Сутність собівартості сільськогосподарської продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Визначення собівартості різних видів продукції (робіт, послуг) ґрунтується на загальних для планування та обліку принципах і зна-ходить своє відображення в єдності об'єктів калькуляції, статей ви-трат і методики їх розподілу. В плануванні й обліку розраховуються і використовуються в економічній роботі такі показники собіварто-сті: 1) собівартість усієї продукції; 2) собівартість одиниці продук-ції; 3) витрати на одну грошову одиницю вартості продукції.

Собівартість одиниці продукції визначають діленням собі-вартості всієї продукції відповідного виду на її обсяг у натураль-ному вигляді, а витрати на одну грошову одиницю продукції -- відношенням собівартості всієї продукції до її обсягу у вартісно-му виразі.

При визначенні собівартості насамперед уточнюють обсяг ви-робленої продукції і витрати на її виробництво. Потім розподі-ляють за призначенням витрати на утримання основних засобів відповідно до визначених підприємством об'єктів планування й обліку. Собівартість сільськогосподарської продукції (робіт і по-слуг) розраховується в певній послідовності, оскільки продукція і послуги одних виробництв у процесі господарської діяльності виробничо споживаються іншими. Розрахунок собівартості по-трібно починати з допоміжних і обслуговуючих виробництв, що надають послуги основному виробництву (автомобільний парк, гужовий транспорт, водопостачання тощо).

Собівартість робіт і послуг допоміжних і обслуговуючих ви-робництв також визначається в певній послідовності, оскільки вони, в свою чергу, взаємно обслуговують один одного. Тому ви-значення собівартості починають з того виробництва, яке порів-няно менше споживало послуги інших допоміжних і обслугову-ючих виробництв. Витрати цих виробництв за об'єктами планування й обліку розподіляються пропорційно наданим по-слугам і виконаним роботам.

Наступним етапом визначення собівартості є розподіл загаль-них витрат на зрошення та осушення земель, їх вапнування і гіп-сування. Потім розподіляються загальновиробничі витрати, спи-суються з витрат основного виробництва суми надзвичайних витрат. У результаті таких дій по кожному об'єкту обліку є мож-ливість обчислити загальну суму операційних витрат і собівар-тість продукції рослинництва. Далі визначається собівартість про-дукції підсобних промислових виробництв з переробки рослинницької продукції. Потім розподіляються витрати на утримання кормоцехів і розраховується собівартість продукції тваринництва, а відтак -- і продукції промислових виробництв з переробки тваринницької продукції.

Собівартість одиниці продукції визначається за допомогою пев-них методів. Їх вибір залежить від особливостей технології та орга-нізації виробництва, характеру продукції, що виробляється. В сіль-ськогосподарському виробництві використовуються такі методи.

1. Пряме віднесення витрат на відповідні види продукції. Застосовується в тих галузях, де одержують лише один вид однорідної продукції. Собівартість одиниці продукції при цьому ви-значають діленням суми понесених витрат на даному об'єкті планування й обліку на загальний обсяг її виробництва (робіт, послуг). Так визначається собівартість центнера зеленої маси, а також собівартість одиниці робіт і послуг допоміжних і обслуго-вуючих виробництв: 10 ткм, 1 кВт.год, 1 м3 води.

2. Вилучення із загальної суми витрат побічної продукції, вираженої у грошовій формі. При цьому в рослинництві побічна продукція (солома, гичка, стебла кукурудзи, кошики соняшника та ін.) оцінюється за нормативною собівартістю, що розрахову-ється по кожному підприємству. У тваринництві гній також оці-нюється за нормативною собівартістю, а такі види побічної про-дукції, як вовна-лінька, пух, перо, роги, міражні яйця оцінюються за цінами можливої реалізації (використання). Залишок витрат, що дорівнює різниці між загальною сумою витрат і вартісною оцінкою побічної продукції, відносять на одержаний обсяг осно-вної продукції.

