Малі підприємства України: поточний фінансово-економічний стан

1.1 Суть молого бізнесу та його організаційні форми

Малий бізнес є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав роль неодмінної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання, якою стало дрібнотоварне виробництво. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворювальну роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого бізнесу набувають особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого бізнесу до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує в число першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі.

У структурі сучасної мішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються малий, середній і великий бізнес. Проте, на відміну від двох останніх, малий бізнес є вихідним, найчисленнішим, а тому і найпоширенішим сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами бізнесу зумовлені різним рівнем суспільного поділу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.

Малий бізнес - це самостійна, систематична господарська діяльність малих підприємств будь-якої форми власності та громадян-підприємців (фізичних осіб), яку вони ведуть на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

Сфера малого і середнього підприємництва охоплює різноманітні види виробничої діяльності і типи робіт, які відповідають широкому спектрові можливостей ринку, що ускладнює будь-яку універсальну систематизацію чи готове порівняння діяльності підприємств. Аналіз сектора малого і середнього підприємництва ще більш ускладнюється у зв'язку з відмінностями в офіційних визначеннях дрібних підприємств і термінології, яка використовується. Автори багатьох наукових досліджень дають більш чи менш довільні визначення цьому сектору, виходячи з чисельності робочої сили чи розміру вкладеного капіталу, нерідко в цілях регулювання цього сектора чи підготовки статистики, чи ж для обґрунтування надання допомоги уряду. Інші визначення, які стосуються таких функціональних характеристик, як здатність управління, право власності, спеціалізація і методи виробництва чи навіть орієнтація на той або інший ринок, використовуються для аналізу при вимірі продуктивності.

Немає нижньої межі розміру малих підприємств, хоча проблема виникає зі спробами встановити прийнятну верхню межу: фінансисти часто говорять про верхні рівні основних фондів у їх чистому вигляді чи з доданою вартістю; обліковці можуть вказувати на загальне число працюючих; торговці підкреслюють максимальний рівень обсягу продажу; обслуговуючий персонал може використовувати загальну кількість клієнтів; виробники надають перевагу виходити з максимальної кількості енергії, необхідної для виробництва, і т. д.

Можуть поєднуватися різні критерії, які визначають той момент, коли підприємство перестає бути "дрібним": наприклад, підприємство, на якому працює 50 працівників, може вважатися "великим" у країні, яка розвивається, але "дрібним" - у країні, промислово розвинутій.

Підсумовуючи сказане, можна виділити такі основні моменти:

- визначення малих і середніх підприємств відрізняється не тільки за країнами, а й усередині країни за галузями і територіями;

- будь-яке визначення дається залежно від практичних потреб і служить визначеним цілям;

- більша диференціація визначень є реальним відображенням речей і показує, що малі підприємства не мають чіткого визначення меж.

В іноземній статистиці для визначення належності підприємства до сектора малого бізнесу, як правило, використовують такі кількісні показники: чисельність персоналу, обсяг валової продукції чи обороту капіталу (продажу) і обсяг виробничих фондів.

Такий показник, як чисельність зайнятих, використовується практично всюди, але його величина варіюється не тільки за країнами, а й за галузями тої чи іншої країни.

В Японії, наприклад, у таких галузях, як гірничорудна промисловість, транспорт, будівництво, обробна промисловість, зв'язок, кредит, комунальне господарство, фінанси і страхування, операції з нерухомістю, - чисельність працюючих має бути не більше ніж 300 чоловік, в оптовій торгівлі - не менше ніж 100 чоловік, у роздрібній - до 50 чоловік, виробництво тощо - 20 чи менше зайнятих, комерція, послуги - 5 і менше зайнятих.

У США, за визначенням Адміністрації малого бізнесу, вважається, що малий бізнес домінує в галузі, якщо обсяг середньорічної чисельності робочої сили припадає на підприємства із зайнятістю до 500 чоловік*9. Під це визначення підпадають роздрібна і оптова торгівля, сфера послуг, житлове будівництво, а також сільське господарство, лісівництво і рибна промисловість.

До дрібних у Німеччині відносять підприємства з кількістю зайнятих від одного до 50 чоловік, до середніх - фірми, де зайнято від 50 до 500 чоловік.

У Великобританії, згідно з доповіддю комісії Боултона, в обробній промисловості фірма вважається дрібною, якщо в ній зайнято не більше ніж 200 працівників; у будівництві, гірничодобувній і вугільній промисловості - не більше ніж 25 працівників.

