Рівень життя в Україні та система показників його оцінки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Черкаський державний бізнес-коледж

Кафедра економіки та підприємництва

Реферат

З предмета «Макроекономіка»

на тему: «Рівень життя в Україні та система показників його оцінки»

Виконала

Студентка групи ОА-14

Охріменко В.А.

Черкаси - 2015

Зміст

Вступ

1. Рівень життя та показники його оцінки

2. Аналіз рівня життя в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Економічний розвиток будь-якої країни світу визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення. Але можна констатувати, що сьогодні в практиці управління соціально-економічним розвитком України рівень і якість життя населення як стратегічна мета носить більш декларативний характер.

Стан і розвиток суспільства визначається значною кількістю та складом його населення, його трудовими можливостями, рівнем та якістю життя. Показники кількості, складу, динаміки населення, рівня його життя дають змогу судити про можливості соціально-економічного розвитку країни, його тенденціях, вказують державі заходи, які необхідно вжити для розвитку народонаселення. Саме населення країни є джерелом ресурсів для праці, носієм конкретних економічних відносин.

1. Рівень життя та показники його оцінки

Рівень життя є однією з найважливіших соціально-економічних категорій, що характеризує становище людини у суспільстві, можливості реалізації її потреб, можливості людського розвитку.

Поняття «рівень життя» найчастіше означає ступінь задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб населення. Таке визначення характеризує статику рівня життя. Тим часом рівень життя -- це динамічний процес, на який впливає безліч факторів. З одного боку, рівень життя визначається складом та обсягом потреб у різних благах, що постійно змінюються. З іншого боку, рівень життя обмежується можливостями задоволення потреб, виходячи зі становища на ринку товарів і послуг, доходів населення, заробітної плати працівників. Водночас і розмір заробітної плати, і рівень життя визначаються масштабами та ефективністю виробництва, станом науково-технічного прогресу, культурно-освітнім рівнем населення, національними особливостями, політичною владою тощо.

Дуже часто рівень життя ототожнюється з поняттям «добробуту», який розуміють як певний рівень споживання. З позицій концепції людського розвитку найповніше сутність рівня життя розкриває таке визначення: рівень життя -- це комплексна соціально-економічна категорія, що відображає рівень розвитку фізичних, духовних і соціальних потреб людей, ступінь їх задоволення та умови у суспільстві для розвитку й задоволення цих потреб.

Відповідно до конвенцій Міжнародної організації праці кожна людина має право на такий життєвий рівень (включаючи продукти харчування, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування), який необхідний для підтримання здоров'я і добробуту її та її родини, а також право на забезпечення в разі безробіття, непрацездатності, втрати годувальника і т. ін. У кожній країні ці права реалізуються на основі національної концепції рівня життя.

Підвищення рівня життя є водночас метою та пріоритетним напрямом суспільного розвитку й асоціюється з соціальним прогресом суспільства. Динаміка показників рівня життя свідчить про результати економічного розвитку країни, а також про ступінь соціалізації економіки. Особливого значення піднесення рівня життя набуває в орієнтованому на людський розвиток суспільстві.

Згідно з рекомендаціями МОП рівень життя відображають такі показники:

- обсяг фонду споживання на душу населення;

- реальні доходи;

- тривалість життя;

- освіта;

- обсяг споживання важливих продуктів у натуральному виразі;

- забезпеченість житлом, комунальними і соціальними послугами;

- транспортом і зв'язком;

- охорона здоров'я;

- соціальне забезпечення.

Виходячи з міжнародних норм необхідно також враховувати: зайнятість і умови праці, чинні соціальні гарантії, демографічні, екологічні умови, домашнє майно тощо. Окрім цього, необхідно брати до уваги поширення негативних соціально-економічних явищ, таких як інфляція, безробіття, бідність, злочинність, дискримінація в різних її проявах.

Рівень життя визначають в цілому по країні, по окремих територіях та соціальних групах.

У світовій практиці для характеристики рівня життя використовується такий інтегральний показник, як індекс людського розвитку, котрий включає три індикатори:

- національний або валовий внутрішній продукт на душу населення (ВВП);

- тривалість життя;

- рівень освіти населення.

Ці величини співвідносяться з найвищими світовими рівнями цих показників.