3. Розподіл витрат між видами продукції пропорційно кількісному значенню однієї з головних ознак, спільної для всіх видів одержаної продукції. Такою ознакою може бути, напри-клад, вміст повноцінного зерна в цих видах продукції, вміст по-живних речовин тощо.

4. Коефіцієнтний метод. Застосовується тоді, коли в процесі відповідного виду діяльності одержують понад один вид продук-ції з наступним визначенням собівартості кожного з них. Витрати між цими видами продукції розподіляються пропорційно їх пи-томій вазі в загальному обсязі умовної продукції. Її розраховують шляхом переведення за допомогою прийнятих коефіцієнтів усіх видів продукції в основний. Цим методом визначають, напри-клад, собівартість продукції вівчарства.

5. Пропорційний метод. Базується на розподілі витрат між окремими видами продукції пропорційно вартості продукції, оці-неної за реалізаційними цінами. Так визначається собівартість овочів, льону, конопель та ін.

6. Комбінований метод. Включає два або більше розглянутих вище методів. Наприклад, при визначенні собівартості насінни-цького зерна в спеціалізованих насінницьких господарствах за-стосовується метод виключення вартості побічної продукції (со-ломи) у поєднанні з пропорційним, коли залишок витрат розподіляють за різними класами зерна пропорційно його вартості.

Методика визначення собівартості сільськогосподарської продукції

Визначення собівартості продукції рослинництва. З-поміж продукції основних галузей визначення собівартості по-чинають саме з продукції рослинництва, оскільки вона знач-ною мірою споживається тваринництвом. Об'єктами розрахун-ку собівартості в рослинництві є різні види продукції, які одержують від кожної сільськогосподарської культури. Крім того, визначають собівартість незавершеного виробництва, що складається із собівартості сільськогосподарських робіт і вар-тості спожитих ресурсів для виробництва продукції рослинни-цтва, які виконані (понесені) в поточному році під урожай майбутнього року.

Продукція рослинництва після збирання транспортується і відповідним чином доробляється (висушується, очищується, сор-тується тощо). З огляду на це виникає необхідність визначення витрат, які повинні бути включені у виробничу собівартість про-дукції. Відповідно до існуючого положення зерно і насіння со-няшнику калькулюються за принципом франко-тік (франко-місце зберігання). При цьому в собівартість зерна включають витрати на доробку продукції. Сіно і солома калькулюються за франко-місцем зберігання, силос -- франко-силосною спорудою, вклю-чаючи витрати на виробництво зеленої маси і на силосування, зе-лений корм -- франко-місцем споживання, коренеплоди, карто-пля -- за франко-місцем зберігання.

В товарному зерновому виробництві розраховується собівар-тість центнера зерна, зерновідходів і нормативна собівартість центнера соломи. Собівартість центнера зерна і зерновідходів визначаємо у та-кій послідовності. Спочатку розраховуємо нормативну собівар-тість усього обсягу одержаної соломи: Потім зменшуємо загальну суму витрат на нормативну собівар-тість соломи: \. Далі визначаємо вагу повно-цінного зерна: а також частку повноцінного зерна у зерновідходах у загальному обсязі повноцінного зерна: \ Звідси собівар-тість всього одержаного зерна і зерновідходів становитиме:.

У товарному буряківництві визначають собівартість центнера коренів методом вилучення із загальної суми витрат нормативної собівартості гички. Залишкову суму витрат ділять на одержаний обсяг коренів і одержують собівартість центнера основної продук-ції. В насіннєвому буряківництві розраховують собівартість цен-тнера насіння. Для визначення собівартості центнера насіння со-няшника потрібно загальну суму витрат на вирощування і збирання цієї культури зменшити на нормативну собівартість со-няшнику і кошиків і одержаний результат поділити на фізичну масу насіння після доробки (доочистки).

Особливістю визначення собівартості центнера картоплі є те, що із загальної суми витрат на її вирощування та збирання віднімається вартість нестандартної картоплі, яка згодована худобі, в оцінці за собівартістю кормових буряків з урахуванням поживності.

