Ресурсний потенціал України

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Сутність та структура природно-ресурсного потенціалу

2. Мінеральні ресурси України

3. Земельні ресурси

4. Агрокліматичні ресурси

5. Водні ресурси

6. Біологічні, зокрема, лісові ресурси

7. Рекреаційні ресурси

8. Раціональне використання природних ресурсів

9. Основні негативні наслідки впливу людини на навколишнє середовище

10. Соціально-економічний потенціал України

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Природно-ресурсний потенціал - це міра потенційної можливості будь-якої природної системи (або території) задовольняти різні потреби суспільства; сукупність природних ресурсів і природних умов у певних географічних межах, які забезпечують задоволення потреб суспільства.

Природно-ресурсний потенціал використовують для діагностики екологічного стану територій, а учені Н. Ф. Реймерс, В. А. Черніков, О. І. Фурдичко, П. М. Качан, Є. П. Качан, І. М. Коротун, Б. М. Данилишин, Я. Б. Олійник, В. П. Руденко трактують його як сукупну продуктивність природних ресурсів і умов системи комплексу задоволеннями потреби суспільства (екологічні, соціально-економічні, естетичні, рекреаційні, культурологічні). Про природно-ресурсний потенціал судять передусім за ступенем різноманітності природних умов, набором кількісного і якісного складу і доступністю природних ресурсів, ступенем відповідності показників якості довкілля прийнятим нормам і стандартам.

Величина природно-ресурсного потенціалу є елементом національного багатства і кількісно може бути представлена лише через вартісні показники у так званих загальнодержавних кадастрових або світових цінах. Зазвичай природно-ресурсний потенціал кількісно характеризують як суму величин основних видів природних ресурсів. Склад та співвідношення основних видів

природних ресурсів у природно ресурсному потенціалі є його компонентною структурою. Під функціональною структурою потенціалу розуміють склад і співвідношення основних видів природних ресурсів за їхньою комплексоформуючою здатністю та участю в територіальному поділі праці. Територіальна структура природно-ресурсного потенціалу - це основні форми та види територіального розосередження чи зосередження природних ресурсів і є важливим поняттям для визначення граничної кількості природних ресурсів, яку можна використати без шкоди для існування і розвитку природних систем та людини. [1, C.16]

1. Сутність та структура природно-ресурсного потенціалу

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) розглядається як сукупність усіх природних можливостей, засобів, запасів, джерел, що використовуються (або можуть використовуватись) при даному рівні розвитку продуктивних сил для досягнення певної мети. Природно-ресурсний потенціал - це важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси й умови (тіла та сили у природі, що за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства). До складу ПРП входять природні умови і ресурси. Природні ресурси, на відміну від природних умов, беруть безпосередню участь у матеріальному виробництві й невиробничій діяльності. У своїх працях А.А. Мінц визначає природні умови як тіла і сили природи, що при певному рівні розвитку продуктивних сил суттєві для життя й діяльності людського суспільства, а природні ресурси - як тіла і сили природи, що на певному рівні розвитку продуктивних сил можуть використовуватись для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності.

Наявність природних ресурсів є головною умовою розміщення продуктивних сил на даній території. Кількість, якість і поєднання ресурсів визначають природно-ресурсний потенціал території, який є важливим фактором розміщення населення і господарської діяльності. При освоєнні значних джерел природних ресурсів виникають великі промислові центри, формуються господарські комплекси та економічні райони. Природно-ресурсний потенціал району здійснює вплив на його ринкову спеціалізацію, місце в територіальному поділі праці, міжнародний рейтинг країни.

Отже, наявність тих чи інших природних умов, і особливо природних ресурсів, може бути стимулом, поштовхом для розвитку економіки країни, але не завжди. Останнім часом виокремилась і така тенденція: чим вище рівень розвитку виробництва у країні, тим менше він залежить від ресурсного фактора (наприклад, Японія).

