Історія формування та розвитку "Макроекономіки" як науки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний Університет Харчових Технологій

Кафедра економічної теорії

Реферат з дисципліни

«Макроекономіка»

На тему: «Історія формування та розвитку «Макроекономіки» як науки»

Київ 2015

Зміст

Вступ

1. Макроекономіка:суть,предмет і функції

2. Історія розвитку макроекономічної науки

3. Місце макроекономіки в системі наук

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Господарська діяльність людей надзвичайно багатогранна. Наслідком цієї діяльності є утворення складних взаємодіючих і взаємозалежних економічних структур. Вони вивчаються цілою системою економічних наук, які носять прикладний, функціональний та фундаментальний або загальнотеоретичний характер. Господарські зв'язки досліджуються з різних позицій і на різних рівнях. Дисципліни фундаментальної економічної теорії вивчають загальні закономірності розвитку економічних систем з точки зору виробничих відносин (політична економія), а також на рівнях первинних неподільних господарських ланок (мікроекономіка) та всього народного господарства як єдиного цілого (макроекономіка). Крім цих основних рівнів дослідження виділяють ще проміжні рівні економічних структур - мезо- та мегаекономіку. У цій частині ми з'ясуємо місце макроекономіки в сучасній економічній теорії, розглянемо історію її становлення, визначимо ключові поняття, якими вона оперує, її предмет.

Метою дослідження є аналіз розвитку і формування «Макроекономіки» як науки.

Поставлена мета зумовлена необхідністю вирішення таких завдань:

1. Вивчення теоретичних основ макроекономічного аналізу;

2. Дослідження історії розвитку макроекономіки;

3. Аналіз дослідженого.

Макроекономіка як одна із складових частин економічної теорії є наукою про поведінку економіки як єдиного цілого. Вона вивчає причини циклічних коливань і взаємозв'язок динаміки обсягів виробництва, рівня інфляції та безробіття.

макроекономіка закон попит маркс

1. Макроекономіка:суть,предмет і функції

Макроекономіка - галузь економічної науки, що вивчає поведінку економіки як єдиного цілого з метою забезпечення умов сталого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, мінімізації рівня інфляції і рівноваги платіжного балансу. Макроекономіка - це одна з наук, що вивчає закономірності функціонування національної економіки. Окрім неї, економіку вивчають багато інших економічних наук: політична економія, мікроекономіка, маркетинг, менеджмент, галузеві та функціональні економіки та ін. Водночас макроекономіка як наука, насамперед, спирається на положення та висновки політичної економії про розвиток виробничих відносин, розширене відтворення, дію об'єктивних економічних законів та механізми їх використання у практиці господарювання [1, c.10]. Вона також має безпосередній зв'язок з математикою і статистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделювання, що перетворює її у точну науку, дозволяє перейти від якісного до кількісного аналізу економічних явищ, процесів та закономірностей, які відбуваються в економіці. Отже, макроекономіка формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні. Вона досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб'єктів. Внутрішній стан та функціонування економічної системи як єдиного цілого забезпечується зв'язками між елементами, що входять до її складу, і зовнішнім середовищем.

Предмет макроекономіки, великомасштабні (у масштабах всього суспільного виробництва) економічні процеси і явища [5, c.367].

Основними законами макроекономіки є:

1. Закон макроекономічної рівноваги,

2. Закон вартості,

3. Закон попиту та пропозиції,

4. Закон саморегулювання макроекономічних процесів,

5. Закон спадної граничної продуктивності,

6. Закон спадної граничної корисності.

Об'єктом макроекономіки є історично визначена економічна система вцілому. Загальною рисою кожної економічної системи є її здатність до постійного відтворення виробництва.

Функції макроекономіки - це ті завдання, що розв'язуються у процесі

дослідження й аналізу реальної економічної. системи (макроекономіка як наука), та її викладання і вивчення (макроекономіка як навчальна дисципліна) [3, c.160].

Макроекономіка виконує такі функції:

- теоретико-пізнавальну;

- прикладну (практичну);

- світоглядну (формування сучасного економічного мислення та економічної культури).

До основних проблем, що досліджуються на макроекономічному рівні, відносяться:визначення обсягу і структури національного продукту і національного доходу; виявлення чинників, що регулюють зайнятість у масштабах національної економіки; аналіз природи і механізму інфляції та антиінфляційне регулювання; вивчення механізму і чинників економічного зростання; з'ясування причин циклічних коливань і кон'юнктурних змін в економіці; дослідження зовнішньоекономічної взаємодії національних економік; теоретичне обгрунтування цілей, форм і методів здійснення макроекономічної політики держави.

