Зайнятість, відтворення робочої сили та відповідне державне регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Національний університет "Львівська політехніка"

Науково-навчальний інститут екології, природоохоронної діяльності та туризму імені В'ячеслава Чорновола

Наукова робота

на тему :

Зайнятість, відтворення робочої сили та відповідне державне регулювання

Виконав:

Грицків О.Ю.

Львів

2012



План

Вступ

Розділ I. Управління зайнятістю населення

1.1 Поняття, види та значення зайнятості

1.2 Проблеми відтворення робочої сили

Розділ II. Проблеми безробіття в системі управління трудовими ресурсами

2.1 Суть та рівень безробіття

2.2 Види безробіття та їх характеристика

Розділ III. Державне регулювання в сфері зайнятості

3.1 Проблеми зайнятості в Україні

3.2 Регулювання зайнятості населення

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Однією з найскладніших соціально-економічних проблем в умовах ринкової трансформації економіки України є формування національного ринку праці.

Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової супроводжується зростанням рівня та тривалості безробіття, розвитком вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції тощо.

Зайнятість і безробіття - найважливіші показники використання людських ресурсів у виробничому процесі.

Разом з інформацією про інші аспекти економіки вони є базою для оцінки та аналізу макроекономічної політики уряду будь-якої країни.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого - великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але ні одній ще не вдалося ліквідувати його повністю.

У перехідний період в Україні формування ринку праці неможливе без активного втручання держави.

Головною формою його виявлення в умовах сучасної економіки є державна політика зайнятості.

Стан та розвиток ринку праці тієї чи іншої країни, а також ступінь та методи його регулювання з боку держави обумовлені різними за своїм характером і ступенем впливу чинниками: рівнем та історичними особливостями соціально-економічного розвитку, макроекономічною політикою, співвідношенням основних політичних сил, політичною культурою суспільства і, нарешті, глобальними тенденціями у сфері зайнятості.

Отже, завдання даної курсової роботи - аналіз зайнятості населення України та проблем відтворення робочої сили.

Об'єктом дослідження є зайнятість населення України, а предметом - рівень безробіття, як один з показників рівня зайнятості.

Розділ I. Управління зайнятістю населення

1.1 Поняття, види та значення зайнятості

Розвиток ринку безпосередньо пов'язаний з такою категорією, як зайнятість населення, а через неї з такими негативними процесами, як соціальна поляризація суспільства, безробіття.

Поняття „зайнятість" включає економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

Зайнятість з економічної точки зору суспільства - це діяльність працездатного населення по створенню суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість, з точки зору корисності, для суспільства має вирішальне значення. Вона визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень, якість життя населення в цілому та добробут окремих громадян.

Зайнятість з соціальних позицій - це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, середніх та вищих навчальних закладах, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

Правовий зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини і це право гарантується громадянину України державою. У відповідності до ст. 43 Конституції України, кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів у відповідності до потреб суспільства. Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей в суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів. Зайнятість показує, наскільки працездатне населення забезпечене робочими місцями в системі кооперації суспільної праці, а також рівень соціального захисту в реалізації права на працю. Враховуючи весь спектр відносин, які проявляються і перетинаються в змісті поняття „зайнятість", його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та їх участю в суспільно корисній діяльності, що приносить їм заробіток або доход. Громадяни вільно обирають види своєї діяльності, професію і місце роботи. Спонукання до праці в будь-якій формі не допускається, незайнятість громадян не є основою для притягання їх до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Відповідно до Закону України „Про зайнятість населення", зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формах. Зайнятістю визначається діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці і право власності на засоби виробництва для її здійснення.

Держава сприяє зайнятості через проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на створення робочих місць та розвиток підприємницької діяльності.

До зайнятого населення сучасне законодавство відносить громадян України, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

· працюючих за наймом на умовах повного та неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;

· громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів та членів їх сімей, які беруть участь у виробництві;

· обраних, призначених або затверджених на платних посадах в органах державної влади, управління, суспільних організаціях;

· громадян, які служать у Збройних силах, Податковій міліції, органах національної безпеки, внутрішніх справ та ін.;

· направлених для виконання платних громадських робіт;

· громадян, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; тих, хто навчаються в денних загальноосвітніх школах, середніх і вищих закладах;

· зайнятих вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та людьми похилого віку;

· працюючих громадян інших держав, які тимчасово проживають в Україні й виконують функції, не пов'язані з забезпеченням робіт посольств і місій.

Зайнятість населення можна розглядати з точки зору суспільства, окремих соціальних груп, в цілому по державі і окремих регіонах. Вивчення зайнятості показує: які соціальні групи зайняті в народному господарстві, яка міра їх участі в ньому, а також відповідність між трудовими ресурсами та робочими місцями.

Зайнятість населення в будь-якій країні, а тим більше в умовах формування ринкових відносин, і зокрема ринку праці, є центральною ланкою соціально-економічного розвитку суспільства. Спеціалісти вважають, що за рівнем зайнятості населення можна зробити оцінку загального рівня розвитку даної держави.

Оскільки зайнятість населення виходить на перший план як результативний показник функціонування економіки в цілому, потрібно з цієї позиції проводити макроекономічну політику, складовими частинами якої є фінансово-кредитна, податкова, розподільча та інвестиційна політика.

Зайнятість населення має економічне і моральне значення, створює не тільки економічні цінності, але й умови збереження психічного й фізичного здоров'я особистості, всебічного її розвитку.

Концептуально виділяють такі види зайнятості: повну, ефективну і раціональну. Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, які б забезпечили можливість працевлаштування працездатного населення.

Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць та професійно-кваліфікаційної робочої сили. Ця зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.

Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами.

За формою зайнятості, враховуючи вид діяльності населення, розрізняють:

· економічно-господарську зайнятість, тобто всі види діяльності по створенню валового продукту й національного доходу;

· службову зайнятість, пов'язану з службою в армії, роботою на вибраних, назначених посадах;

· соціальну зайнятість, яка пов'язана з виконанням функцій соціального характеру (це творча, інтелектуальна зайнятість, навчання, релігія, а також догляд за дітьми, похилими людьми та інвалідами).

Зайнятість доцільно розглядати з режимом повного робочого дня і зайнятість з режимом неповного робочого дня.

Регламентована тривалість дня в даний час для роботи в нормальних умовах праці складає 40 годин в тиждень. Повним робочим днем необхідно вважати передбачений законодавством скорочений робочий день для окремих категорій працівників: для працівників і службовців віком від 15 до 16 років - 24 години; від 16 до 36 років - 36 годин в тиждень.

Одним з важливих моментів, що дозволяє реалізувати робочу силу, є гнучка зайнятість з режимами неповного робочого часу. В більшості індустріально розвинутих країн світу робочий тиждень складає 35 годин. Високий темп росту зайнятих за схемою гнучкої зайнятості властивий для таких країн, як Німеччина, Англія. В структурі зайнятих жінок в цих країнах 44% працюють за гнучким графіком і неповним робочим часом.

Завдання управління полягає у вивченні якісних аспектів зайнятості, тобто відповідності фізичних, професійно-кваліфікаційних здібностей людини технічним характеристикам робочого місця і виконуваних нею функцій.

По мірі розвитку економіки змінюється структура зайнятості, в кожний даний момент частина зайнятих працівників звільняються з виробництва, разом з тим постійно, через певний час, інша частина, що раніше вивільнилась, повертається в сферу виробництва, пройшовши підготовку і перепідготовку. Такий постійний рух контингентів працівників і визначає особливості зайнятості в ринковій економіці.

1.2 Проблеми відтворення робочої сили

Формою розвитку людського фактора є процес його відтворення. Це невід'ємна складова процесу суспільного відтворення в цілому, при цьому відтворення людського фактора -- це відтворення окремих елементів його структури, робочої сили, підприємств, а також тих суспільних зв'язків, які їх об'єднують. Іншими словами, відтворення людського фактора є елементом саморозвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Методологічною основою дослідження відтворення робочої сили, вироблення заходів для керування нею, підвищення ефективності використання є теорія відтворення робочої сили. З цього не випливає, що відтворення робочої сили і відтворення людського ресурсу -- тотожні процеси. Процес відтворення робочої сили є більш специфічним. До нього належить не тільки процес відтворення самого носія робочої сили, але й тих відносин, які виникають у процесі відтворення робочої сили (відносини наймання, ринку праці, зайнятості). До сьогодні немає єдності поглядів на саме поняття "відтворення робочої сили", його складові і напрями розвитку останніх. Процес відтворення робочої сили -- це, по-перше, виробництво робочої сили, тобто підтримання і відновлення фізичних і розумових здібностей людей до праці, у т. ч. заміну працівників, які вибувають з процесу виробництва (причому ця заміна відбувається, як правило, в розширених масштабах), по-друге, розподіл робочої сили в галузях, підрозділах і сферах народного господарства і, по-третє, споживання робочої сили, тобто її використання в процесі виробництва.

Викладене вище розуміння процесу відтворення робочої сили загалом допустиме, але воно не враховує того факту, що складовою процесу відтворення робочої сили є обмін.

Базуючись на досягнутому рівні розв'язання даної проблеми, можна весь процес відтворення робочої сили поділити на такі чотири фази:

1. Формування (виробництво) робочої сили. До нього належать, з одного боку, постійне відновлення робочої сили, затраченої в процесі праці, і її якісне вдосконалення, а з другого -- природне відтворення і виховання нових контингентів працездатного населення (зростання рівня загальної освіти і спеціальної підготовки, якісне вдосконалення сукупної робочої сили).

2. Розподіл і перерозподіл робочої сили за сферами зайнятості, галузями народного господарства, економічними регіонами.

3. Обмін, який служить з'єднанню робочої сили і засобів виробництва. При цьому учасниками обміну, з одного боку, є роботодавець, з другого -- власник робочої сили.

4. Споживання (використання) робочої сили, яке отримує своє матеріальне втілення в кінцевому продукті праці. Поділ усього процесу відтворення робочої сили на окремі фази зумовлений тим, що характер процесу на кожній з них модифікується різними факторами, що впливають на ці фази.

Хоча всі фази відтворення робочої сили є єдиним цілим, їх виділення дозволяє глибше проаналізувати фактори, що впливають на ці фази.

Про наявність взаємозв'язку і взаємозалежності окремих фаз для досліджуваного процесу можна стверджувати виходячи з таких загальновідомих явищ. Темпи і розміри підготовки робочої сили (перша фаза) залежать не тільки від створення необхідних для цього умов (матеріально-технічних і соціально-економічних), але й від темпів і розмірів, які змінюють стосунки між працівниками в процесі виробництва. Ці зміни визначаються соціальними факторами, об'єднаними в систему. В останній виділяються декілька груп, які безпосередньо впливають на розвиток робочої сили, наприклад, фактори, які виявляються через ставлення до праці; фактори, які відображають відповідність між рівнями розвитку робочої сили і знаряддями праці; фактори, які поєднують моральне і матеріальне зацікавлення в процесі праці; фактори, які характеризують зміну умов відтворення робочої сили.

