Основні типи державного регулювання економіки. Економічний лібералізм та економічний дирижизм

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Економічний факультет

Реферат

з предмету « Державне регулювання економіки»

на тему: «Основні типи державного регулювання економіки. Економічний лібералізм та економічний дирижизм»

Виконав: Близнюк Антон

Перевірив: Сизоненко Віктор Онисимович

Київ - 2015

План

1. Роль держави в ринковій економіці

2. Основні типи та методи державного регулювання

3. Економічний лібералізм та дирижизм

Висновок

Список використаних джерел

1. Роль держави в ринковій економіці

У сучасній розвинутій економіці основу життєдіяльності складає ринок. Держава ж у принципі підкоряється ринковим правилам гри, що засновані на правах власності. Але держава - не пасивний спостерігач за економічними процесами в ринковій економіці. Вона втручається в ринок, регулює його через оподаткування і бюджетний перерозподіл, законодавство, за допомогою вироблення обов'язкових для виконання стандартів (у тому числі і економічних) тощо.

На відміну від ринкових сил держава володіє загальновизнаним і виключним правом примусу, тобто правом обмежувати свободу вибору економічних суб'єктів.

Форми взаємодії держави і ринку, межі державного втручання в економіку залишаються у центрі уваги багатьох економічних теорій.

Питання про форми i межі втручання держави в економічні процеси має давню історію. У розвитку ринкової економіки був тривалий період, коли держава практично не втручалась у сферу: економічного життя. Так, на стадії вільної конкуренції, яку сучасні економісти назвали досконалою (17 - остання третина 19 ст.) держава, за образним виразом А. Сміта, “виконувала роль нічного сторожа”, що охороняє приватну власність. Економічні функції держави були вкрай обмежені. Ринковий механізм вільної конкуренції об'єктивно дозволяв вирішувати практично усі проблеми економічного розвитку без помітного державного втручання. Механізм попиту, пропозиції і рівноважної ціни, поєднуючи інтереси виробників i споживачів змушував їх діяти узгоджено, з орієнтацією один на одного. I все відбувалось природним чином, без команд i наказів. Ринок здатний самостійно i об'єктивно вирішувати безліч проблем. Однак i за умов вільного підприємництва існують проблеми, які він не може розв'язати без допомоги держави:

забезпечення економіки грошовою масою через діяльність центрального банку, що знаходиться під контролем держави;

забезпечення основ функціонування системи вільного підприємництва (державне управління i правові норми, національна оборона, охорона громадського порядку, єдина енергетична i транспортна системи, фундаментальна наука тощо);

забезпечення екологічної безпеки i економії невідтворюваних природних ресурсів, адже ринкова система не створює відповідних стимулів до цього;

забезпечення захисту національного ринку.

Сучасна держава об'єктивно змушена виконувати роль суб'єкта регулювання ринкової економіки через такі економічні функції:

1) визначення головних цілей i пріоритетів макроекономічного розвитку, виходячи із стану економіки i перспектив розвитку;

2) розробка i впровадження правових норм функціонування ринкової економіки;

3) здійснення цілеспрямованого впливу на економічну діяльність господарюючих суб'єктів через фінансові важелі;

4) контроль за дотриманням антимонопольного законодавства для захисту i стимулювання конкуренції;

5) регулювання зовнішньоекономічних відносин;

6) соціальний захист громадян;

7) фінансування суспільних потреб.

Держава виконує свої економічні функції, застосовуючи різноманітні форми i засоби впливу на економіку.

Серед основних форм державного регулювання ринкової економіки слід виділити:

фінансове регулювання (через систему податків з корпорацій i населення i державні фінанси);

грошово-кредитне регулювання (через регулювання грошової маси i процентної ставки);

цінове регулювання (корекція рівня цін товарного ринку);

структурне регулювання (через зміну галузевої структури економіки i, відповідно, структури попиту i пропозиції на ринку);

соціальне регулювання (соціальний захист населення через державний перерозподіл доходів);

адміністративне регулювання (через застосування неекономічних методів впливу на економічне життя).

2. Основні типи та методи державного регулювання

Методи державного регулювання економіки - це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування відповідно до напрямків державної економічної політики. Кожен метод ґрунтується на використанні сукупності інструментів (регуляторів, важелів).

Теорія державного регулювання економіки проголошує необхідність системного підходу до вибору засобів та методів впливу держави на суб'єктів економічних відносин. Регулюванню підлягають складні процеси життєдіяльності суспільства, на які нездатні ефективно впливати окремі важелі або будь-які вибіркові, незбалансовані їх комбінації. Результативність державного регулювання зростає, якщо ці важелі застосовуються не випадково чи під тиском груп спеціальних інтересів і кон'юнктури, а системно, виходячи з довгострокових цілей і поточних завдань соціально-економічного розвитку.