У Франції малі і середні підприємства визначаються як підприємства, зайнятість в яких не перевищує 500 чоловік.

Поряд із загальним поняттям малого і середнього підприємництва у Франції існують різні класифікації - найдрібніших, малих і середніх підприємств. Найдрібніші підприємства об'єднують практично всі кустарні виробництва. Загалом для Франції пропонується така класифікація підприємств: найдрібніші - до 10 зайнятих, малі підприємства - 10-100 зайнятих, середні підприємства - 100-500 чоловік і великі підприємства - із зайнятістю понад 500 чоловік.

В Італії підприємства з кількістю зайнятих до 19 чоловік зараховуються до найдрібніших фірм, від 20 до 99 - до дрібних, від 100 до 499 - до середніх.

Інший показник - обсяг господарського обороту капіталу чи обсяг річного продажу використовується у США, Німеччині, Великобританії, Франції; розмір основних виробничих фондів - в Японії.

В Японії показник обсягу капіталу коливається від 100 млн єн в обробній промисловості до 50 млн єн у роздрібній торгівлі.

У Великобританії він не повинен перевищувати:

* у роздрібній торгівлі - 185 тис. ф. ст.;

* в оптовій торгівлі - 730 тис. ф. ст.;

* у моторобудуванні - 365 тис. ф. ст.;

* різноманітні послуги - 185 тис. ф. ст.;

* дорожній транспорт - не більше ніж п'ять засобів пересування*10.

Господарським кодексом України передбачено, що підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за той період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Запорука успішного розвитку малого підприємництва в країнах із розвиненою економікою полягає в тому, що велике виробництво не протиставляється малому. Тут дотримуються принципу кооперування великих і малих суб'єктів господарювання, причому великі підприємства не пригнічують малого бізнесу, а взаємодоповнюють одне одне.

Про значення малого підприємництва свідчать інтегровані показники, що характеризують стан сектора малого підприємництва в розвинутих країнах, які підкреслюють фундаментальну роль малого підприємництва в соціально-економічному та політичному житті кожної країни. Показниками вагомої ролі малого бізнесу як інтегрувального структурного елементу системи сучасної ринкової економіки є, передусім, дані про його кількісні параметри.

Зокрема, частка малих та середніх підприємств у загальній кількості підприємств змінюється за країнами - від 94% у Великобританії до 99,9% - у Франції. Про місце і значення малого та середнього бізнесу (МСП) свідчать показники його ролі в ринковій економіці, зокрема частка МСП у загальній кількості зайнятих та його частка у ВВП. Наприклад, частка МСП у загальній кількості зайнятих становить понад половину у США та Франції - 54%, у країнах ЄС - 72%, в Італії - 73%, в Японії - 78%.

Малий бізнес має не лише економіко-виробничі та соціально-економічні переваги, а саме: гнучкість, динамізм, пристосування до мінливості технологій, здатність оперативно створювати і впроваджувати нову техніку та технологію, забезпечення соціальної стабільності, насичення ринку праці новими робочими місцями, відкритість доступу та легкість входження до цього сектора економіки, а й значні соціально-психологічні переваги, в основі яких лежить специфічна мотивація до праці, яка передбачає подолання елементів відчуження і залучення елементів економічного та неекономічного заохочення.

Малому бізнесу притаманні соціальні джерела активізації колективної праці, чого немає на великих фірмах. Властивий для невеликих підприємств дух ініціативи, підприємливості та динамізму виражається в особливих людських стосунках та специфічному соціально-психологічному кліматі. У невеликих трудових колективах, пов'язаних єдиним прагненням до самостійності та виживання, відроджується почуття господаря, скорочуються до мінімуму елементи бюрократизму. Незначний чисельний склад малих підприємств дозволяє зблизити інтереси керівництва та підлеглих. Між співробітниками, як правило, немає боротьби за престиж, яка поглинає значну частину енергії працівників у великих корпораціях. На малих фірмах відносини у трудовому колективі відзначаються простотою, браком відчуженості, що породжує особливу атмосферу спільної праці, яка допомагає швидкому вирішенню трудових конфліктів між адміністрацією і робітниками.

Малі підприємства в Україні у своїй діяльності стикаються з великими труднощами.

