Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Виникнення і розвиток політичної економії як соціальної науки

1.1 Донаукова фаза економічної науки

1.2 Зародження економічної науки: 1750 - 1870 роки

1.3 Політекономія 1870 - 1930 роки

1.4 Поглиблення і розвиток політичної економії в XX століття

Розділ 2. Альтернативні підходи до визначення предмета політичної економії

2.1 Класичні підходи до політичної економії як науки про багатство

2.1.1 Меркантилізм

2.1.2 Фізіократи

2.1.3 Класична політекономія

2.1.4 Маржиналізм

2.1.5 Кейнсіанство

2.1.6 Монетаризм

2.1.7 Інституціоналізм

2.2 Марксистська політична економія як наука про виробничі відносини

2.3 Сучасне тлумачення політичної економії як науки про використання обмежених ресурсів

Розділ 3. Основні напрями розвитку політичної економії в Україні

3.1 Радянський період розвитку політичної економії: марксистські підходи

3.2 Становлення сучасної політичної економії в Україні

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Економічне буття, економічні явища й процеси завжди привертали до себе увагу людей, особливо вчених.

Актуальність теми . Річ у тім, що економічні питання торкаються життя кожної людини: вони регулюють можливості життєдіяльності сім'ї, виникають у взаємовідносинах між людьми, між окремою особою та державою, між приватними закладами, між приватними та державними закладами і т.д. Тобто в буденному житті: на транспорті, в магазині, на роботі, в навчанні, під час відпочинку, займаючись підприємницькою діяльністю, кожен з нас виступає учасником економічних відносин і, вільно чи невільно, в своїй діяльності приймає рішення, які зачіпають не лише власні економічні інтереси, але й економічні інтереси людей, що нас оточують, нарешті, інтереси суспільства.

Метою написання курсової роботи саме на тему «Політична економія в системі економічних наук та еволюція предмета її дослідження» є те, що предмет надзвичайно складний і багатогранний, так само, як складна, багатогранна і динамічна економічна життєдіяльність людини. Цим пояснюється неможливість короткого визначення предмета, яке було б придатне для всіх етапів розвитку людського суспільства. Політекономія сама перебуває у постійному пошуку і розвитку, предмет її дослідження змінюється й уточнюється.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, кожен з яких допомагає максимально точно та чітко розкрити дану тему та висновку.

У розділі « Виникнення і розвиток політичної економії як соціальної науки» розкриваються і детально вивчаються історичні етапи розвитку політекономії. Далі у розділі «Альтернативні підходи до визначення предмета політичної економії» розповідається про різні підходи до вивчення даного предмету (класичні, марксистський та ін.) У третьому розділі «Основні напрями розвитку політичної економії в Україні» описуються розвиток політекономії в Україні.

При написанні роботи використовувалися наукові праці провідних фахівців з питань вивчення політекономії, таких як Базилевич В.Д., Золотих І.Б, Мочерний С.В., Федоренко В.Г., Шевченко О.О. та ін.



Розділ 1. Виникнення і розвиток політичної економії як соціальної науки

1.1 Донаукова фаза економічної науки

Колись вирішальну роль в економіці відігравало сільське господарство, яке було багатогалузевим: виноградарство, городництво, садівництво. Успішно розвивалось тваринництво, птахівництво, вирощували ячмінь, пшеницю, просо, овес, а також технічні культури (льон, коноплі).

Ще в Античному Світі економічна думка досягла значного розвитку. Економічні погляди Ксенофонта, Платона, Арістотеля, а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії мали великий вплив на розвиток економічної науки наступних епох.

Ремесло досягло значних успіхів: зброярі виготовляли найсучаснішу зброю, будівельники будували і утримували дороги. Успішно розвивалися суднобудування, технологія виплавки металів, обробка каменю, граніту, мармуру, а також різьби по них.

Більше прибутків, ніж ремесло приносила торгівля. Активною була морська та караванна торгівля з провінціями.

Існувала досить розвинена грошова система. Римляни відливали мідні монети. Однофунтова монета називалася ассом, 1/2 - фунтова ѕ сомісом, 1/12 ѕ унцією. Поруч з римськими використовувалися срібні монети ѕ драхми грецької чеканки з римською печаткою. В ІІІ ст. до н.е. з'явився римський срібний денарій вартістю 10 ассів. Найпоширенішою грошовою одиницею був сестерцій, який дорівнював 2,5 асса. В останній період існування Римської держави в обіг були введені золоті монети ауерси та соліди.

Але хоч економічні погляди, школи зародилися давно, економічна теорія як самостійна наука виникла відносно недавно. Поштовхом цьому було зародження й розвиток капіталізму, формування національного ринку. Тоді ж з'явилася й назва цієї науки - політекономія. Вона походить від поєднання трьох давньогрецьких слів "політейя" - суспільний, державний устрій та "ойкос" - домогосподарство і "номос" - закон, що в сукупності означає: наука про закони ведення суспільного господарства.

Вперше назва "політекономія" була вжита французом Антуаном Монкретьєном у "Трактаті політичної економії"[2, с. 10].

