів на початок і кінець року.

Поточні рахунки охоплюють рахунки виробництва, утворення доходів, розподілу первинного доходу, перерозподілу доходів у грошовій та натуральній формі, використання наявного доходу та скоригованого наявного доходу.

Рахунки нагромадження включають: рахунок операцій із капіталом, фінансовий рахунок та рахунок інших змін у активах і пасивах.

Крім зазначених рахунків, СНР включає ряд допоміжних таблиць, зокрема, «Ресурси продуктів та послуг та їхнє використання», яка є агрегованим міжгалузевим балансом. Вона показує ресурси продуктів і послуг та їхнє використання за різними напрямками, а також містить дані про первинні витрати. Всі ресурси продуктів і послуг класифікуються за групами, забезпечується їхній поділ на продукти і матеріальні послуги, з одного боку, і нематеріальні послуги -- з іншого.

СНР вміщує також баланс активів і пасивів на початок і кінець періоду (року), що дозволяє виявити збільшення (зменшення) національного багатства, а також зміни в структурі активів і пасивів.

Нарешті, у складі СНР використовують ряд балансових допоміжних таблиць для визначення нагромадження окремих елементів національного багатства.

Резидентами економіки вважаються: фізичні особи з постійним місцем проживання в країні більше року; юридичні особи, які створені згідно законодавства країни; дипломатичні представництва даної країни.

Макроекономічні показники, які використовує система національних рахунків, класифікують за різними ознаками. Виділяють натуральні показники, які вимірюють у різних фізичних одиницях та вартісні (грошові), які визначають у постійних або поточних цінах. Натуральні і вартісні показники називають також абсолютними, на противагу відносним, які вимірюють у відсотках.

Розрізняють також запасові і потокові макроекономічні змінні. Запасові - це показники, які вимірюють кількість чого-небудь у певний момент часу (обсяг капіталу в економіці, державний борг). Потокові - вимірюють кількість чого-небудь за одиницю часу, як правило за рік (обсяг інвестицій, дефіцит бюджету). Запас дорівнює нагромадженим за певний період часу потокам (скажімо, сума дефіцитів бюджету визначає величину державного боргу). Потік дорівнює різниці між запасами на початок і кінець періоду (зміна обсягу капіталу в економіці за рік вказує на обсяг інвестицій упродовж цього року).

Змінні, виміряні у фізичних одиницях, називають реальними змінними (реальний ВВП, реальна зарплата). Змінні виражені у грошах і поточних цінах, називають номінальними (номінальний ВВП, номінальна зарплата).

2. Макроекономічні показники сфери виробництва

Розглянемо основні показники сфери виробництва. Дещо осібно від більшості з них стоїть валовий випуск - сумарна вартість усіх товарів і послуг, вироблених економікою за певний проміжок часу. Цей показник включає всі товари і послуги, у тому числі й проміжне споживання (товари і послуги, які використовують для виробництва інших благ).

Відповідно до прийнятої в СНР трактовки меж виробничої діяльності ВВ включає:

1) усі товари, незалежно від місця їх використання (в інших одиницях чи у себе для особистого кінцевого споживання або нагромадження, включаючи приріст запасів матеріальних оборотних коштів);

2) усі послуги, що надаються іншим інституційним одиницям (зокрема, неринкові послуги органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства);

3) послуги домогосподарств за проживання в особистому житлі та послуги, що надаються оплачуваною домашньою прислугою. Проте безкоштовні домашні послуги, що надаються членами родини один одному (приготування їжі, прання білизни, прибирання квартири, ремонт домашнього майна тощо), не включають до меж виробництва.

До складу ВВ не включаються деякі види ренти, зокрема орендна плата за сільськогосподарську і несільськогосподарську землю, яка розглядається не як плата за послуги, а як плата за фактор виробництва, а також платежі за використання нематеріальних активів (патентів, авторських прав, ліцензій тощо).

До меж сфери виробництва, проте, слід включати також виробництво товарів і послуг тіньової економіки. Воно охоплює виробництво товарів і послуг, що його заборонено законом (незаконне виробництво), і виробництво, що його дозволено законом, але приховано від державних органів з метою приховування доходів від оподаткування.

Найважливішим показником сфери виробництва є валовий внутрішній продукт (ВВП) - ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у країні протягом певного проміжку часу. Розрізняють номінальний ВВП (валовий внутрішній продукт, обчислений у поточних ринкових цінах) і реальний ВВП (ВВП обчислений у постійних цінах).

На номінальний ВВП мають вплив і зміна фізичного обсягу виробництва, і зміна цін. Реальний ВВП відображає лише зміну обсягу виробництва, що дає змогу аналізувати реальний стан справ в економіці. Коливання реального ВВП, зайнятості та доходів називають економічним (діловим) циклом, який містить чотири фази: піднесення, вершину, спад і дно. Стале збільшення реального ВВП і підвищення рівня життя населення називають економічним зростанням.