Головна проблема малих підприємств -- недостатня ресурсна база як матеріально-технічна, так і фінансова. Практично йдеться про створення широкого нового сектора народного господарства майже на порожньому місці. Протягом десятиліть такого сектора у нас у скільки-небудь істотному ступені не було. Це, зокрема, означало і відсутність підготовлених підприємців. У основної маси населення, що жила "від получки до получки", не могло утворитися резерву засобів, потрібних для започаткування власної справи.

Ці засоби слід зараз відшукати. Ясно, що гранично напружений державний бюджет їхнім джерелом стати не може. Залишається сподіватися на кредитні ресурси. Але й вони незначні і до того ж украй важко реалізовані при постійній інфляції, що посилюється.

Положення навряд чи може серйозно змінитися в позитивний бік, якщо не перейти, нарешті, від слів до справи в суспільній підтримці конструктивного малого бізнесу. На істотне зростання наявних для цього матеріально-технічних і фінансових ресурсів, принаймні найближчим часом, немає підстав розраховувати. Але набагато краще застосувати ці ресурси можна. Для цього потрібно ретельно вивірена, послідовно проведена в життя система селекції, що дозволяє давати відчутні пріоритети тим, хто більш корисний суспільству. У цілому на сьогодні це означає перевагу сфери виробництва над сферою обертання при детальній диференціації самого виробництва, при чому не застиглої разом і назавжди, а дуже динамічної на основі грамотного вивчення суспільного попиту, зрушень, що відбуваються в ньому, і тенденцій, що намічаються.

Відповідно до такої вихідної настанови слід конструювати механізми пільгового кредитування, оподатковування, різного роду преференцій, включаючи і пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю. Справа в тому, щоб забезпечити краще задоволення потреб народу при створенні умов для послідовного розгортання підприємництва.

Наступна проблема -- це та законодавча база, на яку зараз може спиратися мале підприємництво. Поки вона, ще недосконала, а в багатьох дуже істотних випадках взагалі відсутня. Можна назвати чимало правових документів, які так чи інакше регулюють мале підприємництво, але трудність у тому, що, по-перше, немає зведеної єдиної законодавчої основи сьогоднішньої діяльності українських малих підприємств; по-друге, наявні розрізнені документи, постанови перетворюються в життя далеко не цілком. Проблема правової основи малого підприємництва в остаточному підсумку буде переконливо вирішена тоді, коли вдасться позбутися правового нігілізму. Це, звичайно, ніяк не виключає необхідності спеціальних законодавчих заходів регулювання малого бізнесу.

Зараз мале підприємництво знаходиться в умовах, дуже віддалених від тих, що повинні бути властиві ринковим відносинам. Навпаки, відчувається тенденція до того, щоб усе більше "засовувати" його в старі рамки планово-адміністративної системи з її навряд чи не всебічним плануванням і жорсткою регламентацією за допомогою лімітів, фондів іт. п.

Немає системи проведення глибокого аналізу діяльності малих підприємств. Немає належного обліку результатів їхньої роботи, практично відсутня звітність за тими показниками, що надають право малим підприємствам скористатися пільгами щодо оподатковування.

Матеріально-технічне забезпечення малих підприємств здійснюється в недостатньому обсязі і несвоєчасно. Машин, устаткування, приладів, призначених для малих підприємств і враховуючої їх специфіки, не має. Обмежено доступ малих підприємств до високих технологій, тому що їхня купівля потребує значних одноразових фінансових витрат.

Ще одна важлива проблема -- кадри. Часто говорять, що підприємцем треба народитися. Проти цього важко заперечити, але не можна не рахуватися з тим, що і їм потрібно набути значного обсягу знань: адже навчають же, скажемо, "уроджених" музикантів, учених, спортсменів. Немає підстави вважати, що до підприємців потрібно підходити з іншою міркою. Тим часом із навчанням кадрів для бізнесу справа складається далеко не кращим чином.

Коло непростих проблем пов'язано із соціальним захистом підприємницької діяльності. Відомо, що на основі розподілу суспільних фондів система соціальних гарантій і соціального забезпечення, що раніше діяла, в умовах нинішнього перехідного періоду виявилася практично підірваною. Потрібно будувати цю систему заново по відношенню до всього суспільства, а стосовно підприємців -- новому соціальному прошарку -- тим більше.