1.2 Зародження економічної науки: 1750 - 1870 роки

Як наука, економічна теорія під назвою політична економія з'являється лише у XVII ст., у період, коли започаткувався капіталістичний спосіб виробництва. Нові економічні погляди вже відображали економічні інтереси нового суспільного класу - класу буржуазії. Спершу ці погляди були не стільки істинами науки, скільки порадами щодо нагромадження грошей, не стільки аналізом проблем, скільки певними повчаннями. Невдовзі до осмислення проблем економічного буття долучилася вчені, науковими працями яких було сформовано основні школи та напрями в економічному вченні капіталізму: меркантилізм, фізіократизм, класична школа політичної економії, марксизм, маржиналізм та ін.

Книга А. Сміта (одного з найяскравіших представників класичної школи) "Дослідження природи і причин багатства народів" представила економічну науку як цілісну, логічну систему і надихнула подальші покоління учених до пошуку нових ідей і теоретичних рішень. Жодному з послідовників не вдалося, як А. Сміту, охопити весь спектр економічних проблем, кожен з них досліджував який-небудь напрям. Серед них були такі вчені як: Ж. Б. Сей, Т. Мальтус, Н. Сеніор, Ф. Бастіа та ін.[5, с.33].

Незважаючи на те, що вчення Сміта було всеосяжне, воно все ж таки залишалося теорією минулого сторіччя (мануфактурного періоду економіки). З урахуванням нових змін і явищ необхідно було доопрацьовувати і уточнювати теорії А. Сміта.

Господарська практика поставила перед наукою нові проблеми, такі як: кризи перевиробництва, несправедливий розподіл суспільного продукту, експлуатація, соціальна нерівність, безробіття і т.д.

1.3 Політекономія 1870 - 1930 роки

Ще у XIX ст. німецькі економісти Вільгельм Рошер (1817-- 1894) і Карл Бюхер (1847--1930) називали предметом політичної економії народне господарство як систему відносин усієї сукупності людей і зовнішньої природи. Російський економіст Петро Струве (1870--1944) розглядав господарство як суб'єктивну теологічну єдність раціональної економічної діяльності (господарювання). Проте у відношенні людина -- природа в основному розкривається зміст продуктивних сил, оскільки таке відношення виникає у процесі праці, пристосування речей природи до потреб людини, а відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг проігноровано[10, с. 38].

Ці недоліки значною мірою подолано у визначенні політичної економії українського економіста Михайла Туган - Барановського (1865--1919) як науки про суспільні відносини людей у межах їх господарської діяльності у сфері вільного господарства, що історично розвивається. Він стверджував, що політична економія досліджує сучасний господарський лад в історичному розвитку. Важливим аспектом є акцент на історичній динаміці розвитку.

Поширене західними науковцями визначення предмета політичної економії як науки про задоволення людських потреб (А. Майєрс). Але воно є надто звуженим. З'ясування сутності потреб (насамперед матеріальних), ступеня їх насичення й засобів задоволення є лише одним із аспектів дослідження політичної економії. Визначення, в якому йдеться про діяльність, спрямовану на задоволення потреб людей, є ширшим, але ігнорує економічні відносини між людьми в процесі такої діяльності, різні сфери суспільного відтворення (виробництво, розподіл, обмін і споживання), закони, що управляють цією діяльністю. Крім того, поняття "діяльність людей" надто аморфне. Тому справедливе зауваження американського економіста М. Бредлі про те, що "немає жодної людської діяльності, яка б не потрапляла в поле зору "економікс"[10, с. 45].

Розмежування різних сфер суспільного відтворення особливо важливе при визначенні деякими західними вченими предмета економічної теорії (або політичної економії) як економічних відносин, але зведення їх лише до однієї із сфер. Так, американський економіст Йозеф Шумпетер (1883--1950) розглядав усі економічні відносини як обмін.

1.4 Поглиблення і розвиток політичної економії в XX століття

XX століття -- особливий історичний період. Його початок ознаменувався поділом суспільного життя людей на дві системи, що пізніше отримали назви капіталістичної та соціалістичної. Наукові дослідження цих двох суспільних систем сприяли появі нових назв -- “політична економія капіталізму” і “політична економія соціалізму”. У XX ст. водночас сформувались і розвивались однакові за назвою “політична економія”, але різні за сутнісним змістом і поняттям свого предмета економічні науки -- буржуазна політична економія та марксистська політична економія. Буржуазна політична економія пов'язувала сучасне й майбутнє людства із соціально-економічною системою капіталізму, марксистська політична економія -- із системою соціалізму й комунізму.

У XX ст. окремі науковці у межах політичної економії намагались поєднати уявлення щодо двох систем у єдину теорію.

Поряд із політичною економією як навчальною дисципліною у вищій школі країн світу наразі з'являються дисципліни, які начебто прийшли на зміну політичній економії, -- це економічна теорія, макроекономіка, мікроекономіка.

На початку XXI ст. науковці намагаються з'ясувати зміст кожної з економічних наук, у тому числі й політичної економії, насамперед визначивши предмет кожної з них. Глобальні соціально-економічні процеси 90-х років XX ст., пов'язані з розпадом Радянського Союзу, Югославії та соціалістичної системи загалом, супроводжувалися трансформацією економічної науки.



