Залучення іноземного капіталу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ

1. Сутність та значення іноземних інвестицій

іноземний інвестиція міжнародний фінансовий

Відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції - це цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту [9].

Іноземні інвестори -- це суб'єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, а саме:

- юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;

- фізичні особи іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності;

- іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;

- інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, включаючи внески до статутного фонду підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України. Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України. При реінвестиціях прибутку, доходу та інших коштів, одержаних у валюті України внаслідок здійснення іноземних інвестицій, перерахування інвестиційних сум провадиться за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на дату фактичного здійснення реінвестицій.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

валюти України - відповідно до законодавства України;

будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

інших цінностей відповідно до законодавства України.

Залежно від ступеня контролю над зарубіжними компаніями іноземні інвестиції поділяють на прямі та портфельні.

Поділ на прямі та портфельні інвестиції, вважає А. Даниленко, залежить від ступеня контролю над компаніями. Прямі інвестиції надають право безпосереднього розпорядження закордонною компанією. Вони спрямовуються приймаючі країни двома шляхами: перший - організація нових підприємств; другий - купівля або поглинання вже діючих компаній. Портфельні інвестиції - капітальні вкладення, частка яких у капіталі нижче межі, визначеної для прямих інвестицій. Портфельні інвестиції не забезпечують контролю за закордонними компаніями, обмежуючи прерогативи інвестора отриманням частки прибутку (дивідендів) [31].

Прямі інвестиції -- це вкладення у зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль інвестора або його участь в управлінні підприємством.

На думку російського вченого Кириченко О.А, прямі іноземні інвестиції - це вкладення капіталу з метою придбання довготермінового економічного інтересу в країні - прикладення капіталу, яке забезпечує контроль прямого іноземного інвестора над об'єктом розміщення капіталу [43].

Вітчизняні вчені-економісти наводять різні визначення прямих іноземних інвестицій. Так, А.А. Пересада зазначає, що прямі інвестиції здійснюються без фінансових посередників у виробничі фонди з метою одержання доходу і участі в управлінні виробництвом [66].

Однак, Гитман Л. визначає «прямі інвестиції» як «вкладення капіталу з метою одержання підприємницького прибутку (доходу), та вкладення, які зумовлені довготерміновим економічним інтересом і забезпечують контроль інвестора над об'єктом інвестування» [24].

Таким чином, прямі іноземні інвестиції - це основні форма експорту приватного капіталу, що забезпечує встановлення ефективного контролю і надає право безпосереднього розпорядження закордонною компанією.

За законодавством України - прямі - це інвестиції за умови, що частка іноземного інвестора в статутному капіталі господарського товариства становить не менше 10%.

Що стосується портфельних інвестицій - це капітальні інвестиції, частка яких у капіталі нижче межі, визначеною для прямих інвестицій. Портфельні інвестиції не забезпечують контролю за закордонними компаніями, обмежуючи права інвестора отримання частки прибутку (дивідендів).

Таким чином, розглянувши думку різних науковців і зафіксувавши системний характер іноземних інвестицій, можна запропонувати нашу класифікацію, що задовольняє вимоги зовнішніх і внутрішніх користувачів обліково-аналітичної інформації (див. табл. 6.1).

Основними видами іноземного інвестування є залучення прямих і портфельних інвестицій. Розглянемо більш детально прямі іноземні інвестиції адже вони є основним ступенем контрою над будь-яким проектом, тому в даний час вони є найбільш актуальними.

Прямі іноземні інвестиції - це речі, грошові кошти, майнові права, цінні папери, а також результати інтелектуальної діяльності, що вкладаються іноземними інвесторами (у передбачених законом формах) з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту у підприємства (організації) будь-якої організаційно-правової форми, іноземна інвестиція в статутному фонді яких, за його наявності, становить не менше 10 відсотків.

Основними формами прямого інвестування є :

- заснування чи придбання підприємств;

- відкриття чи придбання філій або відділень;

- придбання частки підприємств;

- надання позик підприємствам, що належать кредиторам повністю або частково, прямо чи опосередковано або внаслідок надання позики на правління яких може бути здійснений значний вплив (наприклад: кредитування дочірньої - компанією материнською);

- реінвестування доходів у приймаючій країні.

Таблиця.1

Класифікація іноземних інвестицій

Ознака класифікації	Види іноземних інвестицій
За формою власності інвестора	Міждержавні; недержавні; державні організації тощо
За періодом інвестування	Довгострокові; короткострокові
За метою інвестування	Досягнення фінансової мети; встановлення контролю; санація міждержавних економічних зв'язків
За ступенем контролю над компанією	Прямі; портфельні
За видами вкладень	Грошові кошти в валюті України; грошові кошти в іноземній валюті; грошові вимоги; рухоме та нерухоме майно; майнові права
За об'єктами інвестування	Капітальні; фінансові
За видами інвестиційної діяльності	Участь у підприємствах України; придбання діючих підприємств; створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам; придбання рухомого чи нерухомого майна
За зіставленням часу інвестування і часу отримання прибутку	Послідовне; паралельне; інтервальне; протікання
За об'єктами інвестиції	Корпоративні права; цінні папери; рухоме та нерухоме майно; нематеріальні активи, інші основні фонди

Прямі іноземні інвестиції в основному є вираженням довготривалої і глобальної стратегії, спрямованої на рентабельність підприємницької діяльності. А тому основними цілями прямого інвестування є забезпечення прибутку, стабільності і зростання. З метою отримання прибутку прямі іноземні інвестиції здійснюються тоді, коли за кордоном є можливості отримати більші прибутки, ніж всередині країни або коли лише таким чином можна утримати теперішній стан прибутковості підприємства.