Ринок праці і відтворення робочої сили. Розглядаючи проблеми відтворення робочої сили, слід завжди пам'ятати, що воно здійснюється в ринковій економіці. На ринку праці діє закон попиту і пропонування робочої сили, який впливає на заробітну плату. Він віддзеркалює невідповідність вільних місць складу працівників, що прибувають на ринок праці, за кількісними і якісними параметрами.

На ринку праці відбувається досить жорсткий відбір найбільш здібних, підприємливих. Слабих і нездібних ринок праці не сприймає. Разом з тим він стимулює висококваліфіковану працю, високу дисципліну, сприяє створенню жорсткого взаємозв'язку між внеском кожного (граничною продуктивністю праці) і оплатою праці. безробіття ресурс праця державний

Міжнародний досвід свідчить, що ринок праці не може існувати поза конкурентною, основаною на приватній власності економікою і демократичних суспільних інститутів. Національний ринок праці охоплює все суспільне відтворення -- через нього кожна галузь і кожне підприємство одержують необхідну їм кількість кадрів не тільки заданого професіонально-кваліфікаційного складу, але й певних культурних і етичних властивостей, адекватних вимогам цивілізованої і демократичної економіки.

На ринку праці як елементі суспільного відтворення реалізується можливість:

- вільного вибору професії, галузі, місця діяльності, що стимулюється пріоритетними пропозиціями (рівень оплати праці, можливості реалізації творчих задумів і т. д.);

- наймання і звільнення за дотримання норм трудового законодавства, що захищає інтереси людей з точки зору гарантій праці, його оплати;

- незалежної і разом з тим економічно заохочуваної міграції трудових ресурсів між регіонами, галузями і професійно-кваліфікаційними групами, котра звичайно сприяє покращенню умов життя і трудової діяльності;

- вільного руху заробітної плати та інших доходів при збереженні пріоритету освіти, дотримання установленого законом гарантованого мінімуму заробітної плати, що забезпечує прожитковий мінімум, і регулювання верхньої межі доходів через податкову систему, засновану на прогресивній шкалі.

У конкретних ринкових відносинах відображаються глибокі процеси: розвиток економіки, розвиток і відтворення людського ресурсу (загальної і професійної культури, творчих можливостей, етичних норм), розвиток і відтворення на розширеній основі економічних відносин (відносин власності, розподілу, обміну тощо). Вони створюють важливу складову економічного прогресу в суспільстві, його змісту.

Робоча сила являє собою товар особливого роду, виробничо-творчі якості якого цілком визначають ефективність конкурентної економіки, її можливості створення високоякісних товарів і комфортних послуг, масштаби і темпи науково-технічного прогресу й організаційних перетворень. Тому підготовка і випуск на ринок праці освіченої і творчо активної робочої сили, забезпечення її кваліфікаційної і територіальної мобільності є однією з пріоритетних у відтворенні робочої сили, однією з першооснов життєдіяльності економічної формації. Чим вище загальний рівень розвитку економіки, чим більш складні завдання їй припадає вирішувати, тим значнішою є потреба в робочій силі вищої кваліфікації.

Розширюються масштаби особистого володіння. Воно утверджує в людині свідомість і почуття відповідальності за належну йому частину національного багатства, розвиває в ньому соціальний інстинкт збереження матеріальних і духовних цінностей, бажання їх розвивати і зміцнювати. Близько 80 % зайнятих у західних країнах у тій чи іншій формі виступають власниками сімейної справи, дрібних, малих, середніх і великих підприємств, власниками акцій корпорацій.

Новим аспектом відтворення робочої сили є й те, що воно спирається на потужну інфраструктуру, а також на гігантські організаційні структури, які охоплюють не тільки економіку, але й численні державні, громадські й приватні інститути, включаючи національну систему освіти, установи культури, охорони здоров'я, некомерційні соціальні організації, інститут сім'ї.

Важливо й те, що видатки на розвиток трудових ресурсів, які здійснюються за рахунок державного бюджету, підприємств, окремих підприємців, не оподатковуються, не мають особливих економічних, виробничих оцінок і не ставлять трудящого у зв'язку з цим в юридичну чи фактичну залежність від підприємств, держави, суспільства в цілому. Ні держава, ні приватний капітал не пред'являють трудящим рахунки у будь-якій формі за вкладені в робочу силу кошти, не вимагають їх компенсації. Здійснюється, таким чином, свого роду безоплатне фінансування розвитку робочої сили до використання її як елемента продуктивних сил. При цьому ні держава, ні капітал не є ні з самого початку, ні будь-коли власниками робочої сили, ні повними, ні частковими власниками створеного за їх участю суб'єктивного товару на ринку праці.

Елементами відтворення робочої сили в сучасних умовах є:

1) дошкільне, шкільне виховання і навчання, середня спеціальна, вища і наукова освіта (приблизно 80--90 % за рахунок держави, приватного капіталу і громадських організацій);

2) заробітна плата, яка відповідає рівню освіти і кваліфікації, як правило, вище прожиткового рівня;

3) субсидування початкової підготовки і перепідготовки робочої сили (у середньому на 90 % за рахунок держави);

4) допомоги по безробіттю і різні види соціальної допомоги (на 75--80 % за рахунок держави);

5) пенсійне забезпечення, в основному вище прожиткового мінімуму (на 90--100 % за рахунок держави і приватного капіталу);

6) фінансування на відновлення і зміцнення здоров'я і культурний розвиток (на 70--80 % за рахунок держави, приватного капіталу і громадських організацій).

Зарплата, таким чином, становить приблизно 1/3 частину всіх коштів, які йдуть у розвинутих країнах на відтворення робочої сили на розширеній основі, на основі зростання якості життя трудящих.