Сучасний розвиток цивілізації характеризується тим, що дедалі більша частина природних умов перетворюється на природні ресурси. Сьогодні сонячне тепло, внутрішнє тепло Землі, опади, клімат і рельєф частіше розглядаються для життєдіяльності людини як природний ресурс, ніж природні умови.

За особливостями використання природні ресурси поділяються на невичерпні та вичерпні (серед останніх виділяються відновні, відносно відновні та невідновні).

За економічною класифікацією розрізняють:

- ресурси матеріального виробництва, у тому числі промисловості (паливо, метали, деревина, риба) і сільського господарства (грунти, води для зрошення, кормові рослини, промислові тварини);

- ресурси невиробничої сфери, у тому числі прямого споживання (питна вода, дикорослі рослини і тварини) і непрямого (наприклад, використання для відпочинку зелених насаджень та водоймищ).

За походженням і природними властивостями виділяють: мінеральні ресурси (корисні копалини), земельні, водні, біологічні (зокрема лісові), агрокліматичні (сонячне тепло, світло, опади), ресурси енергії природних процесів (енергія сонця, вітру, землі), а також рекреаційні (вони поєднують в собі різні види ресурсів).

За запасами природних ресурсів Україна займає провідне місце в Європі, зокрема, перше місце - за кількістю орних земель, запасами залізної та марганцевої руд, сірки; у числі перших - за запасами кам'яного вугілля, природного газу, калійної та кам'яної солей.

Економічна оцінка природних ресурсів включає врахування багатьох чинників (економічних, соціальних, технічних, еколого-географічних), які обумовлюють просторові відмінності і значення природних ресурсів для життєдіяльності людини. При їх економічній оцінці використовуються наступні критерії: розміри родовища, які визначаються його запасами; якість корисних копалин, їх склад і властивості, умови експлуатації; потужність пластів і умови залягання; господарське значення; річний обсяг видобутку.

Найправомірніше показниками економічної оцінки повинні бути:

- собівартість, яка характеризує поточні витрати;

- питомі капіталовкладення, що виражають величину одноразових витрат.

2. Мінеральні ресурси України

Мінеральні ресурси (корисні копалини) України мають різний ступінь розвіданості та вивченості і відповідно до цього поділяються на категорії А, В, С1, С2.:

А - детально розвідані та вивчені;

В і С1 - розвідані менш детально;

С2 - оцінені попередньо і приблизно.

природний ресурс агрокліматичний економічний

За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяються на дві групи:

- балансові - це ті запаси, використання яких економічно вигідне в даний час і які задовольняють промислові вимоги як за якістю сировини, так і за гірничотехнічними умовами експлуатації;

- позабалансові (неконденційні) - це ті запаси, використання яких у сучасних умовах економічно невигідне через малу потужність пластів, низький вміст цінного компоненту, складність умов експлуатації.

Усього в Україні на кінець ХХ століття виявлено і розвідано більше 80 видів корисних копалин. При аналізі розміщення продуктивних сил держави оцінка корисних копалин з позицій їх використання у народному господарстві, тобто як його мінералоресурсної бази, найбільш доцільна. При такому підході всі корисні копалини поділяються на три основні групи: паливні, рудні і нерудні.

У цілому значні запаси паливних ресурсів в Україні характеризуються різким переважанням у їх структурі твердих видів палива: кам'яного вугілля, горючих сланців і торфу та дефіцитом рідких і газоподібних вуглеводнів. Відсутність достатньої кількості нафти і природного газу створює значні труднощі для розвитку економіки.

Провідне місце серед паливних ресурсів займає кам'яне вугілля, 98% якого добувають у Донбасі, решту - в Львівсько-Волинському басейні. Донецьке вугілля залягає на глибині 500-700 метрів (максимальна - 1200 метрів), товщина шарів - 0,5-2,0 м, 25% його коксується. Львівсько-Волинський басейн зосередив 2% вугілля, яке залягає на глибині 300-700 м, товщина шарів - 0,5-1,0 м. Найбільші поклади бурого вугілля - у Дніпровському басейні (2,4 млрд. т, глибина залягання - 5-140 м, відкритий видобуток).

