Статистика національного багатства

Размещено на http://www.allbest.ru

Статистика національного багатства

Зміст

1. Поняття, значення та завдання статистичного вивчення національного багатства

2. Статистика природних ресурсів

3. Статистика національного майна

Висновки

Використана література

статистичний природний національний

1. Поняття, значення та завдання статистичного вивчення національного багатства

Людське суспільство, незалежно від його масштабів, може існувати лише в тому разі, якщо додержує певних економічних законів. Бажання окремих осіб, груп людей чи цілих країн нехтувати об'єктивно існуючими законами призводить, як учить історія, до необхідності болісних зрушень у суспільстві, щоб зрештою пристосуватися до цих законів. Результатом такої «перебудови» найчастіше є штучне зменшення кількості споживачів за допомогою концтаборів, війн, голодної смерті з метою приведення її у відповідність до зменшеного обсягу життєвих благ.

Як ми знаємо з економічної історії, виробництво необхідної кількості матеріальних благ та послуг забезпечується підтриманням на відповідному рівні процесу їх відтворення. І хоча цей процес безперервний, відправним пунктом його є створення необхідних елементів для виробництва матеріальних благ. Ніяк не применшуючи значення послуг та створення багатства в грошовому вигляді, все ж доводиться констатувати той беззаперечний факт, що без матеріальних благ ні послуг, ні грошей не існує.

З огляду на це, говорячи про елементи виробництва, можна зробити висновок, що основним елементом (і фактором) виробництва є праця, яка забезпечує здійснення цього процесу лише в разі її об'єднання з уречевленими факторами виробництва - засобами виробництва, за допомогою яких праця впливає на предмет праці для створення продукції. Тобто загалом під уречевленими факторами виробництва розуміють засоби виробництва та предмети праці. Але існування суспільства не обмежується лише періодом участі його членів у процесі виробництва. Для відтворення фізичних та моральних сил суспільство, як ми знаємо, створює і підтримує функціонування соціальної сфери: житлово-комунального господарства, системи охорони здоров'я та освіти, управління, безпеки тощо. А це також потребує наявності певних уречевлених елементів: будівель, споруд, устаткування і т. ін. В умовах ринкової економіки створення чи видобуток необхідних суспільству матеріальних цінностей потребує залучення фінансових ресурсів, наявність яких є первинною передумовою забезпечення виробництва уречевленими засобами та предметами. Облік і аналіз цих уречевлених елементів, необхідних для існування суспільства, виконує статистика національного багатства. Статистика національного багатства -- це система показників, за допомогою яких вимірюють наявні та нагромаджені в країні цінності, призначені для підтримання безперервності та розширення процесу суспільного відтворення. Показники національного багатства за найважливішими елементами (у цілому і на душу населення) є найістотнішими характеристиками суспільно-економічного розвитку, досягнутого країною.

Структуру національного багатства згідно з СНР Євростату зображено на рис. 1.

У зв'язку зі специфікою формування та функціонування фінансових засобів, насамперед -- зміною вартості їх окремих елементів під впливом кон'юнктурних факторів фінансового ринку, ця складова національного багатства буде розглянута в розділі «Статистика фінансів». У цьому ж розділі спинимося на іншій його складовій -- матеріальних засобах. Обсяг, структура та ефективність їх використання (виключаючи, звісно, майно населення, яке є специфічним елементом, і на відміну від інших відіграє у відтворенні пасивну роль) впливають на основні темпи й пропорції розвитку країни, зростання національного доходу та рівня життя населення. На визначення цих характеристик національного багатства і спрямована, насамперед, система статистичних показників, які можуть бути об'єднані в такі групи: 1) обсягу і структури; 2) відтворення складових; 3) динаміки національного багатства в цілому та його складових елементів; 4) розміщення по території.



Рис. 1 Структура національного багатства (згідно з СНР Євростату)

Зрозуміло, що в статистиці національного багатства, де об'єднуються в окремі групи різнорідні елементи, можуть бути використані лише вартісні показники. Цей підхід не тягне за собою ускладнень при обчисленні обсягу та структури національного багатства. Адже в цьому разі використовуються моментні показники обсягу окремих матеріальних благ qi та відповідних їм цін рі за станом на одну й ту саму дату для всіх складових розрахунку, і ми дістаємо значення вартості національного багатства:

.

Таку оцінку називають оцінкою в діючих цінах. У СНР показники національного багатства на початок періоду називають запасами. Пов'язуючи їх з показниками поточних операцій, які називають потоками, дістають дані на кінець періоду як нагромадження для наступного циклу відтворення. Як уже зазначалося на початку розділу, у цьому разі показники національного багатства грають провідну роль у всій системі статистичної інформації країни.

