Проблеми фінансового забезпечення інвестиційної програми розвитку підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Проблеми фінансового забезпечення інвестиційної програми розвитку підприємства

Виробнича і комерційна діяльність підприємств і корпорацій пов'язана з об'ємами і формами здійснюваних інвестицій. Термін інвестиції походить від латинського слова «invest», що означає «вкладати».

У ширшому трактуванні вони виражають вкладення капіталу з метою його подальшого збільшення. При цьому приріст капіталу, отриманий в результаті інвестування, має бути достатнім, щоб компенсувати інвесторові відмову від наявних засобів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик і відшкодувати втрати від інфляції в майбутньому періоді.

Інвестиційна програма (проект) -- комплекс заходів, визначених на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки та спрямованих на розвиток окремих галузей, секторів економіки, виробництв, регіонів, виконання яких здійснюється з використанням коштів державного та/або місцевих бюджетів чи шляхом надання державних та/або місцевих гарантій. Інвестиційні програми розробляються з метою забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, розвитку соціальної й ринкової інфраструктури.

Інвестиційні проекти поділяються на:

· виробничі

· науково-технічні

· комерційні

· фінансові

· економічні

· соціально-економічні

Форма та зміст інвестиційних проектів можуть бути найрізноманітнішими -- від плану будівництва нового підприємства до оцінки доцільності придбання нерухомого майна. У всіх випадках існує затримка між моментом початку інвестування та моментом, коли проект починає приносити прибуток. Часовий чинник грає ключову роль в оцінці інвестиційного проекту. В зв'язку з цим, доцільно представити весь цикл розвитку проекту як три основні фази розвитку проекту: передінвестиційну, інвестиційну та експлуатаційну. Сумарна тривалість цих стадій складає термін життя проекту.

Перша фаза, що передує основному обсягу інвестицій, у багатьох випадках не може бути визначена досить точно. На цьому етапі проект розробляється, готується його техніко-економічне обґрунтування, проводяться маркетингові дослідження, здійснюється вибір постачальників сировини та устаткування, ведуться переговори з потенційними інвесторами і учасниками проекту. Також тут може здійснюватися юридичне оформлення проекту (реєстрація підприємства, оформлення контрактів і тому подібне) і проводитися емісія акцій та інших цінних паперів. Як правило, в кінці передінвестиційної фази має бути в наявності розгорнутий бізнес-план інвестиційного проекту. Всі вище перелічені дії вимагають не лише часу, але і витрат. В разі позитивного результату і переходу безпосередньо до здійснення проекту понесені витрати капіталізуються і входять до складу так званих «перед виробничих витрат» з подальшим віднесенням на собівартість продукції через механізм амортизаційних відрахувань.

Наступний відрізок часу відводиться під стадію інвестування або фазу здійснення проекту. Принципова відмінність цієї фази розвитку проекту від попередньої і подальшій фаз полягає, з одного боку, в тому, що починаються дії, які вимагають набагато більших витрат і що носять вже безповоротний характер, а, з іншого боку, проект ще не в змозі забезпечити свій розвиток за рахунок власних засобів. На даній стадії формуються постійні активи підприємства. Деякі види супутніх витрат частково можуть бути віднесені на собівартість продукції (як витрати майбутніх періодів), а частково -- капіталізовані (як перед виробничі витрати).З моменту введення в дію основного устаткування (в разі промислових інвестицій) або після придбання нерухомості або іншого вигляду активів починається третя стадія розвитку інвестиційного проекту -- експлуатаційна фаза. Цей період характеризується початком виробництва продукції або надання послуг і відповідними вступами і поточними витратами. Значний вплив на загальну характеристику проекту надаватиме тривалість експлуатаційної фази. Вочевидь, що, чим далі буде віднесена в часі її верхній кордон, тим більшою буде сукупна величина доходу.

Головним змістом інвестиційної програми має бути усунення невизначеності процесу вкладання капіталу. Усунення невизначеносте починається з першого етапу - конкретизації принципів формування програми. В інвестиційному процесі правильно встановити провідну ланку ,що має забезпечити виконання цілого комплексу інвестиційних завдань, означає підпорядкувати всі інструменти, механізми, ресурси, інститути однієї ідеї, що має забезпечити гармонійну взаємодію всіх ланок, і отримати синергетичний ефект від такої взаємодії. У противному разі управлінські рішення матимуть неконкретний, розпливчастий, невизначений, безсистемний характер, що зумовить їх невисоку ефективність. Звідси принцип провідної ланки характеризує підпорядкованість процесів і явищ одному вектору руху, що є необхідною умовою формування інвестиційної програми.

Провідною ланкою сучасного державного управління суб'єктами інвестиційної діяльності та об'єктами правління має бути принцип гарантованості досягнення поставлених завдань. Відносини суб'єктів господарювання мають базуватися на обов'язковому виконанні ними взятих на себе зобов'язань, що усуває невизначеність їх дій.

Формування програми має будуватися на принципах визначеності та достатності їх конкретизації кількісних та якісних параметрів між суб'єктами і об'єктами управління з урахуванням бажаних і можливих результатів.

Принцип визначеності ігнорується і сьогодні при розробці різноманітних державних програм. Так, у загальнодержавній програмі відсутні кількісні значення багатьох важливих параметрів процесу інвестування: не вказується вартість основних фондів, що потребуються заміни для забезпечення простого і розширеного відтворення; терміни, в які необхідно забезпечити цю заміну, тощо. Ця невизначеність зумовлює характер загальнодержавної програми, що, зрештою , не дає змоги виконати основне завдання відтворення - забезпечення соціально - економічного зростання інвестиційними ресурсами розвитку.

