Прогнозування показників виробництва валового внутрішнього продукту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Результатом праці мільйонів робітників є певна сукупність створених матеріальних і духовних благ. Залежно від типу суспільства відбувається розподіл працюючих у сферах і галузях народного господарства, створюється різна кількість матеріальних і нематеріальних благ. Тип суспільства визначає також основні принципи розподілу, перерозподілу, обміну і споживання створених благ.

Показник суспільного багатства як національного вперше був визначений у XVII ст. У. Петті як сума нагромаджених матеріальних цінностей. Подальші спроби статистичного дослідження національного багатства належать до XIX ст., а з 1853 р. його виміри стають темою міжнародних статистичних конгресів.

Марксистська економічна школа обґрунтовувала необхідність обчислення сукупного суспільного продукту (ССП) як основного показника розвитку національної економіки. Протягом кількох десятиліть у нашій країні домінувало марксистське уявлення, що продуктивною є тільки праця зайнятих у сфері матеріального виробництва і що тільки така праця створює ССП. Інші ж сфери економіки - сфера послуг, духовне виробництво, управління - були віднесені до невиробничої сфери, а праця в них визначалася як непродуктивна, котра не створює ССП. Вважалося також, що працівники невиробничої сфери тільки споживають ССП.

Такі якісні характеристики продуктивної та непродуктивної праці були природними для економіки XVII-XIX ст., оскільки сфера послуг перебувала в зародковому стані. Однак таке трактування не відповідає реаліям сучасної економіки з розвинутою сферою послуг.

Догмат радянської економічної теорії про обов'язковість речового змісту продуктивної праці суперечить економічній логіці. Наслідки праці в так званій невиробничій сфері економіки також мають речовий зміст.

Переважна більшість сучасних економістів відстоюють позицію, що будь-яка суспільна корисна праця є продуктивною працею, оскільки створює національне багатство безпосередньо або опосередковано, а також сприяє підвищенню добробуту людей. Отже, національний продукт створюється в усіх галузях та сферах економічної діяльності.

Дослідження і прогнозування ВВП на різних стадіях економічного обороту є необхідним для умов трансформаційної економіки, коли власне методичне забезпечення ще недостатньо відпрацьоване, а досвід прогнозних розрахунків, набутий в розвинених ринкових економіках, не може бути безпосередньо використаний в Україні через неадекватні умови розвитку економіки. Разом з тим науково обґрунтовані прогнози виробництва ВВП дозволяють оцінити наслідки реалізації передбачуваної на прогнозний період економічної політики держави. Особливу значимість при цьому набуває можливість враховувати наслідки державної політики, що реалізується в різних за метою, специфікою виробництва та функціями секторів економіки, що справляють неоднаковий вплив на загальні результати економічної діяльності та економічне зростання в цілому.

Україна вже більш як 10 років розбудовує ринкову економіку. За цей час вона пережила глибокий спад виробництва, стабілізацію, а з 2000 р. переживає поступовий вихід з прірви економічної кризи.

Як же оцінити стан економіки України за роки її незалежності? Для цього варто проаналізувати динаміку таких показників, як реальний ВВП, рівень безробіття, експорт, імпорт, доходи та видатки бюджету, рівень мінімальної, середньої зарплати та прожиткового мінімуму тощо.

Таким чином, практична значимість вказаних проблем і об`єктивна необхідність вивчення аналізу динаміки ВВП в Україні зумовили актуальність теми дослідження курсової роботи, мету і завдання, предмет та об`єкт дослідження.



1. Сутність валового внутрішнього продукту

1.1 Валовий внутрішній продукт як економічне явище

Для аналізу економічних явищ і процесів, складних господарських взаємозв'язків необхідна система надійних взаємозумовлених показників. В економічній теорії та у господарській практиці використовують різні форми виміру суспільного продукту. Різноманітність форм і способів виміру результатів народногосподарської діяльності зумовлена різними теоретичними підходами до характеристики суспільного виробництва, різною методикою статистичних розрахунків, різними стадіями руху суспільного продукту в процесі економічного кругообігу.

Виробництво здійснюється для задоволення потреб людей. У кожній країні за деякий проміжок часу (наприклад за рік) створюється певна кількість різних товарів і послуг. Як виміряти сумарний обсяг продукції, яка вироблена у вітчизняній економіці? Для цього обчислюють валовий внутрішній продукт.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) вимірює ринкову вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у даній країні протягом певного періоду часу, - як правило, року. Валовий внутрішній продукт, обчислений у поточних ринкових цінах, називається номінальним ВВП. Номінальний ВВП одночасно віддзеркалює як кількість вироблених товарів і послуг, так і рівень їхніх цін. Інакше кажучи, на динаміку номінального ВВП впливають як зміни у фізичному обсязі виробленої продукції, так і зміни рівня цін. Часто буває так, що фізичний обсяг ВВП скорочується, а номінальний ВВП збільшується за рахунок зростання цін. Проте рівень життя людей насамперед залежить від кількості вироблених і спожитих товарів та послуг. Тому макроекономіка досліджує динаміку фізичного обсягу ВВП, тобто зміни в кількості виготовленої вітчизняною економікою продукції. З цією метою обчислюють реальний ВВП.

Валовий внутрішній продукт, обчислений у постійних цінах, називається реальним ВВП. Саме цей показник дає змогу судити про зміни у фізичному обсязі продукції, а отже й про стан справ в економіці країни. Аналіз динаміки реального ВВП показує, що періоди його зростання чергуються з періодами скорочення. Економісти називають короткострокові коливання обсягу виробництва діловим, або економічним, циклом. Діловий цикл охоплює дві головні фази - піднесення і спад - та два поворотні пункти циклу - вершину і дно. У фазі спаду реальний ВВП скорочується, зростають масштаби безробіття, знижуються доходи населення. Під час піднесення реальний ВВП збільшується, чисельність безробітних зменшується. Найвищу точку піднесення називають вершиною, а найнижчу точку спаду - дном. Тривалість ділового циклу різна - від двох до 10 і більше років.

Коливання реального ВВП простежується здебільшого лише в короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді більшість країн світу демонструють стале збільшення реального ВВП і підвищення рівня життя людей, що в макроекономіці називають економічним зростанням.

Для визначення тенденції економічного зростання використовують показник природного ВВП. Для розуміння суті цього показника до уваги треба взяти взаємозв'язок між інфляцією та безробіттям, який існує в ринковій економіці в короткостроковому періоді. Зі збільшенням зайнятості ВВП зростає, але водночас прискорено починають зростати й ціни; у фазі спаду масштаби безробіття зростають, але темпи зростання цін уповільнюються.