Найбільші запаси нафти і газу - у Дніпровсько-Донецькій, Карпатській, Причорноморсько-Азовській нафтогазоносних провінціях. Уже понад 100 років ведеться видобуток нафти (Борислав) і 80 років - природного газу в Передкарпатті. Це призвело до сильної вичерпаності родовищ. Майже 80% видобутку нафтогазової сировини країни в даний час припадає на родовища Східної України.

Як ресурси низькосортного палива або сировини для виробництва нафтопродуктів можуть розглядатися величезні запаси менілітових горючих сланців, розташовані у Карпатах, а також горючі сланці Болтиського родовища на межі Черкаської та Кіровоградської областей.

В Україні відомо понад 2500 родовищ торфу, що зосереджені переважно в Поліссі. Цей ресурс є сировиною для паливної промисловості.

Найбагатша Україна на рудні металеві корисні копалини, насамперед, руди чорних металів. На її території сконцентровано до 20% світових ресурсів марганцевих руд, найбільше яких видобувається в Нікопольському родовищі. У майбутньому зросте роль найбільшого у світі Велико-Токмацького родовища (Запорізька обл.). Запаси залізних руд становлять 12% від світових і зосереджені у більш ніж 80 родовищах, 60 з яких розташовано в Криворізькому басейні.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. До найважливіших належать: поклади титану, алюмінієвої сировини, нікелю, ртуті. Знайдено і золото (Дніпропетровська, Житомирська, Черкаська, Луганська, Донецька, Закарпатська, Одеська області), мідь. Розвідані запаси руд кольорових металів не можуть забезпечити потреб економіки України.

Територія держави в цілому багата на нерудні корисні копалини, представлені гірничохімічною, металургійною сировиною та будівельними матеріалами.

Гірнича хімія займається видобутком: самородної сірки (Прикарпаття), калійних солей (Івано-Франківська та Львівська області), кухонної солі (Донбас, Закарпаття), фосфоритів (Придніпров'я, Сумська та Харківська області).

Розвиток чорної металургії в країні потребує різноманітних нерудних матеріалів - флюсів, вогнетривких і формувальних глин, доломітів, кварцитів. Великі запаси флюсових вапняків розміщені в Донецькій області та Криму, а доломітів - у Донецькій, Дніпропетровській та Закарпатській областях. Основні запаси вогнетривких глин зосереджені у Донецькій, Дніпропетровській, Закарпатській та Черкаській областях, кварцитів - у Житомирській, Кіровоградській, Сумській та Донецькій областях.

Особливо багато в Україні високоякісного каоліну. Значні запаси будівельних матеріалів, зокрема, вапняків, цементної сировини, крейди, облицювального каменю: гранітів, мармуру, базальту, лабрадоритів.

У Волинській і Рівненській областях, Приазов'ї та Кривому Розі є запаси кольорового каміння: берилу, топазу, бурштину, аметисту, агату, яшми, гірського кришталю.

3. Земельні ресурси

Земля - один з найбільш універсальних природних ресурсів, необхідний для всіх галузей господарства, і одночасно - предмет та засіб праці. Загальний земельний фонд України становить близько 603,6 тис. км2, з яких 71,2% становлять сільськогосподарські землі, головним чином сільськогосподарські угіддя, якими зайнято майже 70% території України (у тому числі: рілля - 55,1%, багаторічні насадження - 1,7%, сіножаті і пасовища - 12,5%). Лісами вкрито 17,2% загальної площі держави, під забудовами знаходяться 3,8%. Майже 4% території України вкрито водою, 1,5% зайнято болотами. Інші землі (яри, піски, зсуви, радіоактивно забруднені території тощо) займають 4,1% загальної площі України.