Собівартість продукції окремих овочевих культур визначають окремо по культурах відкритого і закритого ґрунту. При цьому в не-спеціалізованому овочівництві відкритого ґрунту загальні витрати зменшують на нормативну собівартість гички і потім розподіляють їх залишкову суму за окремими овочевими культурами пропорційно виручці від реалізації основної продукції цих культур. собівартість витрати ціна сільськогосподарський

Визначення собівартості продукції тваринництва. Об'єктами визначення собівартості в тваринництві є основні ви-ди продукції. Зокрема, в скотарстві визначають собівартість мо-лока, приплоду, приросту живої маси молодняка всіх вікових груп і дорослої худоби на відгодівлі, а також їх живої маси; у птахівництві -- яєць, приросту живої маси і живої маси за відпо-відними віковими групами кожного виду птиці; в рибництві -- собівартість мальків, цьоголіток, риби однорічного віку і товар-ної риби.

Собівартість молока і приплоду визначають так. Спочатку розраховують собівартість одного кормодня в молочному скотар-стві діленням усієї суми витрат по цій галузі на кількість кормо-днів. Нормативно вважають, що собівартість однієї голови приплоду становить 60 кормоднів. Множенням одержаного припло-ду на 60 кормоднів і на собівартість одного кормодня визначають суму витрат, яку відносять на приплід. Загальна сума витрат по молочному скотарству зменшується на витрати, які віднесені на приплід, і на загальну нормативну собівартість гною, яку розра-ховують множенням планової собівартості тонни цієї побічної продукції на її загальний обсяг, одержаний протягом звітного ро-ку. Залишок витрат відносять на молоко. Діленням цих витрат на обсяг одержаного молока визначають собівартість центнера цьо-го виду продукції.

По молодняку великої рогатої худоби і худоби на відгодівлі визначають собівартість центнера живої маси і центнера її при-росту. Щоб розрахувати приріст живої маси, необхідно до живої маси тварин на кінець року добавити живу масу вибулого (облі-кового) за рік поголів'я (включаючи загиблих тварин) і від одер-жаного результату відняти живу масу поголів'я худоби на поча-ток року, живу масу поголів'я, що надійшло протягом року, і живу масу приплоду. Собівартість центнера приросту живої маси визначають методом вилучення із загальної суми витрат вартості побічної продукції (гною). У фактичну собівартість приросту жи-вої маси за відповідними видами і групами тварин включають втрати від загибелі молодняка і дорослої худоби на відгодівлі, за винятком втрат, що відшкодовуються за рахунок винних осіб, і тих, які сталися внаслідок епізоотії та стихійного лиха.

Загальна сума витрат для визначення собівартості 1 ц живої маси обчислюється сумою початкової балансової вартості тварин на початок року, вартості тварин, переведених на вирощування і відгодівлю протягом року (в обліку -- мінус вартість загиблих тварин за обліковою оцінкою на початок року), вартості одержа-ного приплоду і фактичних витрат звітного року (без вартості побічної продукції), віднесених на приріст живої маси тварин. Одержану суму ділять на живу масу поголів'я, що калькулюєть-ся. Вона дорівнює живій масі тварин на кінець року плюс жива маса вибулих протягом року тварин (в обліку -- без маси загиб-лих тварин). Собівартість 1 ц живої маси худоби є важливим еко-номічним показником, оскільки на його основі визначається со-бівартість тварин, що реалізуються підприємством, здійснюється грошова оцінка молодняка, який переводиться в основне стадо, і собівартість тварин, що залишилися на кінець року.

У свинарстві в спеціалізованих підприємствах визначають со-бівартість приросту живої маси за такими віковими групами сви-нопоголів'я, як основне стадо (приріст живої маси поросят до двомісячного віку), поросята двох-чотирьох місяців, поросята старші за чотири місяці, свині на відгодівлі.