Між високим і низьким рівнями безробіття є такий його рівень, який називають природною нормою безробіття. За природної норми безробіття темп інфляції залишається практично сталим. Валовий внутрішній продукт, що відповідає природній нормі безробіття, називають природним ВВП.

Упродовж ділового циклу фактичний ВВП відхиляється від природного. У роки спаду фактичний ВВП менший за природний, а в роки піднесення може перевищувати його. Різницю між природним і фактичним ВВП називають ВВП-розривом. Цей розрив може бути зі знаком плюс, зі знаком мінус або дорівнювати нулю. ВВП-розрив зі знаком плюс означає, що економіка перебуває у фазі спаду, недовиробляючи потрібні суспільству товари і послуги. Протилежна ситуація простежується, коли ВВП-розрив має знак мінус. Це означає, що економіка виходить за межі природного ВВП і ціни починають прискорено зростати.

Природний ВВП не можна ототожнювати з межею виробничих можливостей економіки. Остання здатна виробляти обсяг товарів і послуг, більший за величину природного ВВП. Крім того, наявність значного ВВП-розриву зі знаком плюс не означає, що економічна політика уряду була неправильною. Інколи уряд свідомо створює такий розрив, аби уповільнити темпи зростання цін. У нашій економіці природна норма безробіття ще не склалася. Тому обчислити природний ВВП і ВВП-розрив для економіки України поки що неможливо. Щодо економіки, наприклад, США, то більшість американських економістів уважають, що нині природна норма безробіття тут становить 5-5,5%.

1.2 Методи обчислення валового внутрішнього продукту

Валовий внутрішній продукт, як уже зазначалося, обчислюють трьома методами:

1) як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг (за видатками - метод кінцевого використання);

2) як суму грошових доходів, отриманих від виробництва продукції у цьому році (за доходами - розподільний метод);

3) як суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг (за галузями - виробничий метод).

Усі методи обчислення ВВП дають однаковий результат, бо те, що витрачено на купівлю продукту (видатки), є доходом для тих, хто вклав людські й матеріальні ресурси у виробництво цього продукту та його продаж на ринку.

Для визначення ВВП за видатками підсумовують усі види видатків на кінцеві товари і послуги - споживчі видатки населення, інвестиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт.

Особисті споживчі видатки охоплюють видатки домашніх господарств на товари тривалого користування (холодильники, телевізори, легкові автомобілі), видатки на предмети поточного вжитку (хліб, олівці, сорочки, зубну пасту тощо) і видатки споживачів на послуги (юристів, перукарів, сантехніків та ін.).

Інвестиційні видатки ділових фірм країни - це видатки:

1) на закупівлю машин, устаткування, верстатів підприємствами;

2) на усе будівництво (виробничі будівлі й житлові будинки);

3) на зміни в запасах.

Запаси - це вироблені, але не продані у цьому році інвестиційні, а також споживчі товари. Якщо на складах підприємств наприкінці року нагромадилося більше товарів, ніж їх було на початку року, то це означає, що в національній економіці впродовж року вироблено більше товарів, ніж продано. Цей приріст запасів додають до ВВП. А якщо запаси зменшуються, то величину зменшення вираховують із ВВП.

У макроекономіці інвестиції поділяють на валові й чисті. Валові інвестиції охоплюють усі вироблені інвестиційні блага, призначені для заміщення машин, верстатів, устаткування, споруд, що спожиті у процесі виробництва у цьому році, плюс ті, що становлять приріст капіталу в національній економіці.

Отже, до валових інвестицій належать як заміщувальні інвестиції, так і приросткові, або чисті, інвестиції. Чисті інвестиції - це додаткові інвестиції, тобто їхній приріст понад зношення капіталу в цьому році. Різниця між валовими і чистими інвестиціями становить амортизацію. Тому валові інвестиції дорівнюють сумі амортизації та чистих інвестицій. У ВВП ураховують валові інвестиції.

Державні закупівлі товарів і послуг охоплюють усі державні видатки (уряду, місцевих органів влади) на кінцеві продукти підприємств і на наймання в державний сектор працівників. Однак вони не враховують державних трансферних платежів, бо такі видатки не відображають збільшення поточного виробництва і є просто передаванням державних доходів певним родинам або індивідам.

Чистий експорт - це сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари і послуги (експорт) перевищують вітчизняні видатки на іноземні товари і послуги (імпорт). Проте чистий експорт може бути і від'ємною величиною.

Підсумувавши чотири групи видатків, отримуємо ринкову вартість річного обсягу вітчизняного виробництва, тобто:

ВВП = C + I + G + (K - M) (1.1)

де С - особисті видатки на споживання;

І - інвестиційні видатки;

G - урядові закупівлі товарів і послуг;

К - вартість експорту;

М - вартість імпорту.

Отже, ВВП є сумою споживання, інвестицій, державних закупівель і чистого експорту. Позначимо ВВП через У, а чистий експорт через X:

Y = C + I + G + X (1.2)

Це рівняння є тотожністю, бо визначається на підставі змінних, що входять до нього. Дане рівняння називають основною тотожністю національних рахунків.

За другим методом ВВП обчислюють за доходами, отриманими від виробництва продукції. Такими доходами є:

1) заробітна плата найманих працівників, яку фірми й уряд виплачують тим, хто пропонує працю; враховують також низку доповнень до зарплати, які підприємства вносять у різні фонди;

2) рента, тобто доходи, які отримують домогосподарства і фірми від нерухомого майна, в тому числі приписану ренту за проживання у власній оселі;

3) процент, що являє собою виплати грошового доходу постачальникам грошового капіталу (виплата процентів домогосподарствам за вклади, за облігації підприємств);

4) прибуток. Він має два різновиди - доходи некорпоративного сектора (доходи підприємств, що перебувають в одноосібній власності) та прибуток акціонерних підприємств.

ВВП як сума доходів містить ще два види виплат, що не є доходом:

1) непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизний збір, ліцензійні платежі, мито та ін.);

2) амортизаційні відрахування (показують обсяг капіталу, спожитого у процесі виробництва впродовж року).

Найпоширенішими з наведених методів обчислення ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод. Вибір країною методів обчислення ВВП визначається особливостями її статистики.

