Інвестиції підприємства: склад, структура, джерела формування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі

Донецька філія

Кафедра економіки та права

Курсова робота

з дисципліни «Економіка підприємства»

за темою: «Інвестиції підприємства: склад, структура, джерела формування»

Выконав:

студент 2-го курсу групи ОА-13-А

Касьян К.С.

Керівник:

Лисенко Н.М.

м. Донецьк - 2015 рік



Зміст

Вступ

1. Процес відтворення

1.1 Сутність процесу відтворення

1.2 Види відтворення

1.3 Особливості відтворення в аграрній сфері економіки

2. Сутність розподілу

2.1 Умови розподілу

2.2 Динаміка розподілу і використання прибутку підприємства

3. Розподіл суспільного продукту в Україні

4. Практична частина

• Висновки
• Список літератури
• Додатки

• Вступ
• Економіка - це наука про багатство, і природно, що із самого початку виникнення в центрі її уваги виявилася проблема економічного росту. Вирішення цієї проблеми означає пошук таких факторів розвитку економіки, що забезпечили б підвищення рівня життя при постійному росту населення. Відомо, що людські потреби безмежні: ледь людина задовольняє одні, з'являються інші, і так нескінченно. Разом з тим фактом є те, що населення Землі безупинно зростає - людству знадобилося 10 тисяч років, щоб його чисельність досягла 1 мільярда (це відбулося в 1850 р.). Чисельність у 2 мільярди була досягнута за 80 років (1930 р.). Подвоєння цієї чисельності відбулося за 45 років (1975 р.). ДО 2000 р. на Землі проживали вже 6 мільярдів чоловік, а до 2020 р. чисельність населення може скласти 8 мільярдів чоловік. відтворення економічний матеріальний

Зрозуміло, що такий ріст населення, що почався із середини XIX століття, повинний був супроводжуватися випереджальним ростом сукупного продукту, що йде на задоволення індивідуальних і суспільних потреб людей. Американський економіст Е.Медісон, досліджуючи історію економічного росту починаючи з 500 р. н.е., прийшов до результатів, згідно яким протягом 1500 років чітко проглядається 4 періоди, у рамках яких була установлена визначена залежність між ростом населення і ростом випуску продукції на одну людину. Як свідчать дані, протягом гнітючої частини світової економічної історії виробництво росло приблизно такими ж темпами, що і населення, при стабільно низьких середньодушевих доходах. Різкий стрибок відбувся на стадії сучасного капіталізму, коли темп росту випуску на душу населення піднявся до 2,0 % у рік, а чисельність населення щорічно зростала приблизно на 1,5 %. Власне кажучи, капіталізм став першою економічною системою, що забезпечила докорінний перелом в економічному росту країн, що встали на шлях капіталістичного розвитку.

Таким чином, сучасний економічний ріст по своїй суті є феноменом. Сучасний економічний ріст, як його визначив С. Коваль - це економічний розвиток, при якому довгострокові темпи зростання виробництва стійко перевищують темпи росту населення.

Є підстави думати, що даний феномен має визначені тимчасові рамки: у силу ресурсних обмежень темпи росту душового ВВП не можуть нескінченно довго перевищувати темпи росту населення.

Можна припустити, що сучасний економічний ріст є перехідним процесом від одного стійкого стану ( аграрного, до індустріального суспільства) до іншого (постіндустріального суспільства, з більш високим рівнем доходів на душу населення)

Мета курсової роботи: ознайомитись, зрозуміти, проаналізувати, та зробити певні висновки щодо економічного відтворення, роздивить суть, види та умови розподілу економічного відтворення.

Мене особисто приваблює ця тема, тому що наше життя неможливе без сільського господарства, саме в с сільсько господарському виробництві економічний процес відтворення незалежно від його суспільного характеру завжди переплітається з природним. Тому раціональне управління в цій галузі вимагає знань і вмілого використання не лише законів природи а й економічних законів. Тісний взаємозв'язок економічних процесів з природними зумовлює значний вплив законів природи на результати господарської діяльності, що впливає на темпи відтворення.

Тема моєї курсової роботи дуже актуальна на сьогоднішній час, тому що сільське господарство розвивається і безумовно тисло перетинається з економічним розподілом.



1. Процес відтворення

1.1 Сутність процесу відтворення

Основою життя людського суспільства є матеріальне виробництво, бо в ньому створюються необхідні засоби існування людини. Проте одним актом виробництво не закінчується. Так само, як людство не може перестати споживати, воно не може перестати виробляти. Тому виробництво повинно постійно повторюватись. Безперервне повторення виробництва отримало назву відтворення.

Суспільне виробництво як виробництво на макрорівні (країна,міждержавні економічні об'єднання тощо) є виробництвом для задоволення людських потреб і знаходиться в постійному русі, проходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів і послуг. Усі ці чотири стадії суспільного виробництва, по-перше, взаємопов'язані в єдиному процесі і взаємодіють між собою, по-друге, перебувають у постійному економічному кругообігу. Виробництво має постійно відновлюватись через свої чотири стадії. Для цього потрібні постійне виробництво, розподіл та обмін продуктів та послуг як особистого, так і виробничого призначення. Процесс суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням.

Для цього процесу необхідне постійне відновлення всіх факторів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів,середовища існування, При цьому відновлення останнього - нагальна потреба суспільного відтворення в сучасних умовах інтенсифікації виробництва. Всі зазначені фактори необхідні для нормального ходу відтворення [1, с. 225]

Відновлення робочої сили пов'язане з відновленням працездатності її іу ширшому розумінні з підготовкою замість працівників, які відходять від виробництва, наступної належної зміни. Цього можна досягти постійним відновленням предметів і засобів особистого споживання, розвитку системи соціального захисту, підготовки працівників відповідної кваліфікації тощо.

На початку кожного наступного циклу економічного кругообігу слід мати необхідні засоби виробництва. Спрацьовані засоби праці (машини, механізми, технологічні лінії, будівлі, споруди тощо) мають бути замінені на нові чи відремонтовані, а використане паливо - відновлене. Відтворення не може відбуватися і без відновлення предметів праці (запасів сировини).