Прямі інвестиції здійснюються з метою забезпечення стабільності у випадку, коли йдеться про збереження ринку внаслідок зміни витрат на одиницю продукції чи змін на експортних ринках. Зменшення ризику досягається також шляхом диверсифікації інвестиційної політики.

Таким чином, ПІІ - це не просто експорт капіталу, а загальна стратегія, у якій трансфер технологій, економічних знань і компетенцій відіграє чи не більшу роль, ніж просто трансфер капіталу.

За Дж. Даннінгом, прямі іноземні інвестиції здійснюються на підставі врахування трьох груп чинників:

1) переваги володіння (ownership advanteges) : перевага в технології, управлінських та організаційних навичках, маркетинговій майстерності, фірмова марка, імідж, преференційний доступ до ринків, фінансування, переваги від ефекту масштабу;

2) переваги дислокації ( location advantages): місткість ринку країни - реципієнту, виробничі витрати, урядова політика, політичний ризик, географічне положення, розвиненість інфраструктури тощо;

3) переваги інтерналізації (internalization advantages): пов'язані з триманням кращих результатів за рахунок самостійної діяльності в зарубіжній країні порівняно з використанням місцевих дистриб'юторів та ліцензіатіа [40].

Зростання підприємства відіграє також не останню роль, так як прямі інвестиції здійснюються, як правило, великими підприємствами. Зокрема вони схильні до інвестицій за кордоном, коли на внутрішньому ринку панують умови олігополії. Реалізація стратегії зростання на олігополізованому внутрішньому ринку може легко призвести до руйнівної цінової конкуренції; певні обмеження може створювати і правове регулювання, тоді як за кордоном зростання підприємства може бути менш ризиковим. Для транснаціональних корпорацій прямі іноземні інвестиції є найкращим способом управління і контролю за своєю діяльністю за кордоном.

2. Способи та форми залучення іноземних інвестицій

Існує певний перелік економічних, політичних, соціальних, географічних та інших характеристик, на які звертає увагу потенційний інвестор, коли приймає рішення про доцільність інвестицій у конкретній країні.

Розглянемо дванадцять головних критеріїв інвестиційної привабливості країн, які встановила Торгова палата США, спостерігаючи за діяльністю американських транснаціональних корпорацій у Латинській Америці:

1. Характеристики місцевого ринку. В першу чергу потенційного інвестора цікавлять обсяг місцевого ринку, відносна купівельна спроможність населення та потенціал зростання цих показників, а також економіки в цілому. Суттєвими показниками є забезпеченість країни мінеральною базою та її географічне розміщення.

2. Доступність ринку. Маються на увазі, передовсім, законодавчі та нормативні акти, які не обмежують доступ компанії на місцевий ринок. Як свідчить досвід, для нормального функціонування іноземних інвесторів не обов'язково надавати їм додаткові пільги порівняно з місцевими підприємцями. Достатньо, щоб нормотворче середовище давало можливість зарубіжним підприємцям «на рівних» конкурувати з місцевими компаніями.

3. Якість робочої сили. З одного боку, іноземних інвесторів приваблює дешева робоча сила, особливо у трудомістких галузях. З іншого - необхідно забезпечити достатню якість робочої сили. При цьому інвестори звертають увагу на якість освіти в країні-одержувачі. Вартість і продуктивність робочої сили є ключовими елементами при визначенні конкурентоспроможності товару на міжнародному ринку. У країнах, що розвиваються, інвестори враховують навіть такий фактор продуктивності робочої сили, як кількість прогулів.

4. Валютний ризик. Курс місцевих валют до основних валют, що вільно конвертуються у світовій фінансовій системі, прямо впливає на витрати і прибутки іноземних інвесторів, які оцінюють свої фінансові результати через співвідношення основних валют. Правильна політика встановлення валютного курсу передбачає переоцінку місцевої валюти на постійній основі, яку можна передбачити і яка сприяє економічній стабільності та породжує довіру інвесторів. Іноземні інвестори ризикують отримати збитки у разі, коли країна-одержувач, виходячи зі своїх інтересів, «заморожує» курс своєї валюти щодо основних іноземних валют або встановлює занадто високий курс. В останньому випадку експорт продукції стає дорожчим, ніж експорт з країн-конкурентів.

5. Можливість репатріації капіталу. Це дуже суттєвий момент для інвесторів. Найсприятливішим є законодавство, яке не обмежує можливості вивозити інвестований капітал і прибутки. Як правило, дочірні підприємства переводять прибутки своїй материнській компанії через дивіденди, сплату відсотків, винагороди і плату за технічну допомогу. Транснаціональні корпорації можуть також продати частину свого бізнесу у країні-одержувачі.

6. Захист інтелектуальної власності. Для іноземних інвесторів цей критерій є пріоритетним, особливо в динамічних галузях промисловості, таких як виробництво комп'ютерів, зв'язок, фармацевтика, в яких технологія є головною зброєю в боротьбі з конкурентами при розробці нових продуктів та освоєнні нових ринків. Для країн-одержувачів розвиток цих галузей промисловості є також пріоритетним, тому що вони дають найбільші потенційні вигоди з погляду передачі технологій та створення місцевої високотехнологічної промислової бази. Однак, щоб залучити інвестиції у ці галузі промисловості, урядам країн-одержувачів необхідно забезпечити суворе дотримання прав інтелектуальної власності. Деякі країни не дуже старанні щодо захисту прав на інтелектуальну власність, тому що компанії, які нелегально використовують технології, можуть розвиватись дуже швидко, створюючи нові робочі місця та забезпечуючи економічне зростання країни. В індустрії розваг (через нелегальне використання відеофільмів і записів музики) та фармацевтичній промисловості (через нелегальне виробництво ліків) ця практика набула великого поширення і завдає власникам патентів та авторських прав шкоди на мільйони доларів у вигляді втраченого прибутку.