ВВП - дуже важливий показник функціонування національної економіки. Однак потрібно усвідомлювати, що він дещо занижує реальний обсяг вітчизняного виробництва. По-перше, ВВП не враховує результатів економічної діяльності в тіньовому, або підпільному, секторі національної економіки. Окремі представники цього сектора втягнуті в нелегальну діяльність - торгівля і виробництво наркотиків, лихварство і шахрайство при наданні позик. Доходи, отримані від нелегальної діяльності, зрозуміло, приховують. Проте більшість учасників тіньової економіки веде легальну діяльність, але не повідомляє про неї, щоб не сплачувати податки. За оцінками Світового банку, в тіньовій економіці України виробляється до 50% усієї продукції. На рисунку 1.1 показано відносні масштаби тіньової економіки в окремих країнах.

Рис. 1.1. Відсоток тіньової економіки у ВВП деяких країн

В деяких державах частка тіньової економіки дуже висока. Загалом чим вищі податкові ставки і чим більшим є державне регулювання національної економіки, тим більші масштаби тіньового сектора.

По-друге, не всі вироблені в національній економіці продукти проходять стадію купівлі-продажу. Тому ВВП як вимірник ринкової вартості обсягу виробленої продукції не враховує такі продукти. Наприклад, майже в усіх країнах є залишки натурального господарства виробництво продукції для споживання домогосподарством, яке її виготовило. В останні роки масштаби натурального господарства в нашій країні розширюються, але результати діяльності у цьому секторі не враховуються у ВВП України. Отже, його величина суттєво занижена.

Для правильного визначення обсягу національного виробництва треба, щоб усі продукти й послуги, вироблені протягом року, були враховані лише один раз. Більшість продуктів проходить через кілька виробничих стадій, перш ніж потрапляє на ринок. Окремі частини й компоненти продукту купуються і продаються декілька разів. Щоб уникнути багаторазового врахування частин продуктів, які продаються і купуються, при обчисленні ВВП ураховують лише ринкову вартість кінцевих товарів і не враховують вартість проміжних товарів. Урахування вартості проміжних товарів означає подвійний рахунок, що завищує обсяг ВВП.

Під кінцевими товарами розуміємо товари і послуги, які купують для споживання, а не для перепродажу, подальшого оброблення чи перероблення. Проміжними називають товари і послуги, які використовуються для подальшого оброблення чи перероблення, тобто для виробництва інших товарів чи для перепродажу. У таблиці 1.1 подано стадії виробництва хліба, на яких створюються проміжні й кінцеві товари і послуги.

Виробництво хліба проходить кілька стадій, які, припустімо, здійснюють незалежні виробники - фермер, мірошник, пекар і бакалійник. Якби ми підсумували їхні виторги, то допустилися би помилки, яку називають подвійним рахунком. У нашому прикладі є лише один кінцевий продукт - хліб, доставлений до місця продажу. Отже, у ВВП враховуватиметься лише виторг бакалійника - 100 копійок за хлібину.

Аби уникнути подвійного рахунку при обчисленні ВВП, необхідно враховувати у ньому тільки додану вартість, створену кожною фірмою. Додана вартість - це різниця між виторгом фірми та вартістю сировини і матеріалів, які вона придбала в постачальників.



Таблиця 1.1. Виторг і додана вартість (копійок за хлібину)

Стадії виробництва	Виторг	Вартість проміжних сировини і матеріалів	Додана вартість
Пшениця (фермер)	30	0	30
Борошно (мірошник)	55	30	25
Випечений хліб (пекар)	90	55	35
Хліб, доставлений до місця продажу (бакалійник)	100	90	10

Підсумувавши додану вартість усіх чотирьох підприємств (від вирощування пшениці аж до доставки хліба), можна точно визначити вартість хлібини. Так само, підсумувавши додані вартості, створені всіма фірмами в економіці, можна визначити ВВП, тобто ринкову вартість загального обсягу продукції. Отже, існує ще третій метод обчислення ВВП - підсумовування доданої вартості, створеної в національній економіці. Цей спосіб обчислення ВВП часто називають виробничим методом.



2. Аналіз і прогнозування ВВП в Україні

2.1 Основні методи прогнозування ВВП

Проблема інфляції і особливо виявлення її спонукаючих механізмів - одна з ключових в економіці. Моделювання дозволяє виявити явища, які суттєво впливають на інфляцію, і дає можливість вчасно включити превентивні механізми політики управління. При цьому істотні два питання: коректна ідентифікація таких явищ і вибір належного методу оцінювання параметрів моделі.

У даній роботі розглядається потенційний внутрішній валовий продукт (ВВП) і розрив обсягів виробництва для української економіки, а також досліджується можливість використання потенційного ВВП як ефективного індикатора інфляційного тиску.

Існують різні визначення потенційного ВВП. У неокейнсианских моделях динамічного стохастичного загальної рівноваги зі «зв'язаними» цінами потенційний ВВП визначений як рівень рівноваги, досягнутий без вимоги фіксації номінальних цін, тобто з гнучкими цінами і заробітною платою. Потенційний ВВП визначається як максимальний випуск, на який економіка здатна за умови повної зайнятості населення. У свою чергу, розрив обсягів виробництва розраховується як різниця між потенційним і фактичним обсягом виробництва. Від вибору визначення потенційного випуску залежить методика його оцінювання.

Розглянемо існуючі методи статистичного оцінювання потенційного ВВП. З простих лінійних фільтрів згадаємо відомий фільтр Ходріка і Прескота, який ідентифікує тенденцію виробництва і заснований насамперед на статистичних властивостях часового ряду випуску. Він має слабкий економічний зміст.

Згідно структурному підходу потенційний ВВП оцінюється в припущенні про економічну структуру, що відповідає гіпотезі постійного доходу. Оцінка розриву виробництва заснована на припущеннях про природу економічних коливань. Зауважимо, що обмеженість даних для України дозволяє застосувати тільки деякі з цих методів. Певна частина описуваних методик використовується переважно в розвинених країнах, в яких праця, по-перше, визнається як основний національний ресурс, по-друге, є досить дорогим і обтяжливим в періоди кон'юнктурних спадів, і по-третє, цей ресурс надзвичайно гнучко реагує на всі зміни, що відбуваються в економіці. Величезний виробничий спад в економіці України супроводжувався непропорційно млявим вивільненням робочої сили. В таких умовах орієнтація на рівень безробіття могла б спотворити справжні масштаби недовиробництва. Тим часом показники рівня завантаження виробничих потужностей, навпаки, дозволяли достатньо точно виявляти справжню глибину економічного спаду.