Макроекономічний підхід до дослідження економічних процесів і явищ має ряд особливостей.

По-перше, він спрямований на вивчення принципів формування агрегативних показників, що характеризують рівень або тенденції розвитку економіки в цілому: національний доход, загальні обсяги інвестицій і зайнятості, загальний рівень цін, темпи економічного росту і т.д.

По-друге, на відміну від мікроекономічного аналізу, при якому рішення виробників і споживачів і їхня дія на окремих ринках розглядаються як незалежні, вивчення економіки в цілому припускає необхідність розгляду взаємодії між економічними суб'єктами через систему взаємозалежних ринків.

По-третє, при макроекономічному підході розширюється число економічних суб'єктів, що визначають стан і розвиток економіки. До складу цих суб'єктів, крім виробників і споживачів, входить також держава, вплив якої на економіку стає об'єктом вивчення. Крім того, у відкритих моделях функціонування національної економіки до складу суб'єктів макроекономічного аналізу включаються сукупні виробники і споживачі, а також уряди інших країн. При мікропідході вплив зовнішньоекономічних чинників на функціонування фірми або галузевого ринку, як правило, не розглядається.

Розрізняють позитивну і нормативну макроекономіку. Позитивна макроекономіка має на меті пояснення сутності економічних процесів і явищ, що відбуваються, і вироблення рекомендацій з економічної політики на основі аналізу реальних економічних параметрів. Тобто позитивна макроекономіка має справу з аналізом економічних фактів і ставить за мету побудову економічних моделей, вільних від суб'єктивних суджень. Твердження позитивної макроекономіки можуть бути статистично підтверджені або спростовані.

Нормативна макроекономіка виражає світоглядні, ідеологічні принципи, постулати і настанови економічної поведінки, які служать основою для оцінки бажаності тих або інших результатів економічної діяльності. Тобто нормативна макроекономіка являє собою сукупність суб'єктивних суджень про те, як повинна функціонувати економіка. Так, наприклад, твердження типу “бідні не повинні сплачувати податки”, “оподатковування повинно будуватися за прогресивною шкалою” є нормативними [3, c.347].

2. Історія розвитку макроекономічної науки

Макроекономіка є досить молодою економічною наукою. За загальним визнанням своєї зрілості вона досягла у 30-ті роки XX ст., у період після світової економічної кризи, коли набула здатності впливати на економічну практику.

Початок свій макроекономічна наука бере ще у XVI ст. У 1576 р. француз Жан Боден обгрунтував зміну рівня цін (тобто інфляцію) результатом зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів. Це була перша спроба макроекономічного аналізу цін із використанням кількісної теорії грошей. Дана теорія стала основою сучасної монетарної теорії [4, c.120].

Макроекономічну спрямованість мали також дослідження англійських економістів В. Петті і Г. Кінга, які біля трьохсот років тому вперше у світовій практиці здійснили розрахунки й дали оцінку національного доходу Англії і Франції. Перші оцінки національного доходу Англії, що були зроблені В. Петті, передбачали, зокрема, конкретні практичні цілі. Вчений досліджував питання про вплив на економіку заходів, пов'язаних з розподілом доходів та удосконаленням системи оподаткування в країні.

Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у ХVШ ст. у працях французької школи фізіократів. Основоположник цієї школи Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кругообороту, так звану “Економічну таблицю” (1758 р.). Ця таблиця відображала загальну картину кругообороту товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому. Свою модель господарського кругообороту Ф. Кене побудував за аналогією з циклом кровообігу людини, оскільки сам за фахом був лікарем. Вчений виходив з того, що в процесі кровообігу органи людського тіла нерозривно пов'язані один з одним. При цьому кожний орган, виконуючи в кровоносній системі свою особливу функцію, еквівалентно обмінюється своєю “роботою” з іншими органами і завдяки цьому бере участь у відтворенні всього організму [2, c.345-350].

За аналогією з людським організмом Ф. Кене поділив суспільство на три класи: 1) продуктивний (селяни); 2) заможний (землевласники); 3) безплідний (ремісники). Ці класи у Ф. Кене обмінюються між собою результатами своєї праці і тим самим відтворюють себе, тобто свою продуктивну силу.