Причому в СНР ці дані наводяться за залишковою вартістю (про яку докладніше буде сказано далі), відбиваючи результати «чистого» нагромадження.

При вивченні динаміки та при міжнародних порівняннях оцінка в діючих цінах непридатна.

Адже відмінності, що виникають, можуть бути зумовлені не тільки різницею в обсязі складових, а й різницею в рівнях цін:

.

З метою елімінування впливу непропорційної зміни цін на окремі складові національного багатства СНР рекомендує щорічно переоцінювати національне багатство в сучасні (діючі) ціни за допомогою спеціальних індексів цін, тобто щороку обчислювати ці складові за відновлюваною вартістю:

або використовувати розрахунки в порівняльних цінах певного базового року, у цінах якого обчислюються всі зведені економічні показники системи. Використання порівняльних цін дозволяє елімінувати їх вплив при порівнянні вартості національного багатства:

.

Відносні зміни вартості національного багатства в динаміці відбивають індекси:

вартості національного багатства

(він перебуває під впливом зміни цін і обсягу матеріальних засобів);

фізичного обсягу національного багатства

(при його розрахунку елімінується вплив зміни цін).

2. Статистика природних ресурсів

Як складовий елемент національного багатства природні ресурси потребують докладного статистичного аналізу. Розвиток науки і техніки зумовлює зростаючий вплив людини на природу. Ураховуючи те, що такий вплив має переважно негативний і невиправданий характер, це спонукає дбайливіше ставитися до навколишнього середовища. Тому, поряд із завданнями обліку, розрахунку структури та вивчення використання в народногосподарських інтересах природних ресурсів метою статистичного дослідження постає також вивчення характеру техногенного впливу людини на довкілля, облік кількісних та якісних змін у ньому. Масштаби антропогенного (тобто зумовленого господарською діяльністю людини) впливу на природу величезні. Щороку під час переорювання полів, провадження гірничовидобувних робіт та різного будівництва переміщуються, у середньому, 4 тис. км3 ґрунтів, з надр землі видобувається 100 млрд т руди, паливних копалин та будівельних матеріалів, на поля вноситься близько 300 млн т отрутохімікатів, на господарські потреби забирається 12% річкового стоку.

Комплекс питань, пов'язаних зі станом природи, постає на різних рівнях і часто має міжнародний, планетарний характер. Цю проблему нині вивчають багато важливих авторитетних міжнародних організацій - ООН та її підрозділи (ЮНЕСКО, ФАО), Міжнародна рада наукових союзів (МРНС), Всесвітня організація охорони здоров'я та інші.

Взаємостосунки людини і природи мають будуватися на засадах раціонального природокористування. Масштаби освоєння людською діяльністю природних ресурсів не повинні перевищувати швидкості їх оновлення, а засвоєння природних комплексів має враховувати стійкість їх внутрішньої структури. Відходи, що виникають у виробництві, мають нейтралізуватися або ліквідуватися так, аби не забруднювати середовище, а також необхідно використовувати корисні компоненти, що є у відходах. Отже, раціоналізація природокористування передбачає розгляд природних процесів і виробничої діяльності як єдиної біоекономічної системи.

Істотне погіршення якості навколишнього середовища, яке значною мірою зумовлене зростанням масштабів антропогенного впливу, зумовило потребу формування статистики навколишнього середовища, дані якої мають забезпечити об'єктивне уявлення про обсяги природних ресурсів, якість навколишнього середовища, інтенсивність та напрямки техногенного навантаження на природу.

Статистика навколишнього середовища є міжгалузевою за своїм характером. Її інформація використовується для розробки та оцінки виконання соціально-економічних програм, вирішення питань економічної політики. Вона описує стан та тенденції зміни навколишнього середовища, до якого належать повітря, вода, ґрунт/земля, біота, що містяться в цих компонентах, а також населені пункти.

У 1972 році на засіданні Генеральної Асамблеї ООН уперше були визначені головні напрямки та принципи діяльності різних держав і закладені основи для розвитку міжнародного співробітництва в галузі статистики навколишнього середовища. Крім того, була заснована спеціальна програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), одне з довгострокових завдань якої полягало в розробці загальної системи показників статистики навколишнього середовища, яка узагальнила б досвід різних країн і забезпечила б порівняння національних даних.