Національний дохід або внутрішній валовий продукт (ВВП) обчислюється в так званих доларах паритету купівельної спроможності (ПКС), тривалість життя -- у роках, рівень освіти -- роками навчання і грамотність дорослого населення -- у відсотках.

Індекс людського розвитку вирізняється простотою обчислення, універсальністю, статистичною доступністю, однак він не повністю охоплює умови життя, всі основні компоненти рівня життя. Тому для обчислення інтегрального індексу рівня життя необхідно визначити індекси таких його компонентів у розрахунку на душу населення: харчування (за його калорійністю і вмістом білків), фонду домашнього майна (в порівнянних цінах), житла (площа з урахуванням вигод), здоров'я й охорони здоров'я (за динамікою тривалості життя, рівнем смертності, витратами на охорону здоров'я), освіти і культури (за кількістю місць навчання і витратами на освіту і культуру), послуг населенню (у порівнянних цінах) тощо.

Головним же показником поліпшення рівня життя є збільшення тривалості життя.

Рівень життя населення залежить від економічного потенціалу і значною мірою визначається величиною ВВП і структурою його використання. Джерелом підвищення рівня життя населення є зростання національного доходу, який являє собою частину сукупного суспільного продукту після відрахування витрачених у процесі виробництва засобів праці і матеріальних витрат, тобто новостворену вартість.

Розмір і динаміка національного доходу залежать від багатьох факторів, таких як продуктивність праці, зайнятість, галузева структура, обсяги інвестицій, рівень розвитку соціальної сфери тощо.

Національний дохід ділиться на фонд нагромадження і фонд споживання.

Фонд нагромадження -- це частина національного доходу, що використовується на розширене відтворення, збільшення невиробничих фондів, а також створення державних резервів і запасів. За рахунок другої частини національного доходу створюється фонд споживання, який використовується для задоволення невиробничих потреб (особистих і суспільних), а також на утримання організацій невиробничої сфери. Джерелом є необхідний продукт і частина додаткового продукту.

До складу фонду споживання входять:

· особисте споживання населенням матеріальних благ і послуг;

· матеріальні витрати в організаціях невиробничої сфери, які обслуговують населення (освіта, охорона здоров'я, фізкультура і спорт, культурне і невиробниче побутове обслуговування, пасажирський транспорт тощо);

· матеріальні витрати в організаціях, які надають допомогу суспільству в цілому (управління, наука, оборона, служба безпеки).

Залежно від формування і використання фонд споживання поділяється на:

· фонд заробітної плати і доходів;

· фонд суспільного споживання;

· фонд утримання суспільних організацій та апарату управління.

Подальший розвиток суспільства супроводжується зростанням реальної заробітної плати і доходів, поліпшенням якості предметів споживання і послуг тощо. Оскільки збільшення фонду споживання має певні межі, необхідно забезпечити оптимальне співвідношення між фондами споживання і нагромадження, щоб забезпечити як високі і стабільні темпи економічного зростання, так і підвищення рівня життя.

Показники життєвих умов населення значно погіршуються у зв'язку з нарощуванням інфляційних тенденцій, що знаходить відображення у прискореній динаміці цін на споживчі товари і послуги, співвідношенні номінальної і реальної заробітної плати. Підвищення цін на споживчі товари і послуги призводить до істотного уповільнення темпів зростання номінальної заробітної плати і падіння реальної заробітної плати.

Для оцінювання зміни рівня життя населення визначають індекс вартості життя, який розраховують за набором товарів та послуг для різних соціально-демографічних груп населення і за мінімальним набором:

де Ц0, Ц1 -- ціна покупки відповідно базисного і поточного періодів;

g0, g1 -- обсяг покупок базисного і поточного періодів.

Для характеристики рівня життя у вітчизняній і зарубіжній практиці використовуються показники бідності: абсолютної і відносної.

За абсолютної бідності, бідними є частина домогосподарств, які не можуть забезпечити себе необхідною сумою благ, абсолютно необхідних для збереження здоров'я і ведення помірно активного трудового життя. За відносної бідності, бідними є частина домогосподарств, які мають низькі доходи.

У зарубіжній практиці відносна бідність характеризується доходом, що не перевищує 40--60% доходу, що склався в країні.