Структура сільськогосподарських угідь значно впливає на регіональні особливості розміщення сировинної бази агропромислового комплексу. Саме тому вони викликають особливий інтерес. Показник забезпеченості населення сільськогосподарськими угіддями вважають найбільш об'єктивним при економічних оцінках земельних ресурсів. В Україні він складає 0,8 га на одного жителя, з них 0,65 га становить рілля.

Сільськогосподарські угіддя сконцентровані на території нерівномірно. Їх площа зростає від 37% у гірсько-лісовому регіоні Карпат до 90% у степах.

На орні землі (ріллю) у структурі сільськогосподарських угідь припадає близько 76%, що свідчить про високу розораність території України. За цим показником Україна займає перше місце в Європі. Проте особливе значення має продуктивність земель, яка залежить від природної родючості ґрунтів.

У структурі ґрунтового покриву України домінують різновиди чорноземів, поширені майже на 55% площ орних земель. 10% орних земель займають опідзолені й деградовані чорноземи, 9% - каштанові, 7% - підзолисті, 6,7% - сірі лісові, 2,5% - солонцюваті, 2% - лужні та ін. В Україні зосереджено 25% покритих чорноземом площ світу.

У найближчій перспективі значно зміниться структура землекористування. Найважливішим у цих змінах є зростання чисельності фермерських землеволодінь і подальша приватизація землі, що повинно підтверджуватися відповідним законодавством.

4. Агрокліматичні ресурси

В останні десятиліття кліматичні умови все частіше оцінюються як природні ресурси, насамперед, - агрокліматичні. Температурний режим повітря і ґрунту в поєднанні з кількістю атмосферних опадів і запасами вологи в ґрунті формують агрокліматичні ресурси. Річні суми температур рівнинної частини країни з середньодобовими понад 10°С становлять 2100-3600°С і достатні для визрівання основних сільськогосподарських культур.

Зволоження території зменшується з північного заходу на південний схід. На півночі в природній зоні Полісся в багатьох місцях грунти заболочені і потребують осушення. У зоні лісостепу коефіцієнт зволоження дорівнює 1, але у результаті неоднорідності рельєфу тут посилено розвивається водна ерозія грунтів, з якою теж необхідно боротися, щоб зберегти їх родючість. У зоні степу зволоження недостатнє, важливим є правильне зрошення грунтів, яке б не призводило до їх засолення.

Різко зменшують ефективність використання агрокліматичних ресурсів заморозки, ураганні вітри з грозами, суховії, град.

В. Попов, взявши за основу головні кліматичні показники, що безпосередньо впливають на умови розвитку сільськогосподарських культур, насамперед, зволоження та тривалість вегетаційного періоду, виділив на території України наступні агрокліматичні зони: українське Полісся, західний лісостеп, центральний і східний лісостеп, північний степ, Донецький кряж, південний степ, Карпатські та Кримські гори.

5. Водні ресурси

Під терміном “водні ресурси” розуміють усі води даної території (поверхневі - річки, озера, водосховища, ставки і підземні), придатні для господарського використання.

Забезпечення одного жителя країни водою місцевого стоку становить 1000 м³, що у 18 разів менше, ніж у Росії.

На території України нараховується більше 70 тис. річок. З 210 км³ річкового стоку найбільше (в середньому) припадає на Дунай - 123 км³, Дніпро - 53 км³, Дністер - 9 км³, Тису - 6 км³, Сіверський Донець - 5 км³ і Південний Буг - 3 км³.

Три тисячі озер України акумулюють у собі 11 км³ води. Найбільше з прісних - Світязь, солоних - Сасик, Ялпуг. Ресурси прісних озерних вод становлять 2,3 км³, солоних - 8,6 км³.

В Україні збудовано більше тисячі водосховищ, загальним об'ємом понад 55 км³. Найбільший каскад водосховищ, створений на Дніпрі.

Ставки становлять найчисленнішу групу (близько 28 тис., об'ємом більше 3 км³) штучних водойм, які здавна споруджувалися на малих річках, у балках та ярах.