Побудова системи показників статистики навколишнього середовища ґрунтується на використанні моделі «навантаження-стан-реакція», згідно з якою стан навколишнього середовища та окремих його компонентів визначається впливом соціально-економічної діяльності людини і реакцією суспільства, яка спрямована на запобігання та зменшення наслідків цієї діяльності. Зазначена система показників складається з таких підсистем:

1) показники навантаження;

2) показники стану навколишнього середовища;

3) показники реакції суспільства;

4) показники запасів та фондів окремих компонентів навколишнього середовища.

Показники навантаження поділяються на показники антропогенного та природного навантаження. Щоб оцінити антропогенне навантаження на довкілля, застосовують показники:

видобутку (збору врожаю) окремих природних ресурсів;

що характеризують кількість викидів і скидів забруднюючих речовин та відходів у атмосферне повітря, водні ресурси та в землю;

що характеризують кількість використовуваних біохімічних речовин (природних та хімічних добрив, пестицидів) за розміром площі та інтенсивністю їх використання.

Природне навантаження на компоненти навколишнього середовища вивчається за допомогою показників, що відбивають масштаби та інтенсивність природних явищ і стихійного лиха, такого як засуха, повінь, землетрус, які негативно впливають на навколишнє середовище.

Показники стану навколишнього середовища використовують для характеристики наслідків антропогенного та природного впливу на довкілля:

показники, що відбивають кількісні зміни в природних ресурсах, а саме біологічних, відновлюваних та невідновлюваних. До них належать показники зміни площі посівів сільськогосподарських культур, популяції домашніх тварин, окремих популяцій рибних запасів, видів флори та фауни тощо. Для розрахунку таких показників застосовується підхід, що базується на оцінці зміни запасів;

показники якості навколишнього середовища визначають фактичні якісні властивості повітря, води та землі, які виражаються показниками концентрації окремих видів забруднюючих речовин. Для такої оцінки використовується підхід, що полягає в порівнянні рівнів фактичної концентрації забруднюючих речовин зі значеннями їх нормативних показників - гранично допустимих концентрацій (ГДК), перевищення яких призводить до різних порушень стану здоров'я людей, негативно впливає на умови існування тварин і рослин;

показники стану здоров'я населення, такі, наприклад, як захворюваність. Особлива увага приділяється вивченню стану здоров'я дітей та немовлят, які найбільше потерпають через погіршення стану навколишнього середовища.

Показники реакції суспільства на наслідки впливу соціально-економічної діяльності та природних явищ на навколишнє середовище характеризують реакцію, що має на меті змінити спрямованість несприятливих тенденцій завдяки досягненню рівноваги у співвідношенні діяльності суспільства, підтримання здоров'я екологічних систем та сталості у використанні природних ресурсів. Ці показники поділяються на такі групи:

показники, що безпосередньо описують заходи з охорони навколишнього середовища;

показники витрат на реалізацію заходів з охорони навколишнього середовища.

До заходів, спрямованих на охорону навколишнього середовища, належать:

1) заходи з відновлення деградованого довкілля та окремих його компонентів;

2) проведення досліджень із проблем забруднення навколишнього середовища та спостереження за забрудненням;

3) заходи із захисту та збереження природи;

4) заходи, пов'язані зі створенням державних структур для контролю за забрудненням.

Показники запасів і фондів окремих компонентів навколишнього середовища та кадастру екосистем дають оцінку запасів природних ресурсів та фондів населених пунктів і їх зміни внаслідок соціально-економічної діяльності суспільства. Ці показники будуть розглянуті під час вивчення окремих видів природних ресурсів.

Статистика навколишнього середовища не є завершеною. З появою різноманітних проблем, що пов'язані зі станом, розвитком окремих компонентів навколишнього середовища, а також постійним зростанням розмірів соціально-економічної діяльності суспільства, статистика навколишнього середовища постійно вдосконалюється.

Оскільки окремі види природних ресурсів значно різняться між собою як за натуральною формою, так і рівнем та напрямками залучення до народногосподарського обороту, статистичні показники, необхідні для їх оцінки та характеристики, є вузькоспеціалізованими. Єдиної загальноприйнятої класифікації природних ресурсів у статистиці не існує. Нині вони вивчаються в розрізі укрупнених груп: 1) земельні фонди; 2) багатства надр; 3) водні ресурси; 4) лісові ресурси; 5) гідроенергоресурси.

З огляду на це при вивченні системи показників статистики природних ресурсів розглядаються окремі підрозділи цієї системи.

Показники статистики земельного фонду.