Отже, можна зробити висновок, що розширене відтворення сукупної робочої сили суспільства -- це зростання її чисельності в органічному зв'язку з підвищенням рівня кваліфікації, зростанням продуктивності праці, тривалості трудового стажу та добробуту населення.

Проблеми політики зайнятості в Україні. В Україні в другій половині 90-х рр. ХХ ст. фактично не відбувалося розширеного відтворення робочої сили. Об'єктивними показниками цього явища є: поступове зменшення чисельності населення і робочої сили; різке зниження реальної заробітної плати; скорочення державних видатків на розвиток освіти, охорони здоров'я, житлового будівництва тощо. Різке погіршання умов для відтворення робочої сили негативно впливає на демографічні процеси в країні, які характеризують тип відтворення робочої сили -- звужене відтворення.

Кількість робочої сили і трудових ресурсів у кінцевому підсумку визначається чисельністю, статево-віковою структурою, народжуваністю і тривалістю життя населення, тобто демографічними процесами.



Розділ II. Проблеми безробіття в системі управління трудовими ресурсами

2.1 Суть та рівень безробіття

Безробіття вважається великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але ні одній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Навіть в таких країнах з розвинутою соціально орієнтованою економікою, як Японія, США, Німеччина та інші, кількість безробітних не була меншою 0,6% загальної кількості робочої сили. Взагалі ж експерти Міжнародної організації праці (МОП) вважають, що в наступні роки в середньому в світі рівень безробіття досягне 10% і повністю ліквідувати його не зможе ні одна країна.

Рівень безробіття визначається за формулою:

Для вимірювання безробіття, крім цього показника, користуються ще показниками абсолютної кількості безробітних (тисяч чоловік) та кількістю працівників, що претендує на одне вакантне місце.

Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактичного валового національного продукту від потенційного зробив американський вчений Артур Оукен. Він вивів закон, відповідно до якого щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові два проценти приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на один процент.

Аналогічним чином - кожне додаткове скорочення темпів приросту ВНП на два проценти викликає зростання норми безробіття на один процент.

Закон Оукена дозволяє визначити рівень нормального безробіття, який, як встановлено, підвищується у зв'язку з розвитком ринкової економіки.

Із даного закону випливає, що певна величина приросту ВНП необхідна для того, щоб не було можливості росту безробіття. У зв'язку з ростом працездатного населення і продуктивності праці необхідно 2,5-3% щорічного приросту реального ВНП направляти на створення нових робочих місць, здатних тримати безробіття на певному рівні.

Безробіття - це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки. Тобто у реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї. До 90-х років у всіх постсоціалістичних країнах безробіття офіційно не визнавалось. В Україні вперше у 1991 році з прийняттям закону „Про зайнятість населення" законодавчо визначається безробіття. Згідно з нашим законодавством, безробітними вважаються люди працездатного віку, які втратили роботу з незалежних від них причин, не мають заробітку, а також ті громадяни, що виходять вперше на ринок праці, зареєстровані в центрах зайнятості, шукають роботу і здатні приступити до праці.

До безробітних в Україні відносяться особи, що досягли 16 років і старші і які в період, що розглядається:

· не мали роботи (доходного заняття);

· займались пошуками роботи, тому звертались у державну або комерційну службу зайнятості;

· шукали роботу через засоби масової інформації, безпосередньо звертались до адміністрації підприємств (роботодавця), використовували особисті зв'язки та інші способи;

· здійснювали кроки до організації власної справи.

При віднесенні працівників до безробітних повинні бути дотримані перераховані критерії.

До безробітних, зареєстрованих в органах державної служби зайнятості, відносяться особи, що не мають роботи, шукають роботу і в установленому порядку отримали офіційний статус безробітного в органах державної служби зайнятості.

Важливо підкреслити, що до безробітних відносять не тільки звільнених за різноманітними причинами, але й осіб, які добровільно залишили роботу з метою знайти нову, відповідну професійному рівню.

У ситуаціях, коли ринок праці організований погано або обмежений, коли пропозиція праці перевищує попит, коли не наймана сила більша найманої, стандартне визначення безробіття може бути і без критерію пошуку роботи.

Безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його ріст створює цілий комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність населення, бюджет втрачає платників податків, підприємство - персонал. Зростає ризик соціального напруження, додаткові витрати на підтримку безробітних.

2.2 Види безробіття та їх характеристика

Сучасні теорії ринку праці розрізняють, переважно, три типи безробіття: фрикційне, структурне й циклічне. Фрикційне безробіття виникає внаслідок того, що:

· ринкам праці притаманний динамізм (постійно відбуваються звільнення та працевлаштування; випадкові коливання попиту спричиняють, з одного боку, банкрутства і звільнення, а з іншого, створення нових підприємств і робочих місць; на ринку праці постійно з'являються нові люди, які займаються пошуком роботи, в той час як інші можуть виходити зі складу робочої сили);

· інформаційні потоки про стан ринку праці є недосконалими;

· потрібен певний час для того, щоб безробітні й роботодавці, які мають вакансії, знайшли один одного.

Отже, фрикційне безробіття пов'язане з пошуками або очікуванням роботи, що відповідає кваліфікації безробітних, їхнім уподобанням щодо умов праці.

Різновидом фрикційного безробіття є сезонне безробіття, яке виникає тоді, коли причини, що мають кліматичний характер, призводять до тимчасових, але таких, що повторюються, коливань.