Запаси більш чистих, порівняно з поверхневими, підземних вод перевищують 20 км³ і знаходяться, в основному, на півночі і заході. Глибина залягання їх коливається від 100 м на півночі до 600 м на півдні України. Серед підземних вод особливо важливу роль відіграють мінеральні, які зосереджені у 84 родовищах, з них 35 експлуатуються.

У гірських регіонах України є термальні води, які залягають на глибині понад 500 м і ще недостатньо вивчені.

У цілому за запасами водних ресурсів Україна займає одне з останніх місць у Європі. Найбільшими споживачами води є промисловість, сільське і комунальне господарство.

Альтернативним джерелом водних ресурсів є моря, бо їх води вимагають опріснення. Найбільше господарське значення Чорного і Азовського морів, довжина берегової смуги яких становить майже 2 тис. км, полягає в тому, що вони є основою для розвитку морського транспорту, рибальства, відпочинку і лікування людей.

6. Біологічні, зокрема, лісові ресурси

Біологічні ресурси розглядаються як сукупність рослинних ресурсів і тваринного світу. Ліси становлять основу рослинних ресурсів. Лісових ресурсів в Україні недостатньо. Середня лісистість її території становить 14% (8,6 млн. га). Лісонадлишковими районами є Карпати (лісистість - 40%) і Полісся (26%). 75% лісових площ мають високопродуктивний деревостан. На хвойні ліси припадає 54% запасів деревини, у тому числі на сосну - 35%, вона, в основному, поширена на Поліссі. Майже 40% запасів деревини - твердолистяні породи: дуб - 22%, бук - 13%, граб - 2%. Серед листяних порід переважають береза, осика, вільха, липа, тополя. За рахунок власних лісів Україна задовольняє 25% своїх потреб у деревині. Неабияка роль лісу в заготівлі ягід, грибів, плодів, лікарських трав. З лісом пов'язують великий спектр народногосподарської діяльності (лісова і деревообробна, меблева та паперово-целюлозна промисловість, лісохімія, фармакологія, харчова промисловість, побутове паливо тощо).

7. Рекреаційні ресурси

Під рекреаційними ресурсами розуміють сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, які використовуються для прямого і непрямого споживання та виробництва курортних і туристичних послуг з метою відновлення та розвитку фізичних і духовних сил людини.

Ці ресурси є в усіх областях України. Серед них домінують санаторно-курортні, до складу яких входять мінеральні води, лікувальні грязі, ропа, кліматологічні ресурси лісів, морів, гір. В Україні відомо понад 100 джерел мінеральних вод: “Нафтуся” - у Львівській, “Куяльник” - в Одеській, “Миргородська” - у Полтавській, зразка “Боржомі” - у Рахівському районі Закарпатської, “Великодолинський нарзан” - в Одеській областях тощо.

У складній системі використання рекреаційних ресурсів помітне місце посідає туризм (поєднує пізнавальні й оздоровчі функції), організований (через будинки й бази відпочинку, пансіонати, дитячі табори) і неорганізований відпочинок (самодіяльні короткочасні або тривалі виїзди “на природу”, збирання грибів та ягід, купання тощо).

О. Бейдик поділив територію за спеціалізацією рекреаційного обслуговування, структурою рекреаційних ресурсів і напрямами їх освоєння, охорони та відновлення на чотири рекреаційні регіони (Карпатський, Кримський, Дніпровсько-Дністровський, Азово-Чорноморський), у межах яких розміщуються вісім рекреаційних районів.

Різноманітний рекреаційний потенціал України нині розглядається як вагоме джерело економічного розвитку держави на перспективу.

8. Раціональне використання природних ресурсів

Раціональне використання природо-ресурсного потенціалу лежить в основі збереження національного багатства України. Для забезпечення раціонального використання природних ресурсів нині створюється правова база. Закон “Про охорону природи в Україні”, прийнятий у 1993 р., виступає основним документом з цього питання і передбачає державну охорону та регулювання використання земель, надр, водних ресурсів, лісів, полезахисних і водоохоронних лісосмуг, земельних насаджень, курортних місцевостей, рідкісних природних ресурсів, державних заповідників і заказників, тваринного світу, атмосферного повітря та інших природних багатств.