Існування й розвиток людського суспільства незалежно від його соціально-економічного устрою нерозривно пов'язані з землею - цим найважливішим компонентом зовнішнього середовища, роль якого в житті людей багатогранна. Зокрема, земля є головним засобом виробництва в сільському господарстві, а також виконує функцію територіального базису і в інших галузях народного господарства. Більш того, земля є загальною основою існування людини, оскільки земля - це не тільки матерія, тобто земні території, а й вода, надра, рослинність і т. ін. Уся земельна площа країни або певного регіону, включаючи внутрішні води, становить земельний фонд. Сукупність даних про правовий, природний та господарський стан землі має назву земельного кадастру. Структура кадастру передбачає той необхідний набір статистичних показників, кількісна інформація про які наповнює земельний кадастр конкретним змістом. Нині сфера кадастрового обліку обмежена землею сільськогосподарського призначення. Тому статистика земельних ресурсів є одним з розділів сільськогосподарської статистики. Докладну інформацію про земельні ресурси містить Державна земельна книга району (або міста). У ній зазначені землекористувачі (підприємства, організації або окремі особи), структура земель за якістю, за аграрно-виробничими групами з урахуванням фізико-хімічних особливостей, що дозволяє обчислити питому вагу найважливішої частини земельних ресурсів - оранки - з урахуванням того, яка частина з них у цей час використовується в сільському господарстві, а яка - ні.

Крім характеристики складу і структури земельного фонду показники земельних ресурсів також виражають динаміку включення в господарський оборот нових земель, трансформацію освоєних земель та їх рекультивацію. Особливо велике значення для контролю за використанням земельних ресурсів мають показники їх трансформації, причому найбільший інтерес становлять показники відводу продуктивних земель з різною несільськогосподарською метою.

Зміна якості земель також може бути оцінена в динаміці. При цьому вирізняють зміни, які відбуваються під впливом натуральних процесів та результатів господарської діяльності людини. Це пов'язано з тим, що виробнича сила землі як засобу виробництва, її цінність з промислового, рекреаційного та інших поглядів є категоріями, не сталими в часі. Якість земельних ресурсів може поліпшитися завдяки цілеспрямованому впливу на них людської діяльності, але може й погіршитись через значне забруднення землі. Таке погіршення якості земельних ресурсів має кількісно відбиватися у зниженні показника економічної оцінки, що буде мірою втрат, які нанесені народному господарству забрудненням цього найважливішого компонента зовнішнього середовища.

Цінність такого показника полягає в тому, що, по-перше, він дозволяє цілеспрямовано планувати витрати на землеохоронні заходи і спрямовувати їх передовсім на охорону тих земель, втрати від забруднення яких особливо великі; по-друге, дає можливість раціональніше розв'язувати питання розміщення промислових підприємств, уникаючи їх концентрації в районах з високим показником втрат від забруднення землі.

Показники статистики лісових ресурсів. Значення лісів велике і багатогранне. Як найважливіший планетарний акумулятор живої речовини ліси підтримують вуглеводневий та кисневий баланс землі, впливають на біологічний кругообіг ряду хімічних елементів. Ліси значно впливають на кліматичні умови різних географічних зон, на циркуляцію тепла в атмосфері, на запас вологи в ґрунті, води в ріках та озерах. Лісові насадження значною мірою не дають змоги розширюватись водній та вітровій ерозії.

Ліси мають велике санітарно-гігієнічне значення: крони дерев не тільки затримують тверді пильові частинки, а й детоксують різні газоподібні інгредієнти. Зі зростанням урбанізації підвищується культурно-естетичне значення лісів: вони все більшою мірою стають місцем відпочинку та туризму, а позитивний вплив лісу на здоров'я та зростання працездатності людини загальновідомий. У лісі багато ягід, лікарських рослин, горіхів, він є місцем проживання цінних промислових тварин та птахів.

Статистика лісового господарства, котра має інформацію про наявність, кількісний та якісний стан лісових ресурсів і їх охорону, розглядає ліси передусім як економічний ресурс. На підставі показників лісового господарства розробляють плани розвитку лісового господарства та лісової промисловості, організують лісогосподарське виробництво і лісоексплуатацію. Багато в чому виконання цих завдань визначається породним та віковим складом лісонасаджень. Саме тому облік лісів проводять залежно від їх народногосподарського призначення, місцезнаходження та виконуваних природоохоронних функцій. Розрізняють три групи лісів.

До першої групи належать ліси, що мають таке значення:

водоохоронне (заборонені зони вздовж водних об'єктів, а також заборонені смуги лісів, що зберігають нерестилища цінних промислових риб);

захисне (лісові смуги вздовж шляхів, протиерозійні ліси);

санітарно-гігієнічне та оздоровче (зелені зони навколо міст, курортів та джерел водопостачання), а також заповідники, національні та природні парки, приальпійські ліси.

