Взаємозв’язок економічної теорії та економічної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

- 14 -

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Контрольна робота

на тему: «Взаємозв'язок економічної теорії та економічної політики»

з дисципліни: Економічна теорія

Виконав: Костишин В.С.

Перевірила: Корогодова О.О.

Київ-2015

Зміст

Вступ

1. Економічна теорія та економічна політика

2. Завдання економічної теорії

3. Економічна політика держави

4. Предмет і метод політекономії

Висновки

Словник економічних термінів

Література

Вступ

Економічна теорія, виконуючи свої функції, відповідає на запитання про те, що і чому відбувається в економіці, і справляє важливий вплив на економічну політику держави та розвиток права. Вивчаючи економічну теорію, людина поліпшує свої досягнення у професійній діяльності, свідоміше реагує на всі вияви господарського життя, стає активним суб'єктом перетворень в економіці суспільства.

У перехідному періоді до ринкової економіки, кількість суб'єктів, що беруть участь у виробленні економічної політики, значно зростає. Ними є заново створені рухи, партії, старі політичні та силові структури, що трансформуються, а також підприємства, фінансові й інші організації, які володіють матеріальними, фінансовими та людськими ресурсами. Саме ці сили в умовах соціально-економічної трансформації старої системи, прагнучи зайняти своє місце під сонцем у новій системі, визначають тип відтворення, моделі ринку і способи його побудови, шляхи роздержавлення та приватизації, місце і роль держави у цьому процесі.

Отже, у перехідному суспільстві позаекономічним чинникам належить ще визначальна роль. Це означає, що політика має першість над економікою. Інститути влади, політичні сили, на які вони спираються, скеровують усі зусилля не стільки на реалізацію своєї програми, скільки на підведення матеріального, фінансового ґрунту під політичну владу. Економіка за таких умов розвивається не за економічними законами, з урахуванням інтересів усіх суб'єктів господарської діяльності, а, навпаки, на суб'єктивістських, волюнтаристських засадах на користь інтересів осіб, що очолюють владні структури.

1. Економічна теорія та економічна політика

Економічна теорія виконує такі функції: пізнавальну, практичну, методологічну та ідеологічну.

Пізнавальна функція. Завданням або результатом пізнавальної функції економічної теорії є формулювання економічних законів, принципів, економічних понять і моделей. Економічні закони проявляються як середні тенденції.

Економічна теорія переважно ретроспективна наука. Вона вивчає те, що було і є в господарському житті. Але може також включати прогнози майбутнього, зокрема обґрунтування певних програм, планів розвитку економіки тощо.

Практична функція. Знання з економічної теорії мають практичне значення для всіх суб'єктів господарювання. Це полягає в тому, що всі економічні суб'єкти повинні здійснювати свою практичну діяльність, виходячи з економічних законів. І це вони роблять часто навіть тоді, коли не розуміють суті самого закону. Так, наприклад, кожен продавець, реалізуючи свій товар на конкурентному ринку, встановлює ціну на нього аналогічну тій, яка сформувалася на аналогічні товари, не знаючи законів ринку. Великі фірми для того, щоб визначити правильність напрямів своєї діяльності, мають у своїх штатах кваліфікованих економістів із різних спеціальностей. А обґрунтована державна економічна політика розробляється з участю значної кількості економістів-практиків і теоретиків, спираючись на економічну теорію.

Методологічна функція. Економічна наука в цілому включає ряд конкретних галузевих наук, які є своєрідними відгалуженнями, що виходять безпосередньо на господарську практику. А економічна теорія (політична економія) є їх теоретичною основою. Конкретні галузеві економічні науки досліджують господарську діяльність в окремих галузях господарства -- промисловості, сільському господарстві, транспорті, будівництві, освіті та інших. Ці дослідження ґрунтуються на економічній теорії.

