Підприємництво та види підприємницької діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Підприємництво: механізм реалізації та значення в економічній системі

Термін "підприємець" (enterpreneur) введений до наукового вжитку у XVIII столітті французьким економістом шотландського походження Р.Кантильйоном, що народився у 1697 році в Ірландії і вже в 20-річному віці здобув славу процвітаючого паризького банкіра. В опублікованій після його смерті роботі "Нарис про природу торгівлі" люди, які самостійно працюють в умовах власного економічного ризику і використовують золотий принцип комерції "купи дешевше, продай дорожче", уперше чітко названі підприємцями.

За Р.Кантильйоном, підприємець - це будь-який індивід, що володіє передбаченням і бажанням прийняти на себе ризик, спрямований у майбутнє; його дії характеризуються і надією одержувати доход, і готовністю до втрат.

Звертався до даної проблеми і видатний англійський економіст А.Сміт, автор праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776). Для А.Сміта капіталіст - це той, хто живе на прибуток від капіталу, але він одночасно виконує і підприємницькі функції. Підприємець, за Смітом, - це власник капіталу, який заради реалізації якоїсь комерційної ідеї йде на економічний ризик і одержання прибутку. Вчений вважав, що підприємець більшою мірою є капіталістом. А.Сміт віддавав перевагу приватній власності як матеріальній основі підприємництва, але в нього не було безмежної довіри до ініціативи приватних осіб. На його думку, навіть при зустрічі заради приємного проведення часу, розмова підприємців однієї і тієї ж галузі промисловості часто зводиться до того, щоб улаштувати змову проти покупців або прийняти яку-небудь угоду для підвищення цін.

Щоб приватне підприємство було корисним для суспільства, вважав Сміт, необхідні дві важливі умови:

- у підприємця повинна бути особиста вигода від підприємства;

- конкуренція повинна тримати його в певних рамках.

А.Сміт є першим ученим-економістом, що виступав проти втручання держави в підприємницьку діяльність, оскільки "уряди -завжди і без винятку найбільші марнотрати".

Цікавою постає думка Ж.Бодо (1797 р.) про те, що підприємець - це особа, котра несе відповідальність за справу, за яку береться. Це та людина, що планує, контролює, організовує і володіє підприємством. Оперуючи сучасними поняттями, це особа, що поєднує функції власника капіталу і його керівника. При цьому Ж.Бодо вказував на необхідність освоєння капіталістом нових знань для розвитку свого підприємства.

Значний внесок у становлення теорії підприємництва зробив французький учений Ж.Сей (1767-1832 р.), котрий, вивчивши фундаментальну працю А.Сміта "Багатство народів", виклав своє бачення сутності й функції підприємництва у "Трактаті з політичної економії"" (1803р.). Сей велику увагу приділяє такій персоні, як підприємець, "яка відтепер не зійде зі сторінок економічної теорії"". Він розробив теорію трьох факторів виробництва (земля, праця, капітал), що є джерелом багатства суспільства. Сей розглядав доходи як плату за продуктивні послуги, що надаються кожним із трьох факторів виробництва. Він указував на активний, інноваційний характер підприємництва, пов'язаний не тільки з пошуком, але і з необхідністю створення нових комбінацій факторів виробництва.

У 1890 р. була опублікована книга А.Маршалла "Принципи політичної економії, у якій визначаються дві основні функції підприємця:

- "конструювання" загального плану виробництва;

- контроль за здійсненням його складових частин.

Важливим етапом у науковому осмисленні підприємництва було виділення інноваціqності як його основної прикметної риси.

Основоположником цього напрямку є один із найвидатніших представників світової економічної думки И.Шумпетер (1883 1950 р.). У своїх новаторських роботах И.Шумпетер розглядав підприємця як центральний елемент механізму економічного розвитку. На його думку, в основі економічного розвитку лежить особлива функція підприємця, що виявляється в прагненні використовувати "нову комбінацію" факторів виробництва, наслідком чого є нововведення, інновація. "Якщо замість кількості факторів, - писав він, -- ми змінюємо саму форму функції, то одержуємо нововведення". Підприємець у такій ситуації покликаний "робити не те, що роблять інші", і "робити не так, як роблять інші".