Розділ 2. Альтернативні підходи до визначення предмета політичної економії

2.1 Класичні підходи до політичної економії як науки про багатство

Школа економічної думки -- сукупність економічних учень, об'єднаних базовими ідейними принципами, а також спільністю методів. Пропоную переглянути в таблиці деякі з них.

Табл. 1. Школи економічної думки

Теоретична школа	Представники школи	Основні положення школи
Меркантилізм (mercante - торговець) XVI - XVII ст.	Антуан де Монкретьєн; Томас Ман	· Багатство нації - у золоті; · Джерелом золота є зовнішня торгівля; · Держава повинна ввозити в країну якнайменше, а вивозити якнайбільше
Фізіократи (fizis - природа; kratos - влада) XVIII ст.	Франсуа Кене; Анн-Робер Тюрго	Багатство держави у сільському господарстві
Класична політекономія XVIII ст.	Адам Сміт	· Багатство нації - праця у сфері матеріального виробництва, результатом якого є вироблені товари; · Ринок і конкуренція без втручання держави створюють найбільш сприятливі умови для розвитку економіки; · Початком класичної політичної економії вважається книга Адама Сміта «Багатство нації» (1776р).
Марксистська політекономія XIX ст.	Карл Маркс; Фрідріх Енгельс	· Товари створюються працею найманих робітників. А присвоюються власниками капіталу, що несправедливо; · Вимагали ліквідувати приватну власність; · Економічним життям держави повинна керувати держава
Маржиналізм (marginale - додатковий) ХІХ ст.	Вільям Джевонс; Карл Менгер; Л. Вальрас	Люди у своїй діяльності керуються власними оцінками вигод та витрат, що виникають у процесі економічної діяльності
Кейнсіанство ХХ ст.	Джон Мейнард Кейнс	Вважали, що для подолання економічної кризи, інфляції, безробіття необхідне державне втручання
Монетаризм 1950-ті роки	Ірвінг Фішер	Держава може впливати на темпи економічного розвитку, безробіття та інфляцію, регулюючи кількість грошей в обігу
Інституціоналізм поч. ХХ ст.	Т. Верлен; В. Мітчел	Вивчали вплив на економіку державних органів, політичних партій та церкви

2.1.1 Меркантилізм

Меркантилізм як перша теоретична спроба пояснити суть капіталістичного способу виробництва виник на підставі узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу й вирішував практичні питання прискорення цього процесу.

Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії, і саме тому Голландію, яка у XVII ст. досягла надзвичайного розквіту та збагачення, розвиваючи судноплавство, зовнішню торгівлю та колоніальну експансію, було проголошено ідеалом меркантилізму. Меркантилісти закликали вчитися у Голландії, і поступово на цей шлях ставали Англія, Франція, Португалія, Іспанія.

Меркантилізм не був випадковим явищем в історії економічної думки Європи. Він мав реальну базу й вирішував практичні проблеми того часу.

Мислення меркантилістів значно відрізняється від економічних поглядів античного світу. Меркантилісти шукають зв'язку між господарськими явищами, але шукають його на поверхні цих явищ, у сфері обігу. І це було зумовлено особливістю епохи, коли домінував торговий капітал.

Отже, предметом дослідження меркантилістів є сфера обігу. Навіть сам термін «меркантилізм», що виник у ХVII ст., походить від італійського слова «mercante» -- купець. Метод дослідження меркантилістів -- збирання й описування реальних фактів та часткова їх класифікація[8, с. 108].

Економічні погляди меркантилістів не можна розглядати як єдину, цілісну, наукову теорію, яку вчитель міг викласти учневі. Те, що пізніше отримало загальну назву меркантилізму, було, по суті справи, сукупністю особистих поглядів і думок багатьох різних людей, які досить часто навіть і не чули один про одного, а також сукупністю практичних господарських заходів європейських держав у XVI -- XVIII ст. Авторами економічних праць тоді були, як правило, не професійні науковці, а практики -- купці, промисловці, фінансисти, службовці торговельних компаній, котрі не теоретизували, а вирішували конкретні економічні питання, формулювання яких здебільшого виносили прямо у заголовки своїх памфлетів (саме так називали тоді ці праці).

Кількість авторів-меркантилістів та їхніх праць надзвичайно велика. Тільки в Англії до 1764 р., за підрахунками одного з англійських істориків, було оприлюднено понад дві тисячі економічних праць [8, с. 110].

2.1.2 Фізіократи

Слово "фізіократизм" грецького походження і складається з двох частин "фізіо" - природа і "кратоз" - влада, сила, панування. Суть фізіократизму в його центральній ідеї - вивченні основ природного порядку в економіці. Вперше застосував термін "фізіократизм" Дюпон де Немур у своєї книзі "Фізіократія, або Природна конструкція найбільш вигідного управління людським родом" (1768)[7, с. 245].