Основні напрями раціонального використання природних ресурсів:

- впровадження ресурсозберігаючих технологій;

- комплексне використання, спрямування на максимальне вилучення корисних компонентів з одиниці сировини і відходів;

- відтворення лісових, водних, земельних ресурсів;

- розширення геологорозвідувальних робіт;

- розвиток екологічної інфраструктури (очисні споруди);

- збереження та примноження системи заповідників і заказників.

9. Основні негативні наслідки впливу людини на навколишнє середовище

Як завжди, важливою проблемою стосунків людини та природи, виступає запобігання можливим не­гативним наслідкам впливу людини на навколишнє середовище.

Як бачимо, промисловий потенціал Дніпропетровської області дуже великий, та людина, використовуючи це, наносить невідтворну шкоду природі. Дуже забруднюють повітря величезні промислові заводи дніпропетровське виробниче об'єднання “Дніпрощина”, дніпродзержинське виробниче об'єднання “Азот”, обласна тепломережа, різні об'єкти чорної металургії, деревообробні комбінати, машинобудівні, трубопрокатні та трубні заводи. Підприємства міста найбільше викидають у навколишнє середовище пилу, від якого дуже страждає бюджет міста та області. Значним е збиток й від окису азоту і сірчаного ангідриду відповідно. Найбільші запилювачі міста - об'єкти хімічної, коксохімічної промисловості. На багатьох підприємствах міста гранична допустима концентрація ( ГДК ) за окремими інгредієнтами перевищують нормативи, що свідчать про недосконалість технологічних процесів та неуважність до питань охорони природи з боку керівництва підприємств. Так, на хімічному заводі викиди кси­лолу в 34,2 раз перевищують ГДК, толуолу - в 19,5 раз; 44,4 ГДК по пилу на Докові, обласна тепломережа - 13,9 ГДК цієї речовини. Машинобудівний завод забруднює атмосферу щорічно 40 кг свинцю.

Слід відзначити особливу небезпечність для здоров'я населення свинцю, який належить до системних отрут.

Економічний збуток від забруднення м. Дніпропетровськ, як великого економічного вузла автомобільним транспортом, лише на трьох головних артеріях міста становить 0,86 млн. грн./рік, у т.ч. від окису вуглецю - 0,6, вуглеводнів - 0,4, окису азоту - 0.3 млн. грн. на рік. В цілому ж по названих інгредієнтах щорічно викидається 22,0 тис.т. шкідливих речовин, які приносять шкоду по-перше ж людині.

Загальний економічний збиток по м. Дніпропетровськ від забруднення атмосферного повітря стаціонарними і пересувними джерелами дорівнює 8,53 млн. крб./рік Економічний збиток від забруднення атмосфери - лише одна із складових інтегрального збитку від забруднення навколишнього середовища, земельних і водних ресурсів як у промисловому, так і в комунальному господарстві міста. Все це потребує проведення додаткових досліджень, організації моніторингу природного середовища м. Дніпропетровськ та Дніпропетровської області в цілому.

Наслідком попереднього, не завжди грамотного і раціонального господарювання е те, що на території Дніпропетровської області є кілька місцевостей з напруженою екологічною ситуацією. Тут антропогенне навантаження на ландшафти значно перевищує їх відтворюючі та захисні можливості, а тому це призводить до значного погіршення природних умов стосовно виробничих запитів людини і санітарних вимог її життєдіяльності. Одним з таких регіонів є промисловий центр - місто Дніпропетровськ, де сконцентровані великі промислові підприємства, мешкає 30% жителів області і не досить сприятливі мікрокліматичні умови. Головними чинниками напруженої екологічної ситуації є забруднення атмосферного повітря, вод міських річок, несанкціоновані сміттєзвалища по берегах водойм і пустирях.