Ідеологічна функція. В економічній науці є різні школи, які певною мірою відстоюють інтереси окремих соціальних груп населення і націй. Кожна соціальна група, клас і нація мають свої інтереси, які обґрунтовуються і захищаються економічними школами. Різні класи і соціальні групи відрізняються своєю ідеологією, яка заснована на економічних інтересах. Отже, ідеологію класу, нації обґрунтовують на основі того економічного становища, яке вони займають у суспільстві. На основі відмінностей психології та ідеології різних соціальних груп і класів формується плюралізм різних течій і партій, без яких не може бути демократії. Усе це означає, що економічна теорія (політекономія), як і інші економічні дисципліни, виконує ідеологічну функцію. І в цьому немає нічого негативного.

Основою життя людського суспільства є виробництво матеріальних благ. Цілком ясно, що ефективне функціонування такої системи неможливе без певної координації, регулювання, нарешті, управління. З розвитком суспільства в ньому склалися і діють два принципово відмінних механізми впливу на виробничу систему - стихійний і свідомий. При дії стихійного (ринкового) механізму регулюючий вплив на систему відбувається через усереднення результатів, переплетення та сутички різних, іноді суперечливих сил. Такий вплив пробиває собі дорогу як загальна тенденція. Він автоматичний за своєю природою й відбувається без втручання людей. Поруч із стихійними в суспільстві на будь-якому етапі його розвитку діють і свідомі фактори управління[1].

Що ж таке управління? Нас в даному випадку цікавить конкретна система - виробництва. А це в першу чергу діяльність людей. Тому стосовно виробництва можна сказати, що управління - це цілеспрямований вплив на людей (колективи або окремих робітників), який передбачає організацію та координацію їхніх дій з метою підвищення ефективності виробництва.

Отже, управління - це діяльність для досягнення певної мети з допомогою системи методів. У зв'язку з цим виникає питання: на основі чого визначається мета управління та як обираються методи, якими користуються органи управління? Мета й методи управління визначаються економічною політикою (держави, фірми, підприємця). Що вона собою являє?

Економічні закони, характер і механізм їх дії, вимоги вивчає політекономія. Отже, щоб бути ефективною, економічна політика повинна спиратися на концепції, рекомендації, які розробляються політекономією. Будь-які спроби в економічній діяльності обійти вимоги економічних законів особливо на макрорівні, обертається значними економічними втратами, а якщо це робиться тривалий час, то й катастрофою. Повільний характер економічних реформ, негативні наслідки більшості господарських заходів, які проводяться в Україні, починаючи з 1991р., і є результатом того, що вони носять вольовий, випадковий, безсистемний характер. У більшості випадків вони копіюють західні зразки, не відповідають конкретним соціально-економічним і політичним умовам України, а найголовніше, як правило, суперечать вимогам економічних законів.

економічний політика держава ринковий

Схема 1 - Місце політекономії в системі управління виробництвом[4]

2. Завдання економічної теорії

Завданням економічної теорії (політекономії) як науки є дослідження дії економічних законів і передача одержаних результатів членам суспільства, у першу чергу органам управління економікою для використання в економічній політиці, для прийняття оптимальних економічних рішень.

Завдання економічної теорії як навчальної дисципліни полягає в ознайомленні студентів із досягненнями економічної науки, з можливостями її практичного використання в господарській практиці та економічній політиці. Знання економічної теорії потрібні для правильної орієнтації діяльності підприємств, яка має ґрунтуватися на виваженій стратегії господарювання, для вміння об'єктивно оцінювати цінову і податкову політику уряду, його дії щодо стабілізації валюти і забезпечення умов для нормальної діяльності підприємств.

На економічній теорії повинна ґрунтуватися економічна політика. Це означає, що заходи економічної політики повинні випливати з об'єктивних економічних законів і всієї сукупності інтересів суспільства. Економічна політика -- це діяльність держави, спрямована на досягнення певних цілей. Завдання економічної політики повинні бути теоретично обґрунтовані. Для вироблення правильної економічної політики важливе значення має реалістична оцінка економічної ситуації, досягнень, труднощів, недоліків, що виникли; з'ясування причин, що викликали труднощі; оцінка наявних можливостей, ресурсів, потрібних для вирішення певних проблем економічного розвитку. На цій основі здійснюється розробка цільових програм.

Наукова розробка програм потребує також урахування притаманних суспільству суперечностей і труднощів.