Розробляючи “Економічну таблицю”, Ф Кене виходив із двох принципів:

1. Господарський кругооборот має базуватися на природному економічному порядку без зовнішнього, тобто державного, втручання. Отже, Ф. Кене був прихильником економічного лібералізму.

2. Аналогія економічних процесів із кровообігом сама по собі підводила Ф. Кене до думки про можливість виникнення певних порушень у господарському кругообороті, аж до появи кризових явищ за аналогією з інсультом чи інфарктом.

Головний недолік “Економічної таблиці” Ф. Кене полягав у тому, що вона не давала пояснення, як в економіці забезпечуються ”природні закони”, тобто, вчений не розкрив механізму саморегулювання ринкової системи.

На це запитання відповіли представники класичної теорії. Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання, до досягнення так званого природного порядку в економіці забезпечується за допомогою механізму ціноутворення. Найяскравішим представником цієї теорії був Адам Сміт, який розглядає дві ціни:

1) природну, що покриває витрати і забезпечує середню норму прибутку;

2) ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку.

Регулювальна роль цін при цьому виявляється таким чином.Під впливом конкуренції і залежно від співвідношення між попитом і пропозицією ринкова ціна відхиляється або вгору, або вниз від природної ціни. Якщо попит вищий ніж пропозиція, а ринкова ціна відхиляється вгору від природної, то в галузі, де виробляється даний товар, забезпечується прибуток на рівні, вищому від середньої норми. Це спонукає економічні суб'єкти переміщувати капітал у більш прибуткову галузь. І навпаки, якщо попит нижчий ніж пропозиція, ринкова ціна менша від природної, а прибуток нижчий від середнього рівня, то капітал вилучають із малоприбуткової галузі.

Зазначені переміщення капіталу за своєю тенденцією забезпечують рівновагу в економіці, тобто такий розподіл ресурсів між окремими галузями, який відповідає суспільним потребам. У даному перерозподілі капіталу кожний дбає лише про власні інтереси - одержати найбільший прибуток. Але цією дією кожний забезпечує також дотримання суспільних інтересів, не усвідомлюючи того [4, c.67-78]. Таким чином, ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнення макроекономічної рівноваги. Протилежний підхід до оцінки регулювальних можливостей ринку пропонує марксистська теорія. К. Маркс розробив дві моделі господарського кругообороту - моделі простого й розширеного відтворення. Він дійшов висновку, що в умовах постійного нагромадження капіталу норма прибутку має тенденцію до зниження (закон тенденції норми прибутку до зниження). Ця обставина, на думку К. Маркса, позбавляє капіталістів бажання перетворювати неспожиту частину додаткової вартості в інвестиції. Внаслідок цього процес господарського кругообороту гальмується, скорочується виробництво, виникає криза, відбувається зубожіння людей, що зрештою руйнує капіталістичну ринкову систему.

Макроекономічні ідеї К. Маркса не дістали визнання за межами країн соціалізму. Макроекономіка розвивалася згідно з класичною теорією. Але світова економічна криза в 1929-1933 рр. не підтвердила також основного постулату класичної теорії - здатності ринкової економіки до швидкого самовидужання, що викликало недовіру до неї. Виникла необхідність у новій макроекономічній теорії. Її засновником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, а його теорія дістала назву кейнсіанської. Кейнс піддав гострій критиці класичну теорію. Якщо класики стверджували, що ринкові ціни здатні автоматично встановлювати в економіці рівновагу, а тому державне втручання в економіку не потрібне, то Кейнс уперше висунув ідею про те, що ринкова рівновага - це ще не благо для економіки. Він довів, що в ринковій економіці може бути рівновага за неповної зайнятості і що для її досягнення необхідне втручання держави. До основних важелів такого втручання Кейнс відносив фіскальну й грошову політику, а об'єктом регулювання вважав сукупний попит. Свої погляди на проблеми регулювання ринкової економіки Кейнс виклав у книзі “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936 р.), де показав, що держава, впливаючи на окремі макроекономічні показники, зокрема, на такі як загальний доход, споживання, інвестиції, заощадження та ін., може ефективно здійснювати регулювання економіки. Ця теорія стала домінуючою протягом кількох десятиліть [2, c.356-360].