Прямі та непрямі методи ДРЕ. Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб'єктів ринку. Такий безпосередній вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламентують діяльність суб'єктів господарювання, та економічних інструментів прямого впливу. Останні спрямовано на регулювання темпів зростання та структури економіки, обсягів виробничого та невиробничого споживання, масштабів діяльності суспільного сектору економіки та ін.

Правове регулювання економіки. Правове регулювання - це діяльність держави щодо встановлення обов'язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів права. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком громадської свідомості та силою державної влади. Водночас юридичні норми мають бути зрозумілими людям, належно обґрунтованими, системно організованими і придатними для практичної реалізації.

Предметом правового регулювання економіки є:

· відносини між державою (державними органами) і суспільством, громадянами, суб'єктами господарської діяльності;

· відносини "всередині" держави, між її органами з приводу розподілу повноважень, визначення їхнього правового статусу;

· відносини між суб'єктами господарської діяльності (виробник - посередник, замовник - підрядчик, боржник - кредитор, власник - орендар і т. ін.);

· економічні відносини між людьми, залученими в державно-управлінські процеси як з приводу професійного виконання обов'язків державних службовців, так і з причин звернення в державні органи для вирішення будь-яких власних проблем.

Грошово-кредитне регулювання здійснюється через монетарну економічну політику, напрями якої залежать від вибору конкретних методів грошового i кредитного регулювання, виходячи із поставлених цілей. Можна виділити два основних варіанти монетарної (грошово-кредитної) політики: політика “дешевих грошей” i політика “дорогих грошей”.

Політика “дешевих грошей" має на меті зробити кредит “дешевим” i легкодоступним. Політика “дорогих грошей” - навпаки.

Коли центральний банк проводить політику “дешевих грошей” він намагається збільшити їх пропозицію такими діями: 1) купівля державних облігацій в комерційних банків i населення; 2) зниження резервної норми або 3) зниження облікової ставки проценту. Результатом стає зростання інвестицій, чистого експорту, національного доходу i зайнятості. Політика “дешевих грошей” проводиться для подолання економічного спаду за умов стагнації економіки.

Адміністративні методи - це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб'єктів ринку. Їхні ознаки: прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення їхніх обов'язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень); безальтернативний вибір способів розв'язування завдань, варіанта поведінки; обов'язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб'єктів господарювання за ухиляння від виконання наказів.

Пропагандистські методи - це звернення держави до гідності, честі й совісті людини (підприємця, найманого робітника, державного службовця і т. ін.). Вони включають заходи виховання, роз'яснення і популяризації цілей і змісту регулювання, засоби морального заохочення тощо. Суть цих методів полягає в тому, щоб формувати й підтримувати в людей певні переконання, духовні цінності, моральні позиції, психологічні настанови щодо діяльності держави.

Прикладами використання пропагандистських методів є: орієнтація діяльності суб'єктів ринку на цілі та пріоритети державних макроекономічних планів (програм); заклики державних органів до підприємців, бізнесменів, трудящих, профспілок, політичних партій щодо дотримання ними певної лінії поведінки; політична реклама.

3. Економічний лібералізм та дирижизм

Економічний лібералізм - напрям в економічній теорії, який заперечує необхідність суттєвого державного втручання в економічні процеси. При цьому вважається, що конкурентний ринковий механізм сам здатен оптимально і об'єктивно регулювати економіку. Ідеї економічного лібералізму висловлювалися ще у економічному вченні фізіократів, послідовно відстоювалися класичною політичною економією і економічними школами неокласичного напряму. Засновники неокласичної школи (економісти австрійської школи, Л. Вальрас, А. Маршалл, В. Джевонс, Дж. Б. Кларк та ін.) принципово відстоювали незалежність економіки від державного втручання.

В сучасних умовах ідеї економічного лібералізму значно модифікувались. Різноманітні течії неокласичного напряму в економічній теорії уже не так беззастережно відкидають регулюючу роль держави, але вважають, що державне регулювання повинно бути дуже обмеженим. Так, сучасні монетаристи обмежують регулюючий вплив держави сферою грошового обігу, а неоліберали визнають лише необхідність обмеженого втручання держави в економіку з метою підтримання сприятливих умов для функціонування ринкового механізму і соціального захисту населення.

Гігантські економічні, соціальні і політичні зрушення ХХ століття зумовили руйнування застарілих стереотипів економічного світогляду щодо функціонування ринкової економіки. Перевага нині надається необхідності активного втручання держави в соціально-економічні процеси.

Економічний дирижизм - напрям економічної теорії, що розвиває ідею активного втручання держави у макроекономічні процеси.