Спроба Кене проаналізувати відтворення всього суспільного капіталу розцінюється тепер як геніальна, сучасниками вона не була правильно оцінена й тому довгий час не отримувала подальшого розвитку. Лише через сто років К. Маркс, взявши економічну таблицю Кене як відправну модель, побудував свої схеми суспільного відтворення. Використовуючи закладені в Марксова схемах принципи пропорційності, моделі відтворення розробляли такі відомі сучасні вчені, як економіст із США російського походження, лауреат Нобелівської премії В.Леонтьєв та економіст ізколишнього СРСР, лауреат Нобелівської премії Л. В. Канторович та ін. [3, с. 231 ]

Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у певних суспільних формах. Через це в кожній економічній системі поряд з відтворенням предметів споживання і засобів виробництва, середовища існування здійснюється також відтворення певних економічних виробничих відносин між людьми. Звідси обов'язковою складовою процесу відтворення є його суспільний бік як форма існування продуктивних сил.

За умов ринкової економіки постійно відтворюється товарна форма виробництва як його організаційно-економічні відносини. Водночас постійно відновлюються відносини власності як соціально-економічні відносини виробництва, що відповідають цій економічній системі. Наприклад, постійно відновлюється спосіб поєднання працівника із засобами виробництва або як власника їх, або як найманого працівника. За умов підприємницької ринкової економіки найманий працівник, витративши заробітну плату на себе і свою батьківщину, знову мусить наймати до роботодавця. Останній же, реалізувавши товари, може як власник виробництва або його представник наймати працівників для продовження виготовлення товарів. При переході до соціалнеорієнтованого ринкового господарства найманий працівник все більше стає власником виробництва та його результатів - виготовлених товарів і послуг.

Поступово зростає прошарок власників засобів виробництва, еволюціонують відносини власності, змінюються зміст і характер самої праці.

Вихідний пункт руху суспільного продукту - виробництво, кінцевою метою і рушійним мотивом якого є споживання. За умов розвинутого ринкового господарства останнє стає визначальним щодо обсягу, структури та якості суспільного продукту. Зростання потреб є рушійною силою розвитку виробництва. Поява нових потреб, у свою чергу, зумовлюється розвитком виробництва.

Розподіл та обмін опосередковують зв'язок між виробництвом і споживанням продуктів і послуг. При цьому розподіл, по-перше, відбувається в самому виробництві як розподіл засобів виробництва і робочої сили за його галузями та сферами; по-друге, розподіл є особливою стадією руху суспільного продукту, при якому визначаються частки різних соціальних верств та індивідуумів у цьому продукті. Принципи розподілу відповідають формам власності: той, хто панує у виробництві, домінує і в розподілі. У свою чергу, принципи розподілу впливають на виробництво. Так, тенденція дозрівнялівки неминуче призводить до застою, стагнації виробництва, а разом з тим і споживання.

Стосовно обміну, то він, по-перше, здійснюється в самому виробництві як обмін діяльністю та здібностями між працівниками, пов'язаними послідовним виконанням виробничих функцій, між виконавцями та розпорядниками. Так, в сучасних АСУ результат досягається спільними, взаємо доповнюючімі зусиллями менеджерів, механіків, програмістів та ін.,між якими йде обмін діяльністю. По-друге, обмін є стадією руху виробленого продукту, коли здійснюється обмін товарами та послугами на основі поділу праці. По-третє, через обмін учасник виробництва отримує належну йому за розподілом частку суспільного продукту. Обмін сприяє виробництву абогальмує його, прискорюючи чи сповільнюючи рух товарів та послуг.

Завершальною стадією руху суспільного продукту є споживання, тобто реалізація споживної вартості. Слід розрізняти два види споживання:виробниче і особисте.

Виробниче споживання характеризується використанням засобів виробництва і робочої сили для виготовлення продукту: машин, будівель,хліба, м'яса, молока тощо.

Особисте споживання - це процес використання людиною товарів та послугдля задоволення потреб у продуктах харчування, одязі, житлі, культурному та професійному розвитку тощо. Особисте споживання не є просто фізіологічнимчи освітньо-культурним актом. Важливою суспільною функцією його, поряд з відтворенням робочої сили і людини в цілому, є створення певних стимулів, мотивацій для зростання і розвитку виробництва. Особисте споживання є верхньою стадією руху суспільного продукту, всі фази якого тісно взаємопов'язані та впливають одна на одну, починаючи з самого виробництва, що стає основою процесу відтворення [5, с. 256-263].

1.2 Види відтворення

Відомо два види відтворення: просте і розширене.

Просте відтворення - це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту. Фактори виробництва при цьому залишаються незмінними в кожному наступному циклі виробництва, весь додатковий продукт повністю використовується на особисте споживання. Таке відтворення характерне для традиційних суспільств з неринкових економікою,де надзвичайно низькі темпи розширення виробництва, а звідси --уповільненість економічного та соціального прогресу. Сьогодні просте відтворення розповсюджене в багатьох країнах, що розвиваються, в традиційних укладу їх економіки.

Розширене відтворення - це відновлення виробництва в кожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. При цьому, по-перше, завжди зростає кількість виготовленого суспільного продукту; по-друге, часто досягається також поліпшення якості його складових. Для розширеного відтворення в кожному наступному циклі потрібні додаткові чи якісніші ресурси, фактории виробництва. При такому відтворенні фактори виробництва не залишаються незмінними: основним джерелом їх розширення або якісного поліпшення є додатковий продукт, який у такому процесі вже не може бути повністю використаний на особисте споживання, Кількісні та якісні зміни факторів виробництва досягаються також за рахунок раціоналізації їх використання, розвитку науково-технічного прогресу. Такий вид відтворення типовий для розвинутого ринкового суспільства, проте досягти безперервності кількісного чи якісного зростання виробництва, безперервності розширеного відтворення при існуючих ринкових економічних системах неможливо. Вони не забезпечують безперервності зростання виробництва, оскільки об'єктивно породжують і неможуть усунути появу стагнації, спадів та періодичних криз в економіці.