У наш час значний внесок у розвиток макроекономічної теорії, зокрема макроекономічного аналізу, зробили англійський вчений К. Кларк, американський економіст українського походження С. Кузнєц, американські вчені П. Самуельсон, П. Хейне, американський економіст, росіянин за походженням В. Леонтьєв та ін. У своїх працях вони теоретично обгрунтували склад і зміст важливих макроекономічних показників, таких як національний продукт, дохід і багатство, валовий випуск, зробили їх розрахунки; конкретизували ряд положень щодо оцінок неринкових послуг органів державного управління, концепцій кінцевого і проміжного споживання, використання міжгалузевого балансу для визначення зв'язків між галузями і прогнозування та регулювання економіки на національному рівні.

Проте в період нової світової економічної кризи 70-х років XX ст. виявилося, що державне втручання в економіку не завжди дає очікуваний, тобто позитивний, результат і що вплив держави на сукупний попит у період економічного спаду не забезпечує збільшення виробництва, а лише породжує інфляцію. Вперше у світовій практиці виник такий феномен, як стагфляція, тобто коли водночас має місце спад виробництва і зростання цін. Це істотно вплинуло на авторитет кейнсіанської теорії. На цьому тлі почала інтенсивно розвиватися “неокласична” теорія. Неокласична теорія виникла в 70-х роках XIX ст. Зазначимо, що неокласична теорія має багато різних напрямків. Так, теорія добробуту вперше ввела до наукового обігу поняття “суспільні блага”, “зовнішні ефекти”, “монополії”, з якими ринок справитися не може, а тому потрібна допомога держави. На це спирається зокрема й теорія державних фінансів (П. Самуельсон). Отже, як реакція на недоліки кейнсіанської теорії виникла неокласична школа. Вона містить ряд теорій, що суперечать кейнсіанській. Серед них на сучасному етапі найрельєфніше виділяються монетаристська теорія, теорія раціональних очікувань, теорія економіки пропозиції та ін. Кожна з них має як позитивні, так і уразливі сторони. Зокрема, в основі монетаристської теорії, яка була обгрунтована американським економістом Мілтоном Фрідменом, лежить ідея про те, що головна роль в регулюванні економіки належить грошово-кредитній, а не фіскальній політиці. При цьому основним інструментом регулювання економіки є гроші. Збільшуючи чи зменшуючи пропозицію грошей, держава може здійснювати регулюючий вплив на економічну активність [4, c.56].

Прихильники теорії економіки пропозиції вважають кейнсіанську теорію односторонньою, яка враховує тільки попит і недооцінює необхідність регулювання пропозиції. Насправді ж фіскальна політика, передусім через податковий механізм, може впливати й на сукупну пропозицію, тобто в кінцевому підсумку на реальний обсяг виробництва.

Отже, сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається на ряд теорій, котрі взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначити ефективність кожної теорії залежно від своїх суб'єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики певної країни.

3. Місце макроекономіки в системі наук

Макроекономіка є складовою частиною сучасної економічної теорії -фундаментальної науки, яка вивчає господарську діяльність людей. Вона має багато спільного з мікроекономікою. Обидві зосереджують свою увагу на проблемах, які породжуються функціонуванням ринку. Діалектика ринку, а відповідно і науки про ринкове господарювання, досить складна. З одного боку, ринок є найбільш досконалим механізмом узгодження рішень індивідів і ефективного розподілу ресурсів, а з іншого - він породжує чимало негативних явищ, таких як спади виробництва, безробіття, інфляція, майнова поляризація суспільства.

Вивчаючи різноманітні і суперечливі процеси ринкової економіки, вчені прийшли до висновку, що висока ефективність і багатство країни не гарантують стабільності і добробуту для всіх, і ринкова економіка потребує регулювання з боку суспільства, яке спрямоване на переборення значних вад ринку. Отже, ринок є спільним об'єктом вивчення для мікро- і макроекономіки [2, c.45-48].

Фундаментом макроекономіки є теоретичні основи мікроекономіки, тому що загальноекономічні тенденції складаються в результаті прийняття індивідуальних рішень мільйонів домашніх господарств і фірм, які в своїй сукупності й утворюють економічну систему. Проте стосовно макроекономіки особливо слід пам'ятати правило: „що є вірним для частини, не завжди справджується для цілого“. Висновки, одержані для окремого суб'єкта, не можна застосовувати до їх сукупності чи економіки в цілому. Так, ощадливість окремої людини є запорукою збільшення її особистого багатства, проте зростання заощаджень в економіці в цілому, навпаки, може призвести до зменшення багатства нації. Разом з тим, вивчення макроекономіки зрештою допомагає кожному мікроекономічному суб'єкту краще орієнтуватися у поточних економічних ситуаціях при прийнятті рішень відносно заощаджень, пошуку або зміни роботи, одержання кредитів і т.п., а також дозволяє реально оцінювати економічні складові програм політичних партій і лідерів, їх пропозиції та обіцянки відносно рівня життя чи інших намірів уряду.