Структурне безробіття є наслідком змін у структурі споживчого попиту і в технологіях, що, у свою чергу, змінюють структуру загального попиту на робочу силу. Означене безробіття виникає тому, що робоча сила реагує повільно на вказані зміни і її структура повністю не відповідає новій професійній та регіональній структурам робочих місць.

Фрикційне й структурне безробіття мають більш-менш сталий характер і разом утворюють природне безробіття, що віддзеркалює реальні адаптаційні можливості в економіці. Навіть якщо в цілому попит дорівнюватиме пропозиції праці, завжди існуватимуть фрикційне і структурне безробіття. Інакше кажучи, при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Такий рівень називається природним.

Циклічне безробіття спричиняється спадом виробництва, тобто тією фазою економічного циклу, що характеризується недостатністю сукупного попиту. Коли, незважаючи на можливості виробництва, сукупний попит на товари та послуги скорочується, зайнятість зменшується і безробіття зростає.

Слід зазначити, що на практиці непросто розмежувати фрикційне, структурне й циклічне безробіття.

В класичній теорії існує поняття „класичного безробіття", яке є результатом дуже високої реальної заробітної плати по відношенню до тієї, яка б врівноважувала попит на робочу силу та її пропозицію, зафіксованої, наприклад, профспілками. Висока ставка заробітної плати примушує роботодавців скорочувати попит, а власників робочої сили пропонувати її в кількості, яка перевищує потребу.

В ринковій економіці обов'язково має існувати оптимальний резерв працівників і підтримуватись природна норма безробіття, тобто перевищення пропозиції над попитом, отже, не може бути як повної зайнятості, так і масового безробіття.

Природна норма безробіття характеризує найкращий для економіки резерв робочої сили, здібної досить швидко здійснювати міжгалузеві і міжрегіональні переміщення в залежності від попиту і пропозиції робочої сили. В економічно розвинених країнах природна норма безробіття знаходиться на рівні 5-12%. Слід зауважити, що зусилля багатьох держав, у тому числі і нашої, довгий час були направлені на ліквідацію безробіття, на те, щоб всі працездатні були зайняті у суспільному виробництві. Проте час показав, що таку повну зайнятість забезпечити неможливо тому, що існує фрикційне та структурне безробіття, яке є невідворотне. Дж. Кейнс писав: „Найбільш значними вадами суспільства, в якому ми живемо, є його нездатність забезпечити повну зайнятість".

В залежності від причин вивільнення робочої сили безробіття є добровільним та вимушеним. До добровільного відносять фрикційне та інституційне безробіття.

Інституційне безробіття створюється інститутом соціального захисту безробітних (чим більші виплати по безробіттю, тим триваліший час пошуку нового місця роботи), а також таким фактором, як підвищення гарантованого мінімуму заробітної плати. Це безробіття пов'язане також з недосконалістю податкової системи. Так, чим вища ставка податку і менші доходи працівників, тим менша різниця між доходами і соціальними допомогами, тому менше бажання працювати і триваліший час пошуку роботи.

До вимушеного безробіття відносяться такі його види: технологічне, структурне, конверсійне, економічне, маржинальне і молодіжне.

Технологічне безробіття виникає в результаті переходу до нових поколінь техніки, технології, коли частка ручних робіт стає меншою, а нові технології потребують більш високого рівня кваліфікації і перепрофілювання працівників.

Структурне безробіття спричиняється масштабним перетворенням економіки, закриттям неперспективних підприємств, скороченням чисельності управлінського персоналу. До цього виду безробіття дуже близьке конверсійне, яке виникає в результаті скорочення армії і персоналу у галузях військової економіки.

Економічне безробіття викликається кон'юнктурою ринку, недостатнім попитом на товари і послуги і веде до згортання виробництв і звільнення працівників. Цей вид безробіття зникає в період зростання виробництва.

Маржинальне безробіття - безробіття слабо захищеного населення. Сюди відноситься молодь, жінки з малими дітьми.

Молодіжне безробіття (до молоді, за статистикою, відносяться громадяни у віці від 16 до 30 років). Молодим людям після закінчення навчання, як правило, дуже важко влаштуватись на роботу. В останні роки питома вага молоді в загальній кількості безробітних досягла 30%. Молодіжне безробіття є досить економічно небезпечним тому, що із молодіжного середовища поповнюються ряди злочинців, загострюється кримінальна ситуація.

За часом і місцем виникнення безробіття може бути сезонним, циклічним, регіональним. Особливо високий рівень безробіття має місце в західному регіоні України.

В залежності від величини часового інтервалу, безробіття може бути тривалим (4-8 місяців), довготривалим (8-18 місяців) і застійним (більше 18 місяців). У випадку застійного безробіття наступають незворотні зміни у відношенні до праці; зменшується бажання шукати роботу самостійно, проходить дискваліфікація, втрата трудових навичок, звикання до низького рівня життя. Від цих соціальних груп залежить соціальна стабільність держави.

Безробіття може бути прихованим і легалізованим. Вимушене безробіття в умовах економіки з деформованими ринковими відношеннями виступає як приховане, що пов'язане з так званою неповною зайнятістю.

Приховане безробіття є однією із ознак кризи в економіці та недосконалої політики України з питань зайнятості.

Приховане безробіття у державній статистичній звітності визначається двома показниками: „вимушені відпустки без збереження заробітної плати", „вимушена неповна зайнятість у режимі неповного робочого часу".