Згідно з Шумпетером, підприємницька діяльність виявляється через 5 типів комбінацій:

- виробництво нових благ або поліпшення якості існуючих;

- впровадження нових способів виробництва або комерційного використання існуючих товарів;

- відкриття й освоєння нових ринків збуту;

- освоєння нових джерел одержання сировинних матеріалів або напівоброблених товарів;

- проведення реорганізації у галузі й створення промислових організацій нового типу.

Шумпетер досліджує також і проблему мотивів підприємця. Розглянемо їх детальніше.

Насамперед, це мрія й свобода заснувати свою приватну імперію і - у більшості випадків, хоча і не завжди -- свою династію. Своя імперія дає підприємцеві простір і почуття влади. Шумпетер виділяє таку групу мотивів: одному потрібна "свобода" і "умови для розвитку особистості"; інший прагне володіти "сферою впливу".

Друга група мотивів пов'язана з волею до перемоги. Сюди входять, з одного боку, бажання боротьби, а з іншого боку -прагнення до успіху заради успіху.

В обох випадках, вважає И.Шумпетер, економічний бік справи сам по собі для підприємця зовсім байдужий. Величина прибутку тут - усього-на-всього показник успіху (найчастіше тільки тому, що іншого немає) і символ перемоги. І в цій групі можна виділити такий мотив, як прагнення піднятися нагору соціальними сходинками. Ці мотиви поведінки підприємця принципово відрізняються від економічних.

Третя група мотивів пов'язана з радістю творчості, що виявляється і в інших ситуаціях, але тільки в підприємницькій діяльності стає визначальним мотивом поведінка підприємця. Це і просте задоволення від роботи, і радість, яку відчуває людина від "свого творіння". І тут блага здобуваються не заради них самих, змінюється звичайний смисл їх придоання.

Заслуга Й.Шумпетера полягає в створенні цілісної теорії підприємництва, що поєднує економічне обгрунтування інноваційної функції підприємництва й спробу розробки психологічного портрета підприємця.

Згодом Л.Мізес і Ф.Хайєк висловили думку про те, що справою підприємця є не просте експериментування з новими технологічними методами, але і добір із безлічі можливих методів саме тих, котрі найбільш вигідні для постачання найдешевшим способом людям того, чого вони на цей момент найбільше потребують. Ідеї Л.Мізеса і Ф.Хайєка розвинув американський економіст І.Кірцнер, який бачить основну роль підприємництва в тому, щоб домогтися такого регулювання системи, здійснити таке її налаштовування, забезпечувало б рух ринків до стану рівноваги, тобто підприємець -це "сила, яка врівноважує".

Ф.Хайєк вважав, що підприємець як суб'єкт господарювання характеризується особливою поведінкою, прагненням знайти різні можливості одержання прибутку, ще не помічені іншими суб'єктами господарювання. Хайєк особливо підкреслює, що в сучасних умовах підприємці діють у рамках високої ринкової конкуренції і перемагає той із них, хто в цій конкуренції виживає, пристосовуючись до неї. Досить цікавою є думка Хайєка про деякі умови розвитку підприємництва. Він вважає, що частка приватних осіб, готових випробувати нові можливості (якщо це, як їм видається, обіцяє поліпшення їхнього становища і якщо їм не заважає тиск із боку одноплемінників), скрізь приблизно однакова. Відсутність духу підприємництва в багатьох "молодих" країнах, що викликає стільки нарікань, не є природженою властивістю їхніх жителів, а є наслідком обмежень, які накладаються існуючими звичаями й інститутами. Отже, для розвитку підприємництва необхідно змінити суспільний менталітет, сформувати в країні відповідну підприємницьку інфраструктуру.

Ринкова трансформація економіки України в 90-х рр. XX ст., правове визнання приватної власності об'єктивно викликали до життя та відродили в нашій державі, як і в інших пострадянських і постсоціалістичних країнах, активну підприємницьку діяльність. За цих умов провідною формою господарювання стає підприємництво.

Відповідно до статті 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом.