7. Торгова політика. Торгова політика впливає на вартість експорту й імпорту і на полегшення або ускладнення цих операцій. На вартість імпортних товарів впливає ставка митного тарифу та існуючий валютний курс. Якщо у виробництві використовуються імпортні складові, високі порівняно з іншими країнами тарифні ставки збільшують собівартість виробництва. Так само і квоти, занадто складний процес ліцензування або отримання дозволу та інші нетарифні обмеження можуть збільшити собівартість або сповільнити виробничий цикл, а отже, негативно вплинути на конкурентоспроможність та інвестування.

На експорт також впливають процедури ліцензування. Тривалі бюрократичні процедури ліцензування експорту, додаткова платня за дозвіл на експорт можуть збільшити собівартість та сповільнити появу кінцевого продукту на ринку. Беручи до уваги жорстку конкуренцію між виробниками в багатьох галузях промисловості, вища собівартість та нижчі темпи роблять країну-експортера менш конкурентоспроможною і привабливою.

8. Державне регулювання. Урядове регулювання є важливим для захисту інтересів виробників і споживачів. Водночас надмірне регулювання може відвернути інвесторів від країни. Наприклад, трудове законодавство, яке ускладнює процедуру звільнення працівників або встановлює високий рівень мінімальної заробітної плати, може збільшити собівартість для іноземних інвесторів, які шукали дешеву робочу силу. Таким чином, закони, метою яких було допомогти робітникам, можуть завдати їм шкоди, відвертаючи інвесторів від капіталовкладень і створення робочих місць.

Крім того, урядові нормативні акти можуть встановлювати проценти по кредитах, визначати пріоритетні сектори для вкладання коштів, створювати складні процедури для схвалення іноземних інвестицій. Усі названі заходи ускладнюють для інвесторів швидкий рух капіталу і прибутків у країну і назовні, зменшують гнучкість компаній, перешкоджаючи припливу іноземних інвестицій.

9. Ставки податків та пільги. Надмірний податковий тягар на інвестиції і прибутки також «відлякує» іноземних підприємців. Цей тягар складається не тільки з оподаткування прибутку, а й з дивідендів, винагород, грошових переказів та інших трансакцій між місцевими дочірніми підприємствами та їхніми материнськими компаніями. Щоб збільшити свою інвестиційну привабливість, багато які країни пропонують іноземним інвесторам пакети податкових та інших пільг. Слід, проте, зазначити, що пільгові програми можуть допомогти країнам залучити інвестиції за умови, що інші інвестиційні критерії також будуть позитивними.

10. Політична стабільність. Цей аспект є найважливішим для прийняття рішення про інвестування: інвестори просто не будуть ризикувати своїм капіталом у нестабільному середовищі. Стабільне політичне середовище дає інвесторам упевненість у тому, що закони і нормативні акти, які стосуються інвестицій і ринків, не змінюватимуться протягом досить тривалого часу.

Крім суті політичних режимів, на сприйняття країни як стабільної і привабливої для іноземних інвестицій впливає також ставлення урядових осіб, лідерів профспілок і представників власного приватного сектора. Деякі країни з одного боку проводять політику сприяння іноземним інвесторам, а з іншого -- намагаються перешкодити цим інвесторам через бюрократичні бар'єри та інші засоби. Профспілкові лідери, які погрожують страйками та іншими методами боротьби з іноземними компаніями, також створюють атмосферу нестабільності. Лідери приватного сектора часто теж не дуже бажають допустити зарубіжних конкурентів на свої ринки. Ці групи можуть скористатися слабкістю політичної системи та змінити законодавство таким чином, що воно стане несприятливим для іноземних інвесторів.

11. Макроекономічна політика. В країнах з несприятливим економічним кліматом іноземні інвестори не ризикуватимуть своїм капіталом, аж поки економічна ситуація не стабілізується. Найважливішим фактором стабільної макроекономічної політики є підтримання низького і передбачуваного рівня інфляції. Гіперінфляція ускладнює ведення операцій -- наприклад, перегляд бухгалтерських процедур та операції з готівкою. Коли країни приймають «шокові» програми з метою приборкання інфляції, це часто призводить до спаду виробництва і, як наслідок, до збитків багатьох іноземних інвесторів.

12. Розвиненість інфраструктури та служб підтримки. Фізичні ресурси країни-одержувача (шляхи, порти, аеропорти, мережа зв'язку, наявність та вартість енергії) справляють значний вплив на собівартість та ефективність виробництва та перевезень. Незважаючи на те, що країна може відповідати більшості інвестиційних критеріїв, якщо вона має погану інфраструктуру, то їй навряд чи вдасться отримати значні іноземні інвестиції. Інфраструктура включає також послуги, необхідні для підтримки виробничих операцій. Це послуги юридичних, страхових та бухгалтерських фірм; комерційних та інвестиційних банків; повітряні, морські та наземні перевезення. Місцеві компанії з надання послуг отримують зиск від інвестицій і самі сприяють їх залученню.

Інвестиційні режими та заохочення. Багато країн використовують програми заохочення з метою збільшити свою привабливість для інвесторів. Ці програми включають такі заходи, як податкові та митні пільги, знижки та інше, що сприяє зниженню собівартості та поліпшенню оперативних показників діяльності іноземних фірм. Хоч ці програми можуть набирати різних форм, вони можуть бути розділені на дві категорії: програми боргового зобов'язання, або повернення митного збору та зони вільної торгівлі.