Макроекономіка пов'язана також з багатьма іншими науками, як економічними, так і неекономічними, зокрема із статистикою, яка забезпечує макроекономічні дослідження інформацією та методами її обробки; з демографією, яка надає дані про зміни у структурі населення, про його здатність до мобільності; а також з психологією, оскільки на економічні процеси впливають психологічні мотиви суб'єктів; з соціологією, яка вивчає поведінку людей в різних ситуаціях; з екологією, яка все більше пов'язує економічні проблеми з питаннями охорони довкілля, збереження природи. Макроекономіка відчуває на собі вплив певної філософії та політичної ідеології [5, c.90].

Макроекономіка спирається на величезний масив інформації, яку збирають в усіх країнах світу. Важливою проблемою є вивчення принципів національного рахівництва, яке надає інформацію про рівні випуску продукції, доходів, заощаджень, споживання та інвестицій в економіці.

Макроекономіка як наука ще досить молода і постійно розвивається, тому що сама економіка розвивається, змінюється, виникають нові питання, на які потрібно шукати відповіді. Як і в будь-якій науці, в ній з'являються нові теорії, які відтісняють старі. У гострих суперечках і в жорсткій конкуренції торують собі дорогу нові ідеї і підходи до пояснення нових явищ, розуміння механізмів їх виникнення і розвитку.

Новітнім явищем останніх років стала глобалізація - посилення взаємозв'язків між економіками окремих країн. Кожна країна зазнає впливу не тільки зміни внутрішніх умов, але й зміни ситуації в інших країнах. Тому сучасна макроекономіка багато уваги приділяє інтернаціональним аспектам економічного розвитку, співставленню показників різних країн, міжнародній координації дій урядів.

Висновок

Отже, макроекономіка - це розділ сучасної економічної теорії, який досліджує економіку як єдине ціле, і навіть її найважливіші складові (бізнес, державний і т.п.).

Основними проблемами, які вивчає макроекономіка, є: економічне зростання і його темпи; економічний цикл та її причини; рівень зайнятості і проблему безробіття; загальний рівень цін, і проблема інфляції; рівень ставки відсотка голосів і проблеми грошового звернення; стан державного бюджету, проблема фінансування бюджетного дефіциту і проблему державного боргу перед; стан платіжного балансу і за проблеми валютного курсу; проблеми макроекономічної політики.

Термін „макроекономіка” увів у науковий оборот норвезький економіст, лауреат Нобелівської премії Рагнар Фріш. У статті „Проблеми поширення та проблеми імпульсу в економічній динаміці” (1933) він вперше використав поняття „мікроекономіка” для позначення сфери поведінки окремих економічних суб'єктів та „макроекономіка” для позначення сфери діяльності в межах національної економіки.

Макроекономіка як наука ще досить молода і постійно розвивається, тому що сама економіка розвивається, змінюється, виникають нові питання, на які потрібно шукати відповіді. Як і в будь-якій науці, в ній з'являються нові теорії, які відтісняють старі. У гострих суперечках і в жорсткій конкуренції торують собі дорогу нові ідеї і підходи до пояснення нових явищ, розуміння механізмів їх виникнення і розвитку.

Сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається на ряд теорій, котрі взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначити ефективність кожної теорії залежно від своїх суб'єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики певної країни.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Четверта хвиля, 2010. - С.5-15

2. Бортіс Генріх. Інституції, поведінка та економічна теорія: внесок до класико- кейнсіанської політичної економії / Тамара Бардадим (пер.з англ.). - К. : Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2007. - 560с.

3. Гротковська Г.Е.,Косік А.Ф. Макроекономіка:Навчальний посібник. -К.:Київ «Центр учбової літератури»,2013. - с.672

4. Павловський М. «Макроекономіка перехідного періоду». К.: «Техніка». 2012

5. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка:Підручник. - К.: Либідь, 2013. - С. 10-23.

Размещено на Allbest.ru