Центральне місце в економічному вченні фізіократів займають такі положення:

· джерелом багатства нації є сільське господарство як сфера матеріального виробництва, а не зовнішня торгівля, як вважали меркантилісти. Тільки у сільському господарстві створюється "чистий продукт" (новий продукт, за сучасною термінологією, - національний дохід), який є фізичним даром природи, відбувається його збільшення, оскільки його створюють природа, земля. Промисловість - це безплідна сфера, яка не створює, а лише переробляє "чистий продукт";

· принцип "природного порядку". Відповідно до цього принципу суспільство має розвиватися вільно на основі об'єктивних природних економічних законів, котрі є універсальними і незаперечними, єдиними, вічними, незмінними, встановленими Богом для щастя людей. "Природний порядок" слід пізнавати, пристосовуватися до нього і діяти згідно з його вимогами, бо він найвигідніший для людей. Основою "природного порядку" є право приватної власності та повага до влади, визначені норми і правила поведінки людей;

· праця людини має бути вільною, її плоди недоторканними, а власність - священною.

2.1.3 Класична політекономія

Розвиток капіталістичних відносин призвів до занепаду меркантилізму в Англії -- найрозвиненішій економічно країні. Буржуазія поступово приходить до влади. Починається бурхливий розвиток промисловості. Цей розвиток був неможливим без наукових знань. XVII ст. стало століттям розвитку природничих наук, особливо механіки, математики, фізики, астрономії. Великого значення набуває філософія. Усе це сприяло також і розвиткові економічної думки.

Було покладено початок формуванню політичної економії як науки. За цих умов і виникла класична політична економія. Вона зародилась в Англії в кінці XVII ст. та у Франції на початку XVIII ст. прийшовши на зміну меркантилізму.

Класики проголосили ідею природного порядку, дію об'єктивних економічних законів. А це змінило напрям досліджень від системи регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки.

Класична школа, на відміну від меркантилістів -- прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізму.

Якщо меркантилісти досліджували сферу обігу, то класики за предмет дослідження взяли сферу виробництва й поклали початок її науковому аналізу. На відміну від меркантилістів -- прихильників державного втручання в економічне життя, вони відстоювали економічну свободу.

Найбільший внесок у формування і розвиток класичної політичної економії внесли англійські й французькі вчені-економісти XVII-XIX ст. - У. Петті, П. Буагільбер, Ф. Кене, А. Тюрго, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.Б. Сей, Т. Мальтус, Дж. Мілль та ін.

2.1.4 Маржиналізм

Безпосередніми родоначальниками маржиналізму були К. Менгер, В.Джевонс, Л. Вальрас.

Одним із перших кроків маржиналістів була справедлива критика методологічних засад історичної школи за спроби звести політичну економію до економічної історії. Представники маржиналізму виступали за вивчення загальних закономірностей економічного розвитку незалежно від національної специфіки, місця і часу перебігу економічних явищ і процесів. Тому представники маржиналізму відмовились від поняття "політична економія", замінивши його нейтральнішим "економікс". Уперше таку підміну зробив В.Джевонс [10, с. 123].

Маржиналізм утверджувався також у боротьбі з марксистською політичною економією, зокрема з притаманним їй класовим підходом до аналізу економічних явищ і процесів, трудової теорії вартості тощо.

2.1.5 Кейнсіанство

Кейнсіанство -- напрямок розвитку економічної теорії, засновником якого вважають англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883--1946). Обґрунтовує об'єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання економіки.

Заслугою Кейнса є те, що він, виступивши проти традиційної класичної теорії, обґрунтував об'єктивну необхідність і роль державного регулювання ринкової економіки, з'ясував основні засоби та інструменти державного впливу: стимулювання сукупного попиту шляхом заохочення інвестиційної діяльності, а значить, зменшення ціни кредиту (рівня облікової ставки), розширення державних закупок; підвищення рівня зайнятості як фактора зростання доходів населення; проведення раціональної фіскальної політики тощо[ 9, с. 159].

Концепція Кейнса склалася після світової кризи 1929-1933 рр. і відображала загальне розчарування в концепції, яка панувала раніше, про ефективну саморегуляцію ринкового господарства.

Предметом дослідження Кейнса була економічна система капіталізму загалом, закони її функціонування. З метою обґрунтування своїх висновків щодо ролі держави він комплексно проаналізував її вплив на розвиток макроекономіки. На відміну від класиків політичної економії та багатьох представників неокласичного напряму Дж. Кейнс усвідомлював, що між метою діяльності окремих фірм і компаній, з одного боку, та економіки як цілого -- з іншого, існують суперечності, вирішення яких є одним з найважливіших завдань державного регулювання економіки. Тому закономірно Дж. Кейнс відновив статус категорії "політична економія".

У центрі уваги Кейнса були дві проблеми, що виступають на перший план саме в періоди економічних депресій: попиту і безробіття.

2.1.6 Монетаризм

Монетаризм виник у середині 50-х років XX ст. Теоретико-методологічні витоки монетаризму -- ідеї представників раннього етапу меркантилізму, які проголошували гроші (у XV--XVI ст. -- золото і срібло) єдиною формою багатства, а державне регулювання зводили до заходів щодо надходження їх у країну і недопущення вивезення з країни[10, с.49].

Монетаристи роблять висновок, що державне централізоване управління й регулювання економіки є бюрократичним, шкідливим для приватної ініціативи й свободи людини, тому державний сектор в економіці, на їх думку, повинен бути якомога меншим. Основним засобом економічного регулювання Фрідмен та його послідовники вважають монетарну (грошову) систему.