Програми боргового зобов'язання, або повернення митного збору. Згідно з цими програмами іноземні інвестори можуть створювати підприємства, які імпортують частини якогось виробу, збирають або якось інакше обробляють їх, а потім реекспортують. Такі підприємства звільняються від податків та мита на компоненти і готову продукцію. Щоб гарантувати реекспорт цієї продукції, такі підприємства подають у місцевий митний орган боргове зобов'язання, яке анулюється, коли кінцевий продукт фактично експортується. Цей засіб захищає місцеві фірми, які виробляють подібні товари для місцевого ринку. Що приваблює у цій програмі інвесторів? Насамперед можливість знизити витрати виробництва за рахунок дешевої робочої сили. Країні-одержувачу такі програми забезпечують створення нових робочих місць, навчання персоналу, залучення до більш високих технологій, значні податкові надходження.

Зони вільної торгівлі, або експортні зони пропонують багато пільг щодо імпортних тарифів та величини податку на експорт і прибутки, але тільки для фірм, що створюють підприємства в певних географічних районах. У деяких випадках такі зони займають усю територію країни.

Іноземні інвестори часто використовують зони вільної торгівлі як плацдарм для виходу на ринки третіх країн. Тому інвестування в зони вільної торгівлі виходить з таких факторів:

а) географічне розміщення - близькість до головних ринків як в країні прикладання капіталу, так і за кордоном;

б) доступність ринку, тобто наявність угод про режим найбільшого сприяння в торгівлі або право безмитного ввезення окремих товарів, що виробляються в зонах вільної торгівлі, до третіх країн. Наприклад у Домініканській республіці, яка має право безмитного ввезення текстильних і швейних товарів до США, було створено велику кількість підприємств з іноземними інвестиціями, і країна стала значним експортером текстилю, швейної продукції та інших товарів до Сполучених Штатів;

в) можливість вільного пересування товарів, тобто розміщення зон вільної торгівлі неподалік портів, аеропортів, інших транспортних об'єктів або наявність у цих зонах різних митних органів, що прискорює процедури експорту та імпорту і зменшує транспортні витрати;

г) наявність розвиненої інфраструктури (внутрішній та міжнародний зв'язок, електроенергія, переробка промислових відходів), що може бути вирішальним фактором для інвесторів.

Основними формами здійснення іноземних інвестицій є:

- часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними й фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

- створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

- придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

- придбання інших майнових прав;

- господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

- в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Найпоширенішою формою іноземних інвестицій в Україні є спільні підприємства або підприємства з іноземними інвестиціями -- це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків. Підприємство набирає статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.

При здійсненні іноземних інвестицій інвестор має врахувати їх специфіку, а саме:

- Психологічні бар'єри. Психологічні бар'єри обумовлені незнанням економіки, політики та культури інших країн, іноземних мов, методів торгівлі на фінансових ринках, порядку звітності та інше. Тому іноземні інвестори здійснюють свою діяльність через брокерів відповідних національних ринків.

- Інформаційні проблеми. В інвестора можуть виникати проблеми з одержанням інформації про іноземні ринки та емітентів. Найчастіше для одержання інформації для іноземних інвестицій використовуються такі міжнародні інформаційні системи:

- інформаційні системи Reuters. Telerate, Tenfore, Forex. які не тільки повідомляють новини, але й приводять ціни по окремим ринкам та цінним паперам;

- спеціальні цінові системи Exshar, Telekurs та інші, які дають повну інформацію по усім світовим ринкам, зокрема, дані про рух капіталів та дивідендів;

- спеціальні пакети комп'ютерних програм (Datastream), які забезпечують дані з котировок цінних паперів та надають допомогу при фінансовому аналізі.

- Юридичні проблеми. В різних країнах можуть існувати юридичні проблеми для іноземних інвесторів, при розміщенні їх капіталу та повернення його з одержаним доходом, включаючи особливості оподаткування. У зв'язку з цим іноземному інвестору слід ґрунтовно вивчити законодавчу та нормативну базу країни, куди вкладатимуться кошти.

- Додаткові витрати. Іноземні інвестиції як правило пов'язані з додатковими витратами, які включають у себе: більші комісійні посередникам на іноземних ринках; більшу плату за оформлення угод; більшу плату керуючим портфелем іноземних інвестицій.

- Ризики іноземних інвестицій. Ризики, пов'язані з іноземними інвестиціями, включають, по-перше, ризики національних ринків, тобто загальні ризики для усіх інвесторів -- резидентів та нерезидентів. Наприклад, інвестори з країн із розвиненою економікою можуть зіткнутися з такими ризиками як політична нестабільність, корупція, недосконале податкове законодавство та законодавство про права власності акціонерів, погане інформаційне забезпечення, недостатній рівень корпоративного управління, низька ефективність роботи юридичної та адміністративної систем. По-друге, додаткові ризики для нерезидентів пов'язані з можливим введенням обмежень на їх діяльність та вивіз капіталу та доходу. По-третє, існують ризики падіння курсів іноземних валют, що призводить до зменшення доходності інвестицій у перерахунку на валюту інвестора.

Таким чином, враховуючи специфіку та особливості іноземних інвестицій інвестор, який має намір здійснити їх, повинен:

ґрунтовно проаналізувати стан та структуру міжнародного ринку інвестицій;

вивчити характеристики та особливості цінних паперів, які обертаються на різних національних ринках;

визначити основні показники, які характеризують ринок інвестицій та їх проаналізувати в динаміці;

проаналізувати інформацію з засобів масової інформації про ринки інвестицій їх структуру;

визначити фактори, які впливають на ціни активів на міжнародних ринках, та про їх взаємозв'язок;

визначити методи та інструменти зменшення ризику іноземних інвестицій;

визначити показники якості (доходності) портфеля іноземних інвестицій.