В яєчному птахівництві визначають собівартість 1000 шт. яєць. Для цього із загальної суми витрат по стаду віднімають вар-тість побічної продукції (послід, пух, перо) з подальшим відне-сенням залишкової суми витрат на одержану основну продукцію. По молодняку птиці, як і в яєчному птахівництві, розраховують собівартість центнера живої маси, вилучаючи з усіх витрат вар-тість побічної продукції. В інкубаційному виробництві визнача-ють собівартість добового курчати.

У тваринництві для поглибленого аналізу ефективності галузі визначають також собівартість кормодня і центнера кормових одиниць.

Структуру витрат у відносному виразі визначають із процентного відношення суми витрат по кожному їх елементу до всієї суми витрат (в цілому по підприємству чи окремо по рослинництву і тваринництву).
Структуру витрат в абсолютному виразі визначають діленням суми витрат по їх певному елементу (оплата праці, матеріальні витрати, амортизація тощо) на обсяг виробництва валової продукції у вартісному виразі

Для повнішого уявлення про можливості скорочення витрат необхідно розраховувати структуру собівартості в абсолютному виразі, тобто відношення загальної суми витрат за відповідною статтею до загального обсягу продукції, що калькулюється. Та-кий же результат можна отримати, якщо обчислити цей показник за формулою:

де Вj -- виробничі витрати j-го елемента на 1 ц продукції або на 1 грн валової продукції; С -- собівартість 1 ц продукції, грн.; Пj -- питома вага j-го елемента витрат у структурі собівартості у відносному виразі. Щоб визначити, за рахунок яких елементів витрат змінилася собівартість центнера продукції або однієї гро-шової одиниці валової продукції (в цілому по підприємству ), по-трібно від абсолютної величини j-го елемента звітного року від-няти абсолютний розмір цього ж елемента витрат у базовому році. При цьому має витримуватись рівність:

де Вj1 і Вj0 -- виробничі витрати j-го елемента на 1 ц або 1 грн валової продукції відповідно у звітному і базовому роках; С1 і С0 -- собівартість 1 ц продукції або 1 грн валової продукції у звітному і базовому роках; -- кількісна зміна собівартості у звітному році порівняно з базовим.

Рівень собівартості центнера продукції в кінцевому рахунку залежить від співвідношення двох укрупнених факторів: уро-жайності культури з гектара посіву (продуктивності голови худоби) і загальної суми витрат на одержання цієї продукції. Щоб визначити кількісний вплив цих двох факторів на собіва-ртість, можна скористатись індексним прийомом дослідження:

де С1, С0 -- собівартість 1 ц продукції в звітному і базовому пері-одах; У1 і У 0 -- урожайність культури з 1 га (продуктивність 1 голови тварин) відповідно у звітному і базовому періодах; Вт1 і Вт0 -- витрати на 1 га посіву (1 голову тварин).

Перший частковий індекс дає змогу визначити вплив урожай-ності (продуктивності) на собівартість, а другий -- вплив загаль-ного обсягу витрат на її рівень. Якщо будь-який частковий індекс є меншим за одиницю, то це вказує, що даний фактор вплинув на зниження собівартості продукції, і навпаки.

У рослинництві, крім урожайності культур, на собівартість продукції істотно впливають такі фактори, як рівень продукти-вності живої праці, оплата людино-години, собівартість і якість посівного матеріалу, рівень механізації, а в тваринницт-ві, крім продуктивності тварин, -- затрати кормів на виробни-цтво центнера продукції, собівартість центнера кормових оди-ниць, трудомісткість виробництва, оплата людино-години, концентрація виробництва, рівень його комплексної механіза-ції тощо.

Однією з необхідних умов пошуку резервів зниження собівар-тості є виявлення причин, що зумовили зміну абсолютної вели-чини витрат, особливо за тими статтями, величина яких залежить від кількох факторів. До таких статей відносять витрати на кор-ми, що займають найбільшу питому вагу в структурі собівартості тваринницької продукції. Ці витрати в розрахунку на голову ху-доби залежать від вартості центнера використаного корму, обсягу його споживання однією головою тварин і структури раціону.