Здійснення підприємницької діяльності в Україні регулюється Конституцією України, Господарським кодексом України, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Підприємництво - це безпосередня, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг із метоюодержання прибутку, здійснювана фізичними і юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством.

Характерні ознаки підприємництва:

- Самостійність - полягає у свободі підприємництва, його незалежності від державних органів, що можуть втручатися в діяльність підприємців тільки згідно зі своєю компетенцією (наприклад, при здійсненні контролю).

- Ініціативність - означає заповзятливість, активне ведення господарської діяльності.

- Систематичність -- полягає в тому, що підприємництвом визнається не одноразова дія, а постійна діяльність.

Істотною ознакою підприємництва є його ризик, тобто можливість одержання негативних результатів, самостійне несення майнової відповідальності за результати своєї господарської діяльності, заподіяння збитків.

Законом передбачена свобода підприємництва, яка полягає в тому, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

- громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;

- юридичні особи усіх форм власності, встановлених законами України.

Не допускається занятгя підприємницькою діяльністю таких категорій громадян, як військовослужбовці та службові особи виконавчих і правоохоронних органів влади.

Для здійснення підприємницької діяльності, що ліцензується, необхідно одержати відповідну ліцензію і додержуватися певних умов і правил здійснення цього виду діяльності (ліцензійні умови), які встановлює Кабінет Міністрів України.

З урахуванням спрямованості підприємницької діяльності, об'єкта застосування капіталу й одержання конкретних результатів виділяються такі види підприємництва.

Виробниче підприємництво - це процес виробництва конкретних товарів, здійснення робіт і надання послуг для їх реалізації (продажу) споживачам (покупцям). Оскільки виробниче підприємництво здійснюється в сфері матеріального виробництва, воно класифікується залежно від галузі господарської діяльності на промислове, будівельне, сільськогосподарське й ін.

Виробниче підприємництво з точки зору економіки країни є визначальним, оскільки в організаціях цього виду (фірми, компанії, підприємства) здійснюється виробництво продукції (товарів) виробничо-технічного призначення й товарів масового споживання, необхідних для домогосподарств, фірм, держави загалом. Усі види товарів, робіт і послуг для конкретних споживачів (населення, підприємницьких фірм, держави) виробляються суб'єктами виробничого підприємництва. Зрозуміло, виробниче підприємництво не є абсолютно самостійним (незалежним від інших видів підприємницької діяльності), але від його розвитку залежать економічний ріст і рівень соціального розвитку суспільства.

Другий вид підприємницької діяльності -- комерційно-торговельне підприємництво. Ця діяльність мобільна, швидко пристосовується до потреб, тому що безпосередньо пов'язана з конкретними споживачами.

Вважається, що для розвитку торговельного підприємництва необхідними є, як мінімум, дві основні умови:

- відносно стійкий попит на товари, що продаються (тому обов'язковим є добре знання ринку);

- нижча закупівельна ціна товарів у виробників, що дозволяє торговцям відшкодовувати торговельні витрати й отримувати необхідний прибуток.

Торговельне підприємництво пов'язане з відносно високим рівнем ризику, особливо при організації торгівлі промисловими товарами тривалого користування.

Третім видом підприємництва є фінансово-кредитне. Це спеціалізована область підприємницької діяльності, характерною рисою якої є те, що предметом купівлі-продажу виступають цінні папери (акції, облігації та ін.), валютні цінності й національні гроші.

Для організації фінансово-кредитного підприємництва створюється спеціалізована система організацій: комерційні банки, фінансово-кредитні компанії (фірми), фондові, валютні біржі й інші спеціалізовані організації.

Підприємницька діяльність банків й інших фінансово-кредитних організацій регулюється як загальними законодавчими актами, так і спеціальними законами і нормативними актами Національного банку України й Міністерством фінансів України.

Учасниками ринку цінних паперів є комерційні організації, які здійснюють емісію цінних паперів. Фінансово-кредитне підприємництво здійснюється на таких ринках:

- ринок цінних паперів;

- ринок банківських послуг;

- ринок страхових послуг;

- ринок інших фінансових послуг.