Міжнародна інвестиційна діяльність -- це сукупність практичних дій суб'єктів по вкладенню інвестицій за рубіж та іноземних інвестицій. Вона перерозподіляє у просторі і часі ресурси між окремими суб'єктами й об'єктами різних країн. Зрозуміло, що головним суб'єктом інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладення коштів є інвестор. Його іноземна діяльність зумовлена розвитком господарських зв'язків між країнами світу, і залежить вона як від об'єктивних економічних законів, так і від політико-економічної мети діяльності національних держав у світовому політичному та господарському просторі.

Здійснюється міжнародна інвестиційна діяльність у двох напрямках: вивезення капіталу та залучення іноземних інвестицій.

Вивезення капіталу зумовлюється під дією таких чинників:

* надлишком капіталів у країні (низькі норми прибутку, чи брак відповідної економічної структури для застосування капіталів.)

* потребою у нових ринках збуту, сировини.

* формування певного рівня конкурентоспроможної економіки.

* міжнародний поділ праці.

* транс націоналізація економіки.

* пошук стабільних умов застосування капіталів.

Необхідність залучення іноземних інвестицій виникає за:

* обмеженості внутрішніх інвестиційних ресурсів;

* низької інвестиційної активності власних інвесторів;

* необхідності забезпечення разом з інвестиціями нової техніки та технології;

* бажання створити конкурентоспроможну економіку та освоїти світові ринки;

* потреби в модернізації соціальної інфраструктури суспільства.

Головною метою приватний іноземних інвестицій є експорт інвестиційного капіталу за кордон у грошовій або товарній формі з метою отримання прибутку чи розширення економічного впливу.

Головною метою державний іноземних інвестицій є створення правових, економічних та організаційних умов для сталого розвитку економіки країни, куди вкладаються інвестиції.

За інформацією Держстату, на 1 січня 2014 року обсяг ПІІ у вигляді акціонерного капіталу нерезидентів, спрямованих в економіку України з початку інвестування склав 58,157 млрд, що на 5,2% більше, ніж на початок 2013 року.

На кінець року основними інвесторами України залишаються такі країни, як Кіпр - $19,036 млрд, Німеччина - $6,292 млрд, Нідерланди - $5,562 млрд, Російська Федерація - $4,287 млрд, Австрія - $3,258 млрд., Великобританія - $2,714 млрд, Британські Віргінські Острови - $2,494 млрд, Франція - $1,826 млрд., Швейцарія - $1,325 млрд, Італія - $1,268 млрд. На ці країни припадає майже 83% загального обсягу прямих інвестицій.

За даними Держстату, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, спрямованих в українську промисловість, становить $18,013 млрд або 31% загального їхнього обсягу, установи фінансової і страхової діяльності - $15,349 млрд або 26,4%, на підприємства торгівлі та ремонту автотранспорту - $7,560 млрд або 13,0%, ринок нерухомості - $4,371 млрд. або 7,5%, на наукову та технічну діяльність - $3,448 млрд або 5,9%.

Заборгованість українських підприємств за кредитами та позиками, торговими кредитами та іншими зобовґязаннями (боргові інструменти) перед прямими іноземними інвесторами на 1 січня 2014 року склала $10,155 млрд.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку країни, включаючи акціонерний капітал та боргові інструменти, на 1 січня 2014 року склав $68,312 млрд.

У той же час обсяг прямих інвестицій (акціонерний капітал) з України в економіку країн світу на початок 2014 року склав $6,575 млрд, у тому числі в країни ЄС - $6,061 млрд, або 92,2% загального обсягу, у країни СНД - $412,5 млн або на 6,3%, в інші країни світу - $102,1 млн або 1,5% від загального обсягу (рис. 6.1).

Прямі інвестиції з України надходили в 46 країн світу, причому основний обсяг - в Кіпр (88,5%). Загальний обсяг прямих інвестицій з України в країни світу, включаючи акціонерний капітал та боргові інструменти, становить $6,772 млрд.

За підсумками другого кварталу 2013 року в Україні зафіксовано також значне падіння обсягу прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у вигляді акціонерного капіталу. Зокрема, станом на початок серпня загальний обсяг ПІІ в регіони України склав $55318,2 млн. При цьому в другому кварталі іноземні інвестори спрямували в економіку України $1055,2 млн, але при цьому «вивели» $1623,6 млн.



Рис. 1. Розподіл прямих інвестицій (акціонерного капіталу) в Україну за основними країнами-інвесторами (у % до загального обсягу)

Нагадаємо, за даними Держстату, в 2012 році в економіку України іноземні інвестори вклали $6,013 млрд. США прямих інвестицій, що на 7,2% менше показника за 2011 рік ($6,480 млрд).

У І кварталі 2014 року в економіку України надійшло $ 570,2 млн прямих іноземних інвестицій - про це свідчать дані Держстату. Обсяг унесених з початку інвестування прямих інвестицій на 1 квітня 2014 року становив $ 52179,4 млн. та в розрахунку на одну особу населення склав $ 1151,6. Інвестиції надходили зі 134 країн світу, в основній більшості - з Кіпру, Німеччини, Нідерландів, Росії, Австрії, Великої Британії, Франції, Швейцарії та Італії.

За інформацією Мінекономрозвитку, в Україні продовжується тенденція до зростання надходжень прямих іноземних інвестицій. Найбільш привабливими для інвестування є промисловість, установи фінансової та страхової діяльності, автотранспорт, ринок нерухомості, наукова і технічна діяльність.

У І кварталі 2014 року в економіку Полтавської області іноземними інвесторами вкладено $ 17 млн прямих інвестицій (акціонерного капіталу).

Обсяг унесених з початку інвестування прямих інвестицій на 1 квітня 2014 року становив $ 1012,6 млн та в розрахунку на одну особу населення склав $ 695,9.

Інвестиції надійшли із 51 країни світу. До основних країн-інвесторів, на які припадає понад 97% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Швейцарія - $ 651,5 млн, Кіпр - $ 108,7 млн, Нідерланди - $ 100,8 млн, Велика Британія - $ 58,0 млн, Російська Федерація -$ 48,8 млн., Панама -$ 8,9 млн, США - $ 7,3 млн.

3. Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями

Міжнародні організації є дієвим регулятором міжнародних відносин, зокрема, в економічній сфері. Їх значення як інституційних одиниць міжнародної економіки дедалі зростає. Сьогодні практично всі держави світу - від найпотужніших до невеликих і таких, економічний рівень яких ще невисокий, - сполучаються у світовій мережі міжнародних організацій.

Міжнародна організація - це об'єднання держав, установ, фізичних осіб, що спільно реалізують програму або мету на основі певних правил і процедур і діяльність яких виходить за національні кордони. Утворення міжнародних організацій є об'єктивним наслідком процесу розвитку світового суспільства.

Група Світового банку (The World Bank Group) складається з чотирьох основних інститутів - Міжнародного банку реконструкції й розвитку (МБРР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК), Міжнародної асоціації розвитку (МАР), Багатосторонньої агенції з гарантій інвестицій (БАГІ); до цієї ж групи належить також Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС), який має специфічні функції, але організаційно пов'язаний із Світовим банком .

Міжнародний банк реконструкції й розвитку - МБРР (International Bank for Reconstruction and Development - IBRD) був заснований в 1945 році. Місцезнаходження - Вашингтон. В число учасників банку входить 182 країни, також і Україна (увійшла в 1992 р).

Основні цілі МБРР:

- сприяння країнам-членам в розвитку економіки шляхом надання їм довгострокових позик і кредитів;

- заохочення іноземного інвестування через надання гарантій або участь в позиках та інших інвестиціях приватних кредиторів;

- стимулювання тривалого збалансованого зростання міжнародної торгівлі, підтримка збалансованості платіжних балансів країн-членів.

МБРР є значним позичальником на світовому фінансовому ринку. Він випускає облігації під 7% щорічних, що дуже вигідно приватним інвесторам. Їх інтерес підігрівається ще й тим, що банк дає гарантії під ці облігації. Крім того, приватні банки й інші кредитні інститути вкладають також свої капітали в облігації МБРР. За рахунок емісії облігацій МБРР формує 94% своїх ресурсів.

Міжнародна асоціація розвитку - MAP (International Development Association - IDA) утворена в 1960 році. Місцезнаходження - Вашингтон. Нараховує 160 країн-учасниць, які поділяються на дві групи. До першої групи входить 22 високорозвинуті країни, а також Кувейт і Об'єднані Арабські Емірати. Другу групу складають країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою.

Основні цілі МАР:

- сприяння економічному розвиткові країн-членів;

- підвищення продуктивності праці;

- зростання рівня життя в державах-членах, в першу чергу, таких, що розвиваються.

Діяльність МАР спрямована, головним чином, на допомогу країнам, що розвиваються, через заохочення розвитку приватного сектора, мобілізації внутрішніх і зовнішніх джерел капіталу.

Міжнародна фінансова корпорація - МФК (International Finance Corporation - IFC) заснована в 1956 році. Штаб-квартира - у Вашингтоні. Нараховує 174 члени, серед них Україна (з 1993 р).

Головна мета МФК - сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, через заохочення приватного підприємництва у виробничому секторі.

Багатостороння агенція з гарантії інвестицій - БАГІ (Multilateral Investment Guarantee Agency - MIGA) заснована в 1988 році. Місцезнаходження - Вашингтон. Нараховує 145 членів. Україна стала членом БАГІ з 1995 року. БАГІ входить до складу Світового банку як структурна одиниця, яка безпосередньо кредити не надає, але сприяє діяльності як інституцій Світового банку, так і приватних інвесторів [5, с.180].

Основні цілі БАГІ: сприяння збільшенню притока інвестицій в країни, що розвиваються, через надання гарантій, включно страхування, по некомерційним ризикам; здійснення досліджень, збір і поширення інформації для сприяння інвестуванню; надання технічної допомоги країнам, проведення консультацій з інвестиційних питань.

Основні напрямки діяльності БАГІ. Вона була утворена з тим, щоб забезпечити потенційних інвесторів до країн, що розвиваються, від некомерційних ризиків і таким чином стимулювала туди потоки інвестицій. До некомерційних ризиків належать: війни, соціальні вибухи, експропріація вкладеного капіталу, неможливість переводу прибутку за кордон і таке інше.

Гарантії надаються тільки інвесторам із країн-членів БАГІ. Строк гарантій - 15-20 років по прямих інвестиціях, по позиках - понад три роки. Основна вимога надання гарантій: інвестор повинен бути резидентом країни-члена БАГІ; інвестиція ж може призначатися для будь-якої країни, навіть такої, що не входить до БАГІ. Гарантії БАГІ, по суті, є страховкою, за одержання якої треба сплатити від 0,25% до 1,25% за кожні 100 доларів вартості гарантії. За станом на середину 1997 р. БАГІ видало гарантій на суму 3,4 млрд. доларів.

Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів - МЦУІС (International Center for Settlement of Investment Disputes - ICSID). Заснований в 1966 p., місцезнаходження - Вашингтон. Нараховує 139 членів. МЦУІС - структурна одиниця Світового банку, наявність якої створює сприятливу основу для взаємодії групи Світового банку з його позичальниками.

Головна мета - сприяти притоку іноземних капіталів шляхом створення умов для примирення й урегулювання спорів між урядами й іноземними інвесторами. МЦУІС не є кредитною організацією в прямому розумінні слова; через це його не завжди включають до Групи Світового банку, хоча за цілями й організаційно він з нею пов'язаний [5, с.182].