До другої групи належать ліси районів з розвиненою мережею транспорту, великою кількістю населення, тобто ті, що мають обмежене експлуатаційне значення.

Третя група об'єднує ліси багатолісових районів.

Для лісів різних груп установлено різний режим користування. Так, у лісах першої групи вирубування насаджень обмежене, а ліси третьої групи здебільшого мають задовольняти потреби народного господарства щодо деревини без втрат захисних якостей лісів.

Найдокладніша інформація про кількісний та якісний стан лісових масивів міститься в матеріалах періодичного обліку лісового фонду. Під лісовим фондом розуміють землі, що вкриті або не вкриті лісами, але призначені для потреб лісового господарства, тобто площі, на яких мають бути вирощені ліси: вигорілі ділянки, площі загиблих лісів, галявини, розріджені частини лісових насаджень тощо. Такий облік провадиться, як правило, один раз на 5 років. При цьому весь лісовий фонд поділяється за категоріями земель на лісову та нелісову площі; остання включає в себе невикористані в лісовому господарстві площі усередині лісового фонду (шляхи, канави, болота, яруги і т. ін.) з виокремленням груп та категорій лісів. Запаси лісонасаджень класифікують за віковими групами та переважними породами (хвойні, м'яколистяні, твердолистяні), класами та категоріями стиглості (молоді, приспілі, спілі та перестійні ліси).

На базі цих показників можуть бути розроблені важливі узагальнюючі характеристики території та лісу:

лісистість території: відношення площі лісу до площі регіону;

лісові насадження на душу населення, м3;

вкрита лісом площа зеленої зони на одну особу, га;

загальний середній приріст лісу - усього, у тому числі за групами порід, тис. м3;

середній приріст на 1 га вкритої лісом площі, м3/га.

Отже, статистика лісових ресурсів дозволяє характеризувати наявність, склад, стан, рух, відтворення і використання лісового фонду.

На відміну від інших видів природних ресурсів корисні копалини не відновлюються, а потреба щодо них безперервно збільшується. Це потребує дбайливого ставлення до багатств надр.

Показники статистики корисних копалин. Головне завдання обліку корисних копалин - отримання повних та достовірних даних про стан мінерально-сировинної бази підприємства, галузі та країни на початок кожного року, рівень розвіданості та підготовленості родовищ до промислового засвоєння, забезпеченість гірничодобувних підприємств розвіданими запасами. Запаси корисних копалин обліковуються згідно з класифікацією, за якою залежно від народногосподарського значення вони поділяються на дві групи, що підлягають роздільному обліку -- балансові та позабалансові.

Балансові - це запаси, використання яких економічно доцільне і які відповідають кондиціям, що встановлюються для підрахунку запасів у надрах. До позабалансових належать запаси, використання яких при досягнутому технічному рівні економічно недоцільне через їх малу кількість, малу потужність покладів, низький вміст цінних компонентів, але які згодом можуть стати об'єктом промислового засвоєння.

Облік наявності і руху запасів відбивається статистикою в балансі запасів, що складається для кожного виду корисних копалин. У них ураховується наявність запасів на початок року з розподілом за рівнем розвіданості, придатності для промислового використання. Рух запасів характеризують показники видобутку та втрат корисних копалин за рік, зміни запасів за рік у зв'язку з розвідувальними роботами, зміною кондицій, переоцінюванням та з інших причин. У балансах ураховується забезпеченість діючих, а також тих, що будуються або проектуються, гірничодобувних підприємств розвіданими запасами мінеральної сировини.

Показники статистики водних ресурсів. Водні ресурси - це запаси поверхневих та підземних вод, а також інших водних об'єктів. Державний фонд водних ресурсів країни включає ріки, озера, водосховища, ставки, канали, підземні ріки.

Статистика водних ресурсів має забезпечити урядові органи, органи управління та планування необхідною інформацією, що відбиває водозабезпеченість окремих районів країни, водоспоживання (забір води), використання води в розподілі за галузями, призначенням, видами водних об'єктів, характеризувати обсяг скинутих стоків за водокористувачами і рівень забрудненості стоків, а також заходи щодо захисту водних ресурсів від забрудненості й ефективність цих заходів. Інакше кажучи, статистика водних ресурсів за допомогою системи показників має характеризувати наявність і використання водних ресурсів, а також зміну їх стану, що виникає під впливом господарської діяльності людини і заходів щодо охорони водних ресурсів.