Для аналізу динаміки економічного зростання важливим є природний ВВП - валовий внутрішній продукт, що відповідає природній нормі безробіття. Природною нормою безробіття називають такий рівень безробіття, за якого темп інфляції залишається сталим. Для пояснення природної норми безробіття вважають, що між інфляцією та безробіттям існує обернений зв'язок. Різниця між природним і фактичним ВВП визначає ВВП - розрив. Якщо ВВП - розрив додатній, то економіка перебуває у фазі спаду. Від'ємний ВВП- розрив вказує на те, що економіка виходить за межі своїх реальних можливостей, а це супроводжується прискореним зростанням цін.

ВВП можна розрахувати трьома методами:

- виробничий метод (метод доданих вартостей);

- за доходами;

- за витратами.

За методом доданих вартостей сумується додана вартість всіх галузей народного господарства. Метод доданих вартостей дозволяє виявити відношення і роль окремих галузей у створенні ВНП (структуру), виявити динаміку зміни структури, провести порівняльний аналіз ВВП країни з аналогічним показником інших країн.

ВВП можна розрахувати також шляхом виміру або сукупного доходу всіх економічних агентів, або загального обсягу витрат на виробництво товарів та послуг, тому що в масштабах економіки всі витрати на придбання продуктів є доходом для виробників цих продуктів. Метод «за доходами» базується на рівності ВВП і валового внутрішнього доходу. Сукупний доход визначається як сума доходів, що являють собою у тій чи іншій формі плату за використання факторів виробництва, за допомогою яких вироблено кінцевий продукт.

Розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових:

- заробітна плата найманих працівників (цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо);

- рентні платежі (доходи, які отримують власники нерухомості від залучення у виробництво землі, майна, капіталу);

- чисті відсотки (доходи постачальників грошового капіталу, які отримують домогосподарства за вклади, відсотки за облігації підприємств);

- доходи некорпоративного сектору (чистий прибуток підприємств, які перебувають в одноосібній власності);

- прибуток акціонерних підприємств (цей компонент, у свою чергу, містить три складові: податок на прибуток, дивіденди акціонерам, нерозподілений прибуток підприємств).

Наступні два елементи не являють собою доходи у прямому розумінні цього слова, але вони входять у вартість продукції і тому є частиною ВВП:

- амортизаційні витрати (обсяг капіталу, спожитого в процесі виробництва впродовж року);

- чисті непрямі податки (непрямі податки: податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін., за відрахуванням трансфертних платежів). З економічної точки зору, це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та продажними цінами фірм.

Сумування вказаних складових дозволяє визначити ВВП за методом «за доходами».

ВВП за доходами = W + Рг + і + R + Am + IT,

де W - заробітна плата; Рг - прибуток; і - відсоток; R - рента; Am - амортизація; IT - непрямі чисті податки.

Приблизна структура доданої вартості в розвинених країнах має вигляд:

1) оплата праці - 73 % (заробітна плата + премії);

2) доходи власників - 7 % (доходи некорпоративних підприємств);

3) рентний дохід - 2 %;

4) прибуток корпорацій - 11% (прибуток корпорацій після платежів робітникам і кредиторам);

5) чистий відсоток - 7 %.

Простіше виглядає розрахунок ВВП методом «за витратами». Цей підхід спирається на вихідне положення, згідно з яким вартість виробленого продукту дорівнює сумі всіх витрат на його створення, а самі витрати в рамках даного методу вдається розділити на витрати макроекономічних суб'єктів: домашніх господарств, фірм держави та зарубіжжя.

Формула, що лежить в основі витратного підходу до визначення ВВП, має вигляд:

ВВП за витратами = С + І + G + NE,

де С - споживчі витрати; I - приватні валові інвестиції; G - державні витрати; NE - чистий експорт.

Часто наведений метод називають методом кінцевого використання.

Споживчі витрати - це особисті споживчі витрати всіх громадян країни, що включають витрати на предмети довгострокового та поточного споживання та на послуги. Тут ідеться про витрати на харчування, одяг, житло, товари культурно-побутового призначення, на всі види послуг, що надаються за рахунок споживачів.

Інвестиційні витрати підприємств, що називаються приватними валовими інвестиціями, охоплюють основні види недержавних капіталовкладень у виробництво з боку фірм і підприємців. Це витрати на кінцеву закупку машин та обладнання, на виробничі будівлі, на збільшення запасів виробничих ресурсів, житлове будівництво, витрати на амортизацію.

Державні витрати являють собою державні закупки товарів та послуг. В дану групу включають витрати федеральних, республіканських, місцевих державних органів на придбання кінцевої продукції підприємств, на закупку ресурсів для державних потреб і на оплату найманої робочої сили. В державні витрати не включають трансфертні платежі, які проводяться безкоштовно і не враховуються у складі ВВП.