Виробничий метод дозволяє врахувати рівень економічної недозавантаження в різних сегментах народного господарства, проте макроекономічне усереднення галузевих даних передбачає їх зважування. Перерахунок потенційного ВВП ведеться виходячи з можливого дозавантаження тільки одного з макроресурсів. Таким чином, очевидно, що при неповному завантаженні по одному з ресурсів, що і має місце в реальності, методики дають свідомо занижені оцінки потенційного ВВП.

Як бачимо, існують серйозні перешкоди для обчислення потенційного ВВП, включаючи деякі розбіжності про застосування цього поняття до перехідної економіки. Головне питання - чи досягла економіка стандартів продуктивних факторів, які дозволяють підтвердити життєздатність поняття потенційного ВВП. Оцінка функції виробництва також кардинально залежить від якості вхідних даних, зокрема від вимірювання факторних послуг. Більше того, поки економіка переходить до рівноважного шляху зростання, немає ніякої теоретичної причини вважати, що оцінений проміжок Оукена говорить що-небудь про інфляцію. У випадку, коли економіка дуже неефективна внаслідок перешкод ринків, можливо, існує такий розрив, але якщо грошово-кредитна політика експансіоністська, то інфляційний потенціал все ще може бути великим.

Тому як обхідний варіант для оцінки виробничої функції використовуємо досвід економік сусідніх країн, які раніше почали перехід з подібних початкових умов, з подібними технологічним рівнем і якістю людського капіталу і зараз стали зрілими ринковими економіками. По-перше, оцінимо агреговану виробничу функцію, засновану на групових даних з сусідніх країн (Центральна та Східна Європа) подібного технологічного рівня (особливо щодо якості людського капіталу та нематеріальних активів), і використовуємо дані української економіки, щоб оцінити, яким був би розрив виробництва , якби перехід був завершеним. Отриманий проміжок між поточним випуском і можливим потенційним випуском розглядається як розрив обсягів виробництва.

У таблиці 2.1 представлена таксономія методів оцінки для потенційного ВВП і розриву виробництва з класифікацією існуючих рішень (методи, які застосовуються в даній роботі, виділені жирним шрифтом).

Таблиця 2.1

Неструктурні методи	Прямі методи	Структурні методи	Багатовимірні методи
- Пік до піку -Лінійне визначення тренду -Фазове визначення тренду - Фільтр Ходріка-Прескотта - Декомпозиція Бевериджа-Нельсона -Частотний фільтр -Метод прихованого компонента	Дані опитувань	- Закон Оукена - Метод виробничої функції - Моделі з довгостроковими обмеженнями	- Багатовимірна декомпозиція Беверіджа-Нельсона - Багатомірний Фільтр Ходріка-Прескотта - Багатовимірні методи прихованих компонентів

Оскільки потенційний випуск не спостерігається безпосередньо, то, як вже зазначалося, немає достатньо аргументованого методу його оцінки. Методи, засновані на визначенні Оукена, зазвичай використовують виробничу функцію (ВФ), тому наступний важливий крок - вибір ВФ. Перший і найпоширеніший підхід - використання динамічної функції Коба-Дугласа. Той факт, що в українській економіці стабільне відношення факторних доходів до ВВП, зумовлює вибір (серед сімейства функцій з постійною еластичністю заміни) виробничої функції Коба-Дугласа. У припущенні постійної ефективності відносно масштабів виробництва і нейтрального технологічного прогресу, ВФ може бути представлена рівнянням:

(1)

де - ВВП; і - продуктивні фактори робочої сили і капіталу відповідно; і - технічні функції прогресу. Використовуючи рівняння (1) і комбінуючи зростання продуктивності праці і зростання фондовіддачі, отримуємо традиційне визначення ВФ у вигляді:

(2)

де - повна продуктивність факторів (ППФ). Передбачається, що ППФ відображає технічну зміну продуктивності і для робочої сили, і для капіталу. В рівнянні (2) «охоплює» ефект й інших факторів, не обумовлених технічним розвитком. Один з таких факторів - ефективність соціального опору введенню нових технологій.

В якості альтернативи можна використовувати метод прихованих (неспостережуваних) компонентів (МПК). З точки зору неокейнсіанської теорії, потенційний ВВП досягається в умовах відсутності жорсткості для довгострокової перспективи. Таким чином, потенціал визначений як довгострокова траєкторія зростання ВВП. Це призводить до використання методу розкладання фактичного ВВП. Якщо припустити, що потенційний ВВП і розрив виробництва не спостережувані, то часовий ряд повинен бути розкладений на компоненти.

Наприклад, продукція може бути розкладена на постійний , тимчасовий компоненти і нерегулярну помилку (- білий шум):

(3)

Постійним компонентом можна замінити потенційний ВВП, тоді як змінний компонент характеризує розрив обсягів виробництва. Постійний компонент - частково-лінійна функція, в якій вільний член і коефіцієнти нахилу являють собою випадкові блукання, визначені співвідношеннями:

та (4)

де - некорельовані білі шуми. Передбачається, що розрив виробництва представлений стаціонарним авторегресійним процесом з ковзаючим середнім (АРКС) (р, q):

(5)

Вибір визначення потенційного ВВП призводить до двох можливих підходів до емпіричних методів оцінки. Розглянемо три методи:

А) довгострокові обмеження, отримані з векторної моделі корекції помилок (ВКП), заснованої на динамічній ВФ з двома факторами;

В) розширення для групових даних, засноване на тій же моделі ВКП (групове усереднення оцінок - ГУО);

С) розкладання ВВП на постійний і тимчасовий компоненти (метод неспостережуваних компонент).

Блок-схеми перших двох методів наведені на малюнку 1.1 (LF - робоча сила).

Рисунок 1.1

Перші два згаданих методу пов'язані з використанням коінтеграції та оцінки системи методом. Для методів ВФ (рис. 1.1, a) і ВФ-ГУО (рис 1.1, б) в роботі використовується структурна техніка модифікованої моделі ВКП для спільної ідентифікації параметрів пов'язаних продуктивних факторів щодо ВФ.

Вибір моделі ВКП визначений проблемою ендогенних факторів виробництва та випуску. Крім того, як передбачає економічна теорія, зазвичай тимчасові ряди ВВП і капіталу нестаціонарні. Тому ймовірно, що результатом застосування простого методу найменших квадратів (МНК) буде некоректна ідентифікація регресії. Узагальнена модель ВКП будується таким чином: валовий продукт промисловий інвестиція

(6)



де А і П - матричні коефіцієнти, які оцінюються (причому П містить обмеження ідентифікації), --нормально розподілений вектор, --вектор тимчасового ряду,

(7)

Тут і далі log (Ч) позначає десятковий логарифм.