На поняття бідності як соціально-економічного явища впливає соціальна політика, що проводиться в країні. Це поняття залежно від завдань, які виконуються, може мати різний зміст в одній і тій самій країні в різний період (наприклад, програми щодо обмеження бідності в США в післявоєнний період і сьогодні), і в один і той самий період у різних країнах (існують певні труднощі щодо національних оцінок бідності за єдиними стандартами в Європейському Союзі). У різних країнах існують свої підходи щодо критеріїв віднесення органами соціального захисту конкретної особи або домогосподарства до бідних. Наприклад, у США і Англії для цього використовуються шкали державних допомог, у Франції -- мінімальна заробітна плата. У цих країнах люди, які потребують допомоги, повинні довести, що їхні доходи менші тих, що гарантує держава.

Рівень бідності і чисельність бідних залежить від межі бідності, офіційно установленої державою, яка, у свою чергу, залежить від її фінансових можливостей, оскільки декларовані межі бідності ґрунтуються на певних розмірах соціальних програм.

Нині факторами бідності в Україні є такі:

· місце розташування домогосподарств (у сільських районах рівень бідності вищий, проте необхідно враховувати, що сільська і міська бідність суттєво різняться);

· висока частка дітей;

· досягнення пенсійного віку;

· безробіття, в тому числі у прихованій формі (невиплати заробітної плати, її затримки, вимушені відпустки з ініціативи наймачів без збереження утримання тощо);

· висока частка утриманців у отримувача доходів.

Соціально-економічна характеристика бідності певної частини суспільства визначається системою показників демографічних, економічних і соціальних.

До демографічних показників відносять: середній розмір домогосподарства, його склад із характеристиками членів за статтю і віком, народжуваність, смертність, захворюваність членів домогосподарства.

Економічні показники-- це джерела доходів та їх використання, майно домогосподарства, зайнятість членів домогосподарства.

Соціальні показники-- це розшарування бідних, соціальні субсидії, дефіцит бюджету домогосподарства, обсяг і калорійність споживання продуктів харчування, житлові умови, споживання послуг галузей соціального комплексу.

2. Аналіз рівня життя в Україні

До показників рівня життя населення, що мають пряме відношення до організації оплати праці і встановленню її мінімальних розмірів, відносяться такі поняття, як продовольчий і споживчий кошики, прожитковий мінімум, бюджет прожиткового мінімуму.

Продовольчий кошик - це набір продуктів харчування однієї людини на місяць, розрахований на основі мінімальних норм споживання продуктів, що відповідають фізичним потребам людини, калорійності, змісту основних харчових речовин і забезпечують дотримання традиційних навичок організації харчування.

Вміст споживчого кошика пересічного українця на 2013 рік регулюється Постановою Кабінету Міністрів України N 656 від 14.10. 2000 р. Слід зазначити, що, згідно з законодавством України, він має переглядатись кожні 5 років, адже змінюються ціни, економічна ситуація і загалом смаки споживачів. Натомість, споживчий кошик України не переглядався з 2000 року, отже йому вже майже 13 років! (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Вміст споживчого кошика українця (продовольча група)

Експерти стверджують, що обсяг споживчого кошика потрібно збільшити на 20-25 %, адже передбачені норми значно занижені і не відповідають реальним потребам людини, (наприклад, кошик включає 53 кг м'ясопродуктів на рік, а реальна потреба - 83 кг, 148 кг молока при фізіологічній нормі - 380 кг). У споживчому кошику дорослого українця немає кави, какао, чаю, спецій і навіть солі.

Виходячи з кошика, трудяще населення України на роботу повинні ходити не тільки голодними, але і частково одягненими. Для чоловіків гардероб складає:

- 1 брюки на 4 роки;

- 1 світер на 3 роки;

- 5 пар нижньої білизни на 2 роки;

- 2 майки на рік;

- 1 плавки на 10 років;

- 7 пар шкарпеток на рік;

- 1 пара чобот на 5 років.

Жінки ще можуть собі дозволити:

- 1 бюстгальтер на рік;

- 3 пари панчох на рік;

- 1 пару чобот на 2 роки;

- 1 шапку на 4 роки.