Прибічники цього напряму стверджують, що без державного регулювання ринковий механізм буде діяти неефективно і не зможе забезпечити рівноважного економічного зростання. Економічний дирижизм виник як опозиція домінуючій ролі монополій, які завели ринкову економіки у глухий кут економічної стагнації 30-х років ХХ ст. Засновниками цього напряму стали французькі дирижисти 20- 30-х років ХХ ст., видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс, вчені шведської (стокгольмської) економічної школи. Дж. М. Кейнс висунув ідеї, які здійснили переворот в економічній теорії. Він довів неможливість подолання депресивного стану економіки 30-х років лише засобами ринкового саморегулювання, необхідність глибокого втручання держави у процеси суспільного відтворення. Лише держава через використання своїх фінансів, утворених податками, може збалансувати сукупний попит з сукупною пропозицією і тим самим досягти бажаної економічної рівноваги.

На основі наступного розвитку і критичного переосмислення кейнсіанської теорії макроекономічної рівноваги виникли нові концепції, що у цілому знаходяться в руслі кейнсіанських уявлень про механізми економічного зростання, тому їх називають неокейнсіанськими теоріями економічного зростання.

економіка лібералізм дирижизм держава

Висновок

Отже, у сучасній розвинутій економіці основу життєдіяльності складає ринок. Держава ж у принципі підкоряється ринковим правилам гри, що засновані на правах власності. Але держава - не пасивний спостерігач за економічними процесами в ринковій економіці. Вона втручається в ринок, регулює його через оподаткування і бюджетний перерозподіл, законодавство, за допомогою вироблення обов'язкових для виконання стандартів (у тому числі і економічних) тощо.

Основними методами регулювання економіки є Правове регулювання економіки

Правове регулювання - це діяльність держави щодо встановлення обов'язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів права.

Грошово-кредитне регулювання здійснюється через монетарну економічну політику, напрями якої залежать від вибору конкретних методів грошового i кредитного регулювання, виходячи із поставлених цілей.

Адміністративні методи - це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб'єктів ринку. Їхні ознаки: прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення їхніх обов'язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень)

Пропагандистські методи - це звернення держави до гідності, честі й совісті людини (підприємця, найманого робітника, державного службовця і т. ін.).

Економічний лібералізм - напрям в економічній теорії, який заперечує необхідність суттєвого державного втручання в економічні процеси. При цьому вважається, що конкурентний ринковий механізм сам здатен оптимально і об'єктивно регулювати економіку.

Економічний дирижизм - напрям економічної теорії, що розвиває ідею активного втручання держави у макроекономічні процеси.

Прибічники цього напряму стверджують, що без державного регулювання ринковий механізм буде діяти неефективно і не зможе забезпечити рівноважного економічного зростання.

Державне керівництво у сфері економіки має за мету органічне поєднання заходів економічного зростання і фінансової стабілізації з активною соціальною політикою, стабілізацією та наступним підвищенням життєвого рівня населення, його платоспроможного попиту, який нині є основним стимулюючим чинником виходу із економічної кризи. Основними напрямами, що охоплюються державним керівництвом у сфері економіки, є: фінансова політика та її стабілізація; грошово-кредитна політика і зміцнення банківської системи; інноваційно-інвестиційна діяльність; прискорення приватизаційних процесів; посилення управління державним сектором економіки; зовнішньоекономічна політика і залучення іноземних інвестицій; подолання платіжної кризи; політика доходів та регулювання заробітної плати; стимулювання малого бізнесу; соціальна політика (погашення заборгованості у виплаті заробітної плати, пенсійна реформа, зайнятість населення та ін.).

Список використаних джерел

1. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Київ: Четверта хвиля, 2008, 244 с.

2. Башнянін Г.І, Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000, 526 с.

3. Базилевич В. Д., Попов В. М., Базилевич К. С, Гражевська Н. І. Економічна теорія: Політекономія / К.: Знання, 2007, 140 с.

4. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки і підприємництва. Київ: Вища школа, 2003, 719 с.

5. Буян І.В., Гуменюк П.Д., Березюк Р.М. Економічна політика. Тернопіль: ТАНГ, 1997, 160 с.

6. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. Київ: ЦУЛ, 2003, 608 с.

7. Воротіна Л.І. Малий бізнес та підприємництво в умовах господарювання. Київ: Видавництво Європейського університету, 2002, 307с.

8. Горілий А.Г. Економіка ринків праці. Тернопіль: Видавництво Карп`юка, 1999, 156 с.

9. Горобчук Т.Т. Мікроекономіка. Київ: ЦУЛ, 2002, 236 с.

10. Лощихін О. М., Економічна функція сучасної держави. Теоретико-правові аспекти: - К.: TOB "Видавництво "Юридична думка". 2008,

11. Дідківська Л. І., Головко Л. С. Державне регулювання економіки. -К.: Знання, 2004. 209 с.

12. Длугопольський О. В. Теорія економіки державного сектора. -Тернопіль: Наукова думка, 2007. 194 с.

13. Основи економічної теорії: політ економічний аспект / за заг. ред Климка Г.Н. - К.: Знання-Прес, 2004. - 615с.

14. Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду: Уроки для України. Київ: Основи, 1996, 345 с.

Размещено на Allbest.ru