У розвинутій ринковій економіці важливим видом діяльності є посередницька підприємницька діяльність. У процесі її організації

підприємництво вид діяльність

2. Підприємство і його функції. Види підприємств

Основною організаційною та виробничою ланкою економічної системи будь-якої сучасної країни є підприємство. Економічна сутність підприємства полягає в тому, що його діяльність спрямована на отримання прибутку після реалізації товару, а об'єктивними умовами його існування є безперервний, постійно повторюваний процес виробництва.

За часів командно-адміністративної економічної системи, коли все було монополізовано в економіці державою, підприємства, як невід'ємні частки цієї системи, були економічно однотипними, тобто: не були власниками майна, оскільки воно належало державі; не реалізовувався виробничий, фінансовий, інноваційний менеджмент, маркетинг, менеджмент персоналу, оскільки усі параметри функціонування підприємства (що виробити, в які строки, в якій кількості, кому і за якими цінами продавати, за якими тарифами сплачувати робітникам зарплату тощо) декларувались згори державою через відповідні органи управління і плани; панували єдина власність і єдиний критерій оцінки результатів діяльності підприємства - виконання директивних планів.

Докорінно іншою є економічна ситуація в ринковій економіці, де за наявності різноманітних форм власності, видів підприємств, форм організації господарювання власник чи менеджер підприємства вирішує долю свого підприємства на ринку у боротьбі з конкурентами, де все визначається перш за все пануванням закону попиту та пропозиції.

У ринковій економіці підприємство не може легковажно відноситись до свого майнового, фінансового стану, до споживачів своєї продукції, постачальників сировини, напівфабрикатів, ринкового попиту, цін. Інакше воно опиниться у кризовому стані чи навіть збанкрутує.

Налагодити ефективне функціонування підприємства у ринковій економіці, уникнути кризи та банкрутства можна лише при наявності чіткої, досконалої форми організації господарювання, яка передбачає:

- всебічне знання свого конкретного ринку, споживача, конкретних цін на свою продукцію чи послуги, що досягається маркетингом підприємства;

- чітку взаємодію з постачальниками, ринками усіх факторів виробництва, внутрішньофірмову організацію виробничого процесу, персоналу і т.д., що досягаєтьсяменеджментом підприємства.

Незважаючи на особливості різних видів підприємств, їм властиві певні спільні риси:

- підприємство є технологічно відособленою сукупністю засобів виробництва і робочої сили (трудовий колектив);

- підприємство - це ланка національної або міжнародної спеціалізації, тому що займається виробництвом певного товару або послуги;

- підприємство відрізняється економічною відособленістю й самостійністю;

- підприємство має певну організаційно-правову форму.

Отже, підприємство - це відокремлений, техніко-економічний і соціальний комплекс, призначений для виробництва корисних для суспільства благ. За іншим визначенням, підприємство - це самостійний статутний суб'єкт господарювання, що володіє правами юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність із метою одержання відповідного прибутку (доходу). Сучасне українське законодавство так визначає підприємство: "Підприємство самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Господарським кодексом та іншими законами".

- задоволення потреб населення шляхом виробництва товарів і послуг;

- виробництва товарів і послуг із мінімальними витратами;

- реалізації виробленої продукції.

Тому метою функціонування кожного підприємства є максимально-можливий випуск суспільно-корисної продукції при мінімальних витратах.

Інакше кажучи, метою підприємства є оптимізація виробничої функції, що означає пошук варіанта використання мінімальної кількості ресурсів, здатних виробити максимальну кількість продукції.

Незважаючи на самостійність підприємств, вони діють до певної міри спільно. Ті з них, що виробляють однорідну продукцію, утворюють галузь. Усі галузі спеціалізуються й взаємодіють шляхом обміну продукцією, при цьому представляючи собою в сукупності єдиний господарський організм - національну економіку.

Які ж функції виконують підприємства в економіці?

Головна мета функціонування економіки полягає у створенні товарів і послуг для задоволення потреб населення з найменшими витратами на виробництво та реалізацію продукції. Саме цю мету й покликані реалізувати підприємства. У цьому і полягає їхня головна функція. Для її здійснення підприємство розгортає діяльність у різних сферах, виконуючи у кожній специфічні функції (виробничо-технологічні, економічні, соціальні).

Размещено на Allbest.ru