Показники, що характеризують водозабезпеченість конкретної території і якість води, обчислюються на підставі даних спеціальних обстежень. Головні серед них такі:

запас води, тис. м3, усього та за видами поверхневих стоків рік;

запас води в розрахунку на одну особу, на 1 км2 території.

Критерій чистоти поверхневої води встановлюється за сумою якісних показників, що використовуються для оцінки придатності її для різних водокористувачів.

Показники інших розділів статистики водних ресурсів обчислюються за даними статистичної звітності. Для характеристики водоспоживання встановлюють загальний забір води та її використання за напрямами використання, а також втрати. Обсяг стоків розраховується за якістю очищення, а також кількістю забруднювачів (у тоннах), за окремими інгредієнтами в стоках. Провадиться також облік кількості, потужності та ефективності роботи очисних споруд. Статистичні дані розробляються як у територіальному, так і галузевому розрізах. При цьому широко використовується метод угруповань.

Узагальнуючими показниками в статистиці природних ресурсів можуть бути тільки вартісні показники. Даючи економічну оцінку природних ресурсів, застосовують два методи: затратний (оцінювання в ресурсі результатів праці) та рентний (оцінювання можливих доходів від ресурсу), а також різні їх комбінації.

Основи трудового (затратного) методу закладені були С. Т. Струміліним, хоча він і обмежився лише встановленням розміру витрат на первинне освоєння ресурсів без урахування витрат на підтримання їх відтворення в процесі експлуатації. Тобто обчислювалась сукупність затрат праці на освоєння природного ресурсу. При використанні цього методу зберігається єдність підходу до оцінювання всіх елементів національного багатства як споживчих вартостей, що беруть участь у відтворенні. Але водночас вони не дістають вартісного вираження, необхідного для обміну на ринку. Найважливішими джерелами інформації про прямі та непрямі затрати праці є міжгалузеві баланси.

Сутність рентного методу полягає в установленні доходів від природного ресурсу на базі розробки диференційованої ренти. Цей метод почав застосовуватися ще в 30-ті роки для оцінювання сільськогосподарських угідь та інших природних ресурсів у балансі народного господарства колишнього СРСР за 1923-1924 рр. Розрахунки виконувались розкладанням приросту національного доходу з виділенням доходів від цих природних ресурсів. На цих самих принципах виконано більшість повоєнних переоцінок, які дозволили оцінити роль природного фактора в реальних фінансових операціях. Тут на допомогу прийшла інформація кадастрів ресурсів, про які йшлося раніше.

Але й перший, і другий методи оцінювання природних ресурсів потребують у нашій країні подальшого розвитку та докладної розробки.

3. Статистика національного майна

На відміну від розглянутих щойно природних ресурсів, які згідно з класифікацією ООН для СНР відносять до невідтворюваних матеріальних благ, більш динамічною (а отже, такою, яка потребує докладнішого вивчення з огляду на ширші взаємозв'язки) є інша частина національного багатства - національне майно.

До національного майна відносять:

1) виробничі засоби - основні та оборотні;

2) матеріальні резерви й страхові запаси, тобто ресурси різного призначення та терміну зберігання;

3) майно споживчого призначення.

Найважливішим елементом процесу відтворення продукції є основні виробничі засоби (або - згідно з прийнятою СНР класифікацією - основний капітал).

Як відомо, під основними виробничими засобами розуміють засоби виробництва, які протягом кількох виробничих циклів беруть участь у процесі виробництва, за цей час зношуються, через що їх вартість зменшується і грошовий еквівалент цього зносу -- амортизаційні відрахування - включається в собівартість виробленої продукції.

Основні засоби включають різнорідні елементи, які з різною інтенсивністю беруть участь у виробничому процесі і, відповідно, по-різному зношуються. Виходячи з цього, основні засоби поділяються на такі дві групи:

активні (наприклад, машини та устаткування, транспортні засоби, племінна та робоча худоба);

пасивні (наприклад, будинки, споруди).

Зрозуміло, що структура основних засобів впливатиме на всі показники, які розраховуються щодо основних засобів у цілому. Це стосується й основного показника характеристики основних засобів - їх вартості. Якщо розглядати окремі одиниці основних засобів, то їх вартість змінюється з плином часу і залежить від двох часових періодів: віку основних засобів та періоду їх функціонування. Показники двох періодів можуть не збігатися в тому разі, коли основні засоби були задіяні у виробничих процесах не відразу після їх створення, а пізніше.