Якщо концепція Дж. М. Кейнса сформувалась на тлі критики класичної та неокласичної теорій (так звана "кейнсіанська революція"), то монетаризм часто називають контрреволюцією, що вказує, насамперед, на його опозиційність до кейнсіанства.

Сам термін "монетаризм" вперше використав американський економіст К. Бруннер у 1968 р. для визначення загальнотеоретичного підходу, що визнає виняткову важливість грошей в економіці та вказує на пріоритет особливого типу грошово-кредитної політики - прямого регулювання темпів зростання грошової маси на противагу іншим методам впливу, насамперед, фіскальній політиці та грошово-кредитному регулюванню[12, с.75].

2.1.7 Інституціоналізм

Причина виникнення інституціоналізму полягає насамперед у переході капіталізму в монополістичну стадію, який супроводжувався значною централізацією виробництва і капіталу, що породило соціальні суперечності в суспільстві.

Інституціоналізм (з лат. institutio - "звичай, повчання") - напрям економічної думки, який сформувався у 20- 30-ті роки XX ст. для дослідження сукупності соціально-економічних чинників (інститутів) у часі, а також для запровадження соціального контролю суспільства над економікою.



У розвитку інституціоналізму виділяють три етапи:

Перший етап - 20-30-ті роки XX ст. - характеризується формуванням основних положень інституціоналізму; родоначальниками цього етапу є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл.

Другий етап - середина XX ст. - досліджуються демографічні проблеми, соціально-економічні суперечності капіталізму, була розроблена теорія профспілкового руху; типовими представниками є Дж. М. Кларк, А. Берлі, Г. Мінз.

Третій етап - 60-70-ті роки XX ст. - цей етап називають неоінституціоналізмом. Тут економічні процеси ставляться в залежність від технократії, а також пояснюється значення економічних процесів у соціальному житті суспільства; видатними ідеологами цього етапу є Дж. Гелбрейт, Р. Коуз.

Своєрідність інституціоналізму полягає насамперед у тім, що прихильники інституціоналізму в основу аналізу беруть не тільки економічні проблеми, а зв'язують їх з проблемами соціальними, політичними, етичними, правовими тощо.

"Економічні інститути" -- приватна власність, гроші, конкуренція, торгівля, прибуток тощо є лише формою прояву або втіленням "інституцій", тобто навичок, які організують і регулюють поведінку людей. Прихильники інституціоналізму вирішальну роль у суспільному розвитку надають саме цим інститутам. Відтак економічні процеси в інституціоналістів набувають психологічного забарвлення. Усім інститутам притаманні риси колективної психології.

2.2 Марксистська політична економія як наука про виробничі відносини

Марксизм -- економічна школа, заснована на вченні К. Маркса, яка обґрунтовує необхідність знищення приватної власності та конкуренції, заміни стихійного розвитку свідомим, цілеспрямованим впливом держави на соціально-економічні процеси за допомогою плану на основі суспільної (загальнонародної) власності.

Розглядаючи майбутнє суспільство, Маркс характеризує його як подолання всіх форм відчуження (відчуження людини від засобів виробництва, його результатів і самого процесу праці, від природи і людини тощо), як позитивну ліквідацію приватної власності. Саме відчуження зумовлене позбавленням більшої частини людства власності[10, с 145].

Об'єктивний характер історичного розвитку зумовлений, на його думку, тим, що кожне покоління отримує історично сформовану суму продуктивних сил, відношення людей до природи і людини. Хоча нове покоління видозмінює їх, але всі ці успадковані фактори надають історичному розвитку певних особливостей. Об'єктивність такого розвитку зумовлена також суспільним поділом праці, різними формами власності та іншими факторами.

Найвизначнішими твором марксистської політичної економії став "Капітал" К. Маркса, який створювався автором протягом 1844-1883 рр.

Перший том "Капіталу" складається із семи відділів та двадцяти п'яти розділів. Предмет дослідження першого тому - процес накопичення капіталу.

Перший відділ присвячений аналізу товару і його властивостей. У другому відділі подається аналіз умов перетворення грошей у капітал. У ньому К. Маркс вводить поняття такого товару, як робоча сила. Далі автор підводить читача до розуміння додаткової вартості, доводячи, що обмін робочої сили на капітал відбувається шляхом обміну еквівалентів. Робітник створює вартість більшу, ніж вартість робочої сили.



2.3 Сучасне тлумачення політичної економії як науки про використання обмежених ресурсів

Сучасна ринкова економіка є продуктом тривалої еволюції товарно-грошових відносин та держави.

Тривалий час розвиток економічних систем, які базувалися в основному на приватній власності на засоби виробництва та загальному характері товарного виробництва, регулювалися, за образним висловом А. Сміта, "незримою рукою" ринкових сил. Йдеться про такі складові ринкового механізму регулювання економіки, як конкуренція, прибуток, ціна, попит, пропозиція і таке інше.

"Незрима рука" ринку об'єднує виробництво і споживачів в єдину економічну систему, підпорядковує виробництво задоволенню особистих та суспільних потреб у формі платоспроможного попиту. Ринкові механізми спрямовують обмежені ресурси суспільства на виробництво тих товарів, яких воно найбільше потребує, примушує виробників застосовувати найефективніші комбінації засобів виробництва і робочої сили, сприяє використанню новітніх досягнень науково-технічного прогресу, розробці та впровадженню нових технологій[11, с. 253].