Розширене відтворення суспільного продукту втілюється в економічному зростанні. Від розв'язання проблеми економічного зростання залежить створення відповідних основ соціально-економічного прогресу суспільства,перспектив зростання національного багатства та добробуту кожної людини.

Економічне зростання і розширене відтворення - це ідентичні, проте нетотожні поняття. Розширене відтворення належить як до макрорівня (національне і світове господарства), так і до мікрорівня (підприємство,фірма, галузь). Якщо йдеться про розширене суспільне відтворення, то в центрі знаходиться проблема пропорційності в зростаючому суспільному виробництві, увага акцентується на капітало нагромадженні та підвищенні суспільної продуктивності праці [12, с. 386].

Економічне зростання виявляється в конкретній динаміці кількісного збільшення та якісного удосконалення суспільного продукту і факторів його виробництва. Розрізняють два основних типи економічного зростання --екстенсивний та інтенсивний - залежно від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення.

Поняття економічного зростання відображає передусім характер використання продуктивних сил суспільства. Більш осяжному і широким є поняття економічного розвитку. Поряд з характером використання продуктивних сил суспільства воно включає також еволюцію економічної системи в цілому, зокрема всіх підсистем економічних виробничих відносин, у тому числі й соціально-економічних, як суспільної форми існування продуктивних сил. Під час зміни, в досконалення виробничих відносин відповідно до вимог розширеного відтворення створюються умови для економічного зростання.

Відтворення на мікрорівні - це індивідуальне відтворення підприємства.

Формою його відтворення є відтворення основних виробничих фондів підприємства, тобто основного капіталу у вигляді засобів праці - будівель, машин, устаткування, АСУ тощо. Індивідуальне відтворення підприємства в умовах ринкової економіки забезпечується за рахунок: збереження авансованих коштів (просте відтворення); частки прибутку, отриманого внаслідок виробництва і реалізації товару (розширене відтворення).

Досвід засвідчує, що індивідуальне відтворення підприємств (як ісуспільне відтворення) може бути позначене періодами значного зростання чи уповільнення виробництва, застою чи навіть депресії.

Ці коливання називаються кон'юнктурними. Коливання мають певніциклічні повторення, тому їх в економічній науці позначають ще яккон'юнктурні цикли.

Рух індивідуального відтворення підприємства від авансування до авансування характеризується кругообігом основних виробничих фондів.

У ринкових відносинах підприємство незалежно від виду, організаційної структури, форми власності та господарювання тощо мусить авансувати кошти на власне відтворення. Вкладаючи певні кошти у виробництво на основни йкапітал, воно ставить за мету повернення їх через певний час (5-7 роківтощо), як мінімум, і з приростом, як максимум.

Авансовані у основні виробничі фонди кошти як складова частина вартості товару, який виробляють, рухаються у вигляді амортизаційних відрахувань, зосереджуються в амортізаційному фонді до повного повернення, знову авансуються у новий цикл індивідуального виробництва, забезпечуючи його збереження. Індивідуальне відтворення розширюється за рахунок використання частини прибутку. Рух усіх виробничих фондів (основних --засобів праці та оборотних - предметів її) супроводжується їхнім зношення, використанням і заміщенням у вартісній та натуральній формах. Водночас, оскільки до вартості виготовленого продукту входить вартість не тільки використаних виробничих фондів, а й найманої робочої сили підприємства, то реалізація його продукції має не тільки повернути кошти, авансовані на виробничі фонди, а й створити фонд заробітної плати працівників [12, с. 390].

1.3 Особливості відтворення в аграрній сфері економіки

У сільсько господарському виробництві економічний процес відтворення незалежно від його суспільного характеру завжди переплітається з природним.

Тому раціональне управління в цій галузі вимагає знань і вмілого використання не лише економічних законів, а й законів природи. Тісний взаємозв'язок економічних процесів з природними зумовлює значний вплив останніх на результати господарської діяльності, що впливає на темпи відтворення.

Звідси можливість різкішіх коливань темпів нагромадження порівняно зіншими галузями. Якщо в промисловості людина повністю може впливати на процеси виробництва, то в сільському господарстві така можливість обмежена, адже тут об'єктом діяльності людини є живі організми: рослини і тварини; біологічні процеси їх протікають за певними законами природи і об'єктивно вимагають пристосування всього ритму виробництва до ритму природи: до природного проходження виробничого процесу. У сільському господарстві неможливо прискорити виробничий процес, як у промисловості. Це пояснюється тим, що предмети праці знаходяться під впливом природних процесів, протікання яких вимагає певного часу. При цьому процес праці переривається на час, необхідний для протікання біологічних процесів в предметах праці.

Наприклад, час виробництва озимої пшениці становить 10 міс., А робочий період місяць. Процес праці переривається в проміжках між сівбою, внесенням добрив, весняним боронування і збором урожаю. Звідси повільний оборот капіталу, зумовлений великою різницею між часом виробництва і робочим періодом.

Велика різниця між часом виробництва і робочим періодом зумовлює таку особливість, як сезонність виробництва і використання трудових ресурсів і техніки. У певних межах її можна згладжувати виголення інших продуктів, які мають не однаковий час виробництва і робочий період. Йдеться про таке відтворення та організацію виробництва, що поєднує основні й допоміжні галузі, промислові підприємства і промисли залежно від економічних і природних умов.

На відтворення в аграрному секторі економіки суттєво впливає родючістьземлі. У сільському господарстві земля є головним засобом виробництва, при правильному використанні вона постійно відновлює свою родючість, більше того, якісно поліпшується. В результаті різниці в природних умовах, насамперед різної родючості землі, на відміну від інших галузей праця однакової кваліфікації та фонд оозброєності дає різні результати, тобто продуктивність праці визначається тут передусім продуктивністю природних факторів.