У зв'язку з тим, що економічні, моральні та соціальні втрати від безробіття великі, уряди всіх країн прикладають зусилля, щоб досягти зниження безробіття нижче природного або нормального рівня. Тому вводиться ще одне поняття оптимального безробіття, що означає безробіття, рівень якого нижче природного. Досвід багатьох країн є свідченням того, що по мірі падіння рівня безробіття нижче природного, випуск продукції збільшується вище потенційного. І тут можна зустрітися з тим парадоксом, що навіть при досягненні оптимального рівня безробіття добробут населення на максимальному рівні не забезпечується. Це відбувається у зв'язку із дією законів ринкової економіки: існує тісний зв'язок і залежність заробітної плати, цін на споживчі товари від розмірів безробіття.

Розділ III. Державне регулювання в сфері зайнятості

3.1 Проблема зайнятості в Україні

В Україні спостерігається концентрація безробітних і збільшення безробіття в окремих регіонах, тому існують труднощі з її державним регулюванням і ліквідацією.

З огляду на це, населення України повинно мати гарантії зайнятості під час реструктуризації підприємств і виробництв. Безперечною є необхідність проведення комплексу стратегічних і оперативних заходів щодо державного регулювання зайнятості населення. При формуванні ринкових відносин в економіці України варто враховувати демографічну ситуацію, що склалася останнім часом і загострила демографічний розвиток. А це не забезпечує навіть простого відтворення населення.

Аналіз демографічних показників свідчить про поглиблення негативних тенденцій, які спостерігались впродовж останніх дев'яти років і особливо у 1995-1997 рр. Загальне скорочення чисельності населення в 1997 р. становило 415 тис. чол., у тому числі за рахунок скорочення природного приросту - 300,4 тис. чол., а за рахунок від'ємного сальдо міграції - 114,6 тис. чол. Таке явище характерне для усіх регіонів України, при цьому найбільші темпи скорочення чисельності населення були в Донецькій, Кіровоградській, Луганській, Чернігівській областях і м. Севастополі.

У соціальній структурі населення України спостерігається постійна тенденція до скорочення сільського і міського населення, що є особливістю зайнятості населення у перехідний до ринку період. Скорочення чисельності населення України - негативне явище не лише з погляду демографічного розвитку і зайнятості населення, а також з економічної точки зору, оскільки зміни в статево-віковій структурі населення впливають на соціально-економічний розвиток економіки України, її стабілізацію і збільшення обсягів виробництва. Зниження питомої ваги молодих кадрів і збільшення зайнятих осіб старших від працездатного віку гальмує умови розвитку нових виробництв і прогресивних технологій.

Зайнятість населення здебільшого залежить від співвідношення працюючих і утриманців. Економічне навантаження на одного працездатного перевищує в селах порівняно з містами у 1,5 рази. Цей показник на 1 тис. осіб працюючих становить 791 чол., а в сільській місцевості - 1037, у тому числі 596 осіб старших від працездатного віку і 448 дітей. Водночас збільшився показник економічного навантаження на зайнятого у сфері матеріального виробництва, де припадає понад 2,2 чол., зайнятих у невиробничій сфері, дітей та пенсіонерів.

Вивчення демографічних процесів населення є одним із головних елементів економічного механізму державного регулювання зайнятості населення за сферами і галузями економіки. Проблеми позитивного функціонування підприємств і організацій усіх сфер економіки в умовах посилення конкуренції зможуть вирішувати лише ті, які мають постійний моніторинг сучасного стану зайнятості й використання робочої сили з чіткими орієнтирами розвитку на перспективу. Як наслідок реформування відносин власності, реструктуризації й реорганізації виробництва спостерігаються значні зміни в політиці державного регулювання зайнятості населення. Головна тенденція полягає в тому, що у сфері матеріального виробництва неухильно скорочується чисельність зайнятих. Цей показник у 2001 р. зменшився на 0,5 млн. чол., причому основне скорочення чисельності зайнятих припадало на сферу матеріального виробництва і, найперше, на промисловість і будівництво. Чисельність зайнятих скорочується і в галузях невиробничої сфери, особливо в освіті, науці й культурі.

Основні тенденції до скорочення зайнятих, характерні для останніх дев'яти років, нині уповільнюються. Так, за відповідний періоду 2001 і 2000 рр. загальна чисельність зайнятих скоротилась на 6%, тоді як за аналогічний період 1999 р. щодо 2000 р. цей показник становив 9%. Означена ситуація виникла через відсутність можливості підприємств скорочувати зайнятих внаслідок нестачі коштів на забезпечення соціального захисту вивільнених, а також у результаті скорочення обсягів виробництва окремих видів продукції. Найважливіші процеси змін зайнятості відбувались у сфері матеріального виробництва, а скорочення чисельності зайнятих - в основному за рахунок працездатного населення

Впродовж останніх років найбільше скорочення зайнятих спостерігалось у промисловості й будівництві і становило 87% усіх вивільнених. Внаслідок негативних тенденцій тривали зміни в міжгалузевій структурі зайнятих. Ще більше скорочення було в галузях, що визначають науково-технічний прогрес, - промисловість, будівництво, наука і наукове обслуговування за незначного збільшення чисельності зайнятих у сфері обслуговування і апараті органів управління. Загалом сучасний стан зайнятості населення характеризує загальний кризовий стан економіки.

Чисельність зайнятих в інших сферах діяльності, в основному індивідуалів-підприємців, згідно з офіційною статистичною звітністю становить 2,2 млн. чол., що на 7% менше, ніж у 2000 р., знизилась самозайнятість населення. Ця тенденція до скорочення категорій самозайнятих і зайнятих індивідуальною діяльністю пов'язана зі зниженням купівельної спроможності населення і попиту на товари індивідуального використання. Водночас держава продовжувала протекціонувати цьому виду діяльності, що дало змогу оптимально підтримувати рівень безробіття, а відтак знизити соціальну напруженість.