Діяльність МЦУІС. Центр виступає в ролі арбітра між інвестором й урядом країни в разі виникнення конфлікту. Процес урегулювання інвестиційних спорів має дві форми: примирення й арбітраж. Примирення досягається в тому випадку, якщо вдається переконати обидві сторони у можливості вирішити конфлікт узгоджено, через взаємні поступки. Якщо ж примирення неможливе, то МЦУІС виносить аргументоване рішення на користь однієї з сторін; така процедура має назву арбітражу.

Міжнародний валютний фонд (International Monetary Fund, IMF) - міжурядова фінансово-кредитна організація, яка має статус спеціалізованого закладу ООН. МВФ був заснований на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі в 1944 р.

Цілі МВФ :

- надання консультативної і технічної допомоги;

- забезпечення фінансової допомоги країнам-членам;

- сприяння розвитку міжнародного валютно-фінансового співробітництва, розширенню та збалансованому зростанню обсягів міжнародної торгівлі з метою досягнення високого рівня зайнятості та реальних прибутків;

- зміцнення виробничого потенціалу країн-членів;

- сприяння стабільності валют та уникнення їх конкурентної девальвації;

- участь у створенні багатосторонньої системи платежів та усунення валютних обмежень;

- підтримка рівноваги платіжних балансів країн-членів.

Фонд надає позики за умови обов'язкового погодження з ним зацікавленими країнами програм фінансово-економічної стабілізації та проведення відповідного економічного курсу.

Кредити Фонду надаються у вигляді траншів чи часток, які складають не більше 25% квоти відповідної країни-члена. Для отримання першого кредитного траншу країна повинна продемонструвати відчутні зусилля щодо подолання існуючих у неї труднощів з платіжним балансом.

В залежності від макроекономічних показників та структурних факторів МВФ надає наступні види фінансової підтримки: домовленості про кредити стенд-бай, підтримка середньострокових програм через механізм розширеного фінансування, Фонд компенсаційного фінансування та фінансування у разі непередбачених обставин, механізм фінансування додаткових резервів, Фонд структурної перебудови та розширений Фонд структурної перебудови для країн з низьким рівнем, надзвичайна допомога, механізм фінансування буферних запасів, технічна допомога.

В умовах подолання негативних наслідків світової фінансово-економічної кризи та необхідності відновлення економічного зростання співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями (МФО) спрямовується на залучення додаткових фінансових ресурсів для реформування національної економіки, реалізацію пріоритетних системних та інвестиційних проектів. У сучасній системі міжнародних відносин ресурси МФО, за умови їх ефективного використання, є важливим джерелом ресурсного забезпечення реалізації пріоритетних проектів та завдань соціального та економічного розвитку, інструментом інституційних перетворень та міжнародної інтеграції.

З метою концентрації зусиль МФО на першочергових заходах Уряду розроблено та схвалено Стратегічні напрями та завдання щодо залучення міжнародної технічної допомоги і співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями на 2009--2012 роки. Крім того, у вересні 2009 року Урядом схвалено нову спрощену процедуру підготовки спільних з МФО проектів та вдосконалено систему моніторингу та оцінки їх результативності.

Протягом 2009 року Україні вдалося залучити ресурси для підготовки десяти нових спільних з МФО інвестиційних проектів в державному секторі економіки на загальну суму - понад 4 млрд. дол. США (ці проекти фінансуються з боку Світового банку, ЄБРР та ЄІБ). Фінансові ресурси МФО будуть спрямовані для будівництва метрополітенів у містах Донецьку та Дніпропетровську, підвищення пропускної спроможності залізничного напрямку Знам'янка - Джанкой, реконструкції автомобільних доріг на підходах до Києва в Київський, Житомирській та Полтавській областях, реконструкції електричних мереж та будівництва повітряних лінії в Центральній, Південній частинах України та Криму, реабілітації та розвитку системи електропостачання м. Києва, впровадження програми з енергоефективності та охорони довкілля, розвитку муніципальної інфраструктури та поліпшення надання послуг населенню міст України з тепло та водопостачання тощо.

Таким чином вдалося мобілізувати та збільшити обсяги фінансування масштабних інфраструктурних проектів в державному секторі економіки у сфері енергетики, енергозбереження, будівництва, реконструкції автодоріг та залізничних шляхів, а також розвитку муніципальної інфраструктури.

Структура портфеля діючих проектів МФО станом на січень 2010 року виглядає таким чином: транспортна галузь (29%); енергетика та енергозбереження (27%); реабілітація фінансового сектору та фінансування бюджету (14%); фінансовий сектор (9%); соціально-гуманітарний сектор (8%); муніципальна інфраструктура (5%); розвиток державного сектору (4%); агропромисловий комплекс (4%).

Співробітництво з Міжнародним валютним фондом. 15 жовтня 2008 року Українська Сторона запросила до Києва місію МВФ. У рамках роботи місії були розпочаті дискусії стосовно укладання Угоди між Україною та МВФ про «стенд-бай». Пропозиція України по залученню коштів була розглянута та підтримана Радою Директорів МВФ 5 листопада 2008 року.

Програма між Україною та МВФ укладена на два роки за Угодою про «стенд-бай» з обсягом фінансування у 802 % від квоти України в МВФ, або 11 млрд. СПЗ (близько 16,43 млрд. дол. США). Кожний квартальний перегляд програми передбачає можливість гнучкого коригування показників програми у зв'язку з глобальною кризою.

Станом на лютий 2010 року Україною в рамках програми «стенд-бай» отримано три транші загальним обсягом 10,6 млрд. дол. США.

Співробітництво з Європейським банком реконструкції та розвитку. ЄБРР залишається для України найефективнішим інвестором. Допомога, яку надає ЄБРР, сприяє економічному зростанню, реформуванню та модернізації транспортної галузі, енергетики, енергозбереженню та розвитку муніципальної інфраструктури. Станом на початок 2010 року ЄБРР виділено понад 4,8 млрд. євро на реалізацію 194 проектів у приватному та державному секторах економіки України.