Зменшення вартості засобів у зв'язку з їх зношуванням у процесі функціонування зумовило існування двох показників вартості основних засобів (основного капіталу):

повна вартість основних засобів («брутто», або «валовий основний капітал»), за якою вони оцінені в момент придбання за закупівельними (первинними) цінами;

залишкова вартість основних засобів («нетто», або «чистий основний капітал»), яка менша від повної вартості за рахунок фізичного зношування на суму амортизаційних відрахувань за період з моменту введення основних засобів у експлуатацію до дати, на яку провадиться їх оцінювання.

Із розвитком науки і техніки дедалі зменшується вартість навіть тих основних засобів, які зовсім не функціонували. Це пов'язано зі створенням та виробництвом нових, продуктивніших машин та устаткування і відповідним зменшенням цін на устаткування, придбане раніше і вже застаріле. Таке зменшення вартості називають «моральним зношуванням», а для оцінки його розміру необхідна оцінка основних засобів у поточних (відновлюваних) цінах.

Маючи відповідні вартісні оцінки основних засобів, розраховують якісні характеристики основних засобів (ОЗ):

коефіцієнт придатності

;

коефіцієнт зношуваності

.

Ці коефіцієнти є моментними показниками, і їх зміна протягом певного періоду часу перебуває під впливом зміни повної та залишкової вартостей. Зміни вартостей можуть бути схарактеризовані за допомогою балансових рівнянь:

за повною вартістю

З1 = З0 + Зв.в - Звиб;

за залишковою вартістю

ЗЗ1 = ЗЗ0 + ЗЗв.в - ЗЗвиб + КР - А,

де З - повна вартість ОЗ; ЗЗ - залишкова вартість ОЗ; ЗЗв.в - вартість ОЗ, уведених протягом періоду, що вивчається; ЗЗвиб - вартість ОЗ, які вибули протягом періоду, що вивчається; КР - вартість проведеного капітального ремонту; А - сума амортизаційних відрахувань.

Отже, приріст вартості основних засобів потребує витрат коштів для їх придбання, які мають назву капітальних вкладень в основні засоби, чи інвестицій. Докладніше статистику інвестування буде розглянуто у відповідному розділі цього підручника, а тепер спинимося лише на кількох важливих моментах, пов'язаних безпосередньо з характеристикою основних засобів.

Капітальні вкладення вивчаються за джерелами утворення та характером використання. За джерелами утворення вони поділяються на капітальні вкладення за рахунок амортизаційних відрахувань (на відновлення) та за рахунок нагромаджень, тобто чисті вкладення на розширення виробництва. За характером використання вони поділяються на капіталовкладення в основний капітал та в оборотні засоби з низьким рівнем ліквідності (приріст запасів сировини, палива, напівфабрикатів, готових виробів). Сума капіталовкладень в основний капітал не буде тотожною вартості введених у дію основних засобів, бо завжди лишається незавершене протягом року будівництво, яке не враховується показником уведених основних засобів. З огляду на це в багатьох розвинених країнах для оцінювання основних засобів у поточних (відновлюваних) цінах використовується запропонований Р. Голдсмітом метод «безперервної інвентаризації», який базується на динамічних рядах капіталовкладень та даних про термін функціонування окремих груп основних засобів. Тому й статистика основних засобів у цих країнах не є самостійною галуззю статистики, а існує спільно зі статистикою капіталовкладень.

Для характеристики інтенсивності процесу оновлення основних засобів обчислюють два моментні показники:

і .

Щоб виключити вплив фактора часу на вартість основних засобів, при аналізі динаміки періодично провадять їх переоцінювання в незмінні (порівняльні) ціни за станом на певну дату з урахуванням обох видів зношування. Це дає можливість протягом деякого часу робити обґрунтовані висновки щодо зміни вартості всіх основних засобів та їх окремих складових. Але з віддаленням поточного порівнюваного періоду від моменту переоцінювання поряд з фактором часу починає діяти згадуваний раніше структурний фактор. Тобто різні темпи зміни цін на складові основних засобів разом зі зміною структури основних засобів спричиняться до того, що показники динаміки вартості, навіть обчислені в порівняльних цінах, різнитимуться.

Грошовий еквівалент оборотних засобів на початковому етапі організації бізнесу авансується для утворення виробничих запасів, заділу незавершеного виробництва, покриття витрат майбутніх періодів, формування залишків готової продукції до її реалізації та задоволення інших потреб виробництва. Вони перебувають у постійному кругообігу і забезпечують безперервність процесу виробництва та обігу. Водночас залежно від джерел фінансування розглядають власні та запозичені оборотні засоби.