Загальний рівень економічної активності населення у 2001 р. становив 76,0%, тоді як відсоток зайнятих у галузях економіки дорівнював 68,1%. Зазначимо, що поширення торгівлі з наметів і лотків, створення робочих місць без урахування ефективної зайнятості призводить до знецінення праці, робить ілюзію добробуту в цій сфері й, таким чином, створює загрозу для реальної ситуації на ринку праці. На тлі загального незадовільного стану формування зайнятості населення як позитивну тенденцію слід виокремити скорочення чисельності незайнятого населення, що становило 0,8% у 2001 р. порівняно з 2,3% у 2000 р. Хоча ці зміни відбулись за рахунок підвищення рівня наявного безробіття і частина незайнятих перейшла до категорії безробітних з виплатою допомоги в разі безробіття.

3.2 Регулювання зайнятості населення

Управління зайнятістю - це забезпечення ефективної зайнятості працездатного населення, недопущення надмірного безробіття та запобігання процесам маргіналізації в суспільстві; сприяння врівноваженню попиту й пропозиції робочої сили.

Результатом управління зайнятості є досягнення оптимальних співвідношень: між рівнем зайнятості та продуктивністю праці; між попитом і пропозицією робочої сили, сформованих ринковими механізмами; між зайнятістю та ростом доходів; між формами зайнятості (повна, неповна, часткова, самозайнятість ); між зайнятістю у галузях і секторах економіки; між зайнятістю та безробіттям; між чисельністю тимчасово незайнятих і мобільним резервом робочої сили; між зайнятістю окремих демографічних і соціальних груп.

Управління зайнятістю з юридичної точки зору є дотриманням кодексу нормативних законодавчих або колективно-договірних актів, якими повинні керуватись партнери при реалізації політики зайнятості.

У відповідності до рекомендації міжнародних організацій і нормативних актів про зайнятість населення при розробці державної політики зайнятості керуються наступними принципами:

· забезпечення рівних можливостей всім громадянам в реалізації права на працю і вільний вибір виду діяльності;

· сприяння ефективній зайнятості, яка запобігає безробіттю, створення нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

· добровільність праці, у відповідності до якої зайнятість ґрунтується на вільному бажанні громадян. В основі цього принципу, крім права на працю, лежать й інші громадянські права, які розширюють можливості розпоряджатися працівникові своєю робочою силою. Кожен працівник має право самостійно вирішувати питання: брати чи не брати участь у суспільній праці; вибирати найбільш сприятливий (з врахуванням реальних можливостей) режим зайнятості (мова йде про різноманітність форм організації робочого дня, тижня, всього періоду трудового життя людини); вибирати географічне місце працевлаштування;

· сприяння трудовій мобільності. Дотримання цього принципу пов'язано з розвитком системи загальноосвітньої та професійної підготовки з врахуванням загальних закономірностей динаміки професійної структури в період розвитку НТП, нових вимог до якості працівника в умовах ринку, а також з формуванням орієнтації людей на безперервне вдосконалення професійної майстерності, готовність до перенавчання в разі необхідності;

· єдність відповідальності, тобто політика зайнятості є складовою загальноекономічного механізму функціонування суспільства. Заходи державної політики зайнятості зосереджені не тільки на територіальному рівні реалізації, але й враховують галузевий рівень, тобто вона здійснюється не тільки виключно діями Державної служби зайнятості, а й передбачає активність галузевих міністерств, відомств, підприємств та організації різних форм власності.

Управління зайнятістю на державному рівні здійснюється за двома напрямами: активним і пасивним. В рамках активної політики пріоритетними напрямами є:

· сприяння працевлаштуванню через удосконалення діяльності центрів зайнятості;

· організація професійного навчання, консультації та профорієнтація незайнятого населення;

· застосування гнучкої форми зайнятості, регулювання вивільнення працівників, надання кредитів для збереження робочих місць та створення додаткових робочих місць на діючих підприємствах;

· створення малих підприємств;

· сприяння самозайнятості безробітних і незайнятих;

· організація оплачуваних громадських робіт;

· квотування робочих місць;

· регулювання трудових міграцій.

Пасивна політика зайнятості включає в основному такі заходи:

· виплата допомоги по безробіттю громадянам, які зареєстровані у центрах зайнятості як безробітні; вони отримають виплату на період тривалості безробіття. Розмір її визначається залежно від зарплати за останній місяць роботи, стажу, кваліфікації;

· оформлення дострокового виходу на пенсію за умови наявного трудового стажу, що дає право на одержання пенсії;

· підтримка безробітних, які відкривають власну справу; соціальний захист;

· страхування від безробіття.

Аналіз особливостей формування ринку праці в Україні свідчить про те, що механізм його регулювання має враховувати, з одного боку, загальні закономірності організації ринку, властиві ринковій економіці, а з іншого - соціально-економічні й політичні особливості розвитку нашої держави.

Процеси зайнятості населення регулюються на трьох рівнях: державному, регіональному та на рівні підприємства. Для того, щоб політика регулювання процесів зайнятості була ефективною, необхідна максимальна узгодженість дій на всіх рівнях. На державному рівні визначаються мінімальні необхідні нормативи функціонування ринку праці, його загальні межі. Держава забезпечує уніфікацію системи соціального і трудового законодавства, визначає обсяг прав роботодавців і найманих працівників, можливості їхньої участі в управлінні виробництвом, межі компетенції місцевих органів управління ринком праці.

На регіональному рівні складається програма зайнятості населення, вивчається стан ринку праці, співвідношення попиту і пропозиції робочої сили з урахуванням специфіки коленого регіону.