Дітям не дозволені памперси, іграшки, не кажучи вже про різні вологі серветки і т. п. Набір для новонароджених (пелюшка, шапочка і комбінезончік) повинен служити вірою і правдою батькам 6 років.

Виходячи з кошику, українські діти в принципі не ростуть. Такий висновок можна зробити з того, що норми одягу для них практично такі ж, як і для дорослих. Про необхідність в шкільному приладді практично забули. А про студентів і зовсім не подумали. Судячи з споживчого кошика, таких людей зовсім немає.

Склад аптечки передбачає наявність бинта, йоду, валідолу і аспірину.

Перукарня доступна українцям 3 рази на місяць, кіно, театр, цирк, зоопарк і різні культурно-масові заходи - 1 раз на рік. Раз в 6 років допускається штопання пари шкарпеток в майстерні, 2 рази на рік можна скористатися послугами хімчистки. Митися в лазні люди можуть собі дозволити раз на рік.

Показник ВВП впливає на всі інші показники, тому що саме від його значення залежить рівень життя людини, добробут нації, що, в свою чергу, обумовлює і тривалість життя, і рівень освіти. Тому державна політика повинна спрямовуватися на підвищення ВВП на душу населення (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Валовий внутрішній продукт

З наведених даних таблиці 2.2 бачимо, що ВВП зростає з роками, який впливає на збільшення рівня життя, чим вищий рівень ВВП, тим суспільство має більші потенційні можливості для забезпечення вищого рівня життя. Так у 2009 році ВВП склало 947042 млн. грн., у 2010 - 1079346 млн. грн., у 2011 році - 1299991 млн. грн., у 2012 році - 1404669 млн. грн., а у 2013 році - 1465198 млн. грн. Порівнюючи ВВП 2013 та 2009 року, то воно збільшилось на 54,7%.

В свою чергу ВВП у розрахунку на одну особо у 2009 році становило 20564 грн., у 2010 році - 24798 грн., у 2011 році - 29980 грн., у 2012 році - 31480 грн., а у 2013 році - 33965 грн.

Прожитковий мінімум є вартісною величиною набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, які необхідні для нормального функціонування організму людини для задоволення основних соціальних та культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається із розрахунку на одну особу на місяць. Окремо прожитковий мінімум розраховується для тих осіб, які відносяться до основних соціальних та демографічних груп населення:

· Дітей віком до 6 років;

· Дітей віком від6 до 18 років;

· Працездатних осіб;

· Осіб, що втратили працездатність (таблиця 2.3).

Таблиця 2.3 Прожитковий мінімум

З наведених даних таблиці 2.3 бачимо, що прожиткові мінімуми наведених груп населення 2012 року порівняно з 2015 роком зросли на 7,4%.

життя споживання бідність продовольчий

Висновки

Отже, рівень життя найчастіше означає ступінь задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб населення.

Рівень життя населення залежить від економічного потенціалу і значною мірою визначається величиною ВВП і структурою його використання. Джерелом підвищення рівня життя населення є зростання національного доходу, який являє собою частину сукупного суспільного продукту після відрахування витрачених у процесі виробництва засобів праці і матеріальних витрат, тобто новостворену вартість.

Вміст споживчого кошика пересічного українця на 2013 рік регулюється Постановою Кабінету Міністрів України N 656 від 14.10. 2000 р. Слід зазначити, що, згідно з законодавством України, він має переглядатись кожні 5 років, адже змінюються ціни, економічна ситуація і загалом смаки споживачів.

Проаналізувавши дані таблиці 2.2 бачимо, що ВВП зростає з роками, який впливає на збільшення рівня життя, чим вищий рівень ВВП, тим суспільство має більші потенційні можливості для забезпечення вищого рівня життя.

Список використаних джерел

1. Офіційний сайт Державного комітету статистики України

2. Черенько Л.М. Оцінка впливу макроекономічного розвитку на рівень життя населення України // Вісник Технологічного університету Поділля. - 2009. - № 4. - Ч. 1. - Т. 2. - С. 72-81.

3. Шишкін В.С. Вплив економічної ситуації в Україні на рівень життя населення // Вісник Хмельницького національного університету: Серія: економічні науки. ? 2011. ? № 5. ? Т. 1. ? С.95?99.

Размещено на Allbest.ru