Чистий експорт є не що інше, як різниця між експортом та імпортом. Ця різниця показує, на скільки іноземні витрати на придбання товарів і послуг, вироблених в даній країні, перевищують витрати даної країни на придбання товарів і послуг, вироблених в інших країнах.

Макроекономічна тотожність, що характеризує два методи обчислення ВВП - «за доходами» і «за витратами», має вигляд:

C + I + G + NE = W + Pr + i + R + Am + IT

Слід зазначити, що ВВП (ВНП) не враховує:

- роботу домогосподарок у своєму домашньому господарстві;

- роботу вчених «на себе», не втілену в книги;

- бартерний обмін;

- доходи тіньового бізнесу;

- оплату у вигляді чайових і т. п.

Для макроекономічного аналізу тенденцій розвитку економіки країни виділяють номінальні і реальні значення ВВП.

Номінальний ВВП (ВВПн) -- це обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва.

Номінальний ВНП = Ј p Ч g,

де g - обсяг виробництва товару в поточному році; р- ціна товару в поточному році. валового та поточного споживання та на послуги. Тут ідеться про витрати на харчування, одяг, житло, товари культурно-побутового призначення, на всі види послуг, що надаються за рахунок споживачів.

Таким чином, на величину номінального ВВП впливають два процеси: 1) динаміка обсягу виробництва;

2) динаміка рівня цін.

Реальний ВВП (ВВПр) - це обсяг виробництва, який вимірюється в сталих (незмінних, базових) цінах, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва:

Реальний ВВП можна розраховувати шляхом коригування номінального ВВП на індекс цін (Ір):

Звідси виходить, що:

Зміна ВВП р, % = Зміна ВВП, % - Зміна індексу цін, %

Якщо величина індексу цін менша за одиницю, то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлюванням. Якщо ж величина індексу цін більша за одиницю, то відбувається дефлювання - коригування номінального ВВП у бік зменшення.

ВВП, взагалі кажучи, занижує реальний обсяг виробництва, оскільки не враховує результатів тіньової економіки і тих товарів та послуг, що не проходять стадію купівлі-продажу. Розглянемо ще декілька показників сфери виробництва.

Валовий національний продукт (ВНП) відображає ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за допомогою національних факторів виробництва. Для його розрахунку до ВВП додають надходження за фактори від решти світу і віднімають факторні платежі решти світу:



де ДЗВ - різниця між доходами, одержаними даною країною від її закордонних інвестицій, і доходами, що отримані в даній країні нерезидентами. Різниця між ВВП і ВНП в розвинутих країнах відносно невелика, вона коливається в межах одного відсотка.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) вимірює загальний обсяг продукції, який уся економіка може спожити, не погіршуючи виробничих можливостей наступних років.

Щоб обчислити ЧВП, від ВВП віднімають амортизацію А (відшкодування у грошовій формі вартості капітальних благ, яке відповідає їх зношенню).

Національний дохід (НД) - це загальний дохід, зароблений власниками ресурсів, що є резидентами держави, незалежно від того, використовуються ці ресурси у власній країні чи за кордоном. Національний дохід розраховують, віднявши від ВНП амортизацію і непрямі податки.

3. Сфера цін у системі національних рахунків

Вимірювання динаміки цін є важливим як з огляду на розвиток економіки країни загалом, так і з позицій інтересів пересічних громадян, добробут яких безпосередньо залежить від темпів інфляції.

Різні показники цін розраховують на основі так званих індексів Лавспейреса та Пааше.

Індекс цін Ласпейреса відображає зміну загального рівня цін протягом певного часу за сталої структури виробництва і споживання.

1) індекс споживчих цін (ІСЦ) - відношення вартості споживчого кошика товарів і послуг у даному році до вартості такого ж кошика у базовому році. Формулу для обчислення ІСЦ можна подати у вигляді:

Размещено на http://allbest.ru

2) Індекс цін Пааше (і_р) відображає зміну рівня цін за певний період, коли змінними вагами є обсяг і структура виробництва Індекс Пааше, обчислений для всього набору благ, що містить ВВП, називають дефлятором ВВП (D_BBП). Цей індекс обчислюють за формулою:

З огляду на специфіку розрахунку, виокремлюють три основні відмінності між індексом споживчих цін і дефлятором ВВП:

1) ІСЦ відображає динаміку цін лише споживчих благ, a D_BBП усіх товарів і послуг, вироблених в економіці;

2) ІСЦ враховує зміни цін імпортних товарів, натомість D_BBП тільки зміни цін товарів і послуг, вироблених у вітчизняній економіці;

3) ІСЦ є індексом із постійними вагами (його обчислюють для

незмінного набору товарів і послуг), a D_BBП - індексом із змінними вагами (структура ВВП змінюється).