Макконнел і Брю виділяють позитивну і нормативну економічну теорію. Дослідження фактичного стану економіки, відбір, класифікація та аналіз фактів, пояснення їх є функцією позитивної економічної теорії. Позитивна економічна теорія вивчає те, що є. Вона відповідає на питання що? і чому? А нормативна економічна теорія обґрунтовує економічну поведінку людей у тій чи іншій ситуації. Наприклад, пояснює, що потрібно зробити для зниження рівня безробіття, рівня інфляції, як через систему податків перерозподілити доходи на користь бідних, незахищених верств населення.

Позитивна економічна теорія відповідає на питання що? і чому? відбувається в реальній економіці. Нормативна -- пояснює, що треба зробити, щоб досягти певних цілей в економічному та соціальному розвитку, тобто вона обґрунтовує економічну політику. Ті чи інші заходи економічної політики завжди мають в основі певні економічні положення економічної теорії.

3. Економічна політика держави

Першим етапом розвитку політичної економії як науки були дослідження класичної школи політичної економії, до якої включають В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та інші. Цю назву економічної теорії було введено французом Антуаном Монкрет'єном, широко використовувася в XVIII--XIX сторіччях.

Англійський статистик та економіст Вільям Петті (1623--1687) один з основоположників класичної політичної економії в Англії. В економічних поглядах Вільям Петті є одним противником теорії меркантилізму. Головні його роботи з політичної економії: «Quantulumcunque or а tract concerning money» (1682) і «Treatise of taxes and contributions» (Трактат про податки і збори) (1662). Тут він одним з перших висуває припущення, що цінність предметів визначається кількістю витраченої на їх виробництво праці.

Основоположником класичної економічної теорії виступає британський економіст - Адам Сміт, з його «невидимою рукою», котра регулює ріст багатства народу, аналізом поділу праці та мотивацією діяльності людини[3].

Економічна політика має сприяти економічному розвиткові країни, підтримувати соціальну справедливість у суспільстві, запобігати всім виявам тіньової економіки, кризовим явищам.

Економічна політика держави вирішує питання про те, що треба робити, щоб досягти певних економічних цілей.

Економічна політика виступає сполучною ланкою між економічною теорією і правом, забезпечує їх зв'язок. Право, юридичні закони взаємодіють з економікою як об'єктом вивчення економічної теорії через формування економічної політики держави, що має будуватися на основі принципу верховенства права та інтересів народу, створювати програми стабілізації та економічного зростання.

Право встановлює загальні правила поведінки суб'єктів ринкових відносин, регламентує їх дії за допомогою державного законодавства, яке містить правові норми, що захищають інтереси певних груп населення і самої держави. Характер правових норм визначається державною політикою, яка здатна швидше реагувати на зміни в економіці.

Законодавство закріплює економіко-правові відносини, надає їм силу й авторитет закону, створює механізм для реалізації економічної політики держави. Щоб законодавство не обмежувало розвиток ринкових відносин, воно має бути ефективним та стабільним, тобто діяти протягом тривалого часу.

Нерівновага між економікою і правом означає, що юридичні закони випереджають рівень економіки і намагаються регламентувати відсутні на практиці економічні та правові відносини що яскраво виявляється в посиленні негативних явищ у суспільстві. Тому в цьому співвідношенні доцільно досягати рівноваги за рахунок ефективного розвитку економіки і права. Це сприятиме формуванню таких правових відносин, які відповідатимуть функціонуючим економічним процесам і сприятимуть зростанню у населення економічного та правового мислення, набуттю людиною нових правил і норм поведінки. При цьому витрати на реалізацію нових юридичних законів мають знижуватися, що сприятиме зростанню ефективності економічної політики.

Економічна теорія вивчає економічні явища і процеси, виявляє закономірності та тенденції розвитку економіки, дає рекомендації державі (уряду) про шляхи її вдосконалення. Держава розробляє програми економічних заходів, які мають забезпечити досягнення певних цілей та завдань: стабілізацію та економічне зростання, повну та ефективну зайнятість, соціальний захист населення, розвиток і вдосконалення ринкових відносин[2].