Отже, за інших рівних умов темпи відтворення залежать від природи і родючості землі. Вплив природних факторів на результати виробництва можнаобмежити розвитком продуктивних сил. Йдеться про економічну родючість, підвищення якої досягається через раціональне використання землі, систематичне впровадження нових технологій, досягнень науки і техніки, поліпшення культури землеробства тощо. Маючи таку властивість, як родючість, земля безпосерєдньо впливає на результативність виробництва, а та обставина, що вона підвищується, передбачає підвищення темпів відтворення. Родючість грунтів, природні та біологічні процеси справляють значний вплив на спеціалізацію виробництва, на поєднання окремих галузей сільського господарства. Оптимальне поєднання їх характеризується відповідною технологією виробництва і, як наслідок, визначеним набором засобів і предметів праці. У зв'язку з цим напрям капітальних і виробничих витрат в господарствах різної спеціалізації неоднаковий. Через це однією з найважливіших особливостей відтворення в аграрному секторі економіки є те, що формування виробничого потенціалу цієї галузі здійснюється відповідно до природних і економічних умов, неоднорідність яких, наприклад, в Україні характерна не лише для грунтово-кліматичних зон Полісся, Лісостепу, Степу, а й для окремих областей і районів. Для кожного господарства відповідно до спеціалізації важливо встановити таку структуру засобів виробництва, яка б забезпечувала найбільший вихід валової та товарної продукції при низькій собівартості.

Визначення оптимального поєднання основних і допоміжних галузей, промислових підприємств і промислів вимагає формування відповідного виробничого потенціалу на основі досягнень науково-технічного прогресу з метою підвищення ефективності його функціонування, використовуючи ринкові механізми, що передбачає в сільському господарстві не просто використання техніки, а й створення системи машин. Остання повинна враховувати можливості й специфіку виробництва кожного виду продукції в їх поєднанні, виходячи з принципу максимального використання робочих машин, агрегатів транспортних засобів. Дуже важливо також забезпечувати максимальну кількість необхідних засобів виробництва в критичні строки з тим, щоб виконати всі роботи в оптимальний період і не допустити втрат врожаювнаслідок, наприклад, несвоєчасної оранки, боронування або затримки під час посіву чи збирання врожаю. Тому в сільському господарстві необхідна більш висока насиченість його засобами виробництва, більш висока фондо-іенергоозброєність праці.

У зв'язку з тим, що відтворення в аграрному секторі економіки обумовлене природними процесами, роботи технологічного циклу з вирощування сільськогосподарських культур і догляду за тваринами розподілені протягом усього року з інтервалами, які визначаються природою, причому природніфактори значно коригують календарні плани проведення сільськогосподарських робіт. Якщо в Україні в зоні Лісостепу посів ранніх зернових культургосподарства проводили з 1 по 5 квітня поточного року, то в наступному році ці роботи можуть виконуватись з 25 по 30 березня або з 5 по 10 квітня залежно від погоди, температури повітря, готовності грунту, швидкості й напрямку вітру тощо.

Тому сучасний менеджер повинен усвідомити необхідність прийняття нестандартних рішень, враховуючи різноманітні фактори з тим, щоб забезпечити своєчасне проведення сільськогосподарських робіт, пристосовуючи ритм виробництва до ритму природи. Так, якщо в промисловості несвоєчасне виконання технологічних операцій впливає на затримку виготовлення продукту,то в сільському господарстві це призводить до прямих значних втрат втіленої в неї праці, а це позначається на результативності функціонування підприємств та можливостях нагромадження.

Особливістю відтворення в аграрному секторі економіки є те, що частинапродукту виробництва може бути використана безпосередньо для розширення виробництва як його умови, не набуваючи товарної форми. Частина продукту може ввійти в наступному періоді як засіб виробництва, також не набуваючи товарної форми. Це обумовлено тим, що виготовлений продукт, у тому числі й додатковий, не відрізняється за своєю споживна вартістю від засобів виробництва, які функціонують у процесі виробництва, що визначається характером споживної вартості: входить вона у виробництва як його умова впевному підприємстві, якому належить, чи буде реалізована. У зв'язку з тим нагромадження і розширене відтворення збігаються.

Можливість більш високих темпів відтворення в сільськогосподарському виробництві випливає з особливостей його матеріальної природи. Привід повідному розвитку біологічних наук і промисловості продуктивність сільського господарства зростатиме відносно швидше, ніж у промисловості, оскільки в сільському господарстві поряд з людиною об'єктивно діють сили природи. Вміле використання їх на основі сучасної науково-технічноїреволюції є одним з важливих напрямів соціальне-економічного прогрессу суспільства.

Суб'єкти ринкового господарства, які вкладають капітал в сільське господарство, значною мірою обмежені вибором - що виробляти, насамперед умовами природно-кліматичних зон. Загальним правилом є зональна спеціалізація культур і поєднання відповідних напрямів рослинництва і тваринництва. У зв'язку з тим на питання, що виробляти, можна відповісти --виробляти ті продукти, для яких найсприятливіші умови відповідно до зональної спеціалізації і які мають найвищу врожайність. Наприклад, високі врожаї соняшнику, рицин, коріандр можна одержати в районах Степу України.

В Поліссі природні умови для їх вирощування непридатні. Тут доцільно вирощувати картоплю, льон, кукурудзу на зелений корм тощо, Вибір основних галузей необхідно вміло поєднувати з допоміжними, з галузями з переробки сільськогосподарської продукції, з промислами.

Земля як головний і обов'язковий засіб виробництва в аграрному секторі економіки обмежена в просторі. Обмеженість земельного фонду сільськогосподарського призначення і зростаючі потреби в продуктах харчування обумовлюють необхідність тільки інтенсивного типу відтворення.

Тим більше, що землі сільськогосподарського призначення постійно скорочуються. Ось чому інтенсифікація сільськогосподарського виробництва єбезальтернативним перспективним напрямом його розвитку.

Виходячи з цього в процесі відтворення фонд нагромадження використовується для розширення виробництва інтенсивним шляхом, додатковими вкладеннями на одиницю земельної площі живої праці та капіталу. Протее здійснення цих витрат можливе лише на основі науково-технічного прогресу.