Друга територія екологічної напруги - це долинні ландшафти річок. На протязі кількох десятиріч з русла та низької заплави у великих розмірах видобували гравійно-піщану суміш для будівництва житла, шляхів сполучення та інших народногосподарських потреб. Однак неконтрольована і науково небезпечна розробка призвела до падіння русел річок. Ця проблема є дуже актуальною для жителів Дніпропетровська, адже це питна вода, без якої не буде працювати жодна галузь промисловості, лише тому, що нема кому буде на ній працювати. Ця проблема потребує негайного вирішення владою міста, отже неякісна питна води призводить до зниження загального імунітету людей, а особливо дітей.

Будівництво гребель і великих водосховищ на рівнинних річках завжди негативно позначається на стані природного середовища. Починається абразійне руйнування високих берегів, що активізує водну ерозію, підтоплюються чималі території, стрибки рівня води - до 10 метрів - заважають раціонально використовувати ділянки періодичного осушення, а сама вода перетворилась у нагромаджувач забрудників, що потрапляють з водою у річку. В Дніпропетровській області проводиться значна робота по виявленню і взяттю під охорону держави цінних об'єктів природи, що утворюють природно-заповідний фонд області і входять до державного природно-заповідного фонду. Кількість їх зростає з року в рік.

Важливою проблемою у всьому світі є ліквідація промислових і побутових відходів, сміття. Багато територій відведено під сміттєзвалища. Вони займають сотні гектарів земель, які б могли бути використані для інших потреб; при цьому вони у багатьох випадках самі є джерелами забруднення середовища.

В Дніпропетровській області понад 41% усього земельного фонду вра­жено водною ерозією, майже чверть території зсувонебезпечна, понад 100 тис.га. перезволожені. Із загальної площі області 31.9 тис. км2 сільськогосподарські угіддя займають 2045 тис.га, або майже 86% території, в тому числі 12,2 під сіножаті та пасовища. Це значно перевищує можливості ландшафтів до саморегуляції, а тому активна водна ерозія завдає великої шкоди. За підрахунками, внаслідок ерозії втрачається ґрунту пересічно майже 22 тонни з гектара, що еквівалентно втратам до 40% потенційного врожаю. А всього щорічно в області змивається у річки та водойми біля І 80 тис. тонн гумусу. Ось чому в області для кожного з господарств розроблені схеми ландшафтної організації території, які дозволяють так розмістити угіддя по елементах рельєфу та організувати обробку полів, щоб максимально зменшити або ж припинити ерозію ґрунтів і зберегти землю, як для нас, так і для далеких нащадків.

У сільському господарстві основними джерелами забруднення є великі тваринницькі комплекси, де не завжди чітко налагодженні вивезення гноївки на поля, і вона потрапляє у найближчі водойми, а також склади отрутохімікатів і мінеральних добрив, які е у кожному господарстві. Останніми роками в Україні заборонене внесення отрутохімікатів та мінеральних добрив за допомогою авіації, заборонене застосування деяких з них - найбільш стійких і токсичних та організовується їх збирання і вивіз на переробку. Усе більших мас­штабів набувають біологічні методи боротьби із шкідниками сільсько­господарських культур, однак сучасне інтенсивне землеробство не­можливе без застосування різних хімічних сполук.

10. Соціально-економічний потенціал України

Соціально-економічний потенціал України складається з багатьох компонентів, які можуть бути названі відповідними потенціалами, число яких залежить від ступеня деталізації, особливостей розвитку економіки та впливу останніх на функціонування, соціально-еко­номічні явища й процеси суспільного господарства.

Незалежно від форм господарювання, основними компонентами соціально-економічного потенціалу є природно-ресурсний, соціально-демографічний, виробничий, аграрний, трудовий, рекреаційний, інформаційний та інші.