4. Предмет і метод політекономії

Кожна наука має свій предмет вивчення. Що ж вивчає політекономія? Добрих 150 років після Монкретьєна, який дав назву цій науці, політекономія розглядалася переважно як наука про державне господарство. І лише при А.Сміті характер її змінився. Вона стала перетворюватися в науку про закони розвитку господарства взагалі та про економічні відносини класів зокрема. В сучасних умовах загальним об'єктом вивчення виступає суспільне виробництво як цілісний організаційно-соціально-економічний комплекс (економіка).

Але політекономія вивчає не все виробництво. Технічні його аспекти вивчають інші технічні науки. Предметом же політекономії є лише соціально-економічна суть виробництва, тобто ті виробничі (економічні) відносини, які виникають між людьми в процесі функціонування суспільного виробництва. (Детально про зміст виробничих відносин та "їх систему мова піде в наступній темі). Саме цим політекономія відрізняється від "економіксу" - найбільш поширеного курсу з економічної теорії на Заході, предмет якого відомий американський економіст П. Самуельсон, автор популярного підручника "Економіка", визначає так: Тобто, політекономія повинна дати відповідь на три основоположні питання: 1.Що потрібно виробляти і в якій кількості? 2.Як, за допомогою яких ресурсів і технологій будуть вироблятися необхідні товари? З.Для кого призначаються товари, що виробляються?

Предмет політичної економії трактується значно ширше. Вивчаючи виробничі (економічні) відносини людей, вона розглядає не лише організаційно-економічні та техніко-економічні питання (надаючи їм досить важливого значення), але й вивчає соціально-економічні умови, в яких відбувається життєдіяльність людей. Тому політекономія дає можливість відповісти не тільки на питання: що, як і для кого потрібно виробляти, але й на питання більш суттєві: чим визначається характер виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ? Чому при виробництві продовольчої продукції в кількості, яка перевершує майже в чотири рази

Вище зазначалося, що вперше слово "економіка", розуміючи під нею мистецтво ведення господарства з метою накопичення багатства, вжив Ксенофонт. Арістотель науку про багатство (економіку) поділив на дві частини, виділивши з неї "економіку" й "хремастику". Під першим він розумів природну господарську діяльність, пов'язану з виробництвом матеріальних благ для задоволення потреб людини. Хремастика ж розглядалася як мистецтво наживати багатство. Тобто це діяльність, скерована на вилучення прибутку, на нагромадження багатства, особливо у формі грошей. Такий вид діяльності Арістотель вважав протиприродним і ставився до нього негативно. Проте Арістотель був достатньо реалістичним, щоб бачити неможливість чистої "економіки": на жаль, з економіки постійно виростає "хремастика", що особливо характерно для регульованої ринкової економіки.

Своїм предметом політекономія відрізняється й від прикладних економічних наук. Останні вивчають умови, які формують кінцевий вибір оптимального варіанту використання ресурсів для найбільш вигідного виробництва товарів (послуг) у конкретних галузях (сферах).

Те ж саме можна сказати і про відмінність від мікро - і макро-економіки. Мікроекономіка вивчає ці процеси на рівні підприємства (фірми). Макроекономіка - на рівні суспільства (держави). Політична ж економія розглядає виробничі відносини як на мікро-, так і на макрорівнях.

Узагальнюючим науковим методом, яким користуються політ-економісти, досліджуючи закономірності функціонування соціально-економічної системи або її окремих елементів, є діалектичний метод. Він реалізується в політекономії через метод наукової абстракції. Такий підхід дозволяє встановити суть процесів і не змішувати її з формою, в якій дані процеси постають перед нами на основі їх безпосереднього сприйняття. На підставі цього з'являється можливість формулювати категорії і закони науки.

Важливим завданням процесу пізнання в політекономії є приведення оптимальних висновків до системи, виявлення координації і субординації категорій і законів, які б відображали об'єктивну структуру суспільного організму, що вивчається. Отже, метод пізнання повинен носити системний характер.