Останній тісно пов'язаний з процесом нагромадження.

Реалізація наукових і технічних досягнень, новітніх технологій в дуже обмежених розмірах може проходити на основі простого відтворення і впливати на продуктивність праці та ефективність виробництва. У своїй основі технічний і технологічний прогрес здійснюється в процесі нагромадження, є його неодмінною умовою: збільшення засобів виробництва, підвищення їх технічної досконалості і поліпшення технології використання забезпечують докорінні зміни умов виробництва, розвиток якісно нових продуктивних сил.

Виходячи з цього темпи технічного і технологічного прогресу визначаються розмірами нагромадження. Найсуттєвішій в даному випадку зворотний зв'язок: темпи технічного і технологічного прогресу виступають верхньою межею величини фонду нагромадження.

Тому додаткові вкладення праці й капіталу передбачають змінутехнологічних способів виробництва, нову техніку і технологію, Щоб збільшити в значних розмірах капітал, необхідно винайти нові машини, нові системи рільництва, нові способи утримання худоби тощо, тобто головним для визначення економічної природи додаткових (послідовних) вкладень в землю є НЕ кількісна їх сторона, а якісна, тобто не тільки те, які розміри засобів виробництва і праці вкладені в землю, а за яких умов ці вкладення здійснюються, на які технічні, технологічні й організаційні цілі.

Особливості відтворення в аграрному секторі економіки визначаються тим, що технічний прогрес не обмежується рамками машинної техніки. Рослиниі тварини виступають як предмети праці і знаряддя праці, а земля є головним засобом виробництва. Тому одним з найважливіших напрямів розвитку цієї галузі є виведення високоврожайних культур і високопродуктивних тварин, впровадження у виробництво заходів, які забезпечують підвищення родючостіземлі, що становить сутність агротехнічного і зоотехнічного прогресу.

Підвищення технічної забезпеченості сільськогосподарського виробництва в поєднанні з використанням високоврожайних культур і високопродуктивних тварин є основою запровадження прогресивної технології виробництва. Ці напрями технічного прогресу мають тісний взаємозв'язок. Якість сільськогосподарських робіт визначається досконалістю техніки, що впливаєна врожайність культур і продуктивність тварин. У свою чергу, нові, якісніші та врожайніші сорти культур вимагають досконаліших і ефективніших машин, які слід використовувати в процесі виробництва. Ця відповідність забезпечує максимальний ефект прогресивної технології виробництва, що є основою швидких і сталих темпів відтворення [6, с. 363-387].



2. Сутність розподілу

2.1 Умови розподілу

Питанням розподілу присвячено багато спеціальних праць. Значний внесок у розробку проблем розподілу зробили Д. Рікардо, Дж. С. Мілль, К. Маркс, Дж. Б. Кларк, Дж. М. Кейнс, М. Фрідман та ін.

Теорія розподілу була започаткована Д. Рікардо. Визначення законів, що регулюють розподіл продукту між класами, на думку Д. Рікардо, становить основне завдання політичної економії. Дж. С. Мілль свою тритомну працю присвятив в основному розподільним відносинам, подетально та поелементно проаналізувавши практику розподілу та підбивши підсумки теорії розподілу класичної політичної .

Суб'єктами розподілу є домогосподарство, фізична особа, підприємство чи держава. Об'єктами розподілу можуть бути земля чи інші природні ресурси, праця, капітал, дохід, технологія, інформація тощо. У рамках національної економіки об'єкти розподілу -- це національне багатство, валовий національний продукт, національний дохід тощо. До інфраструктури розподілу належить система оплати праці, грошово-кредитна система, система формування та використання бюджету держави, фінансова система підприємств та організацій тощо.

Розподіл у відтворенні виконує потрійну роль: по-перше, є умовою виробництва; по-друге, виступає результатом виробництва; по-третє, визначає характер і кількісний рівень споживання. Характер розподілу (наприклад, поділ національного доходу на споживання та нагромадження) визначає здатність суспільства до економічного зростання в перспективі. У процесі розподілу визначається частка кожного економічного фактора виробництва в створеному сукупному суспільному продукті, валовому національному продукті чи національному доході. Розподілу доходів передує розподіл факторів виробництва. Залежно від форм власності на фактори виробництва визначається характер розподілу доходів. Так, монопольна власність на фінансовий капітал веде до збільшення частки доходу у формі процента.

Розподіл як ланка взаємозв'язку між виробництвом і споживачами. Розподіл є ланкою взаємозв'язку між виробництвом і споживанням. У другому томі «Основ політичної економії…» Дж. С. Мілль зазначав, що «…розподіл здійснюється завдяки складному механізму обміну і грошей…» [8, с.32-38]. Якщо погодитися з тезою Дж. С. Мілля щодо ототожнення обміну з розподілом, то можна сказати, що розподіл є ланкою взаємозв'язку між виробництвом і споживанням (Рис. 2.1).

Рис. 2.1 Роль розподілу у взаємодії виробництва і споживання

Теорії розподілу не завжди адекватно відображали реальну практику розподільних відносин. Це пов'язане з тим, що: по-перше, розподільні відносини завжди торкаються відносин соціальної справедливості в суспільстві, якої фактично досягти неможливо, тому що принцип певної нерівності є рушійною силою прогресу суспільства; по-друге, організація системи розподілу прямо залежить як від реалізації інтересів усіх і кожного, так і від задоволення інтересів соціального прошарку, який здійснює управління державою, у тому числі й управління розподілом національного доходу; по-третє, економічна й соціальна наука і людство ще не виробили того інструменту, за допомогою якого можна забезпечувати вимір величини внеску праці кожного в примноження національного доходу, щоб у подальшому можна було розробити справедливу систему розподілу.

В економічній літературі розподільні відносини розглядаються в основному через призму розподілу національного доходу. Розрізняють розподіл факторів виробництва та розподіл доходів і продуктів, які між собою органічно взаємопов'язані та взаємозалежні (Рис. 2.2).