Розподіл ресурсів, коли жоден із суб'єктів ринку не може поліпшити свого становища без того, щоб не погіршити становище інших суб'єктів, називається ефективним (оптимальним) за Парето. У процесі функціонування і розвитку економіки досить часто виникають ситуації, коли ринковий механізм не забезпечує оптимального (за В. Парето) використання обмежених ресурсів. Ці умови породжують виникнення цілого ряду соціально-економічних проблем, які не можуть бути вирішені за допомогою механізмів ринкового саморегулювання, що потребує державного втручання в економіку[11, с.255].

Значна роль у функціонуванні і розвитку суспільства належить суспільним товарам. Вони задовольняють потреби всіх членів суспільства і мають дві основні властивості. По-перше, не можна обмежити використання суспільного товару, що має назву несуперництва у споживанні. По-друге, обмеження доступу споживачів до таких товарів неможливе або неефективне і має назву загальнодоступності[11, с.257].

В умовах ефективного функціонування ринкової економіки використання обмежених ресурсів виробниками супроводжується відшкодування витрат на їх придбання у розмірі їх вартості. У свою чергу, споживач має повністю оплачувати вартість придбаного товару.

Отже, необхідність державного регулювання економіки зумовлена неспроможністю ринкового саморегулювання розв'язати низку кардинальних проблем розвитку економічної системи.

Державне регулювання економіки - це продукт розвитку людської цивілізації та суспільних відносин, коли за допомогою держави пом'якшуються негативні наслідки розвитку і функціонування ринкової економіки.

За своєю суттю державне регулювання ринкової економіки являє собою сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу державних установ і організацій на розвиток продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних і соціально-економічних відносин для стабілізації суспільного виробництва та пристосування до соціально-економічних умов, які постійно змінюються.

Держава за допомогою наявного арсеналу засобів та методів регулювання економіки, матеріальних, фінансових, інтелектуальних ресурсів має попереджувати стихійні зміни ринкової кон'юнктури, забезпечувати плавність та поступовість структурних зрушень, протидіяти катастрофічному розвитку економічної системи. Державне втручання у розвиток економічної системи має певні межі, які визначаються тим, щоб воно не звело нанівець мотивацію до творчої, ініціативної праці та підприємницької діяльності з елементами розумного ризику.

На думку американського економіста В. Леонтьева, в нинішніх умовах надзвичайно важливо знайти оптимальне поєднання ринкового і державного регулювання. Взаємодію цих двох засад регулювання ринкових відносин необхідно відстежувати, щоб посилювати або послаблювати у відповідних ситуаціях вплив на соціально-економічний розвиток або ринкового механізму, або державного регулювання. Держава у певних межах забезпечує умови функціонування ринку, щоб її надмірне втручання в ринкові відносини їх не деформувало[11, с.261].



Розділ 3. Основні напрями розвитку політичної економії в Україні

3.1 Радянський період розвитку політичної економії: марксистські підходи

політичний економія наука

Розвиток політичної економії в пореформений період відбувався в умовах, коли феодальна формація в Росії та Україні поступалася місцем капіталістичному ладу. Легальний марксизм виник як ідеологія російської та української ліберальної буржуазії й був відображенням специфічного становища цього класу наприкінці XIX ст. Представники: Петро Струве (1870--1944), Михайло Туган-Барановський (1865-- 1919), Сергій Булгаков (1871--1944) та ін.

Ідеї марксизму та твори його основоположників істотно впливали на суспільно-економічну думку Росії та України.

Одним з перших коментаторів і пропагандистів першого тому "Капіталу" був Микола Зібер (1844--1888), який відіграв важливу роль у розвитку економічної теорії в Україні. Коло його наукових інтересів було досить широким: від аналізу економічного стану країни до теорії класичної школи та досліджень ранніх стадій розвитку суспільства. Предмет політекономії М. Зібер визначав як систему виробничих відносин, що досліджуються за допомогою методу наукової абстракції на основі пізнання економічних законів. Він займався питаннями трудової теорії вартості, заперечуючи визначення вартості товару витратами на його виробництво та не погоджуючись з визначенням вартості як співвідношення попиту й пропозиції. М. Зібер обстоював теорію чистого доходу Д. Рікардо та теорію додаткової вартості К. Маркса, неодноразово наголошуючи, що дослідження автора "Капіталу" є логічним продовженням і завершенням класичної англійської політекономії[15].

Але М. Зібер мав власний погляд на перспективу розвитку капіталізму. Він не поділяв думку про існування історичної тенденції нагромадження капіталу, сформульованої К. Марксом. На його думку, нагромадження капіталу, його концентрація й централізація закладають основи переходу до нової суспільної системи.

На початку XX ст. лідери легального марксизму відкрито стали пропагувати ідеї буржуазного лібералізму, підтримуючи ряд демократичних вимог і деякі елементи економічного вчення марксизму. Постійно віддаляючись від політичної та ідеологічної позиції марксизму, вони прагнули подати науковий аналіз економічної дійсності з іншого погляду.