Оборотні засоби - це частина виробничих засобів, яка на відміну від основних бере участь тільки в одному виробничому циклі, протягом якого повністю переносить свою вартість на готовий продукт, змінюючи свою натурально-речову форму. До оборотних засобів належать: сировина, основні і допоміжні матеріали, запасні частини для ремонту, інструмент і т. ін. Склад і обсяг оборотних фондів залежать від особливості галузі (наприклад, у сільському господарстві до оборотних засобів відносять насіння, корм, худобу на відгодівлі, молодняк худоби).

До найважливіших завдань статистики оборотних засобів належить аналіз їх обсягу, структури, обігу та використання головної складової - матеріальних запасів. Оскільки ринкові механізми в Україні діють ще не на повну силу, то на підприємствах велика частина оборотних засобів заморожена в запасах нереалізованої (яка вже ніколи не стане реалізованою) продукції. А брак оборотних засобів, у свою чергу, гальмує виробництво, його оновлення та реконструкцію, без чого неможливо вижити в умовах функціонування цивілізованої економіки, підпорядкованої дії об'єктивних економічних законів.

Висновки

Статистика національного багатства - це система показників, за допомогою яких вимірюють наявні та нагромаджені в країні цінності, призначені для підтримання безперервності та розширення процесу суспільного відтворення. Показники національного багатства за найважливішими елементами (у цілому і на душу населення) є найістотнішими характеристиками суспільно-економічного розвитку, досягнутого країною.

Побудова системи показників статистики навколишнього середовища ґрунтується на використанні моделі «навантаження-стан-реакція», згідно з якою стан навколишнього середовища та окремих його компонентів визначається впливом соціально-економічної діяльності людини і реакцією суспільства, яка спрямована на запобігання та зменшення наслідків цієї діяльності. Зазначена система показників складається з таких підсистем: показники навантаження; показники стану навколишнього середовища; показники реакції суспільства; показники запасів та фондів окремих компонентів навколишнього середовища.

Показники реакції суспільства на наслідки впливу соціально-економічної діяльності та природних явищ на навколишнє середовище характеризують реакцію, що має на меті змінити спрямованість несприятливих тенденцій завдяки досягненню рівноваги у співвідношенні діяльності суспільства, підтримання здоров'я екологічних систем та сталості у використанні природних ресурсів.

Оборотні засоби - це частина виробничих засобів, яка на відміну від основних бере участь тільки в одному виробничому циклі, протягом якого повністю переносить свою вартість на готовий продукт, змінюючи свою натурально-речову форму. До оборотних засобів належать: сировина, основні і допоміжні матеріали, запасні частини для ремонту, інструмент і т. ін. Склад і обсяг оборотних фондів залежать від особливості галузі.

До найважливіших завдань статистики оборотних засобів належить аналіз їх обсягу, структури, обігу та використання головної складової - матеріальних запасів. Оскільки ринкові механізми в Україні діють ще не на повну силу, то на підприємствах велика частина оборотних засобів заморожена в запасах нереалізованої (яка вже ніколи не стане реалізованою) продукції. А брак оборотних засобів, у свою чергу, гальмує виробництво, його оновлення та реконструкцію, без чого неможливо вижити в умовах функціонування цивілізованої економіки, підпорядкованої дії об'єктивних економічних законів.

Використана література

1. Ковтун Н.В., Столяров В,С. Загальна теорія статистики. Курс лекцій. К.: Хвиля, 1996.

2. Паламарчук В.А. Статистика. Навчально - методичний посібник. - К.: КМУЦА, 2000.

3. Статистика. Навчально-методичний посібник.- За ред. Єріної А.М. та Моторина Р.М. -К: КНЕУ, 2002

4. Статистика: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / А.М. Єріна, Р.М. Моторин. - К.: КНЕУ, 2001.

5. Статистика: Підручник / С.С.Герасименко, А.В.Головач, А.М.Єріна та ін. За наук. ред. д-ра екон. наук С.С.Герасименка. - 2-ге вид. перероб. і доп.- К:КНЕУ, 2000. 467с.

6. Статистика: Підручник. - За наук. ред. С. С. Герасименка. -- 2-ге вид., перероб. і доп. -- К.: КНЕУ, 2000. -- 467 с.

7. Статистика: теоретичні засади і прикладні аспекти Р.В. Фещур, А.Ф. Барвінський, В.П. Кічор. Навчальний посібник. 2-е вид. перероблене і доповнене. -- Львів: "Інтелект-Захід", 2003.-- 576 с.

Размещено на Allbest.ru

...