При аналізі сучасного соціально-економічного потенціалу Украї­ни обмежимось характеристикою тих компонентів, які справляють вирішальний вплив на розвиток економіки у перехідний період. Розвиток соціального та економічного становища України впро­довж 1995-99 рр. характеризувався низкою суперечливих показників. Так, за доволі помітного зростання обсягів промислової продукції (головне, за рахунок галузей важкої промисловості), виробництво сільськогосподарської продукції скоротилося. Остання тенденція стосувалася й динаміки роботи транспорту. Водночас, мало місце різке збільшення (більше, ніж у 12 раз) обсягів реалізації платних послуг і дещо менші темпи зростання були притаманні для роздрібного товарообігу (більше, ніж у 3 рази). Також зріс випуск яєць (61,2 рази), зер­на (на 14%), соняшнику (на 14%), картоплі (майже на 13%) тощо. Зазначимо, що соціально-економічний потенціал України має великі резерви для свого подальшого зростання хоча б за рахунок сільсько­господарського виробництва, яке за останній час переорієнтовується на ринкові форми господарювання.

Розвиток соціального та економічного становища України впро­довж

1995-99 рр. характеризувався низкою суперечливих показників. Так, за доволі помітного зростання обсягів промислової продукції (головне, за рахунок галузей важкої промисловості), виробництво сільськогосподарської продукції скоротилося. Остання тенденція стосувалася й динаміки роботи транспорту. Водночас, мало місце різке збільшення (більше, ніж у 12 раз) обсягів реалізації платних послуг і дещо менші темпи зростання були притаманні для роздрібного товарообігу (більше, ніжу 3 рази). Також зріс випуск яєць (61,2 рази), зерна (на 14%), соняшнику (на 14%), картоплі (майже на 13%) тощо. Зазначимо, що соціально-економічний потенціал України має великі резерви для сво­го подальшого зростання хоча б за рахунок сільськогосподарського виробництва, яке за останній час переорієнтовується на ринкові форми господарювання.

Висновок

Природно-ресурсний потенціал - це важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси й умови (тіла та сили у природі, що за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства).

1. Природний потенціал сільських територій обумовлюється ресурсами й умовами агроекосистеми та визначається її природною стійкістю, в тому числі характеризується потенційними компенсаторними і буферними можливостями до саморегулювання, самоочищення, самовідновлення складових компонентів агроландшафтів.

2. Природно-ресурсний потенціал агроландшафтів формується на основі якісних характеристик параметрів довкілля, зокрема агрокліматичних, агрохімічних, фізико-хімічних, водно-фізичних, агрофізичних, геоморфологічних і біологічних показників у агробіогеоценозах.

3. Природно-ресурсний потенціал агроландшафтів можна визначити як екологічний стан сільських територій, що характеризується видовим біорізноманіттям і потенційною здатністю забезпечувати його біопродуктивність, збереження та відтворення.

4. Найбільш доцільним способом визначення природно-ресурсного потенціалу сільських територій є системний аналіз якості параметрів складових агроекосистем на основі індексно-індикативного підходу, що дає змогу зробити комплексну якісну оцінку екологічному стану агроландшафтів.

Список літератури

1. Рідей Н.М. Природно-ресурсний потенціал агроекосистем: аналіз понятійно-категоріального апарату, обґрунтування сучасних трактувань / Н. М. Рідей, А. А. Горбатенко, Ю. А. Кучеренко, О. М. Пашутіна // Вісник Полтавської державної аграрної академії . - 2013. - № 3. - С. 13-21.

2. Агропромислове виробництво України (1997-2009). - К.: ІАЕ УААН, 2009. - 436 с.

3. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Четверта хвиля, 2010. - 224 с.

4. Руденко Л. Природно-ресурсний потенціал економічного зростання / Л. Руденко, С. Лісовський // Вісник Національної академії наук України . - 2011. - № 4. - С. 20-32.

5. Мазур Г. Ф. Природно-ресурсний потенціал розвитку агропромислового виробництва України / Г. Ф. Мазур // Економіка АПК . - 2013. - № 10. - С. 80-86.

Размещено на Allbest.ru