Рис. 2.2 Об'єкти розподілу

Дж. Б. Кларк стверджує, що розподіл національного доходу регулюється суспільним законом, згідно з яким кожному фактору належить та частина багатства, яку цей фактор створює. Необхідно пам'ятати, що економічна наука обґрунтовує функціонально-факторний розподіл національного доходу. Більш детально про моделі функціонального розподілу національного доходу [8, с.38-40].

2.2 Динаміка розподілу і використання прибутку підприємства

Розподіл і використання прибутку є важливим господарським процесом, що забезпечує як покриття потреб підприємства, так і формування доходів держави.

Механізм розподілу прибутку повинен бути побудований так, щоб сприяти підвищенню ефективності виробництва, стимулювати розвиток нових форм господарювання.

Однієї з найважливіших проблем розподілу прибутку як до переходу на ринкові відносини, так і в умовах їх розвитку є оптимальне співвідношення частки прибутку, що акумулюється в доходах бюджету і залишається у розпорядженні господарюючих суб'єктів. [7, с. 16]

З розвитком ринкових відносин підприємства мають право використовувати одержаний прибуток на свій розсуд, окрім тієї її частини, яка підлягає обов'язковим вирахуванням, оподаткуванню і іншим напрямам відповідно до законодавства.

Таким чином, виникає необхідність в чіткій системі розподілу прибутку, перш за все, на стадії, попередньому освіті чистому прибутку (прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства).

Економічно обґрунтована система розподілу прибутку в першу чергу повинна гарантувати виконання фінансових зобов'язань перед державою і максимально забезпечити виробничі, матеріальні і соціальні потреби підприємства.

Об'єктом розподілу є прибуток, оподаткування підприємства. Під її розподілом розуміється напрям прибутку до бюджету і по статтях використання на підприємстві. Законодавчо розподіл прибутку регулюється в тій її частині, яка поступає до бюджетів різних рівнів у вигляді податків і інших обов'язкових платежів. Визначення напрямів витрачання прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, структури статей її використання знаходиться в компетенції підприємства.

При розподілі прибутку підприємства необхідно враховувати основні принципи розподіли, які можна сформулювати таким чином:

1. Прибуток, що одержується підприємством в результаті виробничо-господарської і фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб'єктом.

2. Прибуток акумулюється у відповідних бюджетах (в даний час в місцевих бюджетах) у вигляді податку на прибуток, порядок числення і сплати якого до бюджету встановлюється законодавчо і ставка якого не може бути довільно змінена.

3. Величина прибутку підприємства, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленості в зростанні об'єму виробництва і поліпшенні результатів виробничо-господарської діяльності.

4. Прибуток, що залишився у розпорядженні підприємства, в першу чергу повинен прямувати на накопичення, забезпечуючи його подальший розвиток, і лише в решті частини - на споживання.

5. Розподіл чистого прибутку повинен відображати процес формування фондів і резервів підприємства для фінансування потреб виробництва і розвитку соціальної сфери. [9, с. 64-68]

У сучасних умовах господарювання держава не встановлює яких-небудь нормативів розподілу прибутку, але через порядок оподаткування прибутку підприємства стимулює витрати на відтворення виробничих і невиробничих фондів, витрати на добродійні цілі, фінансування природоохоронних заходів, витрати за змістом об'єктів і установ соціальної сфери і ін.

Розподіл чистого прибутку - один з напрямів внутрішньо фірмового планування, значення якого в умовах ринкової економіки зростає. Порядок розподілу і використання прибутку на підприємстві фіксується в статуті підприємства. Основними витратами, що фінансуються з прибутку, є витрати на розвиток виробництва, соціальні потреби трудового колективу, на матеріальне заохочення працівників і добродійні цілі.

Відповідно до цього у міру надходження чистий прибуток підприємств прямує: на фінансування НІОКР, а також робіт із створення, освоєння і впровадження нової техніки; на вдосконалення технології і організації виробництва; на модернізацію устаткування; поліпшення якості продукції; технічне переозброєння, реконструкцію діючого виробництва.

Разом з фінансуванням виробничого розвитку прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, прямує на задоволення соціальних потреб. Так, з цього прибутку виплачуються одноразові заохочення і допомога що йде на пенсію, а також надбавки до пенсій; дивіденди по акціях і внесках членів трудового колективу в майно підприємств. Проводяться витрати по оплаті додаткових відпусток понад встановлену законом тривалість, оплачується житло, виявляється матеріальна допомога. Крім того, проводяться витрати на безкоштовне живлення або живлення за пільговими цінами.

Забезпечуючи виробничі, матеріальні і соціальні потреби за рахунок чистого прибутку, підприємство повинне прагнути до встановлення оптимального співвідношення між фондом накопичення і споживання з тим, щоб враховувати умови ринкової кон'юнктури і разом з тим стимулювати і заохочувати результати праці працівників підприємства.

Розширення процесів реформування економіки у напрямі створення повноцінних ринкових відносин супроводжується розширенням операцій суб'єктами господарської діяльності на ринку цінних паперів. Підприємства різних форм власності можуть вкладати (інвестувати) частину свого чистого прибутку в придбання акцій акціонерних суспільств, облігацій (як інших підприємств, так і муніципальних, державних). Альтернативними формами інвестування чистого прибутку можуть бути вкладення засобів в спільні підприємства (в т.ч. за участю іноземного капіталу), їх розміщення на банківських депозитах, в інших формах фінансових вкладень.

Прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, служить не тільки джерелом фінансування виробничого, соціального розвитку і матеріального заохочення, але і використовується у випадках порушення підприємством чинного законодавства для сплати різних штрафів і санкцій. У випадках приховування прибутку від оподаткування або внесків до позабюджетних фондів також стягаються штрафні санкції, джерелом яких є чистий прибуток.

В умовах переходу до ринкових відносин виникає необхідність резервувати засоби у зв'язку з проведенням ризикових операцій і, як наслідок цього, втратою доходів від підприємницької діяльності. Тому при використанні чистого прибутку підприємства має право створювати фінансовий резерв, тобто ризиковий фонд.