Розширення групових даних моделі ВКП в порівнянні з рівнянням (5) засновано на наступному поданні авторегресії з розподіленим лагом, тобто запізненням (АРРЛ). Ця модель використовувалася для побудови моделі ВКП з метою оцінювання функції Тейлора для обробки даних Європейського Союзу.

Припустимо, що є дані спостережень на тимчасових періодах t = 1, 2, ..., Т в групах i = 1, 2, ..., N; необхідно оцінити модель АРРЛ (p, q, q, ..., q)

(8)

де i = 1, 2, ..., N, t = 1, 2 ..., Т. Ця форма являє версію моделі корекції

помилок (6) для групової моделі. Тут - (Tх1) -вектор спостережень для i-й

групи, - матриця спостережень регресорів, що змінюються по t та i, = , = , рівні , в моменти i-j.

Згрупувавши спостереження часового ряду для кожної групи і обмежившись випадком однаково віддалених коефіцієнтів для всіх груп, а саме , i = 1, 2, ..., N, співвідношення (7) перепишемо у вигляді:

(9)

(10)

де (9) - компонент виправлення помилки; і . Рівняння, складені для групових даних, нелінійні. Варіації помилки можуть змінюватися від групи до групи.

Для оцінювання моделі використовується метод максимальної правдоподібності (ММП). З урахуванням початкових припущень, що помилки нормально розподілені (хоча це припущення не потрібне для асимптотичного результату), функція правдоподібності для групової моделі даних може бути записана як добуток функцій правдоподібності для кожної групи. Оскільки параметри, які нас цікавлять, - це довгострокові ефекти і коефіцієнти регулювання, то логічно скористатися безпосередньо логарифмічною функцією правдоподібності. За умов нормальності отримуємо:

(11)

(12)

Оцінки можуть бути отримані шляхом максимізації функції правдоподібності (тут використаний алгоритм Ньютона-Рафсона). При оцінюванні моделі з використанням ВФ (метод А) визначені, а потім спільно оцінені параметри коінтеграційних відносин виду:

(13)

Для того, щоб виконати ідентифікацію, довгострокові обмеження (загальні для табличних даних і для довгострокових залежностей) у векторній моделі корекції помилки накладаються таким чином: . Перше - це обмеження нормування; друге встановлює постійну еластичність заміни у виробничої функції Коба-Дугласа. Тепер потенційний ВВП отримуємо зі співвідношення:

(14)

де - потенційний ВВП, f- оцінка виробничої функції. Потенційний фактор праці обчислюють за формулою:

(15)

Зміна в темпі інфляції заробітної плати пропорційно розбіжності між фактичним рівнем безробіття і , що може бути виражено співвідношенням:

(16)

W- рівень заробітної плати, U - рівень безробіття. Вирішуючи (15) відносно і допускаючи поліноміальні лаги f (L) для розподіленого тимчасового ефекту, отримуємо:

(17)

Такий підхід сумісний з кривою Філліпса, розширеної адаптивними очікуваннями.

Блок-схема МПК наведена на малюнку 1.2

Рисунок 1.2

Відповідна модель у просторі станів має такий вигляд:

Рисунок 1.3

Уточнення оцінки ВФ (метод В). У даній роботі використовуються два підходи для уточнення оцінки ВФ. Спочатку дані української економіки були розділені по економічним секторам. Метод ГУО показав гарні результати, хоча якість набору даних передбачалася низькою. Тільки в одній з п'яти груп (будівництво) відзначено нерегулярний вплив на результати, що може бути пояснено невеликим розміром сектора, а отже, більш високим рівнем шумів. Цей сектор виключений з остаточного оцінювання, внаслідок чого залишилося 96 спостережень. Були використані дві стохастичні незалежні змінні log (K) і 1оg (L) і дві детерміновані (константа і тенденція) а також дані, нормовані щодо середніх на рівні секторів, щоб виключити «проблему спільного знаменника», тобто можливий загальний одночасний ефект для всієї економіки. Ймовірно, всі ці змінні - нестаціонарні першого порядку I (1) і коінтегровані (це перевірено попередньо для сукупностей), що дозволяє розглядати як стаціонарний процес для всіх i. При максимальному лазі, рівному 1, модель АРРЛ (1, 1, I) має вигляд:

(18)

де логарифми Y, K, L позначені відповідно y, к, I. Цю залежність у вигляді рівняння корекції виправлення помилки запишемо наступним чином:

(19)

Всі довгострокові параметри обмежені, тобто одні й ті ж у всіх групах, в той час як короткочасні коефіцієнти корекції змінювалися. Як початкові оцінки довгострокових параметрів для ММП-оцінок використані МНК-оцінки статичних фіксованих ефектів. Варіанти алгоритмів зворотної заміни і Ньютона-Рафсона дали дуже близькі оцінки. Результати оцінки ВФ представлені в табл. 2.2.

Якість результатів оцінки ВФ характеризується наступними показниками: статистичний критерій для довгострокових параметрів складає 18,0350; статистика відношення правдоподібності LR має розподіл з шістьма степенями свободи і р-значення - 0,0012; в тесті на повну еластичність р-значення -0,042.



Таблиця 2.2

Вибірковий ГУО	ГУО
Залежна змінна	Коефіцієнт	Стандартна похибка	t-відношення	Коефіцієнт	Стандартна похибка	t-відношення	h-тест	p-значення
Довгострокові коефіцієнти
log K	0,241	0,157	1,531	0,075	1,24	0,06	0,02	0,89
log L	0,663	0,54	1,227	0,958	0,842	1,137	6,3	0,01
Виправлення помилки
	-1	Непридатний	Непридатний	-1	Непридатний	Непридатний	--	--
Короткострокові коефіцієнти
log K	0,241	0,157	1,531	0,075	1,24	-0,06	--	--
log L	0,663	0,54	1,227	-0,958	0,842	-1,137	--	--
Д log K	-3,264	1,412	-2,311	-4,749	2,735	-1,736	--	--
Д log L	-2,173	0,513	-4,232	-1,735	0,756	-2,292	--	--
t	0,007	0	28,908	-0,005	0,001	-7,419	--	--
µ	-0,015	0,222	-0,06	0,984	0,954	1,031	--	--