Наукове пізнання суспільних процесів передбачає також використання в політекономії економіко-математичних і статистичних методів, що дає можливість визначати не лише якісні, а й кількісні параметри процесів, що вивчаються. Нарешті, неодмінною умовою з'ясування суті й конкретних форм прояву процесів і

Абстракція - мислення ігнорування (неприйняття до уваги) тих чи інших несуттєвих факторів, властивостей або зв'язків, що характеризують предмет, процес або явище. явищ економічного сьогоденного буття є поєднання історичного підходів при вивченні предмету політекономії.

Застосування цього методу відкриває шлях до розв'язання важливих проблем соціально-економічного ладу України. А саме: 1.Чому вільний (нерегульований) ринок, який був таким ефективним за часів А.Сміта, не став і не стане панацеєю в сучасних умовах? 2.Чому дрібнотоварне (фермерське) господарство, на якому трималася економіка 19ст., не виведе Україну в число цивілізованих країн? 3.Чому кримінальні методи роздержавлення та приватизації власності, характерні для первісного нагромадження капіталу в Європі у 16-17 століттях, не приведуть до створення в Україні в найближчі 100 років соціальне орієнтованої економіки? і т.д.

Завершальною ланкою методу політекономії виступає суспільна практика. Тільки в процесі практики може бути визначена істинність або хибність теоретичних абстракцій, вироблених науковим мисленням. Процес пізнання реальної дійсності починається з практики й завершується практикою, яка підтверджує або відкидає відповідні наукові узагальнення реальної дійсності.

Отже, метод політичної економії, за допомогою якого вивчаються виробничі відносини, спирається на діалектичний світогляд. Використовуючи математичні засоби аналізу й синтезу економічних процесів і явищ, він досліджує їх в історичному розвитку, а також у діалектичній єдності кількісних і якісних змін. Лише на такій основі політекономія може поставити на служіння людській практиці свої висновки[4].

Висновок

На мою думку перебудова в усіх сферах життя: економіці, політиці, соціальній і духовній -- не може відбутися без перебудови в суб'єктах, що формують політику. Слід також ураховувати, що політика може бути чинником зростання економіки лише на основі вироблення принципово нової теоретичної концепції суб'єкта і об'єкта економічної політики.

Конструктивною є лише концепція багато суб'єктної економічної політики, відповідно до якої справжніми суб'єктами економічної політики мають бути працівники, трудові колективи, громадські, державні та політичні організації. При цьому об'єктом економічної політики є реальні потреби та інтереси суб'єктів господарської діяльності. Такий підхід дає можливість сформувати нові економічні й політичні структури і через них -- демократичне суспільство.

Словник економічних термінів

1. Виробництво -- це складна соціально-економічна й організаційна система.

2. Виробничі (економічні) відносини - виникають між людьми в процесі функціонування суспільного виробництва.

3. Державна політика - відносно стабільна, організована та цілеспрямована діяльність органів державної влади стосовно певного питання чи комплексу питань, яка здійснюється ними безпосередньо чи опосередковано і впливає на життя суспільствт. Також визначається як «напрям дій, регуляторних заходів, законів, бюджетних пріоритетів стосовно певної теми, що здійснюється державним органом чи його представниками».

4. Економіка - комплекс суспільних наукових дисциплін про господарство, а саме -- про організацію та управління матеріальним виробництвом, ефективне використання ресурсів, розподіл, обмін, збут і споживання товарів та послуг.

5. Економікс - це наука, що вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб виробляти різні товари і розподіляти їх до споживання.

6. Економічна наука -- становить собою систему знань об'єктивних економічних законів, категорій та понять, які (знання) виробляються і використовуються внаслідок спеціальної діяльності людей.

7. Економічна політика - це сукупність науково сформульованих ідей і положень, довгострокових і найближчих завдань, цілеспрямованих дій, з допомогою яких здійснюється керівництво економікою (підприємством), система економічних заходів держави, які мають розроблятися на основі врахування досягнень світової економічної науки, наявних ресурсів та специфічних умов економічного розвитку, кон'юнктури ринку. Тобто -- це розробка й проведення в життя системи господарських заходів, скерованих на розвиток і підвищення ефективності виробництва, діяльність держави, спрямована на досягнення певних цілей.