Розмір цього резерву повинен складати від 5 до 15% статутного фонду. Щорічно резервний фонд повинен поповнюватися за рахунок відрахувань від прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства. Окрім покриття можливих збитків від ділових ризиків фінансовий резерв може бути використаний на додаткові витрати по розширенню виробництва і соціальному розвитку, розробку і впровадження нової техніки, приріст оборотних коштів і заповнення їх недоліку, на інші витрати, обумовлені соціально-економічним розвитком колективу.

З розширенням спонсорської діяльності частина чистого прибутку може бути направлена на добродійні потреби, надання допомоги театральним колективам, організацію художніх виставок і інші цілі.

Отже, наявність чистого прибутку, що створює стимулюючі умови господарського розвитку підприємства при переході до ринку, є важливим чинником подальшого зміцнення і розширення підприємницької діяльності. [2, с. 118-121]



3. Розподіл суспільного продукту в Україні

Економічний розвиток у поточному році правильніше було б назвати макроекономічною деградацією: у I кварталі реальний ВВП України знизився на 1,1% порівняно з аналогічним періодам минулого року; обсяги промислового виробництва впали впали на 5%, у переробній промисловості - на 9,5%, у транспортних перевезеннях - на 3,3%. Загальний фонд державного бюджету виконано з рекордним показником дефіциту за відповідний період протягом останніх 4 років - 7, 053 млрд. грн. Світовий банк знизив прогноз зростання ВВП за поточний рік з 3,5% до 5%. Прогноз МВФ відповідає нульовому зростанню за підсумками року, продовженню зниження обсягів виробництва у попиту, падіння обсягів інвестицій. Державний борг України продовжує зростати і на 1 квітня 2013 р. становив 67,4 млрд. дол. За прогнозами Світового банку, на кінець року він становитиме 40,1% ВВП, у 2014 р. - до 41, 5% ВВП.

Від початку глобальної фінансової кризи і донині швидке зростання державного боргу стало однією з найгостріших проблем для багатьох країн , втягнутих у кризу. Україна не змогла оминути цю проблему і протягом двох років після початку кризи - з 2007 р., і до кінця 2009 р. - знаходилася серед країн з найвищими темпами зростання державного боргу (Додаток 1). Відношення її державного боргу до ВВП зросло з 12,7% у 2007 р. до 39,9% на кінець 2009 р., і до нині відносна частка сукупного державного у ВВП залишається в зоні ризику, хоча і дещо зменшилася. На 2012 р. воно ставило 36,6% (Додаток 2).

Серед країн СНД на кінець 2012 р. Україна залишалася у групі з найвищим відношенням сукупного державного боргу до ВВП,займаючи за цим показником ризику третє місце після Киргизстану і Беларусі (Додаток 3).

Україна двічі опинилася в критичній ситуації, коли була неспроможна самостійно виконати свої боргові забов'язання :

- Наприкінці 1990-х років, що призвело до технічного дефолту і декількох реструктуризація;

- У 2009 р., що призвело до звернення про допомогу до МФО ( розмір якого був другим у світі після кредиту МВФ, наданого Угорщини).

В обох ситуаціях відношення сукупного державного боргу до ВВП знаходилося в проміжку 30-35%. З кінця 2009 р. він перейшов цю межу і досі перебуває в зоні підвищеного ризику (Додаток 4).

Ще чіткіше динаміку різкого зростання ризиків державного боргу відображає показник відношення сукупного державного боргу до доходів бюджету.

Якщо у 2007 р. сукупний державний борг становив 53,5% від доходів бюджету, то у 2010 р. він уже більш як у 1,5 раза перевищував бюджетні доходи і сягнув 179,7%. Протягом 2011-2012 рр. він залишався високим і становив, відповідно, понад 150% і 148%.

Для розуміння основних загроз і ризиків для економіки з боку державних запозичень необхідно враховувати фундаментальні закономірності динаміки державного боргу. На рис. 3.2 подано схему кругообігу фінансових потоків в економіці, пов'язаних з накопиченням державного боргу та його погашення. Ця схема ілюструє просту базову ідею. Для протікання цього кругообігу без потрясінь і криз необхідно, щоб залучені державою позикові кошти використовувалися настільки ефективно, щоб:

а) стимульовані економічні зростання і, відповідно, зростання доходів бюджету (безперервна лінія) перевищували збільшення витрат з обслуговування цих позик (пунктирна лінія);

б) забезпечувалася не тільки платоспроможність, але й ліквідність до державних зобов'язаннях, тобто строки надходження необхідних коштів від зростання мають відповідати строкам виплат по зобов'язаннях.

У протилежному випадку неминучим стане загострення ризиків дефолту по державному боргу, що різними каналами може справити негативний вплив на фінансову стабільність і економіку в цілому.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис 3.2 Кругообіг в економіці фінансових потоків, повязанийих з накопиченням і виплатою державного боргу

За 2010 р. обсяг промислового виробництва збільшився на 11,2 % , за 2011 р - на 7,6% , що дало змогу скоротити відставання промислового виробництва порівняно з до кризовим 2007р. до 11,4% . максимальне кризове падіння промислового виробництва за 2008 - 2009 рр. становило 26%.

Деяке зниження темпів промислового виробництва у 2011 р. (107,6%) порівняно з індексом 2010р (111,2%) сприймалося передусім як результат впливу зрослої бази порівняння. Збереження такої тенденції давало підстави вже до кінця 2013р. очікувати майже повного відновлення обсягів виробництва за більшістю промислових видів економічної діяльності. Проте у 2012 р. відбулося суттєве погіршення тенденцій промислового розвитку, що вимагало більш глибокого дослідження ситуації з визначенням можливих чинників і тенденцій подальшого розвитку галузі.

Економічні процеси майже завжди мають циклічну природу, коли піднесення змінюються спадами з певною амплітудою коливань. В їх основі можуть лежати сезонність, ринкова кон'юнктура , технологічні зміни або політичні події чи інші чинники. В Україні такі коливання неодноразово відмічалися за останнє десятиліття, що наочно можна простежити за трендами індексів ВВП і продукції промисловості за 2000-2011 рр. (Рис. 3.3). Їх річна прив'язка досить точно збігається з проведенням чергових виборів Президента України та до Верховної Ради. Тож 2012р. якоюсь мірою також можна вважати підтвердженням уповільнення темпів промислового розвитку та економіки в цілому через виборчу кампанію.