Навіть при тому, що показники повної еластичності К та I трохи менше 1, використовуючи тест відношення правдоподібності не можна відхилити гіпотезу про постійний ефект масштабу виробництва. Далі наведемо статистичні та динамічні оцінки фіксованих ефектів, які доводять, що в маленьких вибірках різні методи оцінки можуть давати різні оцінки параметрів. Однак автори методу ГУО стверджують, що при стандартних умовах спроможність і асимптотична нормальність ММП-оцінок параметрів можуть бути легко встановлені. В результаті отримуємо наступну оцінку ВФ:

(20)



Точно так само використані агреговані дані для чотирьох країн Центральної та Східної Європи, що включають 160 спостережень, і отримана така оцінка ВФ:

(21)

Порівняння використаних методів. Викладені підходи призводять до різних оцінок потенційного ВВП і розриву виробництва, тому важливим є аналіз моделей і порівняння їх якості. Один з підходів - порівняння з моделлю локального лінійного тренду (випадкове блукання з випадковим дрейфом) для ВВП. Надалі для оцінки якості моделей будемо порівнювати їх з цією моделлю. Порівняння результатів з іншими методами представлено на малюнку 1.4 .

У подальших обчисленнях за основу взяті оцінки для даних української економіки за галузями (метод ВФ).

З малюнка 1.4 можна зробити висновки щодо потенційного ВВП. Очевидно протягом стабілізаційного періоду 2001-2002 років, коли інфляційний тиск став зменшуватися, фактичний ВВП був нижчим за потенційний. Зауважимо, що в 2004 році інфляція почала зростати під впливом того, що фактичний ВВП перевищував потенційний.

Розрив виробництва розраховується як різниця між фактичним і потенційним рівнем ВВП. Більш точно співвідношення «інфляція - розрив виробництва», ілюструє рис. 1.5 (розрив виробництва - права шкала) і інфляція (річна зміна) - ліва шкала). З 2001 року розрив виробництва став від'ємним і залишався таким до початку 2003-го. Протягом цього періоду темпи інфляції були зменшені. З 2003 року проміжок стає постійним, що викликає чергове підвищення інфляції. Розрив виробництва передує інфляційному тиску з невеликим випередженням, яке в середньому становить 1-3 кварталу.

Рисунок 1.4

Рисунок 1.5

Всі три оцінки розриву обсягу виробництва узгоджуються, за винятком розриву, знайденого методом МНК. Останній розрив в 2004 році - найбільш серйозний. Очевидно, що пік локального ефекту досягнуто після трьох кварталів корекції, в той час як середньостроковий ефект знаходиться в максимумі після семи кварталів. Протягом цього періоду включаються обмеження робочої сили і капіталу, змушуючи коригувати віддачу до їх рівноважного значення і створювати відповідне інфляційний тиск. Цікаво, що розрив, отриманий при використанні МНК, показує максимальну кореляцію у віддаленій перспективі (зі структурою лагів, кілька зміщеною щодо інших двох оцінок).

Застосуємо подібну процедуру до моделі ВКП для отримання спільної утворюючої функції процесів інфляції та розриву виробництва, щоб перевірити об'єднану коваріацію. Імпульсна перехідна функція (поквартально) зображена на малюнку 5.5. Цікаво, що розрив, заснований на ГУО-оцінці, можливо, обернено пропорційно пов'язаний з індексом споживчих цін, хоча це може бути проблемою необмеженої структури моделі ВКП.

Рисунок 1.6

Порівняємо використані методи за допомогою критерію R2, інформаційного критерію Акайке, середньоквадратичної помилки прогнозу (СКПП), кількох тестів стійкості (CUSUМ), тесту знаків, а також значенні критеріїв Тейл і Перрона. Чисельні значення тестів зведені в табл. 2.3.



Таблица 2.3

Метод	R-квадрат	Тест Акайке	СКПП	Тест Тейла	Тест знаків	CUSUM	Тест Перрона
ВФ-ВКП	0,9477	6,365	3,5911	0,100095	<5%	<10%	2
ВФ-ГУО	0,9524	6,2688	3,4705	0,096798	<5%	<5%	3
МНК	0,8682	7,3363	5,3254	0,177791	<10%	<5%	3

На додаток до проведеного аналізу статистичні тести підтверджують високу якість отриманих оцінок розривів обсягів виробництва. Оцінка МНК демонструє більш низьку якість прогнозування неструктурних методів по відношенню до структурних. Структурний статичний тест CUSUМ свідчить про деяку нестійкість ВКП-оцінки розриву виробництва. Для аналізу рівняння інфляції та оцінки співвідношення при зміні режиму застосовується процедура Бай-Перрона. Коефіцієнти сезонних моделей і очікування передбачаються фіксованими по всій вибірці, в той час як коефіцієнт дефляції імпорту і, що найважливіше, коефіцієнт розриву виробництва можуть бути різними в різних групах. Інформаційні критерії вказують на п'ять структурних розривів в коефіцієнтах, при цьому послідовна процедура і процедура ковзаючого поділу показали, що існує не більше трьох структурних змін на початку 2000, 2001 і 2004 рр. Це ідеально відповідає реальним подіям: по-перше, сплеску інфляції в 1998 р поступово згаслому до кінця 1999 р .; по-друге, період низької інфляції був перерваний нафтовою кризою влітку 2001 р Далі зростання розриву обсягів виробництва перетворюється у важливий фактор тиску після періоду зростання, прискореного в 2003 році.

Оцінена сукупна ПФ для періоду 1998-2004 років з використанням ВКП: оцінка еластичності випуску стосовно праці становить 0.597, в той час як еластичність по капіталу - 0,407. З іншого боку, на основі галузевих даних і оцінки ГУО отримані оцінки еластичності відповідно 0.24 і 0,66 для тих же чинників.

Отримана також оцінка рівня безробіття, що не прискорює інфляцію заробітної плати, відповідає потенційному трудовому внеску, повної факторной продуктивності, потенційному ВВП і розриву обсягів виробництва для України. Виконано аналіз кореляції випадкових процесів інфляції та розриву виробництва. Встановлено, що пік локального ефекту досягнуто після трьох кварталів корекції, а середньостроковий ефект знаходиться в максимумі після семи кварталів. Цікаво, що розрив, обчислений за МНК-оцінкою, показує максимальну кореляцію у віддаленій перспективі (зі структурою лагів, трохи зміщеною щодо інших двох оцінок).