Третій рівень регулювання ринку праці - підприємства. На цьому рівні регулюванню підлягають такі моменти: робочі місця і трудові процеси; планування у сфері кадрів, професійне навчання та соціальний захист.

Механізми державного регулювання зайнятості є ефективними лише тоді, коли вони ґрунтуються на правовій базі, гарантуючи забезпечення прав громадян на працю, регулювання та організацію зайнятості населення, компенсації при втраті роботи.

В Україні прийнято ряд законодавчих актів у галузі удосконалення використання робочої сили, працевлаштування та зайнятості населення. Зокрема, закони України: „Про зайнятість населення", „Про підвищення соціальних гарантій для громадян", „Про охорону праці", „Про організацію оплачуваних громадських робіт", „Про інспекцію з контролю за виконанням законодавства про зайнятість населення", „Про порядок реєстрації громадян як безробітних, виплати допомоги членам їх сімей", „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді України". Існуюче законодавство в галузі зайнятості відіграє позитивну роль у механізмі регулювання ринку праці.

Регулювання зайнятості здійснюється на базі правових, адміністративних та економічних регуляторів.

Правові механізми розвитку ринку праці включають нормативно-правове забезпечення оптимізації заробітної плати на рівні ціни робочої сили, соціальних гарантій при безробітті. Система цих механізмів діє у всіх аспектах соціально-трудових відносин: соціальна підтримка як працюючих, так і безробітних, соціальний захист неконкурентоспроможної робочої сили (молоді, інвалідів, багатодітних сімей).

Адміністративні механізми (центрів зайнятості, центрів профорієнтації, центрів реабілітації) спрямовані на створення адекватної інфраструктури ринку праці.

Економічні механізми реалізуються через диференційовану систему податків, формування спеціальних страхових фондів, використання квот на працевлаштування, надання позики, кредиту для організації додаткових робочих місць. Знижуючи процентні ставки за кредит, держава робить його дешевшим, що в свою чергу призводить до збільшення інвестицій розширення виробництва; сприяння постачанню ресурсами й збуту продукції за умов збільшення робочих місць; фінансування для створення приватних господарств, сімейного бізнесу.

З метою забезпечення зайнятості населення, задоволення потреб громадян в праці Кабінетом Міністрів і місцевими органами державної виконавчої влади розробляються річні та довготермінові державні й територіальні програми зайнятості населення. Ці програми спрямовані на:

· сприяння розвитку та структурній перебудові економіки, розширення сфери зайнятості за рахунок створення нових робочих місць шляхом прямого інвестування пріоритетних галузей і регіонів;

· стимулювання нових форм господарювання, наукомістких виробництв, підприємницької діяльності, розвиток малих і середніх підприємств та організацій;

· поліпшення системи відтворення робочої сили в поєднанні з розвитком робочих місць; організацію профорієнтації, перепідготовка робочих кадрів та підвищення їх кваліфікації;

· організацію оплачених громадських робіт; добровільне переселення громадян в межах України; соціальну підтримку, соціальний захист громадян, не здатних на рівних можливостях конкурувати на ринку праці;

· розробку заходів сприяння зайнятості сільського населення.

Слід відмітити, що програма сприяння зайнятості - це динамічний інструмент активної політики держави.

Розробка програм зайнятості населення в Україні розпочалась в 1995 році. Зараз розроблена Програма сприяння зайнятості населення на період до 2010 р. Програма визначає такі головні цілі:

· підтримка створення нових робочих місць і продуктивної зайнятості;

· формування ефективної структурної та регіональної політики зайнятості;

· диференційований підхід до скорочення виробництва і забезпечення допомоги звільненим працівникам;

· удосконалення схеми громадських робіт, щоб зробити їх більш прийнятними і доступними для безробітних;

· сприяння самозайнятості і поліпшення системи надання грошової допомоги безробітним;

· запровадження порядку працевлаштування, за яким усі нові робочі місця заповнюються робочою силою тільки за направленнями центрів зайнятості. Це дозволить, з одного боку, „засвічувати" робочу силу в „тіньовій економіці", а з другого хоча б частково працевлаштувати безробітних;

· зміщення акцентів у роботі системи центрів зайнятості від констатування стану на ринку праці до регулювання та упередження негативних процесів і, передусім, у сфері контролю за професійною спеціалізацією вузів і перепідготовчих закладів обсягами і якісними параметрами випускників;

· перегляд регіональної політики щодо відповідальності та фінансово-організаційних функцій за схемою „відомство - регіонові";

· впровадження нестандартних режимів робочого часу як тимчасового заходу призупинення зростання безробіття;

· впровадження на державному і регіональних рівнях механізму протекціоністських заходів, спрямованих на тимчасовий захист вітчизняних товарів і врешті робочих місць;

· стимулювання державних і приватних роботодавців щодо створення нових робочих місць та мінімальних витрат на цю мету.

Основним завданням державної політики зайнятості є орієнтація регіонів на створення умов працевлаштування з урахуванням розвитку галузей економіки, забезпечення випереджаючої підготовки й перепідготовки робочої сили.



Висновки

Сфера зайнятості є однією з найважливіших сфер макроекономіки. Будь-яка держава зацікавлена у високій зайнятості робочої сили. Проте жодне суспільство не здатне забезпечити усіх працездатних роботою. В національній економіці з різних причин виникає безробіття. Зростання масштабів безробіття, розвиток вимушеної, неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції є свідченням того, що в умовах перехідної економіки в Україні ще не створено ефективних механізмів перерозподілу робочої сили, внаслідок чого формування національного ринку праці відбувається вкрай повільно. Причиною цього є недостатній рівень економічних реформ.

...