Це яскраво відображається у творах М. Туган - Барановського, ученого зі світовим ім'ям, громадського й державного діяча України, міністра фінансів за часів Центральної Ради. Спираючись на теоретичні настанови А. Сміта й Д. Рікардо, теорію К. Маркса, досягнення інших шкіл політекономії, він першим серед українських економістів виступив за об'єднання трудової теорії вартості з теорією граничної корисності.

Ще в 1890 р. М. Туган-Барановський писав, що вчення про граничну корисність благ не тільки не заперечує теорії Д. Рікардо й К. Маркса, а навпаки, у правильному розумінні підтверджує її. Стверджуючи, що теорія граничної корисності лише суб'єктивна, а трудова теорія лише об'єктивна, він робив висновок про їх взаємодоповнюваність.

Пізніше він обґрунтував закон, згідно з яким граничні корисності вільно відтворюваних господарських благ пропорційні їх трудовим вартостям[15]. Ця політекономічна формула стала основою багатьох досліджень російських, українських, а потім радянських економістів-математиків; її сприйняли й зарубіжні вчені.

В основі господарства (у тому числі й соціалістичного), на думку М. Туган-Барановського, лежать потреби та інтереси людини. Обґрунтування необхідності переходу до соціалізму вчений здійснив у двох аспектах: етично-правовому й матеріалістичному. Ідея верховної цінності людської особистості та права на свободу поєднується в нього з думкою про необхідність встановлення "господарської системи найвищої продуктивності" -- соціалістичної.

Мета соціалістичного суспільства також сформульована вченим двоїсто: "З одного боку, воно повинно прагнути до найбільш повного задоволення всіх суспільних потреб; з іншого боку, воно повинно найбільш повно забезпечувати свободу кожного"[15].

Кінець XIX -- початок XX ст. знаменує найвищий злет економічної думки на теренах Російської імперії, частиною якої була й Україна, період повної інтегрованості проблем і методології економічних досліджень з кращими здобутками світової економічної науки.

3.2 Сучасна політична економія в Україні

Розглядаючи сьогоднішній скрутний стан економічного розвитку України, треба нагадати, що свого часу наша держава була однією з найбільш індустріально і науково розвинутих республік колишнього СРСР. Її промисловий, аграрний і науково-технічний потенціал був найпотужнішим у сфері добувної промисловості та металургії, в агропромисловому та військово-промисловому комплексах.

Випуск в УРСР основної промислової та сільськогосподарської продукції, а також продовольства сягав однієї п'ятої частини загальносоюзного виробництва, а за видобутком залізної та марганцевої руд, виплавкою металу, виробництвом різноманітних металовиробів, олії та цукру, створенням окремих видів машин та устаткування вона займала одне з провідних місць у загальносоюзному масштабі.

Неабияку роль у розвитку економіки в Україні відіграє теперішнє політичне становище країни.

Зараз економіка України перебуває в стані кризи. Усю сукупність причин нинішнього соціально-економічного становища в Україні можна поділити на основні групи. До першої з них належать ті, що були успадковані нашою державою від колишнього СРСР, до другої -- ті, що були зроблені так званими реформаторами з часу проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.

Глибоке вивчення зарубіжного досвіду свідчить, що розуміння й використання способів і методів державного управління та економічного регулювання у високорозвинутих західних країнах є обов'язковою передумовою успішного здійснення ринкових реформ в Україні .

Одним із найважливіших напрямків економічної політики в Україні є процес активного роздержавлення та приватизації. Для цього необхідне утвердження ринкової економіки, що базуватиметься на принципах демократизації власності, створення рівноправних умов для всіх її форм -- державної, приватної, колективної.

В Україні, де вже втрачено понад 60% промислового виробництва, не може далі безконтрольно відбуватись розбазарювання й вибуття промислового потенціалу з виробничого обороту[16].

Слід зазначити, що великої шкоди процесу приватизації завдають хабарництво й порушення чинного законодавства, що дискредитує ринкові реформи. Для суспільства і держави також дуже важливо, щоб виробничі об'єкти потрапляли не до рук злодіїв та шахраїв, які нажили капітал кримінальним шляхом, а до надійних господарів і фахівців, які вміють управляти сучасним виробництвом та успішно займатися виробничим та торговельним бізнесом на законних підставах.

Необхідно звернути увагу ще на одну помилку щодо відносин власності, а саме -- на бажання перетворити все тільки у приватну власність, чого вперто вимагають прихильники капіталізму минулого століття. певні політичні сили хочуть бачити в Україні лише приватні форми власності та господарювання і продовжують наполягати на необхідності розподілу державної власності, включаючи землю та надра, порівну на кожну душу населення. Здійснення таких непродуманих проектів остаточно підірве економіку держави і призведе до утворення маси дрібних підприємств з примітивною технологічною базою, які не зможуть конкурувати з високорозвинутими зарубіжними фірмами. А щоб дрібновласницькі структури еволюційним шляхом переросли в інтегровані на новітніх технологіях господарські системи, знадобиться кілька десятиріч і величезні інвестиції. Ось чому в нашій державі необхідно створювати сприятливі економічні й правові умови для швидкого розвитку малого та середнього бізнесу, але не за рахунок штучного подрібнення великих промислових і аграрних підприємств. Якщо цього не зробити, країна на тривалу перспективу втратить можливості розвитку великого бізнесу і прискорення науково-технічного прогресу. Саме держава має законодавчо регулювати, а ринок -- стимулювати і «підштовхувати» реформування відносин власності через оптимальні співвідношення різних її форм.