Зниження прибутків населення привело до значного погіршення структури споживання. Прибутки спрямовуються в основному на придбання товарів першої необхідності, насамперед продуктів харчування й оплату комунальних послуг. Те саме стосується і малого підприємництва. Якщо раніше воно мало певне накопичення, то після першого етапу реформи було змушене працювати в основному на споживання. Виробляти продукцію з тривалим виробничим циклом, включаючи і наукомістку, стало навіть не те що неефективно, а просто руйнівно. Почалися серйозні негативні структурні зміни в малому бізнесі. Якщо процеси, що нині відбуваються, продовжуватимуться і не натраплять на протидії у вигляді соціальних гарантій малому підприємництву, саме його існування під сумнівом.

З метою розвитку малого бізнесу і забезпечення державної підтримки малого підприємництва Раді Міністрів -- Уряд України прийняли спеціальні постанови.

Передбачаються доручення ряду міністерств і відомств щодо внесення змін і розробки відповідних положень у сфері фінансування і кредитування, науково-технічного розвитку, матеріально-технічного забезпечення і збуту продукції, підготовки кадрів, зовнішньоекономічної діяльності, а також установлення додаткових податкових пільг для суб'єктів малого підприємництва. Відповідно до постанов затверджено комплекс першочергових заходів для розвитку малого підприємництва в Україні: нормативно-правове забезпечення, фінансово-кредитне забезпечення, інформаційно-технічне забезпечення, зовнішньоекономічна діяльність, організаційна, кадрова, консультаційне забезпечення.

На Міністерство економіки України покладено розробку основ політики державної підтримки малого підприємництва, а також координації центральних органів виконавчої влади і формування інфраструктури малого підприємництва.

Як показує досвід, малий бізнес створює умови для підвищення зацікавленості кожного робітника в кінцевих результатах праці.

Основні причини гальмування розвитку малого підприємництва в Україні:

-- неопрацьованість законодавства як з питань розвитку малого підприємництва, так і підприємництва в цілому;

-- високі податки, що змушує деяких суб'єктів малого та середнього підприємництва йти в тіньову економіку;

-- недостатня державна фінансова-кредитна і майнова підтримка малих підприємств;

-- відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого бізнесу;

-- недосконалість системи обліку та статистичної звітності малих підприємств;

-- обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення;

-- недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності;

-- відсутність стимулів для інвестицій;

-- психологічне неприйняття позитивної ролі підприємців у ринкових перетвореннях серед окремих верств населення.

Основними напрямами дальшого розвитку малого підприємництва в Україні у найближчій перспективі є: формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку малого бізнесу; вдосконалення фінансово-кредитної підтримки; забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств; інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу; стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів малого та середнього підприємництва.

Формування відповідної законодавчої бази розвитку малого підприємництва передбачає, насамперед, встановлення правових гарантій для забезпечення свободи і захисту приватної власності; розробку дійових законодавчо-нормативних актів, спрямованих на стимулювання малого бізнесу; усунення правових суперечностей і скасування положень, що гальмують розвиток приватної ініціативи.

Зараз найактуальнішими проблемами є розробка нових та вдосконалення діючих підходів до власності та форм її захисту; створення сприятливішого податкового, інвестиційного, інноваційного та цінового режимів для суб'єктів малого підприємництва; упорядкування механізму державного регулювання та контролю підприємницької діяльності.

Вирішення існуючих проблем розвитку малого підприємниці в Україні, створення відповідного середовища потребують докорінної перебудови державної політики щодо сприяння цьому сектору економіки.

РОЗДІЛ 2. МАЛІ ПІДПРИЄМСТВА УКРАЇНИ: ПОТОЧНИЙ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ СТАН

Розвиток малого бізнесу є потужним фактором структурної перебудови економіки, прискорення науково- технічного прогресу, формування нового соціального шару. Відзначено такі специфічні соціально-економічні функції малого підприємництва [2]

1. Сприяння процесам демонополізації та роздержавлення економіки, стимулювання розвитку економічної конкуренції.

2. Залучення до економічного обігу матеріальних, природних, фінансових, людських та інформаційних ресурсів, використання яких є неефективним для великих компаній.

3. Поліпшення становища ринків шляхом забезпечення еластичності їхньої структури, врегулювання попиту, пропозиції і цін, принаймні часткової компенсації падіння пропозиції в період реструктуризації великих компаній, індивідуалізації пропозиції та диференціації попиту, насичення ринків, задоволення специфічних місцевих потреб.

4. Вивільнення великих підприємств від виробництва нерентабельної для них дрібносерійної та штучної продукції, яка задовольняє індивідуальний попит, підвищення тим самим ефективності їхньої діяльності. Підвищення гнучкості виробництва великих підприємств, зменшення їх комерційних ризиків завдяки укладенню коопераційних угод з малими підприємствами.