Вважають, що індекс споживчих цін дещо завищує інфляцію, оскільки не враховує:

а) можливостей заміни дорожчих благ дешевшими;

б) розширення вибору споживача унаслідок появи на ринку нових продуктів;

в) підвищення якості товарів і послуг. Натомість дефлятор ВВП недооцінює зростання рівня цін. З погляду статистиків, ці недоліки певним чином нівелює індекс Фішера, який обчислюють як середнє геометричне індексів Ласпейреса і Пааше.



Висновок

валовий дохід ціноутворення інфляція

Елементи та підсумки національних рахунків належать до системи показників, на основі яких проводять оцінку перспектив розвитку. При цьому вирішують три проблеми: по-перше, оцінка можливостей досягнення поставлених перед державою цілей на базі наявних ресурсів; по-друге, поєднання завдань і засобів для їх вирішення в часі; по-третє, досягнення поставлених завдань найраціональнішим способом. Вирішення цих проблем потребує вивчення динаміки під впливом основних факторів на основі моделей економічного зростання, забезпечення економічної рівноваги в усіх ланках економіки, оптимізації розвитку за певними критеріями. Як динамічні моделі, так і схеми оптимізації будуються на основі економічних показників, які визначаються національними рахунками, і відповідних параметрів. Ці параметри відбивають закономірності, які властиві тим чи іншим зв'язкам, що визначають на основі національних рахунків або проведенням спеціальних досліджень.

Рахунок виробництва лежить в основі всіх інших рахунків і має велику аналітичну цінність. Він дає можливість проаналізувати об'єм і структуру валового випуску по декількох напрямах. По-перше, дозволяє визначити частку продуктів і матеріальних послуг і частку нематеріальних послуг в загальному об'ємі валового випуску і валового внутрішнього продукту всієї економіки, що дає можливість судити про розвиток сфер діяльності. По-друге, надає можливість обчислити частку валового випуску і валової доданої вартості окремих секторів і галузей в загальному валовому випуску продуктів і послуг; виявити їх натурально-речову і вартісну структуру з метою оцінки частки витрат живої і опредметненої праці на виробництво продукції галузі, сектора, країни в цілому, а також на виробництво різного виду послуг.

Для поглиблення аналізу доцільно зіставити показник валового випуску з іншими показниками рахунку виробництва. Питома вага доданої вартості у валовому випуску дає уявлення про результативність виробництва окремих галузей і секторів економіки. Самостійний інтерес для аналізу представляє показник «проміжне споживання», на підставі якого можна проаналізувати матеріаломісткість виробництва продуктів і послуг окремих секторів і галузей економіки (як відношення проміжного споживання до валового випуску), а також структуру проміжного споживання - питома вага в проміжному споживанні вартості використаних в поточному виробничому процесі продуктів і матеріальних послуг, оплати нематеріальних послуг; проаналізувати додаткові витрати, пов'язані із забезпеченням потреб поточного виробництва, витрати домовласників на поточний ремонт будинку і інше.

Важливим напрямом аналізу цього рахунку є аналіз використання засобів виробництва в процесі створення продукту і визначення частки витрат живої праці, що важливе з погляду пошуку резервів зниження витрат на виробництво. Доцільно виявити частку продукції і послуг, використаних на проміжне споживання, частку амортизації і частку доданої вартості у валовому випуску і прослідкувати зміну їх в динаміці.

На основі балансуючих статей рахунків виробництва галузей і секторів економіки визначають їх внесок в кінцеві народногосподарські результати і структуру ВВП.

Об'єм податків в зіставленні з валовою доданою вартістю дозволяє визначити, скільки на кожну одиницю кінцевого результату сплачено податків. Аналіз показників податків дозволяє отримати інформацію про податкову систему: про види, джерела надходжень податків і зробити висновок про те, на кого покладений основний податковий тягар. Залучення даних інших рахунків системи дозволить розширити можливості аналізу процесу виробництва і скласти цілісну систему, яка відображатиме справжній стан національної економіки на певний момент.



Використана література

1. Система національних рахунків: Навчальний посібник / Р.М. Моторіна, Т.М. Моторіна -- К.: КНЕУ, 2001 -- 336 с.(ст. 7)

2. Савченко А. Г. Макроекономіка політика : Навчальний посібник -- .:КНЕУ, 2001.--166 с

3. Класифікація інституційних секторів економіки. - К.: Держкомстат України, 2005.- 26 с.

4. Методика розрахунку валового внутрішнього продукту виробничим методом і за доходами. - К.: Держкомстат України, 2004. - 43 с

5. Методика складання рахунку виробництва за інституційними секторами економіки. - К.: Держкомстат України, 2005. - 27 с

Размещено на Allbest.ru

...