8. Економічна політика держави -- це взаємопов'язана сукупність довгострокових і поточних економічних цілей.

9. Економічне зростання - зміна результатів функціонування економіки. Розрізняють екстенсивне й інтенсивне економічне зростання. Екстенсивний тип зростання, здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів. Інтенсивний тип -- це такий, який здійснюється шляхом ефективнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та найкращих форм організації виробництва.

10. Економічні закони -- це постійні, стійкі причинно-на-слідкові економічні зв'язки і взаємозалежності економічних процесів і явищ. Вони виражають сутність економічних відносин. Вони, як і закони інших наук, формулюються в категоріях.

11. Економічні категорії -- це абстрактні поняття, що виражають окремі сторони економічних явищ, їх суть. Щоб не виникло плутанини в науці, кожна категорія повинна мати певний конкретний термін.

12. Макроекономіка - галузь економічної науки або частка націонал-економії, яка вивчає поведінку народного господарства як єдиного цілого в контексті аналізу глобальних ринків та їх взаїмозв'язків. Макроекономіка займається функціонуванням таких секторів народного господарства як ресурси, платіжний баланс, інфляція.

13. Матеріальні блага - засоби, придатні для задоволення людських потреб, які використовуються в процесі життєдіяльності.

14. Мікроекономіка - наука, яка вивчає взаємодію окремих економічних суб'єктів та досліджує механізм функціонування конкретних ринків.

15. Політекономія -- галузь економічної науки, сферою інтересів якої є соціально-економічні відносини, економічні закони, що складаються на різних щаблях розвитку людського суспільства в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ. Вивчає всю систему економічних відносин, їх єдність і взаємодіі з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними та соціальними інститутами суспільства. Вона показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні товари та послуги й обмінювати їх з метою максимального задоволення потреб людини.

16. Право -- це сукупність загальнообов'язкових правил поведінки (норм), що санкціонуються та охороняються державою. Встановлює загальні правила поведінки суб'єктів ринкових відносин, регламентує їх дії за допомогою державного законодавства, яке містить правові норми, що захищають інтереси певних груп населення і самої держави. Сьогодні воно виступає активним чинником реформування економіки України.

17. Правові норми - це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

18. Правовідносини - врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Правові відносини виникають тоді і тільки тоді, коли відношення регулюється нормами права. Правові відносини на відміну від інших суспільних відносин охороняються державною владою від порушень.

19. Ринкові відносини - це відносини і зв'язки, які складаються між продавцями і покупцями в процесі купівлі-продажу товарів. Суб'єктами ринкових відносин є споживачі, виробники і постачальники ресурсів.

20. Ринок -- це сукупність відносин (актів) купівлі-продажу товарів і послуг; спосіб взаємодії виробників і споживачів, заснований на децентралізованому, безособовому механізмі цінових сигналів. Він є механізмом розподілу товарів і послуг між членами суспільства шляхом добровільного обміну.

21. Суспільство -- це організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному етапі історичного розвитку, також це соціальна самодостатня система, заснована на взаємовідносинах людей в процесі реалізації особистих потреб. Відносини людей у межах суспільства називають соціальними.

22. Управління - це постійна властивість, притаманна людському суспільству. Без нього неможливе не тільки зростання ефективності виробництва, але й існування суспільства, взагалі.

23. Управління -- це цілеспрямований вплив на систему з метою збереження її визначеності, стійкості, порядку, а також переведення її в новий якісний стан на базі використання властивих цій системі об'єктивних законів. Отже це діяльність для досягнення певної мети з допомогою системи методів.

24. Хремастика - наука про господарювання, гонитва за грошима, в основі якої лежить непродуктивна діяльність, з метою задоволення потреб та отримання прибутку.

Література

1. Ажнюк М.О., Передрій О.С. Основи економічної теорії. - К.: Знання, 2008.

2. Мамалуй О.О. Основи економічної теорії - Київ: Юрінком Інтер, 2006. - 479с.

3. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BA%D0%B0

4. http://buklib.net/books/22542/

Размещено на Allbest.ru