5. Забезпечення додаткових робочих місць, подолання прихованого безробіття, надання роботи працівникам, вивільненим в ході реструктуризації великих підприємств.

6. Стимулювання підвищення ділової активності населення та розвитку середнього класу, який становить соціальну базу економічних реформ, забезпечує стабільність суспільства.

7. Протидія люмпенізації та поширенню утримувальницької психології, всебічне сприяння розвиткові людського капіталу.

8. Пом'якшення соціальної напруженості завдяки ослабленню майнової диференціації та підвищенню рівня доходів населення.

9. Збільшення гнучкості національної економіки та ринкової пропозиції відповідно до сучасних умов відкритої економіки.

Ми вважаємо за доцільне доповнити перелік такими важливими функціями малого бізнесу:

1. Посилення здорової конкуренції на ринку та, як наслідок, підвищення якості вітчизняної продукції.

2. Підвищення можливості для самореалізації кожної людини.

3. Активізація впровадження альтернативних енергоресурсів, що сприяє збереженню навколишнього середовища.

Можливості малого підприємства. Відзначають [2] такі вагомі конкурентні переваги малих підприємств в інституційній структурі економіки, як:

1. Мобільність, здатність до швидкого реагування на зміни кон'юнктури ринку, оперативність освоєння нової продукції та зміни обсягів виробництва в межах виробничих можливостей.

2. Дрібносерійне виробництво, можливість підвищення ефективності за рахунок вузької спеціалізації, технологічна гнучкість виробничих процесів.

3. Низька капіталомісткість, швидка окупність вкладень, невисокі експлуатаційні та накладні витрати підприємства.

4. Здатність до якнайповнішої мобілізації доступних ресурсів, включаючи оперативне використання досягнень науково-технічного прогресу (в технічній, економічній, організаційній, інформаційній сферах).

5. Раціональна організація підприємства, обумовлена максимальним зближенням менеджменту, маркетингу та виробничого процесу.

6. Оптимальні можливості для реалізації мотивів та схильностей до підприємницької діяльності.

1.2 Фінансово-економічний стан малого підприємництва в Україні сьогодні

Згідно зі статистичними даними, абсолютна кількість малих підприємств в Україні постійно зростає, і в теперішній час понад 90% зареєстрованих підприємств є малими. Проте аналіз приросту малих підприємств в динаміці, розрахованого нами на підставі статистичних даних [3], свідчить про постійне уповільнення зростання їхньої кількості (табл. 1). 2008 р. через фінансову кризу виявився несприятливим як для всього бізнесу, так і для малих підприємств зокрема, що призвело до скорочення кількості малих підприємств, але у 2009 р. ситуація стабілізувалася. Припинення зростання кількості малих підприємств викликане, на наш погляд, насиченням ними галузі торгівлі за одночасної відсутності стимулу їхньої появи у виробничих сферах.

Таблиця 1 - Динаміка зростання кількості малих підприємств в Україні за роками

*різке підвищення відносних та абсолютних показників кількості малих підприємств викликане введенням нових критеріїв визначення малого підприємства.

Суб'єкти малого бізнесу є одним із важливих джерел формування робочих місць. На малих підприємствах зайнято 11% працюючого населення країни. При чому протягом останніх років цей показник не тільки не виріс, але й дещо знизився, особливо це стосується зайнятості на малих підприємствах промисловості (табл. 2). За даними статистики за 2008 р. найбільш активно малий бізнес залучає населення до сфери торгівлі - 26% від загальної кількості населення, зайнятого у малому бізнесі, у той час як до промисловості - 17%, а найменш приваблива для малого бізнесу сфера освіти - 0,07%. У структурі промислової сфери на частку підприємств малого бізнесу в 2008 р. припадало 10,7% зайнятого в промисловості населення, на частку середніх - більш ніж 30%, великих - близько 59% [4].

Таблиця 2 - Зайнятість населення на малих підприємствах України

В структурі активів підприємств малого бізнесу переважає частка обігових коштів (на кінець 2008 р. - 56,2%). При чому на великих підприємствах частка необігових активів (56,9%) більша ніж на малих (44,8%). У промисловості ця тенденція зберігається, однак, за 2008 р. малі підприємства промисловості, на відміну від великих, зуміли поліпшити структуру своїх активів, збільшивши на 2% частку необігових активів. У масштабах усієї країни частка малого бізнесу в необігових активах також дещо збільшилася, потіснивши великі підприємства. Це особливо цікаво, оскільки промисловість є галуззю капіталомісткою, великою мірою залежить від стану і розвитку необігових активів, а саме основних фондів.