Щоб кількісно визначити вплив цих факторів, розраховують ін-декс витрат на корми за формулою:

де К1 і К0 --затрати корму на 1 голову тварин в натуральному ви-разі в звітному і базовому періодах; В1 і В0-- вартість 1 ц корму в цих періодах.

Перший множник правої частини формули являє собою індекс вартості кормів, другий -- індекс обсягу і структури кормів. Як і в попередньому випадку, якщо будь-який з часткових індексів є меншим за одиницю, то це означає, що цей фактор зумовив зни-ження витрат на корми, і навпаки. Віднімаючи від чисельника знаменник, визначають абсолютний вплив досліджуваних факто-рів на витрати кормів в розрахунку на фізичну голову худоби. Діленням одержаної різниці за відповідним частковим фактором на річну продуктивність тварин обчислюють розмір витрат вироб-ництва в розрахунку на центнер тваринницької продукції, який зумовив зниження (якщо різниця зі знаком «-») або підвищення (якщо різниця зі знаком «+») її собівартості. Для підприємства лише тоді економічно виправдано збільшувати витрати на корми в розрахунку на голову худоби, коли її продуктивність підвищу-ється через це випереджаючими або такими самими темпами.

Собівартість -- це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).
Виробнича собівартість -- грошовий вираз витрат, що пов'язані з виробництвом і доробкою продукції, її транспортуванням до франко-місця зберігання.

Повна собівартість -- відповідає поняттю «собівартість», отже, включає в себе виробничу собівартість і витрати на реалізацію продукції.
Валові витрати виробництва і обігу -- сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (послуг), які придбаваються (виробляються) таким підприємством для їх подальшого використання у господарській діяльності.

Основні витрати -- це витрати, що безпосередньо пов'язані з технологічним процесом, без яких виробництво відповідного виду продукції неможливе.

Витрати з організації виробництва та управління -- це витрати на управління та організацію виробництва на рівні підприємства разом з витратами на організацію і управління виробництвом у бригадах (фермах), цехах та інших підрозділах.

Прямі витрати -- ті, які в момент виникнення можна безпосередньо віднести на об'єкт планування і обліку (певну культуру, вид тварин тощо).

Непрямі витрати -- ті, що пов'язані з виробництвом кількох видів продукції і не можуть бути безпосередньо віднесені на певний об'єкт планування і обліку.

Готівкові витрати -- це витрати, що формуються і покриваються за рахунок готівки.

Безготівкові витрати -- це витрати, що не вимагають для їх покриття вільних грошових коштів.

Постійні витрати -- це такі витрати, що безпосередньо не змінюються при збільшенні або зменшенні масштабів виробництва у короткостроковому періоді.

Змінні витрати -- ті, величина яких безпосередньо залежить від масштабів виробництва продукції.

Граничний (маржинальний) ресурс -- додаткові витрати ресурсу, використані для виробництва додаткової продукції. Визначається відніманням від кожного наступного обсягу витрачання ресурсу його попереднього обсягу.

Граничний (маржинальний) продукт -- це приріст продукції від додатково спожитого (граничного) ресурсу. Визначається відніманням від кожного наступного рівня виробництва продукції його попереднього значення.

Граничні витрати -- це приріст витрат, що необхідний для виробництва однієї додаткової одиниці продукції.

Повний продукт (загальний фізичний продукт) -- це загальний обсяг виробництва продукції, одержаний за певного рівня витрачання ресурсу.

Середній продукт -- частка від ділення повного продукту на загальний обсяг ресурсу, що використаний для його одержання.

Неявні витрати -- це умовний прибуток, який могло б одержати підприємство, вклавши ті самі ресурси (живу і уречевлену працю, фінансові кошти) в альтернативний вид діяльності.

Структура собівартості продукції у відносному виразі -- процентне відношення витрат за окремими статтями до їх загальної суми.

Структура собівартості продукції в абсолютному виразі -- відношення загальної суми витрат за відповідною статтею до загального обсягу продукції, що калькулюється.

Размещено на Allbest.ru