Розширення впливу ринкових механізмів в економіці України, поглиблення інтеграційних процесів і вихід на світовий ринок поставили перед вітчизняним товаровиробником завдання утримання конкурентної позиції, що у сучасному економічному середовищі вимагає активізації інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства як провідного напрямку підвищення ефективності його функціонування.

Проблема полягає в тому, що у більшості випадків сукупність впливу таких факторів в Україні, як наявний бюджетний дефіцит, нерозвиненість чи невідповідність сучасним умовам господарювання форм кредитування юридичних осіб і недостатнє використання ринкових механізмів, стримують розробку і впровадження інновацій у всіх сферах економіки. Так, у 2009 році лише 10,7% промислових підприємств впроваджували інновації, було освоєно 641 вид нової техніки, впроваджено 1893 нових технологічних процеси, у тому числі 753 ресурсозберігаючих. У результаті подібної тенденції слабшають конкурентні позиції вітчизняних підприємств - виробників різноманітних товарів і послуг, і відповідно зменшуються зайняті частки на міжнародному ринку.

Удосконалення механізмів управління інноваційно-інвестиційною діяльністю, сьогодні в умовах дефіциту фінансування розглядається передусім у контексті фінансового забезпечення, яке передбачає визначення інвестиційних потреб, пошук внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування з урахуванням їх вартості та очікуваної ефективності інвестицій.

Незважаючи на прийняття таких державних нормативно-правових актів, як Закон України «Про інноваційну діяльність», Закон України «Про інвестиційну діяльність», Закон України «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні», Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов надання у 2010 році державних гарантій щодо виконання боргових зобов'язань за запозиченнями суб'єктів господарювання державного сектору економіки, залученими для фінансування інвестиційних, інноваційних, інфраструктурних та інших проектів розвитку, які мають стратегічне значення та реалізація яких сприятиме розвитку економіки України, в тому числі імпортозамінних і експортоорієнтованих галузей» та ін., низка проблем стосовно забезпечення та стимулювання інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств залишається не вирішеною.

Визначені положення Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки стосовно розвитку фондового ринку такі, як проведення сприятливої політики оподаткування на фондовому ринку України, удосконалення системи обліку, розрахунків та звітності учасників фондового ринку, забезпечення прозорості діяльності інститутів спільного інвестування, розроблення механізму страхування учасників ринку цінних паперів, залучення інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність та ін. на практиці не працюють.

Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» до основних елементів інноваційної інфраструктури відносяться державні інноваційні фінансово-кредитні установи, венчурні компанії та фонди, консалтингові фірми та інші установи. При цьому згідно Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» до останніх відносять випуск платіжних документів, залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення, послуги у сфері страхування, торгівля цінними паперами, професійна діяльність з управління активами інститутами спільного інвестування та ін. Проте сьогодні в процесі фінансового забезпечення інноваційно-інвестиційної діяльності кредити, страхування чи популярне в розвинених європейських країнах венчурне фінансування використовується недостатньо.

Отже, основні проблеми фінансування інноваційно-інвестиційної діяльності в Україні полягають в нерозвиненості чи недосконалості функціонування таких сучасних інструментів:

1) банківського кредитування;

2) страхових послуг;

3) венчурного фінансування;

4) участі в інвестиційних фондах тощо.

Враховуючи світовий досвід інноваційно-активних й успішних підприємств, для забезпечення стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності необхідно здійснити наступні кроки:

1) на рівні підприємства:

- вдосконалити механізм стратегічного планування діяльності та формування фінансово-інвестиційної стратегії;

- розробити концепцію управління інноваційно-інвестиційним розвитком підприємства максимально використовувати послуги, представлені на сучасному фінансовому ринку, включаючи використання капіталу венчурних й інвестиційних фондів, ф'ючерсних контрактів, ефективне реінвестування, банківське кредитування, операції з цінними паперами тощо;

- розширити сферу застосування різноманітних форм кредитування, включаючи лізинг, факторинг та інші сучасні форми фінансування в практиці підприємств та ін.; комерційний капітал інвестиційний інноваційний

2) на рівні держави:

- на законодавчому рівні виділити страхування ризиків при реалізації інвестиційних та інноваційних проектів як окремий вид діяльності страхових компаній;

- висвітлити основні положення венчурного фінансування в Україні шляхом прийняття відповідного нормативно-правового акту;

- включити в пріоритетні напрямки державної політики заходи зі здешевлення кредитних ресурсів для впровадження інновацій;

- стимулювати комерційні банки, наприклад, шляхом вигідного рефінансування при наданні пільгових кредитів підприємствам для реалізації інноваційно-інвестиційних проектів;

- розширювати й розвивати інноваційну інфраструктуру та ін.

Використана література

1. Бойчик І.М. Економіка підприємства. Київ: Атіка, 2002. - 480 с.

2. Економіка підприємства. Підручник. За редакцією С. Ф. Покропивного. Видання друге, перероблене та доповнене. Київ, 2001. - 528 с.

3. Бюджетний кодекс України

4. . Виноградська А.М. Основи підприємництва: Навчальний посібник. Друге видання перероблене і доповнене. - к.: Кондор, 2005. - 544 с.

5. 2. Бланк И.А. Управление инвестициями предприятия. - К.: Ника - Центр, Эльга, 2003. - 480 с.

Размещено на Allbest.ru