Одним із провідних напрямків економічної політики в Україні є активна банківсько-фінансова, цінова, податкова політика та подолання інфляції. Реформою фінансової системи має бути передбачений реальний поділ фінансової та кредитної систем країни, реальне розмежування фінансів держпідприємств та держбюджету, розробка зведеного балансу фінансових ресурсів держави, децентралізація державних фінансів, здійснення заходів для перебудови системи оподаткування в напрямку її дальшої лібералізації і децентралізації і створення на цій основі механізмів стимулювання виробництва, здійснення ефективних заходів для налагодження системи вірогідного фінансового обліку, державної звітності та своєчасної сплати податків.



Висновки

Отже, політекономія як наука - це система наукових знань, яка дає цілісне уявлення про закони та зв'язки в реальній економічній діяльності. Політекономія виконує такі основні функції: практичну, теоретико-пізнавальну, виховну.

1) 150 років після Монкретьєна, який дав назву цій науці, політекономія розглядалася переважно як наука про державне господарство. І лише при А.Сміті характер її змінився.

Вона стала перетворюватися в науку про закони розвитку господарства взагалі та про економічні відносини зокрема. Згодом ми бачимо, наскільки важливими стають економічні знання для суспільства, розвиваються економічні закони та сама наука.

Неабиякі зміни відбулися в XX столітті. Його початок ознаменувався поділом суспільного життя людей на дві системи, що пізніше отримали назви капіталістичної та соціалістичної. Наукові дослідження цих двох суспільних систем сприяли появі нових назв -- “політична економія капіталізму” і “політична економія соціалізму”.

2) Представники різних шкіл економічної думки розуміли предмет політичної економії по-різному. Еволюція суспільства забезпечила поступову еволюцію і економіки. Залежно від історичного періоду вчені висували свої теорії, які, на їхню думку, найкраще описували економічні процеси і забезпечували вдале функціонування суспільства у сфері економіки.

3) Ми бачимо, що українські економісти не залишалися осторонь тих економічних процесів, які відбувалися в світі. Вони не тільки висловлювали свою думку щодо праць зарубіжних колег, а й висували свої теорії.

Сьогодні надзвичайно важливо вивчати політекономію, адже вона розвивається та постійно збагачується новими здобутками в дослідженні господарського життя суспільства та процесів і явищ, котрі йому притаманні. Складовою частиною цього розвитку виступає розширення та уточнення її предмета.

В сучасних умовах предметна сфера економічної науки еволюціонує в напрямку розширення та ускладнення. На цій основі вона поряд з існуванням політичної економії збагатилася такими новими розділами, як мікроекономіка, мезоекономіка, макроекономіка, мегаекономіка.

Для того щоб зрозуміти сучасний предмет політекономії, необхідно звернутися до її витоків, зрозуміти як утворювалися економічні процеси і що їм передувало.



Список використаної літератури

1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Ринкова економіка: основні поняття і категорії: Навч.посіб.- К.: Знання, 2006.- 263 с.

2. Башнянин Г.І., О.В. Щедра. Мікроекономічна теорія: Навч.посібник - Львів: Новий Світ-2000, 2007.- 640 с.

3. Горбенко Н.Є. Політична економія: Навч.посібник./ Горбенко Н.Є., Дмитренко М.Й., Кочума І.Ю. - К.: УБС НБУ, 2009.- 408 с.

4. Дзюбик С.Д., Ривак О.С. Основи економічної теорії: Навч.посіб.- 2-ге вид., перероб. і доп.- К.: Знання. 2008.- 491 с.

5. Золотих І.Б.Історія економічних вчень: Навч. посіб. -- К.: Центр учбової літератури, 2013. -- 186 с.

6. Климко Г.М., Нестеренко В.П. :Основи економічної теорії.: - Київ: Вища школа, 2008. - 396 с.

7. Козюк В.В. Історія економіки та економічної думки.: Навч. Посіб. - К.: 2011р. - 360 с.

8. Мазурок П.П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях.: К.: 2006р. - 420с.

9. Манжура О. В., Краус К. М. Політична економія: навчально-методичний посібник - Полтава: Оріяна, 2012. - 274 с.

10. Мочерний, С.В. Основи економічної теорії : Навч. посібник / С.В. Мочерний, О.А. Устенко. - Тернопіль : Астон, 2001. - 507 с.

11. Федоренко В.Г. Політична економія.: Навч. Посібник. К.:2008р.- 480 с.

12. Шевченко О.О. Історія економіки та економічної думки: сучасні економічні теорії: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 280 с.

13. Лазур П.Ю. Політекономія і економічна політика - http://buklib.net/books/22032/

14. Семененко В.М. Економічна теорія. Політекономія - http://pidruchniki.ws/17761007/politekonomiya/ekonomichna_teoriya_politekonomiya_-_semenenko_vm

15. Щетинін А.І. Політична Економія - http://shron.chtyvo.org.ua/Schetynin_Anatolii/Politychna_ekonomiia.pdf

16. http://libfree.com/poltekonomya/

Размещено на Allbest.ru

...