В контексті розвитку подальшого співробітництва з ЄБРР та за результатами проведення у 2009 році перегляду портфелю проектів українською стороною та ЄБРР уточнено перелік пріоритетних проектів для підготовки на середньострокову перспективу.

Це передусім проекти у секторі транспорту, енергетики та енергозбереження.

Сьогодні за підтримки ЄБРР та ЄІБ на стадії реалізації знаходиться 8 інвестиційних проектів, сума позик ЄБРР за якими складає 494,9 млн. євро та 182 млн. дол. США та сума позик ЄІБ - 563,1 млн. євро.

Завершується реалізація ще двох проектів за підтримки ЄБРР: "Програма інвестицій та розвитку системи водопостачання та очищення води м. Запоріжжя" та Другий проект «Ремонт автомобільної дороги Київ-Чоп».

Станом на січень 2010 року проектний портфель ЄБРР розподілено наступним чином: транспорт (70%), енергетика та енергозбереження (17%), газотранспортна сфера (11%), фінанси (2%).

Портфель проектів ЄБРР сконцентрований переважно у приватному секторі - близько 73% від усього обсягу фінансування - порівняно з 27% у державному секторі. 11% загального обсягу діяльності становлять операції з капіталом, 89% - операції з боргом. Найбільші сектори діяльності ЄБРР в Україні - сектор фінансових установ (27%), агробізнес (20%), промисловість та транспорт (по 15%).

На стадії реалізації знаходиться 9 інвестиційних проектів під державні гарантії, сума позик за якими складає понад 1 млн. дол. США

Співробітництво з Групою Світового банку. Успішно розвивається співпраця України зі Світовим банком в цілому та з його окремими інституціями - Міжнародним банком реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародною асоціацією розвитку (МАР), Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК) та Багатостороннім агентством з питань гарантування інвестицій (БАГІ). На початок 2010 року портфель Світового банку в Україні складався з 13 інвестиційних проектів на загальну суму 1,6 млрд. дол. США (реалізуються 11 проектів, сума позик за якими складає 1,474 млрд. дол. США, а також 2 проекти («Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом в Україні» та «Розвиток ринку фінансових послуг»).

Загальна сума позик, наданих СБ за 15 років співробітництва з Україною, складає понад 6,9 млрд. дол. США, з яких на сьогодні використано 4,7 млрд. дол. США. Співпраця зі Світовим банком ведеться в рамках Програми співпраці між Урядом України та Світовим банком на період від липня 2008 року до червня 2010 року, яка є доповненням до Стратегії партнерства з Україною на період 2008-2011 років.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку. На початок 2010 року загальна сума кредитних коштів (кумулятивна сума наростаючим підсумком з 1993 року) по усіх проектах МБРР на території України склала понад 7 млрд. дол. США.

Впровадження проектів МБРР допомагає реформувати податкову службу, систему освіти, активізувати роботу, підвищити якість та доступність соціальних послуг, сприяти розвитку села шляхом закладення правових та інституціональних основ для забезпечення захисту прав власності на землю, іпотеки, оренди та торгівлі землею, а також сприяти удосконаленню системи управління державними фінансовими активами, системи державної статистики та здійсненню експортних операцій. Крім того, розпочато роботу щодо налагодження безперебійного енергозабезпечення споживачів шляхом реабілітації гідроелектростанцій та електричних мереж, поліпшено надання послуг водопостачання для жителів ряду міст України.

Станом на січень 2010 року проектний портфель МБРР розподілено наступним чином: транспорт (28%), енергетика та енергозбереження (21%), фінансовий сектор (3%), розвиток державного сектору (2%), агропромисловий комплекс (2%), муніципальна інфраструктура (6%), соціально-гуманітарний сектор (4%), підтримка структурних реформ (10%), газотранспортний сектор (10%), реабілітація фінансового сектору та фінансування бюджету (14%).

3 лютого 2009 року підписано кредитну угоду між Урядом України та Світовим банком стосовно надання Додаткового фінансування на Проект реабілітації гідроелектростанцій в Україні у сумі 60 млн. дол. США.

4. Правовий статус підприємств з іноземними інвестиціями, порядок їх створення

Правова інвестиційна політика держави є складовою її загальної правової політики та водночас - інвестиційної політики і призначена забезпечити реалізацію економічних завдань останньої за допомогою формування відповідного нормативно-правового середовища інвестиційної діяльності шляхом організації правотворчого процесу з визначенням пріоритетів спрямованості правового регулювання та системи основних його правових засобів, механізмів та режимів з метою встановлення оптимального правового інвестиційного порядку.

Регулювання іноземних інвестицій в Україні здійснюється згідно із Законом України "Про режим іноземного інвестування". Закон визначає основні види і форми іноземних інвестицій, методи і способи їх оцінки, у ньому зафіксовані загальні гарантії захисту іноземних інвесторів і переведення за кордон прибутків і доходів в іноземній валюті [9].

Іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиції на території України у видах, передбачених законом. Іноземними інвестиціями визнаються цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді: 1) іноземної валюти, що визнається конвертованою НБУ; 2) валюти України: а) при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи); б) при первинному інвестуванні, якщо валюту України придбано за іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України; в) при вкладенні коштів в об'єкти приватизації за умови подання державним органам приватизації відомостей про джерела надходження таких коштів; 3) будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних із ним майнових прав; 4) акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті; 5) грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками та мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно із законами (процедурами) країни-інвестора чи міжнародними торговельними звичаями; 6) будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора чи міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо; 7) прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства чи договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями; 8) інших цінностей відповідно до законодавства України.

...