Ми не будемо детально розглядати економічну природу цього феномену , хоча нагадаємо відомий вислів - найбільш сконцентрований прояв економіки. Зазначимо також, що не останню роль у формуванні такої тенденції відіграє фактор невпевненості, остороги, очікування змін політичної, а відповідно, й економічної кон'юнктури як безпосередньо в країні , так і в її зовнішньому оточенні. Тобто економічні результати 2012р. можуть цілком реально відображати політичні очікування певної частини українських підприємців і закордонних інвесторів.

Проте в нашому випадку досить слушним може бути варіант пост кризової рецесії. Підтвердженням таких висновків є факторний аналіз відтворювального процесу. Розглянемо інвестиційний фактор . Упродовж 2001-2007 рр. він істотно підтримував динаміку зростання обсягів промислового виробництва, але з початком кризи (2008р.) інвестиції та, відповідно, промислове виробництво мали тенденцію до спаду. (Рис. 3.4)

Рис. 3.3 Індеки ВВП

Рис. 3.4 Індекси ВВП і продукції промисловості

Індекс капіталізації був від'ємним майже за всіма видами економічної діяльності, що стримувало посткризове відновлення промислового виробництва. Загальний характер інвестиційної політики щодо посткризового відновлення проявився у скороченні майже на чверть(відношення 2011р. до 2007 р. дорівнює 75,8%) інвестицій в основний капітал промисловості. Якщо ПП і зростали, то більша їх частка направлялась у сировинній галузі - добувну промисловість, металургійне виробництво , хімічну та нафтохімічну промисловість.

Рис. 3.5 Індекси промислової продукції та інвестицій в основний капітал промисловості

Слід додати також, що відтворювальна структура інвестицій в основний капітал засобів. У 2007-2011 рр. на підприємствах промисловості щороку вводилося 4-6№ нових основних засобів , але вибуття застарілих видів всього 0,6-0,8% , тобто відбувалось інтенсивне нагромадженням застарілих основних засобів , про що свідчить зростаючий ступінь їх спрацювання; 2007 - 59,2% , 2010 - 63,8% ; у переробній промисловості 67,5% . особливо велика частка застарілих фондів нагромадилась у виробництві коксу та продуктів нафтопереробки(ступінь спрацювання 68,1 %)хімічній і нафтохімічній промисловості (66,8%), машинобудуванні (84,3%).

Але якщо інвестиції можна віднести до так званих тактичних факторів оскільки їх обсяг залежить від поточного стану економіки , то стратегічно важливим , безумовно , є структурний фактор, передусім той, що лежить у площині галузі. Структурні зміни як елемент промислової політики завжди мають визначальний вплив на загальну стратегію соціально-економічного розвитку країни. Наприклад, А.Калінін , враховуючи інтереси бізнесу та суспільства відокремлює 3 можливих варіанти , або , як він вважає , «умовних етапи», розвитку промисловості : перший - домінування економічних, тобто бізнесових , інтересів ; другий - збалансування інтересів розвитку та забезпечення базових соціальних гарантій ; третій встановлення рівноправності або навіть домінування соціальних інтересів над економічними.

Спробуємо визначити можливих кандидатів на підтримку, користуючись наведеними критеріями. У таблиці і показано розподіл видів діяльності за коефіцієнтом ефективності, тобто за обсягом ВВП, який генерує кожна галузь у розрахунку на 1 грн. реалізованої продукції. Якщо виходити з найближчих завдань промислового розвитку - подолання кризових деформацій і виходу на траєкторію зростання протягом найближчих 2-3 роки, то за першим критерієм( ефективність ) основний тягар зі збільшення ВВП могли б узяти на себе, за відповідної державної, такі найбільш ефективні види діяльності, як добувна та харчова промисловість , машинобудування, виробництво та розподіл електроенергії, газу і води, які разом забезпечують майже 2/3 загального обсягу ВВП (70,3%). Досить відповідним для державної підтримки можна було б вважати також ті види діяльності , ефективність яких перебуває на середньому рівні по промисловості. Серед них - текстильне виробництво, виготовлення виробів з деревини, виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції. Але через низьку частку, виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції. Але через низьку частку яку вони займають у структурі ВВП, їх підтримка навряд дасть чи дасть можливість істотно вплинути на зростання ефективності промислового виробництва.

За другим критерієм (виробничою активністю) звертають на себе увагу ті види діяльності, які в основному подолати посткризову стагнацію і зовнішнього ринку, передусім наявність попиту на власну продукцію, активно нарощують обсяги виробництва. За період 2008-2012 рр. незважаючи на від'ємний індекс загальної динаміки промислово виробництва (87%),більшість видів(підвидів) діяльності були на рівні або значно перевищували середні промислові темпи зростання (Додаток 5). Розбіжності в рівнях розвитку окремих видів діяльності у процесі виходу з кризі засвідчили посилення позитивних тенденцій у структурних змінах. Наочно цей процес видно на рівні окремих підвидів(підгалузей) промислової діяльності [14 с. 10-30].



4. Практична частина

Підприємець Петренко власник підприємства по виробництву меблі. Він наймає одного помічника за 2400 грн. за рік, виплачує 10000 грн. річних арендної плати за пріміщення, сировина йому коштує 10000 грн. за рік. В виробниче обладнання Петренко вклав 8000 грн. особистих коштів, які при інших умовах капіталовкладень могли принести йому 800 грн. річного доходу. Петренко відмовився від робочого місця в фірмі конкурента з оплатою 3000грн. за рік. Свій підприємницький хист Петренко оцінює в 4000 грн. річних. Сумарний річний доход від продажу меблі становить 33000 грн. Розрахуйте бухгалтерський та економічний прибуток приватного підприємця Петренко.

...