Шляхом екстраполяції факторів виробництва одержано прогноз на кілька кроків вперед з одночасним аналізом інфляційної динаміки. Еластичність модифікованої очікуваннями інфляції змінюється від 0,22 до 0,33. Траєкторія розрахункових розривів виробництва свідчить, що в 2004-2005 роках, спостерігається значний інфляційний тиск, що передається з реального сектора економіки, і інфляція може прискоритися в найближчому майбутньому. Всі три оцінки розриву обсягів виробництва узгоджуються, за винятком розриву, оціненого методом МНК.

2.2 Динаміка ВВП в Україні протягом 2014р

Україна єдина серед європейських країн застрягла в міжкризовому просторі. Після глобальної кризи 2008-2009рр. більшості країнам вдалося відновити позитивну економічну динаміку, Україна ж сьогодні знову потерпає від кризових проявів. Нинішня вкрай слабка економічна динаміка - в умовах триваючої військової агресії, поглиблення і розширення негативних тенденцій в економіці, низького рівня довіри до системи державного управління, високої корупції, незадовільної фінансової дисципліни, незадовільної інвестиційної привабливості та надмірного боргового навантаження - вказує на збереження «переддефолтних» ризиків і втрату країною достойного місця у світовій економіці. У пропонованій роботі увага сконцентрована на порівнювальних характеристиках двох кризових періодів в Україні, а також їхніх наслідках для стримування кризових шоків у середньостроковій перспективі, а з тим - і можливим відновленням стійкого економічного зростання.

За останні п'ять років Україна вдруге намагається подолати кризовий шок. Кожен з шоків мав свої особливості, і основу кожного формували свої чинники і складові. Водночас, спільність розгортання кризових процесів в Україні у 2008-2009рр. і 2013-2014рр. вказує на те, що результати і наслідки двох кризових процесів, імовірно, також можуть виявитися близькими. У такому випадку сьогодні Україна, щоб не допустити чергового кризового шоку, вірогідно, може використати антикризові заходи і заходи з економічного відновлення, які належним чином не були враховані та задіяні в посткризовий період 2010-1012рр. Найвагоміше в нинішній ситуації - це прискорена інтеграція українських виробництв у світові виробничі, торговельні, фінансові мережі, що дозволило б країні подолати відставання від світових тенденцій.

Україна у світовій економічній динаміці. У світовій економіці посткризове економічне відновлення (після фінансової кризи 2008-2009рр.) відбувається повільніше, ніж очікувалося за оптимістичними сценаріями. Після відносно успішних 2010-2011рр. світова економіка не змогла утримати новий тренд зростання, а показники світового розвитку у 2012-2013рр. виявилися, хоч і переважно позитивними, проте помітно гіршими, ніж у попередні два роки (таблиця 2.4).

Показники глобального зростання,% до попереднього року (табл. 2.4)

	2008	2009	2010	2011	2012	2013(о)	2014(п)
ВВП	1,4	-2,1	4,0	2,7	2,3	2,4	3,1
Торгівля	3,0	-10,4	12,6	5,8	3,2	4,5	5,8
Валові інвестиції	2,3	-5,6	5,3	4,8	4,6	5,3	6,0
Зайнятість	1,1	0,4	1,4	1,5	1,3	1,3	1,3
ПІІ	-9,5	-33,0	14,1	16,2	-18,7	7,7	17,1

Криза ж 2008-2009рр. відкинула українську економіку на кілька років назад, а кризові процеси 2013-2014рр. дедалі більше погіршуватимуть позиції України у світовій економіці в середньостроковій перспективі. Слід визнати, що в посткризовий період 2010-2013рр., коли світовій економіці вдалося відновити відносно стійке зростання, а висхідні економіки навіть прискорили темпи економічного відновлення, українська економіка занурилась у довгострокову рецесію (бурхливі події 2014р. лише акцентували кризовий стан нагадаємо, впродовж 2012-2013рр. темпи зростання вітчизняної економіки фактично були нульовими). Відтак, нинішня динаміка української економіки дедалі більше відстає від світових тенденцій і того прискорення, яке демонструють успішні висхідні економіки (рис. 1.7 «Індекс економічної динаміки світової економіки»).

Рисунок 1.7

Особливо відчутним було погіршення економічної динаміки України серед висхідних країн. Так, якщо в докризовий період частка України в загальному ВВП висхідних країн складала близько 0,9%, то в посткризовий період вона скоротилася приблизно на третину, а у 2014р. - скоротиться до рівня практично вдвічі меншого, порівняно з кращими докризовими показниками (рис. 1.8 «Номінальний ВВП України і його частка в номінальному ВВП висхідних економік»).

Рисунок 1.7

Хоча криза 2008-2009рр. вкотре засвідчила хиби української економіки, а відтак - повинна була б стимулювати трансформаційні процеси для створення більш сучасної конкурентної економіки, проте характерним для української економіки, принаймні впродовж останнього десятиріччя, залишається:

1) низькопродуктивність та енергозатратність;

2) слабкодиверсифікованість і неконкурентоспроможність;

3) залежність від монопольних зовнішніх джерел сировини та енергії.

Донині кризові хвилі не спонукали різноманітні українські Уряди до необхідних структурних зрушень у вітчизняній економіці. Навіть 2010-2012рр., впродовж яких мали відбутися головні зміни, радше стали роками подальшого консервування структури національної економіки, посилення адміністрування і корупції, поглиблення втручання держави в економічну діяльність - наслідком чого стало, з одного боку, розчарування суспільства у правильності обраного країною шляху розвитку, з іншого - відновлення депресивних тенденцій в економічному середовищі. Тому й не було вироблено належних механізмів недопущення та протидії загрозам наступних кризових шоків.

Хоча впродовж 2010-2011рр. спостерігалася позитивна динаміка реального ВВП, проте динаміку тих років не можна класифікувати як «стійке зростання», оскільки фактично відбувалася лише часткова «компенсація» втрат (падіння) кризового 2009р. (рис. 1.8 «Зростання реального ВВП»). Тому радше слід говорити, що позитивна динаміка ВВП 2010-2011рр. у багатьох аспектах була зумовлена переважно «ефектом (низької) бази», а не структурним оздоровленням чи посиленням конкурентоспроможності.

Рисунок 1.8

Фактично нульове зростання 2012-2013рр. означало, що в країні не створюється базис стійкого економічного відновлення і, по суті, відбувається консервація як виробничого сектору, так і рівня добробуту населення, що, своєю чергою, обмежуюче впливало на сукупний попит, а відтак і підприємницьке середовище. Тому черговий економічний обвал варто було прогнозувати, особливо в умовах посилення зовнішніх негативних впливів.