У структурі джерел фінансування запозичені джерела переважають над власними, що свідчить про неможливість автономного існування підприємства і про його залежність від зовнішніх джерел фінансування. Таке положення характерно як для малих підприємств України, так і для великих, причому протягом 2008 р. становище погіршилося, але у підприємств малого бізнесу проблема недостатності власного капіталу все ж таки постає більш гостро. Сукупна кредиторська заборгованість підприємств малого бізнесу України на кінець 2008 р. (382 688,7 млн. грн.) практично дорівнює сукупній кредиторській заборгованості великих підприємств країни (383 461,2 млн. грн.). Причому, переважання позикових джерел фінансування над власними не є наслідком достатності та доступності зовнішніх джерел фінансування. Як у підприємств великого бізнесу, так і у малих левову частку кредиторської заборгованості складає заборгованість за товари, роботи і послуги, що свідчить про труднощі в розрахунках між підприємствами. У промисловій галузі ситуація дещо інша: кредиторська заборгованість малих підприємств (30 897,3 млн.грн.), у тому числі і заборгованість за товари, роботи, послуги, незрівнянно менша ніж аналогічна заборгованість великих підприємств (207 079,7 млн.грн.).

Кредиторська заборгованість малих підприємств, так само як і великих, протягом

2008 р. зросла у 1,5 рази, проте ці підприємства залишаються ліквідними завдяки очікуваним надходженням грошових коштів від дебіторів.

Кількість підприємств малого бізнесу у багато разів перевищує кількість великих, проте, їхній внесок в обсяг реалізованої продукції в 2008 р. склав тільки 16,3%. У промисловості частка малих підприємств у загальному обсязі реалізованої продукції в 2008 р. становить 4,6% (у 2009 р - 6,6%). Проте, аналіз фінансових результатів їх діяльності у 2008 р., виконаний за даними статистики [4], показав, що більша кількість малих підприємств промисловості в порівнянні з великими змогли краще адаптуватися до нових умов, і частка збиткових підприємств виявилася нижчою ніж у великих підприємств. Але, на жаль, сума збитків, отриманих збитковими малими підприємствами значно перевищує суму прибутку, яку отримали прибуткові малі підприємства, тому загальний рівень рентабельності діяльності малого бізнесу на кінець 2008 р. негативний.

Частка підприємств малого бізнесу, які закінчили 2008 р. з прибутком (62,7%), виявилася вищою ніж частка прибуткових великих підприємств (58,5%). Проте, великі підприємства, в середньому, все ж таки працювали більш стабільно, і розкид за фінансовими результатами в цій групі менший: різниця між середнім прибутком прибуткового підприємства і середніми збитками збиткового склала 0,13 млн.грн., У той час як по малих підприємствах ця різниця дорівнює 0,41 млн.грн. (табл.3, 4).

Таблиця 3 - Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування за 2008 р.

У структурі реалізованої малими підприємствами України продукції левову частку займає торгівля (62%). Протягом 2006-2008 рр. спостерігається тенденція до певного зниження частки цієї групи за рахунок збільшення часток малих підприємств інших галузей економіки, в т.ч. промисловості (табл.5).

Підсумки проведеного аналізу, свідчать, що становище малих підприємств в Україні не є задовільним. Велика кількість суб'єктів малого бізнесу балансує на межі згортання діяльності. Труднощі, що перешкоджають стабільній діяльності і розвиткові малих підприємств, особливо промислових, пов'язані з великим зносом основних фондів, недостатністю фінансових ресурсів для оновлення основних фондів та поповнення обігових, браком знань та навиків управлінського персоналу, що заважає приймати найбільш ефективні управлінські рішення. За цих умов особливо важливим, на думку авторів, є проведення заходів щодо підвищення професіоналізму керівників малих підприємств, в іншому випадку малий бізнес як інститут економіки не буде ефективним.

Таблиця 4 - Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування по малих підприємствах за 2009 р.

Таблиця 5 - Продукція малих підприємств за видами економічної діяльності (у % до загального обсягу реалізації продукції по Україні)

1.3 Погляд уряду на роль малого підприємництва в розвитку економіки країни