Наголосимо, глобальна фінансова криза 2008-2009рр. руйнівним чином вплинула на Україну, насамперед, на сектор промисловості, обсяг виробництва якого протягом осінньо-зимового періоду 2008-2009рр. після кількарічного зростання скоротився удвічі (рис. 1.9 «Індекс промислового виробництва в Україні»). Період посткризового відновлення 2010-2011рр. не був успішно використаний в Україні, стимули для структурних змін залишалися слабкими, а фактор «низької бази» вичерпався вже в середині 2011р.

Рисунок 1.9

Тому й не дивно, що вже на початку 2012р. на тлі гальмування європейської економіки (внаслідок нарощування боргових ускладнень у країнах ЄС) в економіці України посилилися негативні тенденції. Так, хоча падіння промисловості у 2012-2013рр. не мало шокового характеру, подібного до 2008-2009рр., проте втрати у промисловості інерційно продовжувались, і індекс промислового виробництва наприкінці І півріччя 2014р. знаходився на рівні найнижчих показників 2009р. («дна» глобальної кризи) (рис. 1.9 «Індекс промислового виробництва в Україні»). Підкреслимо, таке послідовне падіння відбувалося не як наслідок короткострокового політико-економічного шоку та російської агресії, а було саме результатом слабкої економічної політики влади попередніми роками.

Перманентні кризові прояви безпосередньо вплинули і на структуру ВВП, насамперед у частині витіснення інвестицій. Левова частка внутрішнього продукту використовується на споживання, рівень якого в Україні зріс з 77-80% ВВП у докризовий період до 90-93% останніми роками (таблиця 2.5 «Валовий внутрішній продукт за категоріями кінцевого використання»). Тобто практично всі отримувані ресурси - як домогосподарств, так і державного сектору - витрачаються на підтримання поточного рівня споживання і добробуту, насамперед, за рахунок відмови від нагромадження капіталу.

Таблиця 2.5

За таких умов неодмінним наслідком посилення кризових процесів є обвал в інвестиціях. Так, якщо в докризовий період відбулося певне «накопичення» інвестицій, що закладало потенціал довгострокового зростання, то криза 2008-2009рр. фактично зруйнувала інвестиційну спроможність України. Недолуга ж інвестиційна політика 2010-2013рр. по суті відвернула (вітчизняних і міжнародних) інвесторів від України, наслідком чого стало подальше вимивання інвестиційного потенціалу (частка інвестицій у структурі ВВП так і залишилась на рівні 18-19%, що вкрай замало для реалізації прискореного економічного відновлення) (таблиця 2.5 «Валовий внутрішній продукт за категоріями кінцевого використання»). З тим, у кризу 2013-2014рр. Україна ввійшла у вкрай послабленому стані без видимих перспектив інвестиційного зміцнення. Тобто найближчими роками найкраще, чого слід очікувати, - лише слабке відновлення інвестиційних процесів, що може й надалі стримувати економічне відновлення країни загалом.

Таким чином (рис. 1.10 «Зростання реальних споживання та інвестицій» ):

- у періоди економічного послаблення, «економія» ресурсів першочергово відбувається за рахунок скорочення довгострокових витрат, у т.ч. інвестиційного характеру, тому й зниження інвестиційних витрат є набагато суттєвішим, порівняно із зниженням споживчих витрат,

- у періоди економічного пожвавлення (зокрема, як спостерігалося в докризовий період) прискорене зростання більш виразно проявляється в розширенні інвестування, в т.ч. за рахунок підвищення рівня заощаджень населення,

- у кризовий період падіння споживання зазвичай є значно меншим, ніж падіння інвестицій. Тому по завершенні кризи, споживання повертається на «звичний» рівень досить швидко (за кілька років, якщо економіка не зазнала повного краху). На відновлення ж інвестицій (зважаючи на необхідність повернення довіри інвесторів до економічної політики країни) вимагається десятиріччя (за відсутності системних реформаційних досягнень).

Рисунок 1.10

Підкреслимо, стримування інвестиційного розширення фактично означає і неможливість економічного прискорення, оскільки позитивна довгострокова динаміка ВВП необхідною складовою має зміцнення інвестиційного потенціалу (рис. 1.11 «Зростання ВВП і частка інвестицій у структурі ВВП України»). Проте сьогодні не видно чинників, за рахунок яких вдасться помітно покращити інвестиційні позиції країни («корупційний податок», який в Україні вимушено асоціюється з інвестиціями, не може бути ліквідований у короткостроковій перспективі).

Рисунок 1.11

Крім того, невпевненість у стійкості споживчого попиту та постійні девальваційні очікування стримують економічних агентів від ризиків інвестування в нові виробництва.

Також зазначимо, що українська модель зростання докризового періоду, базована на експортній експансії товарів з низькою доданою вартістю, вже не буде дієвою ані в середньо-, ані в довгостроковій перспективі, зважаючи на зміну структури і чинників зростання глобальної економіки. Вірогідно, лише інвестиційне розширення надасть Україні шанс на економічне відновлення. Тому в сьогоднішніх реаліях України посилення інвестиційного сприяння є одним з найактуальніших завдань економічної політики держави.



Висновки

Найважливіше значення в розвитку національної економіки має вимір результатів суспільного виробництва. Цей вимір дає можливість простежити стан національної економіки, зміни в її розвитку, визначити рівень добробуту суспільства, порівняти досягнуті результати, зіставити з рівнем розвитку окремих країн світового співтовариства, встановити частку національного виробництва в загальносвітовому виробництві.

У даній роботі розглядалися основні поняття ВВП, методи його розрахунку, існуючі розробки на тему прогнозування цього показника, а також важливість наявності такої системи. Таким чином, ВВП - це показник системи національних рахунків, який характеризує вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених резидентами країни за той чи інший період. ВВП використовується для характеристики результатів виробництва, рівня економічного розвитку, темпів економічного зростання, аналізу продуктивності праці в економіці і так далі.

Існує три ключових моменти в понятті ВВП:

1) ВВП - це показник виробленого продукту;

2) ВВП - це внутрішній продукт;

3) ВВП - це валовий продукт.

Також існує три методи розрахунку ВВП:

1) ВВП - як сума валової доданої вартості (при розрахунку цим методом ВВП обчислюється шляхом підсумовування валової доданої вартості всіх виробничих одиниць - резидентів, згрупованих по галузях або секторам);

...